Мечі та шаблі

Сьогодні вже майже ніхто не розглядає можливість купити шаблю, як шанс озброїтися. Зброя, а там більше, длинноклинковое холодну зброю стало предметом колекціонування і декору. Але історія і донині накладає свій відбиток на наше ставлення до цього виду зброї.

Та підносячи в подарунок сувенірні мечі, ми, тим самим, висловлюємо особливу шану і повагу. Подібний подарунок буде відмінно виглядати в інтер’єрі, підкреслить статус і внутрішні якості власника, зможе порадувати будь-якого чоловіка. Адже зброя завжди асоціюється самими кращими чоловічими якостями: силою, стійкістю, надійністю, доблестю, честю і вірністю.

Мечі та козацькі шаблі

Длинноклинковое зброю супроводжувало людину тисячоліття, поки йому на зміну не прийшов вогнепальну. Але і в наші дні, кажучи про доблесті середньовічних лицарів, ми уявляємо, що вони стискають в руках дворучний меч. Витончена катана супроводжує самураїв на картинах і кіноекранах. А козацька шабля – незмінний атрибут чубатих запорожців, відважно охороняли спокій українців.

Історія і різноманітність видів зброї, майстерність ковалів-зброярів народили величезна кількість легенд, притч і навіть забобонів, пов’язаних з самим зброєю і людьми, які його роблять. І нехай на поточний момент життя людини вже не залежить від того, на скільки хороший його меч, класні зброярі та авторське зброя все також в честі. І, швидше за все, це повага до зброї ніколи не пройде, залишаючись в наших серцях чимось непорушним, як справжня любов.

Скільки б не минуло років – меч і шабля все також будуть уособлювати мужність, шляхетність і героїзм своїх власників. Тому і понині придбати меч і піднести його як сувенір, було і залишається символом найвищої шани.

Завдяки своїй багатій і суперечливої історії, красі і довговічності зброю давно отримало статус атрибута, яким володіють лише найкращі чоловіки. Це символ незламності волі, доблесті і сили. Саме тому длинноклинковое зброю можна розцінювати, як прекрасний подарунок і прекрасний комплімент будь-якому чоловіку, адже кожен з них в глибині душі завжди залишається воїном.

Купити японський меч-катану

До того ж, якщо, наприклад, взяти такий популярний по всьому світу японський меч катана, стане зрозуміло, що, крім героїчного флеру, він володіє безсумнівною красою. А почуття прекрасного – один з найважливіших елементів гармонійної особистості за переконаннями тих же японців.

І глянувши на їхні національні мечі – фото ви знайдете в каталогах нашого магазину – не залишається сумніву, що той, хто підносить подібний сувенір, упевнений не тільки в силі, але і в естетичному смаку одержувача подарунка.

Але не тільки катани можна і варто дарувати шановним і дорогим людям. Різноманітність холодної зброї настільки велике, що можна підібрати окрему різновид меча практично для кожної людини.

Захоплення східною філософією і видами зброї того ж регіону сьогодні поширене буквально повсюдно. І бажаючих придбати меч катана дуже багато. Але це породжує не найкращу тенденцію – засилля ринку неякісним товаром. А адже зброя, нехай і сувенірна, все одно має володіти рядом обов’язкових показників, щоб радувати око, підкреслювати статус і прикрашати інтер’єр довгі роки.

Основні типи довгоклинкової зброї

    У длинноклинкового зброї існує вісім основних типів:
  • Меч – колючо-рубляча знаряддя з довгим клинком. Двулезвийное;
  • Палаш – однолезвийное колючо-ріжуче знаряддя;
  • Шабля – колючо-рубяще-ріжуче знаряддя із зігнутим клинком, має заточку по довгій стороні;
  • Шпага – колючо-рубляча або тільки колюча знаряддя, з прямим одно – або двулезвийным клинком, що мають три-чотири грані і дуже розвинений ефес;
  • Шашка – колючо-ріжучо-рубляча знаряддя з слабоизогнутым клинком, мають однолезвийную заточку;
  • Тесак – колючо-рубяще-ріжуче знаряддя з однолезвийным широким клинком середньої довжини;
  • Рапіра – колюча знаряддя, має довгий пружний прямий клинок і чашоподібну гарду;
  • Ятаган – рубяще-ріжуче і колюча знаряддя, клинок якого має подвійним вигином і заточений по внутрішній стороні.

Великий вибір довгоклинкової зброї від інтернет-магазину “Ібіс”

Інтернет-магазин “Ібіс” займається продажем длинноклинкового холодної зброї вже чималий термін. За цей час ми відібрали кращих виробників, що пропонують класні шаблі – фото, розміщені на нашому сайті, підтверджують це твердження, ножі, катани, шаблі палаші та інші різновиди холодної зброї, якщо ви хочете використовувати його для тренувань і розваги радимо спочатку купити бокен.

