ДЕРЖАВА ЯК КАТЕГОРІЯ КОНСТИТУЦІЙНОГО ПРАВА

Найважливішим для теорії і практики конституціоналізму є категорія держави. Держава як продукт суспільного розвитку є складним соціальним явищем і за своєю складністю й багатоманітністю проявів поступається лише суспільству в цілому. Ще у XIX ст. було визначено державу як єдність трьох елементів – публічної влади, території і населення. Тобто, мається на увазі передусім певна відокремлена територія, на якій проживає, організоване за допомогою публічної влади, населення. Саме ці елементи є базовими об’єктами конституційного регулювання, а також відрізняють державу від суспільства та її політичних організацій.

Поняття держави не визначене в правових нормах, але в юридичній науці застосовується таке визначення держави: держава – це суверенна, політико-територіальна організація публічної влади певних соціальних груп населення в соціально неоднорідному суспільстві, яка має спеціальний апарат управління і примусу, здатна за допомогою права робити свої веління загальнообов’язковими для населення всієї країни, а також здійснювати керівництво суспільством.

Публічна влада має свою систему державних органів, посадових і службових осіб, які забезпечують реалізацію функцій держави. Але це не означає, що їм належить державна влада. Наприклад, згідно ч. 2 ст. 5 Конституції України 1996 р. “. єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади . “, у п. 1 ст. 2 Конституції Республіки Угорщина 1949 р. у редакції 1990 р. зазначено, що “у Республіці Угорщина вся влада належить народові, який здійснює свій суверенітет як через обраних представників, так і безпосередньо”, у п. 3 ст. 1 Конституції Греції 1975 р. проголошено, що “вся влада походить від народу, існує для народу і нації та здійснюється шляхом, визначеним Конституцією”.

У більшості країн світу поділ державної влади прямо задекларовано в конституції. Наприклад, у ч. 1 ст. 6 Конституції України 1996 р. визначено, що “державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову”, у ч. 1 ст. 6 Конституції Республіки Білорусь 1994 р. встановлено, що “держава ґрунтується на принципі поділу влад: законодавчої, виконавчої та судової”.

Принцип поділу влади на окремі її гілки запропоновано французьким філософом Ш Монтеск’є в XVIII ст. Під гілкою влади розуміють державний орган або систему державних органів, які здійснюють відповідні державно-владні функції та повноваження. Поділ влади, що характеризується формальною ізольованістю кожної з її гілок і відсутністю між ними тісних функціональних відносин, визначається як “жорсткий”. Найповніше він проявляється в президентській республіці. Прикладом жорсткого поділу влади та їх взаємного врівноваження є Конституція США 1787 р. Згідно її розд.1 ст. І “всі законодавчі повноваження . належать Конгресу Сполучених Штатів . “, згідно розд .1 ст. II – ” виконавча влада надається Президентові Сполучених Штатів . “, а згідно розд.1 ст. III – “судова влада Сполучених Штатів надається єдиному Верховному судові й тим нижчим судам, що їх час від часу може призначати й засновувати Конгрес”. Тобто, жодна з гілок влади США не має ні формального, ні фактичного верховенства над іншими. Водночас кожна з них наділена повноваженнями, які дають їй можливість контролювати й обмежувати інші гілки державної влади. Ці повноваження і складають систему стримувань і противаг.

Система стримувань і противаг – це конституційно визначені взаємозв’язки повноважень між державними органами. Необхідно зазначити, що в різних країнах конституційний статус окремих гілок влади та співвідношення повноважень між ними різні. Це насамперед залежить від розстановки політичних сил в країні та соціально-політичних потреб суспільства на конкретному історичному етапі.

На сьогодні система стримувань і противаг є складовою теорії конституціоналізму більшості країн. Наприклад, відповідно до ст. 3 Конституції Республіки Казахстан 1995 р. державна влада здійснюється “з використанням системи стримувань і противаг”, у ч. 2 ст. 6 Конституції Республіки Білорусь 1994 р. зазначено, що “державні органи в межах своїх повноважень самостійні: вони взаємодіють між собою, стримують і врівноважують один одного”.

Будь-яка держава є організацією територіальною, яка існує тільки в певних територіальних межах, що визначаються державними кордонами. Територія держави охоплює сушу, внутрішні і територіальні води, надра і повітряний простір над ними. Наприклад, у ч. 2 та ч. 3 ст. 2 Конституції Республіки Хорватія 1990 р. у редакції 2000 р. встановлено, що “суверенітет Республіки Хорватія поширюється на її землю, річки, озера, канали, внутрішні морські води, територіальне море й повітряний простір над ними. Згідно з міжнародним правом Республіка Хорватія має суверенні права на морські простори, морське дно та надра під ними в Адріатичному морі за межами території держави, що підпадають під її юрисдикцію, до кордонів із сусідами”, у ч. 1 ст. 2 Конституції Естонської Республіки 1992 р. зазначено, що ,”територія, територіальні води і повітряний простір Естонської держави – єдине і неподільне ціле”.

Межі території держави у різних формулюваннях позначаються в конституції. Найчастіше в них йдеться про адміністративно-територіальні одиниці та територіальний устрій держави. Наприклад, у ст . 2 Конституції Ірландії 1937 р. у редакції 1995 р. встановлено, що “територія, яка належить народу складається з острова Ірландія, прилеглих островів і територіального моря”. Іноді конституції називають держав-сусідів (Коста-Ріка) або перелічують острови (Куба).

Необхідно підкреслити, що на території країни можливе існування тільки однієї державної організації. Територіальне верховенство є основою ознакою держави. Територія є просторовою межею здійснення державної влади і водночас матеріальною основою незалежної держави. Втрата території означає припинення існування самої держави. Тому будь-яка держава намагається всіма засобами (від дипломатичних до військових) зберегти свою територію.

Сама територія не породжує державу, вона лише створює простір, у межах якого держава поширює свою владу на всіх людей, що проживають на її території. Населення держави може складатися з однієї нації або бути багатонаціональним. Соціальна, особливо етнічна, політична і культурна інтегрованість населення держави дозволяє визначити його як народ. Як і територія, народ також є основною ознакою держави, оскільки не може бути держави без народу. Проте, можуть існувати народи без власної держави. Наприклад, єврейський народ тільки у 1948 р. утворив власну державу (Держава Ізраїль). На сьогодні й досі не мають своєї державності такі нації як цигани, курди тощо.

Більшість населення певної країни пов’язано з державою стійкими відносинами громадянства (підданства). На відміну від політичних партій, професійних спілок, інших громадських організацій або релігійних утворень, тільки держава має право виступати від імені всього народу в цілому.

У межах своєї території держава має територіальне верховенство, яке є складовою державного суверенітету.

Державний суверенітет – це політико-правова властивість державної влади, яка відображається у самостійності, повноті, єдності і верховенстві всередині країни та незалежності і рівноправності у міжнародних відносинах. Наприклад, у ч. 1 ст. 1 Конституції України 1996 р. проголошено, що “Україна є суверена . держава”, а в ч. 1 ст. 2 цієї Конституції визначено, що “суверенітет України поширюється на всю її територію”. Порушення суверенітету веде до часткової або повної втрати незалежності держави. За сучасних умов розвитку держав та міжнародних відносин, пов’язаних зі створенням органів світового співтовариства і добровільним вступом до них держав (ООН, Рада Європи, Європейський Союз, СНД, ЄЕП тощо), поняття суверенітету зазнає певних змін. При збереженні самостійності і незалежності у внутрішніх і зовнішніх справах, країни – члени зазначених міжнародних організацій добровільно визнають їх верховенство з окремих питань внутрішнього життя та міжнародних відносин (права людини, екологія, безпека тощо). Наприклад , п. 1 ст. 24 Основного Закону ФРН 1949 р. встановлює, що “Федерація може законодавчим шляхом передавати свої суверенні права міждержавним установам”. По суті – це втілення ідеї обмеженого суверенітету, однак на повній демократичній основі.

Суверенітет існує лише в умовах територіального верховенства держави, тобто правова підпорядкованість державі всіх суб’єктів у межах її території. При цьому виключається можливість існування у сфері територіального верховенства держави іншої, крім її власної, державної влади.

Держава самостійно визначає свій адміністративно-територіальний устрій. Наприклад, у ст. 18 Конституції Федеративної Республіки Бразилія 1988 р. встановлено, що “політико-адміністративна організація Федеративної Республіки Бразилія включає Союз, штати, Федеральний округ і муніципії; усі вони користуються автономією згідно даної Конституції”, у ст. 137 Конституції Королівства Іспанія 1978 р. зазначено, що “територіальний устрій держави включає муніципії, провінції та утворювані автономії. Всі ці утворення користуються автономією при веденні своїх справ”. Державна влада в межах її території і в кожній адміністративно-територіальній одиниці здійснюється за допомогою системи державних органів.

Похідним від суверенітету та його проявами є наступні важливі ознаки держави: право видавати закони та інші нормативно-правові акти, дія яких поширюється на всю її територію і які є обов’язковими для всього населення; право на встановлення і стягнення податків та інших примусових зборів зі своїх громадян, підприємств і організацій, які знаходяться на її території; право на монопольне застосування примусу не тільки стосовно своїх громадян, а й щодо всіх, хто перебуває на її території.

На сьогодні у світі не існує жодного суспільства, в якому не було б держави. Вона може бути світською, тобто в якій церков відокремлена від держави, що означає відсторонення церкви й релігійних організацій від участі у здійсненні функцій держави. Наприклад, у ст . 14 Конституції Російської Федерації 1993 р. визначено, що “1. Російська Федерація – світська держава. Ніяка релігія не може встановлюватися як державна чи обов’язкова. 2. Релігійні об’єднання відділені від держави і рівні перед законом”. Також держава може бути теократичною, де вся державна влада зосереджена в руках духовенства або глави церкви. Сучасним прикладом теократичної держави є Ватикан, де Папа римський є одночасно вищим керівником Римо-католицької церкви і главою держави.

Кожна з існуючих держав істотно відрізняється одна від одної за національним складом населення, територіальними розмірами, історичними і культурними традиціями народу та іншими факторами. Більшість цих особливостей знаходять своє вираження у понятті “форма держави”.

Форма держави – це спосіб організації і здійснення державної влади, що характеризується єдністю структури, територіальної організації та методів здійснення державної влади.

Таке розуміння форми держави найбільшою мірою дозволяє дослідити ту або іншу державу, виявити її змістовні сторони й сутнісні аспекти. Форма держави не є раз і назавжди встановленою, вона постійно змінюється і розвивається. При цьому вирішальний вплив на неї здійснює як сутність так і історичний тип держави.

Форма держави передбачає єдність і взаємозалежність трьох елементів організації державної влади:

• 1. форма державного правління;
• 2. форма державного устрою;
• 3. форма державного режиму.

Усі елементи форми держави тісно пов’язані між собою і будь-яка зміна державного режиму призводить до зміни форми державного правління і, навпаки, зміна форми державного правління та форми державного устрою сприяє зміні форми державного режиму.

Держава та її 5 основних ознак

Prostopravo розкаже, що таке суверенна держава, як з’явилась та якими характеристиками володіють сучасні демократичні держави. Дізнайтеся, що слугує основними ознаками держави та які існують теорії її походження.

Путівник за статтею

Вибори Президента України: як проголосувати не за місцем прописки

«Держави здобуваються або своєю, або чужою зброєю,

або милістю долі, або відвагою.»

Нікколо Макіавеллі «Державотворець».

Що таке держава

Якщо звернутись до сучасних підручників з теорії держави та права або енциклопедій, там ви знайдете таке визначення держави:

Держава — це суверенна, політико територіальна організація публічної влади певних соціальних груп населення в соціально неоднорідному суспільстві, яка має спеціальний апарат управління і примусу, здатна за допомогою права робити свої веління загальнообов’язковими для населення всієї країни, а також здійснювати керівництво суспільством.

З цього кожному зрозуміло, що держава є явищем складним і таким, що повинно мати ряд певних характеристик, щоб відповідати своїй суті.

Теорії походження, виникнення держави

Як виникають держави? На це питання теж немає однозначної відповіді. У сучасній науці є безліч теорій виникнення держави, тобто пояснень, яким чином, чому, за яких передумов та причин в людства виникає певна потреба в такій організації суспільства.

Ось лише деякі з них:

1. Договірна теорія. Держава виникла в результаті укладенні суспільного договору між людьми про правила спільного проживання, а основною її метою є гарантування безпеки (життя, честі, гідності, власності тощо). За цією ж теорією в разі порушення умов договору правителем народ має право на повстання та його зміну. Автори: Гоббс, Локк, Руссо.
2. Психологічна теорія. Виникнення держави пояснюється властивостями людської психіки, потребою людини жити в колективі та прагненням до авторитета, якому людина прагне підкорятися та який хоче наслідувати. Автор: Петражицький.
3. Органічна теорія. Базується на уявленні про державу як живий організм. Процес виникнення держави порівнюється з процесом еволюції біологічних організмів. Спочатку виникають прості форми держави, потім вони постійно ускладнюються та розростаються, а, в результаті, як і все живе мають постаріти та померти. Автор: Спенсер.
4. Марксистська (класова) теорія. За цією теорією виникнення держави є наслідком класової боротьби. Виникнення приватної власності та перерозподіл матеріальних благ призвели до виникнення антагоністичних класів. Для усунення суперечностей між класами і потрібна публічна влада та держава. Автори: Маркс, Енгельс, В. Ульянов.
5. Релігійна теорія. Влада та держава мають божественне походження. Держава є проявом божественної волі на землі (Тома Аквінський). Бог створив людину розумною, вольовою, творчою істотою, здатною до вдосконалення суспільного порядку, внаслідок чого люди в створили державу (Маритен, Ауер, Харст).

Якими б не були підстави виникнення держави, у сучасній науці вважається, що є ряд характерних ознак, які відрізняють державу від інших політичних інститутів.

Ознаки держави

1. Територія. Держава є організацією, яка існує тільки у певних територіальних межах. Сама територія не породжує держави, вона лише створює простір, у межах якого держава поширює свою владу на населення, що проживає в ній. Територія держави визначається кордонами, які можуть бути сухопутними, морськими та повітряними. У межах своїх кордонів держава має суверенітет і територіальне верховенство. Необхідно також зазначити, що територією держави є не тільки певний простір в межах фізичних кордонів, але й: морські та повітряні судна під її прапором; космічні об’єкти, що належать певній державі; території дипломатичних представництв та консульств; трубопроводи тощо.

На території країни можливе існування тільки однієї державної організації.

2. Народ. Державна влада розповсюджується на всіх людей, що проживають на її території. Всі вони перебувають під юрисдикцією держави, на них поширюється національне законодавство. Більшість населення пов’язана з державою стійкими відносинами громадянства (підданства). Громадяни держави, у порівняні з іноземними громадянами або особами без громадянства, які теж можуть проживати на території держави, мають ширший правовий статус і більш стійкі правові зв’язки з державою, а також певні права і обов’язки, яких позбавлені останні (виборче право, військовий обов’язок тощо). На відміну від політичних партій, професійних спілок, інших громадських організацій або релігійних утворень, тільки держава має право виступати від імені всього народу в цілому.

3. Суверенітет. Це політико-правова властивість державної влади, яка відображається у самостійності, повноті, єдності, неподільності і верховенстві у межах її території, а також незалежності і рівноправності країни у зовнішніх відносинах.

Суверенітет складається з таких складових:

• верховенство – відсутність іншої влади на території країни;
• самостійність – здатність вирішувати питання всередині країни та за її межами, дотримуючись норм міжнародного права та національного законодавства.
• повнота – поширення державної влади на всі сфери життя та все населення країни;
• незалежність у зовнішніх зносинах – можливість самостійно приймати рішення зовнішніх зносин, при дотриманні норм міжнародного права та суверенітету інших держав;
• рівноправність у зовнішніх зносинах – наявність таких самих прав і обов’язків, як і в інших країни.

Одразу зробимо ремарку, що вступ держави до певних міжнародних союзів, об’єднань, організації (ООН, НАТО, ЄС, Рада Європи тощо) не створює загроз її державному суверенітету, якщо відбувається добровільно, на демократичних засадах та з дотриманням норм міжнародного права. В той же час, заборона або обмеження держави у її праві добровільного вступу до певного міжнародного союзу, об’єднання, організації, є обмеженням її державного суверенітету.

4. Наявність публічної влади. Публічна влада має свою систему державних органів і посадових осіб, які слугують інтересам народу та захищають його. Апарат державної влади – державні органи, що забезпечують виконання функцій держави.

5. Здатність видавати закони. Тільки держава має право видавати закони та інші нормативно-правові акти, які є загальнообов’язковими для усіх громадян і посадових осіб на всій її території, а також вимагати та забезпечувати їх виконання. Державна влада є єдиним суб’єктом, який має таке право, оскільки вона виступає від імені всього суспільства. Таких прав не мають інші суб’єкти політичної системи і громадянського суспільства. Діяльність по виданню законів — це виключна прерогатива держави.

В літературі також можна зустріти інші ознаки держави, які втім відносять до факультативних (необов’язкових):

• наявність Конституції;
• наявність власної армії;
• національна грошова одиниця – актуальний курс української гривні можна знайти на Bankchart.com.ua;
• державні символи (герб, гімн, прапор; для монархій – особа самого монарха);
• участь в міжнародних організаціях і об’єднаннях.

Читайте також:

• Вибори Президента України
• Виборча система США. Вибори Президента
• Виконавча влада в Україні
• Державна влада
• Державний суверенітет
• Місцеве самоврядування в Україні
• Місцеві вибори в Україні
• Політичні режими: демократичний, авторитарний, тоталітарний та інші
• Політичні ідеології
• Судова влада в Україні
• Форми державного правління
• Форми державного устрою
• Що таке політика?

Поняття та основні ознаки держави

Держава, як продукт суспільного розвитку, є складним соціальним явищем. Протягом століть мислителі та вчені намагалися зрозуміти, що являє собою держава, чому вона виникає і необхідна людству, якою є її природа, що відрізняє державу від інших організацій, створених людьми. На ці питання існує багато відповідей. Але визначити загальне поняття держави, яке б відображало усі без винятку ознаки і властивості, характерні для кожного з її періодів у минулому, дійсному і майбутньому неможливо.

Проте незважаючи на різноманітність підходів, у науці є загальноприйнятим таке визначення держави.

Держава – це суверенна, політико-територіальна організація публічної влади певних соціальних груп населення в соціально неоднорідному суспільстві, яка має спеціальний апарат управління і примусу, здатна за допомогою права робити свої веління загальнообов’язковими для населення всієї країни, а також здійснювати керівництво суспільством.

Необхідно зазначити, що сам термін “держава” вживається у двох значеннях. У широкому розумінні держава трактується як спільнота людей, яка організована вищою владою і яка проживає на спільній території. У даному випадку термін “держава” використовується як синонім понять країна, народ, батьківщина. У вузькому, власному значенні, під терміном “держава” розуміють систему органів, які здійснюють верховну владу на певній території. Тобто держава ототожнюється з державним апаратом.

Приблизно до ХУІІ ст. держава й громадянське суспільство не відділялися один від одного, а для їх позначення використовувалися такі терміни, як князівство, королівство, імперія, деспотія тощо. Одним із перших від широкого тлумачення терміну “держава” відійшов італійський вчений і державний діяч Нікколо Макіавеллі, який відзначив розходження між управлінням невеликими містами-державами (полісами) за допомогою безпосередньої участі всіх його громадян, і великими національними співтовариствами, де керування здійснюється політичною елітою за допомогою державної влади. У подальшому більш чітке розмежування держави і суспільства було зроблено у працях Т.Гоббса, Дж.Локка, Ж.-Ж.Руссо та інших мислителів.

Держава характеризується низкою ознак, які відрізняють її від суспільства та його політичних організацій.

До основних ознак держави належать:

1) Територія.

Порівняно з первісним суспільством держава є організацією територіальною, яка існує тільки у певних територіальних межах. Сама територія не породжує держави, вона лише створює простір, у межах якого держава поширює свою владу на населення, що проживає на цій території. Територія держави може охоплювати величезні площі земної поверхні (Росія, Канада, Китай, США, Бразилія) або навіть окремі континенти (Австралія), а може складатися із невеликої, іноді менше одного квадратного кілометру, площі (Ватикан, Монако). Однак за будь-яких умов територія держави визначається кордонами, які можуть бути сухопутними, морськими та повітряними. Територія держави охоплює сушу, внутрішні і територіальні води, надра і повітряний простір над нами, вона поділяється на адміністративно-територіальні чи політико-територіальні одиниці. У межах своїх кордонів держава має суверенітет і територіальне верховенство. Необхідно підкреслити, що на території країни можливе існування тільки однієї державної організації;

2) Населення

Тобто людська спільнота, яка проживає на території держави і підпорядковується державній владі. Більшість населення пов’язана з державою стійкими відносинами громадянства (підданства). Громадяни (піддані) держави, у порівняні з іноземними громадянами або особами без громадянства, які теж можуть проживати на території цієї держави, мають більш ширший правовий статус і більш стійкі правові зв’язки з державою, а також права і обов’язки, яких позбавлені останні. Населення держави може складатися з однієї нації (Японія, Польща) або бути багатонаціональним (Росія, Україна). Соціальна, особливо етнічна, політична і культурна інтегрованість населення держави дозволяє визначити його як народ. Народ, як і територія, також є основною ознакою держави, оскільки не може бути держави без народу. Проте можуть існувати народи без власної держави. Наприклад, єврейський народ тільки у 1948 р. утворив власну державу. Нині й досі не мають своєї державності такі нації як цигани, курди. На відміну від політичних партій, професійних спілок, інших громадських організацій або релігійних утворень, тільки держава має право виступати від імені всього народу в цілому. Це є одне із монопольних прав держави;

3) Наявність публічної влади

Яка відокремлена від суспільства і стоїть над ним. Публічна влада має свою систему державних органів і посадових осіб, які забезпечують реалізацію функцій держави і становлять апарат держави, який включає такі види державних органів: 1) органи законодавчої влади (парламент), основною функцією яких є розробка та прийняття законів; 2) органи виконавчої влади (уряд), що виконують виконавчо-розпорядчі функції в державі та здійснюють безпосереднє управління державними справами; 3) судові органи влади, що здійснюють у строго визначеній законом процесуальній формі правосуддя; 4) органи контролю й нагляду, які забезпечують виконання функцій держави; 5) глава держави – конституційний орган або вища посадова особа (монарх, президент), що здійснює верховне представництво держави у внутрішній та зовнішній політиці;

4) Суверенітет

Це політико-правова властивість державної влади, яка відображається у самостійності, повноті, єдності і верховенстві всередині країни та незалежності і рівноправності у міжнародних відносинах. Порушення суверенітету веде до часткової або повної втрати незалежності держави. За сучасних умов розвитку держав та міжнародних відносин, пов’язаних зі створенням органів світового співтовариства і добровільним вступом до них держав (ООН, Рада Європи, Європейський Союз, СНД, ЄЕП тощо), поняття суверенітету зазнає певних змін. При збереженні самостійності і незалежності у внутрішній і зовнішній політиці, країни-члени зазначених міжнародних організацій добровільно визнають їх верховенство з окремих питань внутрішнього життя та міжнародних відносин (права людини, екологія, безпека тощо). По суті – це втілення ідеї обмеженого суверенітету, однак на повній демократичній основі. Суверенітет існує лише в умовах територіального верховенства держави, тобто правова підпорядкованість всіх суб’єктів у межах її території.

Похідним від суверенітету та його проявами є наступні важливі ознаки держави.

5) Право на видання законів.

Тільки держава наділяється правом видання законів та інших нормативно-правових актів, які є загальнообов’язковими для всіх громадян і посадових осіб на всій її території, а також вимагати та забезпечувати їх виконання. Державна влада є єдиним суб’єктом, який має таке право, оскільки вона виступає від імені всього суспільства як ядро політичної системи. Таких прав не мають інші суб’єкти політичної системи і громадянського суспільства. Характер і ступень монополізму держави на видання законів значною мірою визначаються формами державного правління та устрою, особливостями політичного режиму, а також міждержавними відносинами і суб’єктами, які можуть впливати на законодавчий процес країни. Діяльність по виданню законів – це виключна прерогатива держави;

6) Право на встановлення і стягнення податків

Та інших примусових зборів зі своїх громадян, підприємств і організацій, які знаходяться на її території, для суспільних потреб та утримання державного апарату. Сучасна держава перерозподіляє через бюджет значну частину валового внутрішнього продукту, зокрема з метою вирівнювання доходів різних верств населення та запобігання соціальної поляризації суспільства. Виважена податкова політика сприяє зростанню виробництва і піднесенню добробуту населення, і навпаки, надмірні податки стримують виробництво, знижують трудову активність працівників, породжують соціальне напруження серед населення, викликають інші негативні наслідки;

7) Право на монопольне застосування примусу.

Лише держава має право легально застосовувати примус, причому не тільки стосовно своїх громадян, а й щодо всіх, хто перебуває на її території. Для цього в неї є певні правові, матеріальні, організаційні можливості та спеціальний апарат примусу (армія, поліція, прокуратура, пенітенціарна система, служба національної безпеки тощо).

Нині у світі не існує жодного суспільства, в якому не було б держави. Вона може бути світською або теократичною. Абсолютна більшість держав світу – світські, тобто такі, в яких розмежовані сфери діяльності держави і церкви (церков відокремлена від держави). У теократичних державах влада належить церковній ієрархії (Ватикан).

Отже, держава являє собою соціальне явище, обмежене певними історичними рамками. Держава має сукупність зазначених ознак, проте навіть за відсутності деяких із них державність не втрачається.