Тема 4. Українські землі в другій половині XVII ст. Поділ Гетьманщини та боротьба за незалежність

• Загострення протиріч між рядовим козацтвом, що тривалий час не отримувало платні й не мало засобів до існування, та старшиною, яка ставала дедалі заможнішою за рахунок прибутків з отриманих земель і оренди

• Дедалі відвертіше ігнорування московським урядом інтересів Гетьманщини

• Перебування Гетьманщини в стані «обложеного табору», оточеного вороже налаштованими до неї державами, які намагалися використати виникаючі соціальні протиріччя для її підпорядкування

Гетьманування І. Виговського (1657—1659 рр.)

• Збереження союзницьких відносин з Московською державою

• Підписання мирного трактату зі шведським королем, за яким останній визнавав незалежність Війська Запорозького

• Відновлення союзницьких відносин з Кримських ханством

• Досягнення угоди про перемир’я з Річчю Посполитою

• Проведення лінії на економічне й політичне зміцнення козацької старшини і православної шляхти

• Надавав велику кількість землі у володіння православних монастирів, української шляхти і козацької старшини

• Пасивна економічна блокада Запоріжжя, яке стало осередком опозиції гетьману

• Зазнавши невдачі в боротьбі з антигетьманськими виступами, власними зусиллями звернувся по допомогу до Москви

Гадяцький договір 1658 р.

Гадяцький договір — україно-польська угода, схвалена 16 вересня 1658 р. на Генеральній (Військовій) раді неподалік міста Гадяч.

Основні умови

• Україна в складі Брацлавського, Київського і Чернігівського воєводств під назвою «Руське князівство» разом з Польським королівством і Великим князівством Литовським входила до «єдиної і неподільної Речі Посполитої» на правах формально рівноправного суб’єкта

• Руське князівство мав очолювати гетьман, який водночас був київським воєводою і першим сенатором

• Влада гетьмана була довічною, а після його смерті стани українського суспільства обирали чотирьох претендентів, з-поміж яких король призначав нового гетьмана

• За польським зразком утворювалися місцеві органи влади, відновлювалися суд і судочинство, адміністративно-територіальний устрій, що існували до 1648 р.

• Руське князівство не мало право на окремі відносини з іншими державами

• Сенаторські посади мали обіймати особи православного віросповідання

• Дозволялося відкрити окремий монетний двір для карбування грошей із зображенням спільного короля

• Кількість збройних сил мала становити 60 тис. козаків і 10 тис. найманців

• Відновлювалося велике землеволодіння, кріпацтво, усі повинності й податки селян і міщан, які існували до 1648 р.

• Козацтву забезпечувалися давні права і привілеї, а по 100 козаків з кожного полку, за поданням гетьмана, отримували від короля шляхетство

• Скасовувалася церковна унія, проголошувалася свобода православного й католицького віросповідань, православному митрополиту і єпископам надавалися місця у сенаті

• Заснування в Україні двох академій, а також шкіл і друкарень без обмежень, «оскільки їх потрібно буде»

• Встановлення свободи друку і слова, навіть у релігійних питаннях; образа королівської гідності заборонялися лише в книжках або дискусіях

• Польські й литовські війська не мали права перебувати на території Руського князівства, а якщо за нагальної потреби вступали, то переходили в підпорядкування гетьмана

Російсько-українська війна 1658—1659 рр.

• Загострення україно-російських відносин унаслідок відвертого втручання московських воєвод у внутрішньополітичне життя Гетьманщини

• Невдоволення московського уряду діяльністю І. Виговського й прагнення замінити його особою, яку він зможе краще контролювати

• Виступ антигетьманської опозиції, очолюваний М. Пушкарем і Я. Барабашом, який російська влада вирішила підтримати

• Втрата І. Виговським гетьманської булави

• Підпорядкування Лівобережної України російській владі

Два підходи до розуміння доби Руїни в історії Української козацької держави другої половини XVII ст.

