Шкарлет пішов, ректори – лишилися. Як деякі керівники вишів десятиліттями залишаються на посадах через “діру” в законі

У той же час у парламенті ще з минулого року лежить законопроєкт, який потенційно міг би закрити “діру” в ЗУ “Про вищу освіту” і позбавити “старі” кадри можливості переобиратися в ректори на н-ний термін.

“Українська правда. Життя” розбиралася, як керівникам окремих університетів, зокрема НПУ імені Драгоманова, вдається залишатися у ректорському кріслі десятиліттями, як цьому сприяє влада й чому все це підриває автономію вишів.

Як ректор педуніверситету імені Драгоманова переобрався на п’ятий термін

Вчений, професор і доктор філософських наук Віктор Андрущенко, відомий ліберальним ставленням до плагіату у науковій праці, у лютому 2023-го вкотре очолив київський Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова. Це стало можливим завдяки лазівці в законі про вищу освіту. Саме за його каденції виш не безпідставно набув репутації “розсадника плагіаторів”.

Як Андрущенку вдалося очолювати виш уже 20 років? У серпні 2022-го уряд за пропозицією МОН ухвалив рішення про приєднання Державного інституту сімейної та молодіжної політики до НПУ ім. Драгоманова. В результаті утворили нову юрособу – “Український державний університеті імені Михайла Драгоманова” із в.о. ректора Андрущенком. З тим самим майном та професорсько-викладацьким складом. Це і дозволило ректору цілком легітимно висунутися на черговий термін.

Вже у лютому цього року Андрущенка переобрали ректором педуніверситету де-факто на п’ятий термін, який, зважаючи на реорганізацію, тепер вважається першим.

Примітка: ректорські вибори проводяться раз на п’ять років шляхом закритого голосування науковцями університету, відсотком студентів і технічних працівників.

Між іншим, Андрущенко був науковим керівником дисертації нового міністра освіти і науки Оксена Лісового, якого ще до офіційного призначення звинуватили у плагіаті. Він же був одним із керівників ЗВО, хто підтримав Сергія Шкарлета, який теж “прославився” академічним плагіатом, і підписав колективний лист за призначення його повноцінним міністром освіти і науки у 2020-му.

Події перед черговим переобранням Андрущенка свідчать про те, що ексочільник МОН переймався перебігом виборів у педуніверситеті Драгоманова. За тиждень до виборів, 16 лютого, Шкарлет завітав до вишу, щоб підтримати Адрущенка на форумі “Модернізація педагогічної освіти у глобальному вимірі безпеки соціально-турбулентного світу”. У цей же день Шкарлет та Андрущенко разом перебували на форумі “Педагогічна еліта України: ціннісні орієнтири”.

“Фіктивна реорганізація університетів з метою утворення нової юрособи могла відбутись тільки за умов активної участі МОН. Усі ректори, які за допомогою фіктивної реорганізації та формального утворення нової юридичної особи, пішли на новий термін, просто поглибили кризу цих університетів”, – наголосив перший проректор Київської школи економіки та ексзаступник міністра освіти у 2019-2020 роках Єгор Стадний.

Тривале перебування одного і того самого ректора на посаді не пішло на користь університету, наголошує аналітикиня Ірина Когут. Лише за останні 5 з 20 років правління Андрущенка університет Драгоманова опустився з 21-ї на 82-гу сходинку навіть у локальному рейтингу від Центру міжнародних проектів “Євроосвіта”.

Закон – (не) для всіх

Лазівкою у законі “Про вищу освіту” для Андрущенка виявилася фраза про неможливість переобрання ректором на третій термін у “відповідному” університеті.

“Одна і та сама особа не може бути керівником відповідного закладу вищої освіти більше ніж два строки”, – констатує абзац перший ч.1 ст. 42 ЗУ “Про вищу освіту”.

Утім, є одне “але”: нова юридична особа – формально “новий” університет. Щоправда, на папері.

Схема, за допомогою якої керівники окремих вишів фактично анулюють свій термін перебування на посаді, полягає у реорганізації університетів шляхом перетворення, злиття, поділу, виділу або приєднання однієї юридичної особи до іншої.

Аналітикиня аналітичного центру CEDOS Ірина Когут підтвердила, що саме це уточнення в законі відкриває можливість переобрання перед керівникам ЗВО.

“Чому взагалі можна бавитися з цією реорганізацією? Тому що в законі про вищу освіту так сформульована норма про обмеження терміну перебування на посаді – не можна бути керівником відповідного закладу вищої освіти понад два терміни”, – пояснює Когут.

Хто ще очолює університети десятиліттями?

Ректор НПУ ім. Драгоманова – не єдиний, хто перебуває на посаді вже понад 20, а то і всі 25 років.

Наприклад, НТУУ Київський політехнічний інститут, якому у 2016-му присвоїли ім’я Сікорського, ще з 1992 року очолює Михайло Згуровський. У 2018-му громадська ініціатива STUDWATCH UKRAINE викрила корупційні схеми ректора у власній альма-матер, оприлюднивши докази того, як фірми, близькі до Згуровського, отримали монополію на будівництво та ремонти в КПІ, коли ніхто ще навіть не мріяв про систему ProZorro. Згуровський також серед числа тих, чиєю підтримкою свого часу заручився Сергій Шкарлет, щоб очолити МОН.

Серед тих, хто фактично понад 25 років очолює найповажніші ЗВО країни, також ректор Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького Борис Зіменковський (з 1998 року) та ректор Національного університету “Острозька академія” Ігор Пасічник (з 1996 року).

“Острозька академія – маленький університет, в межах якого всі стратегічні рішення залежать безпосередньо від ректора. Наявність сильного харизматичного лідера, який довів свою відданість спільній справі, імпонує багатьом працівникам та студентам”, – наголошує Шулик.

Водночас у 2020 році, після останнього переобрання Пасічника у 2019-му, в університеті за його ініціативою проводилося анонімне опитування щодо того, кого викладачі бачать його наступником.

Попри те, що ректор “Острозької академії” переважно користується довірою серед педагогічного складу, у його біографії теж є скандальні сторінки. Наприклад, у жовтні 2019-го він озвучив думку, що студенти академії не повинні мати права доступу до публічної інформації вишу. Сталося це після того, як одна зі студенток академії та журналістка острозького видання поцікавилась у ректора вартістю встановлених на кампусі скульптур.

Чому не ухвалюють законопроєкт, який забороняє переобиратися на 3 термін?

Варто почати з того, чому ми здебільшого акцентуємо увагу на виборах саме у педуніверситеті Драгоманова. Законопроєкт №8050 щодо забезпечення демократичних засад управління вишами подали до Верховної Ради одразу після реорганізації цього університету (серпень) – у вересні, про що свідчать щонайменше офіційні дані. Важливість цієї передумови нам також підтвердив один із ініціаторів документа – народний депутат Роман Грищук.

Документ №8050 закриває “діру” у законі про вищу освіту, забороняючи одній і тій самій особі будь-де обиратися на третій термін.

При цьому остаточне рішення залишається за Погоджувальною радою. Саме вона визначає, які законопроєкти потрапляють до зали пленарного засідання на голосування. Утім, документ не поспішають ухвалювати вже четвертий місяць.

Ярослав Юрчишин пояснює цю затримку “шаленим спротивом ректорів”, який, зокрема, і полягає у реорганізаціях вишів, аби відкрити собі можливість переобратися знову.

“Найбільший спротив – це самі ректори, які діють через своїх випускників закладів освіти”, – додає парламентарій.

Випускниками, за його словами, зокрема, є й деякі депутати ВР, “тому блокування законопроєкту йде на достатньо високому рівні”.

Не остання роль у цьому процесі була відведена і Міністерству освіти і науки за головування Шкарлета.

“Робилося все, щоб заблокувати цей законопроєкт. Зрештою, ми пам’ятаємо його втручання у вибори у Могилянській академії та низці інших вишів. Він навпаки сприяв тому, щоб ректори довічно працювали, обходячи закон”, – вважає Юрчишин.

Коментуючи особисту мотивацію неназваних колег, він зауважив, що депутати часто “випливають” на посадах при ректорах, адже статус законодавчо не забороняє їм займатися науковою діяльністю. Звідси і відповідь на питання, чому влада, декларуючи прогресивну політику, приносить в жертву ректорам “радянського гарту” сектор вищої освіти.

“Якщо прийде новий ректор, який запровадить перевірку на академічну доброчесність та відсутність плагіату (наприклад, у Могилянці, де всіх викладачів та студентів перевіряють), то частина людей може втратити свої варіанти “Б”, куди повертатися після закінчення політичної кар’єри.

Для декого це навіть не варіант “Б”, а “плюс”, адже “наукова діяльність” не дорівнює “великі кошти”, але приносить додаткові ресурси. Частина депутатів активно цим займається. Зрештою, при тому рівні забезпечення, який є зараз в Україні, для багатьох це достатньо вагома частина родинних бюджетів”, – пояснює Юрчишин.

Зараз у Раді сподіваються, що політика нового міністра освіти і науки Оксена Лісового пришвидшить ухвалення законопроєкту.

“Дуже сподіваюся, що ми отримаємо новий поштовх з боку Міністерства освіти і науки. Не секрет, що найбільше противилися призначенню Оксена Лісового саме ректори. Навіть написали лист на підтримку Шкарлета з проханням не призначати міністром директора МАН“, – резюмував нардеп.

У розпорядженні “Української правди” опинився той самий лист на підтримку вже ексочільника МОН, у якому керівники деяких закладів вищої освіти зверталися до президента Володимира Зеленського, керівника його Офісу, парламенту та уряду з проханням залишити Шкарлета на посаді.

Аргументували своє звернення тим, що відставка ексміністра освіти є “недоречною” і нібито дестабілізує відомство в умовах війни. Не оминули згадкою і так званий “політичний булінг” Шкарлета у медіа.

Загалом, за даними джерел УП серед депутатів “Слуги народу”, таких заяв з ідентичним змістом було п’ять.

Утім, закон, коли його ухвалять, не матиме зворотної дії – ректорів не зможуть звільнити “заднім числом”. Також нардеп Юрчишин визнає, що і ці зміни до закону про вищу освіту можуть бути не остаточними, але закриють проблеми з переназиванням, реорганізацією, зміною юридичної адреси та інших схем, опрацьованих ректорами.

Член колегії МОН Микита Андрєєв не розділяє надії депутатів щодо документа. На його думку, запропонований законопроєкт вже має неточності. Адже навіть за умов його ухвалення ректори зможуть продовжувати своє перебування на посаді – наприклад достроковим перериванням контракту, що створить підстави не вважати строк повноцінним у розумінні Закону.

“Креативності нашим ректорам та їхнім юристам вистачить, я в цьому не сумніваюсь”, – вважає член колегії МОН.

При цьому вирішити проблему н-ного переобрання, на думку Андрєєва, може політична воля уряду.

Ще одна “діра” в законі

Попри те, що вишам за законом дозволено об’єднуватися, випадки фіктивної реорганізації університетів довести складно. Утім, на думку Юрчишина, можливо прописати чіткі передумови до реорганізації та вимоги надавати аргументацію щодо необхідності цього процесу.

“Навіть якщо не буде доведена доцільність цієї реорганізації, то яка стаття у цьому випадку може стати підставою для оскарження реорганізації чи обнулення терміну ректора? Це – дірка в законі, яка не регламентується чинним законодавством”, – каже Юрчишин.

При цьому довести, що реорганізація була фіктивною, можливо. Однак для цього необхідно, щоб свідчення правоохоронним органам надавали працівники вищого навчального закладу. А знайти мотивацію, щоб вони почали говорити, достатньо складно, додає нардеп.

KPI як інструмент “розпізнавання” ефективного управлінця, але є “але”

За словами члена колегії МОН Микити Андрєєва, така необхідність з’явилася тому, що деякі виші відмовлялися надавати відповідну інформацію на публічні запити. Утім, попри зміни, законодавством не передбачено жодних юридичних наслідків за недосягнення ректорами цільових показників у терміни, визначені законом. Це ще одна прогалина, яку необхідно ліквідувати, наголошує Андрєєв.

“Напевно, за наївною думкою авторів цих норм, передбачалося, що при виборах на наступний термін, виборці (студенти, викладачі, працівники) побачать, що KPI не досягнуто – і не проголосують вдруге. Звичайно, в українських реаліях з вертикальним управлінням та адміністративним тиском такі інструменти демократії не працюють”, – визнає він.

Опція KPI могла би бути життєздатною, якби невиконання цільових показників передбачало наслідки. Зокрема, недопуск кандидата до наступних виборів або ухвалення рішення про дострокове звільнення, наприклад, наглядовою радою закладу або Міністерством освіти і науки, з яким ректори укладають контракти, де і прописані KPI.

Проблема не лише у строках

Тривале перебування ректорів на посадах та втручання у вибори МОН, як це було, наприклад, у випадку з Києво-Могилянською академією, підриває автономію вишів та спроможність академічної спільноти, яка втрачає здатність до саморегулювання, впроваджувати прогресивні зміни.

Щоб зрозуміти поняття “автономія ЗВО”, варто звернутися до нормативно-правових актів. У законі “Про вищу освіту” зазначено, що “автономія вищого навчального закладу – це самостійність, незалежність і відповідальність вищого навчального закладу у прийнятті рішень стосовно розвитку академічних свобод, організації наукових досліджень, освітнього процесу, внутрішнього управління, економічної та іншої діяльності, самостійного добору і розстановки кадрів у межах, передбачених цим Законом”.

Автономія ЗВО є одним із ключових принципів Болонського процесу.

Коментуючи вибори в педуніверситеті Драгоманова, аналітикиня Ірина Когут зауважила: якщо не працює демократичний механізм виборів, прописаний у законі “Про вищу освіту”, то латання “дірок” не врятує. Її позиція зумовлена тим, що врешті-решт саме академічна спільнота дозволила не лише вп’яте висунути Андрущенку свою кандидатуру, але і проголосувала за нього на виборах.

“Викладачі, студенти з певних причин голосують за цю людину. І це найбільша проблема. Відсутність альтернативних кандидатів це теж проблема, коли університет не має управлінців, які можуть скласти конкуренцію таким ректорам.

Але є ще серйозні системні проблеми – спроможність освітянської спільноти та демократичність врядування. На превеликий жаль, усі “дірки” не закрити. Якщо є бажання зберегти контроль над закладом вищої освіти, можна поставити свого кума/свата/брата на цю посаду”, – визнає аналітикиня.

Когут наголошує, що академічна спільнота у всьому світі – одна зі спільнот, якими не можна керувати зовні.

“Історія з Драгомановим має ще раз нам нагадати, що один зі стовпів реформи вищої освіти – це розбудова спроможної академічної спільноти. Спроможної – це не лише такої, що здатна викладати, досліджувати і навчатися, а і такої, яка здатна до самокерування”, – додала вона.

Що втрачає університет, коли ним десятки років керує одна людина?

Як зауважив перший проректор КШЕ Єгор Стадний, складно уявити здорову управлінську модель з амбітними управлінцями, цікавими проєктами, якщо все зводиться до того, аби забезпечити перебування конкретного ректора на посаді понад 20-30 років.

“Ці університети перетворені у приватні вотчини”, – наголошує він.

На думку аналітикині Ірини Когут, навіть якщо ректор – професійна людина, яка допомагає втілювати реформу освіти та гарантує її хорошу якість, але довго перебуває на своїй посаді, університет втрачає імпульс до розвитку, нагоду спробувати нові підходи в управлінні. В результаті потенційні нові лідери не мають змоги проявити себе.

“Якщо ти знаєш, що ніколи не зможеш втілити своє бачення розвитку університету на керівній посаді, то і мотивації стати лідером в освітній спільноті немає.

Якщо ж ректор не дуже хороший, то це означає стагнацію, подекуди – призначення на керівні адміністративні посади не за якість роботи, а через особисті контакти. Університет з живого організму перетворюється на застигле болото без руху і розвитку. Для академічної спільноти це особливо страшно, тому що освіта і наука мають бути динамічними”, – вважає аналітикиня.

Діана Кречетова, “Українська правда. Життя”

Університет №1: хто стане новим ректором?

25 листопада 2020 року відбудуться вибори нового ректора Київського національного університету ім. Тараса Шевченка. На посаду керівника головного вузу країни претендують десять кандидатів, але головних конкурентів двоє.

Це проректор університету, філософ Володимир Бугров – на його боці симпатії більшості студентів і частини викладачів. І доцент Андрій Вітренко, який потенційно може бути лобістом інтересів вишу у державних органах, оскільки зараз він одночасно працює заступником міністра освіти і науки і сприймається студентом як ставленик влади.

Київський національний університет ім. Тараса Шевченка засновано 8 листопада 1833 роки як Імператорський Київський університет Святого Володимира. Зараз у виші 15 факультетів і вісім навчальних інститутів (один з них – військовий). В університеті навчається близько 28 тис. студентів і аспірантів. Викладачів – близько 3,2 тис, з них 200 професорів.

За новою системою

Відповідно до закону № 1556-VII «Про вищу освіту», прийнятому 1 липня 2014 року, керівника кожного українського вищого навчального закладу, незалежно від форми власності, повинні обирати шляхом таємного голосування на непрямих виборах – за допомогою вибірників. Їх обирає колектив, серед студентів, це переважно старости груп, яких колектив вважає гідними представляти інтереси.

Переможець повинен отримати 50% плюс 1 голос. При цьому не менше 75% виборців мають складати викладачі і наукові співробітники (вони можуть голосувати кожен, не передаючи повноваження вибірникам), не більше 10% – допоміжний і технічний персонал вузу – тут вже через вибірників. І, згідно з цим законом, вперше право голосу отримали студенти та аспіранти – не менше 15%, теж через вибірників.

Тут логіка наступна. Викладацький і науковий склад, як не крути, для вузу – це основа. Ось вони і мають найбільші права.

Питання – навіщо до виборів ректора взагалі залучати студентів, досить дискусійне. З одного боку – студент прийшов, відучився і пішов, а ректору і науково-викладацькому складу працювати і працювати. Такий підхід трохи нагадує події після Лютневої революції 1917 року, коли на хвилі ейфорії від загальної демократії учнівські комітети призначали директорів шкіл.

З іншого боку, як розповідає «Главкому» голова студентського парламенту Університету ім. Тараса Шевченка, студент четвертого курсу Інституту міжнародних відносин Володимир Ляшенко, участь студентів у виборах необхідна з позиції легітимності кандидата на пост ректора, його відповідності на посаду з точки зору етики, репутації.

«Студенти прекрасно знають, хто з викладачів ставить оцінки дівчатам, м’яко скажемо, «за красиві очі», хто замішаний у хабарництві, інших неприємних речах – інформація миттєво розноситься завдяки «сарафанному радіо». Тому думка студентів щодо кандидатів на такий важливий пост, як ректор, дуже важлива», – пояснює свою точку зору Володимир Ляшенко.

Так чи інакше, але починаючи з осені 2014 року, вибори ректорів за новою системою відбулися вже у чотирьох десятках вузів України. Міністерство освіти виконує роль модератора цього процесу – реєстрація кандидатів, визначення термінів виборів, призначення в. о. ректора на перехідний період.

Вперше вибори ректора Київського національного університету за новою системою проводилися 19 жовтня 2015 року. 80% виборців становили викладачі і наукові співробітники, 15% – виборщики з числа студентів і курсантів (їх було 569 осіб), решта 5% вибірників – техперсонал.

Тоді було шість кандидатів, ректором на п’ять років обрали Леоніда Губерського, який йшов на другий термін. Вперше він став ректором 28 жовтня 2008 року.

Дві скасовані інтриги

Поточний конкурс на заміщення посади ректора в зв’язку із закінченням терміну повноважень нинішнього керівника Міністерство освіти і науки оголосило 28 серпня 2020 року.

Леонід Губерський зробив для університету все що міг, і тепер йде (фото: zn.ua)

На виборах ректора-2020 спочатку намічалося дві інтриги. Перша – чи буде ще раз балотуватися Леонід Губерський. Друга – чим закінчиться бажання випробувати щастя у гонці на керівника головного вузу країни колишнього спікера Верховної Ради Володимира Литвина.

Литвин, звичайно, пов’язаний з цим університетом. Він закінчив історичний факультет Університету Шевченка і захистив кандидатську дисертацію на тему «Діяльність Комуністичної партії України з вдосконалення підготовки викладачів суспільних дисциплін». Але Володимир Михайлович все-таки більш відомий як політик. Минулого року він програв парламентські вибори в себе на окрузі. І вперше за тривалий період опинився «не в грі». Багато студентів вважають, що Литвина на пост ректора тягнуть чисто прагматичні міркування: університет має великі території, а згідно з фінансовим звітом за 2019 рік, вуз отримав з бюджету 1,4 млрд грн, самостійно заробив ще 569 млн грн.

Жителі нових будинків, побудованих на території університету при Губерському, тепер можуть зверхньо поглядати на студентів (фото: 2gis.ua)

Втім, ніяких інтриг не сталося. Нинішній в. о. ректора Леонід Губерський на вибори не пішов. Тут навіть численні звинувачення в корупції ні до чого (мова про скандали навколо виділення земель університету біля ВДНГ під комерційну забудову). Те, що він уже двічі був ректором, теж значення не має. Формально – так: більше двох термінів не можна, але після прийняття нового закону про освіту ці терміни обнулились, і тому при бажанні можна. Але свою роль зіграв вік ректора. Губерському – 79 і він вирішив відпочити.

Володимир Литвин також не став балотуватися. Офіційна причина – захворювання коронавірусом. Але екс-спікеру і так нічого б не світило. Згідно зі статутом Університету, у виборах ректора не можуть брати участь люди, які голосували за диктаторські закони 16 січня 2014 року, а Литвин це робив.

Ректорський бюлетень

На посаду ректора Київського національного університету ім. Тараса Шевченка, згідно з остаточними даними виборчого комітету університету, оприлюдненими 9 листопада 2020 року, претендує 10 кандидатів.

Сергій Болтовець – доктор психологічних наук, професор, голова Всеукраїнського бюро Міжнародної громадсько-державної програми «Освіта дорослих України».

Володимир Бугров – кандидат філософських наук, професор, проректор з науково-педагогічної роботи Університету Шевченка.

Сергій Вижва – доктор геологічних наук, професор, директор Інституту геології Університету Шевченка.

Андрій Вітренко – доктор економічних наук, доцент кафедри економічної теорії, макро- і мікроекономіки Університету Шевченка. Заступник міністра освіти і науки.

Олександр Голуб – доктор хімічних наук, професор, декан факультету природничих наук Національного університету «Києво-Могилянська академія».

Петро Захарченко – доктор юридичних наук, професор кафедри історії держави і права юридичного факультету Університету Шевченка.

Анатолій Конверский – доктор філософських наук, професор, декан філософського факультету Університету Шевченка.

Максим Куцевич – доктор юридичних наук, доцент, заступник декана юридичного факультету Університету Шевченка.

Віталій Хромець – доктор філософських наук, доцент, богослов, колишній ректор Університету Короля Данила.

Ірина Чудовська – доктор соціологічних наук, доцент факультету соціології Університету Шевченка.

Вік кандидатів

Зліва направо – кандидати, Леонід Губерський дан для порівняння (джерело: facebook.com/rektorguberski)

Фізики чи лірики?

На питання «Главкома», якими якостями повинен володіти майбутній ректор університету, чи повинен він бути технарем, гуманітарієм або економістом, доктор фізико-математичних наук, колишній міністр науки і технологій, академік Національної академії наук України Володимир Семиноженко зауважив: яку саме освіту свого часу отримав майбутній ректор – не має значення. «Це повинен бути відомий вчений з ім’ям, одночасно – заслужений педагог, а також хороший організатор і ефективний менеджер. Він повинен бути людиною публічною, оскільки такий статус – бути ректором Університету №1 – вимагає зв’язків з українським політикумом, державними органами. Він повинен лобіювати інтереси не тільки вузу, але, так як традиційно є головою Ради ректорів України, і усієї вищої освіти країни», – підкреслив Семиноженко. На його переконання, кандидат повинен мати досвід роботи, як мінімум, проректором або керівником великої наукової установи, а також бути в такому віці, щоб «не менше 10 років дуже енергійно працювати буквально 24 години на добу – ця людина повинна задати новий імпульс розвитку університету, а не просто керувати за інерцією».

Володимир Ляшенко, в свою чергу, також вважає: головне – людина повинна бути «в темі». «Він, безумовно, повинен певний час пропрацювати в освітній сфері. Але головне – бути хорошим функціонером, чиновником в кращому сенсі цього слова. А просто технар, філолог або хтось інший – вони однаково можуть бути некомпетентні», – вважає голова студентського парламенту Київського університету.

«Якщо говорити про бажану освіту, то найкращим варіантом була б управлінська, а не гуманітарна, технічна або економічна. Ключовим фактором є управлінські здібності кандидата. Адже успішність діяльності ректора виражається в його здатності ефективно використовувати матеріальні і людські ресурси вузу для підтримки його стійкого розвитку», – додає в розмові з «Главкомом» студент п’ятого курсу факультету психології Київського університету Богдан Бевза.

Філософ або економіст?

Проректор з науково-педагогічної роботи Університету Шевченка Володимир Бугров (фото: facebook.com)

На думку активістів студентського парламенту, основна боротьба розгорнеться між Володимиром Бугровим і Андрієм Вітренко. Позиція вибірників з числа студентів приблизно така: 90% за проректора з науково-педагогічної роботи Бугрова, інші – за заступника міністра освіти Вітренка.

Доцент кафедри економічної теорії Університету Шевченка, заступник міністра освіти і науки Андрій Вітренко (фото: tsn.ua)

Серед викладачів і наукових співробітників ситуація інакша. Їх цілком можна зрозуміти – Вітренко, як людина з міністерства, потенційно видається їм більш ефективним з точки зору лобіювання інтересів вузу. Але тут є нюанс. Він – не цілком своя людина нинішнього керівника міністерства, на призначенні Вітренка заступником наполягли «Слуги народу».

Та треба зазначити, що кандидатура Бугрова серед викладацького складу також досить популярна. «Я, звичайно, хотів би голосувати за представника природничих дисциплін – напевно, тому що сам такий. Але це загалом не принципово. Буду голосувати за Бугрова – давно його знаю з хорошого боку», – ділиться в бесіді з «Главкомом» професор кафедри обчислювальної математики факультету кібернетики Університету Богдан Рубльов.

А ось на думку студента Богдана Бевзи, серед кандидатів найбільш вдалим вибором, на його думку, був би 41-річний Віталій Хромець. «По-перше, у нього є управлінський досвід на посаді ректора. По-друге, його становлення як вченого пройшло в середині 2000-х років, тому він істотно менше спирається на радянські моделі управління і поведінки. По-третє, після багатьох років аморальної геронтократии в університетах, варто звернутися до молодості і етики», – переконує майбутній психолог.

Є в експертів і зауваження до нинішньої системи призначення редакторів вузів. «Так, вибори – це видається привабливо і демократично, але це не працює. Особливо у нас, коли провідні вузи – державні, і, відповідно, держава буде на них впливати в будь-якому випадку. Все це ширма. Необхідна американська система – коли вузами керують спеціально найняті люди, адміністратори, які здобули відповідну освіту. А у нас зараз вибирають з числа вчених, викладачів. У підсумку ми втрачаємо вчених і викладачів, а нормального адміністратора не отримуємо», – ділиться з «Главкомом» заступник декана з навчальної роботи факультету радіофізики, біомедичної електроніки та комп’ютерних систем Харківського національного університету ім. В. Каразіна Олександр Думин.

Але поки що у нас система не американська.

Як проходитимуть вибори

25 листопада в виборах нового керівника Київського національного Університету візьмуть участь 3874 вибірника, з них 581 представлятимуть студентську спільноту.

Час голосування – з 9:00 до 15:00, вибори пройдуть на шести виборчих дільницях:

• Дільнична виборча комісія №1, Червоний корпус Університету, вул. Володимирська, 60.

• Дільнична виборча комісія №2, Фізичний факультет, пр-т. Академіка Глушкова, 4.

• Дільнична виборча комісія №3, Факультет комп’ютерних наук і кібернетики, пр-т. Академіка Глушкова, 4-д.

• Дільнична виборча комісія №4, Економічний факультет, вул. Васильківська, 90-а.

• Дільнична виборча комісія №5, Інститут філології, б-р. Тараса Шевченка, 14.

• Дільнична виборча комісія № 6, Інститут міжнародних відносин, вул. Ю. Іллєнка, 36/1.

18, 20 і 23 листопада пройдуть дебати між кандидатами. Остаточні підсумки виборів нового ректора Університету ім. Тараса Шевченка повинні бути відомі не пізніше 9 грудня.

Місце українських університетів у світі

У ТОП-1000 кращих вузів світу за рейтингом QS World University Rankings 2020 увійшли шість українських вищих навчальних закладів.

1. Массачусетський технологічний інститут

2. Стенфордський університет

3. Гарвардський університет

4. Оксфордський університет

5. Каліфорнійський технологічний університет

491. Харківський національний університет ім. В. Н. Каразіна

541-550. Київський національний університет ім. Тараса Шевченка

651-700. НТУ «Харківський політехнічний інститут»

701-750. НТУ «Київський політехнічний інститут ім. Ігоря Сікорського »і Сумський державний університет

751-800. Національний університет «Львівська політехніка»

Компанія QS (Quacquarelli Symonds) – найбільший світовий аналітик в секторі вищої освіти. Загальна оцінка ведеться за наступними показниками: репутація вузу в академічному середовищі, цитування наукових публікацій, співвідношення викладачів і студентів, співвідношення місцевих та іноземних студентів, оцінка вузу від випускників та роботодавців.

У 2019 році Київський національний університет займав в рейтингу 441-450 місце.

Андрій Кузьмін, «Главком»

Хто стане міністром освіти? Зеленський назвав кандидатів

Президент розповів, що поспілкувався з декількома кандидатами.

“Вони всі гарні, але не можуть бути міністрами через свою слабкість”, – додав пан Зеленський, не уточнивши, про що саме йдеться.

“Після цього я зустрівся з багатьма ректорами провідних вузів, їх було 30-40. Вони усі запропонували мені декілька варіантів”, – сказав Володимир Зеленський і назвав трьох кандидатів. Один з них має усі шанси стати міністром освіти.

Це, за словами президента, керівник Апарату Офісу президента України Олексій Дніпров, голова комітет з питань освіти у Верховній Раді Сергій Бабак та ректор Чернігівського національного технологічного університету Сергій Шкарлет.

Володимир Зеленський уточнив, що ректори радили йому обрати одного з трьох запропонованих кандидатур.

Президент додав, що планує наступного тижня поїхати в Чернігів, щоб зустрітися з Сергієм Шкарлетом. “Ми ще його не призначаємо. У середу я поїду в Чернігів. Я збираюся прийти в університет, я хочу просто подивитись, як він виглядає, хочу поговорити зі студентами і зрозуміти, що це за людина”, – сказав президент.

“Якщо ми вже пів року шукаємо міністра освіти, то треба на чомусь зосередитися”, – резюмував президент.

Ексрегіонал і “міністр плагіату”

Що відомо про Сергія Шкарлета? Йому 47 років і він був наймолодшим ректором України, коли очолив Чернігівський національний технологічний університет.

Вперше інформація про нього як ймовірного кандидата на посаду міністра з’явилася після зустрічі з парламентським комітетом освіти.

Тоді жодних рішень комітет не ухвалював. Проте депутатка “Голосу” Інна Совсун поділилася своїм враженнями від зустрічі з кандидатом, і були вони не найкращими.

“Йому поставили питання: “А навіщо ви йдете в міністри? Чому Ви хочете обійняти цю посаду?” Він відповів: “Ну я в родині – четверте покоління освітян. Я дуже переймаюсь”. Ні, це був не вступ, це була вся суть відповіді”, – переказує розмову пані Совсун.

За її словами, якщо уточнювальні питання у вищій освіті він ще якось відбивав, то по дошкільній, шкільній, професійно-технічній – у відповідь чули одне-два речення загальних фраз.

Сергій Шкарлет був членом Партії регіонів, але запевняє, що вийшов з неї. Отримував нагороду з рук тодішнього міністра освіти Дмитра Табачника.

Він розповідав в інтерв’ю, що на президентських виборах підтримував Віктора Януковича: “Політичні орієнтири я обрав ще у 2004 році. На президентських виборах підтримував Віктора Януковича. Не змінив своїх переконань навіть тоді, коли довелося відчути на собі певний тиск тодішньої правлячої партії, яка наполегливо пропонувала отримати її партквиток. Я повністю поділяю погляди й принципи Партії регіонів”.

З критикою кандидатури пана Шкарлета виступила ексміністерка освіти Ганна Новосад, яка назвала Сергія Шкарлета “міністром плагіату та запозичених текстів”. За її словами, українські дослідники виявили у нього три вкрадені наукові роботи.

“Я особисто не маю нічого проти пошуку майбутнього міністра освіти і науки серед ректорів, проректорів чи інших університетських управлінців. Але вважаю гігантською репутаційною втратою і показовою зневагою до всіх, не лише до освітньої спільноти, міністра, який є кандидатом чи доктором сплагіачених наук”, – написала ексміністерка у Facebook.

І Ганна Новосад, і Інна Совсун висловлюють побоювання, що у Міносвіти пан Шкарлет може захищати інтереси ректорів, які запропонували його кандидатуру, а не студентів.

$4 тисячі зарплати вчителям

Ім’я Сергія Бабака як претендента на посаду міністра освіти називали ще під час передвиборної президентської кампанії Володимира Зеленського.

42-річний політик був 11-м номером у списку партії “Слуга народу”.

До того, як потрапити до Ради, він працював заступником директора “Центру морської геології, геоекології та осадового рудоутворення НАН України”.

Проте замість міністерства він очолив комітет з питань освіти, науки та інновацій.

Під час передвиборної кампанії запам’ятався скандал за участі Бабака, коли він говорив про можливі зарплати українським вчителям у розмірі 4 тисячі доларів на місяць. Пізніше він заявив, що “ми собі цього дозволити не можемо”.

У Верховній Раді Сергій Бабак був одним з авторів закону, який запроваджує значні зміни у вищій освіті України. Серед таких іновацій закону – запровадження КРІ, ключові показники ефективності, для ректорів. Невиконання цих показників може стати причиною для звільнення.

На нещодавній пресконференції президент Зеленський розповідав, як багато разів вмовляв пана Бабака стати міністром освіти, а той все відмовлявся.

Пан Бабак є доктором технічних наук, кандидатом економічних наук та куратором освітнього напряму Українського інституту майбутнього.

Заступник Табачника

Автор фото, president.gov.ua

Ще одним ймовірним кандидатом на посаду міністра освіти і науки України є Олексій Дніпров. Він очолює Апарат Офісу президента.

Закінчив Академію праці і соціальних відносин Федерації професійних спілок України за спеціальністю “Правознавство” і одразу ж почав працювати в апараті Верховної Ради.

У 2005 році Дніпров очолював службу тодішнього віцепрем’єр В’ячеслава Кириленка.

У 2003 році був заступником міністра освіти і науки, молоді та спорту Дмитра Табачника.

Ця стаття містить контент, наданий Google YouTube. Ми питаємо про ваш дозвіл перед завантаженням, тому що сайт може використовувати файли cookie та інші технології. Ви можете ознайомитися з політикою щодо файлів cookie Google YouTube i політикою конфіденційності, перш ніж надати дозвіл. Щоб переглянути цей контент, виберіть “Прийняти та продовжити”.

Олексію Дніпрову вдалося уникнути люстрації у 2015 році. Президент Петро Порошенко призначив його заступником глави Адміністрації. Згодом Адміністрацію президента перейменували в Офіс президента, а Олексій Дніпров залишився незмінним працівником.

Міністерство освіти перебуває без керівника з початку березня, коли разом з урядом Олексія Гончарука пішла у відставку міністерка Ганна Новосад. Наразі виконує обов’язки міністра її заступниця Любомира Мандзій.

Хочете отримувати головні статті в месенджер? Підписуйтесь на наш Telegram.