§ 15. Московське царство

Віддалік од важливих торговельних шляхів далеко на північному сході Європи розкинулося Московське князівство (згодом царство), правителі якого прагнули не лише підкорити собі землі Русі, а й захопити нові території.

Тривалий час московські князі боролися за владу з родовою знаттю — боярами. У цій боротьбі князь спирався на дворян — людей, які отримували землю та привілеї за служіння йому. Ще однією опорою влади князів була Православна церква, яка проповідувала ідею божественного походження монаршої влади.

У 1547 р. московський князь Іван IV Грозний (1533-1584) оголосив себе царем, а свою державу — Московським царством. Відтоді він зайнявся встановленням самодержавства — нічим не обмеженої влади монарха.

Цікаво знати

У європейських мовах, наприклад англійській, французькій, Івана IV називають словом, яке перекладається як «жахливий».

У 1549 р. Іван IV вперше скликав Земський Собор — зібрання бояр та духівництва, яке мало вирішувати різноманітні питання, у тому числі зовнішньої політики та економіки.

У 1550 р. було затверджено новий звід законів — Судебник. Документ ліквідовував привілеї удільних князів та посилював роль державних центральних органів управління. Також він підтвердив право переходу селян від одного до іншого володаря один раз на рік — у Юріїв день, але збільшив суму, яку селяни мали сплачувати попередньому власникові.

Судебник передбачав створення близько 80 центральних органів державної влади — приказів. У них зосереджувалось управління окремими галузями економіки й політики. Керівників приказів призначав цар.

У 1556 р. було створено стрілецьке військо, завдяки якому цар не залежав від ополчення, котре скликали бояри. Стрільці були озброєні вогнепальною зброєю — пищалями та холодною — бердишами. Крім того, цього ж року було видано «Уложення про службу», яке визначало порядок військової служби серед дворян. Згідно з цим документом кожен дворянин за кожні 150 десятин землі, яку він мав, мусив виставити встановлену кількість повністю споряджених кінних воїнів до царського війська.

Загалом реформи Івана IV Грозного 50-х рр. XVI ст. зміцнили владу царя, впорядкували централізовану систему управління Московським царством та його військо.

В. Васнецов «Іван Грозний», 1897 р.

Трон Івана IV Грозного

З 1558 р. Іван IV вів Лівонську війну за вихід до Балтійського моря, яку фактично програв. Проти царя виступили бояри, а один з них — командувач західного війська Андрій Курбський у 1564 р. перейшов на бік Великого князівства Литовського. Вражений цією подією, цар вдався до заходів, які б посилювали його владу. Іван IV виділив окремі землі — опричнину, які мали підпорядковуватись безпосередньо йому. У них було окреме військо, а податки з цих земель надходили до державної скарбниці. Упродовж 1565-1572 рр. на опричних землях цар розгорнув масові репресії, страти, конфіскації угідь, спрямовані перш за все проти боярства та всіх, хто здавався потенційним зрадником. Це явище також називають опричниною. Лише в Москві Іван Грозний стратив, буцімто за зраду, 120 бояр і навіть митрополита, а в Новгороді було вбито щонайменше 1500 знатних людей. Так цар знищив системний опір бояр та їхніх послідовників царській владі й зміцнив самодержавство.

А. Каращук «Московські стрільці наприкінці XV ст.»

Сучасне зображення опричника

Опричнину здійснювали опричники — різношерсте воїнство із дворян, бояр та «служилих людей». Опричники носили чорний одяг, мали прив’язану до сідла собачу голову та мітлу, що означали рішучість «вигризти й вимести зраду».

Загалом Лівонська війна тривала 25 років і закінчилася повною поразкою Московії.

Земський собор — представницький орган, до якого входили бояри та духівництво, що вирішував різні питання внутрішнього і зовнішнього життя Московського царства.

Опричнина (від рос. «опричь», тобто «окрім») — система заходів часів правління Івана IV Грозного, яку було розгорнуто на безпосередньо підпорядкованих царю територіях — опричнині, суть яких полягала у масових репресіях та конфіскаціях майна людей, що вважались зрадниками царя. У такий спосіб цар намагався встановити самодержавну владу.

Розширення Московського царства

Цікаво знати

Сучасники-іноземці вважали, що понад 10 тис. осіб стали жертвами опричнини. Важливим свідченням про страти тих часів стали «синодики» (списки на поминання), що їх Іван IV розсилав до монастирів на поминання душ страчених. За підрахунками істориків, кількість осіб, згаданих у тих «синодиках» побожним Іваном IV, перевищувала 4 тис.

