“Які соціальні проблеми порушує автор у творі “П’ятнадцятирічний капітан”

Дуже цікавий і захоплюючий роман авторства француза Жуля Верна “П’ятнадцятирічний капітан” зачіпає деякі глобальні соціальні проблеми того часу. Жуль Верн був небайдужий до того, що відбувається у світі, до глобальних проблем людства, які мучили тоді дуже багатьох людей. Він однозначно засуджував ті проблеми і закликав людей подолати свої бажання експлуатації інших і відмовитися від ганебних явищ того часу.

Найбільш огидним явищем того часу автор роману вважав явищ рабства. Так склалося, що за сюжетом роману головний герой Дік

Сенд і його супутники причалили до одного з тодішніх центрів світової работоргівлі – до прибережної африканської держави Ангола. Саме там ці люди не тільки побачили всі ті страхи рабства, а й стали його жертвами. На щастя, в кінцевому результаті їм вдалося врятуватися, але ті проблеми і жахи, через які вони пройшли, можуть вразити кожного читача і показати йому, наскільки страшною проблемою було рабство. Проблема рабства полягала не тільки в работоргівлі самої по собі, але і переслідуванні африканських племен і боротьбою з ними. Неодноразово автор словами своїх героїв виявляє своє крайнє засудження цього

ганебного явища – рабства. Він закликає людей припинити це якомога швидше і з якомога меншими жертвами. Одночасно з проблемою рабства піднімається і соціальна проблема гуманізму. Торговці рабами абсолютно не цінували людське життя зі зрозумілих причин. Для цих безсовісних ділків така ж людина, як і вони самі, була не більш ніж товаром. Смерть або каліцтво людини работорговцям було байдуже, вони просто викидали таку людину, визнаючи непридатними. Втім, всі ці злочинці, так чи інакше, поплатилися за свої жахливі діяння.

Соціальними проблемами, піднятими в романі Жуля Верна “П’ятнадцятирічний капітан”, стали проблема рабства, а також проблема гуманізму, пов’язана з проблемою рабства. Величезна кількість прикладів автора про шкоду рабства навряд чи можна порахувати і видати у вигляді списку. Ці приклади мали форми як демонстрації жахів і смертей жертв рабства, так і промов головних героїв роману. На щастя, сучасне суспільство вже встигло забути, що таке рабство. У нашому світі цьому ганебному явищу дійсно немає місця. У сучасному суспільстві люди рівні за законами всіх країн, можуть повноцінно використовувати свої права і радіти життю. Але важливість таких романів, як роман Жуля Верна, вкрай велика. Такі романи застерігають нас від страшних явищ, не дозволяють нам розслабитися і забути те, що було. Пам’ятати це – вкрай важливо, щоб не повторювати помилки минулого і тужити за загиблими людям.

Схожі твори:

