Південний Буг

Річка бере початок в болотах Хмельницької області, розташованих на вододілі між річками Збруч і Случ. Довжина Південного Бугу – 806 км, площа басейну 63 700 км2. У верхній ділянці він протікає в низинних і заболочених берегах, з яких лівий берег трохи вище правого. Притоки верхньої ділянки також заболочені. Тут побудовано багато ставків.

Такий характер властивий Південному Бугу майже до гирла річки Ікви, де він прокладає собі шлях серед осадових порід. Південніше, розмиваючи тверді породи, річка протікає в глибокій долині.

Лівою притокою верхньої ділянки Південного Бугу є річка Бужок. Найбільш велика права притока цієї ділянки – річка Вовк (довжина – 70 км). До впадіння річки Вовчок вона протікає серед осадових, нижче – серед кристалічних порід. Ширина русла річки тут збільшується, береги стають більш крутими. Від місця впадіння річки Вовк в русло Південного Бугу декілька разів змінює напрямок, що обумовлено розмивом твердих порід. Береги річки тут високі і обривисті. В руслі великі камені утворюють численні пороги і перекати. У таких місцях у Південний Буг вливаються води одного з найбільш великих правих приток – річки Згар (93 км). Вона характеризується відносно швидкою течією, дно її викладених продуктами розмиву кам’янистих порід. Від гирла Згару до гирла Десни Південний Буг тече по рівнині, утворюючи широке русло і заболочену зрозумію. Ліва притока – Десна (81 км) – протікає по степовій місцевості. Нижче м. Вінниці Південний Буг тече по гранітних породах. Тут порожисті ділянки чергуються з низинні берегами, кам’янисті пороги, перекриваючи русло, утворюють перекати. По обох берегах часто височіють скелі. Такий же характер властивий і його притокам. Правда, ліва притока – річка Соб (довжина – 125 км) – більш спокійна, ніж права – річка Савранка (98 км). В руслі Південного Бугу на цій ділянці було багато порогів. В даний час вони в більшості випадків затоплені водами водосховищ, які утворилися в результаті спорудження гребель.

До гирла лівої притоки – річки Синиці (довжина – 79 км) – Південний Буг тече спокійно, утворюючи широку долину. Нижче гирла Синиці, що характеризується швидким течією, він протікає у вузькій долині майже до гирла Синюхи. На цій ділянці в Південний Буг впадає річка Кодима (149 км), що має уповільнену течію; русло його у багатьох місцях вистелене пісками. Ліва притока – річка Синюха (111 км) – утворюється в результаті злиття річок Велика Вись (165 км) і Тікич (4,5 км). У свою чергу Тікич утворюється після з’єднання гирл Гірського (167 км) і Гнилого Тикичей (156 км), в руслі першого з яких є багато водоспадів, порожистих ділянок, а також високих скелястих берегів, тоді як у другому дно і берега значною мірою заболочені. У правої притоки Синюхи – річки Ятрані (107 км) – вигнуте русло і, як і в її приток (Уманка – 43 км), полугорный характер. Більш спокійний він у лівої притоки Синюхи – ріки Чорний Ташлик (135 км).

Нижче г. Первомайска протягом понад 70 км Південний Буг протікає у високих (до 90 м) скелястих берегах. Скелі утворюють численні пороги. Іноді скелясті береги поступаються місцем болотистих низинам і торфянистым болотах. У с. Александровки порожиста частина річки закінчується, русло розширюється. Південний Буг тече по широкій долині з низькими берегами, розмиваючи піски і вапняки. В даний час уздовж берегів насипані дамби, завдяки яким заплавні ділянки річки не заливаються водами під час весняних паводків. На цій ділянці в Південний Буг вливаються води його правої притоки – річки Чичиклей довжиною 156 км. Вона періодично пересихає. В руслі рясно розвиваються зарості водної рослинності.

До гирла правої притоки – річки Інгулу – і до м. Миколаєва Південний Буг тече по рівнинній місцевості. Берега в окремих місцях високі, іноді пологі і покриті пісками. Інгул – найбільш велика притока Південного Бугу. Його довжина – 354 км.

Нижче гирла Інгулу Південний Буг непомітно переходить в Бузький лиман, який є слабосолоною затокою Чорного моря. Його довжина перевищує 30 км, ширина – від 4 до 7 км. Залежно від напрями вітрів осолоненные води лиману можуть проникати в пониззя Південного Бугу і Інгулу.

З риб у верхній течії Південного Бугу (від його витоків до м. Вінниці) мешкають сазан, лящ, карась, лінь, густера, плотва, краснопірка, головень, уклея, пічкур, вівсянка, горчак, щука, окунь, йорж, щипавка, в’юн, бички. У середній течії – від м. Вінниці до с. Александровки, – крім зазначених риб, зустрічаються також марена, білизна, підуст, судак, сом, минь. У нижній течії – від с. Александровки до с. Нова Одеса – рибне населення поповнюється вирезубом, який останнім часом зустрічається дуже рідко, одночасно з його складу випадають марена і минь. У нижню течію Південного Бугу з Дніпровсько-Бузького лиману і Чорного моря заходять деякі прохідні і напівпрохідні риб – білуга, осетер, севрюга, тюлька, оселедець, тараня, шемая, рибець, чехоня, вугор, судак звичайний, судак морський, перкарина і деякі інші. Однак вище с. Александровки вони не піднімаються з-за наявності греблі. Рибне населення приток Південного Бугу представлено меншою кількістю видів.