• З якою метою Іван IV Грозний проводив реформи у 50-х роках?
• Якими були наслідки опричнини?

2. «Смутні часи»

На початку XVI ст. Московську державу охопила криза, що увійшла в історію як Смутні часи (1598-1613 рр.). Тоді Московія перебувала на межі загибелі.

«Смутні часи» (також «Смута») — період в історії Московського царства 1598-1613 рр. між завершенням династії Рюриковичів та початком правління династії Романових. У цей час влада у царстві неодноразово переходила з рук в руки. Воно зазнало вторгнень сусідніх держав.

Пам’ятник Мініну і Пожарському в Москві

Після смерті Івана IV престол посів його син Федір (1584-1598), але уся влада зосередилася в руках боярина Бориса Годунова. Зі смертю Федора Івановича припинилася династія Рюриковичів. Так розпочалася династична криза. До цього додався голод. У 1605 р. з’явилась людина, яка оголосила себе врятованим від смерті сином Івана IV Дмитрієм. Новий цар правив майже рік і встиг здійснити кілька кроків, які мали б європеїзувати Московію. Наприклад, він заборонив брати хабарі та вимагав від бояр, аби вони відправляли своїх дітей вчитися за кордон. Невдоволені правлінням нового царя бояри змовилися і вбили його. Оскільки, на думку більшості, Дмитрій був самозванцем, за ним закріпилося ім’я Лжедмитрія І, хоча до кінця це питання й досі вважається нез’ясованим. Після його смерті розпочалася боротьба за владу між різними боярськими угрупованнями.

Шимон Богушович «Коронаційний портрет Лжедмитрія І», 1606 р.

У 1607 р. з’явився молодик, який назвав себе царем Дмитрієм, що дивом урятувався від змовників у Москві. Він увійшов в історію під іменем Лжедмитрія ІІ. Лжедмитрій ІІ із прибічниками невдало намагався взяти Москву і тому осів у її передмісті Тушино. У 1610 р. його вбили, а військо — розбіглося.

Тим часом на землі Московії вторгся польський король Сигізмунд III разом зі своїм військом та 40 тис. козаків. Вони увійшли у Москву. Цього вже не змогло стерпіти місцеве населення. Московити створювали загони народного ополчення, які йшли визволяти свою столицю від поляків. Перше ополчення зазнало поразки. Наступне скликали нижньогородський староста Кузьма Мінін і воєвода Дмитрій Пожарський. Загони під їхнім керівництвом 1612 р. увійшли в Москву, вигнавши звідти польське військо.

3. Правління Олексія Михайловича. Церковний розкол

«Смутні часи» закінчилися у 1613 р. з обранням на Земському соборі нового царя — 16-річного Михайла Федоровича Романова (16131645), сина митрополита Філарета Романова. Він започаткував династію Романових, яка правила більш як 300 років.

Його син Олексій Михайлович (1645-1676) продовжив формування самодержавства в Московії. У 1649 р. вийшло «Соборне уложення» — збірник законів, дві глави якого спеціально присвятили захистові царської влади та покаранням за образу царя. Зменшилася роль Земських соборів — останній повний такий собор скликався у 1653 р. Земські собори почали поступатися Боярській думі, в якій дедалі більшу роль відігравали дворяни.

У 1640-х рр. цар зібрав церковнослужителів для того, щоб вони виправили різночитання та помилки, які за довгий час накопичилися у церковних книгах. Церковники, які цим займались, розділилися на дві групи: одні казали, що зразком для виправлення помилок мають бути книги ХІ-ХІІ ст., інші — що відносно сучасні грецькі, оновлені у XV ст.

Невідомий художник «Портрет Олексія Михайловича», 1680 р.

Самодержавство — вид деспотичного правління монарха, що притаманний правителям Московського царства, а пізніше — Російської імперії.

У 1653 р. патріарх Никон розпочав реформу Православної церкви в Московії. Він прагнув оновити її так, як це на той час прийнято у Константинопольському патріархаті. На те були свої причини: щойно приєднавши Україну, московський цар у майбутньому розраховував об’єднати під своєю владою всі православні народи Східної Європи та Балкан. Основою такого об’єднання мала стати єдина православна віра — на противагу католицизму на Заході та ісламу на Сході.

На той час московські обряди значно відрізнялися від тих, котрими тоді користувалися в решті православного світу. Патріарх Никон наказав дотримуватися «нових» грецьких обрядів: хреститися трьома пальцями, а не двома, як раніше, скоротити час літургії та змінити деякі її елементи.