“Які проблеми порушує автор роману “Айвенго”? Чи актуальні вони сьогодні?” Мета кожного письменника, який займається створенням роману, в тому, щоб показати атмосферу в описуваному ним суспільстві та відчуття навколишнього світу у головних героїв роману. Автор роману “Айвенго” Вальтер Скотт описував життя людей в середньовіччі, йому вдалося зробити це досить ретельно та глибоко. Він зміг відобразити особливості того історичного відрізку, а.
“Чи актуальні проблеми твору “П’ятнадцятирічний капітан” сьогодні?” Деякі історичні періоди мають свої унікальні проблеми, вирішення яких представлялося тодішнім сучасникам найбільш актуальним. У деяких випадках ці проблеми дійсно були вирішені, в інших випадках проблеми залишаються актуальними навіть до сьогоднішнього дня. До перших, напевно, варто віднести проблеми твору Жуля Верна “П’ятнадцятирічний капітан”, адже здебільшого вони були вирішені. Основною проблемою.
Чи актуальні сьогодні проблеми, які порушує М. Куліш у творі “Мина Мазайло”? П’єса М. Куліша “Мина Мазайло”… Вона йшла до свого глядача майже півстоліття, бо, поставлена Лесем Курбасом 1929 року на сцені харківського театру “Березіль”, була заборонена, а її творці – репресовані. І лише за часів незалежної України ми дістали змогу читати п’єсу і дивитись виставу. І знову з великим успіхом іде.
Чи актуальні сьогодні проблеми, які порушує у п’єсі М. Куліш? У 1930-ті рр. відносно самостійний і незалежний розвиток української літератури в УРСР було штучно припинено. Комуністична влада поставила під свій тотальний контроль не лише економіку, але й ідеологію. Почалася доба сталінського тоталітаризму. У країні запанувала атмосфера страху, породжена масовим ‘терором. Людині заборонялося вільно думати та висловлювати думки, відмінні від офіційної.
Засудження рабства у творі Ж. Верна “П’ятнадцятирічний капітан” УСІ УРОКИ ЗАРУБІЖНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 6 КЛАС ІІ семестр ЛЮДИНА В ЖИТТЄВИХ ВИПРОБУВАННЯХ УРОК № 41 Тема. Засудження рабства у творі Ж. Верна “П’ятнадцятирічний капітан” Мета: з’ясувати, що таке рабство, час і причини його виникнення, дізнатися, чи існує воно в сьогоденні; взяти участь у “броунівському русі”; виховувати гуманізм, повагу до людей.
Моральні й соціальні проблеми в повісті Куприна “Двобій” Моральні й соціальні проблеми в повісті Куприна “Двобій” План 1 Історія створення повести “Двобій” 2 Необхідність змін в армії нерозуміння більшістю солдатів своїх командирів проблема “рукоприкладства” тяжке становище рядових модель кріпосницького ладу в російської армії доля тих людей, які намагаються йти проти системи 3 Шляхи рішення проблем Біографія Куприна була.
Соціальні й моральні проблеми “смутного’ часу (за оповіданням Володимира Винниченка “Суд”) Соціальні й моральні проблеми “смутного” часу (за оповіданням Володимира Винниченка “Суд”) Володимир Винниченко увійшов в історію України як активний полі-тичний діяч і письменник світового рівня, що силою художнього слова відбив соціальні струси початку XX століття. Стихія бунтів і зворушень, зіткнення влади з народом давали йому надзвичайно цікавий і багатог ранний.
Соціальні проблеми у романі Д. Стейнбека “Грона гніву” ДЖОН ЕРНСТ СТЕЙНБЕК ТВОРИ З ЗАРУБІЖНОЇ ЛІТЕРАТУРИ ДЖОН ЕРНСТ СТЕЙНБЕК Соціальні проблеми у романі Джона Стейнбека “Грона гніву” Американські критики, любителі складати різного роду “обойми” і обчислювати літературні “рейтинги”, нерідко включають Д. Стейнбека у “велику трійку” головних письменників США, де його сусіди є два гіганти – Хемінгуей і Фолкнер. Як і вони, Стейнбек.
Моє осмислення проблеми у творі “І довше століття триває день” Роман Ч. Айтматова “І довше століття триває день”-дуже складне і багатопланове твір. Тут відтворені гострі проблеми сучасності, підняті глибокі пласти народної свідомості, присутні також елементи фантастичній антиутопії. Одна з центральних проблем роману – проблема технічного прогресу. Головний герой роману – шляховий обхідник Едигей Жангельдін. Він відноситься, за словами Ч. Айтматова.
Актуальні проблеми сьогодення у творі О. Коломійця “Дикий Ангел” П’єси Олексія Федотовича Коломійця завжди відзначалися гостротою і важливістю порушених у них проблем. Особливо слід відзначити твір “Дикий Ангел”, що за поставленими у ньому проблемами надзвичайно актуальний сьогодні, коли вже більшість усвідомлює: з родини йде життя людини, родина є тим осередком, який формує справжнього громадянина. Показуючи сім’ю Платона Ангела, принципи.
Актуальні проблеми сьогодення у творі Коломійця Олексія “Дикий Ангел” П’єси Олексія Федотовича Коломійця завжди відзначалися гостротою і важливістю порушених у них проблем. Особливо слід відзначити твір “Дикий Ангел”, що за поставленими у ньому проблемами надзвичайно актуальний сьогодні, коли вже більшість усвідомлює: з родини йде життя людини, родина є тим осередком, який Формує справжнього громадянина. Показуючи сім’ю Платона Ангела, принципи.
СОЦІАЛЬНІ ТА МОРАЛЬНО-ЕТИЧНІ ПРОБЛЕМИ В РАННІЙ ПРОЗІ В. ВИННИЧЕНКА В Україні 20-х років Володимир Кирилович Винниченко (1880-1951) був найпопулярнішим з усіх письменників, як класиків, так і сучасних, найчитабельнішим. Щє у 1909 р. М. Коцюбинський писав: “Кого у нас читають? Винниченка. Про кого скрізь йдуть розмови, як тільки річ торкається літератури? Про Винниченка Кого купують? Знов Винниченка”. Він уже на.
“Мої враження від роману “П’ятнадцятирічний капітан” Жуля Верна” Не так часто доводиться читати літературні твори, романи, яким вдається поєднувати в собі вкрай захоплюючу історію і непідробно високу мораль, зрозуміти яку змогла би навіть й дитина. Одним з таких унікальних романів є творіння пера французького письменника-майстра Жуля Верна, назва йому – “П’ятнадцятирічний капітан”. Крім цікавої історії про пригоди юного.
“Морально-етичні проблеми людських стосунків, порушених у творі А. Дімарова “Блакитна дитина” Навряд чи існує такий твір, який повністю позбавлений якоїсь моралі або етичних проблем. Кожен автор, будучи освіченою і ерудованою людиною, бажає підняти перед своїм читачем якісь проблеми, щоб змусити його замислитись над тим, що турбує автора й змушує замислюватися про життя і буття. Не є винятком і повість Анатолія Дімарова.
Вічні проблеми в творі О. Коломійця “Дикий Ангел” Талант Олексія Коломійця найповніше виявився у його п’єсах, у яких він порушував морально-етичні проблеми. Герої драматурга – це завжди прості люди, яких хвилюють вічні проблеми: добро і зло, любов і відданість, вони здатні бути відповідальними за все, що відбувається у суспільстві. Злободенність зумовлена умінням О. Коломійця правдиво показати, наскільки складним.
Які проблеми порушуються у творі Т. Манна “Маріо і чарівник” У творі природу змальовано в імпресіоністичному дусі: автора цікавить не стільки сама природа, скільки враження від неї. Колоритні метафори: “ця погода одурманює людину”, порожнеча неба “давить тебе” у контексті твору сприймаються як такі, що допомагають зрозуміти психологічний стан оповідача і всієї публіки, одурманеної атмосферою в Торре. У новелах Т. Манна.
“Геркулес з твору Жуля Верна “П’ятнадцятирічний капітан” План: 1) В якій країні була торгівля рабами. 2) Хто такі работорговці. 3) Чому становище раба було жахливим. 4) Кого врятували моряки “Пілігрима” . 5) Що відомо про цих людей. 6) як до врятованих негрів ставилася команда. 7) Хто віддав негрів із “Пілігрима” у рабство. 8) Яка подальша доля Геркулеса.
Написання твору за романом Ж. Верна “П’ятнадцятирічний капітан” на тему “Велич науки й знань” УСІ УРОКИ ЗАРУБІЖНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 6 КЛАС ІІ семестр ЛЮДИНА В ЖИТТЄВИХ ВИПРОБУВАННЯХ УРОК № 44 Тема. Написання твору за романом Ж. Верна “П’ятнадцятирічний капітан” на тему “Велич науки й знань” Мета: розвивати зв’язне мовлення, вчити писати твір за даною темою, використовуючи знання, отримані на попередніх уроках, виховувати уважність, точність у.
“Як порушує тему релігії у своїх творах Тарас Шевченко” Релігія – надзвичайно важливе явище в людському житті. Для деяких людей релігія є навіть усім життєвим змістом. Завдяки щирій вірі в Бога людина хоче жити, ставати кращою, вражати своїми благородними справами всіх тих, хто її оточує. Для багатьох письменників, у тому числі й українських, тема Бога і релігії дуже важлива.
Яку проблему порушує А. Чехов оповіданні “Хамелеон”? А. ЧЕХОВ, Ч. ДІККЕНС – ЛІТЕРАТУРА І МОРАЛЬНЕ ВДОСКОНАЛЕННЯ ЛЮДСТВА ЛІТЕРАТУРА І МОРАЛЬНЕ ВДОСКОНАЛЕННЯ ЛЮДСТВА А. ЧЕХОВ, Ч. ДІККЕНС Яку проблему порушує А. Чехов оповіданні “Хамелеон”? А. Чехов відомий як майстер оповідання. У своїх творах письменник порушував важливі проблеми людського буття. Один із них – оповідання “Хамелеон”. Письменник зображає тихе містечко, у якому проходить розмірене, сіре, нудне життя. Жителі досить.

