Аналіз твору Квітки-Основ’яненка “Маруся”

Григорій Квітка-Основ’яненко стояв поруч з Іваном Котляревським біля першовитоків нової української літератури. Письменника обурювало зневажливе ставлення до його рідної мови та висловлення про непридатність її для написання високохудожніх творів, які могли б розчулити читача, викликати в нього глибокі переживання. Повість “Маруся” стала прикладом того, що українська мова нічим не поступається перед мовами інших народів.

Головний образ твору – Маруся. У ньому втілені найкращі риси сільської української дівчини. “Та що

ж то за дівка була! Висока, прямесенька, як стрілочка, чорнявенька, очиці, як тернові ягідки, бровоньки, як на шнурочку, личком червона, як панська рожа, що у саду цвіте… ” Такими колоритними фразами змальований портрет Марусі. Він нагадує образ дівчини з народної пісні. Маруся слухняна, покірна, працьовита і релігійна. Вона шанувала своїх батьків, в усьому їм допомагала. Вона була, мені здається, аж занадто скромна і сором’язлива: не ходила гуляти з дівчатами ні на вулицю, ні на вечорниці й іншим не радила ходити: “Лучче я, каже, на те місце, упоравшись… ранше устану, заміню твою старість: обідати наварю

і батькові в поле понесу. А на вулиці що я забула? Іграшки та пустота… ” Ніжна і ласкава Маруся до свого коханого. її внутрішній світ сповнений радісних почуттів, душевної краси. дівчина прагне щастя. Але Василь змушений іти на заробітки, щоб потім відкупитися від солдатської служби. Сумне життя настало для Марусі без нього. Вона журиться, ночей не досипає, уболіває за долю свого коханого.

Письменник змальовує хвилюючі картини, які нас дуже зворушують, заглиблюють у внутрішній світ героїні. Прощаючись з Василем, який їхав на заробітки, Маруся наче передчуває свою смерть: “Василю! На кладовищі мене покидаєш, на кладовищі мене й знайдеш! Поминай мене, не удавайся в тугу… прощай на віки вічні. Там побачимось!” І справді, повість має трагічну розв’язку: пішовши в ліс по гриби, Маруся змокла під холодним дощем, застудилась і незабаром померла. У зображенні Марусі, у перебільшенні почуттів героїв, у прагненні Квітки-Основ’яненка розчулити читача добре відчуваються традиції сентименталізму, місцями повість аж надто “сльозлива”, але все одно ми читаємо її із захопленням, вона чарує нас своєю поетичністю.

Специфіка зображення людини в повісті

доба нової української літератури розпочинається з прекрасного твору І. Котляревського “Енеїда”. Після виходу “Енеїди”, як це часто буває по створенні справжнього шедевра, з’явилось багато наслідувачів та навіть епігонів творчості І. Котляревського. Коли шовіністично налаштовані критики брали до рук “Енеїду”, плануючи закинути авторові використання “мужицької мови”, вони починали сміятися і, вражені довершеністю поеми, не могли вже сказати нічого поганого. Але вони знайшли інший “вихід з ситуації”, стверджуючи, що українська мова придатна тільки для створення комічних творів, але не для ліричних, емоційних творів. Такі несправедливі закиди треба було спростовувати. Тож Г. Квітка-Основ’яненко створює свою повість “Маруся”, яка назавжди ствердила те, що українська мова придатна для створення будь-якого жанру літератури, вона може бути використана і як засіб передавання іскристого неперевершеного гумору, і як засіб створення емоційних, ліричних творів. Основною характерною рисою повісті “Маруся” є те, що цей твір належить до літературного напряму сентименталізму, отже, саме почуття героїв є головним об’єктом авторської та читацької уваги. Сентименталізм передбачає принципово нове ставлення до людини, нове бачення людини. Це виявляється і в повісті “Маруся”, головні персонажі якої – Маруся, Василь, Наум дрот – люди з чуйними душами, саме їх почуття і зображує автор. Маруся – один з найпрекрасніших жіночих образів за всі часи існування української літератури. Маруся постає перед нами красивою дівчиною, але не менш вона красива і духовно: вона працьовита, вихована у праці, не уявляє себе без щоденної роботи, без допомоги батькам. її ставлення до. батьків теж гідне поваги: вона поважає і любить їх, шанує їхню думку. Можливо, Маруся видається надто покірною своїй долі, вона не здатна і не звикла боротися з життям, з несприятливими обставинами. Напевно, сучасний читач вважає цю покірність недоліком Марусі, але ця її риса, мабуть, зумовлена вихованням. Насамперед християнським вихованням. дівчина дуже набожна, вона не тільки пам’ятає про моральні цінності, але й живе за християнськими заповідями. Василь – гідна пара для Марусі. Як і належить чоловікові, він більш рішучий, ніж Маруся, проте не менш емоційний. Отже, сентименталізм як особливе світосприймання передбачає емоційність у будь-якій людині, адже насправді всі ми здатні і схильні до переживань. Мені здалося, що почуття головних героїв твору дещо гіпертрофовані, перебільшені, оскільки сльози чоловіка перед розлукою з коханою або ж смерть від болю втрати Марусі, на погляд сучасного читача, не надто правдоподібні. Проте ми маємо пам’ятати про те, як багато в, літературі зумовлюється літературним стилем, концепцією, і як багато зумовлюється самим життям (адже з часом люди змінюються, їхнє ставлення до життя, до обставин також не залишається постійним). Характерною рисою сентименталізму щодо показу людини є також вибір соціального стану персонажів: зазвичай вони прості люди. Напевно, цим автори намагаються підкреслити, що почуття та емоції притаманні всім людям, незалежно від їхнього соціального статусу або освіти. У наш скептичний і прагматичний час, я думаю, варто знову звернутися до літератури сентименталізму, аби згадати, що почуття людей, їхній внутрішній духовний світ важать більше, ніж зовнішнє та матеріальне…

