Зміст:

1 Право постійного користування земельною ділянкою
2 Дачі. Дачні ділянки. Садові товариства. Законодавство про дачі
- - 2.0.1 Статус дачних ділянок і будинків в сучасній Україні
- 2.1 Закон про дачні будинки і дачні ділянки і закон про прописку на дачі 2020
  - 2.1.1 Закон про прописку на дачі 2020
  - 2.1.2 Новий закон про будівництво на дачній ділянці
3 Стаття 79. Земельна ділянка як об’єкт права власності

Право постійного користування земельною ділянкою

Ця консультація не перевірена досвідченим користувачем. Правова консультація не є офіційним роз’ясненням, носить інформаційний характер та не може безумовно застосовуватися в кожному конкретному випадку.

Зміст

1 Нормативна база
2 Поняття права постійного користування земельною ділянкою
3 Суб’єкти права постійного користування земельною ділянкою
4 Порядок набуття права постійного користування земельною ділянкою
5 Перехід права постійного користування земельною ділянкою (судова практика)
6 Корисні посилання

Нормативна база

Поняття права постійного користування земельною ділянкою

Згідно статті 92 Земельного кодексу України (далі – ЗК), право постійного користування земельною ділянкою – це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Право постійного користування земельними ділянками може вноситися державою до статутного капіталу господарського товариства, утвореного відповідно до Закону України “Про особливості утворення акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування”, а також господарського товариства в оборонно-промисловому комплексі, визначеного частиною першою статті 1 Закону України “Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності”.

Право постійного користування земельними ділянками характеризується обмеженим суб’єктно-об’єктним складом: об’єктом права власності можуть бути лише земельні ділянки державної або комунальної власності; суб’єктами можуть бути лише юридичні особи, а саме: підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності.

При цьому слід звернути увагу, що громадяни не можуть набувати права постійного користування земельними ділянками.

Суб’єкти права постійного користування земельною ділянкою

Відповідно до статті 92 Земельного кодексу України права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають:

органи державної влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності;
громадські організації осіб з інвалідністю України, їх підприємства (об’єднання), установи та організації;
релігійні організації України, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законом порядку, виключно для будівництва і обслуговування культових та інших будівель, необхідних для забезпечення їх діяльності;
господарське товариство, утворене відповідно до Закону України “Про особливості утворення акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування”;
публічне акціонерне товариство залізничного транспорту загального користування, утворене відповідно до Закону України “Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування”, та акціонерне товариство, утворене відповідно до Закону України “Про акціонерне товариство “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом”;
заклади освіти незалежно від форми власності;
співвласники багатоквартирного будинку для обслуговування такого будинку та забезпечення задоволення житлових, соціальних і побутових потреб власників (співвласників) та наймачів (орендарів) квартир та нежитлових приміщень, розташованих у багатоквартирному будинку;
оператор газотранспортної системи, оператор газосховища та оператор системи передачі;
господарські товариства в оборонно-промисловому комплексі, визначені частиною першою статті 1 Закону України “Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності”.

Порядок набуття права постійного користування земельною ділянкою

Згідно із статтями 125 та 126 Земельного кодексу України, право постійного користування земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цих прав та оформлюються відповідно до Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень” від 01.07.2004 року № 1952-IV (далі – Закон № 1952-IV).

Статтею 28 Закону № 1952-IV, відповідно до якої рішення органів державної влади або органів місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у постійне користування можуть прийматися за відсутності державної реєстрації права власності держави чи територіальної громади на таку земельну ділянку в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (далі – Державний реєстр прав).

Також, стаття 28 Закону № 1952-IV визначає, що під час проведення державної реєстрації право постійного користування земельними ділянками державної чи комунальної власності, право власності на які не зареєстровано в Державному реєстрі прав, державний реєстратор одночасно з проведенням такої реєстрації проводить також державну реєстрацію права власності на такі земельні ділянки без подання відповідної заяви органами, які передають земельні ділянки у власність або у користування, оскільки, рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у користування і буде вважатися заявою про здійснення державної реєстрації права власності держави чи територіальної громади на зазначену земельну ділянку.

Таким чином, згідно вищезазначених норм законодавства, реєстрацію похідних речових прав на земельні ділянки державної та комунальної власності право постійного користування, можна проводити не після державної реєстрації права власності держави або територіальної громади на ці земельні ділянки, а одночасно з реєстрацією похідного речового права на земельну ділянку.

Відповідно до статті 116 Земельного кодексу України, юридичні особи набувають права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Також, згідно пункту 81² Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 р. № 1127, передбачено, що для державної реєстрації права власності та права постійного користування на земельну ділянку, права на яку набуваються шляхом передачі земельних ділянок у постійне користування із земель державної або комунальної власності, подається рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у власність чи надання у постійне користування або про затвердження документації із землеустрою щодо формування земельної ділянки та передачу її у власність чи надання у постійне користування.

Статтею 122 Земельного кодексу України, передбачено повноваження органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування.

Відповідно до частини п’ятої ст. 116 Земельного кодексу України, земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Перехід права постійного користування земельною ділянкою (судова практика)

Спірним залишається питання переходу права постійного землекористування. Наразі у землекористувачів виникає два питання:

чи припиняється право постійного користування земельною ділянкою в разі припинення землекористувача шляхом реорганізації?;
чи припиняється право постійного користування земельною ділянкою, якщо землекористувач, який має у постійному користуванні земельну ділянку, але не може мати її на такому праві відповідно до чинного законодавства, не переоформив право на земельну ділянку?

З цього приводу у судовій практиці сформувалось дві позиції:

♦ право постійного користування земельною ділянкою припиняється у разі реорганізації землекористувача, оскільки земельне законодавство не передбачає автоматичного переходу права постійного користування до юридичної особи, яка утворилась в процесі реорганізації. Суди приходять до висновку, що це право припиняється з моменту припинення юридичної особи, а правонаступник його не набуває.

Відповідно до частини другої статті 92 Земельного кодексу України визначено виключний перелік осіб, які можуть набувати землю за правом постійного користування. Цей перелік наведено вище. Оскільки більшість правонаступників юридичних осіб до наведеного переліку не відносяться, а тому, до них не може переходити право постійного користування земельною ділянкою в процесі реорганізації.

Постанова Верховного Суду від 21 листопада 2020 року у справі № 918/194/19 приписи підпункту «в» частини першої статті 141 Земельного кодексу України слід розуміти таким чином, що припинення права користування земельною ділянкою з підстав припинення установи допускається лише у випадку, коли припинення останньої виключає правонаступництво, є правильним за умови, що правонаступник може набувати відповідне таке право згідно з чинним на час правонаступництва законодавством, тобто у даному випадку, згідно зі статтею 92 Земельного кодексу України, яка чітко визначає суб’єктів права постійного користування. У випадку ж, коли внаслідок реорганізації суб’єкт перестає відповідати встановленим статтею 92 Земельного кодексу України вимогам, набуття ним права постійного користування земельною ділянкою є неможливим в силу прямої вказівки закону.

♦ право постійного користування земельною ділянкою не припиняється в разі реорганізації землекористувача, оскільки припинення права користування земельною ділянкою з підстави припинення установи допускається лише у випадку, коли припинення останньої виключає правонаступництво.

Згідно з частиною першою статті 104 Цивільного кодексу України в процесі реорганізації всі права та обов’язки переходять до правонаступників юридичної особи. Таке правонаступництво називають універсальним, оскільки правонаступник(и) повністю замінює(ють) собою попередника у всьому обсязі прав і обов’язків останнього. Право постійного користування земельною ділянкою є речовим правом на нерухоме майно. Воно належало реорганізованій юридичній особі, а тому, за загальним правилом, має включатися до обсягу прав, яких набуває правонаступник(и) в процесі реорганізації. Тому у процесі реорганізації право постійного користування земельною ділянкою має переходити до правонаступника(ів) юридичної особи.

Із судових рішень видно, що в таких справах суди часто беруть до уваги, такі обставини:

ухвала Вищого адміністративного суду України (ВАСУ) від 16 червня 2015 року у справі № 815/2601/14 (в установчому документі новоутвореної юридичної особи є пряма вказівка на правонаступництво);

постанова Вищого господарського суду України від 15 квітня 2014 року у справі № 5004/1264/12 (новоутворена юридична особа має однаковий код ЄДРПОУ, майно, юридичну адресу, що й юридична особа, що припинилася).

До права постійного користування земельною ділянкою, яке було раніше набуте попередником юридичної особи, у випадку переходу цього права до правонаступника, не застосовуються обмеження передбачені частиною другою статті 92 Земельного кодексу України.

Рішення Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005 у справі № 1-17/2005 (поняття “набувають права” за змістом частини другої статті 92 та частини першої статті 116 Земельного кодексу України . . . припускають поширення цього поняття лише на випадки первинного отримання земельної ділянки із земель державної та комунальної власності підприємствами, установами та організаціями, що належать до державної або комунальної власності, а також громадянами та юридичними особами, які набувають права власності та користування земельними ділянками. Положення статті 92 Земельного кодексу Українине обмежують і не скасовують права постійного користування земельними ділянками, яке набуте особами в установлених законодавством випадках станом на 01 січня 2002 року).

Постанова Великої Палати Верховного Суду від 05 листопада 2019 року у справі № 906/392/18 (Колгоспний ринок, який був землекористувачем земельної ділянки згідно з державним актом, змінив назву юридичної особи на Кооперативний ринок. Також здійснено перереєстрацію статуту ринку, при цьому код ЄДРПОУ не змінювався. Фактично, Кооперативний ринок був тією ж юридичною особою, якій було видано державний акт на право постійного користування спірною земельною ділянкою. Отже, місцева рада безпідставно прийняла рішення про припинення права постійного користування земельною ділянкою).
Постанова від 15.11.2021 № 906/620/19 Верховний Суд

Корисні посилання

Постанова Верхоного Суду України № 906/709/19, від 15.02.2022, в даній постанові верховного суду йдеться про те, чи переходить право постійного користування землею в порядку правонаступництва від державного підприємства, яке набуло його на підставі закону, до відповідача, який не входить в перелік осіб, що на підставі статті 92 Земельного кодексу України можуть отримати земельні ділянки в порядку постійного користування.

Дачі. Дачні ділянки. Садові товариства. Законодавство про дачі

Чи знаєте ви, що спільного між Петром І і дачами? Ні. Він не любив копатися на грядках і вирощувати груші. Справа в тому, що царські придворні постійно проживали в Москві. Але, як відомо, Петро вирішив побудувати нову столицю Росії на Ниві. Будувалася вона під його особистим і чуйним контролем, а тому досить часто й подовгу царю і його придворним доводилося жити там, в районі сучасного Санкт-Петербурга. Але де їм проживати, якщо будинок в Москві, а міста Петербург ще не існує? Не в наметах ж таким шановним панам жити. І ось виникла у царя ідея – створити, так би мовити, поселення для знаті і роздати кожному такому «відрядженому» по земельній ділянці для будівництва житла. Таке тимчасове житло відразу прирекли в народі «дачами» (від слова «дати»). У такому вигляді вони проіснували досить довго. Однак з часом почали зазнавати трансформацій. Наприклад, в 19 столітті дачі стали елементом розкоші і показником великого достатку в родині. Вважалося дуже престижним мати, крім будинку або квартири в місті, ще й садибний будинок недалеко від міста, в якому-небудь мальовничому куточку.

За часів СРСР дачі перестали бути розкішними угіддями з капітальними будівлями, мисливськими господарствами, стайнями, слугами і іншими «надлишками буржуазного минулого». Даний вид володінь перетворився в бонус для радянського громадянина до його квартири. Він був заміським будинком для тимчасового проживання з цілим рядом обмежень за розміром земельної ділянки, проекту забудови і призначенням для використання. За фактом дача була ділянкою розміром від 4 до 6 соток, з невеликим будиночком без опалення і санітарних умов всередині. Ділянки розташовувалися на спеціально відведеній території та були частиною садових товариств, які мали свою систему управління через збори членів товариства.

В ті часи покупка дачі радянським громадянином – була рідкістю, і могла викликати питання у «невсипущого ока» комітету державної безпеки (мовляв, де гроші взяв на таке?). Дачі частіше отримували від підприємства, на якому працювали, але при цьому потрібно було обов’язково сплатити вступний внесок у відповідне товариство.

Сьогодні в Україні з дачними володіннями все трохи інакше, про що ми і поговоримо нижче.

Статус дачних ділянок і будинків в сучасній Україні;
Закон про дачні будинки і дачні ділянки;
Закон про прописку на дачі 2020;
Новий закон про будівництво на дачній ділянці.

Статус дачних ділянок і будинків в сучасній Україні

Після розпаду СРСР і отримання Україною незалежності, дачні товариства ще довго перебували в такому ж статусі і становищі як при СРСР, хоча їх і перестали видавати громадянам на підприємствах. Тепер їх можна було тільки придбати в іншого громадянина за гроші, і на той момент досить невеликі. Крім того, як відомо, одночасно з оголошенням Україною незалежності, в цивільному праві виникло поняття приватної власності на рухоме і нерухоме майно. До нерухомого були віднесені і дачні (садові) ділянки з будиночками в садових товариствах, після чого почався бум приватизацій дачних земельних ділянок.

До початку 2000х років дачі не користувалися великим попитом на ринку, вони часто стояли закинутими, забудова майже не проводилася, територія простоювала, а садові будинки служили складом для старих речей. Зрідка «міські господарі» приїжджали туди на шашлики і трохи приводили в порядок своє приватне домоволодіння. Садівниче дозвілля у громадян не викликало захоплення. Але після 2004 року ситуація дещо змінилася. Люди стали все частіше купувати дачі, будувати на їх місці будинки з усіма зручностями і навіть переїжджати в них жити. Дача перестала бути тягарем і знову ставала елементом розкоші. Почала зростати в ціні.

Юридично на даний момент дача – це садовий будинок з присадибною ділянкою, з призначенням та порядком забудови, які встановлюються діючими державними будівельними нормами (ДБН Б.2.2-12: 2019). На цих ділянках дозволяється будувати житлові будинки не вище трьох поверхів і здійснювати в них реєстрацію постійного місця проживання громадян. Реєстрація права власності на такі дачні будиночки здійснюється в спрощеному порядку.

Закон про дачні будинки і дачні ділянки і закон про прописку на дачі 2020

Як такого профільного закону про дачі не існує. Фактично на даний момент правовідносини в дачних товариствах регулюються Законом України «Про кооперацію», підзаконними нормативними актами, судовою практикою, і будуть ними регулюватися до прийняття Верховною Радою України відповідного спеціального закону.

В мережі Інтернет люди часто шукають нормативні акти по «дачному аспекту», запитуючи «дачний кодекс 2020», «новий дачний кодекс», «закон про будівлі на дачній ділянці», «дачні ділянки закон», «нові закони про дачні ділянки» і т.п., однак, таких документів вони не знаходять, тому що законодавець ще не визначився з вектором розвитку даних правовідносин і питання залишилося «підвішеним в повітрі». Така ситуація призвела до певного колапсу в садових товариствах, оскільки модель їх самоврядування морально застаріла і не може бути застосована в сучасному українському суспільстві. У Верховну Раду України неодноразово подавалися законопроекти «Про дачні товариства», проте до цих пір жодному з них не було приділено достатньо уваги.

Можна тільки сподіватися, що у народних депутатів таки «дійдуть руки» до садових товариств і ми отримаємо новий закон про дачні ділянки, який зможе вирішити масу проблем садівників.

Закон про прописку на дачі 2020

Що стосується прописки, а точніше реєстрації постійного місця проживання в дачному будинку, то це питання регулюється Конституцією України, Цивільним кодексом України, Законом України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», а також усталеною судовою практикою судів вищих інстанцій. Резюмуючи зміст даних норм, зазначу, що реєстрація за адресою житла фізичної особи, зокрема, садового будинку, можлива і повністю узгоджується зі статтями 6, 9-1 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні». Головною умовою для такої реєстрації має бути придатний для постійного проживання стан садового будинку в розумінні діючих ДБН Б.2.2-12: 2019.

Новий закон про будівництво на дачній ділянці

Під «новим законом про будівництво на дачних ділянках» люди, як правило, розуміють нові Державні будівельні норми Б.2.2-12: 2019, які вступили в силу в 2019 році. Ці норми встановлюють основні правила містобудування, в тому числі в них були дані чіткі визначення і чіткі норми будівництва дачних садових будинків, зокрема

Мінімальні розміри ділянок під забудову;
Мінімальні відстані між сусідніми будівлями;
Поверховість;
Розмір і характеристики можливої огорожі;
Порядок розміщення господарських будівель на ділянці

Дані норми юридично врегулювали досить важливі аспекти будівництва в дачних селищах і виключили можливість хаотичної забудови, яка може порушувати права сусідів (наприклад: будівництво споруд впритул до межі або, коли власник ділянки будував багатоповерховий будинок замість садового будинку). Проте одна справа – норми права і впорядковане містобудування, а інша справа – їх застосування. Ну, по-перше, не треба забувати, що до 2019 року українці активно будували свої заміські угіддя, і кожен робив це на свій власний розсуд. Зносити ці споруди вже ніхто не буде, тим більше, що більшість з них введено в експлуатацію і визнані державою законними. Ну, а по-друге, звичка самовільно побудувати на свій власний розсуд по «кустарному» проекту, а потім думати, як же тепер це все оформити – це наша стара, добра, українська традиція.

Відсутність спеціального закону про дачні товариства, а також відсутність громадянської свідомості населення в питанні управління товариствами, поки залишає бажати кращого в частині розвитку такого явища як дачі. Але сучасний світ швидко змінюється і все у нас буде добре.

На сьогоднішній день основні будівельні норми щодо забудови дачних ділянок:

поверховість будинків в межах територій садової забудови не може перевищувати 3-х поверхів без урахування мансарди (в сільських населених пунктах – 1-3 поверхи);
граничний розмір площі земельних ділянок, наданих громадянам для нового житлового будівництва, повинен становити не менше 150 м2 для блокової забудови і не менше 500 м2 для індивідуальної житлової забудови;
для нової садибної та дачної забудови відстань від границі слід встановлювати не менше 3 м;
в умовах реконструкції допускається зменшувати відступ від червоних ліній до будівель і споруд з урахуванням сформованої забудови;
висота огороджень повинна бути не більше 2,0 м на кордоні сусідніх земельних ділянок і не більше 2,5 м на кордоні з вулицею для забезпечення нормативної інсоляції та провітрювання суміжних територій;
в разі влаштування пасіки на земельній ділянці, паркан навколо пасіки в напрямку вильоту бджіл повинен бути суцільний (дерев’яний, залізний) або живою огорожею заввишки не менше 2 м;
гаражі слід передбачати вбудованими, прибудованими до житлових будинків або окремо розташованими по лінії забудови, а також в глибині ділянки;
на території існуючої дачних і садових забудов використання садових або дачних ділянок для створення об’єктів торгівлі, побуту допускається за умови: відповідності площі земельної ділянки показникам відповідно до таблиці 6.8 ДБН Б.2.2-12: 2019, забезпечення проїзду до ділянки і влаштування інженерного обладнання.

Якщо Вам необхідна консультація професіонала, пропонуємо скористатися послугою “Тендер на юридичну допомогу” від юридичного порталу Протокол.

Стаття 79. Земельна ділянка як об’єкт права власності

1. Земельна ділянка – це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

2. Право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий (ґрунтовий) шар, а також на водні об’єкти, ліси і багаторічні насадження, які на ній знаходяться, якщо інше не встановлено законом та не порушує прав інших осіб.

3. Право власності на земельну ділянку розповсюджується на простір, що знаходиться над та під поверхнею ділянки на висоту і на глибину, необхідні для зведення житлових, виробничих та інших будівель і споруд.

Стаття 1. Земля-основне національне багатство
Стаття 2. Земельні відносини
Стаття 3. Регулювання земельних відносин
Стаття 4. Земельне законодавство та його завдання
Стаття 5. Принципи земельного законодавства
Стаття 6. Повноваження Верховної Ради України в галузі земельних відносин
Стаття 7. Повноваження Верховної Ради Автономної Республіки Крим у галузі земельних відносин
Стаття 8. Повноваження обласних рад у галузі земельних відносин
Стаття 9. Повноваження Київської і Севастопольської міських рад у галузі земельних відносин
Стаття 10. Повноваження районних рад у галузі земельних відносин
Стаття 11. Повноваження районних у містах рад у галузі земельних відносин
Стаття 12. Повноваження сільських, селищних, міських рад та їх виконавчих органів у галузі земельних відносин
Стаття 13. Повноваження Кабінету Міністрів України в галузі земельних відносин
Стаття 14. Повноваження центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища, у галузі земельних відносин
Стаття 14-1. Повноваження центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища, у галузі земельних відносин
Стаття 14-2. Повноваження центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, у галузі земельних відносин
Стаття 15. Повноваження центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері земельних відносин
Стаття 15-1. Повноваження центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин
Стаття 15-2.
Стаття 16. Повноваження Ради міністрів Автономної Республіки Крим у галузі земельних відносин
Стаття 17. Повноваження місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин
Стаття 17-1. Повноваження державних органів приватизації у галузі земельних відносин
Стаття 18. Склад земель
Стаття 19. Категорії земель
Стаття 20. Встановлення та зміна цільового призначення земельних ділянок
Стаття 21. Наслідки порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель
Стаття 22. Визначення земель сільськогосподарського призначення та порядок їх використання
Стаття 23. Пріоритетність земель сільськогосподарського призначення
Стаття 24. Земельні ділянки державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій
Стаття 25. Приватизація земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій
Стаття 26. Використання земельних ділянок з меліоративними системами
Стаття 27. Збереження права на землю сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, особистих селянських і фермерських господарств
Стаття 28. Земельні ділянки сільськогосподарських підприємств
Стаття 29. Визначення місця розташування земельних ділянок громадян при ліквідації сільськогосподарських підприємств, установ та організацій
Стаття 30. Розподіл несільськогосподарських угідь при ліквідації сільськогосподарських підприємств
Стаття 31. Землі фермерського господарства
Стаття 32. Приватизація земельних ділянок членами фермерських господарств
Стаття 33. Земельні ділянки особистих селянських господарств
Стаття 34. Землі для сінокосіння і випасання худоби
Стаття 35. Земельні ділянки для садівництва
Стаття 36. Земельні ділянки для городництва
Стаття 37. Право несільськогосподарських підприємств, установ та організацій на землю
Стаття 37-1. Особливості використання та розпорядження земельними ділянками, розташованими у масиві земель сільськогосподарського призначення, а також полезахисними лісовими смугами, які обмежують такий масив
Стаття 38. Визначення земель житлової та громадської забудови
Стаття 39. Використання земель житлової та громадської забудови
Стаття 40. Земельні ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і гаражного будівництва
Стаття 41. Земельні ділянки житлово-будівельних (житлових) і гаражно-будівельних кооперативів
Стаття 42. Земельні ділянки багатоквартирних будинків
Стаття 43. Землі природно-заповідного фонду
Стаття 44. Склад земель природно-заповідного фонду
Стаття 45. Використання земель природно-заповідного фонду
Стаття 46. Землі іншого природоохоронного призначення та їх використання
Стаття 46-1. Обмеження у використанні земель територій та об’єктів природно-заповідного фонду
Стаття 46-2. Землі природно-заповідного фонду вздовж лінії державного кордону України
Стаття 47. Визначення земель оздоровчого призначення
Стаття 48. Обмеження діяльності на землях оздоровчого призначення
Стаття 49. Використання земель оздоровчого призначення
Стаття 50. Визначення земель рекреаційного призначення
Стаття 51. Склад земель рекреаційного призначення
Стаття 52. Використання земель рекреаційного призначення
Стаття 53. Склад земель історико-культурного призначення
Стаття 54. Використання земель історико-культурного призначення
Стаття 54-1. Обмеження у використанні земель у межах території пам’ятки культурної спадщини, історико-культурного заповідника, історико-культурної заповідної території, охоронюваної археологічної території, музею просто неба, меморіального музею-садиби, зон охорони, буферних зон, історичних ареалів населених місць, територій об’єктів культурної всесвітньої спадщини
Стаття 55. Визначення земель лісогосподарського призначення
Стаття 56. Власність на землі лісогосподарського призначення
Стаття 57. Використання земель лісогосподарського призначення
Стаття 57-1. Самозалісені землі
Стаття 58. Склад земель водного фонду
Стаття 59. Право на землі водного фонду
Стаття 60. Прибережні захисні смуги
Стаття 61. Обмеження у використанні земельних ділянок прибережних захисних смуг уздовж річок, навколо водойм та на островах
Стаття 62. Обмеження у використанні земельних ділянок прибережних захисних смуг уздовж морів, морських заток і лиманів та на островах у внутрішніх морських водах
Стаття 63. Смуги відведення
Стаття 64. Берегові смуги водних шляхів
Стаття 65. Визначення земель промисловості, транспорту, електронних комунікацій, енергетики, оборони та іншого призначення
Стаття 66. Землі промисловості
Стаття 66-1. Землі індустріальних парків
Стаття 67. Землі транспорту
Стаття 68. Землі залізничного транспорту
Стаття 69. Землі морського транспорту
Стаття 70. Землі внутрішнього водного транспорту
Стаття 71. Землі автомобільного транспорту та дорожнього господарства
Стаття 72. Землі авіаційного транспорту
Стаття 73. Землі трубопровідного транспорту
Стаття 74. Землі міського електротранспорту
Стаття 75. Землі електронних комунікацій
Стаття 76. Землі енергетичної системи
Стаття 77. Землі оборони
Стаття 78. Зміст права власності на землю
Стаття 79. Земельна ділянка як об’єкт права власності
Стаття 79-1. Земельна ділянка як об’єкт цивільних прав
Стаття 80. Суб’єкти права власності на землю
Стаття 81. Право власності на землю громадян
Стаття 82. Право власності на землю юридичних осіб
Стаття 83. Право власності на землю територіальних громад
Стаття 84. Право власності на землю держави
Стаття 85. Право власності на землю іноземних держав
Стаття 86. Спільна власність на земельну ділянку
Стаття 87. Виникнення права спільної часткової власності на земельну ділянку
Стаття 88. Володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою, що перебуває у спільній частковій власності
Стаття 89. Спільна сумісна власність на земельну ділянку
Стаття 89-1. Особливості набуття і реалізація права довірчої власності на земельні ділянки
Стаття 90. Права власників земельних ділянок
Стаття 91. Обов’язки власників земельних ділянок
Стаття 92. Право постійного користування земельною ділянкою
Стаття 93. Право оренди земельної ділянки
Стаття 94. Право приватного партнера, зокрема концесіонера, на земельну ділянку
Стаття 95. Права землекористувачів
Стаття 96. Обов’язки землекористувачів
Стаття 97. Обов’язки підприємств, установ та організацій, що проводять розвідувальні роботи
Стаття 97-1. Обов’язки користувачів бурштиноносними надрами, що проводять розвідувальні роботи та/або видобування бурштину
Стаття 98. Зміст права земельного сервітуту
Стаття 99. Види права земельного сервітуту
Стаття 100. Порядок встановлення земельних сервітутів
Стаття 101. Дія земельного сервітуту
Стаття 102. Припинення дії земельного сервітуту
Стаття 102-1. Підстави набуття і зміст права користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб або для забудови
Стаття 103. Зміст добросусідства
Стаття 104. Попередження шкідливого впливу на сусідню земельну ділянку
Стаття 105. Наслідки проникнення на земельну ділянку гілок і коренів дерев
Стаття 106. Обов’язки щодо визначення спільних меж
Стаття 107. Відновлення меж
Стаття 108. Спільне використання межових споруд
Стаття 109. Використання дерев, які стоять на межі земельних ділянок
Стаття 110. Поняття обмеження у використанні земельних ділянок, обтяження прав на земельну ділянку
Стаття 111. Обтяження прав на земельну ділянку, обмеження у використанні земель
Стаття 112. Охоронні зони
Стаття 113. Зони санітарної охорони
Стаття 114. Санітарно-захисні зони
Стаття 115. Зони особливого режиму використання земель
Стаття 116. Підстави набуття права на землю із земель державної та комунальної власності
Стаття 117. Передача земельних ділянок державної власності у комунальну власність чи земельних ділянок комунальної власності у державну власність
Стаття 118. Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами
Стаття 119. Набуття права на земельну ділянку за давністю користування (набувальна давність)
Стаття 120. Перехід права на земельну ділянку у разі набуття права власності, господарського відання, оперативного управління на об’єкт нерухомого майна (крім багатоквартирного будинку), об’єкт незавершеного будівництва, спеціального майнового права на об’єкт незавершеного будівництва, що розміщені на ній
Стаття 120-1. Перехід права на земельну ділянку у разі перетворення державного підприємства в акціонерне товариство, товариство з обмеженою відповідальністю, 100 відсотків акцій (часток) у статутному капіталі якого належать державі
Стаття 121. Норми безоплатної передачі земельних ділянок громадянам у власність
Стаття 122. Повноваження органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування
Стаття 123. Порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування
Стаття 124. Порядок передачі земельних ділянок в оренду
Стаття 124-1. Порядок встановлення земельних сервітутів на землях державної, комунальної власності
Стаття 125. Виникнення права на земельну ділянку
Стаття 126. Оформлення речових прав на земельну ділянку
Стаття 126-1. Поновлення договору оренди землі, договору про встановлення земельного сервітуту, договорів про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб або для забудови
Стаття 127. Продаж земельних ділянок державної чи комунальної власності та набуття прав користування ними
Стаття 128. Порядок продажу земельних ділянок державної та комунальної власності громадянам та юридичним особам
Стаття 129. Особливості продажу земельних ділянок державної або комунальної власності іноземним державам, юридичним особам, створеним та зареєстрованим відповідно до законодавства іноземної держави