Які проблеми порушує автор у творі недоросль. Проблеми комедії “Недоук”

Комедія «Недоук» увібрала у собі весь досвід, накопичений Фонвізіним, і з глибині ідейної проблематики, по сміливості та оригінальності знайдених художніх рішень залишається неперевершеним шедевром російської драматургії XVIII століття. Викривальний пафос “Недоросля” живиться двома потужними джерелами, однаково розчиненими у структурі драматичної дії. Лаковими є сатира та публіцистика. Знищуюча і нещадна сатира наповнює всі сцени, що зображують життєвий уклад сімейства Простакової. У сценах вчення Митрофана, в одкровеннях його дядечка про свою любов до свиней, в жадібності і самоврядності господині вдома світ Простакових і Скотининих розкривається у всій непривабливості їхнього духовного убожества. Не менш нищівний вирок цьому світу виголошує і присутня на сцені група позитивних дворян, контрастно протиставляється скотинського існування батьків Митрофана.

Діалоги Стародума і Правдіна, у яких торкаються глибокі, часом державні проблеми, – це пристрасні публіцистичні виступи, які відбивають авторську позицію. Пафос промов Стародума і Правдіна також виконує викривальну функцію, але тут викриття зливається із твердженням позитивних ідеалів самого автора. Дві проблеми, що особливо хвилювали Фонвізіна, лежать в основі “Недоросля”. Це насамперед проблема морального розкладання дворянства. У словах Стародума. з обуренням викриває дворян, у яких шляхетність, можна сказати, ” поховано з їхніми предками ” , в спостереженнях із життя двору Фонвізін як констатує занепад моральних підвалин суспільства- він шукає причини цього занепаду. Заключна репліка Стародума, якою завершується “Недоросль”: “От лихоманства гідні плоди!” – у тих ідейних положень фонвізинського трактату надає всієї п’єсі особливе політичне звучання. Необмежена влада поміщиків над своїми селянами за відсутності належного морального прикладу з боку вищої влади ставала джерелом свавілля, це вело до забуття дворянством своїх обов’язків та принципів станової честі, тобто до духовного виродження правлячого класу. У світлі загальної морально-політичної концепції Фонвізіна, виразниками якої у п’єсі виступають позитивні персонажі, світ Простакових і Скотининих постає зловісною реалізацією урочистості слонів.

Інша проблема “Недоросля” – це проблема виховання. Розуміє досить широко, виховання у свідомості мислителів XVIII століття розглядалося як першочерговий фактор, що визначає моральний образ людини. У уявленнях Фонвізіна проблема виховання набувала державного значення, бо у правильному вихованні коренився єдино надійний, на його думку, джерело порятунку від зла, що загрожує суспільству, – духовної деградації дворянства. Значна частина драматичної дії в “Недорослі” тією чи іншою мірою підпорядкована проблемам виховання. Їй підпорядковані як сцени вчення Митрофана, і більшість моралі Стародума. Кульмінаційний пункт у розробці цієї теми – безперечна сцена іспиту Митрофона у IV дії комедії. Ця вбивча за силою ув’язненого в ній викривального, сарказму сатирична картина є вироком системі виховання Простакових і Скотініних. Винесення цього вироку забезпечується як за рахунок саморозкриття невігластва Митрофана, а й завдяки демонстрації прикладів іншого виховання. Це, наприклад, сцени, в яких Стародум розмовляє із Софією та Мілоном.

Жанрова своєрідність твору полягає в тому, що “Недоросль”, за словами Г. А. Гуковського, “напівкомедія, напівдрама”. Справді, основа, кістяк п’єси Фонвізіна – класицистична комедія, але до неї привнесені серйозні і навіть зворушливі сцени. До них можна віднести розмову Правдіна зі Стародумом, зворушливо-повчальні бесіди Стародума з Софією та Мілоном. Слізною драмою підказаний образ благородного резонера в особі Стародума, а також образ “стражденної чесноти” в особі Софії.

Син свого часу, Фонвізін усім своїм виглядом та напрямом творчих пошуків належав до того кола передових російських людей XVIII століття, які склали табір просвітителів. Всі вони були письменниками, і їхня творчість пронизана пафосом утвердження ідеалів справедливості та гуманізму. Сатира та публіцистика були їхньою зброєю. Мужній протест проти несправедливостей самовладдя та гнівні звинувачення на адресу кріпосників лунали у їхніх творах. У цьому полягала історична нагорода російської сатири XVIII століття, однією з найяскравіших представників якого був Фонвізін.

