Тема. Соціально-економічні проблеми.

Мета: розкрити особливості індустріального розвитку України періоду 1965—1985 рр., мету і стан колгоспно-радгоспної системи; охарактеризувати причини поразки реформ О. Косигіна; формувати уміння аналізувати економічні та соціальні процеси в Україні, робити висновки; виховувати інтерес до економічної політики.

Тип уроку: засвоєння нових знань.

Обладнання: карта «Україна в період застою (1965—1985 рр.)», дидактичні матеріали (документи, діаграми, таблиці).

Основні терміни і поняття: госпрозрахунок, «золота п’ятирічка», Продовольча програма, гігантоманія.

Основні дати: березень 1965 р. — Пленум ЦК КПРС із розвитку сільського господарства; вересень 1965 р. — Пленум ЦК КПРС із реформування промисловості; 1966—1970 рр. — «золота п’ятирічка» (VIII); 1971—1975 рр. — IX п’ятирічка; 1976—1980 рр. — X п’ятирічка; 1981—1985 рр. — XI п’ятирічка; 1982 р. — прийняття Продовольчої програми.

Очікувані результати: після цього уроку учні зможуть: аналізувати стан економіки в 1960—1980-х рр.; співвідносити економічні та соціальні процеси в Україні та країнах Східної Європи; робити висновки щодо поразки реформ О. Косигіна; установлювати причинно-наслідкові зв’язки.

I. ОРГАНІЗАЦІЙНА ЧАСТИНА

Учитель оголошує учням тему й основні завдання уроку.

II. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ

1. У якому стані перебувала економіка в 1950-х — першій половині 1960-х рр. Назвіть здобутки в розвитку промисловості.

2. Які негативні наслідки мали спроби економічного реформування М. Хрущова?

3. Чому в умовах адміністративно-командної системи соціалістична модель розвитку економіки не піддавалася реформуванню?

III. МОТИВАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

• Слово вчителя

В умовах політико-ідеологічної кризи радянської системи наростає і економічна криза. Суперечливість процесу реформування промисловості призвела до того, що починаючи з 1972 р. темпи реформи та її ефективність поступово зменшують оберти. Унаслідок кризи колгоспно-радгоспної системи складними залишалися умови життя і праці на селі.

IV. ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ

1. Події в Чехословаччині в 1968 р. та їхній вплив на економіку СРСР. Поразка економічної реформи

• Розповідь учителя

1) Економічна реформа О. Косигіна

Відповідно до рішень вересневого (1965 р.) пленуму ЦК КПРС з ініціативи голови Ради міністрів О. Косигіна із січня 1966 р. була розпочата економічна реформа. Пленум ухвалив постанову «Про поліпшення управління промисловістю, удосконалення планування та посилення економічного стимулювання промислового виробництва», а сесія Верховної Ради СРСР VI скликання прийняла Закон про зміни системи органів управління промисловістю країни. Згідно з ним ліквідовувалися республіканські Ради народного господарства й Ради народного господарства економічних районів, натомість створювалося понад 40 союзних міністерств і відомств. Вони підпорядковували собі майже всю економіку союзних республік (наприклад, в УРСР — 90% підприємств). У прийнятих рішеннях наголошувалось на тому, що ціна, прибуток, премія, кредит повинні стати економічним підґрунтям стимулювання виробництва, йшлося про можливість кожного підприємства обрати ефективні форми й методи господарської діяльності. Але за умов жорсткої централізації управління величезною країною це було парадоксальним.

Політичні розрахунки керівництва партії та країни взяли гору над міркуваннями економічними. Відбулася насильницька колонізація України, всіх союзних республік, яка суперечила їхньому конституційному становищу в СРСР. Вона поступово призводила до занепаду соціально-економічної і духовної сфер життя народів, наростання стагнаційних явищ. Авторитарна бюрократія утворила базу для свого тимчасового всевладдя та водночас породила перспективу неминучих змін у суспільстві.

• Робота з поняттям

Госпрозрахунок — метод планового ведення господарства, який полягає в самостійності (самоокупності), самофінансуванні, самоуправлінні та забезпечує підвищення ефективності, рентабельність виробництва, зацікавленість підприємств та робітників у результатах праці.

