Олександр Олесь «МИКИТА КОЖУМ’КА» Аналіз твору Короткий виклад твору Художні засоби Характеристика персонажів План

Тема твору: зображення боротьби та перемоги Микити Кожум’яки (добра) над Змієм (злом).

Ідея твору: уславлення перемоги добра над злом, патріотизму народних героїв, мужності простого народу у боротьбі за справедливість.

Мета твору: заклик бути готовим боротися за справедливість.

Проблематика твору: життєва позиція людини, захист рідної землі, боротьба за справедливість, перемога добра над злом, шанувати історичне минуле.

Композиція твору.

Зав’язка: змій зажадав викуп князівною, тривога батьків.

Розвиток дій: рада воєвод, порада старого Кожум’яки, згода Микити піти на двобій, Змій викрадає Князівну.

Кульмінація: двобій Микити та Змія.

Розв’язка: перемога Микити над силами зла, усі прославляють героя.

Художні засоби.

Епітети: химерні мрії; юнак хоробрий, молодий; трон ваш золотий; страшного ката; страшні народні муки; державі молодій; долі злої; бенкет останній; голівоньку шовкову; сиву голову; вони безсилі; голови похилі; славою ясною; люди добрі; борці хоробрі; спокійно спати; сини …молоді, міцні, здорові; тяжкій журбі; малих дітей; гарна пісня; сонце красне; чутку дивну; черга невблаганна, грізна, люта; найменший брат; нову хату; новий хлів; плоха надія; неймовірну силу; любий сину; темніше неба; віченьки ясні; коралі …червоніші; ясному Князю; дужий…Змій; вогник віри; люди добрі; в страшний, тривожний час; хлопець він верткий; страшний та злий; снігом золотим.

Порівняння: «Неначе ждуть нас знов удари, Неначе знов орда знялась. », «Такий він чорний, як та ніч. », «І, як звірі, в гніві люті», «А зачепиш — як огонь!», «Князівну ухопив І наче в прірву згинув», «Розірвуть, як хорти», «Княгиня ж — як та ніч. », «Погляньте: став, як дуб», «Пустив, дивіться, пару, Мов курява знялась», «Горять, вгорі літають, Мов снігом золотим Вітри у полі грають», «Як мертвий, Змій лежить».

Метафора: «Ах, краще б взяв мою він душу», «А кров червоними квітками Цвіла на дикім бур’яні», «Тепер же я горю в огні», «Чому ж увесь народ не встане Страшного ката розп’ясти»,«І вславить трон ваш золотий», «І в очі правді подивись», «Нехай страшні народні муки», «У тебе серце золоте. », «очі слізьми налились», «…мужа Палкого серцем», «І голівоньку шовкову Знов до серця притулю», «напоєна журбою, Тільки сльози розіллю», «І потоки людських сліз Згодом висохнуть росою. », «За що кров з нас смокче Змій», «Час до вітру обернутись», «…хто себе і зброю Вкриє славою ясною», «Хай земля йому — пером», «тільки слово — І скипів, і вже готово!», «Я б тебе озолотив», «Помогти в тяжкій журбі», «тяжка година», «є ще в нас орли, Та не тут, не в цій палаті, А в мужицькій простій хаті», «Довго Князь марнів від суму», «Налети орлом на Змія, Вбий його своїм крилом», «…вона тобі в дарунок Власне серце принесе. », «Мовчав, сховавши муку», «Ні крихти переляку».

Персоніфікація: «лихо і мине», «бо стіни мають вуха», «смерть збивається з життям», «Вітром гнеться й дуб у полі», «Ще не вмерла правда в світі, Вогник віри не погас. », «з його сила так і пре», «минало тебе зло».

Анафора (єдинопочаток): «Неначе ждуть нас знов удари, Неначе знов орда знялась… », «Такий він чорний, як та ніч. Такий зубатий та окатий. », «Б’ю я Князеві чолом, Б’ю чолом і воєводам», «Мав би ти, старий, палати, Мав би коней і волів —

Все, що тільки б захотів. », «Що іду я на двобій, Що поміряюсь я з гадом», «Та що ж це буде з ним?! Та він же не поборе?! », « Хай живе Князь! Хай живе Микита!», «Слава, слава, слава, Слава, слава Микиті!», «Хай живе Князь. Хай живе Княгиня! Хай живуть Микита і Князівна!».

Рефрен: «Сумний наш Князь, Сумний наш Князь».

Гіпербола: «Лягли йому на чоло хмари», «Літав орлом між ворогами», «Хай має він залізні руки», «Великий Володар Землі й самого пекла цар», «Їхні руки з криці куті.

