Виділяють чотири основні способи перекладу власних імен: транслітерація, транскрипція, калька (калькування), транспозиція.
Розрізняють такі форми перекладу:
- усний (послідовний і синхронний, з аркуша);
- письмовий;
- опосередкований (здійснений не з оригіналу, мовою якого перекладач не володіє, а з посередника — перекладу цього тексту третьою мовою);
- авторизований — переклад, переглянутий і схвалений автором або зроблений за згодою автора;
Власні назви українською мовою передаються за допомогою транскрипції, транслітерації, калькування або поєднання цих способів. 2. Транслітерація. Транслітерація – це формальне відтворення початкової лексичної одиниці за допомогою алфавіту мови перекладу; буквена імітація форми початкового слова.
Перекладацьку стратегію розглядають як процесуальне явище: етапи та способи діяльності перекладача у вирішенні конкретних завдань перекладу для досягнення основної мети – створення тексту оригіналу, який зберігає функціональні домінанти тексту оригіналу, які вважаються критерієм еквівалентності перекладу.
Точний переклад художнього твору відтворює, крім змісту та формальних ознак, його образність, емоційну атмосферу, нюанси смислу. А неточний переклад має відхилення як від змісту, так і від форми оригіналу.
Відхилення перекладу від оригіналу — це вияв творчості перекладача. Подекуди вона набуває такої ваги, що переклад стає самостійним твором, який може гідно суперничати з оригіналом. Так виникають літературні «наслідування» й «переробки», твори, написані за «мотивами» інших текстів тощо.
У спеціальній перекладацький літературі зустрічаються різні терміни для оцінювання якості перекладу: «достеменний / недостеменний», «тотожній / нетотожній», «літературний / нелітературний», «реалістичний / нереалістичний», «еквівалентний / нееквівалентний», «адекватний / неадекватний» переклад і т.д.