Берков П.М. Історія російської журналістики XVIII в. М. – Л., 1952. – 656 с.

Благий Д.Д. Історія російської літератури XVIII в. – М.: Вид-во АН СРСР, 1960.

Буранок О.М. Історія російської літератури XVIII в. – М.: Флінта, 2013.

Герцен А. І. Передмова до книги «Про пошкодження звичаїв у Росії» князя М. Щербатова та «Подорож» А. Радищева // Собр. тв. М., 1958. Т. 13. З. 273.

Герцен А.І. Передмова до книги «Про пошкодження звичаїв у Росії» князя М. Щербатова та «Подорож» А. Радищева // Собр. тв. М., 1958. Т. 13. 296 с.

Державін Г.Р. Повне зібрання віршів. Ленінград «Радянський письменник» 1957. – 480 с.

Державін Г.Р. Повне зібрання віршів. Ленінград «Радянський письменник» 1957. – С. 236.

3ападів В.А. Поезія А.Н. Радищева // Радищев А. Н. Вірші. Л., 1975. – 122 с.

Історія російської літератури/за ред. Д.С. Лихачова, П. Макогоненко. – Л., 1999. – 318 с.

Лебедєва О.Б. Історія російської літератури XVIII в. – М.: Вища школа: Изд. центр “Академія”, 2000.

Ломоносов М.В. Повне зібрання творів. – М., 1955. – Т 4, з 165.

Мінералів Ю.І. Історія російської словесності. 18 століття. – М.: Вища школа, 2007.

Мотольська Д.К. Ломоносов // Історія російської литературы: У 10 т. – Т. III: Література XVIII століття. Ч. 1. – М Л 1941. – С. 264-348.

Н.А. Добролюбов. Твори, т. 1. Ленінград. – 1934. – 600 с.

Некрасов Н.А. Автобіографічні записи, З щоденника // І.. зібр. тв. та листів. М., 1953. Т. 12. – 534 с.

Орлов А. Тілемахіда В. К. Тредіаковського. // XVIII ст. Збірник статей та матеріалів. За ред. А. Орлова. – М 1985. – С. 81-98.

Пумп’янський Л.В. Тредіаковський // Історія російської літератури: У 10 т. Т. III: Література XVIII ст. Ч. 1. – М Л 1941. – С. 215-263.

Російські поети. Антологія російської поезії в 6 т. Москва: Дитяча література, 1996. – 346 с.

Фонвізін Д.І. Комедії. – Л.: «Діт. літ», 1980.

Штейн А. Л. «Д. І. Фонвізін: 1745-1792: Нарис життя та творчості. (М., 1945).

П. морального розкладання дворянства, занепад моральних засад суспільства

П виховання! Першочерговий чинник, що визначає нрав вигляд самої людини.

«Недоук» відрізняється більшою соціальною глибиною і різкішою сатиричною спрямованістю. У «Недорослі» на перше місце винесено тему поміщицького свавілля. Головним критерієм в оцінці героїв стає їхнє ставлення до селян-кріпаків. Дія відбувається у маєтку Простакових. Необмеженою господаркою у ньому є пані Простакова. Цікаво відзначити, що у переліку дійових осіб лише їй присвоєно слово «пані», решту герої названо лише на прізвище або на ім’я. Вона справді панує у підвладному їй світі, панує нахабно, деспотично, з повною впевненістю у своїй безкарності. Користуючись сирітством Софії, Простакова заволодіває її маєтком. Не спитавши згоди дівчини, вирішує видати її заміж за свого брата. Однак повною мірою характер цієї «фурії» розкривається у поводженні з селянами-кріпаками. Простакова глибоко переконана у праві ображати, оббирати і карати селян, у яких вона дивиться як у істоти інший, нижчої породи.

Вже початок п’єси – знамените примірювання каптана – одразу ж вводить нас в атмосферу будинку Простакових. Тут і груба лайка на адресу доморощеного кравця Тришки, і голослівне звинувачення його в крадіжці, і звичне розпорядження покарати різками ні в чому не винного слугу. Добробут Простакової тримається на безсоромному пограбуванні кріпаків. Порядок у будинку наводиться лайкою та побоями. З мови Простакової у розмові зі слугами не сходять грубі, лайливі слова: худоба, харя, канальці, стара відьма. Звістка про хворобу дворової дівки Палашки наводить її на сказ.

Примітивна натура Простакової особливо виразно розкривається в різких переходах від нахабства до боягузливості, від самовдоволення до улесливості. Вона груба з Софією, поки відчуває над нею свою владу, але дізнавшись про повернення Стародума, миттєво змінює свій тон та поведінку. Коли Правдін оголошує рішення віддати Простакову під суд за нелюдське ставлення до селян, вона принижено валяється в ногах. Але вимоливши прощення, тут же поспішає розправитися з неквапливими слугами, які пропустили Софію.

Присутність у п’єсі Скотинина підкреслює широке поширення дворян, подібних до Простакової, надає їй характеру типовості. Недарма наприкінці п’єси Правдін радить попередити інших Скотініних про те, що сталося у маєтку Простакових.

З образом Митрофана пов’язана інша проблема – роздум письменника про спадщину, яку готують Росії Простакови і Скотинини. До Фонвізіна слово «недоук» не мало засуджувального значення. Недорослями називалися дворянські діти, які не досягли 15 років, тобто віку, призначеного Петром I для вступу на службу. У Фонвізіна воно набуло насмішкуватого, іронічного змісту.