Основний зміст реформи передбачав:

• розширення економічної самостійності підприємств;

• збільшення безпосередніх зв’язків між ними;

• установлення економічно виважених цін;

• необхідність заохочення і стимулювання трудових колективів залежно від результатів їх праці;

• оцінювання виробничої діяльності за такими поняттями, як прибуток і рентабельність.

2) Розвиток паливно-енергетичного комплексу та енергетична криза 1970-х рр.

Велике значення в цей час надавалося розвиткові паливно-енергетичного комплексу. В Україні вже в 1978 р. стали до ладу найбільші в Європі Запорізька й Вуглегірська ДРЕС, Криворізька, Придніпровська та інші потужні теплові електростанції. У 1980 р. були здані в експлуатацію два останні агрегати Дніпрогесу-2 у Запоріжжі. У 1970 р. почали діяти газопроводи Єфремівка—Київ—Кам’янка—Бузька, Шебелинка—Слов’янськ, Диканька—Кривий Ріг. 1975 р. почалася експлуатація 26 нових нафтових і газових родовищ. Того року було видобуто 68,7 млрд м 3 природного газу — на 13% більше, ніж у 1970 р.

3) Розвиток промислових галузей виробництва

Зусиллями робітників, інженерно-технічних працівників, учених позитивні результати були досягнуті в розвитку гірничорудної, вугільної, металургійної промисловості. Активно велося будівництво нових копалень, шахт буровугільних розрізів, збагачувальних фабрик, домен, мартенів, прокатних станів. Розвивалися галузі, що визначали технічний прогрес промисловості: машинобудівна, металообробна, електроенергетична, хімічна, нафтохімічна. Виникла нова галузь — мікробіологічна промисловість. Збільшувалося виробництво і постачання сільському господарству концентрованих добрив, засобів захисту рослин.

Було налагоджено конструювання й виробництво електронно-обчислювальної техніки, сучасних приладів і засобів автоматизації. Учені Інституту кібернетики АН УРСР завершили розробку електронно-обчислювальних машин нового покоління «Мир-2», «Дніпро-2», а науковці Інституту електрозварювання ім. Е. О. Патона запровадили у виробництво понад 280 винаходів з економічним ефектом у 200 млн крб. Плідно працювали колективи Інституту проблем матеріалознавства та багатьох інших наукових установ АН УРСР.

Завдяки співдружності вчених різних республік СРСР, інженерно-технічних працівників, робітників за п’ятирічку промисловість України освоїла виробництво 440 зразків нової техніки і матеріалів, відмовившись від застарілої техніки. На підприємствах було введено в дію 310 автоматизованих виробництв, понад 3 тис. цехів і дільниць, 8 тис. автоматичних, напівавтоматичних і механізованих ліній.

Намітилися деякі позитивні зрушення в розвитку легкої та харчової промисловості.

Без необхідного наукового обґрунтування високими темпами розвивалася атомна енергетика: розгорнулося будівництво потужних АЕС у густонаселених та маловодних Південно-Західному й Південному економічних районах України. У межиріччі Дніпра, Десни, Прип’яті ударними темпами споруджувалася фатальна Чорнобильська атомна електростанція.

Скута ланцюгами командно-адміністративної системи економіка поступово втрачала чутливість до науково-технічної революції. Розвиток промисловості відбувався екстенсивно, шляхом надмірних витрат, нарощування паливно-енергетичної та хімічної бази, форсованого залучення до виробництва нових природних ресурсів, наслідком чого повинна була стати сировинна й екологічна криза. Але це давало короткочасний ефект; хоча кінцеві результати були низькими, фондовіддача падала, якість продукції не відповідала сучасним вимогам. Уже в 1966—1970-х рр. близько третини промислових виробів у СРСР за своєю якістю поступалися встановленим стандартам, а в 1975 р. лише деякі види вітчизняного обладнання, окремі типи машин та технологічні процеси відповідали світовим зразкам. Поглибилися й диспропорції між народногосподарськими галузями. Не вистачало товарів широкого вжитку. Від початку 1970-х рр. промислові плани країни й республіки за більшістю показників не виконувалися.

