60 років тому СРСР здійснив перше ядерне випробування

Прага – 60 років тому, 29 серпня 1949 року, Радянський Союз випробував на Семипалатинському полігоні Казахстану свою першу ядерну бомбу. Над казахським степом піднявся ядерний гриб, а над рештою світу нависла загроза ядерної гонки.

«Перша блискавка» – так назвали першу радянську ядерну бомбу, яку підірвали тоді о 7-й годині ранку. Американці на чотири роки раніше вже показали, що вони володіють атомною зброєю, скинувши ядерні бомби на японські міста Хіросіму і Нагасакі. Отож, Радянському Союзові хотілося наздогнати воєнні досягнення Заходу. (Тільки в 1992 році радянські-російські науковці зізналися, що тоді, в 1949-му, вони просто скопіювали роздобуту радянською розвідкою схему американської бомби.)

Семипалатинський полігон – це 18 тисяч квадратних кілометрів, на яких упродовж 40 років провели майже 500 надземних і підземних ядерних випробувань. Те, що в 70 кілометрах від епіцентру вибухів жили люди, нікого не турбувало. Ба більше, після першого вибуху тодішній шеф радянської ядерної програми Лаврентій Берія запевнив, що в Семипалатинському регіоні взагалі ніхто не живе.

Місцевому населенню відвели роль експериментальних кроликів. Людям наказували виходити зі своїх домівок і дивитися на вибухи, щоб згодом відстежувати вплив радіації на організм.

Хвороби та пусті урядові обіцянки

Казахське місто Курчатов носить ім’я радянського науковця Ігоря Курчатова. Саме він очолював наукову команду розробки радянської ядерної програми.

Зоя Михайлівна, яка живе в Курчатові, пам’ятає, як у дитинстві під нею вночі тряслася земля.

«Моя мама розповідала, як військові змушували людей покинути свої домівки. Після вибухів на небі було видно ядерний гриб. Уві сні я відчувала, як тряслася земля. Коли ми відчували землетруси, ми знали, що зараз буде вибух. Врешті-решт, ми до цього звикли. І тоді бомби почали підривати без жодного попередження. », – згадує Зоя Михайлівна.

Ракові захворювання, фізичні мутації та вади, з якими народжувалися діти, неврологічні хвороби, деформації серед тварин та худоби – все це стало повсякденним явищем для мешканців Семипалатинського регіону.

В інших країнах ядерні випробування проводилися на безлюдних територіях, в пустелях чи безлюдних островах.

Семипалатинський полігон – це єдиний випробувальний простір, де жили і живуть люди. Але це лише половина біди.

Співробітник Екомузею Семипалатинська Дмитро Калмиков каже, що фактично ніхто в Казахстані не знає точно, де розташовані заражені ядерними викидами зони.

«Ми провели опитування серед міліції, лікарів, співробітників штабу губернатора. Ніхто не знає, чи живуть вони біля зони випробування, чи в самій зоні. Ми не отримуємо ніякої інформації від уряду про те, як захиститися від радіації», – розповів Калмиков.

Казахський уряд уже кілька разів заявляв, що переселить людей, які живуть у так званих мертвих зонах Семипалатинська, або виділить кошти на очищення цих територій.

Однак, крім обіцянок, нічого конкретно так і не зробили.

Ірина Халупа

На Радіо Свобода від 1990 року. Редактор і ведуча передач «Україна і світ», «52:30 у різних вимірах», «Вечірня Свобода», «Українське коло», «30 хвилин у різних вимірах». У 2001–2007 роках заступник директора Української редакції. 2007–2011 роки – директор редакції. Жила в п’яти країнах. Люблю мови, подорожувати, українську літературу 1920-30-х років, мистецтво та старі фільми. Не терплю фальш і брехню. Щоб не збожеволіти від української політики – вишиваю.

Семипалатинский ядерный полигон: история, испытания, последствия

Семипалатинский ядерный полигон является одной из самых мрачных страниц в истории противостояния двух супердержав – СССР и США. Считается, что создание такого сверхмощного и смертоносного оружия для Советского Союза в то непростое время было крайне необходимо. Но чем больше приближались ученые-ядерщики к своему открытию, тем насущнее становился вопрос о том, где испытывать эту новейшую разработку. И решение этой проблемы было найдено.

История создания

Надо сказать, что ядерный полигон являлся составной частью проекта по созданию атомной бомбы. Поэтому необходимо было найти подходящую местность, чтобы испробовать новое оружие. Ею стали степи Казахстана, превратившиеся в Семипалатинский ядерный полигон. Где находится это место, в наше время знают немногие. Если точнее, то это степи на правом берегу Иртыша, всего лишь в 130 км от Семипалатинска.

