Кульбаба лікарська

Синоніми і народні назви кульбаби лікарської. Повітряна квітка, бабакуль, бабка, пуховник, жовте молочко, молочій.

Аптечна назва кульбабки лікарської. Taraxaci radix cum herba (трава з коренем кульбаби), Taraxaci radix (корінь кульбаби).

Ботанічний опис кульбабки лікарської. Корінь кульбаби стрижневий, до 30 см в довжину. Листя ростуть з прикореневої розетки, довжиною до 25 см в довжину, із зубчастими лопатями. Стебла порожнисті, при зламі виділяють молочний сік. Суцвіття – кошик жовтого кольору. Насіння кульбаби забезпечені парашутом, який допомагає їм переноситися на великі відстані.

Поширення кульбаби лікарської. Кульбаба – одна із найбільш невибагливих і поширених рослин. Зустрічається повсюди в Європі і Азії, дещо рідше – в Південній і Північній Америці, Австралії.

Частини кульбаби лікарської, що використовуються. Коріння, листя, трава і сік кульбаби.

Збір, заготівля і зберігання кульбаби лікарської. Ранньою весною чи пізньою осінню викопують коріння, тоді як збір трави, листя і соку проводять у червні. Рослину викопують з коренем, який розщеплюють і вивішують разом з травою для сушіння у провітрюваному місці. Сировину можна сушити в печі при температурі до 40°0 С.

Діючі речовини кульбаби лікарської. Коріння кульбабки багаті інуліном (до 40% восени), цукрами (восени до 18%): фруктозою, сахарозою, галактозою. Також вони містять гомотараксастерол, бета-амірин, псевдотараксастерол, бета-ситостерин, стигмастерин, тараксал, лакулін, клугтіоноль, інозит, аспарагін, жирне масло (гліцериди олеїнової, меліссової, пальмітинової, лінолевої і цератінової кислот), каучук, слиз, дубильні речовини. Трава містить лютеїн, тараксантин, флавоксантин, арнідіол, фарадіол, тритерпенові спирти. У молочному соку кульбаби містяться тараксацин і тараксацерін, каучукові речовини. У суцвіттях і листі є тараксантин, флавоксантин, вітаміни С, А, В2, Е, РР, холін, сапоніни, смоли, тараксацерін, солі марганцю, заліза, кальцію, фосфору, до 5% білка

Фармакологічні властивості кульбаби лікарської. Гіркота кульбаби стимулює апетит і покращує травлення. Також кульбаба лікарська має жовчогінну, сечогінну, спазмолітичну, протизапальну і проносну дію.

Показання для застосування кульбаби лікарської. Препарати кульбаби показані при поганому апетиті, гастриті зі зниженою секреторною функцією, захворюваннях печінки і жовчного міхура, атеросклерозі, гострих інфекціях верхніх дихальних шляхів, захворюваннях сечовивідного тракту. Призначають при діабеті та порушеннях обміну речовин, в першу чергу, з ураженнями шкіри у вигляді вугрового висипу і фурункулів

Спосіб застосування та дози кульбаби лікарської. Для приготування відвару з кульбаби 1 столову ложку сухих подрібнених коренів заливають 1 склянкою гарячої води, кип’ятять 15 хвилин, а потім охолоджують протягом 45 хвилин при кімнатній температурі. Приймають по 1/2 або 1/3 склянки за 15 хвилин перед їжею при патологіях шлунково-кишкового тракту. Настій кореня кульбаби використовують при захворюваннях шкіри: висипах, фурункульозі, вуграх. Екстракт кульбаби лікарської входить до складу рослинного імуномодулятора компанії «Біонорика, СЄ» Імупрет®

Використання кульбаби лікарської в їжу. Листя кульбаби багаті фосфором, кальцієм і залізом, містять багато протеїнів, що підвищує їх поживність. Їх використовують в приготуванні салатів, а також у маринованому вигляді. Просмажені коріння рослин другого року використовують для приготування кавового напою.

Побічні дії кульбаби лікарської. При застосуванні в терапевтичних дозах побічних дій не виявлено.

Протипоказання до прийому кульбаби лікарської. Виразкова хвороба шлунку з підвищеною кислотністю, схильність до частих проносів.

КУЛЬБАБА

Кульбаба — Taraxacum Wigg. (можливо, латиніз. араб. назва рослини tharakhchakon або від грец. taraxis — хвороба очей + akeomai — лікую) — рід багаторічних трав’янистих рослин родини айстрових (Asteraceae). На території СНД відомо близько 200 видів, найбільш поширений вид Кульбаба лікарська — Taraxacum officinale Wigg.; рос. назва: одуванчик лекарственный; нар. назви: летучки, пустодуй, солдатики, плішивець.