Стислий переказ твору «Тореадори з Васюківки» Всеволод Нестайко

Головні герої, Павлуша Завгородній та Ява Рень, лежать у кущах, ховаючись від діда Варави. Хлопці хотіли прокласти перше у селі метро під свинарником, але несподівано у яму, яку вони викопали, впала льоха Манюня. Здійнявся вереск, на який прийшов дід Яви і змусив їх закопати все як було.

Павлуша розповідає про свого друга. Коли йому було півтора року він чи то хотів сказати «Я — Ваня», чи то «Іван», а вийшло «Ява». Відтоді так його всі й кличуть.

Хлопці завжди хотіли прославитись. Павлуша згадує, як якось влітку Ява запропонував влаштувати бій биків. На таку ідею його наштовхнув фільм «Тореадори», який вони разом дивились у клубі. Оскільки биків у селі було небагато, хлопці вирішили взяти на бій Явину корову Контрибуцію. Проте вона не хотіла брати участі у «шоу». Ява довго намагався викликати її на бій, і врешті-решт корова розізлилась і підкинула його мордою в небо. Потім хлопці ще довго ховались від розлюченої Контрибуції у брудному ставку.

…Ява і Павлуша закопали своє «метро» і пішли гуляти. Вони проходять повз закинутий колодязь, коли чують звідти «жалібне тонке скімлення». Павлуша спускає туди Яву на цеберку. Виявилось, що хтось вкинув туди цуценя. Ява називає його Собакевичем і бере собі.

Розділ 2

Хлопці взяли цуценя з собою на уроки. Аж раптом Собакевич вискакує з-за пазухи Яви і гавкає на весь клас. Галина Сидорівна, класна керівничка хлопців, виганяє їх надвір. Там вони крадуть дзвоник, яким баба Маруся калатає з уроків і на уроки, і прив’язують його на шию Собакевичу. Самі ховаються у кущах бузку біля стіни сараю, де чують діалог Бурмила і Книша, колгоспного шофера, про якийсь «подаруночок від німців» та «двадцять залізних», та про річ, яку треба купити у Києві. Хлопці запідозрюють чоловіків у шпигунстві.

Несподівано тишу на шкільному подвір’ї перериває дзвінок, прив’язаний до шиї Собакевича. Учні виходять з кабінетів. Розлючена Галина Сидорівна забороняє хлопцям їхати з класом до Києва на екскурсію, яка має відбутись наступного дня.

Розділ 3

Ява і Павлуша будь-якою ціною вирішили дізнатись, що замислили Бурмило і Книш. Тому вони пробираються на грузовик, яким їх клас їхав до Києва, і лежать під кріслами, аж поки Галина Сидорівна на половині шляху помічає хлопців.

Приїхавши, Ява і Павлуша відділяються від своїх однокласників і йдуть за Бурмилом і Книшом. Виявляєтсья, що ті хотіли купити маску і ласти для підводного плавання. Повертаючись, хлопці губляться у метро. Їх знаходить міліціонер — старшина Паляничко, який допомагає Яві і Павлуші наздогнати клас і Галину Сидорівну.

Розділ 4

Хлопці продовжують стежити за Бурмилом і Книшом. Вони бачать, як на плесі у плавнях один із чоловіків пірнав у куплених масці і ластах. Адже Васюківка славиться своїми плавнями, сюди кожного року з’їжджаються на полювання з усіх усюд. Тут, за словами Павлуші, «мисливський рай». Ява припускає, що Бурмило і Книш шукають цінну рушницю, яку мисливець Папуша утопив тут позаминулого року.

Книш нагадує Бурмилу, що їм потрібно їхати на аеродром. Хлопці вирішують за ними простежити.

Розділ 5

Ява і Павлуша непомітно залізли на грузовик і приїхали разом з Бурмилом і Книшем на аеродром. Там вони побачили льотчика з довгастою коробкою, з якої стирчала якась трубка. Він обережно передав посилку Книшу.

До села вони їхали настільки повільно і обережно, що хлопці вирішили пройтись за грузовиком пішки. Ява подумав, що в коробці може бути атомна бомба на транзисторах.

У селі хлопці побачили, що грузовик під’їхав до будинку місцевого винахідника — Фарадейовича. У нього і на подвір’ї, і вдома була сила-силенна речей, які він сам придумав. Страшенно любив Фарадейович дітей, а діти — його.

Ява і Павлуша запідозрили, що чоловіки хочуть підірвати будинок винахідника. Вони побачили, як Книш зайшов усередину із коробкою в руках. Коли він повернувся, грузовик настільки швидко від’їхав, на скільки швидко під’їжджав. Хлопці вирішують врятувати Фарадейовича і пробираються до будинку через вікно. Випадково Павлуша перекидає принесену Книшом коробку, у якій стояв термос, і майже половина рідини з нього виливається. Хлопці тікають.

Розділ 6

Наступного дня виявилось, що загадкова речовина у термосі — глобулус, «майбутня їжа астронавтів», яку хотів проростити Фарадейович. Ява і Павлуша розповідають винахіднику, що наробили, але чоловік їх вибачає. Разом з юннатами-старшокласниками хлопці очищують плесо, в якому має рости глобулус.

Розділ 7

Прийшов час екзаменів. Павлуша надзвичайно хвилювався. Вони з Явою домовились, що зустрінуться перед екзаменом і разом підуть до школи. Проте Павлуша не застав друга вдома. Все село оббігав — ніде не знайшов Яву. Прийшов схвильований на екзамен, сів писати екзамен, аж тут у клас вбіг Ява — весь в болоті, мокрий і скуйовджений. Сказав, що був на риболовлі. Галина Сидорівна відправила його на осінню переекзаменовку.

Весь день Павлуша чекав на Яву біля його хати, але коли друг прийшов до будинку, хлопець зрозумів, що він зараз нічим не зарадить.

Розділ 8

Павлуша отримав за екзамен четвірку. Він прибіг до Яви дізнатись, що сталось вчора. Останній розповів, що прокинувся зранку і почув розмову Книша з Книшихою, які живуть по сусідству. Чоловік кудись збирався, хлопець — за ним. Вони прийшли на плавні, але виявилось, що цілих човнів не залишилось, тому Ява взяв діряву плоскодонку. Вони поплили в бік Високого острова, де розсаджений глобулус, аж раптом хлопець помітив, що в плоскодонку набралась вода. Ява й забув про Книша і кинувся шукати якийсь острівець, знайшов — а на ньому й місця сухого нема, одне болото. Заткнув дірку в плоскодонці, вичерпав воду і помчався на берег. Причаливши, побіг на екзамен, але вже було пізно.

…хлопці мали разом їхати до Одеси в табір «Молода гвардія», але Павлуша не міг кинути Яву самого. Прийшовши додому, він повідомив, що не поїде на море. Батько Павлуші розлютився і порвав путівку.

Розділ 9

До четвертого класу Ява і Павлуша не дружили. Але якось сиділи вони влітку з іншими хлопцями на баштані і вирішили зіграти у «фараона і єгипетську піраміду». Замурували в «піраміді» з кавунів Павлушу, аж раптом прибіг дід Салимон, який доглядає за полем. Єдиний, хто залишився «відбиватись», був Ява — він допоміг Павлуші вибратись і втекти.

Розділ 10

Після того, як Павлуша сказав, що не поїде до табору, батько вирішив його покарати, і заставляв багато працювати. Не менше трудився і Ява. Не було коли й глянути за Бурмилом та Книшом. Тільки одного разу почув Ява, що останній з дружиною щось замислили. Побігли хлопці до їх будинку, пробрались до вікна і побачили, що Книші… їдять торт.

Літо минало. Приближався приїзд Явиних батьків. В день, коли вони повернулись, хлопцям було подаровано по водяному пістолету. Дід Варава змилостивився над Явою, і вирішив не розказувати батькам про переекзаменовку у перший же день після приїзду. Проте навіть на наступний день вони не дізнались про двійку — поїхали до Києва.

А Ява прибіг захеканий до Павлуші, і повідомив, що чув, як Книш і Бурмило домовлялись знову йти у плавні.

Розділ 11-14

Книш зайшов до дому Бурмила. У кущах на них чекали хлопці. Вийшовши з хати, Бурмило і Книш пішли дорогою, а Ява і Павлуша — поруч у кукурудзі, де згодом загубились. Згодом їх знайшли ті-таки чоловіки. З хлопців ще довго сміялись у селі.

У Яви з’явилось прізвисько Робінзон Кукурудзо. Він вирішує тікати на безлюдний острів.

Хлопці знаходять підходящий острів. Павлуша робить Яві курінь. Домовляються, що взяти з собою для безлюдного життя.

Ява сказав діду Вараві, що йде до тітки Ганни у Піски погостювати, а сам зібрав речі, і разом з Павлушою відправились на острів. Там хлопці розпрощались. Павлуша повернувся додому, залишивши Яву без можливості повернутись на сушу.

Розділ 15 (розказаний Явою)

Коли Павлуша відчалив, Ява сів ловити рибу, але йому не щастило. Він вирішив з’їсти тих харчів, які взяв з дому. Ліг відпочити, заснув і попікся на сонці. Надвечір йому вдалось розпалити вогонь і зловити кілька рибин, проте виявилось, що каструля, у якій він хотів зварити суп, протікає. Ява вирішив завести щоденник. Спати йому не хотілося, тому серед ночі він побачив, що хтось пливе у човні до берега…

Розділ 16 (розказаний Павлушою)

Цілий день Павлуша думав про Яву, про те, як йому самотньо. Вночі не витримав, і поплив до острова. Аж раптом побачив серед плеса постать у човні. Павлуша вискочив на берег і натрапив на когось в темряві. Почалась бійка. Вирвавшись, Павлуша скочив у човна і поспішив додому.

Розділ 17

Зранку Павлуша знову повернувся на острів. Хлопці почали розказувати одне одному про свої нічні пригоди і виявилось, що вони бились між собою. Проте хто був у ще одному човні в ночі з’ясувати їм не вдалось. Аж раптом вони побачили Книша, який плив по плесу. Хлопці простежили за ним. Книш приплив до Високого острова, де на нього чекав Бурмило, і виявилось, що останній ставив вчора вночі ятера на плесі. Павлуша згадав, як якось їхав з мамою на базар, а Книшиха там продавала «гльобулі», дурячи людей і кажучи, що це корисні водорості.

Розділ 18-19

Стоячи на березі, хлопці почули голоси піонерів, які наближались до острова. Ява і Павлуша сховались на вербі. Піонери висадились на берег і почали розглядати курінь. Хлопцям довелося вилізти із схованки.

Вони познайомились з піонерами. Виявилось, що ті приїхали до Васюківки, аби подивитись на глобулус. Юннати подружились із хлопцями.

Павлуша повернувся додому і по обіді ліг спати. Ввечері він знову збирався на острів і мав вирішити кілька справ — купити Яві скиглика. Потім сказав мамі, що їде на рибалку, взяв з дому харчів і відправився на острів.

Розділ 20-21

Уночі хлопці добрались до Високого острова, де наткнулись на діда Вараву, який саме шукав Яву. Разом вони побачили Книша, який хотів вкрасти глобулус. Зловивши злодія, хлопці дізнались і причину, через яку Бурмило ниряв на плесі — вони хотіли підняти з дна двадцять каністр спирту, які німці затопили тут у сорок третьому році.

На цьому пригоди Робінзона Кукурудзо завершились. Незабаром відбувся товариський суд над Книшом. Ява цілий серпень готувався до екзамену і таки склав його.

Частина 2

Розділ 1

Ява і Павлуша беруть участь у постановці «Ревізор», про яку півроку говорили по всій Васюківці. Вони довго репетирують, але на сцені під час виступу забувають слова. Від сорому хлопці тікають з виступу.

Розділ 2-4

Павлуша розповідає, звідки у них виникла ідея створити у Васюківці театр. Улітку хлопці поїхали до Києва. Там жили тітка і дядько Павлуші. Хлопці вирішили розшукати там своїх друзів-юннатів, з якими познайомились на Високому острові під час пригод з Бурмилом і Книшом.

Вони знаходять квартиру Вальки, яка приїжджала разом з піонерами до Васюківки. Коли хлопці дзвонять у двері, несподівано сусід, який поплутав їх із хуліганами, хапає Яву за вухо. Хлопець відмовляється з’являтись перед Валькою в такому вигляді. Ява і Павлуша йдуть гуляти містом — в кінотеатр, на морозиво і чортове колесо.

Хлопці вирішують піти на парашутну вишку, але вона виявляється неробочою. Тоді вони йдуть на пляж, де якийсь чоловік просить їх поставити його годинник на суші, а сам відпливає від берега. Та раптом хлопці чують, що десь біля води витягнули утопленика, і біжать на крик. Чоловік виявляється живим, а Ява і Павлуша втрачають з виду те місце, куди їх попросили поставити годинник. Хлопці вирішують пошукати незнайомця, аби повернути йому годинник. Раніше вони почули його розмову з іншим чоловіком і дізнались, що один із них працює в театрі і грає роль царя. Ява і Павлуша домовляються не брехати, а за брехню давати один одному щиглів.

Розділ 5-7

Наступного дня дядько Павлуші показав хлопцям стартового пістолета. Після сніданку вони вирушають шукати царя. Обходять багато театрів, але не знаходять потрібного актора, проте натрапляють на Вальку.

Вона говорить, що познайомить їх з чоловіком, який знає всіх акторів — Максимом Валер’яновичем. Коли трійця приходить до нього, його немає вдома. Валька запрошує хлопців до себе, а по дорозі вони зустрічають Будку — того хулігана, який дзвонить у двері і тікає в під’їзді дівчини. Ява і Павлуша карають хлопця, скручуючи йому вухо, за словами Яви — «передають те, що йому належить». Валька і хлопці зустрічають Максима Валер’яновича на вулиці. Чоловік запрошує їх до себе додому і розповідає про своє життя. Валька коротко описує проблему Яви і Павлуші, а Максим Валер’янович обіцяє допомогти і відвести хлопців до кіностудії.

Розділ 8-11

Наступного ранку хлопці відправились до старого актора. Проте на шляху вони зустрічають Будку та інших хуліганів, які вимагають двобою. Павлуша чесно перемагає, однак інші не погоджуються з цим, і в бійку встряваються всі, аж поки Валька не розбороняє хлопців. Ява, Павлуша і їхня подруга йдуть до Максима Валер’яновича.

На кіностудії вони потрапляють на зйомку фільму. Водночас знайомий Максима Валер’яновича запрошує хлопців знятись у масовці наступного дня.

Павлуша згадує, що годинник, який вони мають повернути, потрібно кожного дня заводити, але виявляє, що загубив його. Він разом з Валькою і Явою повертаються до Будки, який розповідає, що годинник забрав хлопець не з їхньої банди, і навіть чомусь пропонує свою допомогу. Вони домовляються зустрітись на футбольному матчі «Динамо» — «Торпедо».

Ява і Павлуша приходять на матч раніше, але Будка говорить, що розбиратись вони будуть після гри. Київська команда виграє. По завершенні матчу Будка каже, що зустріч із хлопцем, у якого годинник, відбудеться вночі.

Розділ 12

Хлопці лежать без сну в квартирі тітки і дядька, готуються до нічної зустрічі і згадують свої пригоди у Васюківці. Якось восени до них у село приїхали археологи. Виявилось, що Васюківка — важливий для історії край, а багато місцевих жителів — нащадки славних козаків. Але не Ява і Павлуша. Хлопці з села, в роду яких було виявлено козацьку кров, організували «Запорозьку Січ». Яві і Павлуші було так досадно, що вони вирішили викопати у якійсь старій могилі козацьку шаблю або пістоль. Та на кладовищі вночі вони побачили щось із зеленими очима та ріжками — можливо, кота, але налякавшись, хлопці відмовились від своєї ідеї.

Розділ 13

Коли Ява і Павлуша приходять до Лаври, Будка вже був там з двома хлопцями. Один в масці, інший — низькорослий. Вони разом йдуть стежками. Павлуша попереджує, що у них є пістолет, який він взяв у дядька. Компанія спускається в якусь печеру з відгалуженнями, Будка і його друзі, які до цього освітлювали шлях ліхтариками, раптом вимикають світло. Павлуша двічі стріляє, чуються крики і хлюпіт води, Будка і його друзі тікають. Яву і Павлушу знаходить Валька і розповідає, що вони знаходяться у дренажній системі. Також вона говорить, що тут є колодязі, у який міг впасти хтось із Будчиної компанії. Хлопці і Валька повертаються назад. Там вони знаходять Будку, який впав у колодязь. Ява і Павлуша витягують його, і хлопець розповідає, що історія про хлопця, який вкрав годинника — вигадка. Згодом Будка його повертає.

Хлопці йдуть додому і хочуть пробратись у квартиру так, як вийшли з неї — по шнурку, який висить з балкону. Але тітка Павлуші сприймає їх за злодіїв і виливає їм на голову компот. Хлопці признаються, що це вони, і просять нічого не розповідати дядькові.

Розділ 14

Прокинувшись зранку, хлопці отримують прочухана. Дядько знайшов їх записку, яку вони залишили, йдучи на зустріч з Будкою. Ява і Павлуша розповідають усю правду про годинника, а потім їду на кіностудію. По дорозі вони захоплюють з собою Будку і Вальку. Виявляється, що чоловік, якого вони шукали, аби віддати годинника, грає у тому ж фільмі, в якому їх запросили зніматись. Його звуть Олег Іванович.

Актор запрошує Яву, Павлушу, Вальку, Будку і Максима Валер’яновича до ресторану.

Після цих подій у хлопців з’являється ідея створити театр у Васюківці.

Розділ 15

Павлуша повертається до подій після постановки «Ревізора». Насправді, вистава не зірвалась — актори зімпровізували і все було добре. А у фільмів хлопців-таки не показали з невідомих причин.

Частина 3 (розповідь Яви Реня)

Розділ 1

Розповідається про те, як посварились Іван Васильович та Павло Денисович, тобто Ява і Павлуша. Це сталось через Ганю Гребенючку. Він вважає, що то вона накрутила Павлушу, нібито у нього є талант до малювання. А хлопець після цього почав агітувати і Яву йти в художній гурток, незважаючи на те, що останній — дальтонік. І взагалі, на його думку, Гребенючка занадто лізла у їхні з Павлушою справи.

Розділ 2

Хлопці довгий час не миряться, тому Ява вирішує знайти собі іншого напарника. Він долучається до гурту інших хлопців, які якраз говорять про привидів, і пропонує їм перевірити легенду про Горбушину могилу.

Розділ 3

Легенда про Горбушину могилу полягає ось в чому. Якось біля Васюківки стояв запорізький полк, яким командував сотник Горбуша. Одної ночі пропав мішок золотих дукатів. Скарбником полку був Богдан Захарко, якого і звинуватили у крадіжці, а потім відрубали йому голову.

Насправді, злодієм був сам сотник Горбуша. Він побудував собі у Васюківці маєток і почав пропивати накрадене. Проте з часом до нього почав приходити у снах Захарко, а Горбуша прокидався і біг світ заочі. Він наказав розкопати могилу скарбника, де виявилось тільки його голова без тіла. Копали землю, копали, а голову так і не знайшли, проте натрапили на джерело, яке згодом стало озером. Назвали його Захарковим. Одного ранку біля нього знайшли Горбушину голову без тіла. На тому місці поставили капличку, біля якої, як говорила легенда, можна було побачити привидів, якщо перед тим ти щось украв.

Розділ 4-9

Ява вирішує перевірити легенду і обирає своїм напарником Антончика Мацієвського. Вони викрадають у Бардадима, юнната, фотоапарат, аби сфотографувати привида. Потім складають план на ніч: як будуть йти до кладовища, де сідатимуть, аби стежити за капличкою.

Уночі, в призначений час, Антончик Мацієвський не прийшов. Ява сам відправляється на кладовище. Не дійшовши до цвинтаря, він бачить біля каплиці білого привида, який махає руками. Зробивши кадр, Ява тікає.

Зранку хлопець іде до Бардадима, віддає фотоапарат і розповідає історію про привида. Вони проявляють плівку і на фотографії дійсно видніється білий силует. Ява стає героєм дня. Прибігає Антончик і приводить з собою інших хлопців. Усі разом йдуть до каплички, але, звісно, ніякого привида не знаходять. Проте зустрічають бабу Мокрину, з якою Яві доводиться сперечатись.

Хлопець хоче, аби Павлуша дізнався про його подвиг, і йде до Гребенючки, аби розказати їй історію про привида. Він довго намагається привернути увагу дівчини, яка порається на городі, але вона не реагує. Несподівано з’являється Павлуша і думає, що Ява намагається залицятись до Гані. Вони сваряться ще більше.

Ява йде додому і розповідає діду Вараві про те, що сталось вночі на кладовищі.

Бардадим розповсюджує фото по селі. Цілий день до Яви приходять послухати історію про привида. Нарешті він не витримує і тікає на риболовлю, а коли повертається, бачить у дворі отця Гогу. Проте священик нічого не розпитує про пригоду на кладовищі.

Наступного дня Ява йде до діда Салимона, який каже, що теж усе бачив. Він показує хлопцеві лелеку без голови у каплиці. Ява прокидається і розуміє, що це був сон.

Розділ 10

Зранку Ява дійсно йде до діда Салимона. За їхнім діалогом стежать усі хлопці, навіть Павлуша. Виявляється, що то був ніякий не привид, а сорочка, яка сушилась на плечиках. Дід Салимон просить розповісти, як Ява це видумав, але хлопець не хоче. Тоді чоловік питає у Павлуші, але той каже, що не має відношення до справи. Ява вирішує, що їхній дружбі кінець.

Розділ 11

Ява постійно згадує Павлушу. У селі три дні йде дощ, а коли нарешті виходять сонце, хлопець бере велосипеда і їде за село. Там він зустрічає солдатів. Вони часто бувають у селі. Найбільше серед них він любить слухати Митю Іванова.

Несподівано Ява натикається на дрючок на дорозі, падає з велосипеда і ламає переднє колесо.

Розділ 12-16

Дід ремонтує велосипед, і наступного дня Ява знову їде за село. Його наздоганяє офіцер на мопеді і передає хлопцеві листа, у якому сказано, що він повинен приїхати у Вовчий ліс о сьомій годині вечора. Цілий день Ява ламає голову над тим, у чому справа.

Приїхавши до лісу ввечері, Ява намагається добратись до вказаного у листі місця, аби отримати подальші інструкції. Але його ловить солдат — Митя Іванов. Приїжджає лейтенант Пайчадзе і забирає Яву до частини, де проводить екскурсію. Хлопець не розуміє, чи військовому щось відомо про листа.

Ява повертається до села, а по дорозі бачить Павлушу, який кудись мчиться на велосипеді. Він думає що його колишнього друга обрали замість нього на секретну військову операцію, пов’язану з листом. Заїхавши у село, Ява помічає у садку біля будинку Галини Сидорівну якогось чоловіка. Він гукає вчительку і попереджує її про це.

Розділ 17

Наступного ранку Дід Варава будить Яву, бо його викликають до телефону в сільраді. Хлопець розмовляє з кимось, хто повідомляє, щоб він прийшов по інструкції до лісу знову, коли на щоглі біля школи з’явиться білий прапорець. Голос у трубці також говорить, аби, якщо хтось спитає, Ява казав, що дзвонив інспектор з Дідівщини, який розслідує бійку на футбольному матчі тридцятого червня. По дорозі додому хлопець бачить Гребенючку і спеціально обливає її водою з калюжі. Ява підслуховує розмову Павлуші і Гані, проте дівчина не каже, що брудне плаття — провина хлопця.

Розділ 18

Уночі Ява прокидається і бачить батька, маму і діда, які чомусь стоять одягнуті. Виявляється, що річка вийшла з берегів і затопила село. Ява просить у батьків дозволу піти з ними. У селі він бачить, що стихія наробила багато шкоди, хати затоплені, люди намагаються врятувати свої пожитки. Ява згадує, що бачив у військовій частині бронетранспортери-амфібії. Він сідає на велосипеда і чимдуж їде до військових.

Розділ 19-23

Ява приїжджає в частину і розповідає усе вартовому, потім — капітану й офіцерам. Серед чоловіків хлопець помічає і лейтенанта Пайчадзе. Військові збираються виїжджати, Яву беруть у бронетранспортер-амфібію.

Вони заїжджають в село, а потім пливуть там, де була вода. На одній із хат лейтенант Пайчадзе, з яким Ява був в одній машині, помічає жінку, яка просить врятувати її сина, що лишився в затопленій хаті на печі. Військовий рятує дитину.

Далі вони пливуть до хат, які найбільше затопило. Знімають з даху корову баби Мокрини. Ява зустрічає Павлушу. Баба Мокрина голосить, що забула щось у хаті за іконою. Ява пірнає, запливає через вікно до будинку і знаходить пакунок, про який говорила жінка, але не може виплисти назад. Його врятував Павлуша, який витягнув друга через прохід на стріху. Виявилось, що у пакунку були листи діда Михайла до баби Мокрини. Чолові загинув на війні.

Ява і Павлуша вибираються на дах, а звідти — на човен Павлуші.

Вони вирішують поплисти до хати Гребенючки, але там не лишилось нічого цінного. Коли Ява розглядає те, що було у хаті, він незручно стає на ногу і чи то підвертає її, чи то ламає. Хлопці направляються до суші. Там вони натикаються на бронетранспортер і лейтенант Пайчадзе повертає Яві його речі.

Павлуша відвозить хлопця на багажнику велосипеда додому, а сам біжить по фельдшера.

Розділ 24-28

Ява прохворів два тижні. Помирився з Павлушою. Виявилось, що про Яву в селі часто питають, всі знають, що це він привів військових.

Здоров’я хлопця покращується. Одного дня у вікно його хати залітає камінчик з запискою, у якій йдеться про таємну справу в лісі. Яві наказано знову стежити за білим прапорцем на щоглі. Коли приходить Павлуша, хлопець все йому розказує, і виявляється, що друг також отримував лист із схожим змістом.

Згодом лікарка дозволила Яві потрошки ходити. Одного разу, коли він прогулювався біля школи, то побачив, що Гребнючка вішає білу хустку на щоглу. Він стрімголов побіг до Павлуші, аби йому все розповісти, але коли його друг прибіг і почав розповідати, що лейтенант Пайчадзе хоче викрасти Галину Сидорівну, бо закохався в неї.

Хлопці вирішили рятувати вчительку. Вдень Ява витесав дві палиці, а ввечері вони прийшли до її хати. Коли Пайчадзе говорив з Галиною Сидорівною, вони вискочили з кущів і побили його. Вчителька кинулась зупиняти йому кров і назвала любим. Лейтенант враз стрепенувся і заявив, що він на ній одружиться. А також розповів хлопцям, що таємні листи — це задумка трьох: його, Галини Сидорівни і Гребенючки, аби їх помирити.

Наступного дня село облетіла новина, що вчителька виходить заміж. Клас Яви і Павлуші вирішує гідно з нею попрощатись. Хлопці видумують власний сюрприз для вчительки. На весіллі вони запускають повітряного змія, на якому світяться надписи «Слава Галині Сидорівні!», «Бажаємо щастя!», «Не забувайте нас!» і портрет лейтенанта Пайчадзе.

Аналіз «Маруся» Квітка-Основ’яненко

Художній напрям «Маруся»: характерні ознаки сентименталізму і риси реалізму.

Герої: Маруся, Василь, Наум Дрот і його дружина Настя (Марусині батьки), Олена (Марусина подруга).

Композиція «Маруся»: події відбуваються у хронологічній послідовності.

Лише одна сюжетна лінія — чисте, вірне, нещасливе кохання дочки заможних селян Марусі й бідного ремісника-рекрута Василя.

Сюжет повісті поданий послідовно, без екскурсів у минуле й майбутнє:

  • експозиція(християнський роздум про минущість усього земного, знайомство з головними героями, сім’єю Наума Дрота);
  • зав ’язка(кохання з першого погляду Василя й Марусі);
  • розвиток дії(Василь просить руки дочки в Наума Дрота, який йому відмовляє; хлопець іде на заробітки; Маруся в гаю потрапляє під зливу, хворіє);
  • кульмінація(смерть Марусі);
  • розв’язка (постриг Василя в ченці, його смерть через тугу за коханою; утіха Марусиних батьків у праці, молитвах, смиренні й спілкуванні з Богом).

Основний конфлікт у творі — сентименталістський: між почуттям щирого кохання двох людей і невблаганною долею,, що присудила їм розлуку. Окрім нього, проглядається і соціальний конфлікт — на перешкоді одруженню закоханої пари стоїть майнова нерівність: багатий селянин Наум Дрот не хоче віддавати свою єдину доньку за бідного парубка-рекрута. Проте він дає згоду на шлюб тоді, коли Василь змушений іти на службу в місто до купця, щоб заробити гроші й знайти собі заміну в солдати.

Повість наснажена позасюжетними елементами. Митець з любов’ю передає яскраві картини життя українського села, використовуючи розлогі пейзажі та етнографічні описи: одягу, побуту, культури взаємин, інтер’єру української хати, українських обрядів; розкриває психіку героїв, їхній внутрішній світ, сильні почуття і переживання.

Композиційною особливістю є обрамлення сюжету повісті: початок і кінець тексту стає художньою рамкою, в якій оповідач висловлює повчальні сентенції, міркування, що допомагають збагнути ідею твору.

Проблематика «Маруся»:

  • батьків і дітей;
  • соціальної нерівності;
  • спроможності на глибокі почуття простих людей;
  • життя і смерті;
  • пошуків щастя.

Примітки: Образи Марусі та Василя відчутно ідеалізовані; автор вдається до психологізму в розкритті характерів — це яскраві ознаки сентименталізму. Найяскравіше втілені риси сентименталізму в образі Василя: психологічний стан закоханого хлопця, віщування серця під час розставання пари на кладовищі, важке переживання смерті коханої, добровільний відхід від мирського життя, смерть від туги тощо. Рисами реалізму в повісті є змалювання картин народного побуту, обрядів і звичаїв, відтворення тяжкого лиха — рекрутчини.

Г. Квітка-Основ’яненко першим в українській літературі утвердив оповідну манеру письма, за що Т. Шевченко назвав його «батьком». Пізніше це ім’я поширилося й закріпилося, і сьогодні Г. Квітку-Основ’яненка називають «батьком» української прози.