Зміст:
Казки-п’єси
Твір «Микита Кожум’яка» Олександра Олеся призначено для постановки на сцені. Його називають казкою-п’єсою. Такий твір складається переважно із реплік героїв. Це драматичний твір.
ЛАЙФГАК
Які особливості казки-п’єси?
БУДОВА
Увесь текст поділяється на дії, а ті — на картини.
АВТОР
У тексті немає розлогих описів, пейзажів, портретів, а письменник ніби перебуває за лаштунками. Він подає лише ремарки — короткі зауваження про зовнішність, жести, рухи персонажів, а також про декорації, пори року тощо.
TЕКCT
Кожне висловлювання починається з нового рядка, а перед ним указують ім’я персонажа. Якщо герой озвучує власні думки або звертається до глядачів, його висловлювання називають монологом, розмову ж двох осіб називають діалогом.
СЦЕНА
Важливе художнє оформлення сцени — декорації, які в кожній картині чи дії можуть змінюватися.
У казках герої часто наділені надзвичайною силою. Події та явища описані так яскраво, що в них важко повірити. І в народних, і в літературних казках звичайні речі часто перебільшені. Автори це роблять зумисно — щоб привернути увагу, зробити людей чи події більш виразними. Такий художній засіб називається гіперболою.
Гіпербола — художній засіб, який передбачає перебільшення рис людини, предмета чи явища.
Всі сини мої, панове,
Молоді, міцні, здорові,
А найменший — щось страшне!
Вже з трьох літ боров мене!
Працюю над текстом
Ти здогадався/здогадалася, що тут є перебільшення. Адже дитина не може володіти такою силою. Під час прочитання віршованої казки спробуй знайти ще приклади гіперболи.
Микита Кожум’яка
Казка в чотирьох картинах
Батько, він же Дід.
Сумний наш Князь, сумний наш Князь,
Лягли йому на чоло хмари,
Неначе ждуть нас знов удари,
Неначе знов орда знялась.
Ах, я так серцем не боліла,
Коли орда в степах кипіла,
І він з мечем і на коні
Літав орлом між ворогами,
А кров червоними квітками
Цвіла на дикім бур’яні.
Тепер же я горю в огні, —
Невже віддати мушу Змію
Дочку мою, красу, надію,
Сама згубити її мушу?
Ах, краще б взяв мою він душу.
Лишіть! Послухайте мене:
Ще, може, лихо і мине.
Ще, може, найдеться в державі
Юнак хоробрий, молодий,
Що й сам повернеться у славі
І вславить трон ваш золотий.
Хай Змій віки уже лютує, —
Всьому на світі край свій є.
Княгине! Серце моє чує,
Що Змія лицар той уб’є!
Покинь свої химерні мрії
І в очі правді подивись:
Прийшла черга — і смерть надії,
І не змагайся, і корись.
От так колись черга настане,
І згину я, і згинеш ти.
Чому ж увесь народ не встане
Страшного ката розп’ясти?!
Хай має він залізні руки,
Хай має безліч він голів,
Нехай страшні народні муки, —
А ще страшніш народний гнів.
Мовчи. Бо й стіни мають вуха.
І що, коли нас Змій підслухав, —
Удвох загинем в одну мить!
Ах, в серці кров моя кипить!
Коли б Князівну врятувати,
Я б не боялась самострати.
У тебе серце золоте.
Мовчи. Здається, хтось іде.
Дівчина, угледівши на порозі Князя, виходить.
Недобрі знов у тебе очі.
Чому?! Від сліз? Не спала ночі?
Тому моя й журба подвійна.
Ні, Князю мій! Ні, я спокійна.
Спокійна. ти. А де ж вона?
Сидить в задумі край вікна
І в простір дивиться кудись.
А очі слізьми налились.
Невже країна вся байдужа.
Невже у нас немає мужа
Палкого серцем, молодого,
Який би зваживсь на двобій,
Невже не знайдеться нікого
В державі нашій молодій?!
Що сталось, Джуро? Чийсь гонець?
Атож! Від Змія посланець.
Князь (до Княгині)
Іди собі в свої покої.
Ах, не минути долі злої.
Хм! Посланець. Від Змія.
Такий він чорний, як та ніч.
Такий зубатий та окатий.
Дарма. Іди, зови в палати!
Наш пан, великий володар
Землі й самого пекла цар,
Прислав мене тобі сказати,
Що мусиш ти дочку віддати.
Лишає він тобі три дні.
Оце сказать звелів мені.