Також ми пропонуємо найбільш адекватні розцінки і високий рівень сервісу. Довгоклинкова зброя – вельми обширна область, і заблукати в ній, особливо людині не підготовленим, простіше простого. Наші консультанти допоможуть вам підібрати саме такий подарунок, який зможе порадувати і вашого партнера по бізнесу, і друга, і коханого чоловіка. Кращі мечі і шаблі в магазині “Ібіс” – ви переконаєтеся в цьому, як тільки загляньте в наші каталоги.

Мечі Київської Русі

Меч був найпершою руською зброєю, уосо­бленням її у джерелах взагалі. Його вважали символом війни, а також мужності й стійкості у бою.

У вступній недатованій частині «Повісті временних літ» вміщено поетичний переказ про те, як хозари вимагали данини з полянського племені: «И мовили хазари: „Платіть нам данину“. Подумали поляни і дали від ди­му по мечу». Хозарські посли принесли цю своєрідну данину своїм старійшинам, і ті сказа­ли: «Не добра це данина, княже! Ми добули її зброєю, гострою лише з одного боку, тобто, шаблями, а у цих зброя гостра з обох боків — мечі. Судилось їм збирати данину й із нас, і з інших країн». І це пророцтво збулось по ве­лінню Господню, як завершує свою розповідь літописець.

Давні руси надавали мечу магічний, са­кральний сенс, і з цим доводилося погоджуватись грекам. Коли 944 р. князь Ігор підписав угоду з Візантією, то християни в його війську принесли присягу в соборній церкві святого Іллі бути вірними цій угоді: «А нехрещені русь­кі [воїни] хай кладуть свої щити і оголені мечі, обручі та іншу зброю, щоб присягнути, що все, що написане в хартії цій [тексті договору], буде дотримане Ігорем» («Повість временних літ»).

Меч варязького типу, датований серединою X ст. Знайдений біля однієї з приток Дніпра у 2011 році, неподалік від о. Хортиця мешканцем Запоріжжя – Сергієм П’янковим. Згідно за літописами, орієнтовно князь Святослав міг загинути від рук пенігів десь саме у цьому місці, на дніпровських порогах у 972 році.

Відреставрований меч Святослава.

Під 971 р. Нестор повістує про русько-візантійську війну, будуючи свою оповідь май­же повністю на фольклорних джерелах. Тоді візантійські посли принесли руському князю золото й коштовні тканини. Та він навіть не глянув на них, звелівши своїм отрокам сховати дарунки. Після цього посли порадили імпера­тору: «Випробуй його ще раз, пошли йому зброю. І послали йому меч та іншу зброю», чим Святослав був надзвичайно задоволений. «І рекли бояри: „Лютий буде цей муж, бо до­бра не береже, а зброю взяв. Погоджуйся на да­нину”».

Насправді становище обложеного греками в Доростолі Святослава було зовсім іншим. Йому довелося піти на невигідний мир з імпе­ратором. Та для теми моєї праці важливим є зовсім інше: в уяві літописця Святослав був мужнім воїном, котрий ставив вище за все власну і своїх воїнів честь і доблесть. Меч і був у очах суспільства втіленням цих доблесті й честі.

У побудованій на церковній легенді розпо­віді «Повісті временних літ» під 1015 р. про смерть Бориса і Гліба майбутній святий Борис відмовляється виконати пораду своєї дружи­ни — сісти на київський престол. Дружина за­лишає його одного, й підіслані Святополком убивці позбавляють його життя, простромив­ши списами і добивши мечем. Про меч самого Бориса в легенді немає жодного слова. Однак через півтораста років північноруський літо­писець раптом згадує про меч святого Бориса, що начебто належав (ще одна легенда!) Андрію Юрійовичу Боголюбському.

Коли вбивці ломились у двері княжої опо­чивальні, «Андрій схопився і хотів узяти меч, і не було тут меча, забрав його Анбал того дня, ключник князя, — адже то був меч святого Бо­риса». Тут меч Бориса виступає і як можливий рятівник князя Андрія, і як символ мучеництва, представляє суздальського князя як праведни­ка, мало не святого, що постраждав за віру. Можливо, в часи створення цієї частини Лаврентіївського літопису докладалися зусилля до церковної канонізації Андрія Юрійовича. Та вони не увінчались успіхом.

Мечі належали до найпоширенішої зброї ближнього бою (звичайно, серед князів, бояр і дружинників). На території Русі їх знаходили і знаходять у шарах IX—XIII ст. Для другої половини XI—XIII ст. археологи виявили близько 80 мечів. На думку фахівця, більшість їх була «загублена» на шляхах війни, на полях битв. Мечі знаходили також на переправах, у зруйнованих війною містах і фортецях, часом у християнських похованнях.

Меч служив також символом княжої влади. У Лаврентіївському літописі під 1206 р. вміщено докладну розповідь про те, як Великий князь Ростово-Суздальський Всеволод Юрійович, на прізвисько Велике Гніздо, послав одного із синів, Костянтина, княжити до Новгорода Великого «і дав йому батько хрест чесний і меч, мовивши: „Хай цей хрест буде тобі охоронець і помічник, а меч захистить тебе“». Коли Все­волод Юрійович 1212 р. помер, літописець від­гукнувся розчуленим панегіриком, у якому, серед іншого, писав про тверде правління кня­зя, додавши до цього: «Князь бо не марно меч носить — на помсту злодіям!»