А. Васнецов «Красна площа у другій пол. XVII ст.», 1925 р. Удалині видніється нещодавно збудований собор Василія Блаженного, а справа — укріплення Кремля, які на той час були білими

Никон запроваджував зміни поспіхом, самовладно, вимагав від усіх негайно відмовитися від старих обрядів. Це дуже ображало багатьох церковнослужителів і пересічних вірян. Людей, які продовжували дотримуватися старих обрядів, так і називали — «старообрядцями». Їхнім лідером став протопоп Авакум. За його закликами тисячі людей тікали до сибірських лісів, утворювали там свої громади, аби мати змогу сповідувати старі обряди.

Тим часом патріарх Никон став робити те, що викликало дедалі більше невдоволення царя: він стверджував, що світська влада, тобто цар, мала коритися духовній, тобто патріархові; наказав називати себе «великим государем». Занепокоєний цар у 1666 р. домігся, аби Никона відправили простим ченцем до далекого монастиря. Головним захисником церковної реформи проголосили Олексія Михайловича, а всіх противників реформи піддали анафемі й віддали під суд. У 1682 р. протопопа Авакума спалили на багатті.

Так у Московії відбувся церковний розкол — православна церква Московського патріархату поділилася на тих, хто підтримав зміни, і на «старообрядців». Крім того, Олексій Михайлович утвердив першість царської влади над владою Церкви.

• Чому цар Олексій Михайлович мав конфлікт з патріархом Никоном? Хто програв у цьому протистоянні? Про що це свідчить?

Церковний розкол — тут: відокремлення частини вірян Православної церкви Московського патріархату, які не були згодними з реформами патріарха Никона.

XVI-XVII ст. стали важливими в історії Московської держави. Правління царя Івана IV Грозного заклало підвалини самодержавства. Після його смерті на території Московії настали «Смутні часи», які завершилися приходом до влади династії Романових, правління яких сприяло подальшому утвердженню самодержавства.

Запитання та завдання

• 1. Представником якої династії був Іван IV Грозний?
• 2. Дайте визначення поняттю «Смутні часи».
• 3. Поясніть значення терміну «опричнина».
• 4. Яка династія почала правити Московським царством після завершення «Смутних часів»?
• 5. Які події спровокували церковний розкол у Московському патріархаті?
• 6. Як змінилася територія Московського царства у XVI — поч. XVIII ст.?

• 1. Дидактична гра «Знайди зайве». У запропонованому переліку: самодержавство, старообрядці, «Смута», 1659 р., Олексій Михайлович, 1589 р., «епоха тюльпанів», Судебник, шляхетська демократія, 1683 р. — кілька елементів відповідають темі «Московське царство», а ще декілька підібрані випадково. Завдання учнів — вилучити зайве.
• 2. У яких формах Московія вела колонізацію? Чи відрізнялася ця колонізація від тієї, що вели західноєвропейські держави?
• 3. Обговоріть у малих групах. Якою була зовнішня та внутрішня політика Івана IV? Висловіть власні судження, чому його назвали «Грозним».
• 4. Розкрийте значення терміну «Смутні часи».
• 5. Чому, на вашу думку, у Московії за правління Олексія Михайловича відбувся церковний розкол?
• 6. Як ви розумієте термін «самодержавство»? Як проявилося прагнення самодержавної влади у правлінні Івана IV Грозного та його наступників з династії Романових?

Запам’ятайте дати:

1552 р. — приєднання Казанського ханства.

1556 р. — приєднання Астраханського ханства.

1558-1583 рр. — Лівонська війна.

1582 р. — приєднання Західного Сибіру.

1589 р. — проголошення Московського патріархату.

1598-1613 рр. — «Смутні часи».

1613 р. — обрання царем Михайла Романова; початок династії Романових у Московській державі.

§ 21. Московське царство

3. Назвіть причини піднесення Московського князівства.

4. Яких московських князів ви пам’ятаєте? Чим вони уславилися?

5. Які події сприяли ліквідації монгольського панування на землях Московської держави?

6. Назвіть пам’ятки історії та культури Московського князівства. Чим прославився Андрій Рубльов?

1. Правління Івана IV Грозного

Після смерті в 1505 р. Івана III великим князем московським став Василій III. У другому шлюбі Василія III з Єленою Глинською народилося двоє синів — Іван та Юрій. Коли в 1533 р. Василій III помер, його спадкоємцеві, старшому сину Іванові, було лише три роки. Тому влада зосередилася в руках його матері. Однак у 1538 р. Єлена Глинська раптово померла. Припускають, що її отруїли. Так восьмирічний Іван осиротів. У Московській державі настав період боярського правління (1538-1547). Малий Іван зазнав чимало горя від свавільних бояр. Своє самостійне правління він розпочав у 1547 р., що було пов’язане з актом великої політичної ваги: першим з-поміж московських князів Іван прийняв титул царя. Обряд коронації відбувся в січні 1547 р. Він посів трон під іменем Івана IV (1547-1584). Одразу після вінчання на царство Іван IV одружився з боярською донькою Анастасією Захар’їною.