Впоследствии стало ясно, что рельеф данной местности как нельзя лучше подходил для проведения подземных взрывов в скважинах и штольнях. Единственным недостатком был тот факт, что в Семипалатинске располагалось китайское консульство, но вскоре оно было закрыто.

21 августа 1947 года вышло постановление, в котором говорилось, что начатое ранее ГУЛАГом строительство теперь передается военному ведомству под названием «Учебный полигон № 2 МВС СССР (в/ч 52605)». Его начальником назначили генерал-лейтенанта П. М. Рожановича, а научным руководителем – М. А. Садовского, ставшего впоследствии академиком.

Испытания

Впервые ядерное оружие в СССР прошло проверку в августе 1949 года. Сила взорванной бомбы тогда составила 22 килотонны. Надо отметить, что готовились к ней основательно. Это было необходимо для того, чтобы зафиксировать максимальное количество информации о результативности и последствиях применения этого нового оружия.

Семипалатинский испытательный ядерный полигон занимал огромную площадь в 18 тыс. 500 кв. км. Из нее была выделена опытная площадка диаметром около 10 км и поделена на сектора. На этой территории построили имитацию жилых зданий и фортификационных сооружений, а также расставили гражданскую и военную технику. Кроме того, в этих секторах находилось более чем полторы тысячи животных и расставленная по всему периметру измерительная фото- и киноаппаратура.

Когда наступил запланированный день испытаний, а это было 29 августа, в самом центре площадки на высоте в 37 м был взорван заряд РДС-1. Вверх на огромную высоту поднялся ядерный гриб. Таким образом начал свою смертоносную работу Семипалатинский ядерный полигон. Воспоминания испытателей и простых мирных жителей, ставших заложниками той эпохи и наблюдающих это действо, практически одинаковы: взрыв бомбы – это одновременно и величественное, и ужасное зрелище.

Статистика взрывов

Так, Семипалатинский ядерный полигон, история которого достаточно мрачна и зловеща, стал смертельно опасным для людей, проживающих недалеко от него. Он функционировал с 1949 по 1989 год. За это время было произведено более 450 испытаний, в ходе которых взорвали около 600 как ядерных, так и термоядерных устройств. Из них было примерно 30 наземных и не менее 85 воздушных. Кроме того, проводились и другие испытания, в число которых входили гидродинамические и гидроядерные опыты.

Известно, что общая мощность зарядов, сброшенных на Семипалатинский ядерный полигон с 1949 по 1963 год, в 2,2 тыс. раз больше, чем сила атомной бомбы, скинутой США в 1945 году на Хиросиму.

Последствия

Полигон, находящийся в казахских степях, был особенным. Он известен не только своей огромной территорией и взрывающимися на ней самыми совершенными смертоносными ядерными зарядами, но и тем, что на его землях постоянно находилось местное население. Такого нигде еще в мире не было. Из-за того, что несколько первых ядерных зарядов были несовершенными, из 64 используемых килограммов урана цепная реакция затрагивала только около 700 г, а остальное количество превращалось в так называемую радиоактивную пыль, которая оседала на землю после взрыва.

Потому и страшны последствия Семипалатинского ядерного полигона. Проводимые на нем испытания в полной мере отражались на местных жителях. Возьмем, к примеру, взрыв, произошедший 22.11.1955 года. Это был термоядерный заряд с маркировкой РДС-37. Его сбросили с самолета, и он сдетонировал где-то на высоте 1550 м. В результате образовался ядерный гриб, имевший диаметр до 30 км и высоту 13-14 км. Его было видно в 59 населенных пунктах. В радиусе двух сотен километров от эпицентра взрыва все стекла в домах были выбиты. В одном из селений погибла маленькая девочка, в 36 км произошел обвал перекрытия, убивший одного солдата, а более чем 500 жителей получили различные травмы. О мощности этого взрыва можно судить по тому факту, что в самом Семипалатинске, находящемся в 130 км от площадки, у 3 человек зафиксировали сотрясение мозга.

Можно только догадываться, к чему могли привести дальнейшие ядерные испытания, если бы не договор об их запрете в водном, воздушном и космическом пространствах, подписанный ведущими державами в этой области в 1963 году.

Сферы применения

За годы ядерных испытаний было накоплено много ценной информации. Большинство данных и до наших дней помечено грифом «секретно». Немногие знают, что Семипалатинский ядерный полигон использовался для испытаний не только в военных, но и в промышленных целях. Существуют и такие документы, в которых говорится о том, что СССР произвели более 120 взрывов не на территориях военных площадок.

Ядерные заряды применялись для создания подземных пустот, необходимых в нефтегазодобывающей промышленности, а также повышали отдачу уже начинавших истощаться месторождений с полезными ископаемыми. Как ни странно, но Семипалатинский ядерный полигон стал плацдармом для накопления огромнейшего опыта по использованию таких взрывов в мирных целях.

Закрытие

1989-й стал годом прекращения ядерных испытаний. Ровно через 42 года после взрыва первой бомбы – 29 августа 1991-го – казахским президентом Н. Назарбаевым был подписан специальный Указ, направленный на закрытие Семипалатинского ядерного полигона. Через 3 года весь арсенал такого вида оружия был вывезен с территории данного государства.

Еще через 2 года все военные ушли оттуда, но оставили после себя уродливые шрамы на земле в виде воронок, штолен и тысяч километров отравленной радиоактивными частицами почвы.

Курчатов

Прошло уже 24 года после того, как был закрыт Семипалатинский испытательный полигон. Но Курчатов – так назывался когда-то закрытый город – до сих пор пользуется необычайной популярностью у иностранцев. И это неудивительно, так как многие мечтают увидеть, какой же мощью обладала исчезнувшая супердержава под названием СССР. У туристов, приезжающих сюда, один маршрут: Курчатов – опытное поле – необычное озеро, которое именуют Атомным.

Сначала новый город называли Москвой-400. Родственники работавших там специалистов приезжали в столицу и там искали своих близких. Они даже не догадывались, что те живут сейчас за 3 тыс. км от Москвы. Поэтому в 1960 году этот населенный пункт переименовали в Семипалатинск-21, а немного позже и в Курчатов. Последнее название дано в честь известного разработчика ядерной программы СССР Игоря Курчатова, жившего и работавшего здесь же.

Этот город был построен на пустом месте практически за 2 года. При строительстве домов учитывалось, что здесь будут проживать офицеры и ученые со своими семьями. Поэтому город Курчатов снабжался по высшей категории. Родственники, которые приезжали в гости к своим близким, считали, что они живут чуть ли не в раю. Тогда как в Москве людям приходилось часами выстаивать в очереди за продуктами с талончиками в руках, в Курчатове полки в магазинах просто ломились от необычного изобилия товаров.

Атомное озеро

Оно появилось в результате взрыва, произведенного в середине января 1965 года в районе слияния двух главных рек региона – Ащису и Шаган. Мощность атомного заряда составила 140 килотонн. После взрыва появилась воронка диаметром 400 м и глубиной больше 100 м. Радионуклидное загрязнение земли вокруг этого озера составило порядка 3-4 км. Вот такое ядерное наследство Семипалатинского полигона.

Жертвы полигона

Через год после того, как был произведен первый ядерный взрыв, детская смертность возросла почти в 5 раз, а продолжительность жизни взрослого населения уменьшилась на 3-4 года. В последующие годы развитие врожденных пороков у населения области только увеличивалось и уже через 12 лет достигло рекордных 21,2% на 1 тыс. новорожденных. Все они – жертвы Семипалатинского ядерного полигона.

В опасных зонах этой площадки радиоактивный фон в 2009 году составлял 15-20 миллирентген в час. Невзирая на это, там все еще живут люди. До 2006 года территория не только не охранялась, но и не была нанесена на карте. Местное население часть площадки использовало в качестве пастбищ для скота.

С недавних пор Президент Казахстана определил особый статус людей, живших с 1949 по 1990 год рядом с объектом, который назывался “Семипалатинский ядерный полигон”. Льготы для населения распределяются с учетом удаленности их места жительства от экспериментальной площадки. Загрязненная территория разбита на 5 зон. В зависимости от этого рассчитывается единовременная денежная компенсация, а также надбавка к заработной плате. Также предусмотрено и получение дополнительных дней к ежегодному отпуску. В том случае, если человек приехал в одну из зон после 1991 года, льготы на него не распространяются.

Семипалатинський ядерний полігон: історія, випробування, наслідки

Семипалатинський ядерний полігон є однією з найбільш похмурих сторінок в історії протистояння двох супердержав – СРСР і США. Вважається, що створення такого надпотужного і смертоносної зброї для Радянського Союзу в той непростий час було вкрай необхідно. Але чим більше наближалися вчені-ядерники до свого відкриття, тим більш актуальні ставало питання про те, де випробовувати цю новітню розробку. І рішення цієї проблеми було знайдено.

Історія створення

Треба сказати, що ядерний полігон був складовою частиною проекту по створенню атомної бомби. Тому необхідно було знайти відповідну місцевість, щоб випробувати нову зброю. Нею стали степи Казахстану, що перетворилися в Семипалатинський ядерний полігон. Де знаходиться це місце, в наш час мало хто знає. Якщо точніше, то це степи на правому березі Іртиша, всього лише в 130 км від Семипалатинська.

Згодом стало ясно, що рельєф даної місцевості якнайкраще підходив для проведення підземних вибухів у свердловинах і штольнях. Єдиним недоліком був той факт, що в Семипалатинську розташовувалося китайське консульство, але незабаром воно було закрито.

21 серпня 1947 вийшла постанова, в якому говорилося, що розпочату раніше ГУЛАГом будівництво тепер передається військовому відомству під назвою «Навчальний полігон № 2 МВС СРСР (в / ч 52605)». Його начальником призначили генерал-лейтенанта П. М. Рожанович, а науковим керівником – М. А. Садовського, який згодом став академіком.

Випробування

Вперше ядерну зброю в СРСР пройшло перевірку в серпні 1949 року. Сила підірваної бомби тоді склала 22 кілотонни. Треба відзначити, що готувалися до неї грунтовно. Це було необхідно для того, щоб зафіксувати максимальну кількість інформації про результативність і наслідки застосування цього нового зброї.

Семипалатинський випробувальний ядерний полігон займав величезну площу в 18 тис. 500 кв. км. З неї була виділена досвідчена майданчик діаметром близько 10 км і поділена на сектори. На цій території збудували імітацію житлових будинків і фортифікаційних споруд, а також розставили цивільну та військову техніку. Крім того, в цих секторах знаходилося більше ніж півтори тисячі тварин і розставлена по всьому периметру вимірювальна фото- і кіноапаратура.

Коли настав запланований день випробувань, а це було 29 серпня, в самому центрі майданчика на висоті в 37 м був підірваний заряд РДС-1. Вгору на величезну висоту піднявся ядерний гриб. Таким чином почав свою смертоносну роботу Семипалатинський ядерний полігон. Спогади випробувачів і простих мирних жителів, які стали заручниками тієї епохи і що спостерігають це дійство, практично однакові: вибух бомби – це одночасно і величне, і жахливе видовище.

Статистика вибухів

Так, Семипалатинський ядерний полігон, історія якого досить похмура і зловісна, став смертельно небезпечним для людей, що проживають недалеко від нього. Він функціонував з 1949 по 1989 рік. За цей час було вироблено понад 450 випробувань, в ході яких підірвали близько 600 як ядерних, так і термоядерних пристроїв. З них було приблизно 30 наземних і не менше 85 повітряних. Крім того, проводилися й інші випробування, в число яких входили гідродинамічні і гідроядерние досліди.

Відомо, що загальна потужність зарядів, скинутих на Семипалатинський ядерний полігон з 1949 по 1963 рік, в 2,2 тис. Разів більше, ніж сила атомної бомби, скинутої США в 1945 році на Хіросіму.

Наслідки

Полігон, що знаходиться в казахських степах, був особливим. Він відомий не тільки своєю величезною територією і вибухаючими на ній найдосконалішими смертоносними ядерними зарядами, а й тим, що на його землях постійно перебувало місцеве населення. Такого ніде ще в світі не було. Через те, що кілька перших ядерних зарядів були недосконалими, з 64 використовуваних кілограмів урану ланцюгова реакція зачіпала тільки близько 700 г, а решта перетворювалося на так звану радіоактивний пил, яка осідала на землю після вибуху.

Тому й страшні наслідки Семипалатинського ядерного полігону. Проведені на ньому випробування в повній мірі відбивалися на місцевих жителях. Візьмемо, наприклад, вибух, що стався в кінці листопада 1953 року. Це був термоядерний заряд з маркуванням РДС-37. Його скинули з літака, і він здетонував десь на висоті 1550 м. В результаті утворився ядерний гриб, який мав діаметр до 30 км і висоту 13-14 км. Його було видно в 59 населених пунктах. В радіусі двох сотень кілометрів від епіцентру вибуху всі стекла в будинках були вибиті. В одному з селищ загинула маленька дівчинка, в 36 км стався обвал перекриття, який убив одного солдата, а більш ніж 500 жителів отримали різні травми. Про потужність цього вибуху можна судити з того факту, що в самому Семипалатинську, що знаходиться в 130 км від майданчика, у 3 осіб зафіксували струс мозку.

Можна тільки здогадуватися, до чого могли призвести подальші ядерні випробування, якби не договір про їх заборону в водному, повітряному і космічному просторах, підписаний провідними державами в цій області в 1963 році.

Сфери застосування

За роки ядерних випробувань було накопичено багато цінної інформації. Більшість даних і до наших днів позначено грифом «секретно». Мало хто знає, що Семипалатинський ядерний полігон використовувався для випробувань не тільки у військових, але і в промислових цілях. Існують і такі документи, в яких йдеться про те, що СРСР виробили понад 120 вибухів не на територіях військових майданчиків.

Ядерні заряди застосовувалися для створення підземних пустот, необхідних у нафтогазовидобувній промисловості, а також підвищували віддачу вже починали виснажуватися родовищ з корисними копалинами. Як не дивно, але Семипалатинський ядерний полігон став плацдармом для накопичення величезного досвіду з використання таких вибухів у мирних цілях.

Закриття

1989-й став роком припинення ядерних випробувань. Рівно через 42 роки після вибуху першої бомби – 29 серпня 1991-го – казахським президентом Н. Назарбаєвим був підписаний спеціальний Указ, спрямований на закриття Семипалатинського ядерного полігону. Через 3 роки весь арсенал такого виду зброї був вивезений з території даної держави.

Ще через 2 роки всі військові пішли звідти, але залишили після себе потворні шрами на землі у вигляді воронок, штолень і тисяч кілометрів отруєної радіоактивними частками ґрунту.

Курчатов

Минуло вже 24 роки після того, як був закритий Семипалатинський ядерний полігон. Але Курчатов – так називався колись закрите місто – досі користується надзвичайною популярністю в іноземців. І це не дивно, так як багато хто мріє побачити, який же міццю володіла зникла супердержава під назвою СРСР. У туристів, що приїжджають сюди, один маршрут: Курчатов – дослідне поле – незвичайне озеро, яке іменують Атомним.

Спочатку нове місто називали Москвою-400. Родичі працювали там фахівців приїжджали в столицю і там шукали своїх близьких. Вони навіть не здогадувалися, що ті живуть зараз за 3 тис. Км від Москви. Тому в 1960 році цей населений пункт перейменували в Семипалатинськ-21, а трохи пізніше і в Курчатов. Остання назва дано на честь відомого розробника ядерної програми СРСР Ігоря Курчатова, який жив і працював тут же.

Це місто було побудоване на порожньому місці практично за 2 роки. При будівництві будинків враховувалося, що тут проживатимуть офіцери і вчені зі своїми сім`ями. Тому місто Курчатов забезпечувався по вищій категорії. Родичі, які приїжджали в гості до своїх близьких, вважали, що вони живуть чи не в раю. Тоді як у Москві людям доводилося годинами вистоювати в черзі за продуктами з талончиками в руках, в Курчатове полиці в магазинах просто ломилися від незвичайного достатку товарів.

Атомне озеро

Воно з`явилося в результаті вибуху, здійсненого в середині січня 1965 року в районі злиття двох головних річок регіону – Ащісу і Шаган. Потужність атомного заряду склала 140 кілотонн. Після вибуху з`явилася воронка діаметром 400 м і глибиною більше 100 м. Радіонуклідне забруднення землі навколо цього озера склало близько 3-4 км. Ось таке ядерне спадок Семипалатинського полігону.

Жертви полігону

Через рік після того, як був проведений перший ядерний вибух, дитяча смертність зросла майже в 5 разів, а тривалість життя дорослого населення зменшилася на 3-4 роки. У наступні роки розвиток вроджених вад у населення області тільки збільшувалася і вже через 12 років досягло рекордних 21,2% на 1 тис. Новонароджених. Всі вони – жертви Семипалатинського ядерного полігону.

У небезпечних зонах цього майданчика радіоактивний фон у 2009 році становив 15-20 мілірентген на годину. Попри це, там все ще живуть люди. До 2006 року територія не тільки не охоронялася, але і не була нанесена на карті. Місцеве населення частина майданчика використовувало в якості пасовищ для худоби.

З недавніх пір Президент Казахстану визначив особливий статус людей, що жили з 1949 по 1990 рік поряд з об`єктом, який називався “Семипалатинський ядерний полігон”. Пільги для населення розподіляються з урахуванням віддаленості їх місця проживання від експериментального майданчика. Забруднена територія розбита на 5 зон. Залежно від цього розраховується одноразова грошова компенсація, а також надбавка до заробітної плати. Також передбачено й одержання додаткових днів до щорічної відпустки. У тому випадку, якщо людина приїхала в одну із зон після 1991 року, пільги на нього не поширюються.