§ 6. Князювання Володимира Великого

Князь Володимир (? — 1015) увійшов в історію як видатний політик, адміністратор і реформатор. Найголовнішою заслугою князя Володимира вважається запровадження на Русі християнства.

Він став єдиновладним правителем Русі у 980 р. після запеклої боротьби зі своїми братами. Володимир розпочав своє князювання з того, що відправив варягів, які допомогли йому здобути владу, до Константинополя служити візантійському імператору, а своїх дружинників посадив намісниками в багатьох містах Русі.

Він продовжував політику попередників щодо підпорядкування Києву східнослов’янських земель, які не ввійшли до складу Русі або відпали в попередні роки. У 981 р. Володимир відвоював у поляків територію Червенських міст (Волинь, Червень, Белз і Перемишль). До Русі було приєднано землі в басейні Західного Бугу. Незабаром тут було збудовано фортецю Берестя, а на Волині засновано нове місто Володимир. Упродовж 981—982 рр. князь двічі приборкував в’ятичів, а пізніше — радимичів та білих хорватів.

Щоб остаточно підкорити ці землі, близько 988 р. Володимир здійснив адміністративну реформу. Князь позбавив влади місцеву племінну знать і посадив у княжіннях намісниками своїх десятьох синів. Відтоді в життєво важливих осередках Русі перебували провідники волі Великого князя Київського.

«Змієві вали» під Переяславом (сучасний вигляд)

Внутрішня будова «Змієвих валів». (реконструкція)

«Змієвими валами» називали оборонні лінії, які захищали Київ із півдня, сходу й заходу, простягаючись майже на тисячу кілометрів уздовж проток Дніпра. Назва походила від легенди про богатирів, які боролися з велетенським змієм, що нападав на слов’янські землі. Вони, начебто, запрягали змія в плуг та орали ним, полишаючи за собою гігантські борозни, доки той не сконав.

Археологи, дослідивши залишки «Змієвих валів», установили, що переважну більшість із них збудовано за князювання Володимира. Висота валів сягала 10 м, їх доповнювали дерев’яні фортеці з вежами та стінами, але ті не збереглися.

У фортецях постійно перебували загони дружинників. Роз’їзди дозорців чи богатирів, як їх називали в билинах, несли в степу «заставу богатирську» і попереджали гарнізони фортець про появу ворога. Для того щоб дійти до Києва, печенігам необхідно було здолати чотири бар’єри, розташовані на річках Сула, Трубіж, Остер, Десна та Стугна. Між Києвом та останньою оборонною лінією на Стугні було збудовано місто-табір Білгород, де зосереджувалися резервні сили. Фортеці на оборонних лініях стояли на відстані 15-20 км одна від одної. Про наближення ворога сусідів повідомляли за допомоги диму або вогню із сигнальних веж.

Богатирі. (художник В. Васнецов)

Язичницьке капище у Києві (сучасний вигляд)

Князь провів також судову реформу, запровадивши «Устав земляний» — нове зведення норм усного звичаєвого права, що базувалося на давніх звичаях і традиціях східних слов’ян.

Майже безперервна боротьба Володимира з печенігами, які чинили напади на Русь, обумовила необхідність здійснення воєнної реформи. Замість найманців-варягів князю стали служити «мужі кращі» зі східнослов’янських союзів племен, а південні кордони було зміцнено величезною за розмірами системою укріплень, відомою як «Змієві вали».

Багато уваги Володимир приділяв розбудові свого стольного міста Києва. На початку його князювання розпочалося будівництво нової міської фортеці «міста Володимира» площею близько 10 га. Центральну частину міста, або Гору, оточили високі земляні вали з дерев’яними вежами. До нього прилягали укріплені передмістя, найбільшим із яких був Поділ.

Київ наприкінці X ст. Макет.

На початку свого правління Володимир здійснив першу релігійну реформу. Він спробував реформувати язичництво, проголосивши Перуна верховним богом країни. Проте стара віра не відповідала новим відносинам у суспільстві.

До того ж у тогочасному християнському світі східних слов’ян часто називали принизливим прізвиськом «варвари». Ймовірно, усе це спонукало князя Володимира охрестити Київську Русь.

Які реформи здійснив князь Володимир?

3. Запровадження князем Володимиром християнства на Русі

Вирішивши охрестити населення держави, Володимир зупинив свій вибір на християнстві візантійського зразка. Здійсненню задумів посприяв збіг обставин. Візантійський імператор Василій II звернувся до Володимира з проханням про військову допомогу для придушення бунту. Київський князь погодився за умови, якщо сестра імператора Анна стане його дружиною. Василій II прийняв таку пропозицію, хоча за традицією візантійські принцеси виходили заміж лише за рівних собі осіб. Одначе після того, як військо київського князя допомогло імператору придушити заколот, Василій II відмовився віддати свою сестру за Володимира. Щоб примусити імператора виконати обіцянку, князь Володимир у 988 р. захопив місто Херсонес (Корсунь) — оплот візантійського панування на Кримському півострові. Василій II був змушений виконати умови угоди, але зобов’язав Володимира перед шлюбом з Анною охреститися, оскільки християнка не може стати дружиною язичника. Князь пристав на це.

Взяття князем Володимиром міста Корсунь (Херсонес)

Володимир ставить ідолів (мініатюра з літопису)

Після охрещення Володимира візантійськими священиками в Херсонесі він узяв шлюб з Анною. Ця подія започаткувала процес хрещення Київської Русі. Повернувшись до Києва, Володимир організував хрещення населення своєї столиці.

Згодом почали здійснювати хрещення населення інших земель Київської Русі. Іноді доводилося застосовувати силу. Так, воєвода Володимир Путята хрестив Новгород «вогнем і мечем».

За наказом князя Володимира у Києві протягом 989—996 рр. було збудовано церкву Богородиці. Це був перший на Русі кам’яний храм, збудований руськими та візантійськими майстрами. На утримання церкви князь віддавав десяту частину власних прибутків, тому її назвали Десятинною. Десятина стала першим постійним податком на Русі. Ікони, хрести і церковний посуд для храму Володимир привіз із Херсонеса. У Десятинній церкві, за рішенням князя Володимира, у кам’яному шиферному саркофазі було перепоховано останки княгині Ольги. Згодом тут також було поховано самого Володимира і його дружину — візантійську принцесу Анну. Десятинну церкву було зруйновано під час монголо-татарської навали.

Розгляньте картини і складіть розповідь про процес християнізації Русі за Володимира Великого

Розповідь Нестора-літописця в «Повісті минулих літ» про хрещення киян

«І коли Володимир прибув, повелів він поскидати кумирів — тих порубати, а других вогню оддати. Перуна ж повелів він прив’язати коневі до хвоста і волочити з Гори по Боричевому узвозу на ручай, і дванадцятьох мужів поставив бити його палицями.

І коли ото волокли його по ручаю до Дніпра, оплакували його невірні люди, бо іще не прийняли вони були хрещення.

Потім же Володимир послав посланців своїх по всьому городу, говорячи: «Якщо не з’явиться хто завтра на ріці — багатий, чи убогий, чи старець, чи раб, — то мені той противником буде». А назавтра вийшов Володимир з попами цесарициними і корсунськими на Дніпро. І зійшлося людей без ліку, і влізли вони у воду, і стояли — ті до шиї, а другі — до грудей. Діти ж не відходили од берега, а інші немовлят держали. Дорослі ж бродили у воді, а попи стоячи молитви творили».

1. Як, за повідомленням літописця, відбулося хрещення киян? 2. Як, на вашу думку, хотів вплинути на киян і схилити їх до хрещення князь Володимир тим, що наказав бити палицями статую Перуна? 3. Яким є ставлення Нестора до подій, про які він розповів? Чому ви так уважаєте?

«Златник» і «срібник» князя Володимира (лицьовий бік).

Одначе русичі неохоче відмовлялися від віри батьків і дідів, тому християнізація Київської Русі розтяглася на кілька століть. Прийняття християнства мало важливе історичне значення для подальшого розвитку Київської Русі.

Християнство сприяло руйнації залишків родових відносин у східних слов’ян, зміцненню князівської влади, визнанню її права на панування. Водночас воно стверджувало рівність усіх перед Богом.

Прийняття християнства долучило Київську Русь до кола цивілізованих держав свого часу. Зміцнило міжнародний авторитет, відкрило перед князями можливості для встановлення рівноправних зв’язків із європейськими країнами.

Християнство спричинило поступові докорінні зміни у світорозумінні східних слов’ян, стало підґрунтям формування якісно нових підвалин у культурі, на яких розвивалися писемність, освіта, література, мистецтво тощо.

Саме для того, аби світ дізнався, що Київська Русь стала новою християнською державою, уперше розпочалося карбування власних золотих і срібних монет. На цих «златниках» і «срібниках» було зображено князя Володимира з атрибутами влади (у короні, сидячи на троні) та з хрестом у руці. На зворотному боці монет карбували «тризуб» — герб князя.

Якими були наслідки прийняття християнства?

4. Зовнішня політика князя Володимира

Князь Володимир був сильним і войовничим правителем, який провадив активну зовнішню політику. У відносинах із сусідніми державами він використовував як військову силу, так і дипломатичні контакти.

Князь відвоював у Польщі загарбані нею Червенські міста. Він також завоював землі ятвягів — дикого, але мужнього литовського племені, яке жило в лісах між Польщею та Литвою. За свідченням ісландського літописця, Володимиру сплачували данину всі племена, що населяли території від Німану до Фінської затоки.

Київ за князювання Володимира підтримував зв’язки із Заходом. Двічі відвідували київського князя (у 988 та 991 рр.) посли Папи Римського. А 994 р. і 1000 р. споряджалися посольства Володимира до Рима. Підтримувалися відносини зі Священною Римською імперією.

Для протидії воєнним походам печенігів князь уклав мир з болгарами.

У своїх відносинах із Візантією князь Володимир прагнув налагодити добросусідські взаємини і ставлення до русичів як до рівних.

Володимир добре розумів важливість традиційної для того часу практики «шлюбної» дипломатії та активно її застосовував для підтримання стабільних відносин з іншими країнами. Кожен шлюб із представниками правлячих династій європейських країн був своєрідною печаткою, яка закріплювала укладений київським князем політичний союз. Старший син Святополк був одружений із донькою польського короля Болеслава Хороброго, Ярослав став зятем шведського короля Олафа. Одна дочка Премислава вийшла заміж за угорського короля Владислава Лисого, а друга — за чеського короля Болеслава Рудого.

З якими державами Володимир підтримував зв’язки?

В історію Київської Русі князь Володимир увійшов як енергійний реформатор, діяльність якого сприяла зміцненню країни. Свідченням визнання його заслуг на Русі стало звеличення князя народом у билинах як «Володимира Красне Сонечко» і прилучення його православною церквою до лику святих. На Заході Володимира з повагою називали «повелителем русів, могутнім завдяки своєму королівству та багатству».

Територія Київської Русі станом на кінець князювання Володимира досягла 800 тис. км 2 і в цілому відповідала межам розселення східнослов’янської спільноти. Фактично це була імперія, подібна до імперії Карла Великого.

Запровадження Володимиром християнства як державної релігії Київської Русі мало значення епохального перевороту, що визначив її подальший розвиток. Завдяки введенню християнства Київська Русь змогла ввійти до кола християнських держав світу і підтримувати рівноправні відносини з Візантією, Німеччиною та іншими державами.

Наприкінці X — на початку XI ст. Київська Русь досягла небаченої могутності, зміцнилося її внутрішнє становище та зріс міжнародний авторитет.

ЗАКРІПИМО ЗНАННЯ

• 1. Які внутрішньополітичні перетворення здійснив князь Володимир? Чи сприяли вони зміцненню Київської Русі?
• 2. Розкрийте передумови та історичне значення запровадження християнства як державної релігії Київської Русі. Чому хрещення було прийнято саме з Візантії?
• 3. Частина істориків називає Київську Русь імперією. Наведіть аргументи «за» і «проти».
• 4. Що таке «шлюбна» дипломатія?

Краткая история города Кемерово

В 1721 году русский рудознатец, казачий сын Михайло Волков, поднимаясь на струге вверх по течению Томи на сто двадцатой черте от Томска, обнаружил у самой кромки воды трехсаженный угольный пласт. Куски угля он послал в Московскую берг-коллегию.

Так был открыт Кузнецкий “Горючий камень”. Но почти 200 лет потребовалось Царскому правительству, чтобы начать разработку Кузнецких углей. Хотя больших проблем с освоением и эксплуатацией рудника не должно было быть. Здесь не требовалось затрат на сооружение дороги – Томь открывала путь углю на Обь, Иртыш, и вплоть до Урала, где уже остро ощущается топливный голод. Именно здесь, в районе небольшого села Щеглова на левом берегу и Кемерово – на правом и были заложены первые рудники.

Здесь же, на этих рудниках и появились первые большевистские ячейки. А 24 ноября 1917 года Совет рабочих депутатов Кемеровского рудника и коксохимзавода взял власть в свои руки. С первых же дней установления Советской власти на территории Кузбасса стало очевидным, что старый мещанский город Кузнецк, удаленный на сотни километров от Кемеровского и Кольчугинского рудников и густозаселенного земледельческого района, не окажет нужного влияния на преобразование жизни.

30 марта 1918 года Томский губернский исполком постановил образовать новый уезд. Образуемый уезд стал именоваться Щегловским и образовался из с. Щеглова Верхотомской волости в уездный город Щеглов.

Уже в 1921 году в Кузбассе начинается подъем добычи угля. Это позволило ему в последующем пятилетии занять ведущее место в создании базы коксохимического производства. Летом 1921 года инициативная группа американских рабочих во главе с голландским инженером – коммунистом С.Рутгерсом и американским коммунистом Б. Хейвудом обратилась к советскому правительству с предложением создать колонию иностранных рабочих и специалистов в Кузбассе. 28 июня 1921 года С.Рутгерс в сопровождении Т. Баркера, Б. Хейвуда, Г. Кальверта и Б. Корнблит выехал в Кузбасс.

Воодушевленные сознанием своего интернационального долга, колонисты внесли живое творческое начало в хозяйственную жизнь молодого города.

Осенью 1924 года кузнецкий и Щегловский уезды были выделены из Томской губернии и преобразованы в отдельный Кузнецкий округ, административным центром которого стал Щегловск.

С развитием промышленного строительства начинает расти и город. В июне 1930 года сессия городского Совета рассмотрела эскизный проект планировки Щегловска. Город проектировался на 130 тысяч жителей. При рассмотрении проекта возник вопрос о названии города. В обсуждении этого вопроса активное участие приняли горожане. Все единодушно соглашались с тем, что название по имени бывшего торгового села Щеглова не имеет прямой исторической связи с городом, основанным на базе добычи и переработки каменного угля. Поэтому горсовет обратился в президиум Западно-Сибирского краевого исполнительного комитета с ходатайством о переименовании Щегловска в город Кемерово.

27 марта 1932 года Президиум ВЦИК вынес постановление о переименовании Щегловска в Кемерово.

А буквально через девять лет город облетела тревожная весть. Война…

В первые дни войны сотни кемеровчан надели солдатские шинели и ушли на фронт. Первыми из наших земляков, принявших участие в сражении с гитлеровскими полчищами, были солдаты и офицеры 681-го полка 133-й дивизии. Почти все командиры здесь были из Кемерово. Юную кемеровчанку, бывшую отличницу 12 средней школы Веру Волошину война застала в стенах Московского торгового института. При выполнении боевого задания в ноябре 1941 года она была схвачена гитлеровцами и казнена. Кемеровчане бережно хранят память о В.Волошиной – ее имя носят бывший городской Дворец пионеров, парк и школа, где она училась.

26 января 1943 года Указом Президиума Верховного Совета СССР Кузбасский промышленный регион выделяется в самостоятельную область. Кемерово становится административным центром Кемеровской области.

Война застала Кемерово деревянным, одноэтажным, с грязными неблагоустроенными улицами и заболоченными пустырями. Жилой массив состоял из бараков и охватывал левобережную часть – от коксохимзавода до речки Искитимка. Несколько капитальных домов на Притомском участке, восемь четырехэтажных зданий школ, Дворец Труда и кинотеатр “Москва” были украшением города. В предвоенные и военные годы Кемерово застраивалось без Генерального плана, хотя в 30-е годы и была сделана попытка его разработки. В 1947-1951- х годах был составлен Генеральный план, по которому осуществлялась застройка города до конца 60-х годов. По этому плану было предусмотрено бурное развитие города, его жилого массива в Заискитимской части города. В 70-80-е годы город продолжал расширять застройку. 27 апреля 1979 года в Ленинском районе состоялась закладка микрорайона Шалготарьян. Новый микрорайон отличался необыкновенной новизной планировки – высотные дома облицовывались керамической плиткой, а торгово-бытовые точки выносились во встройки между домами. В настоящее время в городе интенсивно развивается строительство жилья и объектов социально-культурного назначения. Недавно возведенный храмовый комплекс Кемеровской православной епархии не имеет аналогов в Сибири.

В настоящее время Кемерово – один из крупнейших индустриальных центров на востоке России, город энергетики, машиностроения, химии.

Существует старая поговорка – “что ни город, то норов”. Это определенно подходит и Кемерово. Своя биография, свои проблемы, своя еще во многом не написанная история.