Митрофан – недоросль насамперед тому, що він повний невігласа, який не знає ні арифметики, ні географії, нездатний відрізнити прикметника від іменника. Але він недоросль і в моральному відношенні, тому що не вміє поважати гідність інших людей. Він грубий і нахабний зі слугами та вчителями. Він підлещується перед матір’ю доти, доки відчуває її силу. Але варто їй втратити владу в будинку, як Митрофан різко відштовхує від себе і Простакову. І, нарешті, Митрофан – недоросль у цивільному сенсі, оскільки він не доріс до розуміння своїх обов’язків перед державою. «Ми бачимо, – говорить про нього Стародум, – усі нещасні наслідки поганого виховання. Ну що для вітчизни може вийти з Митрофанушки. ».

Як і всі знамениті сатирики, Фонвізін у своїй критиці виходить із певних цивільних ідеалів. Зображення цих ідеалів у сатиричних творах не обов’язково, але у дидактичній літературі XVIII ст. сатира, зазвичай, доповнювалася показом ідеальних героїв. Не оминув цієї традиції і Фонвізін, різко протиставивши світові Простакових і Скотініних – Стародума, Правдіна, Мілона та Соф’ю. Тим самим зловтішним протиставлені в п’єсі ідеальні дворяни. Стародум і Правдін беззастережно засуджують поміщицьке свавілля, пограбування та насильство над селянами. “Пригнічувати рабством собі подібних беззаконно”, – заявляє Стародум (С. 167). Відразу зазначимо, що йдеться не про засудження самого інституту кріпацтва, а про зловживання ним. На відміну від Простакової, яка будує свій добробут на пограбуванні селян, Стародум вибирає інший шлях збагачення. Він вирушає до Сибіру, де, за його словами, «вимагають грошей від самої землі» (Т. I. С. 134). Мабуть, йдеться про видобуток золота, що цілком узгоджується з думкою самого Фонвізіна про необхідність для Росії дворянства, що «торгує».

Ще більш рішучу позицію по відношенню до свавілля дворян займає Правдін. Він служить чиновником у намісництві. Так називалися установи, створені 1775 р. Катериною II у кожному губернії для спостереження над виконанням на місцях урядових указів. Головним своїм завданням не лише за посадою, а й «із власного подвигу серця» Правдін вважає спостереження над тими поміщиками, які, «маючи над людьми своїми повну владу, вживають її на зло нелюдяно» (Т. 1. С. 117). Дізнавшись про жорстокості та безчинства Простакової, Правдін від імені уряду бере в опіку її маєток, позбавляючи поміщицю права самовільно розпоряджатися селянами. У своїх діях Правдін спирається на указ Петра I 1722, спрямований проти поміщиків-тиранів. У житті цей закон застосовувався дуже рідко. Тому розв’язка комедії Фонвізіна виглядала як свого роду повчання уряду Катерини II.

Не менш важливим було для Фонвізіна питання ставлення дворян до служби. Після указу про «вільність» ця проблема набула особливої гостроти, оскільки багато хто з дворян уже на законній підставі волів відсиджуватися вдома. У Фонвізіна цю тему винесено навіть у назву комедії і цим спеціально акцентована. Митрофан не рветься ні до вчення, ні до служби і віддає перевагу становищу «недоросля». Настрою Митрофана повністю розділяє його мати. «Поки Митрофанушка ще в недорослях, – міркує вона, – поту його і понежити, а там років через десяток, як вийде, визволь боже, на службу, всього натерпиться» (Т. 1. С. 114),

Діаметрально протилежного погляду дотримується Стародум. Ім’я цього героя вказує на те, що його ідеали належать Петровській епосі, коли кожен дворянин службою мав підтвердити свої станові права. Про обов’язок, або, як говорили у XVIII ст., про «посаду», дворян Стародум згадує з особливою палкістю. «Посада. Як це слово у всіх на мові, і як мало його розуміють. Це та священна обітниця, якою зобов’язані ми всім тим, з ким живемо. Якби так посаду виконували, як про неї твердять. .Дворянин, наприклад, вважав би за перше безчестя не робити нічого, коли є йому стільки справи: є люди, яким допомагати; є батьківщина, якій служити. Дворянин, недостойний бути дворянином! Підлі його нічого на світі не знаю »(Т. 1. С. 153).

З обуренням показує Стародум на практику лідера, що набула широкого поширення в царювання Катерини II, коли рядові офіцери, без будь-яких нагород, отримували високі звання і заслуги. Про один із таких вискочок – молодого графа, сина такого ж «випадкового», як говорили в той час, людину, згадує з глибокою зневагою Стародум у розмові з Правдиним.

Антиподом Митрофанушки є у п’єсі Мілон – зразковий офіцер, який, незважаючи на свою молодість, брав участь уже у військових діях і виявив при цьому справжню «безстрашність».

Особливе місце посідають у п’єсі роздуми Стародума про «посаду» монарха та критичні зауваження на адресу Катерининського двору. Як справедливо сказав відомий літературознавець К.В. Тут мав місце явний виклик імператриці, яка видавала себе за спадкоємницю та продовжувачку справ Петра I, на що вона прозоро натякнула у написі на його пам’ятнику: Petro Primo – Catarina Secunda – тобто. Петру Першому – Катерина Друга. Імператор, на глибоке переконання Стародума, повинен не лише видавати корисні суспільству закони, а й сам бути взірцем їх виконання та високої моральності. «Великий государ, – каже він, – є государ премудрий. Його справа показати людям пряме їх благо. Гідний престолу государ прагне підняти душі своїх підданих» (Т. 1. С. 167 -168). Такий монарх повинен оточити себе виконавчими, корисними суспільству вельможами, які, своєю чергою, могли б служити прикладом для підлеглих і всього дворянського стану загалом. Але дійсність виявилася напрочуд несхожою на просвітницьку програму Стародума. Про вдачі придворного товариства Стародум судить не з чуток, а з власного гіркого досвіду, оскільки після служби в армії його «взяли до двору». Те, що він тут побачив, привело його в жах. Придворні думали тільки про свою користь, про свою кар’єру. «Тут себе люблять чудово, – згадує Стародум, – про себе одному дбають, про одну справжню годину метушаться» (Т. 1. С. 132). У боротьбі влади і чини застосовуються будь-які засоби: «. один іншого звалює і той, хто на ногах, не піднімає вже ніколи того, хто на землі» (Т. 1. С. 132). Відчуваючи своє повне безсилля змінити лади, що склалися, Стародум залишив придворну службу. “Я відійшов від двору, – зауважує він, – без сіл, без стрічки, без чинів, та моє приніс додому непошкоджено, мою душу, мою честь, мої правила”.