Джерела найчастіше згадують про мечі як про конкретну рубляче-колючу зброю, яку мали князі, бояри, дружинники, словом — про­фесійні воїни високого суспільного статусу, воїнська еліта. У подібній ролі називають ме­чі Київський і Галицько-Волинський літописи — основні джерела мого дослідження.

Отже, меч був переважно символом війни й емблемою князівської влади. Тому, як вважає багато вчених, пов’язані з мечем образи «Слова о полку Ігоревім» сповнені складного й глибо­кого значення, що пояснюється багатознач­ністю, смисловою насиченістю поняття «меч».

Д. С. Лихачов особливо виділяє розповідь «Слова» про Олега Святославича, котрий «мечемь крамолу коваше», у чому втілилося про­тиставлення мирної праці війні.

Образ грізного, ідеального князя-воїна та його славної дружини створено у «Слові о полку Ігоревім» шляхом вихваляння їхніх мечів: «Ярь туре Всеволоді! / стоиши на борони, / прищеши на вои стрілами, / гремлеши о шеломьі мечи харалужними!» Здається, варто підтримати давню думку Д. С. Лихачова, що прикметник «харалужный» означає «булатный». Вчений відзначив, що саме так розумів його ав­тор «Задонщины».

Харалужні мечі ще двічі згадуються у «Сло­ві о полку Ігоревім», і обидва рази у піднесених тонах: «Святьславь грозньїй великий киевскьій грозою: / бяшеть притрепаль своими сильними плькьі / и харалужними мечи, / на­
ступи на землю Половецкую. » У цьому тексті полки виступають нарівні з мечами, найбільш престижною й типовою зброєю руських князів і дружинників. Згадуючи про битву трьох стар­ших Ярославичів (Ізяслава, Святослава і Все­волода) з полоцьким князем Всеславом 1067 р. на річці Немизі поблизу Мінська, співець «Слова» скористався з вражаючої метафори, порівнявши битву з кривавими жнивами, а мечі — з ціпами, якими молотили снопи: «На Немизі снопьі стелють головами, / молотять чепи харалужними. »

Але, зрозуміла річ, у переважній більшості згадок про мечі в літописах ця зброя виступає у своєму прямому призначенні й описується конкретно і прозаїчно. Новгородський літопи­сець, описуючи знамениту битву війська Олек­сандра Невського зі шведами 1240 р. і мовлячи про подвиги й звитягу руських ратників, із задоволенням відзначає: «Яків полочанин, що був ловчим, наїхав на полк [ворога] з мечем, і бився мужньо, і похвалив його князь». А через дванадцять літ Данило Романович воював з ятвягами, що дошкуляли порубіжним волин­ським землям. Галицький книжник оспівує подвиги його сина: у рукопашному бою «тоді
Лев всадив сулицю свою у щит його [литовця], і не міг той затулитися. А Лев Стекинта [вождя ятвягів] мечем убив і брата його простромив мечем».

Колоритний епізод повідав Київський літо­пис під 1151р., коли Ізяслав Мстиславич бився за Київ з Юрієм Долгоруким: «Ізяслав же лежав поранений, і схопився, й тут хотіли його кияни пішці вбити, бачачи ратного і не знаючи його. Тоді Ізяслав же мовив: „Я князь!“, і один від них рік: „А так ти нам і потрібний”, і витяг меча свого і почав його рубати по шолому; так уда­рив його мечем, що насунув шолом на лоба». Лише коли князю вдалося скинути шолом, його власні воїни признали свого государя.

З цієї короткої розповіді джерела видно, по-перше, що пішці були озброєні мечами. У цьо­му немає нічого дивного, оскільки, пізніше, у XIII ст., у Данила Галицького вони складали регулярну піхоту. Можливо, перші загони такої піхоти з’явилися в Ізяслава Мстиславича, ви­датного полководця свого часу, ще в другій половині 40-х років XII ст. По-друге, вирішаль­на сутичка за Київ між Ізяславом і Долгоруким досягла такого озлоблення, що воїни Юрія були готові вбити князя протилежної сторони, а це було надзвичайним явищем для того часу. Нарешті, меч використав один з піхотинців як бойову палицю або сокиру, щоб сплющити
князівський шолом.

Автор: Котляр М. Нариси воєнного мистецтва Давньої Русі
– Культурно-історичний портал “Спадщина Предків”

Долучайтесь до спільноти та діліться публікацією у соцмережах:

  • Королевич Лев Данилович та давній Львів
  • Облога Києва монголами 1240-го. Як це було?
  • Одонацер — король Рутенії
  • Матриця українського буття
  • Ірпінь — оборонний форпост стародавнього Києва
  • Торговище на Подолі у Києві
  • 7 битв київського князя Святослава
  • Марія Добронега: що ми знаємо про доньку Володимира?
  • Малуша: загадкове життя рабині і матері великого князя Київського
  • 10 пам’ятних місць князя Володимира у Києві