Рослина має стрижневий м’ясистий вертикальний, зовні червонувато-бурий, усередині — білий з деревиною жовтого кольору корінь, який угорі переходить у коротке розгалужене кореневище. Квіткові стебла (стрілки) 10–40 см завв., дудчасті круглі безлисті й закінчуються поодинокими кошиками. Усі листки — у прикореневій розетці, притиснуті до землі або косо спрямовані вгору, перистолопатеві або перисторозділені, довгасто-оберненоланцетні, вищерблено-зубчасті або глибоковищерблено-перистонадрізані, з трикутними, іноді зубчастими і спрямованими вниз лопатями. Кошики поодинокі на видовжених квітконосах з двошаровою обгорткою. Квітколоже кошиків випукле, голе, виїмчасте. Усі квітки в суцвітті язичкові, яскраво-жовті, двостатеві. Плоди — сім’янки, з довгим дзьобиком, що має чубок з простих волосків. Цвіте з травня до осені. Росте по всій території України на луках, серед чагарників, як бур’ян у садах, на городах, уздовж доріг.

Офіцинальною сировиною є корені кульбаби лікарської — Radiсеs Taraxacі, які заготовляють у серпні–вересні. Сушать при температурі 40–50 o С. Вся рослина містить білий молочний сік.

Корені містять вуглеводи:

• фруктозу, сахарозу, інулін;
• органічні кислоти: винну, лимонну;
• сесквітерпеноїди;
• тритерпеноїди: тараксастерин та його похідні, тараксол;
• стероїди: стигмастерин, β-ситостерин, β-D-глюкопіранозид β-ситостерину, андростерин, гомоандростерин, гомотараксастерин, клуіанол;
• каучук;
• фенолкарбонові кислоти: п-гідроксифенілоцтову;
• дубильні речовини;
• флавоноїди;
• жирну олію, в складі якої гліцериди кислот ліноленової, мелісової, пальмітинової, олеїнової, лінолевої;
• вищі жирні кислоти: каприлову, капринову, лауринову, міристинову, пальмітинову, стеаринову, олеїнову, лінолеву, ліноленову, мелісову, церотинову;
• воски.

Листки містять вуглеводи, сесквітерпеноїди:

• 1΄-O-β-D-глюкопіранозид тараксинової кислоти, 1΄-O-β-D-глюкопіранозид 11,13-дигідрокситараксинової кислоти;
• стероїди: β-ситостерин та його похідні, стигмастерин, кампестерин, 4,4-диметилові естери стигмастерину і кампестерину, циклоартанол і його етери;
• вітаміни: В₁, В₂, С, β-каротин; фенолкарбонові кислоти;
• флавоноїди;
• бензохінони.

Квітки містять вуглеводи, тритерпеноїди:

• арнідіол, фарадіол, β-амірин, олеанолової й ехіноцистової кислот; каротиноїди;
• стероїди;
• холін;
• вітаміни В₂, С, Е;
• фенолкарбонові кислоти:
• ванілінову, кавову, п-кумарову, п-гідроксибензойну, п-гідроксифенілоцтову, протокатехову, ферулову;
• кумарини: скополетин, ескулетин;
• флавоноїди;
• бензохінони;
• жирну олію.

Кульбаба лікарська застосовують для підвищення апетиту і покращання травлення (див. Гіркоти). Крім цього, Кульбаба посилює жовчоутворення, тонізуюче впливає на жовчний міхур, виявляє сечогінні, спазмолітичні й проносні властивості, у зв’язку з чим застосування К. показане при холециститі, гепатохолециститі, анацидному гастриті, ускладнених патологією гепатобіліарної системи та хронічним запором. Входить до складу апетитних, жовчогінних і сечогінних чаїв. Застосовують відвар, густий екстракт.

Кульбаба лікарська входила до фармакопеї СРСР I–VIII, потім XI-го видання, фармакопей Німеччини, Японії, БТФ як гіркота, що поліпшує травлення (жовчогінна та діуретична дія). Листки входять до фармакопей Австрії, Німеччини, Нідерландів, Венесуели, Франції як гіркота, діуретична, жовчогінна ЛРС. Використовують у народній медицині багатьох країн, у гомеопатії, в тібетській медицині. Кульбабу монгольську (Taraxacum mongolicum Hand.-Mazz.) застосовують у медицині Китаю та Монголії, входить до БТФ.

У Франції, Австрії, Нідерландах, Японії, Індії та США Кульбаба лікарська культивується як овочева культура. Медонос, перганос. Кормова рослина. Інсектицид.

БСЭ. — М., 1974. — Т. 18; Лікарські рослини / Відп. ред. А.М. Гродзинський. — К., 1992; Растительные ресурсы СССР: Цветковые растения, их химический состав, использование. Семейство Asteraceae (Compositae). — СПб., 1993; Энциклопедический словарь лекарственных растений и продуктов животного происхождения / Под ред. Г.П. Яковлева и К.Ф. Блиновой. — СПб., 2002.