4) «Золота п’ятирічка»

Восьма п’ятирічка була особливо успішною, відзначалася прискоренням темпів, стрімким підвищенням ефективності виробництва і стала єдиною п’ятирічкою, яка була виконана. За офіційною статистикою, протягом 1960—1970-х рр. випуск промислової продукції в УРСР збільшився на 50%, причому 2/3 приросту були одержані за рахунок підвищення продуктивності праці; валова продукція сільського господарства — на 16,6%; національний дохід — на 30%. За п’ятирічку було збудовано 250 нових підприємств, створено єдину енергетичну систему республіки, завершилась електрифікація сіл України.

2. Наростання економічної кризи в промисловості

1) Згортання реформаційних процесів

• Розповідь вчителя

Починаючи з 1972 р. темпи реформи та її ефективність поступово зменшують оберти. Консервативні сили на чолі з Л. Брежнєвим почали гальмувати, а згодом і зовсім згорнули реформаційні процеси.

У 1970—1980-х рр. після переходу економіки на екстенсивний шлях розвитку економічний стан республіки стає відверто кризовим. Він характеризується прямою залежністю від центру, повним ігноруванням національних інтересів України. У республіці насаджувався так званий «азіатський спосіб виробництва», який базувався на «валовій економіці» й тотальному підкоренні людини інтересам виробництва. Прикладами такої економічної політики були малорентабельні Байкало-Амурська магістраль, «рукотворні» моря на Дніпрі, «найбільші в Європі» теплові електростанції та інші гігантські новобудови, які були шкідливими й небезпечними для навколишнього середовища. Така «гігантоманія» в поєднанні з прихованою інфляцією перевищувала вартість таких об’єктів у середньому на 25—50%. Це змушувало спрямовувати значні сили й кошти на завершення будівництва найважливіших об’єктів, залишаючи при цьому низку незавершених довгобудів.

У республіці в цей період високими темпами розвивалася атомна енергетика, зокрема розгорнулося будівництво потужних АЕС у густонаселених та маловодних Південно-Західному й Південному економічних районах України. У межиріччі Дніпра, Десни, Прип’яті ударними темпами споруджувалася Чорнобильська атомна електростанція. У республіці, що займала лише 2,6 % території СРСР, побудовано 40% його атомних енергоблоків. При цьому вироблена ними електроенергія використовувалася не для власних потреб, а постачалася, як правило, за кордон. На території України з ініціативи союзного центру розміщувалися особливо шкідливі виробництва, зокрема близько тисячі хімічних заводів.

Значна частина фінансових, матеріальних і людських ресурсів, спрямованих на освоєння величезних просторів Сибіру та Далекого Сходу, викачувалися з України. Для роботи в цих регіонах мобілізовано велику кількість найдієздатнішого населення республіки. Унаслідок цього нині тільки в Тюменській області Російської Федерації проживає понад півмільйона українців.

Результатом такої економічної політики стало хронічне невиконання п’ятирічних завдань за більшістю показників. Якщо за деякими промисловими нормативами виробництво електроенергії, цементу, вугілля тощо вдалося хоч наблизити до запланованого, то сільське господарство так і залишалося найвідсталішою галуззю економіки республіки.

2) Вплив на економічний розвиток подій у Чехословаччині в 1968 р.

Події в Чехословаччині 1968 р. («Празька весна») налякали радянське керівництво. Вони підштовхували Москву до припинення економічних реформ у СРСР і повернення до тоталітарних часів. Згортання реформ означало придушення господарської ініціативи, повернення всевладдя командно-адміністративної системи. Панівним залишався екстенсивний шлях розвитку народного господарства. Приріст промислової продукції в Україні в 1981—1985 рр. становив 19%. Національний дохід скоротився у 2,5 разу, реальні доходи населення — у 2,6 разу. Традиційний другорядний підхід до розвитку легкої і харчової промисловості викликав постійний дефіцит товарів народного споживання. При цьому активно зростала мережа закритих магазинів для партійної і радянської номенклатури.

3) Економічне становище УРСР наприкінці 1970-х — на початку 1980-х рр.