І, як звірі, в гніві люті», «Вже з трьох літ боров мене. Раз колись коня мій син Перекинув через тин. », «Що підвернеться під руку,— Все потрощить, як макуху!», «А зачепиш — як огонь!», «У палатах сльози ллють», «Вхопить шкуру та як трісне,

Дух твій вийде, ані писне!», «Коли шкурою вже лясне,— На добраніч, сонце красне!», «Таку руку має він, Наш найменший брат, Микита. Не з заліза — з криці лита!», «Цей відразу По дванадцять шкур бере. », «І повірите, півсвіту Показало на Микиту».

Пестливі слова: сивенький мій, донечко, голівоньку, віченьки, лишенько.

Паралелізм: «На горі мак цвіте, А волошка в житі. Любить дівчину юнак Над усе на світі».

Риторичні запитання: «Та що ж це буде з ним?! Та він же не поборе?!», «Невже це з переляку?», «Ну що ж?», «Чому ж увесь народ не встане Страшного ката розп’ясти?!», «Невже країна вся байдужа. », «Але хто себе і зброю Вкриє славою ясною?!».

Оклики: Ах, в серці кров моя кипить! Такий він чорний, як та ніч. Відчуваючи зарані, Що у їх бенкет останній. Як у мене серце б’ється! Ні, до зброї, до двобою! Воєводи, на двобій! Досить вам зубів і лап! Хто не бореться, той раб! Гнулись ми, та досить гнутись: Час до вітру обернутись. Хай що буде, те і буде! Хай загине лютий Змій! Мусить край настати Змію! Є ж у нас борці хоробрі! Тут не місце жартувати! Але є ще в нас орли, Та не тут, не в цій палаті, А в мужицькій простій хаті! Не доводьте до гріха! Ні крихти переляку! В палац! До замку йде! Ой лишенько, ой горе! І сиплеть іскри з рота. Князь! Князь! Дорогу! Розступіться! Добридень вам усім! Б’ємо тобі чолом, Б’ємо й твоїй Княгині! Ой, гляньте, гляньте: Змій! Ой лишенько, дивіться! Який страшний та злий! Хоч боки розім’яли!! Дивіться! Ага! Дісталось і Микиті! Ай, як розгнівавсь Змій! О! знову кинув жару! Не видко ані-ні! Схопились знов! Ай-ай! Ну, тут вже буде край! Погляньте: Змій зваливсь! Це, мабуть, добре вшкварив!

Жанр твору: драма – казка

Ознаки драми:

Перелік дійових осіб на початку твору для постановки на сцені.

Діалоги (розмови двох і більше осіб) дійових осіб.

Ремарки (дії та жести персонажів, роздуми вголос, вигляд місця, обстановка) автора.

Поділ твору на частини, коли відбуваються події в різних місцях.

Ознаки казки.

Слова-повтори: «Сину, сину!», «Ось тут, ось тут», «Ой, гляньте, гляньте», «ані-ні», «Ай-ай», «Змій лежить..Лежить і не здригнеться».

Казкові слова: Ката-Змія, Великий Володар Землі й самого пекла цар.

Магічні числа: «Лишає він тобі три дні», «Вже з трьох літ боров мене», «Шли дванадцять посланців», «Через вас дванадцять шкір вже подер», 12 парубків, 12 дідів, 12 дітей.

Персонаж Микита наділений надлюдськими рисами.

Добро перемагає зло.

Короткий виклад твору.

Змій щороку вимагав викуп від князя. Тепер черга прийшла князівни. У княжих палатах княгиня упала духом від горя, дівчина-прислуга надіється, що знайдеться мужній юнак, котрий поборе ненависного Змія. Князівна, як може, втішає батьків. Від змія приходить гонець і дає Князю три дні. Тому Князь скликає нараду.

У великій світлиці палацу серед воєводів на нараді не знаходиться смільчака. Раптом до Князя з пильною справою приходить дід. Він має розказує п’ятеро синів. Усі мнуть шкури, тому дуже сильні. Довго розказує про наймолодшого Микиту, котрий заразом мне дванадцять шкур, він може перемогти Змія. Князь закінчує нараду.

На подвір’ї Кожум’яки мнуть шкіри сини і розмовляють про нерозділене кохання Микити до князівни, дивовижну силу наймолодшого брата. Спочатку приходять від Князя дванадцять парубків, потім – дванадцять дідів, та не слухає їх, не відривається від роботи Микита. Коли прийшли дванадцять дітей, він вислухав їх і вирішив піти на двобій, щоб помірятися силою зі Змієм. До того ж гонець повідомив лиху новину, що Змій викрав Князівну.

