5,45х39: малий, та завзятий. Частина I

Вітчизняний патрон 5,45х39 є характерним прикладом того, як «перегони озброєнь» стимулюють реалізацію конструкторських рішень, які в звичайний час відкладаються в довгий ящик. Ідея прийняття малокаліберного патрона з оптимальними балістичними характеристиками як основного боєприпасу стрілецької автоматичної зброї, була запропонована і обґрунтована ще на початку ХХ століття, але знайшла практичне втілення лише в кінці минулого століття.

Мова, звичайно ж, йде про роботи видатного вітчизняного конструктора В. Р. Федорова, який ще в 1913 р. запропонував свою автоматичну гвинтівку під патрон зменшеного калібру 6,5 мм, а в 1930-40-х рр. всебічно обґрунтував переваги малокаліберних малогабаритних боєприпасів на ефективних дальностях ведення вогню. Не одне десятиліття Федоров послідовно і наполегливо відстоював ідеї малокаліберних, а потім і малоімпульсних боєприпасів, поєднуючи у своїх працях не тільки вагому теоретичну базу, але і багатий практичний матеріал. Проте з ряду причин, в тому числі і чисто технологічного характеру, його роботи довгий час не мали практичної реалізації, поки до справи не підключився той самий горезвісний фактор «перегонів озброєнь».

Розвідка доповіла точно.

Активізація робіт по обґрунтуванню використання малокаліберних патронів для озброєння армії розпочалася наприкінці 1950-х рр. після отримання інформації з-за кордону про досліди американців з 5,56-мм автоматичною гвинтівкою AR-15 і новим автоматним патроном фірми «Ремінгтон». Історія розробки боєприпасу 5,56х45 і прийняття його в 1962 р. на обмежене постачання ВПС США вже була описана в нашому журналі (№ 2 за 2011 р.). До неї варто лише додати, що вже в 1959 р. в розпорядженні радянських конструкторів знаходилися два дослідні американські патрони (майбутній М193). З них і почалася історія створення 5,45х39, яка тривала майже 10 років. Настільки тривалий термін розробки і доведення такого «маленького» боєприпасу пояснюється тим, що конструкторам потрібно було знайти золоту середину серед безлічі суперечливих вимог і параметрів перспективного патрона.

Так, для зменшення розсіювання і збільшення ймовірності ураження цілі було необхідно зменшити імпульс віддачі і потужність, але в той же час для збільшення пробивної дії і забійності кулі, навпаки, вимагалося підвищити потужність патрона і масу кулі. Додатково до всього в розробках доводилося враховувати ряд нових розрахункових величин, таких як ефективна дальність стрільби і ймовірність попадання. Для проведення комплексних випробувань нового американського патрона був створений своєрідний «гібрид» з вітчизняної гільзи патрона «зразка 43 року», переобтисненої під дослідні 5,6-мм кулі, зроблені за американським зразком. Для відстрілу були виготовлені стволи кал. 5,6-мм з нарізами тієї ж крутизни, що і в американській зброї. При порівняльних випробуваннях дослідних 5,6-мм патронів з вітчизняними 7,62-мм зразка 43 року, проведених в НДІ-61, була виявлена висока нестійкість куль кал. 5,6-мм. Це було пов’язано не тільки з довжиною і формою 3,56-грамової кулі М193, але і крутизною нарізів. Розрахункові дані балістичних характеристик дослідної кулі, її конструкції, забійності та пробивної здатності також не дозволили зробити якісь однозначні висновки. Роботи по вивченню малокаліберного патрона тривали, але вже з кулями власної розробки. Спочатку дослідження було зосереджене на виборі найбільш ефективної форми і конструкції кулі, після чого були вироблені характеристики імпульсу віддачі патрона і ДПВ кулі. В свою чергу це призвело до розробки нового типу пороху і вибору його оптимальної наважки, а також до радикальної зміни габаритів гільзи. Для поліпшення аеродинамічних характеристик кулі її довжина в порівнянні з американською була збільшена, а для збереження оптимальної маси в її конструкцію був введений сталевий сердечник (наявність сталевого сердечника дозволило додатково підвищити ще й пробивну здатність кулі). Для нової кулі була розроблена сталева, плакована томпаком (біметалева) оболонка, яка підвищила її характеристики міцності порівняно з американськими кулями з м’якою томпаковою оболонкою, які після потрапляння в перешкоду фрагментувались на безліч уламків. В результаті експериментів була відпрацьована куля довжиною 25,55 мм і масою 3,4 г, що отримала умовне позначення 5,45 ПС.

Нова гільза

Перший час у 5,45-мм малоімпульсному патроні застосовувався піроксиліновий трубчатий порох марки ВУфл 545, але він практично відразу ж був замінений на лаковий, новітньої розробки марки Сф033фл (сфероїдний, товщина палаючого зводу — 0,33 мм, флегматизований) сферичного зерніння з більш високими енергетичними показниками і більшою гравіметричною щільністю. Маса наважки була обрана 1,44 г. Порох марки ВУфл 545 застосовується в даний час лише для спорядження 5,45-мм патронів кулями зі зниженою рикошетною здатністю — ЗРЗ. Спочатку нові кулі споряджалися в перетиснені біметалеві автоматні гільзи «зразка 43 року», які до того часу вже були освоєні у виробництві вітчизняних спортивно-мисливських патронів 5,6х39 і застосовувалися в мисливському карабіні «Барс».

Дослідна партія в кількості близько 2 млн. шт. була спрямована на випробування в Одеський військовий округ. Однак при роботі в автоматичній зброї проявився ряд недоліків в конструкції гільзи з великим скатом та занадто товстим корпусом. Застосування в патроні нового пороху Сф033фл дозволило зменшити діаметр корпусу гільзи без втрат необхідних характеристик боєприпасу. Проект зменшеної гільзи виконала інженер групи розробки Лідія Іванівна Булавська. На фінальній стадії відпрацювання новий компактний боєприпас отримав умовний індекс розробника (ЦНДІТОЧМАШ, м. Климовськ) — 13МЖВ. Після остаточного доведення кулі, виконаної технологом патронного виробництва Михайлом Єгоровичем Федоровим, їй було присвоєно калібр 5,45-мм, що вимірюється відповідно до вітчизняного стандарту — по полях. Деякий час новий патрон виготовлявся з гільзами з біметалу, але на стадії остаточного доведення патрона до 1967 р. були відпрацьовані більш економічні сталеві лаковані гільзи. Фактична довжина гільзи становила 39,82 мм, але у прийнятому зараз міжнародному позначенні цього боєприпасу довжину гільзи прийнято округляти до 39 мм. Для спорядження гільз 5,45-мм патрона використовувався латунний капсуль-запальник марки КВ-16 діаметром 5,06 мм, який пізніше отримав армійський індекс 7КВ1. У створенні нового боєприпасу брав участь великий колектив фахівців з боєприпасів під керівництвом В. М. Сабельникова.
Паралельно з дослідами над звичайними проводились роботи по створенню патронів зі спеціальними кулями — трасуючими і зменшеної швидкості. Після відпрацювання всього комплексу нового малокаліберного стрілецького озброєння Радянської Армії — автоматів і ручних кулеметів — патрон 5,45х39 отримав індекс ГРАУ 7Н6 і був офіційно прийнятий на озброєння в 1974 р., хоча його серійне виробництво почалося з кінця 1960-х рр. Одночасно з 7Н6 були прийняті боєприпаси з трасуючими кулями (індекс 7Т3), патрони зі зменшеною швидкістю кулі (індекс 7У1), холості (індекс 7Х3) і навчальні (індекс 7Х4). Виробництво автоматних патронів було розгорнуто на шести радянських патронних заводах — Ульянівському (№ 3), Амурському (№ 7), Барнаульському (№ 17), Фрунзенському (№ 60), Луганському (№ 270) і Тульському (№ 539).

Стандартна куля

Патрон 7Н6 споряджався кулею ПС з конічною донною частиною довжиною 25,55 мм і масою 3,4 г. Куля складалася з біметалевої оболонки, свинцевої сорочки і тупокінечного сердечника зі сталі марки 10. Між верхнім торцем сердечника і оболонкою кулі є технологічна порожнина. Заряд пороху Сф033фл (з 1987 р. — марка ССНф 30/3,69) надає кулі початкову швидкість близько 870-890 м/с. Згодом, у зв’язку з підвищенням рівня захищеності цілей засобами індивідуального захисту (ЗІЗ), виникла необхідність посилити пробивну здатність звичайної кулі кал. 5,45-мм, що було досягнуто шляхом застосування загартованого сердечника зі сталі марок 65Г, 70 або 75. Нова модифікація патрона 7Н6М була прийнята в 1987 р. Патрони 7Н6 і 7Н6М не мають спеціального відмінного кольорового маркування. Подальша поява бронежилетів з титановими бронепластинами послужила поштовхом до пошуку нових шляхів подальшого підвищення пробивної дії куль 5,45-мм патрона. Фахівцями Луганського верстатобудівного заводу (№ 270) до 1991 р. був відпрацьований патрон з кулею підвищеного пробивання (умовне позначення патрона 5,45 ПП), який після прийняття на озброєння отримав індекс ГРАУ 7Н10. Куля нового патрона отримала подовжений штампований загартований сердечник із сталі марок 70 і 75 із загостреною вершиною і плоским зрізом головної частини діаметром близько 1,8 мм. В головній частині кулі також була технологічна порожнина. Крім збільшення маси кулі до 3,6 г за рахунок збільшення довжини осердя, була також незначно збільшена маса порохового заряду — до 1,46 г. Новий патрон був прийнятий на озброєння, але з розвалом СРСР технологічна лінія по виробництву патронів 7Н10 і відповідні права на розробку залишилися в Луганську. У цій ситуації російським виробникам в терміновому порядку довелося заново розробляти патрон 7Н10, що в подальшому вилилося в низку модернізацій патрона 5,45х39, мова про які піде в нашому наступному номері.

Трасуючі кулі

Другим основним патроном боєкомплекту калібру 5,45-мм став патрон з трасуючою кулею, який паралельно розроблявся на самій ранній стадії дослідів з малокаліберними патронами. Куля конструктивно складалася з біметалевої оболонки, свинцевого сердечника в головній частині і трасувального складу з калібрувальним кільцем — у донній. Через малі розміри кулі трасувальний склад містився безпосередньо в оболонці без трасувального стаканчика. Для поліпшення запального ефекту сам склад робився двокомпонентним — з основного трасувального складу та ініціюючого його запального. До 1976 р. випускалися кулі довжиною 26,45 мм і масою 3,36 г, які незабаром були замінені на коротші довжиною 25,32 мм і масою 3,2 г. Зменшення довжини кулі, без істотного збитку для її характеристик, дозволило дещо зменшити довжину циліндричної провідної частини, що, в свою чергу, дозволило знизити знос стволів стрілецької зброї. Маса порохового заряду марки Сф0033фл становила 1,41 г. Патрон з трасуючою кулею під умовним позначенням 5,45 Т та індексом ГРАУ 7Т3 був прийнятий на озброєння в 1974 р. Відмінним маркуванням трасувальних боєприпасів було забарвлення вершини кулі в зелений колір.

Зменшена швидкість

Ще одним штатним боєприпасом калібру 5,45-мм став патрон із зменшеною швидкістю кулі, що отримав умовне позначення 5,45УС (індекс патрона 7У1). Він розроблений для використання зі зброєю, оснащеною «приладом беззвучної та безполум’яної стрільби» — ПБС. Досвід експлуатації у військах вітчизняного 7,62-мм автомата АКМ і приладу ПБС-1 послужив основою для розробки аналогічного комплексу і для автомата АК74 кал. 5,45-мм В ході експериментальних робіт послідовно відпрацьовувалися різні типи «безшумних» куль разом з різними моделями приладів безшумної та безполум’яної стрільби — спочатку з ПБС-2, потім — з ПБС-3 і, нарешті, з остаточним, прийнятим на озброєння варіантом — ПБС-4. Під час розробок конструктори зіткнулися з низкою проблем технологічної та фізичної властивості, пов’язаних як із самим боєприпасом, так і зі зброєю під нього. Малий калібр і габарити боєприпасу кал. 5,45-мм сильно ускладнювали створення спеціального патрона з оптимальними характеристиками. З одного боку для задовільної роботи ПБСа потрібно було зменшити заряд (щоб отримати дозвукову швидкість кулі) і збільшити масу кулі (для підвищення її забійності), а з іншого — було необхідно збільшити масу порохового заряду для збільшення дальності ефективної стрільби. При цьому різниця в довжині стволів автоматів АК74, кулеметів РПК74 і укорочених автоматів АКС74У робила практично неможливим створення «універсального» патрона, що однаково працює у всіх зразках. Крім того, доводилося враховувати вплив ступеня зносу малокаліберного ствола на балістичні характеристики кулі. З підвищенням зносу збільшувалася початкова швидкість кулі, а перевищення дозвукової швидкості зводило нанівець «дозвуковий» принцип глушіння звуку. У підсумку було прийнято компромісне рішення — відпрацьовувати патрон УС тільки для вкорочених автоматів АКС74У з подальшою їхньою доробкою під вдосконалений прилад ПБС-4. Ця міра, в свою чергу, обмежила використання ПБС-4 тільки доопрацьованими моделями автоматів і, відповідно, звузила загальне поширення комплексу тільки до деяких спецпідрозділів силових структур — КДБ, МВС і МО СРСР. Новому автомату з позначенням АКС74УБ був привласнений індекс ГРАУ 6П27. Додатково АКС74УБ міг комплектуватися підствольним безшумним гранатометом БС-1М з 30-мм кумулятивно-запальною гранатою 7П25. Даному стрілецько-гранатометному комплексу (СГК) під назвою «Канарейка» був привласнений індекс ГРАУ 6С1. Метання 30-мм гранати здійснювалося за допомогою спеціального холостого патрона ПХС, що подається з 8-зарядного магазина гранатомета. Паралельно з роботами по відпрацюванню ПБС йшла постійна модернізація і патрона УС.

До кінця 1970-х був розроблений перший варіант патрона, що складається зі звичайної кулі 7Н6 і зменшеного заряду пороху. Патрон мав посилене лакування на стику кулі з гільзою і вершину кулі чорного кольору. Потім до патрона УС була розроблена спеціальна куля зі свинцевим сердечником і зменшеним радіусом оживальної частини. Відмінним маркуванням нової моделі патрона УС було забарвлення вершинки кулі фіолетовим лаком. Однак маса нової кулі виявилася недостатньою для повноцінної роботи ПБС, і у конструкцію, крім свинцевого сердечника, був введений додатковий обважений сердечник з вольфрамо-кобальтового сплаву (марки ВК8). Для поліпшення обтюрації кулі в каналі ствола її діаметр був збільшений з 5,65 мм до 5,67 мм, через що на її оживальній частині з’явився характерний уступ. Загальна довжина кулі після доробки склала 24,3 мм. В якості метального заряду застосовувався пістолетний порох марки П-125 масою 0,31 г. Випуск кількох партій остаточного варіанту патрона 7У1 був налагоджений в кінці 1980-х рр. на Луганському верстатобудівному заводі.

Випробувальні патрони

Для випробування зброї кал. 5,45-мм були розроблені патрони ВТ (високого тиску) та ПЗ (посиленого заряду). ВТ (індекс ГРАУ 7Щ3) призначений для перевірки міцності стволів зброї в заводських умовах. Цей патрон споряджається кулею зі сталевим сердечником масою 3,5 г і збільшеним до 1,52 г зарядом пороху. Куля ВТ має збільшену провідну частину через відсутність конуса задньої частини, як у звичайної ПЗ. Відмінне маркування патрону ВД — забарвлення кулі жовтим кольором. Патрон з кулею ПЗ призначений для перевірки міцності вузлів замикання зброї. Як випливає з його назви, він має посилений до 1,46 г заряд пороху марки ССНф 30/3,69. Патрон, що отримав індекс ГРАУ 7Щ4, споряджається звичайною кулею ПС зі сталевим сердечником. Відмінне маркування патрону ПЗ — куля чорного кольору.
Зразкові патрони призначені для проведення атестації балістичної зброї, перевірки нових зразків патронів і проведення контрольних вимірювань під час стрільби. Зразкові патрони виготовляються з компонентів валових патронів, відібраних при серійному виробництві за жорсткішими вимогами до якості та геометричних параметрів. Зразкові патрони мають відмінне маркування у вигляді вершинки кулі, пофарбованої в білий колір.

У другій половині ХХ ст. отримала практичний розвиток ідея створення кулемета з комбінованим живленням: зі стрічки і магазина. Ця концепція була реалізована в бельгійському кулеметі FN Minimi/M249, ізраїльському Negev і чеському Vz.52/57. В СРСР подібні розробки почалися восени 1971 р. на Іжевському машинобудівному заводі. Завданням проекту під назвою КУ (кулемет з уніфікованою подачею) передбачалася розробка на базі штатного РПК-74 кулемета зі стрічковим живленням з додатковою можливістю використання магазинного живлення і підвищення ефективності базового зразка в півтора рази. У роботі брали участь відомі інженери-конструктори: К. Ю. Александров, В. М. Калашников, М. Е. Драгунів, А. В. Нестеров. Креслення першого дослідного зразка були готові в 1973 р., а навесні 1974 р. проведені попередні випробування першої моделі дослідного кулемета ПУ на полігоні «Іжмашу». У тому ж році дослідний зразок був переданий на випробування в ЦНДІТОЧМАШ. Розробка отримала назву «Поплін». В ході проведення подальших робіт було розроблено кілька моделей кулеметів зі стрічково-магазинним живленням, які проходили випробування в ЦНДІТОЧМАШІ і на полігоні Міноборони. До дослідних кулеметів були розроблені кілька варіантів металевих стрічок ємністю 200 патронів. Стрічка вкладалася в дюралевий короб, який кріпився знизу до ствольної коробки. Кулемет розроблявся під стандартні магазини від РПК-74 і АК-74, але в ході робіт по темі «Поплін» були розроблені магазини підвищеної ємності — дисковий на 100 патронів (конструктор В.В. Камзолов) і барабанний МОЗ (конструктор В. Н. Паранін). Остання дослідна модель кулемета була зібрана в 1978 р., але незабаром тему закрили. За висновком військових, стрічкове живлення поряд з підвищенням бойової скорострільності все ж збільшує масу і габарити кулеметів. Варіанти кулеметів з комбінованим живленням мають складну конструкцію вузла подачі і знижену надійність через відмінності у величинах енергії, необхідної для перезарядки при стрічковому і магазинному живленні. Пізніше на основі результатів теми «Поплін» було розроблено знімний подавальний пристрій подачі стрічки СПП, котрий дозволяв використовувати стрічкове живлення для штатних кулеметів РПК і автоматів АК. СПП складався з металевої стрічки, коробки і механізму подачі стрічки з приводом від затворної рами. Однак ця розробка не отримала розвитку через складність конструкції і великий об’єм підгонки вузлів.

Холості та навчальні

В кінці 1970-х рр. для імітації звуку пострілу при стрільбі зі штатної зброї кал. 5,45-мм конструкторами ЦНДІТОЧМАШ В.І. Волковим і Б.А. Иогансеном був розроблений холостий патрон. На стадії експериментів відпрацьовувався холостий патрон з подовженим дульцем, обтиснутим зіркою. Однак згодом перевагу було віддано патронам зі звичайною гільзою і пластмасовою порожнистою кулею білого кольору. Цей патрон був прийнятий на озброєння під індексом ГРАУ 7Х3. Холостий патрон використовується разом зі спеціальною дуловою втулкою, яка забезпечує необхідний рівень тиску порохових газів при пострілі та гарантоване руйнування пластикової «кулі». До 1980-х рр. на стик дульця гільзи і кулі холостих патронів наносили лак-герметизатор фіолетового кольору, пізніше стали застосовувати червоний лак.
В 1970-х рр. для навчання правилам поводження зі зброєю був розроблений 5,45-мм навчальний патрон (індекс ГРАУ 7Х4). Цей боєприпас, розроблений конструктором ЦНДІТОЧМАШ В.І. Волковим, складається зі штатної гільзи з вихолощеним капсулем і звичайної кулі ПЗ. Навчальний боєприпас має посилену фіксацію кулі в дульці гільзи і чотири поздовжні канавки на корпусі гільзи. Лак-герметизатор і відмінне колірне маркування на навчальний патрон не наносилися.
У радянський період номенклатура патронів кал. 5,45-мм була набагато скромнішою порівняно з 7,62-мм патроном зразка 43 року. У цьому калібрі відсутні патрони з запальними та бронебійно-запальними кулями. Це було пов’язано з малим внутрішнім об’ємом кулі, що не дозволяє розмістити «габаритні» елементи запальних систем і хочу якусь ефективну кількість ініціювальних складів.

Окремим яскравим епізодом у вітчизняній історії малокаліберних проміжних боєприпасів промайнув 5,6-мм спортивний патрон «Біатлон». З середини 1960-х рр. паралельно з відпрацюванням 5,45-мм автоматного патрона в СРСР почалися роботи зі створення спортивного малокаліберного боєприпасу і спортивної гвинтівки. Як і у випадку 5,45-мм автоматного патрона, в якості бази для розробки перспективного спортивного боєприпасу використовувалася гільза 7,62-мм автоматного патрона «зразка 43 року». Але, на відміну від військових боєприпасів, гільза спортивного патрона відразу виготовлялася з латуні, що є нормою для спортивних патронів. В результаті вийшов досить потужний боєприпас з гільзою довжиною 45 мм, що дозволяє розмістити досить великий пороховий заряд, і кулею довжиною 25,0 мм і масою 4,93 г. Капсуль мав посилену фіксацію за допомогою потрійного точкового керніння. Під новий патрон іжевські конструктори Анісімов і Суслопаров розробили першу в світі «біатлонну» гвинтівку БІ-5 зі швидкою підзарядкою і малим імпульсом віддачі. Випуск нових патронів проводився невеликими дослідними партіями в кінці 1960-х – початку 1970-х рр. Дрібносерійне виробництво гвинтівок БІ-5 було налагоджене в 1973-1975 рр. в дослідному цеху Іжмашу. Перший час патрон і гвинтівка проходили «обкатку» на внутрішньосоюзних змаганнях з біатлону, а в 1976-му, під час Зимових Олімпійських ігор в м. Інсбрук в Австрії, відбулася світова прем’єра. Результат перевершив всі очікування: все золото дісталося радянській збірній. Н. Круглов став олімпійським чемпіоном у гонці на 20 км, а збірна команда СРСР — олімпійським чемпіоном в естафеті. Новий радянський патрон справив справжній фурор, оскільки в той час навіть штатний автоматний 5,45-мм боєприпас був для Європи таємницею за сімома печатками, а що вже тут говорити про вузькоспеціалізований спортивний. Через рік світ біатлону попрощався з потужними патронами: у 1977 р. на Конгресі Міжнародної федерації п’ятиборства і біатлону були прийняті нові правила, згідно з якими з 1978 р. стандартний патрон для біатлону став .22 «лонг райфл», а відстань до мішені скоротилася до 50 м.
Прощання радянських біатлоністів з перспективною гвинтівкою відбулося в 1977 р. у норвезькому місті Вінгроме. Головним героєм спринтерської гонки став видатний радянський біатлоніст Олександр Іванович Тихонов. Не допустивши жодного промаху, залишивши далеко позаду всіх конкурентів, на заключному етапі гонки спортсмен зняв з плеча гвинтівку, підняв її над головою і так подолав останні 300-400 метрів дистанції. На фініші він демонстративно кинув свою зброю в сніг, щоб більше ніколи не брати її в руки. За спогадами очевидців, присутній на цих змаганнях король Норвегії ледь стримав сльози — настільки пронизливою була сцена. Так Тихонов завоював свою останню, 11-у золоту медаль, і так закінчилася кар’єра вітчизняного спортивного патрона 5,6х45 «Біатлон». У наступному році в австрійському Хохфільцені пройшов Чемпіонат світу, але вже за новими правилами і з новими патронами. Наша збірна повернулася звідти без жодної нагороди.
Для полегшення спорядження магазинів патронами на озброєння були прийняті спеціальні обойми швидкої зарядки (індекс 6Ю20. 6) на 15 патронів. Передбачалося, що в умовах, наближених до бойових, військовослужбовець зможе мати запасний боєкомплект, попередньо споряджений в обойми для швидкого спорядження магазинів під час бою. Фіксація обойми на горловині магазина здійснюється за допомогою спеціального перехідника-адаптера Y-подібної форми (Індекс 6Ю20.7). При розробці обойми були випробувані й інші варіанти, як з перехідником, так і без нього.

Тара і маркування

Ємність упаковки 5,45-мм патронів була кратною ємності стандартного автоматного магазина на 30 патронів. Спочатку патрони упаковувалися в картонні коробки на 30 патронів, але в середині 70-х було прийнято рішення перейти на спрощену паперову обгортку, скріплену двома скобами. В металеву зварно-закатану коробку вкладалися 36 паперових пакетів з загальною кількістю 1 080 патронів. Дві металеві коробки поміщалися в стандартний дерев’яний ящик на 2 160 боєприпасів. На кришку ящика наноситься трафарет із зазначенням основних даних боєприпасу. Паралельно з упаковкою патронів в паперових обгортках в металеві коробки практикувалася упаковка 4 паперових пачок по 30 патронів у вологонепроникні пакети на 120 патронів і укладання цих пакетів в дерев’яний ящик без металевих коробок. При такій упаковці в дерев’яному ящику також розміщувалося 2 160 патронів. Відмінною особливістю боєприпасів, призначених для закупорювання у вологонепроникні пакети, було захисне оксидоване покриття капсуля чорним кольором, яке як обов’язкове було відмінене в 1988 р. Для патронів зі спеціальними кулями характерне нанесення відповідних колірних смуг поверх трафаретних написів на всіх видах тари: паперових обгортках, металевих коробках і дерев’яних ящиках. Для патронів з трасуючими кулями прийняте колірне маркування у вигляді зеленої смуги, а для патронів зі зменшеною швидкістю кулі — у вигляді чорно-зеленої смуги. Незвичайною особливістю, що не знайшла поки документального пояснення, є система умовних позначень на закупорюванні 5,45-мм бойових патронів до випуску 1982 р., яка відрізнялася від стандартної схеми, прийнятої для стрілецьких боєприпасів Радянської Армії. Відповідно до «традиційної» системи умовних позначень, на закупорювання з патронами повинні послідовно наноситися калібр патрона, тип його кулі (ПЗ, Т або УЗ) і потім — тип використовуваної гільзи (ГЖ — біметалева, ГС — сталева лакована). З якихось причин до 1982 р. на всіх типах тари 5,45-мм патронів після позначення калібру наносилося позначення типу гільзи і тільки після нього — позначення типу кулі, наприклад — 5,45 гсПС замість 5,45 ПСгс.

Варто відзначити, що незвично маленький патрон був сприйнятий неоднозначно збройовими фахівцями і військовими. «Дідусь радянських автоматів» М. Т. Калашников був категорично проти нового боєприпасу, аргументуючи це тим, що для маленької і довгої кулі, або «пуансона», як охрестив її Михайло Тимофійович на одній з міністерських нарад, не вдасться відпрацювати живучість ствола. І дійсно, спочатку стволи дослідних автоматів витримували близько 2 000 пострілів, в той час як військові вимагали не менше 10 000.

Потрібні зусилля окремого інституту НДІ-13 і фахівців збройового виробництва в Коврові та Іжевську, щоб вирішити цю проблему і досягти стандартного ресурсу стволів в 12 000 пострілів. Характерною особливістю 5,45-мм боєприпасу є різка втрата стійкості кулі при влученні в перешкоду. На інтернет-ресурсі YouTube викладено цікавий ролик, в якому американці майже в упор намагаються розстріляти під кутом екран телевізора з АК-74, але кулі рикошетують від його поверхні і не можуть його розбити. Це властивість кулі — різко змінювати траєкторію польоту при зустрічі з перешкодою — породила в народі (і навіть в армійському середовищі) стійку легенду про «кулі зі зміщеним центром ваги». Насправді центр ваги кулі, звичайно ж, лежить на її поздовжній осі симетрії (ближче до донної частини) і нікуди не зміщується». Просто сукупність таких показників, як довжина і маса кулі, положення її центру ваги, співвідношення моментів інерції і крок нарізів ствола, підібрані так, що куля під час польоту знаходиться на межі гіроскопічної стійкості. При попаданні в перешкоду дія двох сил — сили тяжіння і сили опору середовищу — створюють перекидаючий момент, при якому легкі малокаліберні кулі втрачають стійкість і розвертаються. Ця властивість кулі заподіює певні незручності при стрільбі «по телевізору», але призводить до серйозних поранень при попаданні в живі цілі.

Магазини

Живлення автомата АК-74 здійснювалося з коробчастого секторного магазина (індекс 6Л23) ємністю 30 патронів, виготовленого зі скловолокніту марки АГ-4В оранжевого кольору. Для ручних кулеметів РПК-74 були розроблені коробчасті секторні магазини підвищеної ємності на 45 патронів (індекс 6Л18), які також виготовлялися зі скловолокніту АГ-4В. З 1980-х рр. магазини на 30 патронів і нові поліпшені магазини на 45 патронів (індекс 6Л26) стали виготовлятися зі склонаповненого поліаміду ПА-6 темно-фіолетового кольору, що отримали в армійському середовищі прізвисько «слива». Починаючи з 1970-х рр., з різним ступенем інтенсивності проводилися дослідні роботи над ще більшим підвищенням ємності патронних магазинів. Відпрацьовувались варіанти створення сталевих 60-зарядних магазинів з 4-рядним розташуванням патронів з подальшою перебудовою патронів біля горловини у стандартну 2-рядну подачу. Проте практична реалізація цих робіт відбулася тільки до 2000 року, коли на озброєння силових структур Російської Федерації був прийнятий магазин підвищеної ємності (Патент РФ № 2158890) з пластику чорного кольору.

Энциклопедия вооружения

Малоимпульсный промежуточный патрон, разработан в начале 1970-х годов группой советских конструкторов в противовес американскому патрону 5.56х45 (.223 Remington), который в 1960-х годах американцы широко использовали во Вьетнаме.

Тактико-технические характеристики 5,45х39 mm (7Н10, с пулей повышенной пробиваемости)
Калибр, мм – 5,45
Диаметр пули, мм – 5,60
Длина пули, мм – 25,5
Длина патрона, мм – 56,7
Длина гильзы, мм – 39,8
Вес пули, г – 3,61
Вес патрона, г – 10,2
Начальная скорость пули, м/с – 870-890
Дульная энергия, Дж – 1360-1430
Объём камеры заряжания, см – 31,56
Максимальное давление газов, МПа – 294

К началу 1970-х годов советские конструкторы поняли перспективность промежуточных патронов малого калибра: малокалиберная пуля, имея высокую начальную скорость, обеспечивает высокую настильность траектории, обладает хорошей бронепробиваемостью и значительной убойной силой, малый импульс отдачи в момент выстрела благоприятно сказывается на кучности и меткости стрельбы, а уменьшение массы патрона позволяет увеличить носимый стрелком боезапас.

Тогда же начались работы по разработке нового патрона и оружия для его использования. В результате в 1974 году на вооружение Советской Армии принимается комплекс стрелкового оружия, состоящий из патрона 5.45х39, автомата АК-74 (АКС-74) и ручного пулемета РПК-74. Позже к этому семейству присоединился укороченный автомат АКС-74У.

Автоматный патрон 5.45-мм калибра с пулей со стальным сердечником 7Н6 и с трассирующей пулей 7Т3 был разработан под руководством В. М. Сабельникова, группой конструкторов и технологов в составе Л. И. Булавской, Б. В. Семина, М. Е. Федорова, П. Ф. Сазонова, В. И. Волкова, В. А. Николаева, Е. Е. Зимина, П. С. Королева и др.

Пуля 5.45-мм патрона разработана “на грани устойчивости”, т. е. она устойчиво летит в воздухе и начинает “кувыркаться” при попадании в более плотную среду – в живые ткани, дерево и т. д. Это достигнуто за счет смещения центра тяжести к донной части пули.

Для обеспечения потери устойчивости пули в плотной среде сердечник пули расположен в оболочке пули с зазором в передней части пули. Перед сердечником и рубашкой в передней части имеется пустота, обеспечивающая смещение центра тяжести пули и неустойчивость в плотной в сравнении с воздухом среде.

Гильза патрона бутылочной формы, биметаллическая, без выступающего фланца, стальная, лакированная. Дульная энергия патрона 5.45х39 составляет 1360-1430 Дж.

Виды патронов 5.45х39:
– Холостой (7X3) с пластиковой пулей массой 0,22-0,26 г. Имеет заряд специального быстрогорящего пороха массой 0,24 гр.
– “Т” – трассирующий (7T3). Пуля повышенной бронепробиваемости (с закалённым стальным сердечником). Зеленая вершина пули.
– “ПС” – с пулей со стальным сердечником (индекс 7Н6, 7Н6ВК) массой 3,30-3,55 гр. C 1986 года выпускаются с термоупрочненным (до 60 HRC) стальным (65Г) сердечником цилиндрической формы. Пуля без окраски.
– Патрон для стрельбы из оружия с приборами бесшумной стрельбы (индекс 7У1) содержит пулю массой 5,15 гр., которая имеет начальную скорость 303 м/с. Окраска – черная вершина пули с зеленым ободком.
– Учебный (без заряда). Отличается наличием четырех продольных выштамповок на гильзе и двойного кольцевого обжима пули в дульце гильзы.

1. 5.45х39 7Н6
2. 5.45х39 7Н24
3. 5.45х39 7Н10
4. 5.45х39 7Н22

В 1993 году выпущен патрон ПП (7Н10) с штампованным сердечником из специальных сортов сплавов типа сталь 70 или 75 (пуля повышенной пробиваемости), пуля которого массой 3,49-3,74 гр. пробивает на дистанции 100 метров 16-мм стальную плиту, элементы бронежилетов из титановых сплавов на дистанции 200 метров. Лак-герметизатор темно-фиолетового цвета, в отличие от красного в 7Н6.

Используется штампованный заостренный сердечник, имеющий короткое оживало, а нос сердечника имеет плоскую площадку диаметром около 0,8 мм. В 1994 г. был разработан и принят к производству патрон с модернизированной пулей 7Н10 повышенной мощности, главное отличие которой заключается в том, что полость в носовой части заполнена свинцом, что исключило затягивание оболочки в отверстие, пробиваемое в преграде сердечником.

При контакте с преградой давлением свинца, сжатого между головной частью сердечника и пульной оболочкой, последняя разрушается. Такое устройство исключает затягивание частей оболочки в пробоину, чем повышается пробивная способность пули.

В 1998 г. разработан и принят на вооружение патрон БП (7Н22) с бронебойной пулей массой 3,68 гр., которая пробивает бронеплиту толщиной 5 мм на дистанции 250 метров. В пуле 7Н22 применен остроконечный сердечник, изготовленный из высокоуглеродистой стали У12А, методом резки с последующим шлифованием оживальной части. Лак-герметизатор красного цвета, пуля имеет носик черного цвета.

ФГУП ПО “Вымпел” (г. Амурск) производит патрон 7Н24 с бронебойной пулей массой от 3,93 до 4,27 гр., скоростью 840 м/с.

– Образцовый патрон – предназначен для сравнительной проверки баллистических характеристик хранящихся на складах патронов. Соответствует штатному патрону (7Н6), но изготовлен с повышенной точностью. Носик пули окрашен в белый цвет.
– Патрон с усиленным зарядом (УЗ) – вся пуля целиком черного цвета.
– Патрон высокого давления (ВД) – вся пуля целиком желтого цвета.
спортивно-охотничьи патроны 5.45х39

– Патрон 5.45х39 (5.45х40) СН-П для комплекса СОНАЗ ТП-82. Пуля первоначально имела свинцовый сердечник и оголение оболочки в головной части, впоследствии – стальной сердечник и отверстие в головной части. Масса пули 3,6 гр., начальная скорость – 825-840 м/с.