Верхні ділянки Інгулу та його приток зарегульовані – тут побудовані ставкові господарства. У середньому плині влітку він пересихає, в результаті чого утворюються заболочені ділянки, де можуть жити лише найбільш невибагливі риби – карась, лин, в’юн. У ставках, крім всесвітів риб (короп, карась і деякі інші), зустрічаються вівсянка, піскар, уклея і окунь. У нижній течії Інгулу мешкають майже ті ж риби, що і в нижній течії Південного Бугу, – щука, тараня, лящ, судак, карась, лінь, уклея.

У Бузькому лимані живуть риби, властиві, з одного боку, Південному Бугу, з іншого – Дніпровському лиману. Останнім часом у зв’язку зі скороченням стоку прісної води з Дніпра і Південного Бугу в Бузькому лимані зникають прісноводна риба і з’являються морські, зокрема атеріна. Численні тут бички і тюлька. Рідше зустрічаються оселедець, тараня, уклея, карась, луфарь, судак морський, судак звичайний, перкарина.

Південний Буг

Півде́нний Буг — річка в Хмельницькій, Вінницькій, Кіровоградській, Одеській і Миколаївській областях України, впадає в Бузький лиман Чорного моря. Історичні назви: давньогр. ‛Ύπανις (Гіпаніс); лат. Bagossola ; тюрк. Ак-су (Біла річка); старослов. Бог; пол. Boh . Картограф Г. Л. де Боплан на карті 17 ст. позначив річку як Boh Ruthenian (укр. Бог Руський ). У російських джерелах 19 ст. — Буг Южный (Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона, 1891).

Зміст

Характеристика

Витік. Гирло

Бере початок на Волино-Подільській височині поблизу с. Холодець Хмельницького району Хмельницької області.

Поблизу м. Миколаєва впадає в Бузький лиман, який разом із Дніпровським лиманом утворюють Дніпровсько-Бузький лиман Чорного моря.

Протяжність

Південний Буг є найбільшою річкою, басейн якої повністю розташований в межах України.

Довжина річки — 806 км, площа басейну — 63,7 тис. км².

Напрям і характер течії

Басейн Південного Бугу розташований у межах трьох геоструктурних районів, що увиразнюється в гідрографічних особливостях річки. Верхня частина басейну знаходиться на Волино-Подільській височині, середня — в межах Придніпровської височини, нижня течія належить до Причорноморської низовини.

У верхів’ї (до гирла р. Іква поблизу с. Нова Синявка Хмельницького району Хмельницької області) Південний Буг тече по відкритій заболоченій місцевості в низьких берегах і має характер рівнинної річки: долина шириною 600–1 200 м, середній ухил — 0,37 м/км.

У середній течії на відтинку від гирла Ікви до м. Первомайська Миколаївської області Південний Буг знаходиться в глибокій долині, береги підвищуються, долина звужується до 200–600 м, середній ухил 0,46 м/км.

У місцях, де на поверхню виходять кристалічні породи (граніти, гнейси), долини Південного Бугу та його приток вузькі, з крутими схилами, в руслі річки є пороги, а також перекати, бистрини (в районі с. Печера Тульчинського району Вінницької області). На ділянках, де граніти залягають глибше (перекриті товщею осадових гірських порід), долина річки стає ширшою, швидкість течії уповільнюється. Від м. Первомайська до с-ща Олександрівки Вознесенського району Миколаївської області протягом понад 70 км береги Південного Бугу високі (до 90 м), майже всюди круті, скелясті, русло вузьке, порожисте. Найбільші пороги — Мигійські, Богданівські, Бузький Гард, біля Олександрівки. Основні пороги на Південному Бузі зосереджені на ділянці від м. Вінниці до с-ща Олександрівки. Середній ухил 0,92 м/км.

У нижній течії (нижче с-ща Олександрівки) у межах Причорноморської низовини долина і русло Південного Бугу значно розширюються. Біля м. Миколаєва ширина русла досягає 2 км, течія практично припиняється. Нижче гирла р. Інгулу (ліва притока) починається Бузький лиман, який має форму естуарія. Далі Бузький лиман з’єднується з Дніпровським лиманом і утворюється Дніпровсько-Бузький лиман Чорного моря.

Тип живлення

Тип живлення — дощове і снігове.

Водний режим. Водність

Режим рівнів річки характеризується чітко вираженою весняною повінню, низькою літньою меженню, яка іноді переривається під час проходження дощових паводків, та осінньо-зимовими підйомами води.

У пониззі річки відчуваються припливні явища (рівень води в Південному Бузі в районі м. Миколаєва може підніматися на 40 см). Вплив припливу поширюється до м. Нова Одеса Миколаївської області.