На майдані за містом буде двобій. Ще ледве розвиднюється, а вже звідусіль збираються люди, займають місця. Ковалі всю ніч кували для Микити булаву. Приходить сумний Князь, ведуть схвильовану Княгиню. До замку Змія підходить Микита. Змій пускає вогняні іскри, пару, дим. Борці схоплюються, падають, піднімаються, гупає булава. Від ударів Змій звалився мертвим. Микита виносить зі замку Князівну. Щасливий народ славить Князя, Княгиню, Микиту з Князівною.

Тематика твору: добро переможе зло.

Носії добра – Микита, Князь, Княгиня, Князівна, родина Микити, 12 парубків, 12 дідів, 12 дітей, глядачі поєдинку.

Носії зла – Змій, посланець від Змія.

Драма вчить перемагати зло, бути відважним.

Головні персонажі – Князь, Дід, Микита Кожум’яка , Княгиня, Князівна, Змій.

Другорядні персонажі – воєводи, брати Микити, 12 парубків, 12 дідів, 12 дітей, Юрба, Дівчина.

Образ Микити Кожум’яки

Молоді, міцні, здорові,

А найменший — щось страшне!

Вже з трьох літ боров мене.

Переміг би він один.

А сердитий. тільки слово —

І скипів, і вже готово!

Що підвернеться під руку,—

Все потрощить, як макуху!

І всіх любить нас…

Щоб пішов він?! Та нізащо:

Не послухає, ледащо.

Він не встане і з стільця.

Шли малих дітей до його.

Наймиліш йому дитина.

Отакого маю сина!

Ось Микита наш, дивак,

Покохав собі Князівну.

По дванадцять шкур бере.

Геть! Не маю я охоти

Розмовлять під час роботи…

Ось він, діти, шкури мне.

Ходять, лазять, заважають,

Від роботи одривають.

Скарбів, діти, я не хочу.

Що б робив я з скарбом тим?!

Йдіть скажіть ясному Князю,

Що іду я на двобій,

Що поміряюсь я з гадом,

Хоч і дужий, кажуть, Змій

Сміється, крутить вус,—

Ні крихти переляку.

Микита не здригне:

Я знаю Кожум’яку….

Схопились. ай, ай, ай!

Одскочили і стали.

Та хлопець він верткий

І набік в час відскоче

Це, мабуть, добре вшкварив!

Микита Змія взяв,

Ще раз об землю вдарив

Микита в боки взявсь,

Стоїть собі й сміється

Микита не здригне:

Я знаю Кожум’яку.

Дивіться! Буде щось:

Образ Дівчини.

Княгине! Серце моє чує,

Що Змія лицар той уб’є.

Ах, в серці кров моя кипить!

Коли б Князівну врятувати,

Я б не боялась самострати.

Нехай страшні народні муки,—

А ще страшніш народний гнів.

Образ Княгині

Тепер же я горю в огні,—

Невже віддати мушу Змію

Дочку мою, красу, надію

Прийшла черга — і смерть надії,

І не змагайся і корись.

Ах, не минути долі злої.

Мовчи. бо стіни мають вуха.

І що, коли нас Змій підслухав,—

Удвох загинем в одну мить.

Недобрі знов у тебе очі.

Чому?! від сліз. не спала ночі?

Як у мене серце б’ється!

Що ж було тут, розкажи.

Чи ж коли настане час,

Що тебе угледжу знову

І голівоньку шовкову

Знов до серця притулю

Княгиня ж — як та ніч.

її вели під руку.

Образ Князя

І він з мечем і на коні

Літав орлом між ворогами

Сумний наш Князь,

Лягли йому на чоло хмари

Недобрі знов у тебе очі.

Чому?! від сліз. не спала ночі?

Тому моя й журба подвійна.

Спокійна. ти. а де ж вона?

Невже у нас немає мужа

Палкого серцем, молодого,

Який би зваживсь на двобій…

Але хто себе і зброю

Вкриє славою ясною?!

За три дні відповідь я дам.

Яку — твій Пан почує сам

Щоб нарешті ката-гада

Наш позбавився народ,

Джуро! Скликать воєвод:

Нині ввечері нарада…

Ні, до зброї, до двобою!

Зараз скличу воєвод,

І коли вони безсилі,

Схилять голови похилі,

Підніму я весь народ!

Шли дванадцять посланців,

Шли найкращих, молодих,—

Не послухає — старих!

Як не вийде знов нічого,

Шли малих дітей до його.

Ах, коли б він гада вбив,

Я б тебе озолотив!

Мав би ти, старий, палати,

Мав би коней і волів —

Все, що тільки б захотів.

Все зроблю, сивенький мій,

Тільки б завтра був двобій!

Я на все, старий, готовий!

Прощавай, іди здоровий.

Але є ще в нас орли,

Та не тут, не в цій палаті,

А в мужицькій простій хаті!

