Що сталося з братом Нотча
Іван допомагав дівчатам пакуватися.
— Хто це? — запитав він, беручи до рук старе фото в рамочці.
— Мої батьки, — посміхнулася Мілка.
— Вони теж циркачі? — Іван розглядав їхні яскраві костюми
— Так, — відповіла танцівниця.
— А чому тоді вони не з нами? — Іван уважно глянув на діьчину. Але та раптом знітилася, прикусила губку і вибігла.
— Ти чого! — насунулася на нього Рената. — Ти що, хіба не знаєш?
Іван зрозумів, що ненароком ляпнув якусь дурницю.
— Мілчині батьки виступали в нашому цирку ще до нас із братом. Вони були відомими повітряними гімнастами. Але трапилося нещастя…
— Що сталося? — стривожився Іван.
— Мама Мілки погано почувалася, але все одно піднялася під купол цирку. Посеред номера їй стало зовсім зле. Тато спробував її врятувати, але й сам зірвався з висоти.
— Це сталося на очах у Мілки. Вони ж виступали разом, — Рената важко зітхнула. — 3 того часу Мілка зненавиділа висоту. І навіть наші виступи з братом ніколи не дивиться.
— Я піду попрошу пробачення, — Іван повільно встав і вийшов.
Мілка стояла під деревом із заплющеними очима. Він взяв її за руку.
— Мілко! — тихенько покликав її парубійко.
Дівчина винувато посміхнулася.
— Я не серджуся. Просто знову все пережила.
В її великих блакитних очах зблиснула сльоза.
— Я більше ніколи тебе не ображатиму! — твердо промовив він. — І не дозволю це зробити нікому! От побачиш!
— Ну ви подивіться на них! — почувся за їхньою спиною іронічний голос Міхи. — Я гарую, мов віл, а вони воркочуть, як голуби!
Голий насмішкувато дивився на парочку.
— Не вистачає тільки весільного букета і фати для нареченої.
Мілка почервоніла і побігла у вагончик.
— Ех, Міхо! — з жалем промовив Іван. — Ти, як завжди, невчасно.
— О, старий, я бачу, ти серйозно влип, — Голий посміхався на всі тридцять два. — Послухай розумну пораду: не поспішай, бо невідомо, де ліпше. Дурне діло — не хитре! — з виглядом неабикого знавця по-блатному сплюнув він на землю.
РОЗДІЛ ТРИДЦЯТЬ ПЕРШИЙ, У ЯКОМУ МАДАМ БУХЕНБАХ ДОБИВАЄТЬСЯ СВОГО ЛИШЕ НАПОЛОВИНУ
— Смертельнии номер! — оголосив сяючий Пандорський, і промінь прожектора вихопив Івана Силу, який неквапливо прямував до центру арени.
Позаду нього Фандіго і Міха тягли кам’яну брилу. Згодом вони принесли й два великі молоти.
Публіка нетерпляче совалася.
— Ну що в цьому такого? Розтовчуть брилу молотами. Ха! Та це всі робітники можуть!
Пандорський викликав на манеж двох добровольців. Іван потис їм руки і вручив по кувалді. По цирку пробігся смішок. Тут Іван ліг на землю, а брилу звалив собі на груди. Пандорський повідомив, що вони повинні її розтовкти.
Зала зойкнула, а найбільш нетерплячі навіть повставали. Перший удар був несміливий і глухо відбився в серцях сотень глядачів. Бачачи, що Іван посміхається, здоровані почали бити сильніше, а то й з усієї сили. Аж на третьому десятку ударів камінь розсипався.
Іван встав, обтрусився і підняв догори руки. В цирку коїлося щось неймовірне. Свист, крики, ґвалт, тупотіння!
Аделія Бухенбах, щаслива, спостерігала за цим із-за куліс, коли до неї підбіг захеканий панок у капелюсі: «Мадам, ми пропонуємо вашому Силі завтра поборотися з найсильнішою людиною Баварії. Гонорар — найвищий із можливих. Окрім того, ваш цирк здобуде чудову рекламу».
Мадам Бухенбах запросила гостя обговорити ділову пропозицію до свого вагончика. Через 15 хвилин вони, обоє задоволені, вийшли. Залишалося останнє: переконати Івана Силу.
Увечері мадам поправила зачіску, намастила тіло найкращими парфумами, одягнула сукню з глибоким декольте і наказала Пандорському привести парубійка.
— Сідайте, мій гірський ведмедику! — ласкаво запросила вона його на канапу біля себе. — Я вітаю вас із чудовим виступом.
Вона відкоркувала пляшку шампанського.
— За такий успіх годиться випити!
Іван хотів лише пригубити келих, але мадам пальчиком притримувала дно бокалу доти, доки він його не перехилив.
— Ось так, мій коханий, — вона сиділа зовсім близько, і від її погляду, запаху, тепла в Івана паморочилася голова. — Мій ведмедику, у мене до вас є одна пропозиція, — губами вона майже торкалася його уст.
— Яка? — насилу видихнув Іван.
— Поборотися з найсильнішою людиною Баварії, — вона дивилася йому просто в очі.
— Ви ж знаєте, що я зарікся боротися на сцені, — відповів тихо Іван.
— Але хтось мусить відстояти честь нашої Республіки, — мадам звабливо усміхнулася, а тоді підійшла до дверей і зачинила їх на ключ.
— Пані Аделіє… — Іван не знав, що робити. Раптом він згадав Мілку і рішуче піднявся з канапи. — Я мушу йти.
— Невже я тобі не подобаюся? — мадам стояла впритул до нього.
— Ви просто чарівні, — спромігся Іван на комплімент. — Але Мілка…
— Що?! Мілка? Ха-ха-ха! — розреготалася вона. — Ти порівнюєш мене з цією шмаркачкою? — вона налила собі повний келих.
Урок № 44 – Романтична ідея кохання, що перемагає смерть. Образи українського бійця і юної словачки Терези. Особливості оповіді, роль кольорової гами в новелі «Моди Камень»
Воєнне лихоліття. Українська література 1940-1950 рр
Мета (формування компетентності): предметні: літературознавчу: уміння розпізнавати й аналізувати новелістичний твір; пошуково-дослідницьку: визначення проблематики «Модри Камень»; пояснення глибокого психологізму новели, особливості її композиції; ключові: уміння вчитися: формування образного мислення, уміння сприймати художній текст у його єдності з життям; комунікативну: визначення частин новели, що справили найбільше враження, уміння пояснювати свій вибір; інформаційну: уміння знаходити потрібну інформацію та презентувати її; загальнокультурну: сприяти усвідомленню учнями філософської сутності кохання людини, вихованню в них прагнення зберегти своє єство, свої найкращі почуття.
Тип уроку: засвоєння нових знань і формування вмінь та навичок.
Обладнання: тексти новели, буктрейлер.
Гарне оповідання. Свіже, щире, переконливе.
ПЕРЕБІГ УРОКУ
I. ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ МОМЕНТ
II. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ
✵ 1. Літературний диктант
1. На запитання матері, кого Тереза виглядає, дочка відповідає: «Мамцю моя! Пан Бог видить, .. . (кого я виглядаю!)».
2. Коли солдат попросився в хату, там порадились, а тоді задзвеніло об шибку: «мамо то… (руські!)».
3. Мати каже, що траур вони носять по їхньому Франціше, а дочка — по.. . (чесько-словенській республіці).
4. Передаючи відомості про те, що робиться у ворожому тилу, змінюючи в горах стоянки, солдати завдали собі найприкрішого — пошкодили… (рацію).
5. Ілля, вслухаючись у співучу словацьку мову, вигукує вражений, що вони… (вдома, бо він все розуміє).
6. Мати просить винести те «радіо», бо воно… (забрало Францішка).
7. Руки Терези, коли вона віддирала закривавлені бинти, були вправні і сповнені ніжного тепла, тому… (зовсім не боліло).
8. Модри Камень — це по карті, а бійці називають місто «Мудрий Камень», бо… (довго не можуть його взяти).
9. Провівши солдата, Тереза на прощання обіцяє, що… (буде ждати).
10. Коли оповідач повернувся в уже наш Модри Камень, то побачив, що на подвір’ї було тільки… (чорне згарище).
11. Коли поліцаї, що прийшли вранці, знайшли закривавлені бинти і гнали Терезу, вона весь час… (оглядалася на Руське).
12. Рідні гори уже не в снігу, а зацвітають першим цвітом весни, що по-їхньому зветься… (небовий ключ).
13. У своїй уяві автор розмовляє з Терезою, і вона відповідає, як це гарно, що вони… (будуть завжди разом).
ІІІ. ОГОЛОШЕННЯ ТЕМИ І МЕТИ УРОКУ
IV. СПРИЙНЯТТЯ І ЗАСВОЄННЯ НАВЧАЛЬНОГО МАТЕРІАЛУ
✵ 1. Слово вчителя
Продовжуючи традиції Коцюбинського, Стефаника, Васильчин-ка, Олесь Терентійович створив цілий архіпелаг малих форм, і серед них такі шедеври, як «Кресафт», «Ніч мужності», «Ілонка», «Геній в обмотках», «Модри Камень» та інші.
У цих новелах Гончар оспівував чистоту в людських стосунках, з позицій гуманізму підходив до неординарних особливостей, характери яких інколи не вписувалися в рамки стереотипів. Він співав гімн всепереможному почуттю любові, тій високій духовній пристрасті, для якої немає перепон.
