“Метро”: чим, окрім глибини, унікальна станція “Арсенальна” (ВІДЕО)

У київському метрополітені – 3 діючі лінії та 52 станції, відкриті для пасажирів. З них шість – наземних, а решта знаходяться під землею.

“Арсенальна” була запущена в числі перших п’яти станцій київського метрополітену 6-го листопада 1960 року. Названа вона на честь заводу “Арсенал”.

На сьогоднішній день – за офіційною версією – це найглибша станція метро в світі. Щоправда, існують подібні рекордсмени і в Північній Кореї, але їхня точна глибина достеменно невідома. А тут відстань від платформи до поверхні землі складає близько 100-105 метрів. По конструкції це типова пілонна станція глибокого розташування. Такі часто зустрічаються в лондонському метро. Тому і називаються: “англійського” або “лондонського типу”.

“Арсенальна” – єдина у своєму роді не лише в Україні. На всьому пострадянському просторі подібних станцій більше немає. Її особливість не лише в унікальній глибині, а і в короткому проміжному вестибюлі, який побудували і встановили абсолютно незвичайним чином.

“Вестибюль у вигляді такого дзвону, “склянки” – як його називали – збирали на поверхні, прямо над тим місцем, під яким він зараз і знаходиться. Потім з-під нього починали забирати ґрунт, і він сам, під дією власної ваги, поступово осідав униз, аж до проектної позначки. Ну а потім, зверху, його просто засипали землею. Тією ж, яку перед цим дістали з-під нього. Це метод так званої “осідаючої склянки”, як в той час образно називали його проектувальники та будівельники”, – розповідає київский блогер Олег Тоцький.

Ніхто в світі раніше такого ще не робив. Вперше в практиці будівництва метрополітенів цілий підземний вестибюль опускали на потрібну глибину практично у готовому вигляді. Краї цієї споруди були гострими, і тому як ножі врізалися в ґрунт під власною вагою. А кияни кілька місяців спостерігали величезне залізобетонне кільце вагою в три тисячі тон, яке поступово заглиблювалося під землю.

Глибина “Арсенальної” не має нічого спільного з конспірологічними версіями про міфічні підземні бункери з радянського минулого. Її з самого початку такою проектували. Активні роботи почалися задовго до офіційного відкриття метрополітену й урочистого розрізання червоної стрічки. Результати геологічної розвідки визначили потужні, насичені водою, ґрунти. І лише під ними, на рівні майже 100 метрів під землею – придатні для будівництва станції шари спонділової глини.

Але таких довгих ескалаторів для метро тоді ніхто не робив. Максимум – 65 метрів. Тому спуск на “Арсенальній” влаштували з двох частин. А між ескалаторними тунелями спорудили проміжний вестибюль.

Довжина нижнього ескалатора на “Арсенальній” – 56 метрів, а верхнього – 47.

Варто відзначити, в київському метрополітені раніше проводили експерименти зі швидкістю ескалаторів, поки не прийшли до оптимальної. Якщо рух уповільнювали – пропускна здатність станції знижувалася і це призводило до заторів. А прискорення, навіть до метра за секунду – ставало небезпечним для пасажирів.

Як виглядає ескалатор зсередини? З чого він складається і де розташоване його “серце”? Наскільки взагалі надійна ця конструкція? І чому, власне, поручні рухаються повільніше, ніж самі сходи?

Про все це дивіться у програмі “Метро”.

Більше випусків дивіться за посиланням.

Доповідь-повідомлення “Глина”

Глина є одним з найпоширеніших матеріалів, вона зустрічається повсюдно і утворює майже половину всіх осадових порід земної кори. Глина утворюється в результаті руйнування гірських порід під впливом факторів навколишнього середовища (вивітрювання). Вона складається їх дуже дрібних частинок – не більше 0,01 мм, тому в сухому вигляді схожа на пил.

Основні складові речовини цієї гірської породи – оксиди алюмінію і кремнію, а також вода. Глина буває різного кольору: від звичної жовтої і червоної до зеленої, чорної і навіть білої. Це залежить від того, які саме речовини входять до її складу. Наприклад, червона глина має такий колір через високий вміст в ній заліза.

Осадові глини формуються за рахунок їх перенесення в інше місце і скупчення там. Бувають морські глини, що сформувалися на дні мору, а також континентальні, що осіли на материку. Залишкові глини – результат вивітрювання гірських порід, перетворення лави і попелу.