А що мені сказати пану, —
Кажи, бо так я не одстану.
За три дні відповідь я дам.
Яку — твій пан почує сам.
Гляди! Накличеш ще біду.
Дивися сам. Так я піду.
Щоб нарешті ката-гада
Наш позбавився народ,
Джуро, скликать воєвод!
Нині ввечері нарада!
Ходять, радяться, міркують,
А у Змія на горі,
Кажуть, зранку бенкетують.
Що у них бенкет останній.
Як у мене серце б’ється!
Що ж було тут, розкажи.
Та нічого. Залиши!
Мусить бути те, що буде.
Як горять у мене груди.
Келих випитий до дна.
Мамо, тату! Не журіться.
Ви навколо подивіться:
Смерть зливається з життям,
Розцвіт тут, занепад там.
Хай я згину в пащі Змія,
Та в мені живе надія,
Що загине й він колись,
І потоки людських сліз
Згодом висохнуть росою.
Доню, донечко, з тобою
Хтось навік розлучить нас.
Чи ж коли настане час,
Що тебе угледжу знову
І голівоньку шовкову
Знов до серця притулю,
Чи, напоєна журбою,
Тільки сльози розіллю,
Сиву голову схилю?
Ні, до зброї, до двобою!
Зараз скличу воєвод
І, коли вони, безсилі,
Схилять голови похилі,
Підніму я весь народ —
Або більше я не Князь!
Джуро! Слухати наказ:
Всі столи єдвабом вкрити,
Воєвод цю мить просити.
Працюю над текстом
Чого боялися Князь з Княгинею? Чому?
Велика світлиця в палатах Князя. За столами сидять воєводи.
Воєводи, в горі, в тузі
Вас, мої і слуги, й друзі,
Скликав я на раду днесь.
Я не сам, народ увесь
Просить вас пораду дати,
Як державу врятувати,
Як скрутити Змія злість,
Бо він всіх нас переїсть.
Ви згадайте, скільки кращих
Вояків пропало в пащі,
Скільки в розквіті дівчат
Йде щороку з наших хат.
За яку, скажіть, провину
Мусим ми платить данину?!
За що кров з нас смокче Змій?
Воєводи, на двобій!
Що черга дочці, — байдуже,
Хай моя Княгиня тужить,
Все дарма. Але неволі
Мусим крикнути: «Доволі!»
Досить нам зубів і лап!
Хто не бореться, той раб!
Мусим ми скоритись долі —
Вітром гнеться й дуб у полі.
Гнулись ми, та досить гнутись —
Час до вітру обернутись.
Правда! Час підставить груди:
Хай що буде, те і буде!
Мусить статися двобій.
Хай загине лютий Змій!
Мусить край настати Змію!
Бачу, слухаю, радію.
Але хто себе і зброю
Вкриє славою ясною?!
Що ж замовкли, люди добрі?!
Є ж у нас борці хоробрі!
їхні руки з криці куті.
І, як звірі, в гніві люті.
їхні руки, кажеш, з криці.
Чув вже я. Лиши дурниці,
Досить тих борців хвалити.
Краще — де вони, — вкажи ти;
Їх, на жаль, у нас немає.
Дід там. Справу пильну має,
Хоче Князю щось сказати.
Що ж, гаразд! Зови в палати.
Що нараду перервав.
«В лихоліття всі до згоди», —
Батько мій колись казав.
Хай земля йому — пером!
Б’ю я Князеві чолом,
Б’ю чолом і воєводам!
Чув я, Князю мій, що ти
Перестав спокійно спати,
Що до тебе йдуть свати,
Щоб дочку твою узяти.
Тут не місце жартувати!
Я, панове, не жартую,
Не для жартів я прийшов:
Я до Князя в серці чую
І пошану, і любов.
Воєводи! Не годиться,
Щоб віддав дочку наш Князь.
Треба з лютим Змієм биться,
Щоб не жер він більше нас.
Князю! Треба вбити гада!
Ось про це і йде нарада.
Але б хто на бій пішов?!
Змія б син мій поборов.
А подужав би, гадаю.
Всі сини мої, панове,
Молоді, міцні, здорові,
А найменший — щось страшне!
Вже з трьох літ боров мене!
Раз колись коня мій син
Перекинув через тин.
А сердитий. Тільки слово —
І скипів, і вже готово!
Що підвернеться під руку,
Все потрощить, як макуху!
Скажеш: «Сину, час вставати!», —
І тікай, тікай із хати,
Бо, що трапиться на очі,
Те тобі й на спину скоче!
Сміх і сльози. Чулий, добрий,
І розумний, і хоробрий,
І всіх любить нас, либонь,
А зачепиш — як огонь!
Князю! В мене є надія,
Що подужає він Змія.
Ах, коли б він гада вбив,
Я б тебе озолотив!
Незабаром замість хати
Мав би ти, старий, палати,
Мав би коней і волів —
Все, що тільки б захотів.
Не прошу нічого в тебе,
Та мені його й не треба;
Я хотів лише тобі
Помогти в тяжкій журбі.
Ох, старий, тяжка година!
Що ж. Поклич до мене сина!
Щоб пішов він?! Та нізащо!
Не послухає, ледащо.
Він не встане із стільця.
Що ж — послати посланця?
Де там! Знаю я синів!
Шли дванадцять посланців,
Шли найкращих, молодих.
Не послухає — старих!
Як не вийде знов нічого,
Шли малих дітей до нього.
Наймиліш йому дитина.
Отакого маю сина!
Все зроблю, сивенький мій,
Тільки б завтра був двобій!
Я на все, старий, готовий!
Прощавай, іди здоровий.
Цей уб’є напевно гада.
Що ж. Скінчилася нарада.
Дуже ви допомогли.
Але є ще в нас орли,
Та не тут, не в цій палаті,
А в мужицькій простій хаті!
Князь встає і виходить. Разом з ним встають і воєводи з ніяково похиленими головами.
Працюю над текстом
Яку вдачу мав найменший син Кожум’яки? Коли проявилася його надзвичайна сила?
Подвір’я Кожум’яки. Сини при роботі.
Перший син (співає)
«На горі мак цвіте,
А волошка в житі.
Любить дівчину юнак
Над усе на світі.
Одружився б з нею він,
Та далеко до зорі
Гарна пісня, що й казати.
І чому на світі так:
Любить дівчину юнак,
Та не може її взяти?
Вибирати треба рівну,
Незважаючи на смак.
Ось Микита наш, дивак,
Покохав собі Князівну.
Тихше. Може він почути,
І тоді нещастю бути:
Вхопить шкуру та як трісне —
Дух твій вийде, ані писне!
Коли шкурою вже лясне, —
На добраніч, сонце красне!
А ви чули чутку дивну?
Кажуть люди, що Князівну
Завтра Змію віддають.
У палатах сльози ллють.
Що робить? Прийшла черга
Невблаганна, грізна, люта.
Ех, коли б оця рука
Та була з заліза кута!
Таку руку має він,
Наш найменший брат,Микита.
Не з заліза — з криці лита!
Переміг би він один.
Гей, Микито, чуєш ти,
Що Тарас про тебе каже?
Може б, ти схотів піти.
Переможеш, Змій поляже.
Зважся, з силою зберись
Гарно, сину, дуги гнеш —
Це сьогодні уже п’яту?
І ти добре шкури мнеш.
Що ж! Нову збудуєм хату,
Купим пару ще волів
Та новий поставим хлів.
А Микита?! Цей відразу
По дванадцять шкур бере.
З його сила так і пре:
Він поміг уже й Тарасу.
Ех, цю б силу та на Змія!
Та чомусь плоха надія.
Входять дванадцять парубків.
Парубок (до старого Кожум’яки)
Князь великий нас послав
І чолом звелів нам бити
До твого синка Микити,
Щоб він відповідь нам дав.
Князь довідавсь, що твій син
Неймовірну силу має,
Що в державі він один
Отже, Князь хотів би знати,
Чи ти підеш на двобій,
Бо Князівну нашу взяти
Післязавтра хоче Змій.
Що звелиш сказати Князю?
Не вагайсь, кажи відразу:
Будеш ти з тим гадом биться.
Микита (рве дванадцять шкур)
Геть! Не маю я охоти
Розмовлять під час роботи.
Батько (до парубків)
Кепсько. Ви мовчіть тепер.
Тихо йдіть собі додому,
Бо не спустить він нікому!
Бач, дванадцять шкур роздер.
Парубки з похиленими головами пішли.
Сину, сину! Що ж це буде?
Це ж були від Князя люди.
Негаразд, мій любий сину.
Слово ще — й робити кину.
(Входять дванадцять дідів.)
Князь послав нас до Микити
І звелів чолом нам бити!
Довго Князь марнів від суму,
Все мовчав і думав думу,
І надумавсь він повстати
Проти Змія, проти ката,
І почав він добиватись —
Хто б міг з гадом потягатись.
І, повірите: пів світу
Показало на Микиту.
Кажуть: другого немає,
Він і біса подолає.
Згляньсь на Князя, край спаси!
Яку ж відповідь даси?
Ходять, лазять, заважають,
Від роботи одривають,
Хоч покинь та з двору йди.
Батько (пошепки до дідів)
Йдіть, бо близько до біди!
Знов набилось повний двір.
Через вас дванадцять шкір
Вже подер. Хіба не шкода?
Йдіть, бо станеться пригода!
Що це, сину?! Глум, пиха?
Не доводьте до гріха!
Я мовчу. Не хочеш битись, —
Будем Змієві коритись.
Бачать: робить, — почекайте,
Не схотіли — ну, так майте.
Входять дванадцять дітей.
Нас прислали до Микити,
Ми прийшли його просити.
Де ж він, той, що дуги гне?
Ось він, діти, шкури мне.
Князь, Княгиня і Князівна
Низько б’ють тобі чолом.
Налети орлом на Змія,
Вбий його своїм крилом.
Коли кращу від Князівни
Найдеш квітку навесні,
І коли темніше неба її віченьки ясні,
Коли є корали в морі,
Червоніші уст її,
І коли від неї краще
То не йди. Вона й не хоче.
Коли ж чуєш правду ти,
На двобій із лютим Змієм
Мусиш, лицарю, піти.
Все ти матимеш, що схочеш,
Зробить Князь для тебе все,
А вона тобі в дарунок
Власне серце принесе.
Скарбів, діти, я не хочу!
Що б робив я з скарбом тим?
Недосяжна зірка в небі,
Хоч вона і сяє всім.
Йдіть скажіть ясному Князю,
Що іду я на двобій,
Що поміряюсь я з гадом,
Хоч і дужий, кажуть, Змій.
Йдіть скажіть, що за хвилину
Я у Князя на дворі
Хочу спробувати силу,
А уранці — на горі.
Низько б’єм чолом Микиті.
Ще не вмерла правда в світі,
Вогник віри не погас.
Люди добрі! Лихо в нас!
Прилетів на крилах гад!
І Князівну вкрав з палат!
Всі наче закам’яніли.
Виконую складне завдання
Як гадаєш, чому насправді Микита погодився піти на двобій?
Майдан за містом. Удалині, на горі, химерний замок Змія з різнокольоровими, освітленими огнями, вікнами. Ліворуч попід горою частина міста. Ледве починає розвиднятись. Юрба, яка щохвилини збільшується.
Ось тут, ось тут ставай:
Все видко звідси буде,
А ти не заступай:
Хай дивляться і люди.
Іде сюди без ліку,
Ідуть із міст і сіл
Дивитись на потіху.
Хотілося б піти
До замку, аж на гору.
І смерть собі знайти,
Але вже певну й скору.
Та там тебе чорти
Умить на вила схоплять,
Розірвуть, як хорти,
Або в смолі утоплять.
А скільки їх прийшло
До Князя у палати.
І Князю довелось
Дочку свою віддати.
Коли б це вдень було,
Ми б шлях їм показали,
А то вночі прийшли,
Коли всі міцно спали.
Та де там! Серед дня
На крилах Змій прилинув,
І наче в прірву згинув.
Сьогодні Князь ішов,
Мовчав, сховавши муку,
Княгиня ж — як та ніч.
Її вели під руку.
Я бачила в дворі
Усе сміється він —
Ні крихти переляку!
Всю ніч йому кували,
І стілечки не спали.
Здається, ось ідуть
Княгиня з Князем поруч.
Микита шапку зняв,
Пішов собі праворуч.
В палац, до замку йде!
Ой лишенько, ой горе!
Та що ж це буде з ним?
Та він же не поборе?!
Парубок (з дерева)
Погляньте: став, як дуб,
І стукає в ворота.
Змій виглянув з вікна
І сипле іскри з рота.
Князь! Князь! Шапки з голів.
Княгиня також з ним
Іде на бій дивиться.
Добридень вам усім!
Усіх тут вас вітаю.
В страшний, тривожний час
Я шапку вам скидаю.
Б’ємо тобі чолом,
Б’ємо й твоїй Княгині!
Минало тебе зло,
Мине тебе і нині.
Я Змія знав здавен
І силу його знаю:
Микиту щоб побив, —
Я, Князю, не гадаю.
Хіба що Змій огнем
Микиті спалить очі,
Та хлопець він верткий
І набік в час відскочить.
Князь із Княгинею пішли наперед.
Ой, гляньте, гляньте: Змій!
Ой лишенько, дивіться!
Який страшний та злий!
І в сні таким не сниться.
Невже це з переляку?
Микита не здригне:
Я знаю Кожум’яку.
Посипав іскри Змій.
Горять, вгорі літають,
Мов снігом золотим
Вітри у полі грають.
Схопились. ай, ай, ай!
Одскочили і стали.
Ну що ж? Хоч боки розім’яли!
Дивіться! Буде щось:
Змій лапи потирає.
Дісталось і Микиті!
Це, мабуть, перший бій
Такий на цілім світі.
Ай, як розгнівавсь Змій!
Пустив, дивіться, пару,
Мов курява знялась.
О, знову кинув жару!
(Чути гупання булави.)
Вся площа димом вкрита.
Дивіться: Змій упав,
Спіткнувся і Микита.
Схопились знов! Ай-ай!
Ну, тут вже буде край!
Погляньте: Змій зваливсь!
Це, мабуть, добре вшкварив!
Микита Змія взяв,
Ще раз об землю вдарив.
Люди весь час ворушаться, деякі пробують вилізти на дерева, матері піднімають угору дітей.
Як мертвий, Змій лежить.
Лежить і не здригнеться.
Микита в боки взявсь,
Стоїть собі й сміється.
— Слава, слава, слава,
— Слава, слава Микиті!
— Хай живе Микита!
— Слава, слава, слава!
Микита вже з палацу йде
І на руках виносить.
ЗБАГАЧУЙ МОВЛЕННЯ
Джура — зброєносець.
Єдваб — коштовна шовкова тканина.
Днесь — сьогодні.
Криця — дуже міцна сталь.
Працюю над текстом
Як Микиті вдалося перемогти Змія?
Мистецька скринька
Знайди в інтернеті та переглянь мультфільм «Микита Кожум’яка». Яким зображено головного героя? Чи таким ти уявляв двобій Микити і Змія?
Працюю над текстом
Яким є Микита Кожум’яка і в п’єсі-казці, і в мультфільмі?
ПОЗНАЙОМСЯ З АВТОРОМ
Олександр Олесь
(1878-1944)
• Переглянь відеоурок про Олександра Олеся. Визнач, які події у житті митця були особливими? Що вплинуло на його вибір стати письменником?
З дитинства Олександр Олесь захоплювався театром. Щоб подивитися якусь українську п’єсу, він пішки ходив багато кілометрів. А згодом і сам став актором: талановито зіграв десятки ролей в аматорських виставах.
Письменник є одним із творців української драматичної казки. Він працював над інсценізаціями народних і літературних казок — «Івасик-Телесик», «Лісовий цар Ох», «Лисичка, Котик і Півник». За сюжетом однойменної народної казки було створено п’єсу-казку «Микита Кожум’яка».
НОВЕ Й ЦІКАВЕ
Чи бував/бувала ти в театрі? Театральне мистецтво виникло дуже давно. Адже завжди були люди, які вміли співати чи розповідати цікаві історії. Із цих співців та оповідачів і вийшли актори. Спочатку в театрі грали лише чоловіки, які мусили виконувати всі ролі, і жіночі теж. Для цього вони вдягали маски. Саме маска допомагала перевтілюватися актору в те, що вона відображала — в доброго героя чи злого. Найпершими масками були сумна і весела, а також добра (світла) і зла (темна). Нині в театрі маски рідко використовують, бо актори повинні вміти зображати всі настрої людини: смуток, радість, подив, захоплення чи розпач. Але дві маски — комедії і трагедії — залишаються символом театру і донині.
Я знаю, що.
1. У драматичному творі немає:
- слів автора;
- розлогих описів, пейзажів, портретів;
- ремарок.
2. Слова «Дівчина, угледівши на порозі Князя, виходить» — це:
3. Кому вдалося вмовити Микиту піти проти Змія?
Працюю над текстом
4. З’ясуй, які ознаки драматичного твору є в казці «Микита Кожум’яка». Чим вона відрізняється від прозової казки?
5. Чи не ідеалізує автор свого героя? Знайди у п’єсі-казці приклади гіперболи.
Працюємо разом
6. Обговоріть, чи може в реальному житті людина мати таку силу?
Виконую складне завдання
7. Схарактеризуй Микиту Кожум’яку та запиши риси його вдачі.
8. Перекажи події твору, скориставшись підказкою.
Виконую домашнє завдання
9. Знайди в інтернеті інформацію про те, хто з українців належить до найсильніших людей світу. Досліди, як цій людині вдалося розвинути таку силу, що їй у цьому допомогло.
Медонос соняшник
Соняшник – найважливіша однорічна олійна та медоносна рослина сімейства складноцвітових, висота до 2-3 м.
Соняшник, мабуть, одне з найвідоміших і улюблених, обробляється в основному для отримання олійного насіння.
Застосовується також як кормова культура для приготування силосу. На присадибних ділянках вирощується соняшник заради смачного и корисного насіння.
Соняшник – культура щедра: окрім насіння на олію та кормів для худоби, він є хорошим медоносом, что має істотне значення для медозбору. А це значить, ця культура прибуткова.
Обробіток соняшнику
Соняшник вимогливий до тепла, відрізняється посухостійкістю, но дуже чуйний на зволоження ґрунтів.
Добре зростанні на суглинцю и супіщаних чорноземах. На так званому “жирному грунті”.
Занадто збагачений перегноєм и азотистими речовинами, стебла виростають потужні, а врожайність знижується.
При надлишку азоту в ґрунті квітки соняшника гірше віділяють нектар.
Кращими попередниками перед соняшником є зернові культури. Середні строки посіву соняшника: через один-два тижні після висіву ранніх ярих культур.
Норма висіву соняшнику
Норма висіву насіння соняшнику залежить від величини насіння и запланованої густоти стояння рослин і становить 6-10 кг / га.
Вважається, что на 1 га поля соняшнику має висіватися 70-75 тис. шт. насіння. Це дозволить забезпечити щільність 55-60 тис. рослин на 1 га.
Глибина загортання насіння: 5-8 см. Важливо дотримуватися рівномірності загортання насіння на однакову глибину, це дає можливість отримати дружні, рівні сходи.
Час цвітіння
Перший соняшник зацвітає в кінці першого місяця літа і цвіте близько місяця. Кожна квітка цвіте два дні, але якщо запилення не відбулося, то цвітіння триває 10-15 днів.
Від посіву до цвітіння проходить 60-80 днів.
При гарній відвідуваності бджолами квітучих кошиків скорочується період цвітіння соняшнику, що сприяє більш ранньому і дружному дозріванню його насіння, запобігає пустозернистості.
З цього випливає, що запилення соняшнику бджолами підвищує не тільки кількість, але і якість врожаю.
Завдяки запиленню бджолами, врожайність насіння соняшнику зростає в 1,5-2 рази.
Важливо й те, що, крім підвищення врожайності, своєчасне запилення дозволяє вести збирання врожаю в більш ранні терміни.
А це, в свою чергу, створює умови для більш ранньої обробки полів під майбутні посіви. Виграш у часі може бути до 2 тижнів.
Нектаропродуктивність
Медопродуктивність в середньому – 50 кг / га. Норма на запилення – 0,5 -1 бджолосім’я на гектар.
Велика насиченість посівних ділянок бджолами сильно знижує збір меду на одну бджолину сім’ю.
За день бджолина сім’я може заготовити до 4 кг меду (в середньому приніс 2,5- 3 кг), а за весь період цвітіння соняшнику – до 30 кг (пів-бідона), деякі сім’і приносять 40 кг.
Для соняшника рекомендована степова українська порода бджіл, яка пристосованна до жарких умов.
Залежно від погодних умов і агротехніки посівів – медоносність коливається в межах від 25 до 100 кг / га.
Мед соняшнику
Мед, зібраний з цієї рослини, має приємний, тонкий, але слабкий аромат.
Соняшниковий мед золотистий, світло-бурштиновий, іноді з зеленуватим відтінком. У меду з соняшнику багато пилку, а значить багато вітамінів.
У чистому вигляді, тобто без домішок меду інших рослин, мед соняшнику непридатний для зимівлі бджіл, так як швидко кристалізується в грубозернисту масу.
Медоносні бджоли збирають з квіток соняшника однорічного нектар і пилок.
На півдні України, Північному Кавказі, в ряді областей Чорноземної зони, Сибіру і Казахстану соняшник є найважливішою медоносної культурою, що забезпечує головний медозбір, а також поповнення запасів пилку в гніздах бджолиних сімей.
Але . На соняшнику дуже “просідають” (зменшуються) бджолині сім’ї і тому деякі бджолярі не хочуть їхати на нього, тим менш соняшник останій медонос і один із головних.