КВИТОК 7
1.Еволюція жанру проповіді у творчості Феофана Прокоповича.
У творчості Прокоповича чільне місце посідають проповіді. Цьому традиційному церковному жанру він зумів надати нового звучання. Проповідь у Стародавній Русі переслідувала головним чином релігійні мети. Феофан підкорив її злободенним політичним завданням. Багато його промов присвячені військовим перемогам Петра, у тому числі Полтавській битві. Він прославляє не лише Петра, а й його дружину Катерину, яка супроводжувала у 1711 р. чоловіка у Прутському поході. У промовах Феофан говорить про користь освіти, необхідність відвідувати чужі країни, захоплюється Петербургом. Зброєю Феофана у його проповідях стали міркування, докази, а часом і дотепне сатиричне слово.

«Слова» Феофана, що живо і яскраво вимовлялися з церковної кафедри, були пронизані пафосом утвердження петровських перетворень і мали величезний успіх. Багато його проповідей як вимовлялися у церкві, а й друкувалися. Лише незначною мірою (використання передусім церковного жанру – проповіді) носили вони церковний характер. Написані ясним складом, без зайвої риторики, ритмічно збудовані «Слова» відрізнялися глибиною змісту та літературними достоїнствами.

Політична агітаційність, властива проповідям Феофана Прокоповича, було спрямовано роз’яснення заходів, проведених Петром на захист освіти. У своїх творах Феофан часто виступає як памфлетист та сатирик. У відомій проповіді «Слово про владу і честь царської», яку він виголосив у 1718 р., він різко викриває реакційних церковників, що згрупувалися навколо царевича Олексія. Він зображує «злісних і похмурих» меланхоліків, які більше люблять похмурий день, ніж відро, погані звістки, ніж хороші. Малюючи сатиричний образ такого церковника, Феофан Прокопович порівнює його з сараною, у якої «черевище велике, а ганки малі, і не в міру тіла: зійдеться полетіти, та одразу і на землю падає».

Феофан Прокопович постає перед нами справжнім поборником та пропагандистом освіти. Феофану доводилося витримувати жорстоку боротьбу з церковниками, які звинувачували його у зневірі. Він справді відкидав сліпу віру в писання «отців Церкви», вважаючи для себе обов’язковою лише віру в Біблію.

Пафосом патріотизму, вірою у майбутнє Росії наповнено знамените його «Слово поховання Петра Великого» (1725). Пронизана глибокою скорботою проповідь ця підбиває підсумок блискучої діяльності Петра, і з приголомшливою силою звучить у ній заклик Феофана Прокоповича продовжувати на користь Росії його справа.

В образі Петра Феофан Прокопович втілив риси «ідеального монарха», при якому тільки можливе зміцнення і благоденство держави.

Яскрава ознака ораторських промов Феофана – це нерозчленованість хвали і хули в межах одного тексту, а як наслідок – принципова різностильність його проповідей, що поєднують панегірик Петру або флоту з викриттям ворогів освіти, невігласів, противників реформ.

Один із найяскравіших прикладів цієї різностильності – «Слово про владу і честь царську», де урочисті славослів’я богоданної верховної влади поєднуються з виразними та злими ганьбами на адресу її ворогів. Примітно, що й у стильовому відношенні ці тематичні пласти чітко диференційовані: викриваючи змовників проти царської влади, Феофан використовує не просто слова з яскраво вираженим негативним смисловим і стильовим забарвленням, а й грубе просторіччя.

Так, усередині самого жанру проповіді, що поєднує дві протилежні установки (похвальну та викривальну), два типи художньої образності, за допомогою яких виражається їхній емоційний пафос (понятійно-тезову та побутово-аргументальну) і два стильові ключі, умовно кажучи, високий і високий намічається внутрішнє протиріччя, яке виявилося дуже продуктивним наступної стадії літературного розвитку. Розпадаючись на свої прості складові, хвалу і хулу, з властивими їм образно-стильовими засобами вираження, проповідь Феофана Прокоповича породила два старші жанри російської літератури нового часу: урочисту оду Ломоносова, в яку відійшли панегіричні тенденції проповіді, і сатиру Кантемира, яка сприйняла викривальні мотиви з властивими їм способами вираження.

Комедія “Недоук” увібрала у собі весь досвід, накопичений Фонвізіним, і з глибині ідейної проблематики, по сміливості та оригінальності знайдених художніх рішень залишається неперевершеним шедевром російської драматургії XVIII століття. Викривальний пафос “Недоросля” живиться двома потужними джерелами, однаково розчиненими у структурі драматичної дії. Лаковими є сатира та публіцистика.

Знищуюча і нещадна сатира наповнює всі сцени, що зображують життєвий уклад сімейства Простакової. У сценах вчення Митрофана, в одкровеннях його дядечка про свою любов до свиней, в жадібності і самоврядності господині вдома світ Простакових і Скотининих розкривається у всій непривабливості їхнього духовного убожества.

Не менш нищівний вирок цьому світу виголошує і присутня на сцені група позитивних дворян, контрастно протиставляється скотинського існування батьків Митрофана. Діалоги Стародума та Правдіна. у яких торкаються глибокі, часом державні проблеми,- це пристрасні публіцистичні виступи, які відбивають авторську позицію. Пафос промов Стародума і Правдіна також виконує викривальну функцію, але тут викриття зливається із твердженням позитивних ідеалів самого автора.

Дві проблеми, що особливо хвилювали Фонвізіна, лежать в основі Недоросля. Це насамперед проблема морального розкладання дворянства. У словах Стародума. з обуренням викриває дворян, у яких шляхетність, можна сказати, “поховано з їхніми предками”, в спостереженнях із життя двору Фонвізін не тільки констатує занепад моральних підвалин суспільства- він шукає причини цього занепаду.

Заключна репліка Стародума, якою завершується “Недоук”: “Ось лихоманці гідні плоди!” – у тих ідейних положень фонвізинського трактату надає всієї п’єсі особливе політичне звучання. Необмежена влада поміщиків над своїми селянами за відсутності належного морального прикладу з боку вищої влади ставала джерелом свавілля, це вело до забуття дворянством своїх обов’язків та принципів станової честі, тобто до духовного виродження правлячого класу. У світлі загальної морально-політичної концепції Фонвізіна, виразниками якої у п’єсі виступають позитивні персонажі, світ простакових і скотининих постає зловісною реалізацією урочистості слонів.

Значна частина драматичного впливу в “Недорослі” тією чи іншою мірою підпорядкована проблемам виховання. Їй підпорядковані як сцени вчення Митрофана, і більшість моралі Стародума. Кульмінаційний пункт у розробці цієї теми – безперечна сцена іспиту Митрофона у IV дії комедії. Ця вбивча за силою укладеного в ній викривального, сарказму сатирична картина служить вироком системі виховання простакових та скотининих. Винесення цього вироку забезпечується як за рахунок саморозкриття невігластва Митрофана, а й завдяки демонстрації прикладів іншого виховання. Це, наприклад, сцени, в яких Стародум розмовляє із Софією та Мілоном. –

Комедія Фонвізіна «Недоук» вважається одним із найважливіших творів російської літератури. Адже їй вдалося вплинути протягом думки у всій наступній літературі. Вона крокувала попереду своєю формою і, перш за все, проблематикою.

Може скластися враження, що п’єса «Недоук» відповідає рамкам провідного в той період класицизму. У ній дотримані принципи єдиного часу, місця та дії, герої вимовляють промови, що відповідають їх становищу, а комізм найчастіше заснований на ситуації, що несподівано склалася. Головною відмінністю від канонів класицизму можна назвати проблематику твору – важливість виховання у житті.

Багато критиків зазначали, що головний конфлікт у цьому творі полягає у лінії любовних відносин, а проблематика стосується соціальних проблем. Так, у цих словах є частка правди, але насправді проблематика комедії глибша.

Автор звертає увагу читача на проблеми освіти. Він написав цей твір, бажаючи передати сумний досвід майбутнім поколінням. Для цього Фонвізін підбирає кожне слово, сказане героєм, звертає увагу на рухи персонажів, на кожен їхній жест. У «Недорослі» продумана кожна літера.

Неважко зрозуміти, що проблема виховання тут показується на прикладі двох персонажів: Митрофанушки та Софії. Щоб не бути засудженим за однобокість представленого погляду, автор описує ситуацію з різних сторін відносно абсолютно протилежних молодих людей. Автор має намір зупиняти увагу читача на контрастних індивідах.

Моральність, шанування свого батька, духовність і навіть якесь смирення Софії прямо протиставлена жорстокості, недбалості та відсутності виховання Митрофана. Саме завдяки цьому протиставленню основна проблематика п’єси стає просто очевидною.

Читач не знає, чим займається у вільний від занять годинник Митрофан. Ми не розуміємо, що подобається цій молодій людині. Він не має зобов’язань по дому, він наданий сам собі.

Але що спричинило такі результати? Яке коріння має проблема появи такого неосвіченого і дурного Митрофана?

Усі діти народжуються із чистою свідомістю. І від того, що їх оточуватиме, багато в чому залежить те, якими вони стануть, коли виростуть. Якщо Софії прикладом був тактовний батько, то Митрофана такою стала мати, сильна деспотична жінка, все у ній вирішила взяти у руки. Вона навіть ім’я синові дає зі значенням «що знаходиться при матері», немов боячись як вогню його самостійності. Мати лише негативно впливає такою своєю поведінкою на сім’ю, зробивши із сина невіглас, а з чоловіка безхребетну ляльку. Митрофан звик, що все приноситься за його першим бажанням. Хлопчику не потрібно докладати жодних зусиль – мама все зробить. Він і не бачив потреби в навчанні доти, доки не вийшов новий указ, який змушує всіх дворян молодше 18 років, вчитися. Не було б указу та страху потрапити до рекрутів у разі непокори, він би і не починав пізнавати науку.

Хоча його навчання важко назвати таким. Відомо, що людину проти її волі важко чогось навчити. Ось і Митрофан, приступаючи до занять з примусу, не отримує від них користі.

Проблема виховання торкнулася й іншого образу – Скотініна. Він виріс у тій самій родині, в якій виховувалась мати Митрофанушки, адже він її брат. Отже, вони мають схожі погляди. Він жорстокий до селян. Але хвалиться своєю хваткою і готовий навчити цього сестру. Проте не просто так, а за умови того, що Простакова зісватає йому Софію. Навіть відносини рідних брата та сестри будуються на вигоді та бажанні матеріального достатку. Він і одружуватися хоче не через прихильність серцевої, а бажаючи отримати все майно можливої нареченої, її гроші, на які можна купити багато свиней.