Уже на початку 1970-х рр. загальмувалася реформа економіки. Від цього часу економічна ситуація в Україні погіршувалася, спостерігався спад виробництва. Промисловість працювала неритмічно, продукція була неякісною, механізація робіт низькою. Майже 40 % робітників у промисловості працювали вручну, у будівництві — понад 60%. Дев’ятий п’ятирічний план розвитку народного господарства (1971—1975 рр.) передбачав зростання національного доходу в Україні на 37—39%, а фактичний приріст становив лише 28%, тоді як у попередній п’ятирічці — 39%. Низькою була і продуктивність праці. Плани дев’ятої та десятої п’ятирічок не були виконані. Різко знизилися випуск валової продукції промисловості СРСР, продуктивність праці в промисловості. За таким важливим показником, як впровадження нових технологій, досконалих матеріалів, електронного обладнання, країна набагато відставала від світового рівня. Наприклад, за виробництвом електронної техніки та її використанням США випередили СРСР у 10 разів.

Катастрофічних масштабів набули й темпи занепаду економіки Української РСР. Про це свідчать такі дані, які раніше ретельно замовчувалися: середньорічний приріст валового суспільного продукту в УРСР у 1961—1965 рр. становив 6,9%, у 1966—1970 рр. 6,7%, у 1971—1975 рр. — 5,6%, у 1976—1980 рр. — 3,4%, у 1981—1985 рр. — 3,5%. Відповідно з 8,8 до 8,4, 7,2, 3,9, 3,5% знизився рівень приросту виробництва всієї продукції промисловості республіки.

У десятій п’ятирічці (1976—1980 рр.) спад у промисловості поглибився, а в одинадцятій (1981—1985 рр.) ситуація ще більше погіршилася. Якщо протягом 1960—1970 рр. темпи зростання промислового виробництва в Україні щорічно становили в середньому 4,9%, то в одинадцятій п’ятирічці — 2,8%. За період 1961—1985 рр. майже вдвічі зменшилася рентабельність підприємств, швидко старіли виробничі фонди. Рівень їх зношення в республіці зріс від 28% у 1961 р. до 43% у 1985 р., що було значно більше, ніж загалом у СРСР.

Лише за 15 років, із 1965 по 1980 р., темпи зростання продуктивності суспільної праці в Україні зменшились більше ніж удвічі. Плани за більшістю показників як у країні, так і в республіці не виконувались, а якість значної частини продукції не відповідала потребам. Спроби з 1979 р. окремими заходами вдосконалити господарський механізм, поліпшити систему планування не дали результатів. Економіка в цілому стала вже малосприйнятливою до нововведень, неповороткою.

Проаналізуйте статистичні дані з розвитку економіки. Зробіть висновок.

Середньорічні показники темпів зростання (за п’ятирічками), %

(1966—1970 рр.)

Шоста п’ятирічка

Економічна мета шостого п’ятирічного плану (1956- 1960 рр.) Полягала в тому, щоб на базі переважного розвитку важкої промисловості, безперервного технічного прогресу і підвищення продуктивності праці забезпечити подальше зростання народного господарства. Підвищена увага до технічного прогресу в 1950-і рр. не було випадковим. Для екстенсивно развивавшегося промислового виробництва потрібна робоча сила, а основним її джерелом раніше залишалося село. Чисельність робітників і службовців у народному господарстві в 1958 р по відношенню до 1950 склала 140%. За цей же час чисельність працівників, зайнятих у сільському господарстві, зменшилася з 30,9 млн до 26,2 млн чоловік. Село, таким чином, вже переставало бути джерелом трудових ресурсів для промисловості, були потрібні інтенсивні методи господарювання, що спираються на технічний прогрес і забезпечують більш високу продуктивність праці.

У 1958 р почалася повсюдна реорганізація МТС (машинно-тракторних станцій) в РТС (ремонтно-технічних станцій). Техніку, накопичену в МТС, передбачалося продавати колгоспам, щоб зміцнити їх матеріальну базу і ліквідувати “двовладдя” на землі (колгоспів і МТС), пробудити ініціативу. Але у колгоспів не було коштів для її придбання. З цієї причини зменшився попит на продукцію сільгоспмашинобудування, забезпечує до цього МТС.

Великі надії покладалися на освоєння цілинних і перелогових земель. У 1954-1959 рр. на ці цілі було витрачено 37400000000 руб., через що центральні та північні регіони країни на таку ж суму отримали менше ресурсів. Освоївши 45 млн га на цілині, понад 13 млн га в європейській частині країна втратила.

