11 фактів про Михайлівський Золотоверхий Монастир

Михайлівський золотоверхий монастир – належить Українській православній церкві Київського патріархату,пам’ятка Києва, якій вдалося зберегти у собі часточку духовного і культурного життя з кожного “прожитого” нею століття. Тут усе оповите таємничістю і благодаттю, яка переповнює кожного гостя монастиря. Здається, десь тут живе давня історія, досі ніким не пізнана, але вже велична і загадкова. І в непорушних стінах цієї святині зберігається вікова мудрість нашого минулого.

1. Заснування Михайлівського монастиря у цій місцевості , архімандрит Києво-Печерської лаври Інокентій Гізель у своїх пам’ятках приписує Митрополиту Михаїлу, що датується 989 («Статечна книга»), в деяких пам’ятках літописів заснування зафіксовано в 1108, коли Святополк-Михаїл Ізяславич заклав церкву св.архістратига Михаїла, яка загадана в літиписному джерелі під 1113 у зв’язку з її освяченням Золотоверхою. Він являв собою у плані тринавний шестистовповий храм, з виділеними нартексом, трьома апсидами, притвором, та одним верхом.

2. Під час монгольської навали в 1240-хроках монастир зазнав відчутних втрат. Монголи пошкодили собор та зняли його позолочені бані. В 1496 році монастир було відроджено і перейменовано з монастиря св. Димитрія на монастир св. Михаїла, відповідно до назви церкви, збудованої Святополком. Після численних відбудов та розширень впродовж XVI ст. монастир став одним з найбільших та найбагатших монастирів України.

3.Греко-католицька церква у 1612році отримала королівський привілей на монастир. Намісник унійного Митрополита Іпатія Потія о. Грекович Антоній у 1618 році спробував поширити свою владу на обитель, що викликало різку реакцію: козаки схопили його та втопили в ополонці навпроти Видубицького монастиря

В 1620 році Іов Борецький зробив його резиденцією відновленої православної Київської митрополії.

1. Щодо часу збудування трапезного храму в ім’я св. ап. і євангелиста Іоана Богослова достовірних відомостей не має. Різні дослідники не однаково датують її появу.

На початку XVIII ст. було споруджено муровану Трапезну церкву Іоана Богослова. Тоді ж споруджений мурований льох.

1. У 1855–1856роках збудовано церкву Св. Миколая при настоятельських покоях.Радянська влада 1927 року храм закрила, а келії настоятеля пристосувала під клуб для пролетарського студентства. У 1935–1936 роках настоятельський корпус і церкву було знищено.

Цю церкву єдину не було відновлено під час відбудови Михайлівського Золотоверхого собору

1. В Михайлівському Золотоверхому монастирі з давних-давет нетлінно зберігалися мощі святої великомученмці Варвари. В звязку з цим і монастир називався в народі Варваринським. Після зруйнування монастиря мощі зберігалися в Києво-Печерській Лаврі, в трапезному храмі Іоана Богослова, та в Андріївському соборі. Зараз мощі знаходяться в Свято-Володимирському патріаршому кафедральному соборі Києва (бульвар Т.Шевченка, 20). В Монастирі ж є частичка мощей святої Варвари.

7. 1922 року Михайлівський монастир було ліквідовано. В середині 1930-х років, після перенесення столиці УРСР до Харкова з Києва, було прийнято рішення про знесення собору і будівництві на його місці адміністративних будівель.

8. У 1934–1936Михайлівський Золотоверхий собор, дзвіниця та частина інших споруд монастиря були знесені у зв’язку з проектом створення на цьому місці урядового центру. Останній планували зробити копією головного будинку ЦК КПУ — зараз будівля міністерства закордонних справ України. Хоча дзвіниця була зруйнована, проте відбудована, де знаходиться в ній музей, храм, тавстановлено годинник-куранти, награє нескладну мелодію. Механізм керування — електричний. Кількість дзвонів також дозволяє грати як на справжньому карильйоні.

9. На початку 1990-х років Українська православна церква Київського Патріархату збирає кошти для відтворення собору. Одним з ініціаторів відбудови Михайлівського Золотоверхого монастиря був Олесь Гончар, меморіальну дошку якому було відкрито 17 травня 2011 року на будівлі собору. 9 грудня 1995 року Президент Леонід Кучма видав указ, який визначав відбудову Михайлівського Золотоверхого монастиря загальнодержавним пріоритетом. Першою постала дзвіниця у стилі українського бароко у первозданному вигляді. Собор було відкрито на День Києва 1998 року, за участю патріарха Київського і всієї Русі-України Філарета, який освятив монастир.