✵ 2. Бесіда з учнями
✵ Доведіть, що «Модри Камень» — «гарне, свіже, щире, переконливе оповідання».
✵ Що значить назва «Модри Камень»? («Модри» — голубий)
✵ Яка особливість розповіді у новелі? (Розмова ведеться від першої особи. Уявний діалог героя з красунею Терезою не має чітких контурів, бо не можна воскресити його в пам’яті)
✵ Тереза. Зараз ми маємо час. Зараз я доскажу вам усе недоказане тоді. Слухайте те ж! Чуєте, як лущать зелені спини гір, гріючись на сонці? А небо над нами, весняне й високе, гуде від відру, мов блакитний дзвін. Слухайте ж!
✵ Зачитати уривок з новели на підтвердження цієї думки. Читання в особах.
✵ Я. Нікуди тепер ми не будемо спішити, як тоді взимку. Тоді ми майже ні про що не встигли поговорити. Лютий вітер, шугаючи в скелях, заважав нам.
✵ У чому ж символічний зміст цього уривка. (Автор зобразив трагічно обірване війною почуття між радянським солдатом та іноземною дівчиною — словачкою. Несподіване кохання до красуні Терези прийшло всупереч війні. Не закріпилося воно в реальному житті, бо дівчина загинула від рук поліцая)
✵ Яка головна думка новели? (Сила кохання, нездоланна любов сильніша за смерть)
✵ «… Єдиний погляд, єдина ява у великій драмі війни». Як розумієте ці рядки?
✵ 3. Робота в парах
Сформулювати ідею твору, записати її у зошиті.
✵ Наперекір усьому, навіть смерті, кохання живе!
✵ Новела — гімн всеперемагаючому коханню.
✵ Є на війні кохання — значить життя продовжується.
✵ Любов — це окриленість і страждання.
✵ Війні — «ні»!, бо немає нічого трагічнішого, ніж розстріляне убите прекрасне людське почуття.
Отже, кохання продовжує жити у пам’яті солдата, в його мріях, у яких він розмовляє з Терезою, як із живою.
✵ 4. Робота в групах
III група. Образ українського бійця.
✵ 5. Довести, що «Модри Камень» — новела
Зверніть увагу, Олесь Гончар у новелі «Модри Камень» скон-центровує свою увагу не на події, а на конкретній людині, її внутрішньому світу, наповненому почуттями та емоціями. Причому ми бачимо людину в непростих обставинах, а часто екстремальних, які ніби випробовують внутрішню силу. Вміло автор використовує кольорову гаму, яка допомагає зрозуміти, що наперекір усьому, навіть смерті, кохання живе!
V. ПІДСУМОК УРОКУ
✵ 1. Перегляд буктрейлера
✵ 2. Рефлексія
✵ Що уособлюють образи твору? (Чисті почуття, глибокі переконання)
✵ Чим є несміливе і нерозквітле кохання? (Як засудження війни, бо немає нічого страшнішого за вбите прекрасне людське почуття)
✵ Що допомогли вам зрозуміти Олесь Гончар і його герої? («Саме в людяності людини, в її мужності, здатності полягає вища духовність, що становить істинний смисл життя людей на планеті», — роздумує Олесь Гончар у статті «Жити за законами правди»)
VI. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ
Підготуватися до контрольної роботи за творчістю Є. Маланюка, Івана Багряного, О. Довженка, Олеся Гончара.
Віртуальна читальня Української літератури для студентів, вчителів, учнів та батьків.
Наш сайт не претендує на авторство розміщених матеріалів. Ми тільки конвертуємо у зручний формат матеріали з мережі Інтернет які знаходяться у відкритому доступі та надіслані нашими відвідувачами.
Якщо ви являєтесь володарем авторського права на будь-який розміщений у нас матеріал і маєте намір видалити його зверніться для узгодження до адміністратора сайту.
Дозволяється копіювати матеріали з обов’язковим гіпертекстовим посиланням на сайт, будьте вдячними ми приклали багато зусиль щоб привести інформацію у зручний вигляд.
© 2007-2024 Всі права на дизайн сайту належать С.Є.А.
Нотатки мами, або Як говорити з дітьми, щоб вони вчились
… Взагалі-то книжку “Як говорити з дітьми, щоб вони вчились” (Ф.Фабер/Е.Мазлиш) я придбала незаплановано. Ми з чоловіком вперше за дев’ять років опинилися вдома вдвох на кілька тижнів, холостякували в будівельному супермаркеті, обираючи нові садові інструменти – і я раптом побачила книги цих авторів.
У розпал навчального року, у так званий “високий сезон материнства”, я б ніколи не звернула увагу на подібну літературу. Адже за щоденною навколошкільною біганиною і клопотом головне – щоразу дожити до п’ятниці, солодко проспати суботній ранок – і “хай горить все вогнем”.