Іншими словами, виховання батьків без любові та взаєморозуміння, засноване лише на фізичних та матеріальних потребах, призвело до появи їх жорстоких та аморальних копій. Проблема сім’ї невідривно пов’язані з проблемою виховання.

Представлена Фонвізіним у комедії «Недоук» манера виховання довела, що вікова традиція ламала юні уми та чорнила душі молодих. Єдиним порятунком із цього страшного замкнутого кола автор вважав вихід із сім’ї на служіння держави. Тільки так, вважав Фонвізін, можна розкрити молодим дворянам очі, поставити їх поруч із реальними проблемами і навчити жити самостійно, а значить розвіяти неосвічені пороки, які вирощуються в них у неосвіченій родині: користь, жорстокість і лінь.

Комедія «Недоук» була написана в перехідний для Росії період – за правління Катерини ІІ. Старі, феодальні засади і норми були вже непридатні для нового суспільства, але штучно підтримувалися консервативним дворянством, яке не було готове до відмови від цінностей, що віджили себе, і перейняти ідеали освіти. Найяскравіше це видно під час аналізу проблеми виховання у комедії «Недоросль».

У творі тема виховання займає центральне місце і пов’язана з основним конфліктом п’єси, який є протистоянням між новими ідеями освіти і застарілими кріпосницькими підвалинами. Простакова і Скотинін є безпосередніми носіями останніх, оскільки перейняли з вихованням від батьків. Жорстокість по відношенню до кріпаків, жадібність, надмірна цінність речей і грошей, заперечення вченості, погане ставлення навіть до рідних – все це «вбирає» в себе і Митрофан, стаючи «гідним» сином своєї матері.

Розглядаючи виховну проблематику комедії «Недоук» більш поглиблено, стає зрозуміло, що Фонвізін створив не строго канонічну класицистичну комедію, де герой може бути суворо позитивним, або суворо негативним. Простакова, незважаючи на свою жадібність, хитрість і грубість, залишається люблячою матір’ю, готовою на все заради свого сина. Однак саме надмірна опіка призводить до плачевних результатів – розпещених Митрофан, якого виховували одними «пряниками», не цінує старанності своєї матері. При цьому трагічність ситуації полягає в тому, що сама Простакова, вихована за правилами «Домострою» (згадаймо її обурення, що дівчата тепер вміють читати), просто не може зрозуміти, де помилилась. Можливо, її доля склалася б інакше, якби вона заміж за освічену людину, поруч з якою її практичність була спрямована в доброчесне русло. Проте батько Митрофана, Простаков, постає як безвільний, у всьому згодний зі своєю активнішою дружиною, персонаж. Цю ж пасивність ми бачимо й у юнака, коли той у всьому погоджується спочатку з матір’ю, потім із Правдиним, коли той збирається забрати його із собою.

Повною протилежністю дурному, грубому Митрофану є Софія. Дівчина багато читає, уважно слухає настанови Стародума, прагне доброчесного життя. На відміну від Митрофана, для якого одружуватися – це нова розвага, дівчина сприймає шлюб серйозно. Крім того, Софія не противиться рішенню Стародума видати її за гідну людину, яку він вибере їй сам, тобто думка батька для неї є авторитетною, чого не скажеш про Митрофана.

Найяскравіше в комедії Фонвізіна «Недоук» проблема виховання розкривається при порівнянні педагогічних ідей Стародума та Простакової. У п’єсі вони протиставлені не лише як позитивні та негативні персонажі-дзеркальники, а й як носії діаметрально протилежних ідей. Стародум відноситься до Софії як до дорослої людини, веде з нею бесіди на рівних, наставляє до чесноти та необхідності освіти. Простакова ж поводиться з Митрофаном не як з 16-річним юнаком, що відбувся, а як з маленькою дитиною, якій вчення насправді не потрібне (вона ж без неї добре прожила), адже всі блага він і так отримає не власною працею, а у спадок . Особливо в п’єсі цікавий момент, що, піддавшись моді, жінка запрошує синові вчителів, але через власне невігластво не бачить їхньої некомпетентності (як наприклад, у випадку з Вральманом) і до кінця не розуміє, як це може стати в нагоді в житті (сцена, де Простакова по-своєму вирішувала завдання Цифіркіна).

Оголюючи всю відсталість застарілих норм виховання, Фонвізін не просто наважується на ситуацію, а підштовхує до можливого вирішення цієї проблеми. Так, червоточина криється не тільки в сімейній педагогіці, де від покоління до покоління передаються ідеї, що відмирають, неприйнятні в новому суспільстві. Фонвізін наводить тому низку пов’язаних із загальноросійською проблемою виховання аргументів. «Недоук» – це дзеркало соціального життя всієї Росії, яка боїться позбутися старого і відкритися до нового. Тому в п’єсі і з’являються гіпертрофовані форми втілення просвітницьких ідей – вчителі, які не закінчили семінарію або зовсім не мають відношення до освіти, кравці, які не мають поняття, як шити, та молоді люди, які вдають, що навчаються, бо це загальноприйнято .

Для Фонвізіна, як особистості Просвітництва, було важливо, щоб читач чи глядач комедії перейняв його ідеї та підтримав новий крок розвитку російського суспільства. Проте цінність «Недоросля» як значної віхи у російській літературі полягає у його позачасових ідеях – висловлені автором повчання не втрачають актуальності й у наші дні, допомагаючи виховувати сильну, освічену, розумну і високоморальну особистість.

Які проблеми порушує автор у творі Недоросль

“Які соціальні проблеми порушує автор у творі “П’ятнадцятирічний капітан”

Схожі твори:

Які проблеми порушує автор у творі недоросль. Проблеми комедії “Недоук”

Недавні записи

Категорії