Поняття «Руїна» вперше було вжито істориком М. Костомаровим.

Лівобережна і Правобережна Україна

Розпад Української козацької держави

Страхітливе знелюднення і спустошення Правобережної України

Основні причини виникнення Руїни

Чому розпочалася доба Руїни на українських землях

• Загострення суперечок у середовищі української державної еліти

• Виникнення гострих соціальних конфліктів

• Охоплення значної частини народних мас, і насамперед козацтва, бунтівними настроями і небажанням підпорядковуватися будь-якій владі

• Активне втручання у внутрішні справи і пряма агресія стосовно Гетьманщини з боку Речі Посполитої, Московської держави, Османської імперії та Кримського ханства

Порушення територіальної цілісності Української держави — Гетьманщини

Договірні статті українських гетьманів з Московською державою

Україно-російська угода 1654 р. вважалася безстроковою, але через тогочасну персоніфікацію міждержавних відносин з обранням кожного нового українського гетьмана вона перезатверджувалася у вигляді гетьманських статей, які складалися з основного договору 1654 р. і нових додаткових умов.

З яким гетьманом укладені

Жердівські статті

Жердівські статті — проект нової міждержавної угоди, запропонованої представниками козацької старшини російській стороні в жовтні 1659 р., після проголошення гетьманом Ю. Хмельницького, що передбачав фактично повну незалежність Гетьманщини і зведення до мінімуму її залежності від Москви.

Основні положення

• Спадковість привілеїв і вольностей, наданих московським урядом Б. Хмельницькому у 1654 р.

• Заборона розміщувати московських воєвод в інших українських містах крім Києва

• Заборона гетьману звертатися з листами від імені Війська Запорозького без відома всієї старшини, власноручного гетьманського підпису і печатки. (Метою цього положення був захист гетьманської влади від звинувачень у «зраді» з боку бунтівників і авантюристів)

• Гетьману мають підкорятися усі полки з обох боків Дніпра

• Право Війська Запорозького обирати гетьманом того, хто йому подобається, без будь-якого стороннього втручання і тиску. Новообраний гетьман сам направляє послів до царя по затвердження

• Проголошення верховенства влади полковників в усіх українських містах

• Право гетьмана без будь-яких обмежень приймати іноземних послів

• Усе населення Війська Запорозького відтепер і назавжди перебуває у підпорядкуванні гетьмана й підлягає його суду

• Будь-які угоди із сусідніми Війську Запорозькому державами, і особливо Польщею, Швецією і Кримським ханством, повинні укладатися в присутності комісара від Війська, який повинен мати право голосу й участі в переговорах

• Підтверджувалися усі «права и вольности и наданя», отримані усіма верствами, духовними і світськими з часів руських князів і польських королів

• Запровадження загальної амністії без будь-яких обмежень

• Підлеглість київського митрополита з усіма його церквами, монастирями і духовенством константинопольському патріарху

• Київський митрополит мав обиратися духовенством і козацькою старшиною

• Вільне існування шкіл з будь-якою мовою навчання і заснування монастирів на обох берегах Дніпра

Зміни й обмеження у правах Гетьманщини за Переяслівськими статтями 1659 р.

Основні положення

• Новопризначений гетьман був зобов’язаний відвідати царя в Москві

• Запорожцям заборонялося здійснювати походи на Чорне море

• Затвердження київського митрополита московським патріархом

• Заборона гетьману приймати будь-яких іноземних послів

• Козаки завжди мали бути напоготові «на его государеву службу»

• Не підтримувати стосунків із Польщею і не висувати звинувачень проти Московської держави, а тих, хто це робитиме, карати смертю

• Заборона гетьману без дозволу московського царя допомагати іншій стороні

• Розміщення московських воєвод з військами, крім Києва, у Переяславі, Ніжині, Чернігові, Брацлаві та Умані

• Військо Запорозьке не мало права переобирати гетьмана без дозволу московського царя

• Заборона козацьким залогам розміщуватися у білоруських містах і містечках

• Гетьман не мав права призначати полковників і старшину «без ради і без поради всієї черні»

• Видача московському уряду І. Виговського з родиною і заборона обіймати будь-які посади його сподвижникам

• Заборона гетьману страчувати представників козацької старшини без указу царя

• Спеціальні статті визначали покарання тих, хто порушить умови угоди

Слободищенський трактат 1660 р.

Слободищенський трактат — договір, укладений гетьманом Ю. Хмельницьким з представниками Речі Посполитої у містечку Слободищі, біля Чуднова, у жовтні 1660 р.

Політика гетьмана П. Тетері (1663—1665 рр.)

Батуринські статті 1663 р.

Батуринські статті — умови, укладені між лівобережним гетьманом І. Брюховецьким і представниками московського уряду. Підтвердили умови україно-московської угоди 1654 р., Переяслівських статей 1659 р. і були доповнені п’ятьма новими пунктами.

Додаткові умови

• Гетьманський уряд зобов’язувався безоплатно забезпечувати продуктами московські гарнізони в українських містах

• Гетьманський уряд мав розіслати універсали про охоплення і повернення додому утікачів з Московії і попередити про покарання смертю за їх приховування

• Запровадження заборони на продаж хліба на Правобережжя і кримським татарам

• Рішення про необхідність здійснити перепис усіх козаків, міщан і поселян із зазначенням їхніх землеволодінь

• Запровадження заборони українським купцям везти на продаж до Московської держави тютюн і вино, оскільки завдавалася шкода царській монополії у продажі цих товарів

Московські статті 1665 р.

Московські статті — україно-російський договір, укладений у жовтні 1665 р. в Москві гетьманом І. Брюховецьким з урядом царя Олексія Михайловича.

Основні умови

• Українські землі й міста оголошувалися володіннями московського царя

• Вибори гетьмана відбувалися лише з дозволу царя і за присутності московських послів. Гетьманські клейноди новообраний гетьман отримував у Москві

• Збільшувалася кількість московських залог в українських містах, де вони перебували з умовами попередніх договорів. Крім того, війська розміщувалися в Полтаві, Кременчуці, Новгороді-Сіверському, Острі, Каневі та інших містах, а також у фортеці Кодак на Запоріжжі

• Суттєво розширювалися права московських воєвод, які займалися збиранням податків з усього українського населення (крім козаків), хліба на утримання московських залог, податків з купців, грошових зборів з винних оренд. Усі збори мали надходити до царської скарбниці

• Повернення королівських грамот на магдебурзьке право українським містам (Київ, Чернігів, Переяслав, Ніжин та ін.), вилучених раніше за наказом царя. Гетьман не мав права надавати містам самоврядування

• Гетьману заборонялося вступати у зв’язки з іншими державами без дозволу царя

• Київська митрополія переходила в підпорядкування до московського патріарха

Андрусівське перемир’я 1667 р.

Андрусівське перемир’я — договір, укладений 30 січня 1667 р. у селищі Андрусів поблизу Смоленська між Річчю Посполитою і Московською державою про перемир’я на 13,5 року.

Правобережна і Лівобережна Україна в 60—80-х рр. XVII ст.

Політика гетьмана П. Дорошенка (1665—1676 рр.)

Три підходи до вирішення питання про майбутнє Гетьманщини (угоди, укладені правобережною і лівобережною козацькою старшиною у 1669 і 1670 рр.)

Корсунські статті 1669 р.

Корсунські статті — договір, укладений правобережним гетьманом П. Дорошенком з Османською імперією і затверджений Загальною (Генеральною) військовою радою у Корсуні 12 березня 1669 р.

Основні умови

• Турецький султан обіцяв допомогти П. Дорошенку відвоювати у Речі Посполитої Галичину, Київщину, Волинь і розпочати війну з Московською державою за Лівобережну Україну

• Гетьман і старшина зобов’язувалися брати участь у війнах на боці Османської імперії, виставляючи козацьке військо

• Укази султана з питань, які стосуються Гетьманщини, мали видаватися турецькою і українською мовами

• Татарське військо, яке прибувало в Україну для допомоги гетьману, переходило в його підпорядкування і не мало права брати ясир

• Турецький султан у майбутньому визнавав за Гетьманщиною всі українські землі від Перемишля і Самбора на заході до Севська і Путивля на сході

• Титул гетьмана залишався пожиттєво і спадково за родом Дорошенка

• Київський митрополит підпорядковувався константинопольському патріарху

• Українське населення звільнялося від сплати податків і данини на користь турецького султана

• На українських землях туркам і татарам заборонялося споруджувати мечеті

• Кримський хан і турецький султан зобов’язувалися не укладати без згоди гетьмана договорів з Річчю Посполитою і Московською державою

Глухівські статті 1669 р.

Глухівські статті — договір між новообраним лівобережним гетьманом Д. Многогрішним і уповноваженими московського царя в Глухові 16 березня 1669 р.

Основні умови

• Підтвердження вольностей Війська Запорозького, прав і привілеїв козацької старшини

• Московські воєводи залишалися лише в Києві, Переяславі, Ніжині, Чернігові та Острі, а їхні функції обмежувалися виключно військовими справами

• Гетьману заборонялося вступати у безпосередні зносини з іноземними державами. Натомість його представникам дозволялося бути присутніми на посольських з’їздах, де вирішувалися питання, пов’язані з Гетьманщиною

• Козацький реєстр встановлювався кількістю у 30 тис. осіб і повинен був утримуватися з військових маетностей

• Податки збиралися виключно козацькою старшиною

• Гетьман отримав право на створення найманого («охочого») кінного війська кількістю 1 тис. осіб (так званих компанійців). Вони повинні були здійснювати поліцейські функції (збирати інформацію і попереджувати прояви незадоволення, змови, самовільний вступ у козацтво тощо). Утримувалися компанійці на кошти місцевих жителів

• Значно обмежувався перехід селян у козацтво

• Захоплені в українських монастирях і фортецях вояками воєводи Г. Ромодановського дзвони, срібні речі, гармати, книги поверталися в Гетьманщину

Острозькі статті 1670 р.

Острозькі статті — договір, укладений правобережним гетьманом М. Ханенком з Річчю Посполитою в Острозі 2 вересня 1670 р.

Основні умови

• Проголошувалася «безпека, вольності й поваги на вічні часи» до православного духовенства

• Непорушність стародавніх військових вольностей стосовно будь-яких козацьких маєтків

• Збереження козацьких вольностей за вдовами померлих козаків

• Повна амністія тим козакам, які повертаються на службу до польського короля

• Вільне обрання козаками гетьмана із наступним його затвердженням королем. Заборона довічного гетьманства

• Відмова козацтва від будь-яких протекцій монархів інших держав

• Військо Запорозьке за розпорядженням коронного гетьмана повинно негайно вирушати на відсіч ворога

• Заборона козакам приймати і відправляти будь-які посольства без дозволу короля

• Шляхта і духовенство мали право вільно і безперешкодно повернутися до своїх володінь

• Військо Запорозьке зобов’язувалося власними силами придушувати виступи проти підданства Речі Посполитої, карати і страчувати винних

Обмеження прав Гетьманщини і гетьманської влади, запроваджені московською владою за Конотопськими (1672 р.) і Переяслівськими (1674 р.) статтями

• Заборона гетьману судити й увільняти з «урядів» генеральну старшину без ради з усією старшиною

• Заборона гетьману листуватися з іноземними володарями, і особливо П. Дорошенком, без ради зі старшиною

• Вилучення положення про необхідність присутності гетьманських представників на з’їздах послів, де обговорювалися українські справи

• Заборона гетьману без дозволу царя надавати допомогу будь-якій стороні у разі нападу на Польщу

• Заборона гетьману карати будь-кого без суду і згоди старшини

• Заборона посилати гетьманських представників на переговори царських послів з польськими або кримськими послами

• Козацький реєстр становив 20 тис. осіб, але жалування йому встановлювалося подвійне

• У разі нападу ворогів на Гетьманщину козацьке військо збиралося на річці Росава, між Каневом і Корсунем, туди прибувало і царське військо

Боротьба Речі Посполитої і Османської імперії за Правобережну Україну

Поділля і частина Правобережної України, що була підвладна гетьману П. Дорошенку, перейшли до складу Речі Посполитої після поразки турецької армії під Віднем (1683 р.) і укладення Карловицького миру 1699 р.

Чигиринські походи

Чигиринські походи — військові походи турецько-татарської армії на Чигирин з метою загарбання Правобережної України.

Бахчисарайський мирний договір 1681 р.

Бахчисарайський мирний договір — угода Московської держави з Османською імперією та Кримським ханством про 20-річне перемир’я, яка завершила війни 70-х рр. XVII ст. між цими державами за володіння українськими землями.

• Кордон між державами встановлювався по Дніпру

• За Османською імперією закріплювалися Південна Київщина, Брацлавщина і Поділля

• Татарські орди могли вільно кочувати і полювати в південних степах по обидва боки Дніпра

• Територія між Дністром і Бугом протягом 20-ти років залишалася нейтральною і незаселеною; обидві сторони зобов’язувалися не споруджувати і не відновлювати на ній укріплення

• Турецький султан і кримський хан зобов’язувалися не допомагати ворогам Москви

• Територія Лівобережної України, Київ з кількома правобережними містечками і Запоріжжя визнавалися за Московською державою

• Козаки і все населення мали право ловити рибу, полювати, добувати сіль і вільно плавати по Дніпру та його протоках до Чорного моря

• Став спробою примирити інтереси Московської держави та Османської імперії у їхньому суперництві за українські землі

• У черговий раз закріпив перерозподіл українських земель між сусідніми державами і значно посилив позиції московського уряду в Гетьманщині

• Зміцнив міжнародне становище Московської держави і примусив Річ Посполиту шукати шляхи до врегулювання відносин за нею

«Вічний мир» 1686 р.

«Вічний мир» — договір між Річчю Посполитою і Московською державою, укладений 6 травня 1686 р. у Москві на основі Андрусівського перемир’я 1667 р.

• Річ Посполита остаточно («на вечные времена») визнавала приєднання до Московської держави Лівобережної України, Чернігово-Сіверщини, Києва і Запоріжжя

• Північна Київщина, Волинь і Галичина входили до складу Речі Посполитої

• Брацлавщина і Південна Київщина ставали нейтральною зоною між Річчю Посполитою і Московською державою і мали залишатися незаселеними

• Річ Посполита за відмову від претензій на Київ отримувала компенсацію в розмірі 146 тис. карбованців

• Московській державі поверталася Смоленщина, а за Річчю Посполитою визнавалися завойовані нею ліфляндські землі

• Поділля, у разі визволення від турецької влади та за згодою Московської держави, повинно було увійти до складу Речі Посполитої

• Обидві сторони зобов’язувалися не укладати сепаратного миру з Османською імперією

• Православному населенню (українцям і білорусам) у Польщі гарантувалося вільне віросповідання, між двома державами встановлювалася свобода торгівлі й налагоджувався поштовий зв’язок

• Московська держава розривала попередні договори з Османською імперією і Кримським ханством, вступала до військового союзу з Річчю Посполитою та до антитурецької «Священної ліги» (Австрія, Польща, Венеція, Папська держава) і зобов’язувалася організувати воєнний похід проти Кримського ханства, а Річ Посполита — проти Білгородської орди і турецького війська

• Міжнародно-правовий акт, який остаточно закріпив поділ Гетьманщини на дві частини

• Означав розрив Річчю Посполитою і Московською державою раніше укладених договорів з Османською імперією

• Відіграв значну роль у боротьбі з турецькою агресією у Східній та Південно-Східній Європі

Кримські походи 1687 і 1689 рр.

Кримські походи — спільні воєнні походи московсько-українського війська проти Кримського ханства, здійснені на підставі зобов’язань Московської держави за «Вічним миром» 1686 р.

Правобережна та Лівобережна Гетьманщини в 60-80-х pp. XVII ст.

Про підготовку польсько-московської угоди 1667 р. українці не знали, і на її підписання до Андрусова не запросили ні лівобережного гетьмана І. Брюховецького, ні новообраного правобережного гетьмана Петра Дорошенка (1665–1676 pp.).

Петро Дорошенко народився у 1627 р. у Чигирині в козацькій родині. Його дід Михайло Дорошенко був гетьманом Війська Запорозького, а батько – полковником за часів Б. Хмельницького. Здобув ґрунтовну освіту. Брав активну участь у визвольній війні, ставши одним із найближчих соратників Б. Хмельницького. Коли булава перейшла до рук І. Виговського, він уже був полковником. Перебуваючи в Чигирині, він мав нагоду познайомитися з державними проблемами і виробити власний погляд на становище в Україні, яке було дуже тяжким. Коли після так званої “Чорної” (загальної) козацької ради в Ніжині в 1663 р., Україна поділилася на два гетьманати – Лівобережний і Правобережний – розпочався період кривавих заколотів та міжусобиць, які підривали силу народу, руйнували господарство, перетворюючи значні простори української території на пустелю. Цей час називають Руїною. Залишившись без підтримки, правобережний гетьман Павло Тетеря склав у 1665 р. булаву й виїхав до Польщі. Замість нього гетьманом було обрано Петра Дорошенка.

Ставши гетьманом Правобережжя, Дорошенко відразу взявся за впорядкування країни. Його головною метою було об’єднання земель козацької України. Спочатку Дорошенко підпорядкував своїй владі все Правобережжя і за допомогою суворих заходів навів там лад. Від польського уряду правобережний гетьман домагався визнання автономії на умовах Зборівського договору. Проте, довідавшись про зміст російсько-польських домовленостей в Андрусові, Дорошенко розірвав відносини з Річчю Посполитою і пішов на зближення з Кримським ханством.

Заручившись підтримкою хана, на початку вересня 1667 р. гетьман вирушив у Західний похід, намагаючись дійти до річки Вісли. Проте цей похід було зірвано походом харківського полковника Івана Сірка з запорожцями на Крим. Дорошенко був змушений укласти з поляками Підгаєцький договір. За цим договором, Дорошенко визнав своє підданство королю і дозволив польській шляхті повернутися до своїх маєтків.

Гетьман звернувся з пропозицією до московського царя прийняти його протекцію за умови возз’єднання козацької України. Для Москви це б означало розрив Андрусівської угоди, а на це вона не бажала йти через наявність внутрішніх проблем.

У червні 1668 р., після того як лівобережний гетьман Іван Брюховецький підняв антимосковське повстання, Дорошенко виступив у похід на Лівобережжя, щоб домогтися возз’єднання України. Після заколоту лівобережних козаків проти Брюховецького на загальній козацькій раді Дорошенка обрали гетьманом усієї козацької України. Це був беззаперечний успіх гетьмана, але такий розвиток подій не влаштовував сусідні держави.

Для організації опору Польщі Дорошенко був змушений повернутися на Правобережжя, залишивши на Лівобережжі наказним гетьманом Дем’яна Многогрішного. Останній, не витримавши московського наступу, перейшов на бік Москви. На старшинській раді в грудні 1668 р. він був проголошений новим лівобережним гетьманом (1668–1672 pp.). Козацька Україна знову була розколота на два гетьманства.

Під час обрання Многогрішного гетьманом на загальній козацькій раді лівобережних полків у березні 1669 р. у Глухові були ухвалені нові договірні етапі. Підписуючи Глухівські статті, царський уряд, наляканий розмахом антимосковських настроїв, пішов на деякі поступки. Зокрема, російські воєводи мали перебувати лише в п’яти містах (Києві, Переяславі, Ніжині, Чернігові, Остері), а їхні функції обмежуватися лише військовими справами. Збір податків із місцевого населення переходив до гетьманських урядників. Гетьманові, як і раніше, заборонялося мати зовнішньополітичні відносини, але його представникам дозволялося бути присутніми на посольських з’їздах, де вирішувалися питання, пов’язані з козацькою Україною. Гетьман отримав право на створення найманого кінного війська “компанійців” кількістю 1 тис. осіб. На них покладалися функції підтримання порядку (попереджувати про “всякие шатости й измены”, перешкоджати самовільному вступу до козацтва тощо). Окрема стаття передбачала повернення в Україну захоплених вояками Г. Ромадановського у фортецях і монастирях гармат, дзвонів, срібних речей і книг. Перехід селян у козаки обмежувався. Українцям заборонялося торгувати тютюном і горілкою у московських містах.

Невдовзі після підписання Глухівських статей лівобережний гетьман розпочав курс на відновлення прав козацької України часів Б. Хмельницького й перестав узгоджувати свою політику з Москвою. Він відновив зв’язки з П. Дорошенком й став надавати йому військову допомогу, позбавив посад багатьох проросійськи налаштованих старшин. У 1672 р. саме ці старшини сфабрикували справу про “зраду” гетьмана й відправили його до Москви. Новим гетьманом Лівобережжя було обрано лояльно налаштованого до Москви Івана Самойловича (1672–1687 pp.). Під час його обрання були ухвалені Конотопські статті, які в основному повторювали Глухівські статті 1669 р., але містили й нові обмеження влади гетьмана:

• • Гетьман не мав права звільнити з посад і судити старшину без ради з усією старшиною.
• • Гетьману заборонялося без царського указу і згоди старшинської ради писати до іноземних государів і, особливо, до гетьмана П. Дорошенка.
• • Положення про необхідність присутності представників гетьмана на з’їзді послів при обговоренні справ, що торкалися України, були вилучені. Гетьманування Самойловича тривало 15 років. Він намагався возз’єднати козацьку Україну силою, спираючись на російські війська. Щоб виснажити своїх противників, він руйнував правобережні міста і села, а їхнє населення примушував переселятися на лівий берег Дніпра. Проте приєднати Правобережжя Самойлович так і не зміг, оскільки в боротьбі за нього зіштовхнулися інтереси Речі Посполитої, Московської держави та Османської імперії.

Рішучими заходами гетьман протидіяв спробам Запорозької Січі відігравати роль самостійної політичної сили. Гетьман, по суті, поклав край скликанню загальних козацьких рад і називав себе “верховним володарем і господарем вітчизни”. Самойлович започаткував інститут “бунчукових товаришів”, до якого належали діти старшини, які з юнацьких років, перебуваючи в оточенні гетьмана, готувалися обійняти в майбутньому керівні посади. Гетьман сприяв становленню старшинського землеволодіння. Сам він був великим землевласником. Володів містом Гадяч і 14 селами.

Прагнення Самойловича до одноосібної влади, явне тяжіння до запровадження монархічної форми правління в Україні непокоїло царський уряд. До того ж, серед лівобережної старшини було чимало незадоволених жадобою і здирництвом гетьмана. Саме за доносом старшини, який повідомив, що Самойлович збирається зрадити царя, його й було усунуто з посади.

На Правобережжі наприкінці 60-х років XVII ст. ситуація була дуже важкою. Усвідомлюючи відсутність достатніх сил для того, щоб самостійно звільнити й об’єднати Україну, Дорошенко вирішив прийняти протекцію турецького султана. При цьому гетьман погоджувався її прийняти лише за дотримання наступних умов:

• об’єднання всіх українських земель і визнання України в її межах як удільної

• • довічне перебування гетьмана на посаді;
• • звільнення українського населення від сплати податків;
• • заборона спорудження на українських землях мечетей.

Після отримання згоди султана козацька рада в березні 1669 р. поблизу міста Корсуня прийняла рішення про прийняття турецької протекції. Однак це рішення мало негативні наслідки для Дорошенка. Козацтво, яке традиційно вважало турків своїми ворогами, відвернулося від гетьмана. Запорожці в травні 1669 р. обрали собі гетьманом Петра Суховія. Останній, спираючись на підтримку кримського хана, розгорнув кровопролитну боротьбу з Дорошенком. При цьому Суховій також виступав за об’єднання козацької України, закликав старшину припинити протистояння й об’єднатися для боротьби з ворогом. У серпні того ж року на козацькій раді в Умані гетьманом замість Суховія проголосили Михайла Ханенка (1670–1674 pp.), який займав відверто пропольську позицію. Фактично Правобережжя знову охопило полум’я громадянської війни і, одночасно, військове суперництво за цей регіон розгорнули Польща, Московська держава й Туреччина.

Польський уряд визнав правобережним гетьманом М. Ханенка і влітку 1671 р. розпочав воєнні дії проти Дорошенка. У 1672 р. на боці останнього виступила Туреччина. Вона вимагала від Польщі передати їй Східне Поділля. Найстрашнішим було те, що українці брали участь у цьому протистоянні з обох боків, нищачи одне одного в братовбивчій війні.

Отримані поразки змусили поляків підписати в жовтні 1672 р. у Бучачі угоду з Туреччиною. За Бучацьким мирним договором Річ Посполита визнавала існування Української козацької держави під протекторатом турецького султана в межах Брацлавщини і Південної Київщини. Східне Поділля переходило під владу Туреччини, а решта Правобережжя залишалося під польською владою. Бучацький мир фактично засвідчив помилковість політичного курсу Дорошенка, який сподівався спертися в боротьбі за об’єднання України на Туреччину.

Водночас Московська держава сприйняла Бучацький договір як відмову Речі Посполитої від Правобережної України й наприкінці 1673 р. розпочала воєнні дії проти П. Дорошенка. До початку березня 1674 р. 70-тисячне московсько- українське військо під командуванням воєводи Ромодановського і лівобережного гетьмана Самойловича оволоділо основними містами Правобережжя України. На старшинській раді в Переяславі 17 березня 1674 р. Самойловича за пропозицією Ромодановського, проголосили гетьманом “обох боків Дніпра”. Однак об’єднання всієї України під однією булавою не було тривалим. Турки й татари, які прийшли на допомогу Дорошенку, змусили московсько-українське військо відступити на Лівобережжя. Турецькі загони розташувалися в стратегічно важливих містах, руйнували церкви, вимагали сплати данини, грабували й захоплювали в полон населення. До того ж Брацлавщину знову захопили поляки. Становище Дорошенка стало критичним. Його влада поширювалася лише на Чигирин та його околиці. У цих умовах він вирішив відмовитись від турецького протекторату й визнати владу московського царя. У вересні 1676 р., коли московська армія оточила Чигирин, П. Дорошенко, щоб уникнути кровопролиття, виїхав і перед брамою поклав булаву. Колишній гетьман поставив одну умову: дозволити йому вільно проживати в Україні. Самойлович погодився. Незабаром Дорошенко оселився в Сосниці. Проте в 1679-1682 pp. Дорошенко проти власної волі за наказом царя був призначений в’ятським воєводою. Після цього, повернувшись до Москви, проживав у своєму маєтку в селі Ярополче Волоколамського повіту. Там він і помер.

Зі зреченням гетьмана П. Дорошенка, на думку істориків, завершився останній етап Української національної революції. Через політичні помилки та прорахунки, зраду союзників, прагнення Речі Посполитої, Московської держави й Османської імперії встановити своє панування в Україні, Дорошенко втратив підтримку народних мас та не зміг об’єднати всі українські землі в соборній козацькій державі.