«Перший диктант» Остап Вишня. Скорочені версії

Скорочені версії оповідання Остапа Вишні «Перший диктант» дозволять шестикласникам швидко ознайомитися зі змістом цього літературного твору. Текст подано в трьох форматах: скорочена версія, переказ і дуже стислий переказ.

Скорочена версія оповідання Остапа Вишні «Перший диктант» – це текст, спеціально підготовлений у форматі хрестоматії для школярів. Учні й учениці зможуть швидко опрацювати твір саме в тому вигляді, який якнайкраще підходить для розуміння його змісту, композиції та художніх особливостей. Текст скорочено так, щоб, прочитавши його, шестикласники були максимально готові до опрацювання твору на уроках.

Переказ – це текст, у якому лаконічно відтворено зміст оповідання Остапа Вишні «Перший диктант». До стислого переказу додано найважливіші цитати, які знадобляться під час опрацювання твору на уроці. У переказі також коротко схарактеризовано тему, ідею та образи твору.

Дуже стислий переказ – максимально лаконічний виклад змісту оповідання Остапа Вишні «Перший диктант». Дуже стислий переказ дозволить швидко ознайомитися з композицією, образами, темою та ідеєю твору. Це допоможе максимально швидко підготуватися до уроку або контрольної роботи.

«Перший диктант» Остап Вишня (скорочено) Читати онлайн скорочено оповідання Остапа Вишні «Перший диктант»

«Перший диктант» Остап Вишня (стислий переказ) Читати онлайн стислий переказ оповідання Остапа Вишні «Перший диктант»

«Перший диктант» Остап Вишня (дуже стислий переказ) Читати онлайн дуже стислий переказ оповідання Остапа Вишні «Перший диктант»

«Перший диктант» Остап Вишня (дуже стислий переказ)

Остап Вишня (справжнє ім’я – Павло Михайлович Губенко) народився 13 листопада 1889 року на хуторі Чечва біля містечка Грунь на Полтавщині (тепер Сумська область).

Заявив про себе як письменник-гуморист під псевдонімом Остап Вишня у 1921 році і досить скоро став відомий усій Україні.

Він започаткував у літературі новий жанр – усмішку (різновид гумористичного оповідання, у якому оповідь про події була короткою, точною, дотепною і доброю). Остап Вишня писав: «Мені нове життя усміхається, і я йому усміхаюся! Через те й усмішки!»

Провідна тема всієї творчості письменника – розвінчання вад людини і суспільства. Літературна спадщина Вишні – тисячі гуморесок у щоденній пресі на всі теми дня – усмішки, або «реп’яшки», як назвав їх сам автор.

До початку 1930 р. тираж книжок Вишні доходив до 2 мільйонів примірників, нечуваної тоді цифри. Поет Максим Рильський так згадував про Остапа Вишню: «Він світив, як сонце, до нього люди тяглися, як до сонця. Він умів гриміти, як грім, і того грому боялись усі плазуни й негідники». А сам письменник у своєму щоденнику якось зазначив: «Просто не любив я печальних лиць, бо любив сміятися. Не переносив я людського горя… Пошли мені, доле, сили, уміння, талану, чого хочеш, тільки щоб я хоч що-небудь зробив таке, щоб народ мій у своїм титанічнім труді, у своїх печалях, горестях, роздумах, ваганнях, щоб народ усміхнувся. щоб хоч одна зморшка його трудового, задумливого лиця, щоб хоч одна зморшка ота розгладилася!»

Герої оповідання:

• Діти – брати та сестри письменника. «Було нас у батьків п’ятірко. Це на той час, про який розповідаю. Пізніше приносили нам братиків та сестричок і лелеки, і в капусті їх знаходили, і з колодязя витягали. Найменшу сестричку Орисю баба Секлета під калиною знайшла»; «Парася тільки дві зими походила, і на тому закінчилася її освіта, бо в нас ще прибавилось троє братиків та сестричок і матері самій годі було впоратись з такою оравою. Тепер ми чергувались чобітьми з братиком Івасиком»; «А тепер сестричка Орися – лікар, завідує в районі родильним домом, діточок вона лікує, щоб здорові були і не скиглили».
• Батько й мати:«– А чоботи?! Де ж тих чобіт насправлятися?! – бідкалися мати, бо батька ми вдома бачили коли-не-коли, – він наймитував у панській економії, був біля панських коней за конюха».
• Вчителька, Марія Андріївна:«…була старенька, маленька й згорблена роками бабуся, що весь час закутувалась у теплу хустку й кахикала. А добра-добра була, ласкава та лагідна. Як закрутить хуртовина, вона ніколи не одпустить хутірських дітей додому, залишить у школі ночувати, нагодує, чайком напоїть. Як мокрі в нас ноженята, пороззуває, онучі на лежанці порозгортає, чобітки під грубку поставить. Покладе нас спати, а сама все читає, все читає та кахикає. А вранці побудить нас і поснідати дасть. І коли вже вона спала, хто зна! Любили всі стареньку вчительку і слухали її…»; «…мати було і Парасі, і мені завжди наказували: – Слухайтеся Марії Андріївни і не дратуйте її! Такій учительці, як наша, низенько вклонятися треба!»; «… а й досі в нас старі люди . згадують чудесної душі людину, народну вчительку Марію Андріївну, і її могила влітку завжди квітами уквітчана: колишні учні пам’ятають про неї».

Було нас у батьків п’ятірко. Пізніше нам ще приносили братиків та сестричок лелеки, а то в капусті їх знаходили, і з колодязя витягали. Найменшу сестричку Орисю баба Секлета під калиною знайшла. І тому була вона плаксива, та все кривилась, мов калинову ягоду розкусила…

На хуторі, де ми жили, лише десяток хат, навкруги ліс, а до села, у якому була школа і церква, кілометрів три з гаком. Тож хуторяни зростали неписьменні. А батькам дуже хотілось, щоб діти вчилися читати й писати. Що далеко пішки йти – це півлиха, найбільше лихо для більшості батьків відсутність чобіт! Найстаршій сестричці Парасі чоботи таки справили. А наступної зими, коли і мені теж випало йти до школи, вирішили, що ми з нею по черзі будемо до школи ходить.

Вчителька, Марія Андріївна, була старенька, маленька й згорблена роками. Добра-добра була, ласкава та лагідна. Як закрутить хуртовина, вона хутірських дітей залишала ночувати у школі. Нагодує нас і покладе спати. А вранці побудить і поснідати дасть. Всі любили стареньку вчительку.

Парася тільки дві зими походила в школу, бо в нас ще прибавилось троє братиків та сестричок, і треба було допомагати матері. А я чергувався чобітьми з братиком Івасиком.

Якось Марія Андріївна сказала, що ми будемо писати диктант. Диктувала вона на російській мові, бо за царя шкіл на рідній мові на Україні не було.

Пам’ятаю з диктанту фразу: «По полю ехала с господами коляска, запряженная четвериком великолепных лошадей. За коляской бежала и лаяла собачка испанской породы». Майже всі учні понаписували: «За коляской бежала и лаялася собачка из панской породы».

Марія Андріївна сміялась: «Де це ми чули, щоб собаки були панської породи і щоб вони лаялися? Собаки не лаються, а «лают», по-нашому «гавкають», а порода «испанская», бо є таке государство – Іспанія». А я зрозумів так: у панів й собака панської породи. Батько казав, що бариня та барин їх лають. То коли пани лаються, то й собаки в них теж лаються.

Помилок у мене в диктанті було багато, і вчителька поставила мені двійку. Я ледве не заплакав: здохла б та собачка, разом із панами!

Підготувала Тетяна Дудіна. Копіювання заборонено.

Перший диктант – скорочено

баба Секлета під калиною знайшла. То й була вона плаксива, та все кривилась, мов калинову ягоду розкусила. Жили ми на хуторі. До села було верстов зо три, тепер, значить, кілометрів три з гаком буде. На хуторі було з десяток хатів, а навкруги ліс. Школи на хуторі не було, як і церкви, і зростали хуторяни неписьменні. А батькам хотілось, щоб діти вчилися читати й писати, бо одержаного листа на хуторі прочитать було нікому. Хуторяни брали крашанки і йшли в село до вчительки або дяка чи «сідельця». Вчителька була старенька й кволенька – їй з листами соромились надокучати, тож дяк із «сідельцем» і складали до своїх комірчин крашанки.

Справили батьки старшій сестрі Парасі чоботи, щоб до школи могла ходить. Наступної зими і мені теж випало йти до школи. А де ж чоботи взяти? Вирішили, що ми з Парасею по черзі будемо до школи ходить. Вчителька, Марія Андріївна, була старенька, маленька й згорблена роками бабуся, що весь час закутувалась у теплу хустку й кахикала. А добра-добра була, ласкава та лагідна. Як закрутить хуртовина, вона ніколи не одпустить хутірських дітей додому, залишить у школі ночувати, нагодує, чайком напоїть. Як мокрі в нас ноженята, пороззуває, онучі на лежанці порозгортає, чобітки під грубку поставить. Покладе нас спати, а сама все читає, все читає та кахикає. А вранці побудить нас і поснідати дасть. І коли вже вона спала, хто зна! Любили всі стареньку вчительку і слухали и.

Вже третю зиму я ходив до школи. Парася тільки дві зими походила, і на тому закінчилася її освіта, бо в нас ще прибавилось троє братиків та сестричок і матері самій годі було впоратись з такою оравою. Тепер ми чергувались чобітьми з братиком Івасиком. І от після різдвяних канікул Марія Андріївна сказала, що ми будемо писати диктант. Вона диктуватиме, а ми, пильненько вслухавшись, писатимемо в зошиті. І в книжечку не дивитись. Почала вона диктувати на російській мові, бо за царя шкіл на рідній мові на Україні не було. Не пам’ятаю вже весь диктант, лише одну його фразу: «По полю ехала с господами коляска, запряженная четвериком великолепных лошадей. За коляской бежала и лаяла собачка испанской породы». На другий день вчителька принесла перевірені зошити. Почала говорити, що написали ми диктант не дуже вдало, а коли згадала про ту собачку, не витримала, зайшлась веселим сміхом, аж сльози з очей полилися. Реготала й кашляла. П’ятнадцять із шістнадцяти учнів понаписували: «За коляской бежала и лаялася собачка из панской породы». Де це ми чули, щоб собаки були панської чи не панської породи і щоб вони лаялися? Собаки не лаються, а «лают», по-нашому «гавкають», а порода «испанская», бо є таке государство – Іспанія. Я не дуже зрозумів, бо думав, пани їдуть, то й собака в них панської породи, а батько казав, що їх бариня та барин лають. То коли пани лаються, то й собаки в них не кращі і теж лаються.

Помилок у мене в диктанті і без тієї собаки було багато, тож і поставила мені вчителька двійку. Я ледве не заплакав: здохла б вона йому, та собачка, разом із панами.

Віртуальна читальня Української літератури для студентів, вчителів, учнів та батьків.

Наш сайт не претендує на авторство розміщених матеріалів. Ми тільки конвертуємо у зручний формат матеріали з мережі Інтернет які знаходяться у відкритому доступі та надіслані нашими відвідувачами.

Якщо ви являєтесь володарем авторського права на будь-який розміщений у нас матеріал і маєте намір видалити його зверніться для узгодження до адміністратора сайту.

Дозволяється копіювати матеріали з обов’язковим гіпертекстовим посиланням на сайт, будьте вдячними ми приклали багато зусиль щоб привести інформацію у зручний вигляд.

© 2007-2024 Всі права на дизайн сайту належать С.Є.А.