ТОСЭР в России: перечень территорий, преференции, подводные камни

Для производственного сектора в России действуют экономические зоны с особыми условиями для создания и ведения бизнеса – территории опережающего социально-экономического развития (ТОСЭР). Что это за зоны, и какие преференции на них действуют? В России по закону существуют специальные экономические зоны, именуемые территориями опережающего социально-экономического развития (ТОСЭР), на которых установлены облегченный режим ведения бизнеса. Если ваш будущий бизнес связан с производством, то перед выбором места для его размещения обязательно стоит рассмотреть вариант его создания в подобной зоне. Начнем с официальных определений.

Территория опережающего социально-экономического развития (ТОСЭР или ТОР) – часть территории субъекта Российской Федерации с необходимой инфраструктурой, на которой в соответствии с Федеральным законом от 29 декабря 2014 года № 473-ФЗ, на основании предложения уполномоченного федерального органа и принятого решения правительства, резидентам ТОСЭР установлен особый правовой режим осуществления предпринимательской и иной деятельности. Цель создания ТОСЭР – на определенных территориях, нуждающихся в поддержке со стороны государства, формирование благоприятных условий для привлечения инвестиций, ускоренного экономического развития и улучшения социальных условий жизни населения.

Началом создания территорий опережающего социально-экономического развития стало Послание Федеральному Собранию 12 декабря 2013 года, в котором Президентом России было объявлено:

«на Дальнем Востоке и в Восточной Сибири предлагаю создать сеть специальных территорий опережающего экономического развития с особыми условиями для организации несырьевых производств, ориентированных в том числе и на экспорт. Для новых предприятий, размещенных в таких зонах, должны быть предусмотрены пятилетние каникулы по налогу на прибыль, НДПИ (за исключением нефти и газа, это доходная отрасль), налогу на землю, имущество, а также, что очень важно для высокотехнологичных производств – льготная ставка страховых взносов.»

О причинах создания и задачах ТОСЭР

Продолжающиеся с начала девяностых годов прошлого столетия после распада Советского Союза стремительное сокращение численности населения Дальнего Востока России, деградация моногородов, где большая часть трудоспособного населения была занята на одном предприятии или в одной отрасли – проблемы, стоящие перед государством уже длительное время, а решение их – основная задача государственной региональной политики. Поиском путей разрешения этих проблем государство занимается, пожалуй, со времени их появления. Так, например, работа по созданию специальных территорий и адресной поддержки их началась еще в девяностые годы, а с принятием Федерального закона от 22.07.2005 года №116 «Об особых экономических зонах в РФ» приняла системный характер. В этом законе определены типы особых экономических зон – промышленно-производственные, технико-внедренческие, туристско-рекреационные, логистические и портовые. Определен также перечень требований к резидентам этих зон и льготы ими получаемые. Создавались такие зоны для развития территорий – приграничных, прибрежных или же просто депрессивных. Использование особых правовых режимов ведения предпринимательской деятельности в границах территориальных образований, фокусировка инвестиционных потоков на значимых для экономики страны направлениях, а, значит, и повышение инвестиционной привлекательности определенных территорий и отраслей – вот тот инструментарий, выбранный правительством для решения задач вывода из состояния депрессии отдельных регионов и отраслей.
Концентрация финансовых ресурсов государства и бизнеса на развитии конкретных инвестиционных проектов с высоким мультипликативным эффектом, а также формирование в регионах со сложной социально-экономической ситуацией точек роста, способны привлечь инвестиции в дальнейшее развитие региона. Схожесть целей создания территорий опережающего социально-экономического развития (ТОСЭР) и особых экономических зон в их направленности на ускоренное развитие определенных отраслей бизнеса и территорий с помощью привлечения инвесторов.

Главное же отличие ТОСЭР от особых экономических зон в том, что в каждой территории для инвесторов предусмотрены налоговые льготы и административные послабления, но самое важное – создание инфраструктуры проекта производится за счет бюджетных средств.

Тренинговый центр онлайн за 120 000 руб. 12 ТРАНСФОРМАЦИОННЫХ ИГР, 35 ТРЕНИНГОВ.
ПОЛНОЦЕННАЯ ИНФРАСТРУКТУРА ДЛЯ РАБОТЫ
ОФЛАЙН + ОНЛАЙН. В стоимость входит комплект материалов для очного проведения 12 т-игр и 35 тренингов. Виртуальный бизнес-кабинет для проведения этих программ в онлайн-формате. Живое обучение. Поддержка в процессе работы. Подробнее

Еще одно важное отличие в существенном снижении ограничений для бизнеса, как это было в особых экономических зонах. Существенно также, что при строительстве инфраструктуры часть государственного заказа смогут получать небольшие предприятия. Планируется, что ТОСЭР смогут стать драйверами развития региональной экономики за счет соединения усилий федеральных и региональных властей на развитии инфраструктуры, создания максимально благоприятных условий для бизнеса на проблемных территориях и отраслях.