У глини є особливі властивості. При змішуванні з водою, вона утворює дуже пластичну масу, схожу на тісто. Їй можна надати будь-яку форму, яка після висихання зберігається. А після випалу глиняний виріб стає твердим і при цьому не пропускає воду. Це властивість матеріалу здавна використовувалося і зараз застосовується для виробництва глиняних виробів: посуду, водопровідних труб, визнав, ваз і глеків, статуеток, свистків і т.д. Глину можна розписувати або ж покривати лаком. В Індії зараз можна зустріти навіть одноразовий посуд з глини. Після використання таку чашку просто розбивають. Адже нестачі в цьому матеріалі немає, а на пекучому сонці сформовані вироби швидко сохнуть.

У давні часи люди писали перами на глиняних табличках. Її використовували замість мила при купанні (відтирали шкіру), а також для бальзамування мумій в Стародавньому Єгипті. Ще одна властивість глини – це здатність зв’язувати речовини, склеювати їх. Вона має гарну покривістістю. Тому глиною раніше обмазували будинку і печі в селах, сараї.

З пластичної глини роблять свої роботи скульптори, а вже потім тільки їх відливають з гіпсу або бронзи. Яркоокрашенние глини можна використовувати як фарби.

З легкоплавку глини отримують черепицю, плитку. Каолін – біла різновид глини є основною сировиною для виготовлення фарфорових і фаянсових предметів. Фарфор отримують випалюванням при дуже високих температурах суміші з глини, польового шпату і кварцу.

З спіненої глини отримують гранули керамзиту, він є відмінним ізоляційним матеріалом, зберігає тепло і не пропускає шум. Люблять керамзит і квітникарі: його насипаю на дно горщика, щоб зробити дренаж і не допустити загнивання коренів рослин.

Глина – це унікальний природний сорбент: вона поглинає різні речовини. Тому на її основі виробляють лікувальні препарати, що виводять токсини з організму. Корисними вважаються грязьові ванни. Знайшла своє застосування глина і в косметології, особливо вигляді масок і обгортання. Також за допомогою глини можна видалити забруднюючі речовини з води, наприклад нафту. Глину як сорбент використовують і при виробництві продуктів харчування для очищення соків, вин, пива, а також рослинного масла.

Добувати глину не складно, адже вона залягає неглибоко пластами, між якими знаходяться шари піску. Її видобувають в спеціальних кар’єрах і на берегах озер і річок. Але це дуже важкий матеріал і перевозити її дорого. Тому заводи з виробництва цегли (ще одне важливе застосування глини) будують недалеко від місця її видобутку. Така цегла відрізняється вогнетривкістю, тому з нього будують доменні печі, в яких плавлять метали.

Варіант 2

Глина вважається, з давніх часів і до цього, день корисним і потрібним природних копалин. Забарвлення глини може бути різним від білого, блакитного і до червоного. У сухому вигляді глина схожа на сипкі речовина, але варто злегка намочити її, і вона набуває, форму пластиліну, і з неї можна ліпити все що завгодно. Після висихання зберегтися готова виготовлена ​​фігура. Місце освіти глини походить від руйнування скельних порід. Так само знайти її можна під невеликим шаром землі і у висохлих водоймою.

Перш ніж з’явився папір, людство писала на створених з глини табличках, писати доводилося заточеними гострими тоненькими паличками, а після того як написали, їм доводилося, сушити на сонці. Археологи, будучи на розкопках знаходили чимало таких написаних табличок, і в наш час ми їх можемо побачити в музеях.

За сьогоднішній день глину досить широко використовують, практично у всіх напрямках будівництва, а скульптори створюють просто шедеври з глини, і тому вона вважається потрібним і корисним копалиною. Великий плюс цього викопному, що високі температури її не лякають. Так само глину за її корисні властивості застосовують в медицині. Взагалі глина практично скрізь додається і без неї не обійтися.

Глину добре добувати в місцях, де колись протікали річки. Для того щоб добути це корисна копалина риють екскаваторами цілі кар’єри. Спочатку видаляють верхніх шар землі, а потім вже видобувають саму глину, її можна добувати не залежно від пори року. Тільки в зимовий період варто кар’єр утеплювати за допомогою торфу і тирси. Далі глина надходить на переробні заводи, де її піддають особливим процесам очищення, і, надавши, потрібний вид і стан її випускають, в реалізацію.

Тому це потрібний і корисний природний викопний, який нам подарувала планета і його слід використовувати розумно.