Комуністична партія Радянського Союзу

Комуністи́чна па́ртія Радя́нського Сою́зу (КПРС) (рос. Коммунистическая партия Советского Союза (КПСС)) — єдина легальна політична партія (з середини 1920-х років до 1991) у Радянському Союзі. Попередні назви: РСДРП(б), РКП(б), ВКП(б).

Від початку 1920-х років до 1990 року партія функціонувала в умовах однопартійної системи і володіла монопольним правом на політичну владу, що сприяло встановленню в країні тоталітарного режиму. Монополія на владу в СРСР була закріплена конституційно: у статті 126 Конституції 1936 року Комуністична партія проголошувалася «керівним ядром» державних та громадських організацій, в статті 6 Конституції СРСР 1977 року КПРС проголошена керівною і спрямовуючою силою радянського суспільства в цілому.

Провал путчу ДКНС у серпні 1991 року послужив підставою для звинувачення КПРС в антиконституційній діяльності. Указами президента РРФСР Бориса Єльцина діяльність партії на території РРФСР була припинена, її майно — конфісковано. Указом президента РРФСР від 6 листопада 1991 р. діяльність КПРС на території Росії припинена, її організаційні структури розпущені. На території України КПРС була заборонена 30 серпня 1991 року в результаті заборони її республіканської організації – Комуністичної партії України [1] .

Творцем партії і її вождем за його життя вважається В. Ульянов (Ленін). Як зазначав Арнольд Тойнбі [2]

Oops something went wrong:

§ 16. СРСР: від доби Брежнєва до перебудови

Після усунення Хрущова Першим секретарем ЦК КПРС обрали Леоніда Брежнєва. Пізніше головою Ради Міністрів СРСР затвердили Олексія Косигіна.

Особа в історії

Леонід Брежнєв (1906-1982 рр.) — державний і партійний лідер СРСР у 1964-1982 рр. Народився у родині робітника-металурга в українському м. Кам’янському. Працював інженером на заводі. З 1937 р. — на керівній радянській і партійній роботі. З 1939 р. — секретар Дніпропетровського обкому КП(б) України. У роки війни Л. Брежнєв був у діючій армії. Із 1946 р. — перший секретар Запорізького обкому партії, з 1947 р. — перший секретар Дніпропетровського обкому партії, з 1950 р. — перший секретар ЦК Компартії Молдавії. У 1950-ті рр. очолював компартію Казахстану, керував освоєнням цілинних земель. У 1964 р. був одним із організаторів усунення М. Хрущова від влади. Пристрасний мисливець, любитель нагород.

1.1. Зміни в країні

З приходом до влади Л. Брежнєва нечувано збільшився бюрократичний апарат, який до 1980-х років зріс до 18 млн осіб і став одним із найбільших у світі. Була повернена «дохрущовська» структура керівних партійних і державних органів, замість раднаргоспів утворювали держкомітети, відновлювали галузеві міністерства.

У 1977 р. утверджено нову Конституцію СРСР, яка проголосила побудову в країні так званого розвиненого соціалізму.

1.2. «Косигінська» реформа 1965 р.

Реформа у господарстві повинна була сприяти економічному піднесенню завдяки розширенню самостійності підприємств, підвищенню матеріальної зацікавленості працівників. Було впроваджено госпрозрахунок, частина прибутку залишалася підприємствам. Виконання державного плану тепер виражалось не у валових показниках, а в обсязі продукції, що реалізовувалась.

У 1979 р. колгоспи та радгоспи кооперували в агропромоб’єднання та намагалися інтегрувати їх з промисловістю. Більше ресурсів виділяли на сільське господарство, легку та харчову промисловість, що підвищило обсяги виробництва продовольства й товарів народного вжитку. Значно підвищився рівень добробуту населення.

У 1965—1982 рр. майже втричі зріс обсяг промислового виробництва, сільськогосподарського — у 1,5 раза.

1.3. Зовнішня політика СРСР у 1960—1970-ті роки

1972 рік став поворотним у радянсько-американських відносинах. Цього року під час візиту президента США Р. Ніксона до Москви підписано угоду про скорочення стратегічних озброєнь (ОСВ-1), що встановлювала обмеження на створення систем протиракетної оборони і міжконтинентальних ракет.

Проте після введення радянських військ в Афганістан у 1979 р. НАТО прийняло рішення про розміщення в Західній Європі ракет середньої дальності, націлених на СРСР.

У відносинах із соціалістичними країнами Кремль прагнув контролювати «межі свободи» прорадянських режимів. Після спроб лібералізації соціалізму в Чехословаччині СРСР спільно з Польщею, НДР, Угорщиною і Болгарією ввів 21 серпня 1968 р. збройні сили в м. Прагу для «захисту завоювань соціалізму».

На початку 1960-х років різко загострилися відносини СРСР із КНР. Справа дійшла до збройних конфліктів у районі острова Даманський (Далекий Схід) і Семипалатинська (Центральна Азія). У 1970-ті роки Китай розглядали як потенційного супротивника СРСР.

Москва підтримувала арабські країни в їхній боротьбі з Ізраїлем, заохочувала кубинську інтервенцію в Анголі, була на боці «промарксистських сил» у Мозамбіку, Ефіопії, Ємені. СРСР втрутився в конфлікт між Сомалі й Ефіопією в районі Африканського Рогу, санкціонуваввторгнення в’єтнамських військ у Кампучію, підтримував ліві сили в Чилі, інших країнах Латинської Америки.

Проте остаточно підірвало політику розрядки радянське вторгнення в Афганістан 27 грудня 1979 р. Однак спроба нав’язати Афганістану соціалістичну модель розвитку зазнала краху.

2. БРЕЖНЄВСЬКА «ДОБА ЗАСТОЮ»: НАРОСТАННЯ КРИЗИ

У період 1964—1985 рр. будували нові міста й заводи, палаци культури і стадіони; створювали виші, відкривали нові школи і лікарні. СРСР вийшов на передові позиції у світі в освоєнні космосу, розвитку авіації, атомної енергетики, фундаментальних і прикладних наук. Певні досягнення спостерігалися в освіті, медицині, системі соціального забезпечення.

Однак з початку 1970-х років у країні стрімкими темпами наростала криза в соціально-економічній і суспільно-політичній сферах.

Сповільнилися темпи економічного зростання; розвиток економіки здійснювався екстенсивним шляхом. У СРСР реалізовувались 15 найбільших загальнодержавних програм: створення ЗахідноСибірського ТПК, побудова Байкало-Амурської магістралі та ін. Проте кошти розпорошувалися і не давали віддачі.

Не дала очікуваних результатів хімізація та меліорація сільського господарства. Прийнята в травні 1982 р. Продовольча програма стала фарсом.

Закупівлі сільськогосподарської продукції за кордоном зросли більш як у 10 разів, виник дефіцит продуктів у торгівлі.

Катастрофічно позначилась на економіці участь СРСР у гонці озброєнь. Водночас в умовах тодішньої світової економічної кон’юнктури СРСР одержував величезні прибутки від експорту нафти. Приплив «нафтодоларів» давав змогу відтягнути вияв негативних явищ в економіці.

Сам Л. Брежнєв після тяжкої хвороби (1974 р.) утрачав важелі управління країною, а його негативні особисті якості виявлялися сильніше. Нестримною була пристрасть до нагород. Падінню його авторитету сприяла і трилогія мемуарів («Мала земля», «Відродження», «Цілина»), написана іншими авторами від імені генсека. Члени родини Брежнєва загрузли в кримінальних справах.

Черга в продуктовому магазині в СРСР

Запитайте своїх рідних про значення висловів «дістати дефіцит», «авоська».

Причини краху реформ були пов’язані з самою природою соціалістичного господарства. Перетворення здійснювали в рамках командно-адміністративної системи, вони не були доповнені реформами політичної системи. Їх проводив партійно-господарський апарат, сформований ще в сталінську епоху.

Терміни і поняття

«Застій» (термін вперше вжив М. Горбачов) — період історії СРСР (1965-1984 рр.), коли КПРС та радянську державу очолював Л. Брежнєв. Період характеризувався сповільненням темпів соціально-економічного розвитку, нагромадженням кризових явищ у політичній та соціальній сфері й консервацією економічної та соціальної системи у рамках державного соціалізму, що виключало можливість її реформування.

Основні передумови системної кризи радянського суспільства

• Монопольна влада КПРС у радянській політичній системі.
• Величезні ресурси відволікалися на надання допомоги прорадянським режимам у країнах Східної Європи, Азії й Африки.
• Перевага надавалася екстенсивним методам ведення господарства.
• Регламентація економіки відповідно до народногосподарських планів призводила до дефіциту матеріальних і фінансових ресурсів, «авралів» у роботі підприємств, низької якості їхньої продукції.
• Зрівнялівка на виробництві ліквідувала стимули підвищення кваліфікації та продуктивності праці.
• Загострення екологічних проблем.
• Збільшення грошових доходів населення відставало від виробництва товарів широкого вжитку. Зростання дефіциту товарів і продовольства впливало на масову свідомість. Поширювалися алкоголізм і наркоманія.
• Відхід від лібералізації, фактична реабілітація сталінізму.

Історичний анекдот

За часів Сталіна було як в автобусі: один веде, половина сидить, інші трясуться.

За Хрущова — як у цирку: один говорить, всі сміються.

За Брежнєва — як у кіно: всі чекають кінця сеансу.

До прилавка м’ясного відділу магазину підходить покупець.

— Громадянине, у нас м’яса немає! А риби немає в іншому відділі, в рибному!

3. ДИСИДЕНТСЬКИЙ РУХ

У середовищі наукової і творчої інтелігенції, вірян почали виникати цілі групи людей, що були не згодні з режимом та відкрито виступали проти зневажання громадянських свобод. Цей неформальний громадський рух дістав назву дисидентство.

Терміни і поняття

Дисидент (від лат. dissidens — незгодний) — інакодумець, людина, яка не згодна з панівною ідеологією та владою. Дисидентство відстоює права громадян та інші демократичні принципи.

Основні учасники і напрями дисидентського руху

• Прихильники «справжнього марксизму-ленінізму» вважали, що радянський режим зіпсував це вчення, і необхідно повернутися до справжніх цінностей марксизму-ленінізму.
• Прихильники християнської ідеології говорили про необхідність дотримування християнських моральних принципів.
• Захисники національно-культурних прав націй, що представляли національні республіки, виступали проти політики русифікації, за надання національно-культурної автономії.
• Ідеологи ліберального напряму відстоювали ідею переходу до демократичного суспільства західного типу, виступали за лібералізацію соціально-економічних і суспільно-політичних відносин.

Датою народження дисидентського руху можна вважати 5 грудня 1965 р. (день прийняття «сталінської конституції» 1936 р.), коли на Пушкінській площі в Москві відбулася перша демонстрація під правозахисними гаслами.

Андрій Сахаров, академік, фізик, співтворець водневої бомби; політичний діяч і правозахисник, лауреат Нобелівської премії миру (1975 р.)

Паралельно виникла безцензурна література і преса («самвидав»). Відтоді поширювали машинописні тексти відомих дисидентів і правозахисників. Серед дисидентів визначилися свої лідери — А. Сахаров, В. Буковський, А. Марченко, З. Гамсахурдіа, П. Григоренко та ін.

25 серпня 1968 р. на Червоній площі в Москві відбулася єдина відкрита в СРСР акція протесту проти радянської інтервенції в Чехословаччині. У ній взяли участь лише вісім осіб.

Своєрідним маніфестом дисидентського руху стала робота академіка Андрія Сахарова «Роздуми про прогрес, мирне існування й інтелектуальну свободу» (червень 1968 р.). А. Сахаров стояв на позиціях, близьких до західного лібералізму.

Християнсько-демократичні цінності відстоював письменник О. Солженіцин, автор романів «У колі першому», «Архіпелаг ГУЛАГ», лауреат Нобелівської премії.

Стимулом для розвитку дисидентського руху стали підсумки Загальноєвропейської наради з безпеки і співробітництва в Європі (1975 р.). У країні створювалися групи сприяння виконанню рішень цього форуму, які відстоювали права людини.

Українська Гельсінська група (УГГ) створена 9 листопада 1976 р., а 7 липня 1988 р. на 50-тисячному мітингу у м. Львові на її основі проголосили створення Української Гельсінської спілки (УГС). Засновниками УГГ були Олесь Бердник, Петро Григоренко, Левко Лук’яненко, Оксана Мешко, Ніна Строката, Іван Кандиба, Олекса Тихий, Микола Руденко (керівник Групи), Мирослав Маринович, Микола Матусевич.

Влада сприймала дисидентство як «шкідливу течію, що ганьбить радянський державний лад». У 1970-ті роки вислані з країни чи змушені були виїхати за кордон письменники О. Солженіцин, В. Некрасов, В. Максимов, музикант М. Ростропович, співачка Г. Вишневська, поет Й. Бродський, кінорежисер А. Тарковський, театральний режисер Ю. Любимов та ін. Під репресії КДБ підпали громадяни, наприклад, за збереження книжок М. Булгакова чи А. Платонова. Активісти правозахисного руху пройшли через в’язниці, табори; їх примусово розміщали в психіатричні лікарні.

4. ПРИХІД ДО ВЛАДИ М. ГОРБАЧОВА

Після смерті Брежнєва (10 листопада 1982 р.), під час короткого перебування при владі Юрія Андропова (листопад 1982 р. — лютий 1984 р.), керівництво КПРС і країни спробувало реанімувати систему силовими методами.

Особа в історії

Михайло Горбачов (народився у 1931 р.) — останній лідер КПРС і СРСР у 1985-1991 рр., перший і останній президент СРСР (1990-1991 рр.). Народився в селянській родині. З 13 років періодично працював у колгоспі. Закінчив юридичний факультет МГУ і економічний факультет Ставропольського сільськогосподарського інституту. У 1966 р. обраний першим секретарем Ставропольського міськкому партії. З 1968 р. працював другим, з 1970 р. — першим секретарем Ставропольського обкому КПРС. З 1980 р. — член політбюро ЦК КПРС. У 1985 р. обраний генеральним секретарем ЦК КПРС. З 1989 р. — голова Президії Верховної Ради СРСР. З 1992 р. — на пенсії. Лауреат Нобелівської премії миру (1990 р.).

Михайло Горбачов.

Потім на вищі партійні і державні посади висунули важкохворого Костянтина Черненка (1984—1985 рр.), що перетворилося на фарс. У березні 1985 р., після смерті К. Черненка, лідером партії обрали 54-річного члена політбюро і секретаря ЦК КПРС М. Горбачова.

З приходом до влади М. Горбачова відбулися кардинальні зміни в керівництві партії та країни.

5. ЕКОНОМІЧНІ РЕФОРМИ

Перебудова. З березня 1985 р. в історії СРСР розпочався період, що прийнято називати «перебудовою». Мова не йшла про зміну політичного ладу. Необхідно було, як вважали реформатори, «оновити соціалізм», додати імпульсу прискореного розвитку.

Курс на «прискорення». Перший етап реформ (1985-1986 рр.). У квітні 1985 р. проголошено курс на прискорення соціально-економічного розвитку СРСР.

Після липня 1985 р. ухвалене нове законодавство, що дозволяло створювати малі та спільні підприємства, акціонерні товариства, комерційні банки. Їх очолювали, як правило, колишні керівники підприємств і установ. «Погріли руки» на перехідному етапі і кримінальні структури.

Головним змістом другого етапу реформ (1987-1989 рр.) була орієнтація на перехід від адміністративних методів до економічних за збереження централізованого управління. Реформа передбачала надання підприємствам самостійності, переведення їх на самофінансування. Однак реформу здійснювали в умовах монополії державної власності в економіці. Кооперативи обкладали непомірним податком (понад 40 %).

Спроби перетворень не були підкріплені кредитною, фінансовою політикою, що призвело до сплеску інфляції в країні в 1988 р. З магазинів зникали товари першої необхідності, вводилася вже забута карткова система. Відбулося обвальне зниження рівня життя населення. У 1989 р. розпочалися масові страйки шахтарів.

Третій етап реформ (1989-1990 рр.). Непослідовність і зволікання реформами призвели до поглиблення економічної і суспільно-політичної кризи вже в 1990 р.

6. ЛІБЕРАЛІЗАЦІЯ СУСПІЛЬНОГО І ПОЛІТИЧНОГО ЖИТТЯ. ГЛАСНІСТЬ

У вищих ешелонах влади відбулися кадрові зміни. На передові позиції висунулися нові політики: О. Яковлєв, Е. Шеварнадзе, Б. Єльцин. Ослабла цензура, із в’язниць і заслань поверталися дисиденти. Повернувся із заслання і А. Сахаров. У січні 1987 р. М. Горбачов вперше висунув ініціативу щодо здійснення політики «гласності» і демократизації суспільства.

Курс на «гласність» означав пом’якшення цензури засобів масової інформації, публікацію раніше заборонених книжок. У країні з’явились сотні незалежних газет і журналів, вільнішими ставали радіо, кіно і телебачення. Уперше в СРСР вийшли друком романи «Доктор Живаго» Б. Пастернака і «Життя і доля» В. Гроссмана. У журналах друкували твори О. Солженіцина. Гострі матеріали принесли популярність журналу «Огонёк» (його редактором був український журналіст

В. Коротич). Суспільне визнання здобули роман А. Рибакова «Діти Арбата», фільм Т. Абуладзе «Покаяння», перейняті осудом злочинів сталінізму. Люди почали більше думати, відкрито висловлювати свої думки.

Вибори депутатів уперше відбулися на альтернативній основі. Однак виборна система дала змогу частині партійно-бюрократичної номенклатури потрапити до складу депутатського корпусу.

I з’їзд народних депутатів відкрився в травні 1989 р. Сформована на з’їзді парламентська опозиція вимагала скасувати 6-ту статтю Конституції СРСР, що закріплювала за КПРС керівну роль у політичній системі держави.

7. АКТИВІЗАЦІЯ НАЦІОНАЛЬНИХ РУХІВ У КРАЇНІ

У роки «перебудови» національні проблеми різко загострилися. У грудні 1986 р. молодь Алма-Ати виступила проти призначення першим секретарем ЦК КП Казахстану Г. Колбіна. Криваві конфлікти на ґрунті міжнаціональних відносин мали місце в Придністров’ї, Фергані, Андижані, Душанбе, Нагорному Карабаху, Баку, Сумгаїті, в інших місцях. Вони супроводжувалися людськими жертвами, вигнанням представників національних меншин.

На тлі поглиблення економічної та політичної кризи наприкінці 1980-х років активізувалися національні рухи в СРСР, метою яких було здобуття незалежності. Серед новостворених масових національно-патріотичних організацій — «Народний рух України за перебудову», Народний фронт Естонії, литовський «Саюдіс» («Єдність») та ін.

Ще в листопаді 1988 р. Верховна Рада Естонської РСР проголосила державний суверенітет Естонії. Ця подія фактично стала початком розпаду СРСР. Протягом 1990 р. Литва, Латвія, РРФСР, Україна, Білорусь та деякі інші радянські республіки прийняли декларації про державний суверенітет.

Боротьба за демократію та незалежність республік розвивалася драматично. У Тбілісі в квітні 1989 р. під час розгону мітингу військами загинули 16 осіб. У Баку на початку 1990 р. за бездіяльності влади відбувалися погроми вірменів. Партійне керівництво дедалі більше дискредитувало себе. Повсюдно проводилися мітинги з вимогою скасувати 6-ту статтю Конституції СРСР, що було зроблено на III з’їзді народних депутатів (березень 1990 р.). Цією постановою закінчилася епоха безроздільного панування РКП(б)—ВКП(б)—КПРС у країні. На з’їзді був упроваджений інститут президентства в країні. Першим (і останнім) Президентом СРСР обрали М. Горбачова.

На І з’їзді народних депутатів РРФСР головою Верховної Ради РРФСР обрали Бориса Єльцина. Посилювалося протистояння Єльцина і Горбачова.

У всіх союзних республіках почала формуватися система багатопартійності. Після XXVIII з’їзду партії (1990 р.) розпочався масовий вихід комуністів з партії.

8. АНТИДЕРЖАВНИЙ ПУТЧ 1991 р.

Процес розпаду СРСР розпочався з виходу компартій союзних республік зі складу КПРС. Керівництво республік взяло курс на вихід із СРСР. Утім навесні 1991 р. розпочалися переговори керівників дев’яти республік (Росії, України, Білорусі, Казахстану, Узбекистану, Туркменістану, Киргизії, Таджикистану, Азербайджану) із Президентом СРСР та підготовка до підписання нового Союзного договору, 20 серпня 1991 р.

Проте 19 серпня 1991 р. розпочався путч. На всю країну пролунало повідомлення про створення Державного комітету з надзвичайного стану (ДКНС, російською мовою — ГКЧП). У цей час М. Горбачов перебував на відпочинку в Криму. Було оголошено надзвичайний стан в окремих регіонах країни. Розформовувалися структури влади, припинялася діяльність опозиційних партій і рухів, заборонялися мітинги і демонстрації. У Москву стягували війська. У постанові № 1 ДКНС було обіцяно підвищити заробітну плату, дати всім трудящим по 15 соток землі, забезпечити всіх житлом.

Проти путчистів виступили керівники РРФСР Б. Єльцин, І. Сілаєв, Р. Хасбулатов. Вони закликали росіян до загального страйку. Єльцин вимагав зв’язку з Горбачовим, звернувся до військовослужбовців із закликом не виконувати накази ДКНС. Надвечір 19 серпня біля «Білого дому» Росії зібралися тисячі людей, серед яких переважала молодь. 20 серпня в багатьох містах відбулися мітинги і демонстрації протесту. Згодом змовників заарештували. Спроба державного перевороту була відвернена.

Після краху перевороту була припинена діяльність КПРС, оголошено про початок реформи в системі КДБ, прийнято рішення про проведення радикальної військової реформи.

У країні утверджувалися демократичні принципи.

9. РОЗПАД СРСР

Спробу підписати новий Союзний договір було зірвано. З 23 серпня по 1 вересня 1991 р. проголосили свою незалежність Естонія, Латвія, Україна, Молдавія, Азербайджан, Узбекистан, Киргизія.

1 грудня 1991 р. в Україні відбувся референдум, у ході якого громадяни майже одностайно висловилися за незалежність республіки. Обраний Президентом України Леонід Кравчук сприйняв результати опитування населення як мандат на неприєднання України до нового Союзного договору. А без України Союз був неможливий.

Л. Кравчук, С. Шушкевич, Б. Єльцин після підписання Біловезьких угод

8 грудня 1991 р. у білоруській урядовій резиденції в Біловезькій Пущі (біля Бреста) зібралися керівники Білорусі, Росії й України — С. Шушкевич, Б. Єльцин, Л. Кравчук. Узгоджений варіант Союзного договору Єльцин запропонував першим підписати українському президенту. За власним зізнанням Кравчука, «доля договору повністю залежала від України». І він висловив категоричне «ні» Союзному договору. Натомість керівники Росії, України і Білорусі заявили про те, що «Союз РСР як суб’єкт міжнародного права і геополітична реальність припиняє своє існування».

Як розвалився СРСР: ретроспектива подій.

На цій самій зустрічі народилася «Угода про створення Співдружності Незалежних Держав» (СНД), підписана керівниками Росії, України і Білорусії. 13 грудня в Ашгабаті глави держав Центральної Азії в основному схвалили ініціативу створення СНД. 21 грудня в Алма-Аті відбулося підписання Декларації 11 держав на підтримку Біловезької угоди. Виняток становили республіки Прибалтики і Грузія. Остання приєдналася до СНД через два роки.

Після підписання Алма-Атинської декларації М. Горбачов

25 грудня 1991 р. виступив по телебаченню із заявою про припинення своєї діяльності на посаді Президента СРСР. У той самий вечір над Кремлем спустили червоний прапор з Державним гербом СРСР, а на його місці здійнявся російський триколірний прапор. Цей акт зміни державних символів поставив останню крапку в драматичній долі величезної країни, що називалася Радянським Союзом.

ЗАПИТАННЯ Й ЗАВДАННЯ

I. Систематизуємо нову інформацію

• 1. Назвіть вияви соціально-економічної кризи в СРСР у 1970-ті роки.
• 2. Які були передумови виникнення дисидентського руху? Схарактеризуйте його основні напрями.
• 3. У чому виявлялося загострення політичної боротьби в середині 1980-х років?
• 4. Які економічні реформи здійснювали у СРСР після 1985 р.?
• 5. Визначте причини посилення національних рухів у СРСР у середині 1980-х років.
• 6. Чим було викликане прийняття нового політичного курсу в 1985 р.?
• 7. Визначте етапи і сутність реформ у СРСР часів «перебудови».
• 8. Поясніть терміни і поняття: застій, дисидент, перебудова, гласність.
• 9. Покажіть на карті кордони республік СРСР станом на 1991 р.
• 10. Покажіть на карті райони міжнаціональних конфліктів у СРСР у період «перебудови».

II. Обговорюємо в групі

• 1. У чому виявлялася непослідовність політики та реформ М. Горбачова?
• 2. Яку небезпеку становив для країни та її громадян серпневий путч 1991 р.?
• 3. Як Ви вважаєте, чому без України існування нового Союзу було неможливим?

III. Мислимо творчо й самостійно

ВАЖЛИВІ ДАТИ

27 грудня 1979 р. — введення радянських військ в Афганістан

березень 1985 р. — обрання М. Горбачова генеральним секретарем ЦК КПРС

грудень 1991 р. — припинення існування СРСР