Мировая практика в создании “особых” территорий

Первым примером «особой» территории можно считать греческий остров Делос. Ещё в 166 году до нашей эры римляне, стремясь не допустить возрастающего могущества острова Родос и разрушения его политических и экономических связей с Сирией и Македонией, провозгласили Делос свободным портом, установив там беспошлинную торговлю. В итоге остров Делос на столетие становится центром торговли в Средиземноморье. В средние века, в 1547 году, городом свободной торговли был объявлен портовый город Ливорно, где купцы добились права вести торговлю, не облагаемую налогами. В европейских портовых городах Генуе, Венеции, Марселе возникают первые районы «порто-франко», что означало отделение их от остальной территории города (государства) специальной таможенной границей. Торговля товарами между «порто-франко» и зарубежными государствами проходила без таможенного оформления и уплаты пошлин. Итогом создания таких районов стал их экономический и социальный подъем – развивалось производство, активизировались транзитные перевозки, создавались новые рабочие места. Позднее вместо «порто-франко» появляются «свободные порты», их примерами в истории можно считать европейские города Гамбург, Генуя и Марсель, а также крупнейшие порты российской империи – Одесса, Феодосия, Владивосток и Батуми. Даже в наше время в мире действует более 400 «свободных портов». Англичан П. Халла и Г. Хаува, американца С. Бутлера можно считать родоначальниками свободных экспортно-производственных зон. В этих зонах предпринимателям предоставлялся ряд налоговых послаблений, при этом их деятельность четко регламентировалась государством. Создание таких зон способствовало активизации производственной, торговой, сервисной деятельности, что приводило к созданию новых рабочих мест, а производство товаров, в основном, ориентировалось на экспорт. Во второй половине двадцатого века изменяется организация функционирования таких зон. В Ирландии в 1959 году создается такая зона в районе аэропорта Шеннон, где используется весь накопленный к тому времени научно-технический потенциал. Далее «свободные экспортно-производственные зоны» распространяются и весьма успешно в развивающихся странах.

Главное отличие и в то же время главное преимущество таких зон заключается в том, что на основе использования льготного правового, налогового и валютно-финансового режима в них обеспечивается ускоренное развитие производств с привлечением государственных, региональных, частных ресурсов, а также иностранных инвестиций.

В конце двадцатого века появляются научные центры, научно-технологические парки, технопарки, технополисы, что приводит к значительному ускорению внедрения достижений науки в производственные процессы. С расширением границ интеграции мирового хозяйства, увеличением степени открытости экономик, появляются новые специализированные виды зон, такие как «свободные банковские», «свободные страховые», «рекреационно-туристические» и «оффшорные» зоны.

Успешные мировые проекты особых экономических зон

• Шэньчжэнь (Китай) – особая зона, созданная первой в Китае в 1980 году в городе с населением 30 тысяч человек, получила особый статус в рамках курса реформ Дэн Сяопина. В результате продуманной системе льгот для зарубежных компаний проект привлек более 87 миллиардов долларов иностранных инвестиций, а средние темпы экономического роста за период с момента создания составили более 9%, при средних по стране, достаточно высоких 6%. Город за это время превратился в крупный промышленный, финансовый и транспортный центр региона. В 2008 году был выбран ЮНЕСКО «Творческим городом дизайна», а в 2011 году принимал XXVI Всемирную летнюю Универсиаду. Сегодня численность населения в Шэньчжэне составляет более 10 миллионов человек, при этом в городе самый высокий в стране показатель валового регионального продукта на душу населения – 22 тысячи долларов на человека, что составляет 2,5% валового внутреннего продукта и обеспечивает 13% экспорта Китая.

• Бангалор (Индия) – крупнейшая в мире специализированная высокотехнологичная особая зона, включающая несколько информационных и технопарков. Сформировался в девяностые годы после создания властями режима наибольшего благоприятствования для ориентированных на экспорт информационных услуг. С 1991 года число работающих в кластере компаний увеличилось с 13 до более чем 2 тысяч. Экспорт услуг за десять последних лет вырос с 1 миллиарда до 17 миллиардов долларов США.