За 1956-1958 рр. були введені в дію 2690 великих державних промислових підприємств, завершено будівництво Волзької гідроелектростанції, стала експлуатуватися високовольтна лінія електропередачі “Волзька ГЕС-Москва”. Стали до ладу Іркутська, Новосибірська, Кайракумская, Ткібульская і Арзнінская гідроелектростанції, а також Томь-Усинськая і Всрхнста- Гільського районні теплові електростанції. Були здані в експлуатацію Серовский феросплавний завод, Новогорьковський і Волгоградський нафтопереробні заводи, Саратовський хімічний комбінат. У 1956 р став функціонувати газопровід “Ставрополь-Москва”.

За перші три роки шостий п’ятирічки національний дохід збільшився на 54%, валова продукція промисловості – на 64%, сільського господарства – на 32%, загальний обсяг капітальних вкладень – на 87%. Продовжувалося освоєння цілинних і перелогових земель. У 1960 р посівні площі збільшилися до 203 млн га.

Необхідність вирішення народно-господарських проблем, що виходили за рамки п’ятирічного плану, брак коштів на соціально-культурне будівництво та освоєння ефективних родовищ корисних копалин зажадали значної зміни завдань на останні 2 роки шостий п’ятирічки. Тому було вирішено прийняти новий план, але вже на 7 років, які включали 2 останніх роки шостий п’ятирічки (1959-1965 рр.). XXI з’їзд КПРС, що відбувся в 1959 р, визначив головне завдання цього плану: всебічний розвиток продуктивних сил країни, всіх галузей економіки, значне посилення економічного потенціалу країни, забезпечення безперервного зростання життєвого рівня народу.

Сьома п’ятирічка

Аналіз аграрної політики М. С. Хрущова показує, що вона була непослідовною, а його пошуки як реформатора – хаотичними і суперечливими.

У 1959 р, перебуваючи в США, Хрущов обіцяв американцям показати “кузькіну мать” не тільки в науці і техніці, але і в сільському господарстві. Він прийшов до висновку, що підняти “м’ясну цілину” можна, лише забезпечивши кормовиробництво, а воно, у свою чергу, залежало від структури посівних площ. На його думку, слід було відмовитися від травопольной системи, перейти до масштабних і повсюдним посівам кукурудзи, “яка і зерно дає, і зелену масу на силос. Там же, де кукурудза не росте, рішуче заміняти керівників, які самі засохли і кукурудзу сушать”.

У 1962 р уряд вирішив стимулювати тваринництво підвищенням у 1,5 рази роздрібних цін на м’ясо. Нові ціни не збільшили кількості производившегося м’яса, зате ініціювали обурення городян. У наступному році виникли перебої не тільки з м’ясом, молоком і маслом, але і з хлібом. Довгі черги (з ночі) вишиковувалися у хлібних магазинів, незважаючи на введення талонів на продукти борошномельної промисловості. Все це викликало антиурядове настрій у громадян країни.

Вийти з кризи вдалося за допомогою закупівель американського зерна. Ця тимчасова міра збереглася і в наступні роки і стала частиною економічної політики всіх урядів країни аж до розпаду СРСР. Золоті запаси Радянського Союзу використовувалися для підтримки та розвитку американських фермерських господарств, у той час як господарства власних селян піддавалися гонінню. Семирічний план розвитку народного господарства по сільськогосподарському виробництву не був виконаний. Замість планових 70% зростання склало лише 15%.

На початку 1960-х рр. виготовлення засобів виробництва становило в СРСР майже 3/4 всього обсягу промислової продукції, але підприємства легкої, харчової, деревообробної та целюлозно-паперової промисловостей розвивалися незначно. І все ж в цілому середньорічні темпи промислового виробництва в ці роки перевищували 10%. Тим не менш, теорії західних економістів про неминуче “загасанні” темпів виробництва в СРСР у міру зростання економічного потенціалу відкидалися. Теза про можливість ускоряющегося розвитку радянського народного господарства (насамперед промисловості) став центральним у вітчизняних суспільних науках. Визнавалося, що науково-технічний рівень виробництва в 1950-1960-і рр. все значніше відставав від світового рівня. Високий був питома вага робітників і селян, запитах ручним і малокваліфіковану працю: в промисловості – 40%, у сільському господарстві – 75%. Ці питання обговорювалися ще в 1955 р на липневому пленумі ЦК КПРС, присвяченому науково-технічному прогресу (НТП). Тоді був визначений курс на механізацію та автоматизацію виробництва, а через три роки (в 1958 р) було визначено вже інше “головна ланка, ухопившись за яку сподівалися витягнути весь ланцюг науково-технічної революції”. Таким головною ланкою визнали хімію.