У лютому 1549 р. цар скликав у Москві перший Земський собор. Після цього розпочався період реформ, які втілювало в життя вузьке коло радників молодого царя (відоме в історії під назвою «Вибрана рада»). Серед наближених до Івана IV осіб найбільший вплив мали священик Сильвестр, митрополит Макарій і державний діяч Олексій Адашев. Упродовж 10 років їхніми зусиллями вдалося здійснити важливі перетворення у сфері центрального й місцевого управління та суду.

У 1550 р. було прийнято новий «Судебник» із суттєво доповненими й уточненими нормами права, що посилювали значення органів центральної влади. Це прискорило формування системи центральних установ Московської держави — приказів. Найважливішими з них уважалися: Розрядний (відав військовою справою та організацією дворянського ополчення), Помісний (займався питаннями землеволодіння), Стрілецький (опікувався створеним у 1550 р. стрілецьким військом) і Посольський (керував зовнішньою політикою) прикази. Для прийому й вивчення скарг, що надходили на ім’я царя, було створено Чолобитний приказ. Більшість приказів очолювали дяки. Наприкінці XVI ст. існувало понад 20 приказів.

У 1551 р. на церковному соборі було затверджено «Стоглав» — збірник приписів про церковну обрядовість, внутрішнє життя духовенства та його відносини із суспільством і державою. Важливою реформою стало скасування в 1555 р. системи кормління. Натомість створювалися нові органи місцевої влади, які обиралися, а не призначалися. Проводили заходи з централізації фінансової системи. Поступово запроваджувалася певна одиниця поземельного оподаткування — соха. У 1556 р. було прийнято «Уложеніє про службу», яким установлювався порядок проходження військової служби боярами й дворянами.

В. Васнецов. Цар Іван IV Грозний. 1897 р.

• Чи вдалося художнику передати образ «грізного царя»?

Перше десятиліття правління Івана IV позначилося успіхами й у зовнішній політиці Московського царства. У жовтні 1552 р. велике військо під проводом Івана IV завоювало Казань. Після цього Казанське ханство було приєднане до Московської держави. Падіння Казані визначило долю Астраханського ханства, яке в 1556 р. також було включено до складу Московської держави.

Проте Іван IV прагнув отримати вихід до Балтійського моря й домогтися самостійності в торгівлі з країнами Західної Європи. На перешкоді цьому стояв Лівонський орден. У січні 1558 р. московські війська вторглися в Лівонію. Розпочалася виснажлива Лівонська війна (1558-1583). Спочатку війська Івана IV досягли успіхів. Бойові звитяги московських військ викликали занепокоєння Швеції, Польщі й Литви, які також уступили в боротьбу за Прибалтику. Усе це ускладнювало становище Московської держави. Ситуація всередині країни також ставала напруженою. У 1560 р., після смерті дружини Анастасії, яка позитивно впливала на чоловіка-самодержця, Іван IV неначе пережив моральне переродження: він відрікся від своїх соратників із «Вибраної ради», став бенкетувати. Івана IV дратували поразки у війні. Московські бояри почали обурюватися діями свого монарха.

У відповідь на невдоволення знаті в січні 1565 р. Іван IV залишив Москву й поїхав до Александрової слободи. Звідти він прислав грамоту, у якій заявляв про своє відречення від трону. Налякані бояри й духовенство відрядили до Александрової слободи делегацію для переговорів з Іваном IV. Цар погодився повернутися на трон за умови, що матиме право страчувати зрадників і конфіскувати їхнє майно.

Невдовзі Іван IV проголосив опричнину (від слова опріч — крім, окрім, окремо). Значна частина території Московського царства виділялася в особливий царський уділ, який і називався опричнина. На цій території створювався спеціальний апарат управління й віддане цареві військо — опричники. Решта земель (земщина) були формально передані під опіку Боярської думи й приказів. Проте опричники безкарно поводилися в земщині, виконуючи примхи царя.

Після запровадження опричнини розпочалися розправи над неугодними. Першими жертвами стали представники давніх знатних родів, яких цар страчував разом із сім’ями та найближчим оточенням, конфісковуючи їхні землі. Жорстоких погромів зазнали такі багаті міста, як Твер, Новгород і Псков. Найближчим помічником царя в керівництві опричниною був дворянин Малюта Скуратов. Опричники носили одяг чорного кольору, до кінських сідел прив’язували мітлу й собачу голову. Це означало, що опричники вигризають зраду, як собаки, і вимітають зрадників мітлою. За нечувану жорстокість Івана IV прозвали Грозним.

Опричнина — 1) назва царського уділу (його території, війська, установ) у 1565-1572 рр.; 2) внутрішня політика московського царя Івана IV Грозного в 1565-1572 рр.

ВИВЧАЄМО ДЖЕРЕЛА

XVI ст. Англійський дипломат Джером Горсей про Івана IV Грозного

(. ) Цар жив у постійному страхові й боязні змов і посягань на своє життя, які розкривав щоденно, через що проводив більшу частину свого часу на допитах, катуваннях і стратах, засуджуючи до смерті відомих воєначальників і чиновників.

Турбуючись про те, аби уникнути долі своїх жертв, він детально розпитував Елізіуса Бомеліуса — брехливого ворожбита, який отримав звання доктора медицини в Англії, майстерного математика, мага тощо, — про те, скільки років королеві (англійській) Єлизаветі, наскільки успішним могло б бути його сватання до неї.

. Віддавна мріючи зробити Англію своїм пристанищем у разі потреби, збудував багато суден, барж і човнів поблизу Вологди, куди звіз свої найбільші багатства, аби, як прийде час, повантажитися на ці судна й спуститися вниз по р. Двіні, направляючись до Англії (. ).

• Чим англійський дипломат пояснює нечувану жорстокість Івана Грозного?

• Яка роль відводилася Англії в планах Івана IV?

МОСКОВСЬКЕ ЦАРСТВО в XVI ст.

Розгул опричнини, виснаження військових сил держави в Лівонській війні й недалекоглядна зовнішня політика призвели до трагічних наслідків: у 1571 р. військо кримського хана підійшло до Москви й підпалило його. У пожежі загинули тисячі городян. У 1572 р. опричнину було офіційно скасовано.

У 1581 р. Іван Грозний, розгнівавшись не на жарт, убив власного сина й спадкоємця, царевича Івана. Становище Московського царства в Лівонській війні стало вкрай важким. У 1582 р. було укладено перемир’я з Польщею, унаслідок чого Іван IV відмовився від претензій на Лівонію. Потім було підписано перемир’я зі Швецією, до якої відійшли Нарва й російські міста Ям, Копор’є, Івангород. По суті, Лівонську війну Московська держава програла.

Невдачі завойовницької політики на заході частково компенсувалися успіхами на сході, зокрема на Уралі й у Сибіру. Тут відзначився козачий отаман Єрмак, який завдав важкого удару Сибірському ханству.

Смерть сина Івана тягарем лежала на душі царя. Наприкінці лютого 1584 р. його фізичний стан різко погіршився. Ширилися чутки, що його отруїли. Цар Іван IV Грозний раптово помер 18 березня 1584 р. під час гри в шахи, залишивши після себе важку економічну та військово-політичну спадщину.

2. Смутний час

Після смерті Івана IV Грозного царем став його син Федір (1584-1598). Він був набожним і справедливим, однак не дуже здатним до ведення державних справ. Від імені царя правив брат його дружини Борис Годунов. У 1589 р. з ініціативи Бориса Годунова в Москві було запровадженно патріаршество, що зміцнило міжнародний престиж російської православної церкви й держави.

Цар Федір Іванович помер бездітним. Молодший брат Федора, малолітній царевич Дмитрій, загинув у 1591 р. за нез’ясованих обставин. Династія нащадків Івана Калити припинилася. Питання про успадкування трону стало формальною причиною бурхливих потрясінь початку XVII ст., що відомі в історії Росії як Смута.

У січні 1598 р. в Москві зібрався Земський собор, який обрав новим царем Бориса Годунова (1598-1605). Він був видатним державним діячем, але почувався на троні не дуже впевнено й через те часто вдавався до репресій.

Початок XVII ст. приніс Московській державі нечувані стихійні лиха й голод. У цей час у Польщі з’явилася людина, яка видавала себе за царевича Дмитрія, сина Івана Грозного, який нібито дивом вижив. Польський король Сигізмунд III поставився до самозванця насторожено й не поспішав надавати Лжедмитрію допомогу. Проте деякі польські вельможі повірили в новину про дивовижний порятунок царевича. Суттєву підтримку Лжедмитрію надав воєвода Єжі Мнішек. Заручившись обіцянкою Лжедмитрія передати родині Мнішеків велику суму грошей і чималі земельні володіння, польський воєвода видав за претендента на московський трон свою доньку Марину й допоміг йому спорядити військо.

Смута — період історії Московського царства з 1604 по 1613 р.

Невідомий художник. Борис Годунов. Початок XVII ст.

• Назвіть ознаки царської влади в Бориса Годунова?

У серпні 1604 р. загони Лжедмитрія перейшли кордон і рушили на Москву. Військо Б. Годунова билося з нападниками неохоче, чимало міст і фортець здавалися без бою. У квітні 1605 р. Б. Годунов раптово помер. Москва та військо присягнули на вірність його синові Федору Борисовичу. Але той не мав авторитету, і тому воєводи й урядові війська невдовзі визнали Лжедмитрія законним царем. У червні 1605 р. Федора Годунова було позбавлено трону, потім задушено. Лжедмитрій урочисто вступив у Москву. Самозванець, який згодом отримав прізвисько Лжедмитрій І, приступив до управління Московською державою. Уважають, що під маскою «сина» Івана Грозного ховався монах-утікач Григорій Отрєп’єв.

Спочатку Лжедмитрій І почувався в Москві досить упевнено. Проте не минуло й року, як бояри на чолі з Василем Шуйським його вбили. Через декілька днів новим царем було обрано Василя Шуйського (1606-1610). Уступаючи на трон, він письмово зафіксував свої обов’язки перед боярською аристократією.

Воцаріння В. Шуйського не принесло країні заспокоєння. Улітку 1606 р. в Путивлі вибухнуло повстання, яке очолив Іван Болотников. У ньому взяли участь селяни, козаки, холопи, міщани й дрібні дворяни. Уже восени І. Болотников рушив на Москву й узяв столицю в облогу. З великими зусиллями цареві вдалося придушити повстання.

У цей час на території Московського царства з’явився новий самозванець, який також називав себе царевичем Дмитрієм. Його справжнє ім’я донині не встановлено. З допомогою польських загонів Лжедмитрій II здобув кілька перемог, підійшов до Москви й на початку червня 1608 р. розбив табір біля села Тушиного (нині — територія Москви).

Щоб розправитись із Лжедмитрієм II, цар В. Шуйський звернувся за допомогою до шведського короля Карла IX. Шведи погодилися відправити своє військо за певні територіальні поступки. Оскільки в той час Швеція ворогувала з Польщею, це стало для Сигізмунда III зручним приводом для втручання в московські справи. Восени 1609 р. польське військо взяло в облогу Смоленськ. Однак подальше просування поляків затримав відчайдушний опір жителів міста, які тримали оборону впродовж 20 місяців.

Невідомий художник. Лжедмитрій І. Початок XVII ст.

• Хто підтримав Лжедмитрія І?

Пам’ятник К. Мініну та Д. Пожарському. м. Москва (Росія)

• Яку роль відіграли К. Мінін і Д. Пожарський у визволенні Московської держави?

Невдовзі на допомогу царю прибуло союзне шведське військо. Самозванець Лжедмитрій II покинув тушинський табір, його загони розбіглись, і з Москви було знято облогу.

Улітку 1610 р. дворяни скинули боярського царя В. Шуйського й змусили його постригтися в ченці. Владу в державі захопило угруповання із семи бояр, відоме як «семибоярщина», очолювана князем Федором Мстиславським. Бояри запропонували трон синові Сигізмунда III, польському королевичу Владиславу, і присягнули йому. Невдовзі до столиці ввійшло невелике польське військо, яким командував гетьман Жолкевський. На півночі країни господарювали шведи.

Однак жителі Смоленська продовжували чинити героїчний опір, який стримував основні сили польського короля. У країні розгорнулася боротьба за незалежність. Улітку 1611 р. становище Московської держави було надзвичайно важким. Поляки нарешті спромоглися взяти Смоленськ, а шведи заволоділи Новгородом.

У вересні 1611 р. із закликом формувати народне ополчення виступив староста Нижнього Новгорода Кузьма Мінін. Військовим керівником ополчення, яке складалося із загонів городян і селян, було обрано князя Дмитрія Пожарського.

У лютому 1612 р. ополчення К. Мініна й Д. Пожарського виступило в похід і в серпні підійшло до Москви. Спочатку довелося відбивати наступ поляків, які намагалися визволити оточений у Кремлі й Китай-городі 1 свій гарнізон. Невдовзі там почався голод, і 22 жовтня 1612 р. війська Д. Пожарського звільнили Китай-город, а за кілька днів капітулювали поляки, які були в Кремлі. Так завершилося визволення Москви.