Кроме боевых патронов 5.45х39 выпускаются также спортивно-охотничьи патроны 5.45х39, но выпускаются они только на экспорт.

Малоимпульсный патрон 5.45х39 повысил эффективность индивидуального стрелкового оружия в 1,5 раза. Впрочем, несмотря на все достоинства малокалиберных патронов, и российский 5.45х39 и американский 5.56х45 имеют один серьезный недостаток: малокалиберные пули склонны к рикошетированию.

В целом патрон 5.45х39 оказался довольно удачным. Несмотря на меньшую по сравнению с американским патроном мощность он не уступает ему в эффективности.

Энциклопедия вооружения

Тактико-технические характеристики 7,62х39 мм (57-H-231C, со стальным сердечником)
Калибр, мм – 7,62
Диаметр пули, мм – 7,9
Вес пули, г – 7,9
Вес пороха, г – 3,0
Начальная скорость пули, м/с – 710–725
Дульная энергия, Дж – 1990–2080

Патрон 7,62×39 мм появился в 1943 г. промежуточный патрон конструкции Н М.Елизарова и Б. В.Сёмина. Он был создан в ответ на создание немцами промежуточного патрона, который применялся в автомате StG-44. Окончательная разработка была завершена к 1949 году. Окончательный образец патрона сильно отличался от начального образца 1943 года.

Работа по созданию промежуточного патрона в СССР началась еще в 1939 г., хотя вопрос об этом ставился значительно раньше. Для исследования вопроса был разработан патрон калибра 5,45 мм, и было дано задание на проектирование самозарядной винтовки под этот патрон. Однако в связи с началом Великой Отечественной войны конструкторы были переключены на более актуальные работы.

Советские 7,62-мм патроны обр. 1943 г.:
– с пулей со свинцовым сердечником и гильзой 41 мм (слева)
– с пулей со свинцовым и стальным сердечником и гильзой 39 мм.

Разработка промежуточного патрона была снова начата в 1943 г., после того, как участники Технического совета Народного комиссариата вооружения (НКВ) были ознакомлены с трофейными образцами захваченными на фронте у фашистов, а также с предоставленным в распоряжение СССР для ознакомления американским самозарядным карабином М1.

Промежуточные патроны периода ВОВ:
7,62×33 (США)
7,92×33 (Германия)
7,62×41 (СССР) слева – направо

Особое внимание специалистов привлек новый немецкий патрон калибра 7,92 мм с длиной гильзы 33 мм и разработанный под него карабин МКВ 42 [Н], который проходил испытания в действующей армии. Этот патрон длиной 48 мм имел массу 16,2 г. При массе пули 8,2 г и начальной скорости 700 м/с он обеспечивал прицельную стрельбу на дальности 800 м.

На совещании было принято решение о необходимости разработки патрона уменьшенной мощности для замены винтовочного патрона в таких видах оружия, как самозарядная (автоматическая) винтовка и ручной пулемет, а также новых видов стрелкового оружия под него.

На основе нового промежуточного патрона можно было создать легкое индивидуальное автоматическое оружие с большей дальностью эффективной стрельбы, чем у пистолета-пулемета. Ответственным за разработку нового патрона было назначено ОКБ-44 (впоследствии НИИ-44, который в 1949 г. вошел в состав НИИ-61 и реорганизованный в 1966 г. в ЦНИИТОЧМАШ).

Для определения оптимальных характеристик патрона были проведены расчеты по выбору скорости пули и ее массы для калибров 5,6 мм, 6,5 мм, и 7,62 мм. Эти калибры были выбраны как наиболее часто встречающиеся на практике.

К новому патрону калибра 7,62-мм были предъявлены следующие требования: гильза должна быть современной формы – без фланца; меньшие вес и габариты, чем у винтовочного патрона; уменьшенная до 20% (по сравнению с винтовочным) мощность патрона; энергия пули на дальности 1000 м должна была быть не менее 25 кгм.

Промежуточный патрон должен был использоваться для стрельбы из автоматического карабина-пулемета, самозарядной винтовки и ручного пулемета. Оружие под новый патрон должно было быть легким, в том числе за счет уменьшения длины ствола.

С этой же целью считалось возможным использовать для карабинов-пулеметов (автоматов) тонкие винтовочные стволы, не опасаясь их перегрева, т.к. стрельба из них должна была вестись в основном одиночными выстрелами и лишь иногда, в наиболее критические моменты боя – автоматическим огнем.

Считая настильность траектории одной из основных характеристик патрона, в ОКБ-44 с самого начала было решено, что наш патрон должен быть лучше, чем немецкий. У патрона 7,92×33 дальность прямого выстрела (ДПВ) составляла 300 м, для нашего приняли ДПВ равной 325 м.

И уже 3 сентября 1943 г. в Техническом совете НКВ были рассмотрены два первых варианта патрона, был выбран один из них (впоследствии названный 7,62-мм патроном образца 1943 г.). После сентябрьского совещания всеми оружейными КБ и научно-исследовательским полигоном стрелкового и минометного вооружения ГАУ (НИПСМВО) были начаты разработки оружия под перспективный автоматный патрон.

В декабре 1943 г. первая партия патронов с пулей со свинцовым сердечником (этому патрону присвоили индекс 57-Н-231) была испытана на полигоне. После некоторой доработки, с марта 1944 г. начался выпуск опытно-серийной партии 7,62-мм патронов обр. 1943 г. Первоначальный вариант патрона имел гильзу длиной 41 мм и пулю со свинцовым сердечником без заднего конуса и с короткой головной частью.

Разрабатывавшиеся в то время образцы оружия под новый патрон – самозарядный карабин и карабин-автомат (автомат) – были предназначены, прежде всего, для стрельбы одиночными выстрелами. Предполагалось, что автоматический огонь при стрельбе из автомата должен был использоваться только в ближнем бою (на дальности 100-200 м).

Исходя из этого, в ходе разработки патрона обр. 1943 г. основное внимание уделялось обеспечению необходимой кучности стрельбы одиночными выстрелами, дальности прямого выстрела и пробивному действию пули.

Высокой кучности стрельбы автоматическим огнем от нового патрона не требовалось. Однако позже, после принятия на вооружение АК (автомата Калашникова), основным видом стрельбы из автомата, для повышения плотности огня (плотность огня – количество пуль на погонный метр в минуту), стали считать стрельбу очередями, независимо от дальности до цели.
При этом, справедливости ради, необходимо отметить, что вероятность попадания в цель при стрельбе очередями повышалась, но незначительно, в то время, как расход патронов возрастал пропорционально длине очереди.

В 1944 году, после получения первых результатов испытаний, начались работы по совершенствованию патрона с целью повышения его кучности и пробиваемости. Головная (оживальная) часть пули была удлинена, что дало возможность улучшить баллистический коэффициент при сохранении массы пули.
У пули был введен задний конус, что уменьшило сопротивление воздуха полету пули, причем не только, как тогда считалось, на дозвуковых скоростях (т.е. при стрельбе на большую дальность), но и при сверхзвуковых скоростях полета пули.

Для сохранения общей длины патрона дульце гильзы было укорочено на 2 мм и увеличена глубина посадки пули в гильзу. Гильза получила окончательную длину 38,7 мм (при обозначении патрона 7,62×39 длина гильзы указывается округленно).

После этого начались работы по замене свинцового сердечника стальным. Пуля со стальным сердечником получила наименование – «суррогатированная». Её длина увеличилась с 22,8 мм, у первого варианта, до 26,8 мм. Основным аргументом применения малоуглеродистой стали для сердечника было не столько увеличение пробивного действия пули, сколько экономия дефицитного свинца (до 50%) и технологичность штамповки сердечника.

Кстати технология его изготовления была позаимствован у патрона ТТ. Здесь следует отметить, что в то время основным мерилом пробивного действия пули была оценка возможности пробития стальной армейской каски на дальности 800 – 1000 м.

К середине 1947 г. все отмеченные на испытаниях недостатки по патрону обр. 1943 г. с обыкновенной пулей были устранены, и ГАУ приняло решение об изготовлении серии патронов и опытных образцов оружия для войсковых испытаний.

Патроны обр. 1943 г. с pазличными типами гильз:
– латунированной,
– из биметалла,
– стальная лакированная
– с полимерным покрытием.

С целью повышения тактических возможностей перспективного оружия, а также исходя из опыта создания 7,62-мм винтовочных патронов различного назначения, наряду с патроном с обыкновенной пулей, была проведена разработка патронов обр. 1943 г. со специальными пулями: бронебойно-зажигательной (разработан в 1944 г.), зажигательной и трассирующей (разработаны в 1948 г.).

В 1949 г. одновременно с автоматом Калашникова на вооружение Советской армии были приняты и 7,62-мм патроны обр. 1943 г. с перечисленными типами пуль. Впоследствии совершенствование патрона обр. 1943 г. с обыкновенной пулей со стальным сердечником проводилось в направлении повышения пробивного действия пули (для обеспечения поражения живой силы в средствах индивидуальной бронезащиты), а трассирующего, в направлении увеличения времени горения трассера и замедления времени начала его горения.

В совершенствовании патронов большое значение имело применение в качестве зарядов новых порохов сферического зернения. Как известно, приоритет создания пороха сферического зернения принадлежит США. Основное его достоинство – высокая гравиометрическая плотность (плотность заполнения гильзы) – порядка 0,85 г/см3, повышенная прогрессивность горения и высокая технологичность изготовления. Это позволяет, при равной зарядной каморе, обеспечить большую дульную энергию пуле или, при равной дульной энергии, уменьшить габариты гильзы.

Первоначально патрон 7,62×39 выпускался только с биметаллической гильзой – сталь плакированная томпаком. Но в 1948 г., из-за трудностей с получением биметалла, основная часть которого прежде поставлялась из США по ленд-лизу, гильзу автоматного патрона стали изготавливать из латунированной стали. Процесс латунирования, позаимствованный у германской промышленности, был связан с использованием сильнодействующих ядовитых веществ.

Поэтому с освоением производства биметалла в СССР с 1952 г. автоматные гильзы вновь стали изготавливаться из этого материала.
Впоследствии, в начале 1960-х годов, на ряде предприятий было освоено производство и стальной лакированной гильзы (с покрытием лаком зеленого цвета), что обеспечило значительную экономию томпака. Уже в наше время освоено производство стальной гильзы с полимерным покрытием (водно-полимерным раствором), что значительно снизило вредность производства.

Тактико-технические характеристики 7,62х39 мм ПС (57-H-231, пуля со стальным сердечником)
Калибр, мм – 7,62
Диаметр пули, мм – 7,9
Длина пули, мм – 26,8
Вес пули, г – 7,9
Вес пороха, г 3,0
Масса патрона, г – 16,3
Начальная скорость пули, м/с – 710–725
Дульная энергия, Дж – 1990–2080

Патроны с обыкновенной пулей «7,62-мм патрон обр. 1943 г. с пулей со стальным сердечником ПС» (ПС – пуля «суррогатированная»; впоследствии стали использовать термин – «пуля со стальным сердечником»), условное наименование – «7,62 ПС», предназначен для поражения живых целей, расположенных открыто или за легкими укрытиями, огневых средств и не бронированной техники.

Первоначально этот патрон с биметаллической гильзой имел индекс – 57-Н-231С. Появившийся в начале 1960-х патрон со стальной лакированной гильзой получил индекс – 57-Н-231СЛ. Но со временем посчитали нецелесообразным указывать материал гильзы в индексе патрона, и все патроны с пулей со стальным сердечником получили единый индекс – 57-Н-231.

Обыкновенная пуля состоит из стальной оболочки, плакированной с обеих сторон слоем томпака, стального штампованного сердечника из малоуглеродистой стали марки 10 и свинцовой рубашки. В средней части пули выполнена кольцевая накатка, в которую обжимается дульце гильзы при сборке патрона. В 1960-х годах была изготовлена и испытана опытная партия патронов с пулями ПС, стальная оболочка которых вместо томпака была покрыта зеленым лаком.

С 1962 г. дульце гильзы по стыку с пулей и кромке капсюля для повышения влагостойкости покрываются лаком-герметизатором. В 1962-1963 гг. цвет лака был фиолетовый, а с 1964 г. лак на патронах с любым типом пули стал красным.

С 1984 г., когда вместо винтовочного пироксилинового пороха стали использовать порох сферического зернения, на задней части пули был выполнен уступ для облегчения патронирования. Уступ устранял попадание мелких порошинок между стенками дульца и пулей. Отличительной окраски пуля этих патронов также не имеет.

Длительное время вопрос технологичности производства патронов превалировал над возможным повышением пробивного действия пули – как известно, оно обеспечивается в основном материалом и формой сердечника. В частности, не допускалась закалка сердечника, а его форма определялась трудоемкостью штамповки.

Тем не менее, широкое распространение средств индивидуальной бронезащиты, обеспечивших защиту от пуль со стальным сердечником из малоуглеродистой стали, потребовало совершенствования патронов. Начиная с 1989 г., для повышения пробивного действия пуль начали применять термоупрочненный сердечник повышенной твердости.

Тактико-технические характеристики 7,62х39 мм ПС (с термоупрочненным сердечником)
Калибр, мм – 7,62
Диаметр пули, мм – 7,9
Длина пули, мм – 26,8
Вес пули, г – 7,9
Вес пороха, г 3,0
Масса патрона, г – 16,4
Начальная скорость пули, м/с – 710–725
Дульная энергия, Дж – 1990–208

Его изготавливают из высокоуглеродистой рессорно-пружинной стали марок 65Г, 70, 75 с последующей термической обработкой. Пробивное действие пуль с новым сердечником по твердым преградам повысилось в 1,5-2 раза.

Пуля с термоупрочненным сердечником обеспечивает пробитие стальной каски на дальности 1000 м;
противоосколочного бронежилета на дальности 700 м и противопульного бронежилета, защищающего от автоматных пуль с не термоупрочненным сердечником, на дальности 100 м.

Отличительной окраски пуля этого патрона также не имеет. От патронов с нетермоупрочненным сердечником новый патрон можно отличить только по году выпуска.

Патроны с трассирующей пулей:

Тактико-технические характеристики 7,62х39 мм Т-45 (57-Т-231П с трассирующей пулей)
Калибр, мм – 7,62
Длина пули, мм – 28,0
Вес пули, г – 7,6
Начальная скорость пули, м/с – 710–725

Патрон 7,62-мм обр. 1943 г. с трассирующей пулей Т-45, условное наименование -7,62 Т-45, индекс – 57-Т-231П, предназначен для целеуказания и корректирования огня на дальностях стрельбы до 800 м, а также для поражения живой силы. Патрон выпускается с биметаллической или стальной лакированной гильзами. В период с 1949 по 1951 гг. включительно патрон изготавливался с латунированной гильзой.

В биметаллической оболочке трассирующей пули, в ее головной части, запрессован сердечник из свинцово-сурмянистого сплава. Позади сердечника размещен плакированный томпаком стальной стаканчик с запрессованным в него пиротехническим составом (воспламенительный, переходный и трассирующий).

Во избежание повреждения трассирующего состава пуля Т-45 не имеет накатки. В донной части пули закреплено колечко, оно исполняет роль сопла и обеспечивает равномерное истечение продуктов горения трассирующего состава.

При выстреле горение от порохового заряда передается воспламенительному составу. После вылета пули из канала ствола горение от воспламенительного состава передается переходному и затем трассирующему составу. Сгорая, трассер дает яркий светящийся след красного цвета, хорошо видимый днем и ночью.

При попадании в легковоспламеняющиеся предметы пуля способна воспламенить их. В 1973 г. трассирующий патрон был модернизирован. Изменение конструкции пули позволило увеличить объем зарядной каморы, что облегчило подбор заряда на разных партиях пороха, обеспечить стабильность баллистических характеристик и получить безотказную работу оружия.

Эту модернизацию трассирующего патрона проводили сотрудники ЦНИИТОЧМАШ – В.М. Сабельников (руководитель), П.С. Королев и А.Т. Хомякова. В конце 1990-х годов инженерами ЦНИИТОЧМАШ Л.И. Новожиловой и Т.П. Васильевой была проведена модернизация трассёра пули Т-45. Новый патрон получил полное наименование – «7,62-мм патрон обр. 1943 г. с модернизированной трассирующей пулей Т-45М».

Он был принят на вооружение в 2002 г. под индексом 57-Т-231ПМ1. Модернизация позволила увеличить дальность трассирования до 850 м и обеспечила начало горения трассирующего состава в 50 – 120 м от дульного среза.

Такая задержка горения трассёра позволяет лучше маскировать огневую позицию стрелка и обеспечивает непрерывное наблюдение за полем боя через ночные прицелы с электронно-оптическими преобразователями.

Вершинка пуль всех трассирующих патронов окрашена в зеленый цвет. Встречаются патроны с трассирующей пулей, изготовленные в начале 1960-х гг., не имеющие окраски, но с герметизатром зеленого цвета у дульца гильзы и по кромке капсюля.

Патрон с бронебойно-зажигательной пулей:

Тактико-технические характеристики 7,62х39 БЗ (57-БЗ-231 с бронебойно-зажигательной пулей)
Калибр, мм – 7,62
Длина пули, мм – 27,7
Вес пули, г – 7,7
Мaсca патрона, г – 16,1
Начальная скорость пули, м/с – 720-740

7,62-мм патрон обр. 1943 г. с бронебойно-зажигательной пулей БЗ, условное наименование – 7,62 БЗ, индекс – 57-БЗ-231, предназначен для поражения легкобронированных целей, воспламенения горючего, находящегося за броней или в толстостенной таре; и для поражения живой силы, находящейся за легкими броневыми прикрытиями на дальности до 300 м.

Патрон выпускался с латунированной или биметаллической гильзой. Бронебойно-зажигательная пуля состоит из стальной, плакированной томпаком оболочки с томпаковым наконечником, стального термообработанного сердечника со свинцовой рубашкой и зажигательного состава, находящегося в свинцовом поддоне.

При ударе пули о броню свинцовый поддон, двигаясь по инерции вперед, сжимает зажигательный состав и тем самым воспламеняет его. Пламя, через отверстие, пробитое стальным сердечником, проникает в заброневое пространство и способно воспламенить горючее.

Бронебойно-зажигательная пуля пробивает стальную каску на дальности 1100 м и противоосколочный бронежилет на дальности 1000 м. Лист брони толщиной 7 мм пробивается на дальности 200 м. Вершинка пули окрашена в черный цвет с красным пояском. На картонных пачках, металлических коробках и деревянных ящиках с патронами БЗ наносится наклонная черно-красная полоса.

Патрон с зажигательной пулей:

Тактико-технические характеристики 7,62х39 З (57-3-231 с зажигательной пулей)
Калибр, мм – 7,62
Длина пули, мм – 27,9
Вес пули, г – 6,6
Мaсca патрона, г – 15,2
Начальная скорость пули, м/с – 740-755

7,62-мм патрон обр. 1943 г с зажигательной пулей З, условное наименование – 7,62 З, индекс – 57-3-231, предназначен для воспламенения горючих жидкостей (бензин, керосин) в стальных баках со стенками толщиной до 3 мм, а также легко загорающихся материалов (сухая трава, солома и др.) на дальностях до 700 м.

По своей конструкции и действию пуля «7,62 З», относится к типу зажигательных пуль с пиротехническим зажигательным составом и является зажигательно-трассирующей, обеспечивая наблюдение за результатами стрельбы по хорошо видимой (до 700 м днем и ночью) трассе красного цвета.

Патрон выпускался с латунированной или биметаллической гильзой. Пуля состоит из стальной, плакированной томпаком, оболочки с томпаковым наконечником, зажигательного состава, находящегося в головной части пули, сердечника из малоуглеродистой стали, рубашки из свинцово-сурьмянистого сплава, биметаллического стаканчика с пиротехническим составом (воспламенительный, переходный и трассирующий) и колечка (его назначение такое же, как и в других трассирующих патронах).

При ударе пули о твердую преграду происходит резкое динамическое сжатие и нагрев зажигательного состава, продвигающимся вперед стальным сердечником, в результате чего зажигательный состав воспламеняется. Наконечник пули сминается, оболочка развертывается, и пламя от зажигательного состава обеспечивает зажжение цели. При встрече с преградами малой плотности, из-за невысокой чувствительности пули, зажигательный состав может и не воспламениться.

Существует две модификации пули с различным радиусом оживальной части. Более острые, появившиеся позже, в меньшей степени отклоняются от траектории пули ПС. Вершинка пули патрона «7,62 З» окрашена в красный цвет. На картонных пачках, металлических коробках и деревянных ящиках с зажигательными патронами наносится наклонная красная полоса.

Патроны с бронебойно-зажигательной и зажигательной пулями собирались вручную и имели высокую стоимость. Применять их планировалось только в период боевых действий. Для учебных стрельб эти патроны, как правило, не использовались. После того как были накоплены достаточные запасы патронов с пулей БЗ и З, их производство было прекращено. В настоящее время патроны с бронебойно-зажигательной и зажигательной пулями с производства сняты, но могут встречаться в армейских запасах.

Патрон с пулей с уменьшенной скоростью:

Тактико-технические характеристики 7,62х39 УС (57-3-231У с уменьшенной скоростью пули)
Калибр, мм – 7,62
Длина пули, мм – 33,62
Вес пули, г – 12,5
Мaсca патрона, г – 19,9
Начальная скорость пули, м/с – 285-300

В середине 1950-х годов для оснащения разведывательных и разведывательно-диверсионных подразделений и обеспечения скрытого поражения незащищенных живых целей на дальности до 400 м был разработан и в 1962 г. принят на вооружение 7,62-мм патрон с уменьшенной скоростью пули УС, условное наименование – 7,62 УС, индекс – 57-Н-231У.

Этот патрон предназначен для стрельбы из автоматов АК (АКС, АКМ, АКМС, АК-103 и АК-104) с приборами для бесшумной и беспламенной стрельбы ПБС или ПБС-1. Патрон с пулей УС вместе с приборами ПБС и ПБС-1 был разработан в НИИ-61 инженерами Н.М. Елизаровым (главный конструктор отделения, конструктор комплекса), Б.В. Семиным (патрон), К.В. Смекаевым (патрон), Л.И. Голубевым (глушитель), М.Е. Федоровым и М.А. Кузьминой.

Патрон выпускается с биметаллической или стальной лакированной гильзами. Увеличение массы пули (она составляет 12,5 г) с целью сохранения энергии было достигнуто за счет увеличения ее длины – 33,62 мм (длина пули патрона 7,62 ПС -26,8 мм). Обеспечение необходимого пробивного действия было достигнуто применением сердечника из инструментальной стали У12А, расположенного в головной части пули.

Свинцовый сердечник, расположенный за ним, обеспечивает не только необходимую массу, но исполняет роль рубашки. Выбранный диаметр пули -7,94 мм (у всех остальных пуль диаметр составляет 7,92 мм) – обеспечивает плотное врезание пули в нарезы и необходимое давление пороховых газов в канале ствола. Пуля, получающая дозвуковую начальную скорость, не создает баллистическую волну на траектории, а глушитель (ПБС) снижает скорость истечения газов из дульной части ствола.

Пуля УС способна пробить стальную каску на дальности до 400 м и противоосколочный бронежилет на дальности 75 м. Окраска пули – черная вершинка с зеленым пояском. На картонных пачках, металлических коробках и деревянных ящиках с патронами УС наносится наклонная черно-зеленая полоса.

Патрон с бронебойной пулей:

Тактико-технические характеристики 7,62х39 БП (7Н23 с броне­бойной пулей)
Калибр, мм – 7,62
Длина пули, мм – 27,4
Вес пули, г – 7,9
Мaсca патрона, г – 16,3
Начальная скорость пули, м/с – 725-740

Создание в 1980-1990-х годах относительно легких противопульных бронежилетов с высоким уровнем защищенности и насыщение ими подразделений сухопутных войск многих армий мира привело к необходимости совершенствования патрона с обыкновенной пулей.

В конце 1990-х такая модернизация была проведена на Барнаульском станкостроительном заводе Д.И. Веронским и В.В. Захарьящевым. В ходе модернизации изменениям подверглись форма, материал (вместо малоуглеродистой стали, начали использовать инструментальную сталь У12А) и процесс термообработки сердечника.

В результате пуля стала бронебойной. Новый патрон был принят на вооружение в 2002 г. и получил наименование – 7,62-мм патрон образца 1943 г. с бронебойной пулей БП, условное наименование – 7,62 БП, индекс – 7Н23.

Новый патрон предназначен для поражения живых целей в средствах индивидуальной бронезащиты (расположенных открыто или за легкими укрытиями), огневых средств и не бронированной техники. Устройство пули патрона 7Н23 аналогично (за исключением сердечника) патрону с пулей со стальным сердечником 7,62 ПС. Гильза патрона – стальная лакированная.

Новый патрон более чем в три раза превзошел по пробиваемости твердых преград, патрон с пулей ПС. На дальности 200 м бронебойный сердечник пули нового патрона пробивает 5-мм броне-плиту марки 2П, а на 250 м противопульный бронежилет типа 6Б5. При этом обеспечена сопрягаемость траектории пули нового патрона с пулей со стальным сердечником. Окраска пули – черная вершинка.

Патрон с пулей с пониженной рикошетирующей способностью:

Патрон 7,62×39 ПРС – с пулей с пониженной рикошетирующей способностью

В 2002 – 2003 гг. для подразделений МВД РФ был разработан ряд патронов (9×18, 9×19, 5,45×39, 7,62×39 и 7,62x54R) снаряженных пулями с пониженной рикошетирующей способностью (ПРС). В отличие от обыкновенных пуль типа ПС (ПСТ, ЛПС), в пулях типа ПРС отсутствует стальной сердечник.

Необходимость создания специальных патронов этого типа связана с особенностями тактики применения специальных подразделений МВД, большая часть боевых действий или специальных операций которых проводится в населенных пунктах. При этом огонь из стрелкового оружия ведется на небольшие дальности.

В таких ситуациях высокая начальная скорость обыкновенных пуль со стальным сердечником приводит к большому количеству рикошетов от стен зданий, бетонных заборов, дорожного покрытия и т.п. Это создает реальную угрозу поражения своего личного состава. Пули же типа ПРС при попадании в твердые преграды сминаются, быстро теряют скорость и не дают такого количества опасных рикошетов, как пули со стальным сердечником.

Тактико-технические характеристики 7,62х39 холостой (57-Х-231 холостой патрон)
Длина патрона, мм – 48,2
Мaсca патрона, г – 8,2
Вес пороха, г – 0,73

Для имитации звука выстрела в ходе обучения стрелков, а также для произведения салютов используется холостой патрон. Совместно с втулкой для холостой стрельбы, навинчиваемой на дульную часть ствола автомата или ручного пулемета и позволяющей создавать необходимое давление пороховых газов в стволе, холостой патрон обеспечивает работу подвижных частей автоматики оружия.

Холостой патрон и дульное устройство (втулка для холостой стрельбы) были разработаны конструктором НИИ-61 Е.Т. Розановым в 1949 г. Патрон получил полное наименование – 7,62-мм холостой патрон обр. 1943 г., условное наименование – 7,62 холостой обр. 43 и индекс – 57-Х-231.

Холостые патроны выпускаются с биметаллической или стальной лакированной гильзами. Холостые патроны, изготовленные в 1949 -1951 гг., имеют стальную латунированную гильзу. Холостой патрон отличается от боевого отсутствием пули и удлиненным дульцем гильзы. Дульце гильзы обжато звёздочкой и покрыто слоем герметизирующего лака фиолетового или красного цвета. Пороховой заряд состоит из 0,73 г пористого пистолетного пороха марки П-125.

Холостой патрон обр. 1943 г. короче, чем боевые, его длина составляет 48,2 мм. При выстреле от капсюля-воспламенителя воспламеняется пороховой заряд и от создавшегося давления разжимается звёздочка обжатого дульца. Выстрел сопровождается характерным звуком, вспышкой пламени и дымом.

Тактико-технические характеристики 7,62х39 УЧ (57-Н-231уч – учебный патрон)
Длина патрона, мм – 56,0
Мaсca патрона, г – 14,8

Для обучения приемам заряжания оружия, производства выстрела и снаряжения магазинов используется учебный патрон. Его полное наименование – 7,62-мм учебный патрон обр. 1943 г., условное – 7,62 УЧ обр.43 и индекс – 57-Н-231уч.

Патрон выполнен с использованием основных деталей патрона с обыкновенной пулей со стальным сердечником 7,62 ПС, но не содержит порохового заряда и имеет охолощенный капсюль-воспламенитель или латунный колпачок от капсюля-воспламенителя. Патрон выпускается с биметаллической или стальной лакированной гильзой.

Повышение прочности крепления пули в дульце гильзы, во избежание ее выпадения в ходе тренировок по заряжанию оружия, обеспечивается дополнительным обжимом дульца по пуле. Пуля учебного патрона отличительной окраски не имеет, но на гильзе патрона выполнены четыре симметрично расположенные продольные выдавки.

Патрон высокого давления:

Тактико-технические характеристики 7,62х39 ВД (57-Н-231 В патрон высокого давления)
Калибр, мм – 7,62
Длина пули, мм – 28,25
Длина патрона, мм – 61,5
Вес пули, г – 9,2
Мaсca патрона, г – 17,7

Патрон высокого давления, полное наименование – 7,62-мм патрон обр. 1943 г. высокого давления», условное – 7,62 ВД обр. 43» и индекс – 57-Н-231 В, был разработан в НИИ- 61 (ведущий конструктор К.В. Смекаев).

Патрон ВД предназначен для проверки прочности заготовок стволов и используется только на заводах изготовителях оружия. Больший пороховой заряд и особая конструкция пули обеспечивают более высокое давление пороховых газов, чем при стрельбе обычным патроном. Такое же давление обеспечивается боевыми патронами при температурах – 60°С и + 70°С. Этот патрон выпускается с биметаллической или стальной лакированной гильзой.

Пуля этого патрона состоит из биметаллической оболочки и свинцового сердечника. Она резко отличается по форме и конструкции от пуль боевых патронов. Пуля имеет короткую оживальную часть и плоскую вершинку.

В донной части пули имеется коническое углубление для обеспечения плотного прижимания ведущей части пули к внутренней поверхности канала ствола. Ведущая часть пули на расстоянии около 14 мм от дна имеет ступенчатый переход от диаметра 7,92 мм дo 7,58 мм. За счет более длинной пули патрон имеет большую общую длину на 5,5 мм, что исключает возможность его заряжания в штатные магазины оружия.

Отличительной окраски пуля не имеет. Патроны ранних годов выпуска могут иметь желтую окраску всей поверхности пули. На упаковочных коробках и ящиках имеется надпись «Высокое давление».

Патрон с усиленным зарядом:

Тактико-технические характеристики 7,62х39 УЗ (57Щ6- патрон с усиленным зарядом)
Калибр, мм – 7,62
Длина пули, мм – 26,8
Длина патрона, мм – 56,0
Вес пули, г – 7,9
Мaсca патрона, г – 15,6

7,62-мм патрон обр. 1943 г. с усиленным зарядом УЗ, условное наименование – 7,62 З обр.43 УЗ, индекс – 7Щ6 предназначен для проверки прочности запирающего механизма оружия и используется при изготовлении оружия и его капитальном ремонте.

Он создает такое же давление в канале ствола, как и при стрельбе боевыми “патронами при температуре + 70°С. Патроны УЗ снаряжаются бездымным пироксилиновым порохом марок П-45 или П-125 и обыкновенной пулей со стальным сердечником.

Для отличия от боевых патронов пуля патрона УЗ окрашивается черным лаком на большую часть длины пули или до места обжима дульца гильзы. На упаковочных коробках и ящиках имеется надпись усиленный заряд».

Их применение в ходе стрельб категорически запрещено. Патроны 7,62 УЗ выпускаются с биметаллической и стальной лакированной гильзами.

Образцовый патрон образца 1943 г.

Для контроля измерительных средств (в ходе баллистических испытаний) и баллистического оружия, а также для аттестации этого оружия разрабатываются образцовые патроны.

По своей конструкции они аналогичны патрону с обыкновенной пулей со стальным сердечником, но все их части изготавливаются с большей точностью (с половинными допусками). Это обеспечивает более стабильные баллистические характеристики по скорости пули и давлению пороховых газов.

Вершинка пули образцового патрона обр. 1943 г окрашивается в белый цвет. На упаковке образцовых патронов наносится надпись «Образцовые».

Патроны для метания гранат:

Патрон холостой специальный ПХС-19

На основе гильзы 7,62-мм патрона образца 1943 года были созданы специальные вспомогательные патроны для метания гранат и патрон для специального пистолетного комплекса. В 1950 г. на вооружение Советской армии был принят винтовочный гранатомет ВГ-45 (крепился на дульной части карабина СКС).

Стрельба из гранатомета велась винтовочными противотанковыми гранатами ВПГ-1 и винтовочными осколочными гранатами ВОГ-1. Их метание из гранатомета осуществлялось с помощью специальных холостых патронов ПХС-45 (патрон холостой специальный).

Для метания гранат из 30-мм бесшумного подствольного гранатомета стрелково-гранатометного комплекса «Тишина» на основе гильзы патрона обр. 1943 г. конструктором ЦНИИТОМАШ М.И. Лысенко был создан специальный вышибной патрон ПХС-19 (патрон холостой специальный).

Дульце гильзы этого патрона обжато звездой. Он короче холостого патрона. Бесшумность стрельбы из гранатометного комплекса обеспечивалась поршнем, помещенным внутри ствола гранатомета. В процессе выстрела пороховые газы давили на поршень, который, в свою очередь, выталкивал гранату из ствола.

После придания необходимого импульса гранате происходило газодинамическое торможение поршня. В результате в переднее положение поршень приходил с минимальной скоростью. Пороховые газы отсекались поршнем в стволе гранатомета и постепенно стравливались в атмосферу.

Граната получала начальную скорость около 100 м/с, обеспечивавшую прицельную дальность стрельбы около 300 м.

Патрон для специального пистолетного комплекса:

7,94-мм специальный патрон ПС1

Специфические задачи, решаемые подводными диверсантами, потребовали в 1970-х создания специального монтажного инструмента. На основе гильзы патрона обр. 1943 г. в ЦНИИТОЧМАШ был создан 7,94-мм специальный патрон ПС1 с дюбелем для крепления специальных устройств к конструкциям, созданным из различных материалов – например сталь, бетон, дерево.

Так же в институте под этот патрон было разработано стреляющее устройство. Применение специально-пистолетного комплекса СПК-1 возможно не только на суше, но и под водой. Комплекс был разработан группой специалистов в составе В.И. Абрамова, В.И. Зубачева и П.И. Сердюкова. В 1979 г. он принят на снабжение ВМФ.

Невзирая на то, что сейчас официально на вооружении в российской армии состоит патрон 5,45×39 мм и оружие под него, в войсках находится значительное количество автоматов и ручных пулеметов Калашникова калибра 7,62×39 мм.

Патрон 7,62×39 имеет обозначения:
7.62×39 / 7.62-мм патрон обр. 1943 г / 7.62×39 Kalashnikov / 7.62×39 AK-47 / .30 Russian / 7.62×39 М 1943 / 7.62 mm M 43/ 7.62 mm Klashnikov / 7.62 Russian Short / 7.62 Vz.57 / SAA 2560 / XCR 08 039 BGC 010