• Джебель-Али (ОАЭ) – самая большая в мире комплексная экономическая зона, в состав которой входят логистические, индустриальные и бизнес-парки. Здесь инвесторам предоставляется полное освобождение от налогов и сборов на срок до 50 лет. Дата создания зоны – 1985 год, с тех пор число работающих в ней компаний выросло с 19 до более 7 тысяч, что обеспечивает работой 135 тысячи человек, и более 20% от всех привлекаемых иностранных инвестиций, а также 50% экспорта ОАЭ.

Основные льготы и преференции резидентам ТОСЭР в России

Резидентам территорий опережающего развития предоставляются следующие привилегии:

• применение заявительного порядка возмещения налога на добавочную стоимость;
• нулевая ставка на налог на добавочную стоимость в отношении импортных товаров;
• пониженная ставки по налогу на прибыль организаций;
• пониженный коэффициент по налогу на добычу полезных ископаемых;
• пониженная ставка по налогу на имущество организаций;
• освобождение от земельного налога в отношении земельных участков, расположенных на территории ТОСЭР в течение трех лет;
• режим свободной таможенной зоны;
• пониженные ставки на страховые взносы;
• передача в собственность земельного участка и пониженные ставки арендной платы за пользование объектами недвижимого имущества, принадлежащими управляющей компании;
• ограничение по количеству и продолжительности проверок деятельности резидентов ТОР.

Налоговые льготы в цифрах приведены в таблице:

Налоги,
страховые взносы

Довічний статус ПЕП і міфи про новий закон: як це вплине на посадовців та їхніх родичів

В останні дні чи не головною темою в українській бульбашці соцмереж стала тема так званих ПEП. Цій темі вдалося затьмарити навіть війну в Ізраїлі та чергове загострення на фронті. Традиційно ця дискусія поділила українців на два запеклі табори: ті, хто категорично проти нового закону, й ті, хто за.

Колишні та чинні топчиновники, так звані лідери суспільної думки та просто небайдужі українці почали надто активно обговорювати нову законодавчу ініціативу влади про посилення фінансового моніторингу політично значущих осіб. А також шукати “підводні” камені та приміряти ситуацію під себе. 24 Канал проаналізував дискусію та пояснює найдискусійніші моменти історії з ПEП, відповідаючи на найпопулярніші питання.

Що таке ПЕП і як розшифровується

Це абревіатура, що розшифровується як Politically Exposed Persons, тобто політично значущі особи. Таким чином, український варіант мав би звучати ПЗО, проте, нині закріпився саме англомовний варіант або навіть його локалізація – ПЕП. Далі ми так цей термін і називатимемо.

Хто такі ПЕП і скільки їх загалом?

Політично значущі особи – термін широкий і загальний, але закон його звужує та визначає перелік. Це чинні та вже колишні українські високопосадовці. За оцінками заступника голови Антикорупційного комітету Ярослава Юрчишина, це близько 10 – 15 000 осіб.

Всі вони потрапляють під посилений фінансовий контроль, який, як передбачається, має унеможливити або суттєво знизити корупційні ризики, пов’язані з перебуванням у владі.

Український закон визначає їх як осіб, що виконують “визначні публічні функції”.

Хто з топчиновників вважається ПЕП

• президент, прем’єр-міністр, члени Кабміну та їхні заступники;
• керівники та заступники постійно діючого допоміжного органу, утвореного президентом (зараз – Офіс Президента) та Держуправління справами;
• держслужбовці, керівники апаратів держорганів, що не є держслужбовцями, посади яких належать до категорії “А”;
• секретар та заступники секретаря РНБО;
• народні депутати;
• голова та члени правління НБУ, члени Ради НБУ;
• голови та судді Конституційного Суду, Верховного Суду, вищих спеціалізованих судів; члени Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів;
• генпрокурор, голови СБУ та НАЗК, директори НАБУ, ДБУ, БЕБ та їхні заступники; керівники органів прокуратури, обласних територіальних органів СБУ, голови та судді апеляційних судів;
• голова та члени Нацради з питань телебачення і радіомовлення, Антимонопольного комітету, Рахункової палати, ЦВК та інших державних колегіальних органів;
• посли;
• вищі військові посади;
• керівники адміністративних, управлінських чи наглядових органів державних та казенних підприємств або компаній із часткою держави понад 50%;
• члени керівних органів політичних партій.

А як же родичі ПЕП?

Статус ПЕП також отримують найближчі родичі усіх вище названих осіб, тобто батьки, чоловік чи дружина, діти (зокрема, усиновлені), а ще зять чи невістка.

Закон також поширюється на пов’язаних осіб, які мають спільне з ПЕП (або створене задля його вигоди) бенефіціарне володіння юридичною особою чи трастом, а також ті, які мають будь-які інші тісні ділові зв’язки з ПЕП.

Чому й для чого ввели механізм ПЕП?

Взагалі-то це сталося не в жовтні 2023 року, а значно раніше. Просто нині прийшла “розплата” за свято непослуху листопада 2022 року. Про нього – розповідаємо нижче.

Україна попри воєнний стан і тривалу російську агресію нині стрімко проходить через процес євроінтеграції.

Наявність інституту ПЕП і контролю над ним є практикою законодавства країн ЄС та обов’язковою умовою для вступу до Європейського Союзу. Фактично, ухвалення відповідного закону відкриває Україні шлях до початку переговорів безпосередньо про вступ. Крім того, контроль над апетитами ПЕП є вимогою МВФ, одного з важливих донорів української держави. Таким чином, варто зрозуміти, що депутати просто не мали іншого вибору.

• Україна почала процес інтеграції норм, що стосуються ПЕП, не зараз, а ще в 2019 році. У 2020 році вступив в силу “Закон про запобігання та протидію легалізації доходів, одержаних злочинним шляхом” (він же – № 361-ІХ). Він передбачав довічний статус та відповідний контроль.
• Закон зазнав змін у листопаді 2022-го – депутати вирішили “непомітно пропетляти”, а тому обмежили термін дії статусу ПЕП на 3 роки після закінчення терміну повноважень. При цьому, ці зміни відбулися у форматі “експромту” – у народних депутатів стихійно виникла більшість і вони ухвалили відповідні правки, які раніше відхилив профільний комітет.

Зрозуміти депутатів було неважко: чимало з них були дуже налякані необхідністю решту життя жити потайки, а як вони люблять жити – ми добре знаємо з численних журналістських розслідувань.

Ініціатива депутатів (а насправді – свавілля) порушувала стандарти Міжнародної групи з протидії відмиванню брудних грошей (FATF), а тому у ситуацію втрутились євробюрократи, які зажадали аби Україна повернулася до базових налаштувань закону про РЕР. Що, власне, й сталося 17 жовтня 2023 року, коли Радою було ухвалено законопроєкт №9269-д, який повернув “довічність” для вітчизняних політично значущих осіб.

Таким чином, справедливість і прозорість було відновлено, а черговий бар’єр на шляху до вступу до ЄС було усунуто. Й на цьому можна було завершувати наш матеріал, але, звісно, виникли нюанси та підводні течії, міфи, побоювання та перестороги.

Чому ініціатива ПЕП не всім подобається

Юридична фіксація відповідного механізму контролю за політичною елітою сподобалася далеко не всім. Побоювання політичної еліти, звісно, не озвучувалися у форматі “як тепер нам красти чи отримувати хабарі?”, вони були загорнуті в цілком цивілізовану обгортку та мали формати перестороги”.

Звісно, далеко не всі українські політики чи чиновники схильні до корупції, більшість з них живе чесно, проте, й вони не раді змінам.

Найпоширеніші “перестороги” щодо ПЕП

• Закон про ПЕП відлякає від державної служби дієвих професіоналів, які тепер підуть у приватний сектор;
• Закон не вирішить проблему, а створить ще більший тіньовий сектор – таємних дружин, таємні бізнеси та таємні статки.
• Закон взагалі порушує “найсвятіше” – Конституцію, бо нібито має зворотню дію.
• Закон не лише закриває шлях у політику особам на кшталт депутата Дубінського з його неймовірною кількістю невідомо за які гроші куплених автівок, але й відкриває можливість для “легальних” репресій влади проти політичних опонентів.
• Сам статус ПЕП вже сам по собі створює чимало незручностей його носію, адже банки чи фінансові установи часто, так би мовити, “страхують ризики”, а тому просто не хочуть мати справ із такою особою. Те ж саме стосується приватних компаній – для них наявність ПЕП несе ризик посиленого фінмоніторингу та уваги з боку профільних структур.

Ба більше, у Європі законодавство щодо відмивання коштів значно суворіше. Розкритикована у соцмережах “зворотність” є фікцією, адже врахування подій минулого – звична практика, ніхто не вважає неконституційною кредитну історію особи.

Інші ж побоювання – це вже питання не до закону, а до влади взагалі. І тут проблема значно ширша.

Конкретні приклади проблем ПЕП

Розглянемо конкретний приклад. Про негативні аспекти життя у статусі ПЕП розповіла колишня очільниця Фонду держмайна, а нині членкиня Наглядової Ради ПАТ “УкрТатНафта” Ольга Батова.