3. Початок правління династії Романових

Після визволення столиці належало відновити державну владу. У січні 1613 р. в Москві розпочалося засідання Земського собору для обрання царя.

Після тривалих обговорень 21 лютого 1613 р. Земський собор обрав царем Михайла Федоровича Романова (1613-1645). Від нього бере початок династія Романових, яка правила Російською державою понад 300 років (1613-1917).

1 Назва походить від слова кита, що означає «плетениця з лози», «тин». Перед тим, як будувати кам’яну фортецю, на її місці ставили киту. Після спорудження стіни плетеницю-киту знімали, але похідна назва збереглася.

ІСТОРИЧНА ЦІКАВИНКА

На момент обрання на царство Михайла Романова в Москві не було. Після звільнення Москви від поляків він поїхав у своє помістя в Костромі. Але й там було небезпечно: поляки намагалися знищити можливого претендента на трон.

Згідно з переказом, Михайла Романова врятував селянин Іван Сусанін. Тоді Михайло Романов переховувався в одному з костромських монастирів. Там і знайшло його посольство від Земського собору, яке запропонувало юнакові посісти московський трон. Тільки після тривалих умовлянь Михайло Федорович прийняв царство й поїхав до Москви.

Новий монарх називав себе внуком царя Івана IV Грозного й племінником царя Федора Івановича. Родинні зв’язки справді були, однак по жіночій лінії. Натомість по чоловічій лінії Михайло Федорович був онуком боярина Микити Романовича Захар’їна-Юр’єва, який доводився рідним братом Анастасії, першій дружині царя Івана Грозного. Вони походили від давнього й славного московського роду Федора Кошки.

Основним завданням нового уряду було звільнення країни від польських і шведських завойовників. Шведи панували на Новгородських землях. Значних збитків завдавали населенню й ватаги поляків.

Уже в 1613 р. на Новгородських землях розгорнувся народний рух проти шведів, на допомогу якому прийшли царські загони. Швеція була ослаблена, миру прагнула й Московська держава. У 1617 р. між двома країнами було укладено мирний договір. Згідно з його положеннями, шведи залишали Новгородські землі, але зберігали за собою володіння в Прибалтиці. Як наслідок, Московську державу було відрізано від Балтики й Фінської затоки. На московський трон продовжував претендувати польський королевич Владислав.

У 1645 р. Михайло Федорович помер, залишивши непросту спадщину своєму синові Олексію.

Цар Олексій Михайлович (1645-1676) намагався посилити самодержавство. Саме за його правління бояр замінило чиновництво. У цей час припинили скликати Земські собори, натомість збільшили кількість приказів.

У роки царювання Олексія Михайловича розгорілося протистояння між церквою та світською владою. У 1652 р. московським патріархом став Никон, якому цар доручив проведення реформи церкви. За наказом Никона почали виправляти тексти російських богослужебних книг та обрядів відповідно до грецьких обрядів і канонічних текстів. Никон вимагав хреститися трьома пальцями, а не двома. Реформи Никона викликали невдоволення. На церковному соборі (1666-1667)

Невідомий художник. Цар Олексій Михайлович. Кінець 1670-х — початок 1680-х років

Самодержавство — форма правління державою, згідно з якою верховна влада необмежена та зосереджена в руках однієї особи — самодержця.

МОСКОВСЬКЕ ЦАРСТВО в XVII ст.

з ініціативи царя прокляли всіх противників реформи. Їх стали називати розкольниками, або старообрядцями. Це був початок розколу в російській православній церкві. Розкол підтримало багато представників знаті, серед яких була відома бояриня Ф. Морозова. У 1668 р. розкольники підняли повстання в Соловецькому монастирі, яке тривало майже 10 років. Для його придушення цар не міг послати великі сили, тому що на Волзі вибухнуло велике повстання під проводом козацького отамана Степана Разіна (1667-1771).

У XVI ст. формуються основні засади російської культури. Важливим чинником її розвитку був вплив церкви на духовне життя суспільства.

В усній народній творчості основною темою була героїчна боротьба народу із зовнішніми ворогами, що звучала в билинах та історичних піснях.

Визначною подією в історії російської культури стала поява книгодрукування. Перша друкарня з’явилася приблизно в 1553 р. Через 10 років на кошти царської скарбниці було створено друкарню в Москві. Її очолили Іван Фёдоров і Петро Мстиславець. У березні 1564 р. тут вийшла друком перша книжка — «Апостол», а наступного року — «Часослов». Згодом І. Федоров і П. Мстиславець перебралися в Україну. Але в Москві книгодрукування не припинилося.

Навчання в Московській державі відбувалося в школах при монастирях і церквах, учителями в них були духовні особи. Навчання передбачало засвоєння елементарної грамоти, хоч іноді вивчали граматику й арифметику. У родинах знаті звичним явищем стало навчання дітей учителями-іноземцями.

У першій чверті XVI ст. формується політична теорія Московської держави. Важливою віхою в її розробленні стало «Сказання про князів Владимирських». У ньому обґрунтовувалося право великих московських князів на царський титул.

Меті ідеологічного обґрунтування самодержавства були підпорядковані й історичні твори, насамперед літописи. У 1550-х роках був написаний «Літописець початків царства великого князя Івана Васильовича», що охоплював події з 1534 по 1553 р. У першій половині XVII ст. разом із літописами починають з’являтися нові види історичних творів.

Пам’ятник І. Федорову. м. Москва (Росія). Сучасне фото

• Розкажіть про роль І. Федорова в розвитку культури в Україні. Чому йому спорудили пам’ятник також і у Львові?

Церковний розкол — релігійний рух середини XVII ст. проти реформування російської православної церкви, який закінчився відокремленням від неї частини віруючих.

Водночас розвиваються природничі наукові знання. Про зростання інтересу до астрономії свідчило поширення різних астрономічних приладів. Значна увага приділялась уточненню знань про територію Російської держави, її природні багатства. Дуже популярними були карти, які містили коментарі, перелік міст та інформацію про відстань між ними.

У другій третині XVI ст. в російській культовій архітектурі формується так званий шатровий стиль. Одним із кращих зразків кам’яної шатрової архітектури є храм Вознесіння в с. Коломенському, споруджений у 1532 р. Головною ж пам’яткою шатрової архітектури є Покровський собор, збудований у 1555-1560 рр. на Красній площі в Москві. Його також називають Собором Василя Блаженного за іменем похованого тут відомого московського юродивого.

В останній чверті XV — на початку XVI ст. видатним представником московської школи живопису був Діонісій (бл. 1440-1502/1503). Він створив багато ікон і розписав фресками частину Успенського собору Московського Кремля. Його роботи мали витончений рисунок, вишуканий колорит і пишну декоративність.

У XVI ст. в образотворчому мистецтві Московської держави спостерігається зростання інтересу до історичних сюжетів. Так, у середині XVI ст. в Москві було написано чотириметрову ікону «Церква войовнича», присвячену взяттю Казані. На ній зображено урочисту ходу переможного війська на чолі з Іваном Грозним. Серед воїнів — київський князь Володимир Великий із синами Борисом і Глібом, Дмитрий Донський та інші уславлені князі. У центрі — постать візантійського імператора Константина Мономаха. Військо зустрічає Богородиця з дитям.

Водночас розвивався жанр історичного портрета. Цікавим є розпис галереї Благовіщенського собору, де поряд із зображеннями московських князів розміщені портрети Арістотеля, Гомера, Вергілія, Плутарха. До кінця XVI ст. в портретному жанрі панувала іконописна манера. Та поступово портрет набуває більш реалістичних ознак.

«Судебник», прикази, Лівонська війна, опричнина, Смутний час, церковний розкол, самодержавство; 1547-1584, 1550, 1552, 1556, 1558-1583, 1565-1572, 1606, 1609-1612, 1613, 1666-1667; Іван IV Грозний, Єрмак, Борис Годунов, Іван Болотников, Лжедмитрій І, Василь Шуйський, Кузьма Мінін, Дмитрій Пожарський, Михайло Федорович Романов.

1. Використовуючи історичну карту, визначте:

• як змінилася територія Московської держави за часів правління Івана IV;

• напрямки походів польських і шведських загарбників на початку XVII ст.;

• території, які ввійшли до Московської держави в середині XVII ст.

2. Як територіальні зміни, що відбулися в XVI XVIІ ст., можуть визначати напрями зовнішньої політики Московської держави у XVIII ст.?

3. Чи був Смутний час спричинений виключно династичними негараздами? Що ускладнювало ситуацію в Московському царстві на початку XVII ст.?

4. Чим був зумовлений початок опричнини? Які верстви населення найбільше постраждали від неї? Чи можна виправдати злодіяння опричників з погляду християнської моралі?

5. Визначте, як саме за правління Івана IV Грозного зміцнилося самодержавство.

6. Порівняйте Реформацію в Німеччині та церковний розкол у Московському царстві. Чи можна назвати старообрядців протестантами? Обґрунтуйте свій висновок.