ЯКИМ БУВАЄ СВІТОГЛЯД

Від чого залежить той чи інший світогляд людини? Насамперед відзначимо, що світогляд людини носить історичний характер: кожна епоха людської історії має свій рівень знань, свої проблеми, що стоять перед людьми, свої підходи до їх вирішення, свої духовні цінності.

Можна сказати: скільки людей, стільки і світоглядів. Однак це буде неправильно. Адже ми вже відзначали, що людей не тільки роз’єднує щось, але і поєднує спільність батьківщини, мови, культури, історії свого народу, майнового становища. Людей поєднують школа, характер освіти, загальний рівень знань, загальні цінності. Тому не дивно, що в людей можуть бути подібні, загальні позиції при розгляді світу, у його усвідомленні й оцінці.

Класифікація типів світогляду може бути різною. Так, в історії філософії простежується кілька підходів до вироблення світоглядних установок. Одні з них пріоритет віддають Богу – теоцентризм чи природі – природоцентризм, інші – людині (антропоцентризм), суспільству – соціоцентризм, знанням або науці – знанняцентризм, наукоцентризм. Іноді світогляд поділяють на прогресивний і реакційний.

Виділяють наступні типи світогляду.

Повсякденний світогляд виникає в житті людини в процесі її особистої практичної діяльності, тому його іноді називають життєвим світоглядом. Погляди людини в цьому випадку не обґрунтовуються релігійними доказами чи даними науки. Вони формуються стихійно, особливо якщо людина не цікавилася світоглядними питаннями в навчальному закладі, не вивчала самостійно філософію, не знайомилася зі змістом релігійних вчень. Звичайно, не можна цілком виключити вплив релігії чи досягнень науки, тому що людина постійно спілкується з різними людьми.

Відчутний і вплив загальнодоступних засобів масової інформації. Але переважає життєва, повсякденна основа. Повсякденний світогляд спирається на безпосередній життєвий досвід людини, у цьому його сила. Але він мало використовує досвід інших людей, досвід науки і культури, досвід релігійної свідомості як елемента світової культури, у цьому його слабість.

Повсякденний світогляд дуже поширений, оскільки зусилля навчальних закладів і пастирів церкви найчастіше зачіпають лише саму поверхню сфери духовного життя людини і не завжди залишають у ній помітний слід.

Релігійний світогляд – світогляд, основою якого є релігійні вчення, що містяться в таких пам’ятках світової духовної культури, як Біблія, Коран, священні книги буддистів, Талмуд і ряді інших. Нагадаємо, у релігії міститься і певна картина світу, вчення про призначення людини, заповіді, спрямовані на виховання в неї певного способу життя, на порятунок душі. Релігійний світогляд також має сильні і слабкі сторони. До його сильних сторін можна віднести тісний зв’язок зі світовою культурною спадщиною, орієнтацію на вирішення проблем, пов’язаних з духовними потребами людини, прагнення дати людині віру в можливість досягнення поставлених цілей.

Слабкими сторонами релігійного світогляду є непримиренність до інших життєвих позицій, що іноді виявляється, недостатня увага до досягнень науки, а часом їх ігнорування. Правда, останнім часом багато богословів висловлюють думку проте, що перед теологією стоїть завдання вироблення нового шляху мислення “про відповідність Бога змінам, що даються наукою і технологією”. Але поки ще богослови не можуть виразно сказати, “який саме тип згоди може бути встановлений між лабораторною табуреткою і церковною лавою”.

Науковий світогляд є законним спадкоємцем того напряму світової філософської думки, який у своєму розвитку постійно спирався на досягнення науки. Він містить у собі наукову картину світу, узагальнені підсумки досягнень людського пізнання, принципи взаємин людини з природним і штучним середовищем проживання. Науковий світогляд також має достоїнства і недоліки. До достоїнств віднесемо його міцну обґрунтованість досягненнями науки, реальність цілей і ідеалів, що містяться в ньому, органічний зв’язок з виробничою і соціальною практичною діяльністю людей. Але не можна закривати очі на те, що людина ще не зайняла в ньому належного місця. Людина, людство, людяність

• – це воістину глобальна проблема сьогодення і майбутнього. Розробка цієї тріади
• – завдання невичерпне, але невичерпність завдання вимагає не відсторонення від неї, а наполегливості в її вирішенні. Це і є домінантою сучасної науки, покликаної збагачувати світогляд.

Звернення до людини, людства, людяності, якщо воно прийме всеосяжний характер, може стати вирішальним облагороджуючим фактором для всіх типів світогляду; тоді їх головною рисою стане гуманістична спрямованість.

Така спрямованість ставить в основу поглядів і діяльності вищі цінності: життя індивіда, його права і свободи. З їхніх позицій людина розглядається частиною суспільства і природи, яка відповідальна за їх збереження і розвиток, володіє широтою бачення світу, визнає рівноправність різних світоглядних орієнтації, культур і ставить на “вершину кута” взаєморозуміння людей, їхнє фізичне і моральне здоров’я, захист достоїнства людини, її творчої праці і добробуту, мирних добросусідських відносин між людьми, різними соціальними групами, народами, країнами. У число вищих цінностей, крім загальнолюдських, включаються цінності і загальнонаціональні (стосовно нашої країни – загальноукраїнські), етнокультурні (тобто такі, що належать до нації, регіону, етнічної групи), соціально орієнтовані на турботу про дітей і батьків, розвиток освіти й охорони здоров’я, пенсійне забезпечення, недоторканність житла тощо.

Погляд у майбутнє. Як здатність до передбачення сформувала наш світ

На початку 2020 року мати з двома дочками у німецькому місті Крефельд написали новорічні побажання на шести паперових ліхтариках і запустили їх у небо. Ліхтарики, освітлені свічками всередині, здавна приваблювали людей. Але коли ця сім’я уявляла своє майбутнє, вона ніяк не чекала того, що сталося тієї ночі.

Ліхтарики віднесло вітром до зоопарку Крефельда, де вони спричинили пожежу у вольєрі з мавпами. Внаслідок неї загинули десятки приматів, зокрема дві горили, п’ять орангутанів і одне шимпанзе.

Людське бачення майбутнього ніколи не буде стовідсотковим. Але це не означає, що ми приречені повторювати вчорашні помилки. Ми знаємо, що не можемо передбачити, куди приземляться наші небесні ліхтарики – і саме тому їх заборонили в багатьох країнах.

Ми також усвідомлюємо, що багато досягнень людства мають не найкращі наслідки: ліси горять, льодовики тануть, а біорізноманіття скорочується. Ми беремо в планети те, що нам потрібно, а натомість залишаємо гори сміття – його можна знайти в найглибших морських жолобах і в зовнішніх шарах атмосфери. Людська діяльність настільки суттєво вплинула на планету, що вчені оголосили нову геологічну епоху: антропоцен.

Як наша здатність думати наперед (і її недоліки) привела нас до цього моменту – і як вона може показати шляхи розв’язання наших проблем? Коли наші пращури-гомініни навчилися думати про майбутнє, це принесло кардинальні зміни — і не лише для нас, але й для планети.

У грецькій міфології Прометей подарував людству вогонь. Немає сумніву, що без вогню наш вид ніколи б не зміг розквітнути – але у цій історії є ще одна важлива деталь: ім’я Прометей грецькою означає “передбачення”.

Десятки приматів загинули в пожежі у Крефельдському зоопарку в Німеччині

За останні два десятиліття дослідження встановили дедалі більше фактів про когнітивні та неврологічні передумови нашої здатності до “розумових подорожей у часі”: здатності проєктувати погляд у минуле чи майбутнє. Виявляється, що пам’ять і передбачення мають багато спільного, і порушення в одному з них, як правило, поєднуються із порушеннями в іншому.

Діти поступово набувають здатності спрямовувати свої розумові “машини часу” у минуле та в майбутнє приблизно в одному й тому самому віці, а у старшому віці пам’ять про минуле і здатність уявляти майбутнє також мають тенденцію погіршуватися.

Але, звичайно, існують глибокі відмінності між минулим і майбутнім – і в першу чергу той факт, що майбутнє невизначене. Однією з причин, чому людська здатність уявляти майбутнє є настільки потужною, є те, що ми можемо думати одразу про кілька версій майбутнього, що дозволяє порівнювати ці варіанти та ухвалювати кращі рішення в сьогоденні. Здатність уявляти майбутнє тісно пов’язана із самоусвідомленням людини – вона є центральним для моральної відповідальності, наших найглибших тривог і навіть нашої свободи волі.

Здатність думати про майбутнє можна простежити аж до плейстоцену. Передбачаючи, що чекає їх попереду, наші предки робили списи з кам’яними наконечниками, знаючи, що згодом використовуватимуть їх, щоб полювати на тварин, і створювали пересувні контейнери, які дозволяли їм переміщувати харчі.

Протягом наступних тисячоліть люди дедалі частіше прагнули отримати навички та знання заздалегідь, формуючи себе та свою долю. Вони помітили закономірності світу довкола та створили інноваційні інструменти, такі як календарі, гроші та писемність, які значно покращили їхню здатність координувати майбутні події. Дедалі більше людей висаджували культури, які давали врожай лише за кілька місяців.

Набагато пізніше ключем до початку сучасної ери стало застосування передбачення в науці. Науковий метод по суті включає три етапи. Спочатку треба зібрати дані шляхом спостереження або експериментування, потім розробити потенційні пояснення цих даних, і, нарешті, на основі цих пояснень необхідно створити гіпотези, які згодом треба перевірити на практиці. Передбачення є частиною цього процесу: вчені роблять прогнози й перевіряють їх. Якщо вони не підтверджуються, теорії коригують – або висувають нові.

У 1600-х роках Роберт Гук припустив, що колись “ми зможемо побачити зміни погоди на певній відстані, перш ніж вони наблизиться до нас”.

Наукове мислення створило нові шляхи для передбачення майбутнього – наприклад, припливів або погоди. У 1600-х роках Роберт Гук припустив, що колись “ми зможемо побачити зміни погоди на деякій відстані, перш ніж вони наблизиться до нас, і таким чином можна буде запобігти багатьом небезпекам”.

З розширенням можливостей передбачати майбутнє люди також отримали над ним більший контроль, що допомогло людству стати на курс радикального технологічного перевороту. Без цього не було б промислової революції з паровими двигунами, технікою видобутку вугілля та текстильними фабриками. Ідея тісного зв’язку між наукою, технікою та “прогресом” швидко поширилася – як і забруднення довкілля та погані умови праці, не кажучи вже про рабство, колоніальну експлуатацію та війни з використанням усе більш досконалої зброї. Інновації розвивалися та принесли людству електрику, систему внутрішнього згоряння, телекомунікації та, зрештою, мікрочипи, супутники та зброю масового знищення.

На краще чи на гірше, здатність передбачення змінила світ. Популяція Homo sapiens різко зросла з часів промислової революції, приблизно з одного мільярда людей 200 років тому до майже увосьмеро більшої кількості зараз. Нас значно більше, ніж усіх інших приматів разом узятих – людиноподібних мавп, малих мавп, лемурів тощо. Зараз найпоширенішими на планеті ссавцями є ті, яких ми вирощуємо.

І наш вплив на Землю не обмежується біологією – ми розщеплюємо атоми, куємо сталь та синтезуємо пластик. Загальна вага матеріальних продуктів, створених людиною (будівель і доріг, комп’ютерів і лампочок, а також нашого сміття) оцінюють у 30 трильйонів тонн.

Звісно, наукові відкриття принесли багато користі. Завдяки прогресу в медицині, наприклад, а також у суміжних областях, таких як гігієна та охорона здоров’я, немовлята, народжені сьогодні, у середньому проживуть приблизно вдвічі довше, ніж ті, хто народився лише століття тому. І візит до лікаря зазвичай став набагато менш жахливим.

Уявіть, що на вас чекає операція без будь-яких знеболювальних. Навіть королі та королеви десь до останніх 100 років не мали такої середньої тривалості життя, яку мають сьогодні звичайні громадяни більшості країн. Вони переносили операції без анестетиків, помирали від звичайних хвороб, як і всі інші. Ще у 18 столітті п’ятеро європейських монархів померли від віспи. Сучасна медична наука дала людям новий рівень контролю над власною біологією: здатність лікувати травми та хвороби й навіть запобігати проблемам до їхнього виникнення.

Значна частина нашого прогресу стала можливою завдяки людям, які передбачали кращий світ, говорили про нього та співпрацювали для його створення. Думки наперед зіграли важливу роль у процвітанні людства та допомогли принести нам багато чого, за що ми можемо бути вдячні.

Проте передбачення – це недосконала навичка.

Додавання свинцю до бензину було одним із найзгубніших нововведень в історії

Сучасні лідери думок не можуть передбачити те, що здається очевидним заднім числом. У 1932 році Альберт Ейнштейн стверджував, що “немає найменших ознак того, що ядерна енергія колись стане доступною”, а президент компанії з виробництва пилотягів Lewyt Corp у 1955 році натомість стверджував, що “ядерні пилотяги, ймовірно, стануть реальністю за 10 років”.

У 1959 році голова пошти США заявив, що “до того, як людина досягне Місяця, пошту доставлятимуть за кілька годин з Нью-Йорка до Каліфорнії, Британії, Індії чи Австралії за допомогою керованих ракет”. І коли люди вперше висадилися на Місяць, багато людей передбачали, що до кінця століття будуть створені місячні колонії, а Венера і Марс будуть готові для подальших хвиль колонізації. Мало хто передбачав те, що насправді змінило більшу частину нашого життя: такі інновації, як інтернет і смартфони.

Невміння передбачити також може мати підступні наслідки. Щоб покращити роботу автомобільних двигунів, винахідник Томас Міджлі-молодший додав до бензину свинець, який стане одним із найгірших забруднювачів у світі. Він також не передбачив, що CFC (хлорфторвуглець), який він використав у холодильниках, стане головною причиною виснаження озонового шару. Як сказав один історик екології, Міджлі “вплинув на атмосферу більше, ніж будь-який інший організм в історії Землі”. Очевидно, багато наших інноваційних вирішень проблем створюють нові проблеми, які потребують подальших рішень. Трагічна історія Міджлі закінчилася, коли його задушив його власний винахід – система блоків і мотузок, розроблена, щоб допомогти йому піднятися з ліжка.

У багатьох випадках можливість катастрофи мало би бути легко передбачити. Трагедія з небесним ліхтариком у Крефельдському зоопарку, на жаль, не є виключенням. Візьмімо фестиваль повітряних куль у 86 році, коли благодійна організація в Клівленді, штат Огайо, спробувала встановити рекорд Гіннеса, випустивши в небо 1,5 мільйона наповнених гелієм повітряних куль. Після шести місяців ретельного планування тисячі людей зібралися суботнього дня, щоб побачити видовище. Місцеві діти із захопленням наповнювали та зав’язували повітряні кульки годинами на сонці, аж поки їхні пальці не вкрилися мозолями.

Потім, близько 14:00, повітряні кульки випустили на площі з великою помпою. Оглядаючись назад, здається немислимим, що це взагалі дозволили – наче ніхто з учасників не міг передбачити очевидні наслідки, які мали статися. Невдовзі місто та прилеглі території були затоплені сміттям, що спускалося з неба; тисячі повітряних куль вилетіли на злітно-посадкову смугу міського аеропорту та призупинили повітряний рух, а тисячі інших сіяли хаос на дорогах. Двоє рибалок, які заблукали, потонули, коли рятувальники берегової охорони не змогли помітити їх серед повітряних куль, що гойдалися в озері Ері.

Десятиліття без належної уваги до сміття, яке ми продукуємо, призвели до того, що світові води рясніють дедалі більшою кількістю штучних матеріалів. Кожен, хто читає новини у 2023 році, більше не може стверджувати, що не знає про екологічний вплив людства на природу.

Акція з повітряними кульками у 1986 році мала нищівні наслідки для довкілля

Тож чи можемо ми краще використати нашу здатність до передбачення?

До початку 19-го століття люди навіть не усвідомлювали, що окремі види взагалі можуть зникнути, – не кажучи вже про те, що довести їх до зникнення можуть наші власні дії. Як каже Елізабет Колберт, ідея вимирання не була належним чином підтверджена як факт до 1800-х років, коли виявили кістки мастодонта. Ці скам’янілості являли собою окремий вид – надто великий, щоб його не помітити, якби вони досі були живі. Лише усвідомлюючи можливість вимирання, ми можемо планувати, як його уникнути.

Зменшення нашого впливу на природу вимагає дедалі витонченіших форм передбачення. Замість того, щоб керуватися інтуїцією чи емоційними закликами щодо дельфінів, панд, тигрів та інших харизматичних видів, ми тепер можемо систематично аналізувати прогнозовану вартість та переваги альтернативних варіантів дій.

Наприклад, погляньмо на океани. У 2010 році стратегічний план Організації об’єднаних націй щодо біорізноманіття встановив мету – захистити принаймні 10% світового океану. Але не всі океанські води однакові. Води Австралії, наприклад, містять найбільшу систему рифів у світі, де 600 видів коралів створили близько 3000 рифів на площі 340 000 квадратних кілометрів.

Щоб їх захистити, австралійські дослідники розробили алгоритм Марксан – науковий підхід до просторового планування захисту довкілля – який використали для зонування Великого бар’єрного рифу. Цей підхід визнає різноманітність біорегіонів і потребу встановити окремі зони, де заборонено рибальство та видобувна діяльність. Це була піонерська, широкомасштабна, систематично розроблена система заповідників, яка включала величезні обсяги біологічних та економічних даних для кращого захисту довкілля. Зараз понад 120 країн використовують це програмне забезпечення.

Зрештою, коли ми плануємо майбутнє наших відносин з природою, багато чого залежить від того, що ми цінуємо і чого хочемо досягти. Наука може допомогти нам дивитися вперед, але тільки від нас залежить, яке майбутнє ми створимо.

Ми також можемо вчитися на своїх помилках.

Зрештою, у Клівленді більше не дозволяють випускати повітряні кулі під час свят, а Євросоюз у 2021 році нарешті заборонив одноразовий пластик. Усі країни припинили використання етилованого палива через 100 років після того, як Міджлі його запровадив.

Після виявлення діри в озоновому шарі люди поступово припинили використання промислових хімікатів, зокрема холодоагент Міджлі, і змогли розпочати відновлення. Заборону на хлорфторвуглеводні ратифікували усі країни, і споживання речовин, що руйнують озоновий шар, скоротилося до менш ніж 1% від рівня 1980-х років.

У світлі стрімкого підвищення глобальної температури, спричиненого викидами парникових газів, Паризька угода 2016 року зобов’язує уряди всього світу вживати заходів, спрямованих на утримання глобального потепління на рівні нижче 2C порівняно з доіндустріальним рівнем.

Усе це демонструє величезні досягнення людства у визнанні власних помилок, створенні прогнозів та плануванні вирішення проблем. Але навіть за умови співробітництва запобігання кризам потребує значних практичних зусиль.

Людське передбачення є неймовірно потужним інструментом. Навчившись краще керувати нашою ментальною машиною часу, ми можемо створити майбутнє, якого варто чекати.