10. В лютому 2001 року чотири фрагменти фресок XII століття Михайлівського Золотоверхого собору, що зберігалися в Ермітажі, були передані Україні. У 2004 році передали ще сім фресок. Загальна площа мозаїк, що збереглися, – 45 м². Написи на мозаїках собору зроблено старослов’янською мовою. Крім мозаїк і фресок, збереглися дві шиферні плити кінця І століття з рельєфним зображенням вершників.

11. У ніч на 11 грудня 2013 року дзвони Михайлівського Золотоверхого монастиря вперше за вісім століть били на сполох, до цього таке востаннє було у 1240 році під час монголо-татарської навали. Саме завдяки звуку дзвонів до центру столиці зійшлися безліч киян, і спроба зачистити Євромайдан працівниками спецпідрозділу “Беркут” та військовослужбовцями внутрішніх військ була невдалою. 26 січня 2014 року в соборі Михайлівського Золотоверхого монастиря пройшла панахида за загиблим активістом Євромайдану Михайлом Жизневським.

Матеріал підготував сутдент Київської богословської академії Юрій Віг.

Поділитися в соціальних мережах

Свято-Михайлівський Золотоверхий монастир

Свя́то-Миха́йлівський Золотове́рхий монасти́р — архітектурний ансамбль, пам’ятка архітектури та містобудування національного значення, м. Київ, Україна.

Зміст

• 1 Загальні відомості
• 2 Історична довідка
• 3 Руйнування
• 4 Відбудова
• 5 Характеристика
• 6 Значення
• 7 Додатково
• 8 Цитати
• 9 Література
• 10 Автор ВУЕ
• 11 Важливо!

Загальні відомості

Міститься у найстародавнішій частині історичного центру міста на вулиці Трьохсвятительській, 6 біля парку Володимирська Гірка на краю горішнього плато високого правобережжя р. Дніпра. Монастирські собор та дзвіниця є архітектурними домінантами. Монастир — другий за композицiйною важливістю (пiсля Софiйського монастиря) сакральний ансамбль Верхнього мiста. Обидва утворюють унiкальну в свiтовому мiстобудуваннi парну композицiю, в якій двi високі дзвiницi з соборами позад них поставлено одну навпроти одної, замикаючи з двох бокiв перспективу вулицi, що їх сполучає (Володимирський проїзд), Софійську та Михайлівську площі. Обидва ансамблi панували в панорамi Києва, сприймаючись разом й уособлюючи сакральний осередок мiста, де Софійський собор присвячено Премудрості Божій, а собор і монастир Архістратига Михаїла — воїнству небесному і земному.

Історична довідка

Мурований Михайлівський собор збудовано 1108–1113 за взiрцем Успенського собору Києво-Печерської лаври коштом князя Святополка ІІ Iзяславича (хресне ім’я Михайло), якого тут поховано 1113. Собор став місцем поховання представників княжого роду Iзяславичiв. Після погрому Києва 1240 під час монголо-татарської навали монастир не занепав. З 1398 згадується в документах. Від 1620 за митрополита Йова (Борецького) монастир став кафедральним і в ньому засновано друкарню. 1613 споруджено дерев’яну трапезну з церквою Iоанна Богослова, 1631 в Михайлiвському соборi влаштовано новий iконостас (1718 його замiнив новий, подарований гетьманом I. Скоропадським). Коштом гетьмана Б.-З. Хмельницького наново позолочено по мiдi соборну баню. Протягом 15–18 ст. Михайлiвський собор зазнав значних перебудов: його розширено, зроблено семибанним, з декором у стилі українського бароко.