Значних успіхів в ці роки країна домоглася в галузі космосу. У квітні 1961 в космосі побував перший людина планети, радянський космонавт Юрій Гагарін, потім літали космонавти Герман Титов, Андріан Ніколаєв і Валентина Терешкова.

Інтенсивно розвивалося і житлове будівництво. До цього в СРСР масового житлового будівництва не вели. Війна позбавила даху мільйони родин. Отримати окрему впорядковану квартиру багатьом був майже нездійсненною мрією. Індустріальне домобудівництво втілило цю мрію в життя. Московський район експериментальної забудови “Черемушки” був багаторазово продубльований в інших містах країни.

За семиріччя промисловий потенціал СРСР збільшився майже вдвічі. Замість планових 80% зростання склало 84%.

У 1964 р на сільське господарство були виділені самі великі капіталовкладення за всю історію Радянської влади: тільки на виробничі цілі – 5 млрд 400 млн руб. (в 1953 р – 985 млн руб.). У листопаду 1964 Хрущов намічав провести “спеціальний пленум ЦК з питань сільського господарства”, у тому числі з приводу реорганізації керівництва цією галуззю: планувалося ліквідувати колгоспно-радгоспні управління, змінити структуру партійного керівництва. Але реалізувати це Н. С. Хрущов не зміг. У 1964 р його відправили на пенсію.

З кінця 1964 почалася нова реформа в аграрному секторі. Для виходу з продовольчої кризи, яке проявилося в 1962-1964 рр., Стали реалізовувати реформи і в промисловості. Вони були спрямовані на зміну системи планових і звітних показників (їх кількість знижувалося з 30 до 9), підвищення самостійності підприємств, посилення матеріальної зацікавленості працівників у результатах своєї праці. Ефективність роботи підприємства повинна була визначатися не кількістю виробленої, а кількістю реалізованої, тобто отриманої конкретним споживачем, продукції.

У цілому за семиріччя (1959-1965 рр.) Було побудовано 5470 великих державних промислових підприємств, у тому числі районні теплові електростанції: ведовскім і Назаровская в Сибіру, Троїцька і Яйвинская на Уралі, Конаковская – в Калінінської області. Увійшли до ладу Нововоронежська і Белоярская атомні електростанції. Було зведено Братська, Боткінська, Дніпродзержинська, Бухтармінська, Кременчуцька, Київська гідроелектростанції.

У дію увійшли Західно-Сибірський і Карагандинський металургійні заводи, Качканарський гірничо-збагачувальний комбінат на Уралі, Усть-Каменогорськ титано-магнієвий комбінат, Барнаульський шинний комбінат, Щекинский хімічний комбінат, Солігорськ калійний комбінат, Сумгаїтський, Чарджоуском і Гомельський суперфосфатний заводи та ін. Запрацювали на повну потужність Полоцький, Рязанський, Новоярославскій і Ангарський нафтопереробні заводи. Був прокладений і запущений газопровід “Бухара-Урал”. У Бухарський оазис через Кара-Куми прийшла по каналу Амударьінская вода.