А тоді, у “самотній” період літа, коли дітей не було поруч, – навпаки, захотілось подивитися на себе з боку. Можливо, у чомусь переглянути свої погляди. Предстати перед ними “оновленою” мамою. Тим більше, моя найменша донька збиралася до першого класу й у свої сім років серед усіх дітей чекала цього найменше.
І. Найцінніше, що я винесла з книги і що я нині практикую в будь-яких ситуаціях, а не лише в контексті школи, – це не знецінювати труднощі, переживання і виклики, з якими дитина стикається, а навпаки, їх приймати і “співчувати”.
Зазвичай, коли я натякала дитині, що треба вже уроки робити, я казала: “Ну там же так мало, ну всього кілька рядків написати, ну лише один приклад розв’язати, ну про що ми говоримо”.
Нам здається, що розповідаючи, “як все легко“, ми дитину втішаємо і надихаємо. Натомість вона це сприймає так, як жінка в декреті типові “підбадьорювання” від чоловіка: “Ну, мила, ну ти ж і так цілий день вдома відпочиваєш…”. Текст далі ви всі знаєте…
Тепер я роблю все за книжкою, навіть тими ж фразами: “Це, напевно, так важко, коли ти приходиш зі школи втомлений, а тобі знов треба думати про уроки і про навчання. Не уявляю, як би я змогла приходити з роботи і щодня її ще робити вдома. Тому треба обов’язково тобі відпочити (подивитися мультик/почитати улюблену книгу/пограти у футбол), а потім сідати за уроки”.
На мій подив, діти, коли чують, як їх розуміють і як їм співчувають – у більшості випадків роблять все навпаки. І мої перемовини закінчуються спільною перемогою: “Мамо, та я краще уроки спочатку зроблю…”.
“Тепер я роблю все за книжкою, навіть тими ж фразами: “Це, напевно, так важко, коли ти приходиш зі школи втомлений, а тобі знов треба думати про уроки і про навчання. Не уявляю, як би я змогла приходити з роботи і щодня її ще робити вдома. Тому треба обов’язково тобі відпочити (подивитися мультик/почитати улюблену книгу/пограти у футбол), а потім сідати за уроки”. Фото yacobchuk1 (Depositphotos)
ІІ. Друга річ, над якою як “працюю” після книги – це вміння роздивитися “успіх” і “прогрес” там, де навіть побачити його дуже складно.
Спочатку один “ліричний відступ”.
Два роки тому в державній школі, де навчаються мої діти, директор запровадив для дітей і батьків “Книгу успіху”. Кожну чверть дитина пише, чого вона досягла в житті, чого навчилася і що в неї було видатного. А на зборах батьки щоразу заповнюють сусідню сторінку. Єдина умова – ніяких “побажань” і “повчань” на кшталт “ну мені би хотілося, щоб він ще б…”, “їй треба ще навчитися це” і так далі.
На власному досвіді скажу, що перший “твір” батькам дається швидко, а коли розгледіти у власній дитині “досягнення” треба що два місяці – то тут і часу на написання дорослі потребують більше, і тексти стають коротшими.
Що цікаво, діти завжди знаходять, що прикметного сталося в їхньому житті.
А потім ти це читаєш і дивуєшся, що ти як мама не завжди помічаєш і усвідомлюєш дрібниці чи “маленькі події”, які для твоїх дітей є великою цінністю.
Чому я згадала про цю шкільну практику. Якщо вірити авторам “Як говорити з дітьми, щоб вони вчилися”, подібну “книгу успіху” зі своєю дитиною треба писати щодня.
Скажімо, мій син має поганий почерк. Розібрати, що там написано, завжди складно, тим більше, похвалити. Автори вчать вказувати дитині хоч якусь ознаку того, що в неї щось виходить, або орієнтир того, що може щось вийти.
Тому тепер я кажу: “Я бачу дуже красиву літеру “а” і чітку літеру “р”. І можливо, це будуть єдині нормальні літери на весь абзац. “От якби всі інші були б такими” – продовжую я. Не знаю, як це працює, але прибираючись в дитячій минулого тижня, я ледь не сплутала зошит сина з зошитом доньки, яка пише ідеально. Я вперше змогла прочитати, що написав Міша.
А ще книга вчить не навішувати ярлики на дитину: “математика – це не твоє”, “англійська в тебе зовсім не виходить”, “ти нічого не читаєш” і так далі.
Чим більше ми “форматуємо” дитину, тим більше вона буде цьому “формату” відповідати.
Зверніть ще раз увагу на назву книги – “Як говорити з дітьми, щоб вони вчились”, а не “як вчити дітей”.
“Говорити” – тут ключове для батьків. “Вчить”, усе-таки, школа.
Автор – Марічка Падалко, телеведуча каналу 1+1