1715 і 1731 до первісного ядра храму прибудовано бічні приділи (Святої Катерини з півдня і Святої Варвари з півночі). При цьому пробито великі арки у давніх північній і південній стінах. Це послабило конструкції храму та зумовило необхідність прибудови 1746 з північного і південного боків масивних аркбутанів з одноповерховими приміщеннями між ними та двох високих ризалітів на західному фасаді, що запобігло руйнуванню собору. П’ятиярусний іконостас центрального вівтаря створив майстер із м. Чернігова Григорій Петров (остання чверть 17 — перша половина 18 ст.; Україна). Ікони до іконостаса написав київський священик Стефан Лубенський (остання чверть 17 — перша половина 18 ст.; Україна). 1888 під час чергового ремонту собору горішні яруси іконостасу демонтовано, щоб відкрити для огляду давні мозаїки і фрески у вівтарі. В одноярусному вигляді (з намісним рядом і празниками) іконостас зберігся до 1935. Іконостаси бічних вівтарів були високими, п’ятиярусними: Катерининський — 1732, Варваринський — першої половини 19 ст. 1716–1719 зведено муровану надбрамну триярусну дзвiницю, 1713 муровану трапезну з церквою Іоанна Богослова, 1746–1775 мур довкола монастиря, 1760 Економічну браму. Протягом 18 — початку 20 ст. усі дерев’яні монастирські споруди замінено мурованими. 1922 монастир закрито, а його гостиний двір, розташований з південно-східного боку, перетворено на студентські гуртожитки.

Руйнування

Рішення щодо знесення всього ансамблю Михайлівського Золотоверхого монастиря ухвалило політбюро Центрального комітету Комуністичної партії (більшовиків) України 27.03.1934. При цьому доручено зняти зі стін в інтер’єрі тільки найцінніші фрески і мозаїки. Це розпочав 26.06.1934 запрошений до Києва професор В. Фролов (1874–1942; Росія), керiвник мозаїчної майстернi Ленiнградської академiї мистецтв (тепер Санкт-Петербурзький державний академічний інститут живопису, скульптури й архітектури імені І. Ю. Рєпіна). Роботи виконано поспiхом, тож урятовано дуже мало: 45 кв. м мозаїк і невстановлена кількість фресок. Мозаїчну композицiю «Євхаристiя» з втратами перенесено на хори Софiйського собору, де вона перебуває дотепер. Водночас у фондах Національного заповідника «Софія Київська» збереглося 172 кг смальти розсипом з Михайлiвського Золотоверхого собору. Значно бiльше розсипу смальти перевезено 1934 до «Всеукраїнського музейного городка» (тепер Національний Києво-Печерський історико-культурний заповідник). Увесь цей розсип — знищенi мозаїки Михайлiвського Золотоверхого собору. Дзвіницю розібрано 1934–1935, Економічну браму 1936–1937. Навеснi 1935 із собору зняли позолоченi аркушi мiдi з бань, знищили бароковий iконостас. 14.08.1937 його пiдiрвали.

І. Моргілевському 1934–1936 вдалося дослідити архітектурно-будівельні особливості собору й виконати обміри його. Цю документацію збережено, що дало можливість відбудувати собор. Від монастирського ансамблю залишилися трапезна, фрагмент муру і два корпуси келій. 1976–1981 трапезну реставровано за проєктом архітектора В. Шевченко (1926–2016; Україна).

Відбудова

Рішення про відтворення Михайлiвського Золотоверхого собору, дзвіниці, мурів і брами ухвалено на найвищому державному рівні 09.12.1995. Вирішено відбудувати усі споруди в архiтектурних формах другої половини 18 ст. Розроблення проектної документації очолив архітектор Ю. Лосицький. Генеральним пiдрядником визначено корпорацiю Укрреставрацiя. Роботи профiнансовано бюджету м. Києва, частково з Державного бюджету України. Першими відтворено 1997–1998 Економічну браму й дзвіницю. Науковці під керівництвом Г. Івакіна до 1997 виконали вичерпнi археологiчнi дослiдження територiї собору, після чого його вiдбудову розпочато наприкінці 1997. 21.11.1998 освячено хрест на головнiй банi вiдбудованого храму й розпочато оздоблення iнтер’єру, завершене до 2000-річчя Рiздва Христового. Собор освячено на День Києва 28.05.2000 і надано для богослужінь Українській православній церкві Київського патріархату. Тепер це Михайлівський чоловічий монастир Православної церкви України, в якому Михайлівський собор є кафедральним. На горішніх ярусах відбудованої дзвіниці діє Музей історії Михайлівського Золотоверхого монастиря. Під час Революції гідності з 30.11.2013 у монастирі знайшли притулок її учасники, які створили тут тимчасовий штаб, шпиталь і пункт сповіщення. У соборі відспівували загиблих. У серпні 2015 монастирський мур перетворено на військовий меморіал: Стіна пам’яті полеглих захисників України в російсько-українській війні.

Характеристика

Михайлівський Золотоверхий собор у добу Давньої Русі був хрестовокупольним, тринавовим, триапсидним, шестистовпним з нартексом. Його вінчала одна позолочена баня на циліндричному світловому підбаннику, вiд чого пiшла назва «Золотоверхий». Біля нартекса з пiвдня містилася хрещальня у виглядi маленького чотиристовпного храму. Собор збудовано з камiння i плiнфи на вапняно-цем’янковому розчинi (див. Будівельний розчин) технiкою «змiшаного мурування» (opus mixtum). Його iнтер’єр прикрашали мозаїки i фрески (збережено окремі фрагменти). Після численних перебудов з 1746 пластичні засоби вирішення соборних фасадів набули ознак стилю бароко, з’явилося декоративне штукатурне ліплення. Його орнаментальні мотиви рослинного характеру в техніці барельєфу й горельєфу з маскаронами, раковинами, гербами, купідонами утворювали фризи, облямовували вікна, заповнювали тимпани сандриків, фронтонів і порталів, накладалися на лопатки, пілястри й фризи антаблементів. Застосовано також керамічні полив’яні поліхромні розетки. Композиційну єдність забезпечило використання архітектурного ордера.

Архітектурно-пластичне вирішення інтер’єру відбудованого собору виявилося складною і дискусійною проблемою. Головний іконостас відтворено на 1888, бічні іконостаси — у первісних формах, на повну висоту п’яти ярусів. Копії давніх мозаїк і фресок змонтовано на тих поверхнях, які вони прикрашали в автентичному соборі (оригінали мозаїк і фресок залишилися в музеях). Решта площин в інтер’єрі розмальовано у відповідній ретроспективній стилістиці: центральна частина — у стилі 12 ст., бічні приділи — у стилі 18 ст.

Дзвіниця належить до типу надбрамних, триярусних, «четверик на четверику». Композиційно близька до надбрамних дзвіниць київських Софійського (1698–1748) та Видубицького (1727–1733) монастирів. Вирізняється широким нижнім ярусом та загальною масивністю архітектурних форм, лапідарністю декору. Дзвони містилися на другому ярусі, де на фасадах влаштовано широкі арки. На третьому ярусі був годинник. Вінчає дзвіницю триярусна баня. Загальна висота 50 м. Матеріально-технічна структура цієї будівлі, як і Михайлівського собору, при відбудові 1997–1998 не відтворювалася: застосовано сучасне армоване цегляне мурування, що дозволило зменшити товщину стін і збільшити площі внутрішніх приміщень, залізобетонні перекриття, карнизи, інші будівельні вироби кінця 20 ст.

Трапезна з церквою Іоанна Богослова цегляна, потинькована й побілена, прямокутна в плані, складається з трапезного залу, кухні та підсобних приміщень. До залу зі сходу прилягає невеликий однобанний храм з гранчастою апсидою. Накрита високим масивним дахом. Фасади розчленовано пілястрами, скромно декоровано віконними наличниками з сандриками.

Економічна брама в мурі довкола монастиря вела на господарський двір, що містився на південь від трапезної. За архітектурними формами традиційна для української архітектури середини 18 ст. — арка, фланкована напівколонами й увінчана декорованим фронтоном. Дещо незвична тільки її орієнтація — під кутом до муру, який пролягає вздовж вулиці Трьохсвятительської. Завдяки такому розташуванню перед брамою виник невеликий майданчик, який полегшив заїзд у двір. На пряслі муру поруч із брамою встановлено пам’ятний знак М. Макаренку як захисникові Михайлівського Золотоверхого монастиря.

Значення

Михайлівський Золотоверхий монастир є одним із провідних сакральних архітектурних ансамблів міста. Його посвята пов’язана з небесним заступником м. Києва — Архістратигом Михаїлом. Як один із найстародавніших і найшанованіших київських монастирів він належить до тих небагатьох святинь, які були віхами національної історії, осередками духовності традиційного українського суспільства.

Додатково

Усі бiльшовицькі функцiонери, причетні до знищення Михайлівського Золотоверхого монастиря, протягом 1937–1938 були піддані тортурам і вбиті своїми ж спільниками: П. Постишев, В. Балицький, В. Затонський, Я. Письменний (1902–1937; тепер Україна), Г. Бордон (1905–1937; тепер Україна), Т. Мовчанiвський (1899–1938; тепер Україна), Ф. Козубовський (1895–1938, тепер Білорусь — Україна). «Кодло бiсовське» (визначення Д. Донцова) отримало те, що заслужило.