Почали експлуатуватися нові залізничні лінії: Західно-Карельська, вкрай необхідна для розвитку лісової промисловості Карельської АРСР; ділянку “Кзил-Ту-іртишських” Середньо-Сибірської магістралі, що зв’язав РРФСР і Казахстан; залізниця “Караганда-Карагайла” протяжністю 250 км, що відкрила найкоротший шлях до Карагайлінскому поліметалічних руднику в Казахстані; найбільша залізнична магістраль па електричній тязі “Абакан-Тайшет” протяжністю 700 км, яка разом із залізницею “Новокузнецьк-Абакан” зв’язала кузнецкий басейн з Східним Сибіром. Був завершений “переклад на електричну тягу” таких великих магістралей, як “Москва-Байкал” протяжністю 5,5 тис. Км, “Ленінград-Москва-Ленінакан” протяжністю 3,3 тис. Км. Завершено будівництво Московської кільцевої дороги і декількох магістралей: “Біла Церква-Одеса”, “Лемеші-Троена”, “Ногінск- Горький”, “Мурманськ-Печенга”, “Умань-Чернівці”, “Фрунзе-Ош”; побудовані ділянки доріг на напрямках “Ленінград-Мурманськ”, “Москва-Куйбишев”, “Полтава-Кишинів”.

На палях-оболонках великого діаметру було побудовано 200 мостів, в тому числі мости через Дніпро, Північну Двіну, Волгу, Неву, Південний Буг, Об; побудовані і створені механізовані причали в морських і річкових портах. Введено в експлуатацію Можайський гідровузол з водосховищем ємністю понад 120 млн м3 і дзеркалом води 20 км2.

За ці роки в СРСР з’явилося 130 нових міст. Вступив в експлуатацію метрополітен у Києві: перша ділянка “Дніпро-Вокзальна” був пущений в експлуатацію в 1960 р

Восьма (“золота”) п’ятирічка

Найважливішим завданням восьмого п’ятирічного плану (1966- 1970 рр.) Було відтворення галузевого принципу управління народним господарством, економічне стимулювання зростання і вдосконалення виробництва.

Проект директив за планом розроблявся з великими труднощами. Вже в самий розпал роботи над ним (1963-1964 рр.) Стало ясно, що контрольні цифри, опубліковані раніше в Програмі КПРС, у тому числі на 1970 р не можуть бути досягнуті. Виникла ідея скласти черговий семирічний план на 1966-1972 рр., Щоб замаскувати неможливість виходу на рубежі, що обговорювалися на попередньому з’їзді КПРС, а До 1972 хоча б трохи перевершити планові цифри 1970 Однак у кінця 1964 від цієї ідеї всі ж відмовилися і вирішили повернутися до вихідних плановим орієнтирам восьмої п’ятирічки.

Планом було передбачено формування декількох територіально-виробничих комплексів: Західно- Сибірського, Ангаро-Єнісейського, Південно-Таджицького, Тимано-Печерського, Південно-Якутського, Оренбурзького і ін. Передбачалося приділити першорядну увагу розвитку сільського господарства, виробництва споживчих товарів, зростанню реальних доходів населення . Проте здійснити задумане було неможливо без кардинальних змін в економіці, а тому виникла необхідність її реформування. У вересні 1965 року на Пленумі ЦК було прийнято постанову “Про поліпшення управління промисловістю”. Восьмий план розроблявся вже в рамках економічної реформи з удосконалення управління. Вперше завдання забезпечення індустріального розвитку всього суспільного виробництва передбачала його обгрунтовану концентрацію і спеціалізацію, впровадження високопродуктивних машин і прогресивної технології, наукову організацію виробництва і праці в усіх галузях народного господарства.

Основні завдання п’ятирічки були виконані, а за деякими показниками навіть і перевиконані: національний дохід зріс на 41,5% замість 38-41% за планом, реальні доходи на душу населення – на 33% проти 30%, виробництво продукції промисловості – на 50, 5% замість 47-50% і т.д.

Було побудовано близько 1900 підприємств союзного значення, у тому числі Волзький автозавод в Тольятті (1967-1970 рр.); Придніпровська ГРЕС; Тюменський нафтогазовидобувний комплекс (1966-1970 рр.); Волзький трубний завод; доменні печі об’ємом 2700-2000 м3; Донецька камвольно-прядильна фабрика; трикотажні фабрики у Волгограді, Шахтарську та Лениногорске; взуттєві фабрики у Волгограді і Череповці; Красноярська ГЕС. Було завершено формування єдиної енергетичної системи Європейської частини СРСР і створена об’єднана енергосистема Центральної Сибіру. Основні виробничі фонди в народному господарстві зросли на 48%, коефіцієнт їх оновлення склав 44%, а в сільському господарстві – 54%.