Сьогодні Князь ішов,

Мовчав, сховавши муку

Все зроблю, сивенький мій…

Добридень вам усім!

Усіх тут вас вітаю.

В страшний, тривожний час

Я шапку вам скидаю.

Образ Воєвод.

Мусим ми скоритись долі —

Вітром гнеться й дуб у полі.

Гнулись ми, та досить гнутись:

Час до вітру обернутись.

Правда! Час підставить груди:

Хай що буде, те і буде!

Мусить статися двобій.

Досить тих борців хвалити.

Краще — де вони — вкажи ти,

Їх, на жаль, у нас немає.

«В лихоліття всі до згоди»,—

Колись батько мій казав,

Хай земля йому — пером!

Сидить в задумі край вікна

І в простір дивиться кудись.

А очі слізьми налились.

Ви навколо подивіться:

Смерть збивається з життям,

Розцвіт тут, занепад там.

Та в мені живе надія,

Що загине й він колись

І потоки людських сліз

Згодом висохнуть росою.

Образ Змія.

За яку, скажіть, провину

Мусим ми платить данину?!

За що кров з нас смокче Змій?

Як скрутити Змія злість,

Бо він всіх нас переїсть…

Ви згадайте, скільки кращих

Вояків пропало в пащі,

Скільки в розквіті дівчат

Йде щороку з наших хат.

Люди добрі! Лихо в нас!

Прилетів на крилах гад!

І Князівну вкрав з палат.

Який страшний та злий!

I в сні таким не сниться.

Посипав іскри Змій.

Горять, вгорі літають…

О! знову кинув жару!

Ай, як розгнівавсь Змій!

Пустив, дивіться, пару,

Мов курява знялась.

Погляньте: Змій зваливсь!

Лежить і не здригнеться.

Образ посланця Змія.

Такий він чорний, як та ніч.

Такий зубатий та окатий.

Наш пан, Великий Володар

Землі й самого пекла цар

А що мені сказати пану,—

Кажи, бо так я не одстану.

Гляди! накличеш ще біду.

Дивися сам. так я піду.

Хто бився із Джігурдою

З ким останнім бачиться і розмовляє хлопець у рідному селі? (Соломії тяжко думати, що Остап покидає її, дідуся, село. Але вона знає, що чекає його, якщо він залишиться. Через те з болем промовляє: «Тікай, Остапе, тікай, серце…»)

Кого Остап порівнює з волом? (Людей)

Які спогади зринають в пам’яті Остапа по дорозі? (Дитинство; батько, матір, дідусь, Соломія, себе називає панською худобою).

Як звучали для Остапа в дитинстві слова про волю? (Піднесено, романтично…)

На кого ще, крім пана обурюється герой? (На людей).

Яких людей пригадує герой з дитинства? (Емісарів)

Що уявляє Остап по дорозі, коли тікає? (Уявляє себе вільним козаком).

Хто пристав до Остапа в дорозі? (Іван)

Що найбільше напружувало втікачів? (Очікування допомоги)

Для чого введено символічний образ голодного вовка? (Люди дійсно були голодні, та ще їх мучив «голод» волі)

Чому Іван обурився на діда-провідника, коли той з посмішкою згадав про вовка? (На душі й так було тяжко, а він ще й насміхається)

До кого вирішили звернутися втікачі за допомогою? (До мельника, одноокого Якима)

Який план запропонував Яким? (Зв’язати пліт, переплисти у плавні)

Чому герої, пливучи в тумані поміж берегами, почувають себе одірваними від землі й безпомічними? (Туман – символ безперспективності)

Яке почуття охопило Остапові груди, коли він відчув себе на волі? (Не радість, а навпаки – злість. Він утік з батьківщини не з власної волі)

Що сталося на кордоні? (Остапа поранено)

Де опинилися герої? Як веде себе Остап? Яка реакція у Соломії? (Вони втікають назад у плавні. Остап слабне. Соломія чим може допомагає…)

Що втікачі вирішують робити далі? Чому між ними виникає непорозуміння? (Бачать вихід по-різному: Соломія пропонує йти вліво, Остап – вправо)

Який курс вирішила взяти Соломія? (Вирішила йти проти вітру)

Хто стає її заклятим ворогом? (Комиш)

З ким автор тут порівнює Соломію? (Із зраненим оленем)

Хто приходив до хлопця в мареннях? Про що вони розмовляють? (Дідусь)

Яку живу істоту побачив Остап біля себе удосвіта? (Вовка) Що було єдиним оружжям од звіра? (Вода)

Хто надає першу допомогу Остапу? (Стара циганка)

Хто далі опікується Остапом? (Молода циганка)

Яке лихо трапилося у циганській родині? (Гіцу поранено)