Відбудова Михайлівського Золотоверхого собору не обійшлася без помилок: при відтворенні аркбутанів із південного та північного боків собору синхронні одноповерхові приміщення між ними не відбудовано. Внаслідок цього архітектурний образ храму деформовано.

Цитати

Народний комісар освіти УСРР В. Затонський, 1934, м. Харків:
Переклад
«учені любителі старого мотлоху всіляко домагаються повного збереження собору (. ) Повідомляю, що питання про знесення собору вирішено. Може йтися тільки про зняття мозаїк та фресок. Чим довше будуть тягнути, тим менше залишиться часу для цієї складної операції. Винні будуть самі лахмітники.»
Оригінал
«учёные любители старья всячески добиваются сохранения собора в целости (. ) Сообщаю, что вопрос о сносе собора решен. Может идти лишь речь о снятии мозаик и фресок. Чем дольше будут канителить, тем меньше останется времени для этой сложной операции. Виноваты будут сами старьёвщики.»

(Цит. за: Вечерський В. Втрачені об’єкти архітектурної спадщини України. Київ : Науково-дослідний інститут теорії та історії архітектури і містобудування, 2002. С. 20. Переклад В. В. Вечерського)

П. Савицький, звертаючись до більшовицьких «вождів»; 1937, м. Прага (тепер Чехія):
«Пам’ятайте, що присуд ваш пам’яткам буде вашим присудом і самим собі. Задум ваш не вдасться. Майбутні покоління затаврують прокляттям ваші імена і відбудують знову пам’ятки, що їх ви зруйнували.»

(Цит. за: Вечерський В. Втрачені об’єкти архітектурної спадщини України. Київ : Науково-дослідний інститут теорії та історії архітектури і містобудування, 2002. С. 20).

Д. Донцов, 1957, м. Торонто (Канада):
«Бо коли многi з нас досi не знають, за що пiвнiчнi варвари-кочовники руйнують наше мiсто, то знають це чудово тi варвари! Вони, одержимi бiсiвською «мудрiстю нашого прогресивного вiку», вони знають, що на те, щоб вони жили, мусить вмерти Мiсто Премудростi Божої — Київ. Вони знали, в чiм джерело нашої мiлiтарної i духовної сили. Ленiн i Сталiн, на спiлку з Хатаєвичем i Кагановичем, руйнують Лавру й Михайлiвський монастир, храм патрона Києва, переможця Змiя, оборонця вiд усiх нечистих сил, архiстратига воїнства небесного. Кодло бiсовське в Кремлi знало i знає, в чiм таїлася велич i могутнiсть Києва, яку їм доручили зруйнувати, щоб могло втриматися царство тьми. Одержимi духом зла знали, що їх переможе тiльки iнший Дух, страшний для них i невблаганний, з-пiд знаку Хреста.»

(Цит. за: Донцов Д. Хрестом і мечем. Торонто, 1967. С. 300-301)

Література

1. Геврик Т. Втрачені архітектурні пам’ятки Києва. 2-ге вид. Нью-Йорк : Друкарня М. Баб’юка, 1987. С. 13–17.
2. Дегтярьов М., Реутов А. Михайлівський Золотоверхий монастир. Київ : Техніка, 1997. 158 с.
3. Вечерський В. Втрачені об’єкти архітектурної спадщини України. Київ : Науково-дослідний інститут теорії та історії архітектури і містобудування, 2002. С. 39–51.
4. Вечерський В. Українські монастирі. Київ : Наш час, 2008. С. 123–131.
5. Культурна спадщина Києва: дослідження та охорона історичного середовища. Михайлівський Золотоверхий монастир. Ювілейний випуск, присвячений 900-річчю. Київ : Фенікс, 2008. 168 с.
6. Вечерський В. Архітектурні пам’ятки, досліджені Григорієм Павлуцьким: збережені й знищені // Павлуцький Г. Дерев’яні та муровані храми України. Харків : Савчук О. О., 2017. С. 186–188.

Автор ВУЕ

Покликання на цю статтю: Вечерський В. В. Свято-Михайлівський Золотоверхий монастир // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/ Свято-Михайлівський Золотоверхий монастир (дата звернення: 21.02.2024).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 05.04.2022

Важливо!

Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.

Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.

Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.

Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів