Породи свиней: особливості та характеристики

На сьогоднішній день у всьому світі існує близько сотні різновидів свиней. Третя частина з них була виведена ще під час СРСР. Російські фермери воліють закуповувати ті породи свиней, які виведені в підходящих кліматичних умовах для того чи іншого району країни.

У свинарстві досі користуються великою популярністю тварини українського, російського та білоруського походжень. Зарубіжні породи викликають деяке недовіру у багатьох фермерів, однак у цьому випадку бувають винятки.

Від чого залежить вибір породи свині?
Російські фермери воліють закуповувати ті породи свиней, які виведені в підходящих кліматичних умовах.
Групи поділу між породами свиней
Всі породи свиней експерти умовно розділили на чотири групи:

1 група – універсальна;
2 група – беконная;
3 група – м’ясна і мясосального;
4 група – сальна.
Деякі фахівці вважають за краще виділяти тільки три групи, тим самим не здійснюючи ділення між сальними і мясосального породами. Щоб віднести тварину до тієї чи іншої групи, необхідно для початку розглянути основні його характеристики. На продуктивність свиней впливає екстер’єр, розмір і ступінь плодючості.
Існує ряд морфологічних особливостей, за якими можна «на око» визначити, до якої групи ставитися конкретна свиня.

Приміром, м’ясні породи можна розрізнити по ряду основних ознак:

дуже масивне і подовжений тулуб;
передня частина помітно легше, ніж задня;
окіст не рахується важким;
груди не володіє великою глибиною;
обхват грудей невеликих розмірів, якщо порівнювати його з довжиною всього тіла.
Породи свиней, які більше підходять для виробництва сала, визначаються зовсім за іншими критеріями, а саме:

широке тулуб з помітною глибиною;
передня частина конституції тварини володіє масивністю і великою вагою;
величезний окіст з налитої формою;
Ганаши також великих розмірів і дуже м’ясисті;
обхват грудей повністю протилежний м’ясної породі: його довжина перевищує розміри самого тулуба.
Що стосується решти двох груп – беконной і універсальною, то між ними не існує особливих розмежувань. Вони займають проміжну позицію між вищепереліченими групами.
Як правило, сальні породи володіють меншою плодовитістю, ніж м’ясні.

Із зарубіжних видів останнім часом стала популярна американська різновид під назвою дюрок. Відмінною рисою цієї свині вважається її червона масть. Для початку ця порода виводилася лише для виробництва сала, проте м’ясо тварини викликало великий попит, і напрямок відразу вирішили змінити. Дюрок – дуже витривала свиня, але що стосується її плодючості, то в порівнянні з вітчизняними породами вона помітно нижче.

Групи поділу між породами свиней
Із зарубіжних видів стала популярна американська різновид під назвою дюрок.
Якісне м’ясо від цього виду можна отримати навіть в тому випадку, якщо схрестити дюрок з іншими видами свиней. Окрасою шкіри у цієї породи може починатися з золотистого кольору і закінчуватися темно-червоним відтінком. Середньодобовий приріст у вазі може варіюватися від 750 до 950 р Дюрок отримав свою популярність, завдяки своїй високій скоростиглості. Ще один плюс цієї свині полягає в тому, що якість її м’яса набагато стабільніше, ніж в інших порід.

Універсальна група
Основна порода, що відноситься до цієї групи – це велика біла. Вона вважається не тільки найпоширенішою різновидом свиней, але ставитися до найбільш підходящою породі для схрещування з іншими видами. Іноді велику білу породу дуже часто відносять до мясосального групі. Подібне розділення вважається в якійсь мірі правдивим, так як за часів СРСР велика біла порода використовувалася відразу в двох основних групах: м’ясний і мясосального.
До основних характеристик цього різновиду свиней можна віднести:

добре складене тіло;
широка і довга спина;
м’ясисті, сильні і правильно поставлені окосту;
в дорослому стані тварини можуть досягати 350 кг.
Споконвічною батьківщиною свині вважається Англія. У цієї породи свиней мається здатність швидко набирати у вазі. По досягненню особини піврічного віку вага її може доходити до 100 кг. Одна доросла свиноматка в змозі принести близько 10-ти поросят і більше. Крім того, тварина дуже невибаглива і може адаптуватися практично до всіляких кліматичних умов.