Пані Батова пояснила свої проблеми, які мала через свій статус. Її допис став вірусним та в коментарях до нього зав’язалася профільна дискусія між прихильниками та противниками закону.

До речі, нині проблеми Батової можна вирішити. Чиновниця писала, що не могла сплатити еквівалент 5 000 доларів на лікування.

Нині Нацбанк пом’якшив вимоги – розширено ліміт фінансових операцій без надання пояснень джерел статків в одній установі. Замість 200 000 гривень на квартал тепер це 400 000 гривень на місяць.

Безумовно, раціональне зерно в деяких пересторогах є, проте, є там і міфологізація та маніпуляції, що в поєднанні з ефектом фейсбуку, який передбачає формат істерії, створює негативний фон закону. При цьому в дописі тієї ж пані Батової основною проблемою є налякані фінмоніторингом банки та бізнеси. Фактично, це вони створюють описані проблеми, а не сам закон.

Тобто мова йде про ширшу проблему – впровадження важливого інституту, а значить – роз’яснювальна та практична робота. І тут мовиться не лише про приватний сектор, але й про владні структури, для яких раніше податкові та інші перевірки виступали як джерело збагачення.

Фактично це частина антикорупційної трансформації держави. Тобто, даний закон має започаткувати всебічний процес викорінення корупції в державі. Власне, що й відбувалося в ЄС.

Боротьба з міфами і маніпуляціями

Розвіювати міфи взявся особисто голова Національного банку Андрій Пишний. У себе на фейсбуці він видав великий лонгрід, в якому пояснив основні нюанси та спростував міфи щодо закону про ПЕП.

Спростування основних маніпуляцій

• Не варто боятися фінмоніторингу – ця норма діє не лише для ПЕП, але й для всіх інших громадян.
• Також у законі прописана градація ПЕП. Може бути присвоєний низький, середній і високий рівень ризику (останній призначається тільки іноземним ПЕП), відповідно до цього банки можуть здійснювати фінансовий моніторинг.
• Банк не буде довічно моніторити ПЕП і не збирається карати пожиттєвими посиленими перевірками. Закон передбачає, що посилений моніторинг застосовується до особи лише впродовж першого року після звільнення з посади. Але якщо у вас є офшори, ви не можете пояснити походження статків – не жалійтеся.

Через 12 місяців після того, як ПЕП перестав виконувати визначні публічні функції і банк впевнився, що ризиків, властивих ПЕП, немає (рівень впливу, обсяг повноважень у минулому, зв’язок між минулими та чинним повноваженнями), його операції є зрозумілими, застосовуватимуться звичайні процедури фінмоніторингу як до будь-якого іншого клієнта. Ніхто не збирається карати ПЕП якимись пожиттєвими посиленими перевірками,
– Андрій Пишний пояснює нюанси закону про ПЕП.

• Банки будуть змінювати формальний підхід зі встановлення всім без винятку необґрунтовано високого рівня ризику. Наразі в банках діє “презумпція винуватості”, адже їм просто ліньки проводити аналіз по кожній такий особі – це має бути викорінено й саме тоді відбудеться “покращення”, а це означає, що проблем, подібних до тих, з якими зіштовхнулася пані Батова, вже не буде.
• Якщо фінустанови відмовлятимуться застосовувати ризиковано-орієнтовний підхід, вони ризикують отримати суттєві штрафи – до 1,7 мільйона гривень для небанківських фінансових установ та до 10 мільйонів гривень для банків.

Зміни можуть бути неприємними, бо вони впливають на звичну реальність, хоча такі норми існували з 2020 до 2022 року. Але без змін не буде прогресу. Саме зараз ми докорінно змінюємо в принципі ставлення до категорії РЕР в країні… Вимоги стосовно категорії РЕР мають запобіжний, а не кримінальний характер і не повинні інтерпретуватися як такі, що певним чином таврують політично значущих осіб участю в якійсь неправомірній діяльності,
– голова Нацбанку Андрій Пишний пояснює мету нового закону.

До речі, з 2024-го українські банки почнуть обмінюватися з європейським інформацією про операції своїх клієнтів. Це стосується також і податкової служби. Таким чином українці зможуть порівняти ставлення до ПЕП вдома та на виїзді.

Таким чином, якщо ми хочемо до Європи, маємо діяти так, як у Європі. І це стосується не лише Віденської опери чи фантастичної кави у Братиславі, але й зобов’язань. До речі, не варто забувати, що євроінтеграція закріплена у нас в Конституції.