Відповідальність за побої та катування

Для того, щоб скористатися послугами адвоката за статтею 126 КК України, натисніть на обраний варіант месенджера або скористуйтеся номером телефону вказаним на сайті.

Життя людини, рівно як і його здоров’я, вважаються найвищою цінністю в нашій країні, що охороняється законом. Як свідчить статистика, одним з поширених кримінальних правопорушень вважаються тілесні ушкодження, тобто нанесення ударів, побоїв, вчинення насильницьких дій іншого характеру, які стали причиною фізичного болю людини.

Законодавець окремо виділяє відповідальність за побої і мордування (ст. 126 КК). Тут є одна особливість – таке протиправне діяння не повинно заподіяти тілесні ушкодження потерпілому, в іншому випадку це буде кваліфіковано інакше. За побиття обвинуваченому загрожує штраф, розмір якого максимально дорівнює 50 неоподатковуваних податком мінімумів доходів громадян, громадські роботи до 200 годин, виправні роботи на строк до 1 року. При наявності кваліфікуючих ознак, зазначених у ч. 2 ст. 126, людина може бути засуджений до обмеження або позбавлення волі до 5 років.

Відповідальність за легкі тілесні ушкодження

Як відомо, тілесні ушкодження по класифікаційною ознаками діляться на три категорії:

Якщо потерпілому було нанесено легкі пошкодження, то таке протиправне діяння кваліфікується за ст. 125 КК. Нетривала втрата працездатності або розлад здоров’я можуть мати місце чи ні.

До числа ознак легких пошкоджень слід віднести:

• розлад здоров’я не менше 6 днів, але не більше 3 тижнів;
• втрата працездатності менш, ніж на 10%.

Якщо говорити про кримінальну відповідальність за вищевказане кримінальне правопорушення, то людина, яка наносить тілесні ушкодження, може бути засуджений до штрафу, розмір якого максимально дорівнює 50 неоподатковуваних податком мінімумів доходів громадян, громадських робіт до 200 годин, виправних робіт на строк до 1 року.

А ось, якщо в результаті вчинення такого злочину мали місце втрата працездатності або розлад здоров’я, то санкція передбачає крім перерахованих вище видів покарання, арешт до півроку, а також обмеження свободи до двох років.

Відповідальність за тілесні ушкодження середньої тяжкості

Ступінь тяжкості пошкоджень, завданих потерпілому, можна визначити тільки за допомогою проведення судово-медичної експертизи. Саме експерт, що володіє спеціальними навичками і знаннями, зможе точно встановити ступінь втрати працездатності і характер розладу здоров’я.

Отже, до числа основних ознак ушкоджень середньої тяжкості необхідно віднести наступне:

• обов’язкова відсутність навіть найменшої загрози для життя потерпілого;
• тривалий розлад здоров’я;
• стійка втрата працездатності.

Особливу увагу слід приділити останнім двом ознакам, саме вони і є визначальними при кваліфікації кримінального правопорушення.

Говорити про тривалий розлад здоров’я людини можна, якщо він склав 21 день і більше. Що стосується втрати працездатності, то під стійким ступенем розуміється втрата на 1/3, тобто від 10 до 33%.

Тілесними ушкодженнями середнього ступеня тяжкості визнаються струс головного мозку, закриті переломи трубчастих кісток без ускладнень і т.п.

Якщо заподіяння тілесних ушкоджень спричинило втрату працездатності, а також розлад здоров’я понад трьох тижнів, злочин підпадає під кваліфікацію за ст. 122 КК. За це законодавець передбачив відповідальність у вигляді:

• виправних робіт – до 2 років;
• обмеження свободи – до 3 років;
• позбавлення волі – до 5 років.

Відповідальність за тяжкі тілесні ушкодження

Найбільшу загрозу життю і здоров’ю людини представляють тяжкі тілесні ушкодження, відповідальність за які регламентована ст. 121 КК України. Як і у випадку з легкими та середньої тяжкості ушкодженнями, тяжкі мають свої певні ознаки, зокрема:

• небезпека для життя;
• переривання вагітності;
• втрата функціональності будь-якого органу або самого органу;
• душевну хворобу;
• розлад здоров’я, але не менше ніж на 33%;
• каліцтво особи (непоправне).

Щоб тілесні ушкодження підпадали під кваліфікацію тяжких, в момент нанесення вони повинні бути небезпечними для життя. Надання медичної допомоги, що запобіг розвиток ускладнених наслідків, при кваліфікації не береться до уваги особою, що здійснює досудове розслідування. Йдеться про прямий причинно-наслідковий зв’язок.

Небезпечними ушкодженнями, наприклад, вважаються:

• черепно-мозкові травми, в т.ч. з відкритими і закритими переломами склепіння черепа;
• внутрішні крововиливи;
• пошкодження хребетного стовпа, спинного мозку;
• ушкодження внутрішніх органів, великих кровоносних судин і т.д.

Щоб встановити стійку втрату працездатності, проводиться медико-соціальна експертиза на основі різних документів, з урахуванням пошкодження і його наслідків.

Стійкою вважається втрата працездатності, якщо певна функція повністю не відновиться.

Консультація адвоката по побоям

На жаль, жодна людина, незалежно від статі і віку, не застрахована від того, щоб стати стороною кримінального провадження. Неважливо, звинувачують вас у вчиненні кримінального правопорушення, або ви стали потерпілим і вам було завдано тілесних ушкоджень, рекомендуємо звернутися до адвоката у кримінальних справах з компанії «Турій та Партнери».

Спеціаліст надасть наступні послуги:

• докладні, висококваліфіковані консультації з будь-яких кримінальних справ;
• складання процесуальних документів;
• представництво інтересів в суді – на стороні обвинуваченого або потерпілого;
• оскарження процесуальних рішень органів досудового розслідування, прокуратури і суду;
• оскарження судових рішень в судах вищих інстанцій.

Адвокат. Досвід роботи більше 15 років. Засновник юридичної компанії “Турій та Партнери”. Автор статей на сайті turii.com.ua

Що таке тілесні ушкодження: кваліфікація та види

Чинне законодавство встановлює кримінальну відповідальність за заподіяння тілесних ушкоджень. Які ж види тілесних ушкоджень існують з точки зору кримінального права та як їх розрізнити поміж собою?
Кримінальний кодекс України передбачає три види тілесних ушкоджень:
1. легкі;
2. середньої тяжкості;
3. тяжкі.
Важливо розуміти, що віднесення тілесних ушкоджень до того чи іншого виду (визначення їх тяжкості та характеру) в конкретних випадках здійснюється на підставі висновку експерта. Тобто, для вирішення цього питання в рамках кримінального провадження обов’язково призначається судово-медична експертиза. Міністерством охорони здоров’я України затверджені «Правила судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень» від 17 січня 1995 р. №6 (далі – Правила).

Умисне легке тілесне ушкодження

є злочином, передбаченим ст.125 КК України. При цьому, закон розрізняє і встановлює різну відповідальність за:
– просте «легке тілесне ушкодження» та
– «легке тілесне ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров’я або незначну втрату працездатності».
Друге є більш небезпечним і тому тягне за собою більш суворе покарання.
До «простих» легких тілесних ушкоджень згідно з зазначеними Правилами відносяться такі ушкодження, які мали незначні скороминучі наслідки, тривалістю не більше шести днів: наприклад, синець, садно тощо.
До легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров’я або незначну втрату працездатності, Правила відносять ушкодження, що потягли за собою розлад здоров’я тривалістю понад шість днів, але не більше 21 дня, або втрату загальної працездатності до 10 відсотків.

Умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження

є злочином, передбаченим ст.122 КК України, і означає умисне ушкодження, яке не є небезпечним для життя і не потягло за собою наслідків, передбачених для тяжких тілесних ушкоджень, але спричинило:
– тривалий розлад здоров’я або
– значну стійку втрату працездатності менш як на одну третину.
Тривалий розлад здоров’я, як правило, полягає в порушенні функцій органу, а саме: послабленні функцій руки, ноги, органів слуху, язика (мовлення), зору тощо. Крім того, до тривалого розладу здоров’я можуть бути віднесені випадки повної, проте тимчасової втрати органом його функцій, а також випадки заподіяння шкоди здоров’ю, не пов’язаної з порушенням функцій будь-якого органа, але такої, що викликала втрату працездатності (наприклад, інфекційне захворювання).
Для віднесення тілесних ушкоджень до середньої тяжкості розлад здоров’я у особи має бути обов’язково тривалим, тобто згідно з Правилами, – строк такого розладу має перевищувати 21 день. При цьому, необхідно зазначити, що судово-медичний експерт, який здійснює дослідження, має виходити з об’єктивних медичних даних. Тобто, відомості, зазначені в листку непрацездатності без урахування характеру ушкодження, не можуть автоматично свідчити про тяжкість тілесного ушкодження, оскільки такий листок непрацездатності може бути необґрунтовано продовжений або навпаки – передчасно закритий і таким чином не вказувати на реальну тривалість захворювання.
Стійка втрата працездатності менш як на одну третину – це втрата загальної працездатності від 10 до 33 відсотків.

Умисне тяжке тілесне ушкодження

є злочином, передбаченим ст.121 КК України, і означає умисне тілесне ушкодження, яке відповідає хоча б одному з таких критеріїв:
1. небезпечне для життя в момент заподіяння;
2. спричинило втрату будь-якого органа або його функцій;
3. спричинило психічну хворобу;
4. спричинило інший розлад здоров’я, поєднаний зі стійкою втратою працездатності не менш як на одну третину;
5. спричинило переривання вагітності;
6. спричинило непоправне знівечення обличчя.
Небезпечними для життя є ушкодження, які самі по собі загрожують життю людини в момент їх заподіяння або за звичайним своїм перебігом закінчуються чи можуть закінчитися смертю. При цьому, фактичний наслідок ушкодження не впливає на визнання його тяжким. Наприклад, якщо через своєчасну медичну допомогу людина швидко видужала – це не означає, що заподіяні їй тілесні ушкодження не є тяжкими, якщо ушкодження були небезпечні для життя в момент їх заподіяння.
Правила відносять до таких пошкоджень наприклад ті, що проникають у черепну порожнину; певні відкриті й закриті переломи кісток склепіння та основи черепа; забиття головного мозку тяжкого ступеня; ті, що проникають у канал хребта; ушкодження з повним порушенням цілості стінки глотки, гортані, трахеї тощо; поранення грудної клітки з проникненням; ушкодження живота з проникненням у черевну порожнину; певні термічні опіки; певні види механічної асфіксії (придушення) і т.п.
Тілесне ушкодження, що спричинило втрату будь-якого органа або його функцій, є ушкодженням, внаслідок завдання якого, наприклад, було втрачено або необоротно втрачено функцію (паралізовано або приведено в інший стан, що унеможливлює їх діяльність) руки, ноги, зору, язика (мовлення), репродуктивної здатності. Якщо має місце лише тимчасове позбавлення зазначених органів здатності виконувати свої функції, таке ушкодження не є тяжким (за умови відсутності інших ознак).
До тяжких тілесних ушкоджень відноситься психічна хвороба, яка може бути наслідком як фізичної, так і психічної травми, інфекції, отруєння тощо. Діагноз психічного захворювання, а також причинно-наслідковий зв’язок між її виникненням та ушкодженням, встановлюється психіатричною експертизою.

Користуйтесь консультацією: Необхідна оборона та наслідки її перевищення за КК України
Тілесне ушкодження є тяжким і тоді, коли воно потягло за собою інший розлад здоров’я, поєднаний зі стійкою втратою працездатності не менш ніж на одну третину. Під таким розладом розуміють ушкодження, яке не підпадає під інші ознаки тяжкого тілесного ушкодження, але характеризується стійкою втратою працездатності не менш ніж на одну третину.
До числа тяжких тілесних ушкоджень також віднесені ті, які призвели до переривання вагітності (незалежно від її строку). У даному випадку необхідно, щоб особа, яка спричиняє тілесні ушкодження, знала про вагітність потерпілої особи і бажала або свідомо припускала її переривання.
Непоправне знівечення обличчя, як тяжке тілесне ушкодження,має місце тоді, коли: по-перше, ушкодження обличчя є непоправним (тобто не може бути усунене з плином часу або за допомогою звичайних методів лікування без хірургічного втручання та проведення косметичної операції), і, по-друге, надає обличчю потворного, відразливого та огидного вигляду (рубці, шрами, деформації обличчя, порушення міміки). Для встановлення цих ознак проводиться судово-медична експертиза, проте наявність знівечення обличчя встановлюється судом виходячи з загальноприйнятих уявлень про нормальний вигляд людини.

Чи існує кримінальна відповідальність за тілесні ушкодження в інших випадках?

У Кримінальному кодексі України передбачена відповідальність і за інші дії, пов’язані з спричиненням тілесних ушкоджень.
Наприклад, умисне тяжке тілесне ушкодження, заподіяне у стані сильного душевного хвилювання (ст.123 КК); умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень у разі перевищення меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця (ст.124 КК) тощо.
Також, заподіяння шкоди здоров’ю може бути засобом вчинення інших злочинів або становити окремий склад кримінального правопорушення. У таких випадках відповідальність може наставати за іншими статтями Кримінального кодексу України, які включають в себе завдання тілесних ушкоджень: заподіяння тяжкого тілесного ушкодження при вчиненні розбою (ч.4 ст.187 КК), заподіяння судді тілесних ушкоджень у зв’язку з його діяльністю, пов’язаною із здійсненням правосуддя (ст.377 КК) тощо.

Чи є відповідальність за удар чи інші незначні насильницькі дії?

Умисне завдання удару, побоїв (численних ударів) або вчинення інших насильницьких дій (стискування частин тіла, виривання волосся тощо), які завдали фізичного болю і не спричинили тілесних ушкоджень є злочином, за яке ст.126 КК України передбачено покарання.

Чи є відповідальність за заподіяння тілесних ушкоджень самому собі?

За загальним правилом тілесним ушкодженням є посягання на здоров’я іншої людини, тому заподіяння самому собі тілесного ушкодження будь-якої тяжкості не є злочином і не тягне за собою відповідальності. Проте, є винятки: наприклад, ухилення від військової служби, вчинене військовослужбовцем шляхом заподіяння собі тілесного ушкодження є злочином, передбаченим ст.409 КК України.

Чи є випадки заподіяння тілесних ушкоджень, за які відсутнє покарання?

Для настання відповідальності за тілесне ушкодження необхідно, щоб воно було протиправним. Законодавством передбачені випадки правомірного заподіяння тілесних ушкоджень, які не підлягають покаранню.
Так, не є злочином заподіяння шкоди здоров’ю в стані необхідної оборони, якщо не були перевищені її межі. Наприклад, якщо людина, захищаючись під час нападу хуліганів, завдасть тілесних ушкоджень нападникам – вона діє в стані необхідної оборони, що виключає відповідальність за такі дії.
Також, за певних обставин не є злочинним заподіяння тілесного ушкодження при затриманні злочинця без перевищення необхідних для цього заходів або у стані крайньої необхідності при дотриманні її умов.
Не можна визнати протиправними й дії хірурга, який під час операції в інтересах пацієнта заподіює певну шкоду його здоров’ю, яка попереджує настання більш тяжких наслідків, або тілесні ушкодження, заподіяні під час спортивних змагань (бокс, боротьба тощо), в яких добровільно приймають участь.

СУДОВО-МЕДИЧНЕ ВИЗНАЧЕННЯ ТЯЖКОСТІ ТІЛЕСНИХ УШКОДЖЕНЬ

Експертиза або огляд потерпілих, підозрюваних чи обвинува­чуваних (загалом – живих) осіб як об’єкт судово-медичного до­слідження за часом роботи та важливістю в практиці експерта загального профілю займає друге місце після розтинів трупів. Судово-медична експертиза живих осіб проводиться звичайно експертом бюро судово-медичної експертизи. Але оскільки Закон (Карно-процесуальний кодекс України) передбача є, що експертом може бути призначений будь-який спеціаліст, який володіє необхідними знаннями, то для проведення судово-медичної експер­тизи може бути залучений будь-який лікар. Необізнаність і недостатня п ідготовка лікаря в проведенні експертизи можуть викли­кати серйозні помилки і як наслідок – неправильне судове рішення, що неприпустимо.

Необхідність в експертизі живих осіб в певних випадках безпосередньо випливає з вимог кримінального законодавства.

Зокрема, статтею 242 КПК України , що набрав своєї чинності з 20 листопада 2012 року, передбачено обов’язкове при­з­на­чення експертизи: “…2) для встановлення тяжкості та харак­­те­ру тілесних ушкоджень…”. Крім прямої вказівки закону, огляд може проводитися і для визначення механізму і давності утворення уш­код­жень, предмета, яким заподіяна травма, розмі р ів стійкої втрати працездатності, при самоушкодженнях, покаліченні членів тощо.

Перераховані питання не можуть бути вирішені за допомогою інших джерел доказів, оскільки вони вимагають спеціальних медичних знань. Якщо слідчий чи суддя навіть володіють такими знаннями, то вони не можуть використати їх для висновків у зв’язку з несумісністю свого процесуального становища з проце­суальним становищем експерта.

Як експертиза, так і огляд живих осіб , здійснюються за письмо­вою вимогою органів дізнання, досудового слідства, органів Міністерства внутрішніх справ чи служби безпеки, прокуратури або суду. Постановою слідчого чи ухвалою суду призначається експертиза; за направленнями чи пропозиціями проводиться ог­ляд. Судово-медична експертиза не може прово­дитися на про­хання приватних осіб , закладів, організацій, судів честі тощо.
Огляд живих осіб здійснюють в судово-медичній амбулаторії або в кабінеті лі каря . Якщо п ідекспертна особа знаходиться на стаціонарному лікуванні, то її оглядають у лікувальному закладі. В екстренному порядку огляд може проводитися у кабінеті слід­чо­го, дізнавача, в залі судового засідання та в інших офіційних міс­цях, іноді (як виключення) вдома у потерпілого, але ні в яко­му разі вдома у лікаря. Якщо необхідність в експертизі вдома у п ідек­спертного все ж виникає, то її необхідно проводити в присутності представників слідчих органів чи суду.

Складання висновків тільки за даними медичних документів (карт стаціонарного чи амбулаторного хворого, довідок станції швидкої допомоги, лікаря травмпункту тощо) допускається у тих випадках, коли органам слідства чи дізнання терміново потрібний експертний висновок, а огляд потерпілого чи п ідоз­рю­ваного утруднений, тимчасово неможливий за медичними показаннями, коли з моменту нанесення ушкоджень чи іншої ситуації пройшло багато часу.

За виписками з історії хвороби, за епікризами, листками непра­цездатності та іншими документами, які не м істять достатньо даних про властивості травми, захворювання чи певний стан людини, проведення судово-медичної експертизи недопустиме.

Серед усіх випадків експертизи живих осіб огляд з приводу тілесних ушкоджень відбувається найчастіше і становить 90 %, зокрема з метою визначення властивостей ушкоджень та ступеня їх тяжкості.
Тілесне ушкодження – поняття не тільки медичне, але й юри­­дич­не. З точки зору кримінального права тілесне ушко­джен­ня– це протиправне, навмисне чи необережне (без наміру позбавити життя) заподіяння шкоди здоров’ю однією особою іншій особі. Воно може бути викликане дією (нанесення удару, спричинення опіків) або бездіяльністю винного (несвоєчасне надання медичної допомоги лікарем призвело до розладу здоров’я).

З точки зору кримінального права тілесне ушко­джен­ня– це протиправне, навмисне чи необережне (без наміру позбавити життя) заподіяння шкоди здоров’ю однією особою іншій особі. Воно може бути викликане дією (нанесення удару, спричинення опіків) або бездіяльністю винного (несвоєчасне надання медичної допомоги лікарем призвело до розладу здоров’я).
З медичної точки зору тілесним ушкодженням називається порушення анатомічної цілості або фізіологічної функції тканин чи органів внаслідок дії на людський організм різноманітних факто­рів зовнішнього середовища (механічних, фізичних, хімічних тощо). Відповідно до Кримінального кодексу України тілесні ушко­дження поділяються на тяжкі (ст. 121), середньої тяжкості (ст. 122) та легкі (ст. 125). Серед останніх в свою чергу розріз­няють: 1) легкі тілесні ушкодження з короткочасним розладом здоров’я або короткочасною втратою працездатності; 2) легкі тілесні ушкодження.

В окремі статті виділені побої і мордування (ст. 126) та катування (ст. 127), а в частині 2 ст. 121 КК зу­стрі­чається термін “особливе мучення Методика судово-медичного огляду живих осіб з приводу ті­лес­них ушкоджень, засвоєння принципів побудови та форму­лювання висновків – завдання практичних занять (показового та самостійного амбулаторного прийому).

Тяжкі тілесні ушкодження

За ст. 121 КК України тяжким тілесним повинно бути визнане таке ушкодження, яке відповідало у особи хоча б одному з шести його юридичних критеріїв, а саме:

1) ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння;
2) ушкодження, що спричинило втрату будь-якого органа або його функцій;
3) ушкодження, яке викликало психічну хворобу;
4) ушкодження, що спричинило розлад здоров’я, поєднаний зі стійкою втратою працездатності не менш як на одну третину;
5) ушкодження, яке викликало переривання вагітності;
6) ушкодження, що спричинило непоправне знівечення об­личчя.

Ушкодження, небезпечні для життя – це такі ушкодження, які самі по собі загрожують життю потерпілого в момент їх заподіяння або які при звичайному їх перебігу (тобто, без надання медичної допомоги) закінчуються чи можуть закін­читися смертю. Запобігання чи відвернення смерті своєчасним наданням кваліфі­кованої медичної допомоги не впливає на визнання такого ушко­дження небезпечним для життя.

До небезпечних для життя також відносяться такі уш­кодження, які при клінічному перебігу через будь-який проміжок часу створюють стан, загрозливий для життя, вна­слідок чого вони закін­чуються смертю потерпілої особи. Цей стан повинен знахо­дитися в прямому причинно-наслідковому зв’язку з травмою.

Відповідно до “Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень” (МОЗ України, 1995 р.) небезпеку для життя в момент заподіяння створюють:

1) ушкодження, що проникають у черепну, плевральну, черевну порожнини, у канал хребта, порожнину перикарда чи кл ітковину середостіння, в тому числі й без ушкоджень головного, спинного мозку та його оболонок чи внутрішніх органів;

2) відкриті й закриті переломи кісток склепіння та основи чере­па,

за винятком переломів кісток лицьового скелета та ізольованої тріщини тільки зовнішньої пластинки склепіння черепа; переломо-вивихи чи підвивихи шийних хребців; переломи одного або кількох грудних чи поперекових хребців з пору­шенням або без порушення функції спинного мозку; закриті переломи під’язи­кової кістки; відкриті переломи діафіза (тіла) плечової, стегнової або великогомілкової кісток; преломи кісток таза при наявності загрозливих для життя явищ;

3) забій (ушиб) головного мозку тяжкого ступеня як зі здав­ленням, так і без здавлення речовини мозку; забій головного мозку середньої тяжкості при наявності симптомів ураження стовбу­рового відділу; внутрішньочерепні крововиливи із загроз­ливими для життя явищами;

закриті ушкодження спинного мозку у ший­ному відділі; закриті ушкодження грудних, попе­ре­кових і крижових сегментів спинного мозку, котрі супрово­джувались тяжким спі­наль­ним шоком чи порушенням функцій тазових органів;
4) ушкодження з повним порушенням цілості стінки глотки, гортані, трахеї, головних бронхів, стравоходу, незалежно від того з боку шкірних покривів чи з боку просвіту органа вони заподіяні; закриті й відкриті ушкодження ендокринних залоз ділянок шиї (щитовидної, паращитовидної, вилочкової у дітей) при наявності загрозливих для життя явищ;

5) закриті та відкриті ушкодження органів грудної,

черевної порожнини, органів заочеревинного простору (нирок, надниркових залоз, підшлункової залози) та порожнини таза (сечовий міхур, матка, яєчники, передміхурова залоза, верхній і середній відділи прямої кишки, перетинкова частина уретри) при наявності загрозливих для життя явищ;
6) ушкодження крупних кровоносних судин: аорти, сонної (за­галь­ної, внутрішньої, зовнішньої), підключичної, плечової, пахвової, клубової, стегнової, підколінної артерій чи вен, що їх супро­воджують;
7) ушкодження, які викликали шок, масивну крововтрату, кому, гостру ниркову, печінкову недостатність, гостру недостат­ність дихання, кровообігу, гормональну дисфункцію, гострі розлади регіонарного чи органного кровообігу, жирову чи газову емболію, пневмоторакс. Вс і вони повинні підтверджуватись об’єктивними клінічними даними, результатами лабораторних та інструменталь­них досліджень;

8) усі види механічної асфіксії, що супроводжувались комплек­сом розладів центральної нервової системи, серцево-судинної системи та органів дихання, котрі загрожували життю, за умови, що це встановлено об’єктивними клінічними даними;

9) загальна дія високої температури (тепловий чи сонячний удар) при наявності загрозливих для життя явищ; термічні опіки ІІІ-І V ступеня з площею ураження понад 15 % поверхні тіла, опіки ІІІ ступеня понад 20 % поверхні тіла, опіки ІІ ступеня понад 30 % поверхні тіла, а також опіки меншої площі, що супро­воджувались шоком тяжкого ступеня; опіки дихальних шляхів при загрозливих для життя явищах;
10) ушкодження від дії низької температури (холоду), променеві ушкодження та такі, що були отримані в умовах баротравми – всі при наявності загрозливих для життя явищ;

11) отруєння речовинами будь-якого походження з перевагою як місцевої, так і загальної дії (в тому числі і харчові токси­коінфекції) при умові, що в клінічному перебігу мали місце загроз­ливі для життя явища.

Зі змісту пунктів випливає, що певні ушкодження тіла лише тоді потрібно відносити до небезпечних для життя, коли вони супроводжуються шоком чи загрозливими для життя явищами, тоб­то небезпеку для життя створюють саме тяжкі наслідки травми. Вони є визначальними ознаками небезпечного для життя ушко­дження.

Ушкодження, яке спричинило втрату будь-якого органа або його функцій. Цей критерій об ’є дну є як анатомічну (фак­тичну) втрату органа (руки, ноги, але не пальця; язика, ока, ста­тевого члена, матки тощо), так і втрату цими органами належ­ної їм функції, приведення їх в бездіяльний стан. П ід втратою руки або ноги треба розуміти відокремлення їх від тулуба чи втрату ними функцій внаслідок паралічу або іншого стану, що виключає їх діяльність. При цьому про втрату руки чи ноги гово­рять тоді, коли має місце їх ампутація на р івні не нижче ліктьо­вого або колінного суглобів. Решта випадків розглядається як втрата частини кінцівки і оцінюється за ознакою стійкої втрати праце­здатності.

Ушкодження, яке викликало психічну хворобу. Пси­хічною хворобою вважається порушення нормальної психічної діяльності людини, яке проявляється в зниженні розумових здат­ностей, в хворобливій зміні мислення тощо, незалежно від тяж­кості перебігу, тривалості та виліковності. Може виникати інколи як наслідок травми черепа, головного мозку (наприклад, пост­травматична епілепсія, слабоумство, енцефалопатія з маніа­кальним чи шизофреноподібним синдромом тощо, але не психоз чи невроз .

Оцінка ступеня тяжкості такого наслідку тілесного ушкодження здійснюється судово-медичним експертом п ісля відповідного висновку психіатрів.

Ушкодження, що спричинило розлад здоров’я, поєд­наний зі ст ійкою втратою працездатності не менш як на од­ну третину. Якщо п ісля травми стійка втрата загальної працездатності становить 33,3 % і більше (тобто одну третину від 100 %), то такі ушкодження відносять до тяжких за критерієм “стійка втрата працездатності не менш як на одну третину”.

Ушкодження, що викликало переривання вагітності , потрібно відносити до тяжких тілесних ушкоджень лише у тих вападках, коли переривання вагітності, незалежно від її строку, не пов’язане з індивідуальними особливостями організму, а стоїть в прямому причинному зв’язку з травмою. Цей зв’язок визна­чають фахівці (акушери-гінекологи). Ось чому судово-медична екс­пер­тиза в таких випадках проводиться разом з ними.
Ушкодження, яке спричинило непоправне знівечення обличчя. Знівечення (спотворення) обличчя не є медичним поняттям, воно естетичне, загальнолюдське. Тому для встанов­лення наявності спотворення обличчя не потрібно мати спец іаль­них медичних знань. В зв’язку з цим судово-медичний експерт чи лікар не кваліфікує ушкодження обличчя як знівечення. Експерт встановлює тільки властивості і ступінь тяжкості самого тілесного ушкодження, на основі звичайних ознак так само, начебто вони розташовані не на обличчі. Але у своєму висновку він повинен обов’язково вказати: чи це ушкодження згладиме (поправне), оскільки поняття знівечення відноситься тільки до обличчя.

Факт знівечення обличчя встановлюють слідчий чи суд на основі загальноприйнятих уявлень про людський вигляд.

Тілесні ушкодження середньої тяжкості

За змістом ст. 122 КК України, ушкодження буде вважатись середньої тяжкості при умові, що розлад здоров’я був тривалим. “Правила судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень” (1995) роз’яснюють, що “тривалим нале­жить вважати розлад здоров’я строком понад 3 тижні (більш як 21 день)”. Такого терміну розлад здоров’я звичайно виникає при закритих переломах к істок кінцівок, нижньої щелепи, кіль­кох ребер, термічних опіках, що загоюються більше 3-х тижнів, та при інших аналогічних ушкодженнях.

До середнього ступеня тяжкості відносяться також ушко­дження, які спричинили значну ст ійку втрату працездатності менш як на одну третину. Згідно зазначених вище Правил п ід значною стійкою втратою працездатності менш як на одну третину належить розуміти втрату загальної працездатності від 10% до 33,3%.

Легкі тілесні ушкодження

Кримінальна відповідальність за спричинення особі легких тілесних ушкоджень передбачена ст. 125 КК України. Відповідно до змісту та структури цієї статті легкі тілесні ушкодження поділяються на :

легкі тілесні ушкодження (ч.1);

легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров’я або незначну втрату працездатності (ч. 2).

Конкретних критеріїв названих ушкоджень у диспозиції ст.125 нема є, а тому необхідно користуватись відповідними поло­женнями Правил, які роз’яснюють, конкретизують, а отже доповнюють короткі формулювання закону.
Згідно Правил легке тілесне ушкодження – це ушкодження, що має незначні швидкоминучі наслідки, тривалістю не більше як 6 днів. Отже, на практиці легкими тілесними ушкодженнями слід вважати такі, які:
а) не викликають у особи розладу здоров’я. До них належать подряпини, поодинокі невеликі садна, обмежені синяки тощо;

б) викликають у людини розлад здоров’я або тимчасову втрату пра­цездатності до 6 діб включно. Такими ушкодженнями є пооди­нокі більш просторі синяки, крововиливи у власне шкіру, негли­бокі садна, чисельні подряпини, термічні опіки шкіри І ступеня тощо, тобто такі ушкодження, які не вимагають, як правило, втручання лікаря чи спеціального лікування. Через зазначений пе­ріод часу вони вже не впливають негативно на стан організму.
П ід легкими тілесними ушкодженнями, що спричинили корот­кочасний розлад здоров’я або незначну втрату працездатності, необхідно розуміти такі ушкодження, які:

а) викликають у потерпілої особи розлад здоров’я тривалістю понад 6 днів, але не б ільш як 3 тижні (21 день). Такої тривалості розлад здоров’я буває при заподіянні ран, просторих чисельних саден чи синяків, обмежених термічних чи х імічних опіків ІІ ступеня, струсу головного мозку, неускладненого вивиху в плечовому чи іншому суглобі кінцівок, закритому переломі кіс­ток носа (носових пластинок спинки носа), неповних переломів од­ного-двох ребер тощо;

б) закінчуються ст ійкою втратою загальної працездатності до 10%. Такі наслідки травми бувають при втраті, наприклад, нігтьової фаланги одного чи двох пальців кисті, стопи, трьох-чотирьох постійних зубів тощо. У решті випадків наслідки травми визначають п ісля загоєння ушкодження і стійкому порушенні функції систем чи органів. Наприклад, стійку втрату праце­здатності до 10% викликають деякі залишкові явища струсу головного мозку, пониження гостроти зору на одне око до 0,6-0,8, незначне пониження слуху, деформація великого пальця кисті, помірно виражена контрактура суглобів пальців кисті тощо. Відсоток ст ійкої втрати загальної працездатності визначають за вказаними вище таблицями.

На практиці при розмежуванні легких тілесних ушкоджень і легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний роз­лад здоров’я або незначну втрату працездатності, треба врахо­ву­вати саме по собі ушкодження за його морфологією, його пе­ре­біг, кінцевий результат, загальнолікарський досвід, а також пе­ребіг і кінцевий наслідок даного ушкодження у конкретної осо­би. Сприяють правильній оцінці тяжкості ушкоджень і наве­ден і вище критерії Правил.
Отже, у певного пацієнта тілесні ушкодження можуть бути або легкими (без будь-яких інших вказівок, в тому числі на від­сутність розладу здоров’я), або легкими, що спричинили корот­кочасний розлад здоров’я або незначну втрату працездатності (з посиланням на тривалість розладу здоров’я понад 6 днів, але не більш як 3 тижні, чи зазначенням відсотка ст ійкої втрати загальної працездатності).

Справи, пов’язан і з нанесенням легких тілесних ушкоджень, порушуються в судах лише за скаргами потерпілих, тобто відносяться до справ приватного обвинувачення, коли досудове слідство чи дізнання не проводяться.