Беконна група
У даної групи є два яскравих представника:

естонська беконна порода;
ландрас.
Перший різновид відноситься до м’ясної групі. Однак переваги породи – низький вміст сала і велика кількість пісного м’яса, дозволили додатково визначити цей вид до беконной групі. Ця свиня була виведена в Данії, тому фермерам, бажаючим зайнятися розведенням цієї породи свиней, варто добре подумати над своїм рішенням.
Беконна група свиней
Перевага порід беконной групи свиней – низький вміст сала і велика кількість пісного м’яса.
Якщо дорослі особини можуть і не приносити фермеру особливих турбот, то молодняк і свиноматка цього виду дуже сприйнятливі до умов їх утримання. Особливо це стосується періоду запліднення і виношування поросят.

Основними характеристиками ландраса можна вважати:

подовжене статура;
довгі і низько звисають вуха;
світла, але не густа щетина;
тонка шкіра;
середня вага кнура становить близько 310 кг.
Свиноматки ландраса дуже швидко набирають покладений вагу в 250 кг. При досягненні молодняком ваги в 100 кг кількість пісного м’яса у них підвищується приблизно на 2%.

Естонська беконная порода за деякими своїми показниками може виявитися краще ландраса. Наприклад, практичним шляхом було доведено, що необхідну масу молодняк естонської породи набирає на 6 днів раніше, ніж поросята ландраса.

Основними морфологічними ознаки цього різновиду вважаються:

міцна конституція;
щодо довгий тулуб, що має помітне подовження посередині;
середніх розмірів голова, для якої характерна якась увігнутість;
округлі і добре розвинені окости;
міцні ноги;
середня вага кнура може становити 320 кг.

М’ясо та мясосального група
До цієї групи належить одна з найпоширеніших порід свиней – українська степова біла. Вона поширена не тільки по території Росії, але і в країнах СНД. Завдяки селекціонерам знаменитого українського заповідника «Асканія-Нова», ця порода є абсолютно невибагливої ​​у догляді. Велике статура тварини було досягнуто шляхом змішування великої білої свині з місцевими тваринами.

Основними характеристиками української степової білої породи вважаються:

міцна конституція;
широке тулуб;
звисають на очі вуха;
міцні кінцівки;
дуже густа щетина;
вагу дорослої кнура може досягати до 350 кг, а вага свиноматки – 250 кг.
Якщо тварини утримуються в нормальних умовах, то в одному опоросе може налічуватися до 12 поросят. Уже в піврічному віці молода свиня важить близько сотні кілограм.

М’ясо та мясосального група свиней
До цієї групи відносяться одна з найпоширеніших порід свиней – українська степова біла.
Середньодобовий приріст під час контрольного відгодівлі може доходити до 710 м

Сальна група
До даної групи відносяться в основному дві найпоширеніших породи свиней:
українська степова ряба;
миргородська.
Перша порода є другою різновидом свиней, яка була виведена вітчизняними селекціонерами. Великою популярністю вона користується і зараз, в основному в західній частині України. Першою ж в цьому своєрідному списку стала українська біла степова порода.

Основними характеристиками миргородської різновиди є:

досить широкий і глибокий тулуб;
спина відрізняється помітною шириною;
обхват грудей дорівнює довжині всього тулуба.
Українська степова ряба порода має строкатим забарвленням, в якій можуть бути наступні колери: чорний, чорно-рудий, чорно-білий. Виведений цей вид був у Херсоні, на території України.

У цієї породи свиней є такі характеристики, як:

довге і міцна статура;
масивна і глибока груди;
добре розвинені окости;
середня вага кнура сягає не більше 300 кг.
Основне своє поширення ця різновидність отримала на території Східної України. Середньодобовий приріст особин в середньому становить близько 680 м

Породи свиней

Велика біла порода є однією з найстаріших і найбільш поширених не тільки в Україні, а й в усьому світі, її розводять майже в усіх областях республіки, і тільки у Херсонській та Запорізькій областях її питома вага менша за 17 %. Велика біла порода свиней бере свій початок від великих білих англійських свиней. Місцеві свині Англії були великими на зріст, плодючими, але пізньоспілими. З метою поліпшення скороспілості в Англію завозились скороспілі китайські та сіамські свині. При схрещуванні місцевих англійських свиней із завезеними та довготривалій роботі з новими тваринами вдалося створити дрібну білу, середню білу та велику білу породи. Велика біла порода, як більш удосконалена, стала найпопулярнішою не лише в Англії, а й в інших країнах з розвиненим свинарством. В Україну свині великої білої породи завезені в кінці XIX століття, переважно в поміщицькі господарства і широкого впливу на поліпшення свинопоголів’я селян майже не мали. Нині продуктивність тварин складає багатоплідність — 10,8-11,4 поросяти на опорос, молочність — 76-85 кг, маса гнізда при відлученні 185-200 кг, відгодівельні та м’ясні якості — на рівні вимог класу еліта.

Позитивно впливаючи на рівень продуктивності свиней, комплексна селекція стримувала максимальний розвиток окремих ознак, що позбавило можливості перейти на вищий ступінь схрещування у свинарстві — гібридизацію. Враховуючи недоліки комплексної селекції, на початку 70-х років велику білу породу почали удосконалювати методом так званої переважаючої селекції, яка характеризується поліпшенням однієї або кількох ознак, що корелюють між собою. Цей метод селекції дає змогу, по-перше, швидше поліпшити продуктивні якості (легше — одну, ніж одразу цілий комплекс), і, по-друге, — створити в породі спеціалізовані стада, посилити в ній генетичну різнорідність.

Миргородська порода свиней виведена шляхом складного відтворного схрещування місцевих чорно-рябих свиней Полтавщини з беркширами, середньою білою, великою білою та в меншій мірі — великою чорною та темворсами. Роботу по створенню породи розпочали ще у 80-х роках 19-го століття. І тільки в 1921 році професор О.П. Бондаренко виявив кращі генотипи й продовжив спрямовану роботу по створенню нової породи. Для налагодження племінної роботи професор О.П. Бондаренко у 1927 р. завіз групу миргородських свиней до експериментального господарства колишньої Полтавської зоотехнічної дослідної станції і створив перше стадо цих свиней. Затверджено породу в 1940 році. Тривалий час робота з породою проводилася на чистопородній основі, і тільки протягом останніх 25 років для поліпшення м’ясних якостей почали застосовувати прилиття крові інших генотипів — в даному випадку порід п’єтрен і гемпшир. Використовуючи кнурів породи п’єтрен, у 1974 році було виведено лінію Переможця з високим виходом м’яса в тушах (59 % і більше). Тварини міцної конституції: голова середньої величини з трохи ввігнутим профілем; вуха невеликі, спрямовані вперед і вверх, інколи звисають, груди широкі; спина пряма, широка; міцні ноги середньої висоти; шкіра еластична, щільна, без складок; щетина густа, рівномірно покриває тулуб; масть переважно чорно-біла. Добре почуває себе в різних зонах України, пристосована до пасовищного утримання.

Показники розвитку і продуктивності миргородської породи на такому рівні: жива маса кнурів — 322 кг, довжина тулуба 181 см, а свиноматок, відповідно — 235 кг і 164 см; багатоплідність 10,8 поросяти на опорос; молочність 53 кг; маса гнізда в 2 міс. 182 кг; вік досягнення маси 100 кг — 188 днів; середньодобові прирости 710 г; витрати кормів на 1 кг приросту 3,9 к. од.; вихід м’яса в тушах 56 %; товщина шпику на рівні 6-7 ребра 29 мм.

Дещо більші витрати корму порівняно з іншими породами на одиницю продукції пояснюються тим, що процес жировідкладання у цієї породи наступає раніше, ніж у свиней інших порід. Після великої білої і української степової білої миргородська порода вважається третьою материнською формою, що широко використовують у системі гібридизації в Україні.

Українська степова ряба порода виведена в дослідному господарстві Інституту тваринництва “Асканія-Нова” під керівництвом академіка Л.К. Гребеня. При створенні породи застосували метод відтворювального схрещування тварин української степової білої, беркширської і мангалицької порід. При розведенні помісей “в собі” застосовувався тісний інбридинг. Затверджена порода у 1961 р. Масть цих свиней різних відтінків — темно-ряба, чорна, чорно-рижа та рижа. Тварини великого зросту, мають міцний кістяк, довгий округлий тулуб. У них нижчі, ніж у великих білих та українських степових білих свиней, ноги. Голова середнього розміру з помірно довгим рилом, профіль голови дещо ввігнутий. Спина широка, рівна, груди глибокі, широкі, ребра округлі, окости середньої виповненості, ноги міцні. Темперамент свиней спокійний. За витривалістю та пристосованістю до умов жаркого клімату півдня України мають перевагу порівняно з українською степовою білою породою.

За розвитком дорослі кнури і матки дещо перевершують вимоги класу еліта і в середньому по 4-х господарствах мають такі показники: жива маса кнурів — 301 кг, довжина тулуба — 183 см; свиноматок, відповідно, — 235 кг і 161 см. Продуктивність свиноматок: багатоплідність — 10,6 поросяти на опорос, молочність — 50 кг, маса гнізда в 2 міс. — 154 кг. Відгодівельні та м’ясні якості: вік досягнення маси 100 кг — 183 дні, середньодобові прирости — 650 г, витрати корму на 1 кг приросту — 3,75 к. од., товщина шпику на рівні 6-7 ребер — 30 мм.

Українська степова біла порода виведена в дослідному господарстві Інституту тваринництва “Асканія-Нова” Херсонської області під керівництвом академіка М.Ф. Іванова простим відтворювальним схрещуванням місцевих білих свиней півдня України з кнурами великої білої породи. У процесі виведення цієї породи для закріплення спадкових якостей кращих тварин на них проводили різні, переважно тісні інбридинги при одночасному строгому вибраковуванні одержаних тварин за міцністю конституції і вираженістю бажаних ознак.

Робота М.Ф. Іванова з виведення української степової білої породи свиней визнана класичною. Затверджена порода у 1934 р. Зовнішнім виглядом свині української степової білої породи схожі на свиней великої білої породи. Це тварини великого зросту, з міцною конституцією: голова помірної величини, з невеликим прогином профілю; груди широкі і глибокі; лоб широкий; рило широке, довге; ганаші добре розвинуті; спина пряма, широка; окіст середньої виповненості; вуха великі з товстою щетиною на краях; тулуб вкритий густою, довгою щетиною, нерідко кучерявою.

Продуктивність свиноматок: багатоплідність — 11,4 поросяти на опорос, молочність — 56 кг, маса гнізда в 2 місяці — 190 кг. Відгодівельні та м’ясні якості: середній вік досягнення живої маси 100 кг — 197 днів, середньодобові прирости — 688 г, витрати кормів на 1 кг приросту живої маси 3,89 к. од., товщина шпику на рівні 6-7 ребер — 30 мм.

Полтавська м’ясна порода створена протягом 1966-1992 рр. складним відтворювальним схрещуванням з використанням 5-ти порід — великої білої, миргородської, ландрас, п’єтрен і уессекс-седлбекської. Свині порівняно крупні, довгі, мають широкий і глибокий тулуб, добре обмускулені плечі, груди, пряму і широку спину, легку голову з невеликими, ледь звислими вухами і масивними окостами. Конституція міцна, тварини білої масті, порівняно стресостійкі, з добре консолідованою спадковістю. Розводять свиней у трьох племзаводах та на 30 племфермах і племрепродукторах різних зон України.

Дорослі кнури-плідники мають живу масу 300-350 кг, довжину тулуба 180-188 см, а свиноматки, відповідно, 230- 260 кг і 162-176 см. Продуктивність свиноматок провідних племінних стад: багатоплідність

— 10,4-11,6 поросяти, молочність — 52-59 кг, маса гнізда в 2 місяці — 185-240 кг; відгодівельні та м’ясні якості: вік досягнення маси 100 кг — 175-206 днів, середньодобові прирости — 690-870 г, витрати кормів на 1 кг приросту — 3,3-3,8 к. од., вихід м’яса в туші — 60-63 %, товщина шпику на рівні 6-7 ребер — 22-28 мм.

Українська м’ясна порода. Робота по створенню породи розпочата в 1981 р. на основі апробованого у 1978 р. Полтавського м’ясного типу свиней та помісей різних поєднань харківської, білоруської та асканійської селекції. У породі створено 3 заводських типи — центральний полтавський, харківський і асканійський з генеалогічною структурою 12 ліній кнурів і 25 родин свиноматок. Кнури і матки в масі великі, довгі, з добре розвиненими окостами та міцною конституцією.

За розвитком відповідають, а окремі перевищують вимоги класу еліта, мають високу резистентність, стресостійкі, пристосовані до умов промислової технології. Тварини білої масті. Продуктивність свиноматок: багатоплідність 11,1 поросяти на опорос, молочність — 55,4, маса гнізда у 2-місячному віці — 188,9 кг; відгодівельні та м’ясні якості, за даними оцінки 86 кнурів: рівень середньодобових приростів — 784 г, вік досягнення маси 100 кг — 177 днів, витрати корму на 1 кг приросту — 3,44 к. од., товщина шпику на рівні 6-7 ребер 24,4 мм.

Червона білопоясна порода. Необхідність створення лінії викликана підвищеним попитом товарного свинарства на скороспілих м’ясних кнурів для масового використання їх у регіональних системах породно-лінійної та міжлінійної гібридизації. Порода виведена методом складного відтворного схрещування свиней полтавського м’ясного типу (ПМ-1), а також порід великої білої, ландрас, гемпшир і дюрок. При створенні лінії ставилась мета одержувати високий, гетерозисний ефект при поєднанні кнурів цієї лінії з матками районованих порід, а гібридний молодняк від таких поєднань при забої живою масою 115-120 кг мав відповідати вимогам стандарту на м’ясну свинину. Свині порівняно великі, пропорційної будови тіла, з добре розвиненими м’ясними формами. Середня жива маса кнурів 316 кг, довжина тулуба 184 см, а свиноматок, відповідно, — 245 кг і 169 см. Середній рівень відгодівельних та м’ясних якостей: вік досягнення маси 100 кг — 176,5 дня, середньодобовий приріст на відгодівлі — 846 г, витрати кормів на 1 кг приросту — 3,48 к. од., вихід м’яса в туші — 62,1 %, товщина шпику на рівні 6-7 ребер — 25 мм.

До зарубіжних порід, які в різні роки були завезені в Україну, слід віднести ландрас, дюрок, уельську і велику чорну. Для поліпшення вітчизняних порід і створення нових генотипів в 60-70 роки завозилися такі породи кнурів як п’єтрен, гемпшир, уессекс-седлбек.

Порода ландрас створена в Данії схрещуванням місцевих датських свиней з великою білою породою в умовах повноцінної годівлі. При цьому вівся тривалий добір і підбір помісей за скороспілістю, витратою кормів на одиницю продукції та м’ясними якостями.

Свині породи ландрас білої масті, крупні на зріст, довгі (окремі кнури досягають довжини 2 м), з великими звислими на очі вухами. Голова легка, шкіра тонка, окости глибокі й добре виповнені, груди вузькуваті, ноги сухі, міцні. В Україну ландраси завезені з Канади, Швеції, Англії і племінних господарств Російської Федерації та Латвії. Внаслідок спеціалізації породи м’ясних якостей ландраси, особливо підсисні матки і ремонтний молодняк, вимогливі до умов зовнішнього середовища. За незадовільної годівлі і утримання у свиноматок знижується заплідненість, багатоплідність, а у молодняку втрачаються скороспілість і м’ясні якості. Кнури цієї породи в Україні мають середню масу 308 кг при довжині тулуба 184 см, свиноматки, відповідно, — 230 кг і 165 см; багатоплідність маток становить 10,5-11,0 поросят на опорос при живій масі гнізда в 2 міс. 170-216 кг; середньодобові прирости молодняку на контрольній відгодівлі — 700-750 г, оплата корму 3,5-3,8 к. од. і вихід м’яса в туші 58-60 %. Порода ландрас є однією з провідних батьківських форм і широко використовується в обласних системах схрещування і гібридизації. Кнурів цієї породи поєднують практично з усіма материнськими формами — породами великою білою, українською степовою білою, миргородською, українською степовою рябою, великою чорною. Це дає змогу поліпшити відгодівельні і м’ясні якості помісного та гібридного молодняку на 8-15 %.

Порода дюрок виведена в США у 1960 р. Масть свиней червона з відтінками від темного до світло-червоного кольору. За кількістю поголів’я в США вона посідає перше місце (30 %). В Україну свині породи дюрок завезені вперше із США у 1976 році, а пізніше з Чехословаччини — в 1983, 1984, 1985 рр., з Англії — в 1991 р. Нині свиней породи дюрок розводять у племзаводі “Степовий” Запорізької, дослідному господарстві Інституту тваринництва “Асканія-Нова” Херсонської і селекційно-гібридному центрі “Золотоніський” Черкаської областей. Свині породи дюрок мають широкі і глибокі груди з округлими ребрами; спина аркоподібна; окости добре виповнені; ноги високі з торцовою постановкою. Голова широка з трохи ввігнутим профілем. Свині відрізняються спокійною поведінкою.

Жива маса кнурів у племінних господарствах України 318-343 кг, довжина тулуба 184-188 см; маток, відповідно, 252-277 кг і 169-171 см. Свиноматки породи дюрок від інших порід відрізняються дещо нижчим рівнем репродуктивних якостей, особливо за багатоплідністю. У середньому вона становить по селекційних стадах 10,2 поросяти на опорос. Висока мінливість за багатоплідністю свідчить про можливість поліпшення цієї ознаки відбором і підбором тварин, а також створенням належних умов годівлі і утримання. Порода відрізняється високим рівнем відгодівельних та м’ясних якостей: середньодобовий приріст — 750800 г, витрати кормів на 1 кг приросту — 3,6-3,7 к. од., товщина шпику — 19-23 мм при виході м’яса в туші 61-63 %. Тобто, порода дюрок є типовою батьківською формою і головне її призначення — використання у системах схрещування і гібридизації з різними материнськими формами.

Уельська порода відноситься до найбільш старих порід Англії і виведена в минулому столітті прилиттям місцевим довговухим свиням крові азіатських порід. У 50-х роках 20-го століття проведено значне прилиття крові породи ландрас із Швеції. Тварини крупні, з довгим тулубом і добре розвиненими м’ясними формами. Голова довга з трохи ввігнутим профілем, вуха великі, нависають на очі, масть біла. За зовнішнім виглядом і продуктивністю порода близька до шведських ландрасів, але тварини більш компактні і мають міцнішу конституцію, менш вибагливі до умов годівлі і утримання. Використовують породу в системах схрещування і гібридизації як батьківську форму.

У віці 36 міс. і старшому кнури мають живу масу 330 кг, довжину тулуба 189 см; свиноматки, відповідно, — 245 кг і 172 см. Багатоплідність свиноматок — 11 поросят. На контрольній відгодівлі середньодобові прирости молодняку становлять 750 г, витрати корму на 1 кг приросту 3,7 к. од., вік досягнення маси 100 кг — 186 днів, вихід м’яса в туші 58-60 %.

Велика чорна порода виведена в Англії у другій половині XIX століття схрещуванням місцевих довговухих свиней з неаполітанськими і китайськими тваринами. У колишній Радянський Союз їх завезено в кінці 50-х років XX століття. Для тварин цієї породи характерні широкий і глибокий тулуб, добре виповнений окостами. Голова середньої довжини, профіль трохи ввігнутий, вуха нависають на очі, ноги короткі й міцні. шкіра темного кольору, щетина чорна, тонка. До недоліків екстер’єру цієї породи відносять складчастість шкіри, звислість заду, тендітність конституції. Маса дорослих кнурів в середньому 300-315 кг, свиноматок — 215-225 кг; багатоплідність маток — 10,5-11,0 поросят на опорос, маса гнізда в 2 міс. — 160-175 кг.

Свиней великої чорної породи, насамперед кнурів, широко використовують для промислового схрещування з матками основних планових порід, особливо — великою білою. Чисельні науково-виробничі дані свідчать про те, що багатоплідність підвищується на 0,5 поросяти, строки відгодівлі помісей скорочуються на 15 діб, а середньодобові прирости зростають майже на 8 %.

Гемпширська порода. Одна із стародавніх порід Америки. Походить від англійських свиней, яких розводили в Шотландії і які поступово перемістилися на південь Англії — графство Гемпшир. Ці свині потрапили до США в 1825 р. Протягом тривалого періоду їх парували з іншими породами — так званими тонкошкірими. В 1893 р. створена перша асоціація по реєстрації тонкошкірих свиней, а в 1904 р. породі дали назву гемпширська. Порода почала поширюватися по всіх штатах. Тепер гемпширів розводять на всій території США, за чисельність вона посідає третє місце в країні серед інших порід.

Гемпширську породу створювали в умовах невеликих фермерських господарств без певної селекційної програми. Тому на першому етапі динаміка її удосконалення була незначною. В 20-х роках XX ст. гемпширські свині стали найпоширенішими в районах, де вирощували кукурудзу.

Порода стала швидко видозмінюватися в бік поліпшення м’ясних якостей, виповненості окостів, міцності конституції, підвищення стресочутливості. Чіткою селекційною програмою за порівняно короткий строк було значно підвищено комерційну значимість породи.

Характерна особливість гемпширських свиней — високі адаптаційні властивості, добра пристосованість до утримання на пасовищах.

Тварини мають довгий тулуб, міцну аркоподібну спину. Кінцівки поставлені правильно, міцний кістяк трохи грубуватий, пряма постава ратиць. Голова легка, з довгим прямим рилом, короткими прямостоячими вухами, міцними щелепами, підтягнутими ганашами. Масть чорна, з характерним білим поясом навколо тулуба на рівні передніх кінцівок. Конституція в цілому значно ніжніша. Тип нервової системи легкозбуджуваний. Свині середніх розмірів. Для свиноматок характерна невисока багатоплідність з добре розвиненими материнськими якостями. Поросята до відлучення досягають великих розмірів. На відгодівлі середньодобові прирости становлять 850-960 г.

Важлива особливість гемпширів — це добре розвинена філейна частина і великі виповнені окости. Порода займає провідне місце за величиною “м’язового вічка”.

До нашої країни гемпширів завезли близько 20 років тому, їх використовують в основному для одержання товарних гібридів. Було проведено значну кількість досліджень на комбінаційну здатність для створення нових заводських типів і синтетичних ліній свиней. Порода пластична і має можливість для значно ширшого використання її потенціалу.

Порода п’єтрен. Виведена в Бельгії у провінції Брабант у результаті тривалого відбору найбільш м’ясних помісних свиней, одержаних від схрещування беркширської, великої білої та деяких інших порід, а також, мабуть, виявленням мутантів, що виникли внаслідок спорідненого парування. Офіційно порода визнана в 1920 р., однак протягом тривалого періоду не набувала господарського значення і практично зникла під час другої світової війни. Повторно її почали розводити в 1950 р., і з того часу вона стала поширеною в усіх країнах світу. Значного поширення й подальшого розвитку порода набула у Франції, куди завезена в 1955 р.

Свині породи п’єтрен характеризуються відмінними м’ясними формами, добрим розвитком мускулатури. Тулуб у них компактний, широкий, циліндричної форми. Кінцівки короткі, голова легка, з прямим профілем, рильце широке. Вуха короткі, спрямовані горизонтально. Груди широкі, середньої глибини. Спина широка, м’язи вздовж хребта утворюють жолобок, боки округлі, ребра круто вигнуті. Добре виповнені окости, які опускаються до скакального суглоба. Кістяк тонкий, але міцний. Кінцівки укорочені. Копита добре розвинені, тварина пересувається на передніх краях копит. Шкіра занадто товста, без чорних плям. Щетина жорстка й коротка. Масть біло-сірувата з темними плямами неправильної форми.

Жива маса дорослих кнурів становить 270-290, а свиноматок — 230250 кг. Останні мають невисокий показник багатоплідності — 8-10 поросят.

На відгодівлі молодняк живої маси 100 кг досягає у 210-230-добовому віці. Середньодобові прирости становлять 500-600 г. Витрати корму на 1 кг приросту 3,5-4,0 корм. од. Тварин породи п’єтрен широко використовують для поліпшення м’ясних якостей помісей при схрещуванні з іншими породами у багатьох країнах світу — Франції, Англії, Німеччині, Польщі, Аргентині, Іспанії та ін.

У нашу країну вперше їх завезли у 1964 р. За даними проведених досліджень при чистопородному розведенні тварини породи п’єтрен недостатньо акліматизовуються, показники їх продуктивності значно нижчі інших планових порід.

Не досягли значних результатів з використанням свиней породи п’єтрен в якості батьківської форми. Поряд з тим відмінною особливістю тварин цієї породи є добрі забійні якості. Помісні підсвинки з часткою крові п’єтренів краще використовують азотисту частину корму.

П’єтрени набули значного поширення і мають перспективу при створенні синтетичних ліній свиней у системі гібридизації.

Північнокавказька порода. Виведена методом складного відтворного схрещування місцевих кубанських свиней з тваринами великої білої, беркширської та білої коротковухої порід при тривалій цілеспрямованій селекції. Породу створювали в господарствах Ростовської області і Краснодарського краю під методичним керівництвом академіка П. Ю. Ладана. Роботу по виведенню породи розпочали у 1936 р. у навчальному господарстві Новочеркаського зооветеринарного інституту і в ряді радгоспів та колгоспів Ростовської області і Краснодарського краю. В процесі селекції особливу увагу приділяли одержанню конституціонально стійких тварин, здатних до розведення в тваринницьких приміщеннях напіввідкритого типу протягом року з максимальним використанням грубих і соковитих кормів. Порода формувалася у сальному напрямі продуктивності. Кубанських свиней схрещували з кнурами великої білої породи і при жорсткому вибракуванні (90 %) відбирали помісі другого й третього поколінь для схрещування з кнурами беркширської породи з метою поліпшення скороспілості і сальності. Беркширська порода забезпечила підвищення цих якостей, але знизила багатоплідність свиноматок. Для усунення основного недоліку приливали кров білої коротковухої породи, використовуючи для цього багатоплідних свиноматок. Офіційно порода затверджена у 1955 р. У результаті подальшої селекції порода суттєво удосконалювалася. Нині вона відповідає вимогам як сального, так і універсального типів продуктивності, поширена для розведення в Ростовській і Волгоградській областях, Краснодарському і Ставропольському краях Російської Федерації та в Україні (Луганській, Донецькій та ін. обл.).

Свині північнокавказької породи характеризуються такими екстер’єрними особливостями: широка голова з невеликим вигином профілю рила; глибокі і широкі груди з округлими ребрами без перехвату за лопатками; спина й поперек широкі; крижі округлі; окости добре виповнені, округлі, глибокі, низько опускаються до скакального суглоба; кінцівки міцні; кістяк негрубий, ратиці тверді; щетина густа, м’яка, рівномірно вкриває весь тулуб, масть чорно-ряба, частково біла. Жива маса дорослих кнурів досягає 310-350, а свиноматок — 220-230 кг. Свиноматки характеризуються добрими показниками багатоплідності — 10-11 поросят, молочності — 50-55 кг. Для тварин властивий прискорений ріст у молодому віці. На контрольній відгодівлі підсвинки досягали живої маси 100 кг за 178-185 діб при середньодобовому прирості 710-740 г і витраті корму на 1 кг приросту 4,0-4,2 корм. од. Довжина туші забитих тварин становить 9092 см, товщина шпику над 6-7 грудними хребцями — 30-32 мм, площа “м’язового вічка” — 28-30 см , маса заднього окосту — 10,6-10,8 кг.