Стаття 130. Набуття права власності на земельні ділянки сільськогосподарського призначення
Стаття 130-1. Переважне право купівлі земельної ділянки сільськогосподарського призначення
Стаття 131. Набуття права власності на земельні ділянки на підставі цивільно-правових угод
Стаття 132. Зміст угод про перехід права власності на земельні ділянки
Стаття 133. Застава земельних ділянок або прав на них
Стаття 134. Обов’язковість продажу земельних ділянок державної чи комунальної власності або передачі їх у користування на конкурентних засадах (на земельних торгах)
Стаття 135. Земельні торги
Стаття 136. Підготовка лотів для продажу на земельних торгах
Стаття 137. Підготовка до проведення та порядок проведення земельних торгів
Стаття 138. Встановлення результатів земельних торгів
Стаття 139. Оприлюднення результатів земельних торгів
Стаття 140. Підстави припинення права власності на земельну ділянку
Стаття 141. Підстави припинення права користування земельною ділянкою
Стаття 142. Добровільна відмова від права власності або права постійного користування земельною ділянкою
Стаття 143. Підстави для примусового припинення прав на земельну ділянку
Стаття 144. Порядок припинення права користування земельними ділянками, що використовуються з порушенням земельного законодавства
Стаття 145. Припинення права власності на земельну ділянку особи, якщо земельна ділянка не може належати їй на праві власності та/або у зв’язку з порушенням обов’язку щодо її відчуження протягом установленого законом строку
Стаття 146. Викуп земельних ділянок для суспільних потреб
Стаття 147. Примусове відчуження земельних ділянок з мотивів суспільної необхідності, примусове вилучення земельних ділянок з мотивів суспільної необхідності
Стаття 148. Конфіскація земельної ділянки
Стаття 148-1. Перехід права власності на земельні ділянки, що перебувають у користуванні
Стаття 149. Порядок вилучення земельних ділянок із постійного користування
Стаття 150. Особливо цінні землі та порядок припинення прав на них
Стаття 151. Порядок погодження питань, пов’язаних з викупом земельних ділянок для суспільних потреб або з мотивів суспільної необхідності
Стаття 152. Способи захисту прав на земельні ділянки
Стаття 153. Гарантії права власності на земельну ділянку
Стаття 154. Відповідальність органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування за порушення права власності на землю
Стаття 155. Відповідальність органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування за видання актів, які порушують права власників земельних ділянок
Стаття 156. Підстави відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам
Стаття 157. Порядок відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам
Стаття 158. Органи, що вирішують земельні спори
Стаття 158-1. Врегулювання земельних спорів шляхом медіації
Стаття 159. Порядок розгляду земельних спорів органами місцевого самоврядування
Стаття 160. Права і обов’язки сторін при розгляді земельних спорів
Стаття 161. Виконання рішень органів місцевого самоврядування щодо земельних спорів
Стаття 162. Поняття охорони земель
Стаття 163. Завдання охорони земель
Стаття 164. Зміст охорони земель
Стаття 165. Нормування в галузі охорони земель та відтворення родючості ґрунтів
Стаття 166. Рекультивація порушених земель
Стаття 167. Охорона земель від забруднення небезпечними речовинами
Стаття 168. Охорона ґрунтів
Стаття 169. Поняття техногенно забруднених земель
Стаття 170. Особливості використання техногенно забруднених земель сільськогосподарського призначення
Стаття 171. Деградовані і малопродуктивні землі
Стаття 172. Особливості консервації земель
Стаття 173. Межі районів, сіл, селищ, міст, районів у містах
Стаття 174. Органи, які приймають рішення про встановлення та зміну меж адміністративно-територіальних одиниць
Стаття 175. Порядок встановлення і зміни меж адміністративно-територіальних одиниць
Стаття 177. Загальнодержавні програми використання та охорони земель
Стаття 178. Регіональні програми використання та охорони земель
Стаття 179. Природно-сільськогосподарське районування земель
Стаття 180. Зонування земель
Стаття 181. Поняття землеустрою
Стаття 182. Мета землеустрою
Стаття 183. Завдання землеустрою
Стаття 184. Зміст землеустрою
Стаття 185. Організація та порядок здійснення землеустрою
Стаття 186. Погодження і затвердження документації із землеустрою
Стаття 186-1.
Стаття 187. Завдання контролю за використанням та охороною земель
Стаття 188. Державний контроль за використанням та охороною земель
Стаття 189.
Стаття 190. Громадський контроль за використанням та охороною земель
Стаття 191. Призначення моніторингу земель
Стаття 192. Завдання моніторингу земель
Стаття 193. Визначення державного земельного кадастру
Стаття 194. Призначення державного земельного кадастру
Стаття 195. Завдання ведення державного земельного кадастру
Стаття 196. Склад відомостей Державного земельного кадастру
Стаття 197. Кадастрове зонування
Стаття 198. Кадастрові зйомки
Стаття 199. Бонітування ґрунтів
Стаття 200.
Стаття 201. Грошова оцінка земельних ділянок
Стаття 202. Державна реєстрація земельних ділянок
Стаття 203. Облік кількості та якості земель
Стаття 204. Ведення Державного земельного кадастру
Стаття 205. Зміст економічного стимулювання раціонального використання та охорони земель
Стаття 206. Плата за землю
Стаття 207. Умови відшкодування втрат лісогосподарського виробництва
Стаття 208. Звільнення від відшкодування втрат лісогосподарського виробництва
Стаття 209. Використання коштів, які надходять у порядку відшкодування втрат лісогосподарського виробництва
Стаття 210. Недійсність угод щодо земельних ділянок
Стаття 211. Відповідальність за порушення земельного законодавства
Стаття 212. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок

Право власності на земельну ділянку поширюється на поверхневий (ґрунтовий) шар у межах цієї ділянки, на водні об’єкти, ліси, багаторічні насадження, які на ній знаходяться, а також на простір, що є над і під поверхнею ділянки, висотою та глибиною, які необхідні для зведення житлових, виробничих та інших будівель і споруд.

Складовою частиною земельної ділянки є також багаторічні насадження, що знаходяться на земельній ділянці і вони не можуть розглядатися, як окремий об’єкт права власності без цієї ділянки.

До такого висновку у цій справі дійшла Судова палата у справах Верховного Суду України, спираючись на приписи:

частини другої статті 22, статті 19 ЗК України (багаторічні насадження це різновид сільськогосподарських угідь, що відносяться до земель сільськогосподарського призначення);
частини другої статті 79 ЗК України у редакції, чинній на час отримання державного акта, (право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий (ґрунтовий) шар, а також на водні об’єкти, ліси і багаторічні насадження, які на ній знаходяться);
частини третьої статті 373 ЦК України (право власності на земельну ділянку поширюється на поверхневий (ґрунтовий) шар у межах цієї ділянки, на водні об’єкти, ліси, багаторічні насадження, які на ній знаходяться, а також на простір, що є над і під поверхнею ділянки, висотою та глибиною.

ВСУ, направивши справу на новий розгляд до суду касаційної інстанції, фактично визнав обґрунтованим рішенням районного суду, який визнав недійсним договір купівлі-продажу багаторічних насаджень – яблунь в кількості 476 штук, укладений між позивачем і сільськогосподарським підприємством, на балансі якого обліковувались ці дерева, стягнувши з останнього на користь позивача сплачені за договором купівлі-продажу кошти.

Правова позиція, висловлена Верховним Судом України при розгляді справи № 6-14цс15

«Відповідно до частини другої статті 79 ЗК України (у редакції, чинній на час отримання державного акта) право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий (ґрунтовий) шар, а також на водні об’єкти, ліси і багаторічні насадження, які на ній знаходяться.

Згідно із частиною третьою статті 373 ЦК України право власності на земельну ділянку поширюється на поверхневий (ґрунтовий) шар у межах цієї ділянки, на водні об’єкти, ліси, багаторічні насадження, які на ній знаходяться, а також на простір, що є над і під поверхнею ділянки, висотою та глибиною, які необхідні для зведення житлових, виробничих та інших будівель і споруд.

Враховуючи викладене, у правовідносинах, що склалися між реорганізованим сільськогосподарським підприємством та громадянином, багаторічні насадження не можуть розглядатися, як окремий об’єкт права власності без земельної ділянки, на якій вони знаходяться, оскільки є складовою частиною земельної ділянки.

Суд першої інстанції правильно виходив із того, що перебування багаторічних насаджень на балансі підприємства не може вважатись підтвердженням права власності на ці насадження, оскільки баланс підприємства (організації) є формою бухгалтерського обліку, визначення складу і вартості майна і не свідчить про знаходження майна у власності (володінні) підприємства (організації).

Чим відрізняється дачна ділянка від земельної ділянки