Побої, мордування, мучення і катування

Ст. 126 КК України передбачає покарання за “завдання удару, побоїв або вчинення інших насильницьких дій, які завдали фізичного болю і не спричинили тілесних ушкоджень”. В зв’язку з цим необхідно з’ясувати терміно­логічні поняття. П ід ударом треба розуміти одноразову раптову механічну дію будь-яким тупим предметом на тіло людини, що спричиняє фізичне болісне відчуття. Побої – численні удари, які наносять потерпілому один за одним з метою завдання йому фізичного болю. Вони не є особливим видом ушкоджень. Інші насильницькі дії – це вс ілякі дії на людину, крім удару та побоїв, що викликають фізичний біль (викручування рук, тягання за коси, зв’язування, стискання частин тіла тощо). За змістом Закону ці злочини не викликають порушення анатомічної цілості чи нормального функ­ціо­нування тканин і органів людини, але обов’язково спричиняють фізичний біль. За цією ознакою вони ві др ізняються від тілесного уш­кодження.
Якщо п ісля удару, побоїв або вчинення інших насильницьких дій на тілі людини залишаються ушкодження, то їх оцінюють за ступенем тяжкості, згідно з наведеними вище ознаками. Якщо перераховані дії не залишають п ісля себе ніяких об’єктивних слідів, то судово-медичний експерт чи лікар у своєму висновку зазначає скарги потерпілого, вказує, що об’єктивних ознак тілесних ушко­джень не виявлено і не визначає ступеня тяжкості тілесного ушкодження. Разом з тим, у висновку слід зазначити: якщо потерпі­лому і були нанесені удари, побої чи застосовані інші насильницькі дії в названі ним ділянки тіла (вказати які), то такі, що не залишили п ісля себе слідів і не спричинили розладу здоров’я, повинні бути віднесені до розряду насильницьких дій, які викли­кають фізичний біль. Такий висновок сприяє правильній кваліфі­кації злочину, оскільки факт нанесення ударів, побоїв тощо визна­чають праців­ники дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду, опираючись на показання св ідків.

Мордування, мучення і катування – це не якісь особливі ушкодження, а спосіб їх заподіяння, вони не мають характерних медичних ознак. Способом мордування, мучення чи катування можуть бути спричинені як тяжкі чи середньої тяжкості тілесні ушкодження, так і легкі. Необ­хідність визначення способу нане­сення ушкоджень пов’язана з тим, що при визнанні спричинення ушкоджень методом морду­вання, мучення чи катування, кри­мінальна відповідальність за скоєний злочин збільшується. Відноситься до компетенції слідчих органів або суду.

Мордування – це дії, направлені на багаторазове чи тривале спричинення особливого болю (щіпання, шмагання р ізками, реме­нем, поколювання голкою, шилом, дія термічних факторів тощо). Експерт встановлює наявність, властивості, локалізацію, кількість ушкоджень, одночасність чи недночасність їх нанесення, особли­вості пошкоджувального знаряддя, механізм його дії, а також сту­пінь тяжкості ті лесного ушкодження. Все це дає можливість слідчому чи суду вирішити питання про багаторазове, систе­матичне травмування.

Особливе мучення, про яке мовиться у ч. 2 ст. 121 КК Ук­раїни, – це дії, направлені на спричинення потерпілому стра­ж­дання шляхом тривалого позбавлення пиття, їжі, тепла, волі або здійснені способом як небезпечним для життя, так і таким, що призвело до важкого захворювання (наприклад, залишення легко одягнутої людини в холодному закритому п ідвалі на тривалий час, внаслідок чого розвинулась гостра пневмонія). В таких випадках експерт разом із спеціалістом (терапевтом) повинен встановити причинно-наслідковий зв’язок між діями і захворю­ванням, що наступило. Якщо такий зв’язок буде до­ве­дений, то судово-медичний експерт кваліфікує ушкодження за ступенем тяж­кос­ті, використовуючи для цього загальноприйняті критерії, наве­ден і вище.
Загострення попередніх захворювань п ісля заподіяння тілес­ного ушкодження, а також інші наслідки ушкодження, що обу­мов­­лені не власне характером травми, а випадковими обставинами (наприк­лад, алкогольним чи наркотичним сп’янінням, правцем), індиві­дуальними особливостями організму (наприклад, гемо­фі­лією), дефектами надання медичної допомоги тощо, не повинні вра­ховува­тись при визначенні ступеня тяжкості ушкоджень. В таких випад­ках експерт зобов’язаний вказати характер причинно-наслід­кових зв’язків між травмою і такими наслідками.
Ушкодження хворобливо змінених тканин і органів може бути розцінене за ступенем тяжкості як ушкодження здорових, якщо між ним і несприятливим кінцем є прямий причинний зв’язок.

У випадках смерті після нанесення тілесних ушкоджень судово-медичний експерт чи лікар поряд з вирішенням інших питань зобов’язаний встановити наявність чи відсутність при­чин­ного зв’язку між ушкодженнями і смертю. Якщо в постанові про призначення експертизи міститься питання про ступінь тяжкості ушкоджень, що були виявлені на трупі, судово-медичний експерт чи лікар повинен зазначити, чи мають ці ушкодження ознаки тяжкого, середньої тяжкості чи легкого, використовуючи критерії, наведені вище.
Встановлюючи причинний зв’язок між ушкодженням і смертю, фахівець не повинен характеризувати тілесні ушкодження як безумовно чи умовно смертельні. У випадках, коли між ушко­дженням і смертю є причинний зв’язок, ці ушкодження можуть бути ним оцінені як смертельні.