Льодостав на річці триває з кінця листопада — грудня до лютого, скресає в середині березня; льодовий режим не постійний, часто взимку спостерігається повторне танення і замерзання. У нижній течії в теплі зими льодостав відсутній. Середньорічна витрата води Південного Бугу біля с-ща Олександрівка становить 92,1 м³/с (максимальний — 5 320 м³/с, мінімальний — 2,6 м³/с). Середньорічна витрата води у гирлі — 108 м³/с. Мінералізація води становить: весняна повінь — 600 мг/дм³; літньо-осіння межень — 674 мг/дм³; зимова межень — 701 мг/дм³.

Найбільші притоки

Значимі притоки: ліві — Синюха, Інгул (ліва), Соб, Мертвовод, Гнилий Єланець, Десна, Синиця, Бужок, Іква; праві — Чичиклія, Кодима, Рів, Згар, Дохна, Вовк.

Тваринний світ

Іхтіофауна Південного Бугу нараховує 75 видів риб. Основними видами риб, є: бичок, тараня, карась, короп, плітка, краснопірка, щука, окунь, лящ, плоскирка, білий амур, товстолобик, сом, судак.

Значення

Водні ресурси Південного Бугу використовують здебільшого господарські комплекси Миколаївської та Вінницької областей для водопостачання, гідроенергетики, зрошування.

1929 введено в експлуатацію першу ГЕС та водосховище на Південному Бузі біля м. Первомайська. Відтоді на річці споруджено 38 малих ГЕС. До найбільших належать: Ладижинська, Глибочанська, Гайворонська, Олександрівська гідроелектростанції. Водосховища цих ГЕС є найбільшими в басейні. Олександрівське водосховище, розташоване в каньйоні Південного Бугу, у складі гідротехнічних об’єктів енергокомплексу забезпечує виробництво електроенергії на Олександрівській ГЕС та слугує нижнім водоймищем для Ташлицької ГАЕС. На лівому березі річки розташована Південноукраїнська атомна електростанція.

У нижній частині Південного Бугу у Миколаївській області створено національний природний парк «Бузький Гард» (2009). Річка Південний Буг – важливий рекреаційний район (див. Рекреація). Через наявність порогів на річці особливої популярності в останні десятиліття набув рафтинг, особливо поблизу с. Мигія Первомайського району Миколаївської області.

Річка судноплавна в нижній течії (від м. Вознесенська) за умови підтримання необхідної глибини суднового ходу.

На Південному Бузі розташовано міста: Хмельницький, Летичів, Хмільник, Вінниця, Гнівань, Ладижин, Гайворон, Первомайськ, Южноукраїнськ, Вознесенськ, Нова Одеса, Миколаїв.

Додатково

Упродовж другої половини 20 ст. у пониззі Південного Бугу стабільно функціонував річковий транспорт. В кінці 20 — на початку 21 ст. відбувся його занепад. Із 2017 почалося відновлення річкових вантажних (зерно) та пасажирських перевезень за маршрутом: Вознесенськ — Ковалівка — Нова Одеса — Миколаїв (близько 102 км).

Література

1. Boh // Słownik geograficzny Krоlestwa Polskiego i innych krajоw słowianskich : w 15 t. Warszawa : Władysława Walewskiego, 1880. T. 1. P. 284–285.
2. Маштаков П. Л. Список рек бассейнов Днестра и Буга (Южного), с картой и алфавитным указателем. Петербург : Типография Академии Наук, 1917. 57 с.
3. Середнє Побужжя / За ред. Г. І. Денисика. Вінниця : Гіпаніс, 2002. 280 с.
4. Чунарьов О. В., Ромась М. І., Хільчевський В. К. Південний Буг — водогосподарська діяльність у басейні та оцінка впливу Південно-Української АЕС на водні ресурси // Гідрологія, гідрохімія і гідроекологія. 2006. Т.10. С. 58–65.
5. Хільчевський В. К., Чунарьов О. В., Ромась М. І. та ін. Водні ресурси та якість річкових вод басейну Південного Бугу / За ред. В. К. Хільчевського. Київ : Ніка-центр, 2009. 184 с.
6. Гребінь В. В. Сучасний водний режим річок України (ландшафтно-гідрологічний аналіз). Київ : Ніка-Центр, 2010. 316 с.
7. Афанасьєв С., Бедзь Н., Боднарчук Т. та ін. План управління річковим басейном Південного Бугу: аналіз стану та першочергові заходи. Київ : Інтерсервіс, 2014. 188 с.
8. Вітер Н. Г. Аналіз стану води річки Південний Буг // Сільське господарство та лісівництво. 2017. № 6 (1). С. 158–165.
9. Басейнове управління водних ресурсів річки Південний Буг. URL: https://buvrpb.davr.gov.ua/

Автор ВУЕ

Покликання на цю статтю: Хільчевський В. К. Південний Буг // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/ Південний Буг (дата звернення: 22.02.2024).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 18.08.2020

Важливо!

Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.

Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.

Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.

Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів