Культура Стародавньої Персії

Держава Ахеменідів, або Перська імперія, з’явилася на історичній карті порівняно пізно й проіснувала лише два століття, проте вироблені в ній соціально-економічні й політичні інститути та культурні традиції залишили глибокий слід у світовій історії, її історія, по суті, стала історією також Середньої Азії і всього стародавнього Близького Сходу.

Персія перебувала між двома вогнищами світової культури – між Сходом і Заходом, тому зазнавала і східного, й західного впливу, однак не стала епігоном, створила свою самобутню культуру, навіть навчила дечому своїх учителів (персидське мистецтво геральдики перекочувало в герби Візантії, середньовічних держав Європи; фресковий живопис Персії вплинув на християнські церковно-монастирські фрески; персидський стиль в архітектурі поширився далеко на захід і схід, те ж саме можна сказати про іранську релігію та міфологію тощо).

У першій половині І тисячоліття до н. е. в Середній Азії виник зороастризм – релігійне вчення, засновником якого був Зороастр (Заратуштра).

У Персії народні маси поклонялися давнім божествам природи – Мітрі (бог Сонця), Анахите (богиня води і родючості) і т. д., тобто шанували світло, сонце, місяць, вітер і т. д. Зороастризм почав поширюватися в Персії лише на рубежі VI-V ст., тобто в період царювання Дарія І. Перські царі, оцінивши переваги навчання Зороастра як своєї нової офіційної релігії, тим не менш не відмовилися від культів древніх богів, що уособлювали стихійні сили природи, яким поклонялися іранські племена.

Саме відсутністю догматичної релігії пояснюється виняткова віротерпимість перських царів.

Одним із чудових досягнень давньоіранської культури є Ахеменідське мистецтво. Воно відоме переважно по пам’ятниках Пасаргад, Персеполя, Суз, рельєфах Бехистунскої скелі і гробницях перських царів у сучасному Накш-і Рустама (недалеко від Персеполя), численних пам’ятниках торевтики і гліптики.

Пасаргади розташовані на висоті 1900 м над рівнем моря на великій рівнині. Будівлі міста – найдавніші пам’ятки перської матеріальної культури – споруджені на високій терасі. Вони облицьовані світлим піщаником, що красиво гранульований і нагадує мармур. Царські палаци були розташовані серед парків і садів. Мабуть, самим чудовим пам’ятником Пасаргад, вражаючим своєю благородною красою, є збережена дотепер гробниця, в якій був похований Кір II. Сім широких сходів ведуть до похоронної камери шириною 2 м і довжиною 3 м. До цієї гробниці прямо або побічно сходять багато аналогічних пам’ятників, у тому числі й Галікарнаський мавзолей сатрапа Карий Мавсола, що вважався в стародавності одним із семи чудес світу.

Площа Персеполя складає 135 000 кв. м. У підніжжя гори була споруджена штучна платформа. Побудоване на цій платформі місто було оточене з трьох боків подвійною стіною із сирцевої цегли, а зі східного боку примикав до неприступній скелі. У Персеполь можна було пройти по широких парадних сходах із 110 сходинок. Парадний палац (ападана) Дарія І складався з великого переднього залу площею 3600 кв. м. Цей зал був оточений портиками. Стелю залу і портики підтримували 72 тонкі витончені колони з каменю. Висота цих колон – більше 20 м. Ападана символізувала міць і велич царя і держави і служила для великих державних прийомів. Вона була пов’язана з особистими палацами Дарія І і Ксеркса. В ападану вели двоє сходів, на яких до цих пір збереглися рельєфи із зображеннями придворних, особистої гвардії царя, кінноти і колісниць. На одному боці сходів тягнеться довга процесія представників 33 народів держави, які несуть подарунки і податі перському царю. Це справжній етнографічний музей із зображенням усіх характерних особливостей різних племен і народів, включаючи їхній одяг і риси обличчя. У Персеполе були розташовані також і палаци інших перських царів, приміщення для прислуги і казарми для війська.

За Дарія І велике будівництво велося і в Сузах. Матеріали для спорудження палаців були доставлені з 12 країн, і ремісники з багатьох країн були зайняті на будівельних і декоративних роботах.

Оскільки палаци перських царів споруджували і прикрашали багатонаціональні будівельники, стародавнє персидське мистецтво виникло внаслідок органічного синтезу іранських художніх традицій і технічних прийомів з Еламська, ассирийских, єгипетських, грецьких та інших чужоземних традицій. Але, незважаючи на еклектизм, стародавньому персидському мистецтву притаманні внутрішня єдність і своєрідність, оскільки це мистецтво в цілому – результат специфічних історичних умов, самобутньої ідеології і соціального життя, що надали запозичених формам нових функцій і значення.

Для стародавнього персидського мистецтва характерна віртуозна обробка ізольованого предмета. Найчастіше це металеві чаші і вази, висічені з каменю кубки, ритони зі слонової кістки, предмети ювелірного мистецтва, скульптура з ляпіс-лазурі і т. д. Великою популярністю у персів користувалося художнє ремесло, на пам’ятниках якого реалістично зображені домашні і дикі тварини (барани, леви, кабани і т.д.).

Крупним досягненням культури стародавнього Ірану є створення давньоперсидського клинопису, який вживавя для складання урочистих царських написів. Найвідомішим із них є Бехістунський наскельний напис, вирізаний на висоті 105 м, який розповідає про історичні події кінця правління Камбиза і перших років царювання Дарія І.

Серед культурних досягнень ахеменідського часу можна згадати також давньоперсидський місячний календар, який складався з 12 місяців по 29 або 30 днів, що складали 354 дні. Таким чином, за стародавнім персидським календарем рік був на 11 днів коротшим за сонячний рік. Кожні три роки різниця між місячним і сонячним календарем досягала 30-33 днів, і, щоб усунути цю різницю, до року додавали додатковий (високосний) тринадцятий місяць. Назви місяців були пов’язані із сільськогосподарськими роботами (наприклад, місяць чистки зрошувальних каналів, збору часнику, лютого морозу) або з релігійними святами (місяць поклоніння вогню і т. д.).

В Ірані існував також зороастрійский календар, в якому назви місяців і днів утворені від імен зороастрийских божеств (Ахура- Мазди, Мітри, Анахіти та ін.) Рік цього календаря складався з 12 місяців по ЗО днів у кожному, до яких додавали ще 5 днів (усього 365 днів). Мабуть, зороастрийский календар виник у Східному Ірані ще в ахеменідський період. У цей час він вживався тільки в релігійних цілях, проте пізніше (у всякому разі, при Сасанцдах) був визнаний в якості офіційного державного календаря.

Перські завоювання й об’єднання десятків народів в єдину державу сприяли розширенню інтелектуального і географічного горизонту її підданих. Іран із незапам’ятних часів був посередником у передачі культурних цінностей зі Сходу на Захід і навпаки, не тільки продовжував цю свою історичну роль при Ахеменідах, але також створив самобутню і високорозвинену цивілізацію.

Середньовічна арабська культура справила безпосередній вплив на сусідні народи, особливо ті, які входили до складу халіфату. Щодо цього заслуговує особливої уваги культура Персії (Ірану) X-XV ст.

Прикладне мистецтво. У ці сторіччя Іран пережив безліч руйнівних набігів і навал. Але це не могло перешкодити значному економічному зростанню – розвитку сільського господарства, зростанню міст і торгівлі. Завдяки створенню великих зрошувальних систем стали збирати по декілька врожаїв на рік. У Хорасані, головній провінції країни, вирощували до 100 сортів винограду, розширили посіви цукрової тростини, оливи, олійних, пряних та ін. рослин, з’явилися цитрусові. Процвітало ремесло, а з ним і торгівля – внутрішня і заморська. Вивозилися парча і золоте шиття, лляні, шовкові і бавовняні тканини, шерстяні і шовкові килими, полив’яний фаянсовий посуд, зброя і шкіряні вироби. Парфюмерія – квіткові масла, парфуми й есенції з махрової троянди, фіалки, нарциса, апельсинових і фінікових квітів – вивозилася морем навіть до Китаю. Найбільшими містами Ірану того часу були Шираз, Ісфахан, Рей і Нішапур. В останньому мешкало понад 200 тис. чоловік. Балх, Газна і Кабул були головними центрами караванної торгівлі з Індією. Найважливішими портами Перської затоки були Сіраф і Ормуз, звідки іранські товари йшли в Басру, порти Аравії, Індії і Китаю. Через Каспійське море перси торгували з Хорезмом, країнами Закавказзя, з хазарами і Руссю.

Іран завжди славився своїм керамічним мистецтвом, головними центрами якого були в час, що розглядається, Рей і Кашан. Тут виробляли фаянсові вироби з різьбленими орнаментами і декоративними написами. Поряд із ними масово вироблялися глеки, чаші, блюда, вази тощо з поливною глазур’ю. Вони часто розписувалися або по сирій глині (підглазурний розпис), або вже по полив’яній поверхні (надглазурний розпис). Вищим досягненням іранської кераміки став відомий з XII ст. надглазурний розпис люстром по білуватій або зеленуватій олов’яній глазурі.

Люстр – винахід середньовічної іранської алхімії – барвистий золотистий сплав з металевим відблиском різних кольорів, що одержується внаслідок складного і тривалого випалення в двох печах. До складу люстра входили мідь, срібло, золото, миш’яковистий пісок та інші компоненти. Пізніше люстр, незважаючи на його дорожнечу, став застосовуватися навіть у виробництві архітектурної кераміки. Ці керамічні плитки різних форм використовували для облицювання фасадів культових і цивільних будівель. Для такого облицювання виготовлялися також кахлі з рельєфними висловами з Корану.

З прикладних мистецтв високої майстерності досяг в Ірані розпис тканин і оздоблення їх узорними вишивками із золотих і срібних ниток. Виготовлялися також орнаментовані металеві посудини, багато прикрашена зброя. Відрізнялися високими якостями й інші твори художнього ремесла – бронзові вироби з інкрустаціями із золота й срібла, шовкові і шерстяні килими різних типів, які дивували винятковою красою.

Література. У цей же час в іранських землях паралельно з матеріальним виробництвом процвітали науки, література і мистецтво. Освічені верстви населення, сприйнявши іслам і тимчасово навіть мову арабів, зуміли зберегти багато самобутніх рис древньої іранської традиції. Поети і вчені стали згадувати і прославляти старовину, закликали відродити минулу велич Ірану. Цей культурно-ідейний рух злився в IX – X ст. з могутніми антиарабськими і антифеодальними народними повстаннями. На їх гребені в Середній Азії і Східному Ірані (Хорасані) до влади прийшла династія Саманідів, яка вела свій родовід від древніх Сасанідів.

Саманідські монархи стали культивувати при дворі рідну мову фарсі (парсі), протиставляючи її арабській. Вона спиралася на писемну традицію Сасанідів (III–VII ст.) і відрізнялася від простонародної мови основної маси населення. її стали називати дарі, тобто палацова.

У X-XV ст. вона стала загальною літературною мовою для всіх народів Ірану. На ній написана поема “Шах-наме” – найбільший витвір класики персидської, таджицької літератури Абу-л-Касима Фірдоусі (934-1025). Ця книга по праву увійшла до скарбниці світової культури. На основі давньоіранського поетичного епосу і наукових праць Фірдоусі в поетичній формі виклав історію Ірану і Середньої Азії з найдавніших часів аж до арабського нашестя.

З “Шах-наме” почався справжній вибух іраномовної поезії, яка отримала визнання у всьому світі. Великим поетом XI ст. був тонкий лірик і майстер пейзажу Фаррухі, син раба. Фахр ад-дін Гургані прославився водночас любовною поемою “Віс і Рамін”.

Поет-філософ Омар Хайям (1048-1123) – людина універсальної освіченості та енциклопедичних знань. Він був астрономом і співавтором найточнішого на той час календаря. Філософ і математик, Омар Хайям дав виклад рішень алгебраїчних рівнянь до 3-го ступеня включно і відкрив біном, який декілька сторіч після нього знов вивів Ньютон. Але найбільше прославили Хайяма чотиривірші – рубаї, які пройняті життєрадісністю, пафосом вільної особистості й антиклерикальним вільнодумством. Співець радощів життя, кохання і вина, Омар Хайям відомий відтоді у всьому світі. Його рубаї, перекладені (і багато разів!) на всі європейські і скільки-небудь значні східні мови, дарують незбагненну насолоду всім, знайомим із поезією.

У Ширазі з’явився на світ і провів молоді роки геніальний персидський поет Абу Абдаллах Мушріфаддін Ібн Мусліхадцін Сааді Ширазі, відомий нам як Сааді (між 1203 і 1210-1292).

Однією з найбільших заслуг Сааді перед світовою культурою є те, що він першим висунув художню концепцію гуманізму. Він задовго до європейців – Мірандоли, фон Гуттена і Рабле – вжив термін “гуманізм” (“адамійят”, тобто людяність).

Нарівні з літературою в Ірані розвивалося образотворче мистецтво, хоча через вплив ісламу його розвиток був ускладненим, так само як і в Аравії. Для іранської архітектури новими і характерними стали багатогранні вежі-мавзолеї правителів і святих. Такий, наприклад, мавзолей Кабуса початку XI ст. Серед пам’яток архітектури, які збереглися, переважають культові споруди – мечеті, медресе. Поряд з арабським типом мечеті став поширюватися і власне іранський – квадратна будівля з круглим або еліпсоподібним куполом над нею. Починаючи з XII ст. ці купольні мечеті стали поєднуватися з квадратними дворами, навколо яких ішли відкриті галереї з чотирма високими порталами і глибокими нішами. Фасади та інтер’єри прикрашалися не тільки полив’яними фаянсовими плитками і плитками з неполив’яної глини з різьбленим орнаментом, але і різьбленими орнаментами по штуку (штучному мармуру).

У XIII-XV ст. вже скрізь поширилося прикрашення стін, порталів, куполів мечетей, мавзолеїв, палаців кольоровими плитками, люстровими і рельєфними кахлями, мозаїками (мавзолей “Купол Алідів”, “Синя мечеть” в Тебрізі). На жаль, монгольське нашестя, грабіжницькі походи Тамерлана, невблаганний час мало що залишили від численних замків, палаців. Але пам’ять про них збереглася в писемних джерелах і, отже, в пам’яті людства до наших днів.

Древняя Персия – от племени до империи

Но сперва ответим на вопрос, где находится древняя Персия, точнее, где находилась. Территория Персии в момент ее высочайшего расцвета простиралась от границ Индии на Востоке до современной Ливии в Северной Африке и части материковой Греции на Западе (тех земель, которым персам удалось не недолгое время завоевать у греков). Так выглядит древняя Персия на карте.

История

Происхождение персов связывают с воинственными кочевыми племенами ариев, часть которых поселилась на территории современного государства Иран (само слово «Иран» происходит от древнего названия «Ариана», что значит «страна ариев»). Оказавшись на плодородных землях иранского нагорья, они перешли от кочевого образа жизни к оседлому, тем не менее, сохранив и свои воинские традиции кочевников, и простоту нравов свойственную многим кочевым племенам. История древней Персии как великой державы прошлого начинается в середине VI века до н. е. когда под предводительством талантливого вождя (впоследствии персидского царя) Кира II персы сперва полностью завоевали Мидию, одно из больших государств тогдашнего Востока. А затем начали уже угрожать и самому Вавилону, бывшему на то время величайшей державой древности. И вот уже в 539 году близ города Описа, что на реке Тибр, состоялось решительное сражение между армиями персов и вавилонян, закончившееся блестящей победой персов, вавилоняне оказались полностью разгромленными, а сам Вавилон, величайший город древности на долгие века входит в состав новообразованной персидской империи. Всего за какой-то десяток лет персы из захудалого племени превратились поистине во властителей Востока. Такому сокрушительному успеху персов по сообщению греческого историка Геродота способствовали, прежде всего, простота и скромность последних. И разумеется железная воинская дисциплина в их войсках. Даже добыв огромные богатства и власть над многими другими племенами и народами, персы продолжали более всего почитать именно эти добродетели, простоту и скромность. Интересно, что при коронации персидских царей, будущий царь должен был облачиться в одежды простого человека и съесть пригоршню сушеных фиг, да выпить стакан кислого молока – еду простолюдинов, что как бы символизировало его связь с народом. Но вернемся к истории персидской империи, приемники Кира II, персидские цари Камбис и Дарий продолжили активную завоевательную политику. Так при Камбисе персы вторглись в древний Египет, переживавший к тому времени политический кризис. Победив египтян, персы превратили эту колыбель древней цивилизации, Египет в одну из своих сатрапий (провинций). Царь Дарий активно укреплял границы персидского государства, как на Востоке, так и на Западе, при его правлении древняя Персия достигла вершины своего могущества, под ее властью находился практически весь тогдашний цивилизованный мир. За исключением древней Греции на Западе, которая никак не давала покоя воинственным персидским царям, и вскоре персы при правлении царя Ксеркса, наследника Дария, попытались покорить этих своенравных и свободолюбивых греков, но не тут-то было. Несмотря на численное превосходство, военная удача впервые изменила персам. В целом ряде битв они потерпели ряд сокрушительных поражений от греков, тем не менее, на каком-то этапе им удалось завоевать ряд греческих территорий и даже разграбить Афины, но все равно греко-персидские войны завершились сокрушительным поражением персидской империи. С этого момента некогда великая страна вступила в период упадка, выросшие в роскоши персидские цари все больше забывали прежние добродетели скромности и простоты, которая так ценилась их предками. Многие завоеванные страны и народы только и ждали момента, чтобы восстать против ненавистных персов, своих поработителей и завоевателей. И такой момент настал – Александр Македонский во главе объединенного греческого войска уже сам напал на Персию. Казалось, что персидские войска сотрут этого заносчивого грека (точнее даже не совсем грека – македонца) в порошок, но все оказалось совсем иначе, персы опять терпят сокрушительные поражение, одно за другим, сплоченная греческая фаланга, этот танк античности, раз за разом сокрушает превосходящие персидские силы. Некогда покоренные персами народы, видя, что происходит, также восстают против своих властителей, египтяне и вовсе встречают армию Александра как освободителей от ненавистных персов. Персия оказалась подлинным колосом на глиняных ногах, грозная с виду, она была сокрушена благодаря военному и политическому гению одного македонца.

Сасанидское государство и Сасанидское возрождение

Завоевания Александра Македонского оказались катастрофой для персов, которым на смену надменной власти над другими народами, пришлось униженно подчиниться давним врагам – грекам. Лишь во II веке до н. е. племенам парфян удалось изгнать греков из Малой Азии, хотя сами парфяне много всего переняли у греков. И вот в 226 году уже нашей еры некто владетель Парса с древним персидским именем Ардашир (Артаксеркс) поднял восстание против правящей парфянской династии. Восстание оказалось успешным и завершилось восстановлением персидской державы, государства Сасанидов, которое историки называют «второй персидской империей» или же «Сасанидским возрождением». Сасанидские правители стремились возродить былое величие древней Персии, которая на тот момент стала уже полулегендарной державой. И именно при них наступил новый расцвет иранской, персидской культуры, которая повсеместно вытесняет культуру греческую. Активно строятся храмы, новые дворцы в персидском стиле, ведутся войны с соседями, но уже не так успешно как в былые времена. Территория нового Сасанидского государства в разы меньше размеров былой Персии, она находится лишь на месте современного Ирана, собственно прародины персов и также охватывает часть территории современного Ирака, Азербайджана и Армении. Просуществовало Сасанидское государство более четырех веков, пока истощенное непрерывными войнами не было окончательно завоевано арабами, несшими знамя новой религии – Ислама.

Культура

Культура древней Персии наиболее заметна их системой государственного управления, которой восхищались даже древние греки. По их мнению, такая форма управления была вершиной монархического правления. Персидское государство было разделено на так званые сатрапии, во главе которых стоял собственно сатрап, что значит – «блюститель порядка». Фактически сатрап был местным генерал-губернатором, в широкие обязанности которого входило и поддержание порядка на вверенных ему территориях, и сбор налогов, и осуществление правосудия, и командование местными военными гарнизонами. Еще одним важным достижением персидской цивилизации были прекрасные дороги, описанные Геродотом и Ксенофонтом. Самой знаменитой была царская дорога, идущая от Эфеса в Малой Азии до города Сузы на Востоке. Отлично в древней Персии функционировала и почта, чему также немало способствовали хорошие дороги. Также в древней Персии была очень развита торговля, на всей территории государства функционировала продуманная налоговая система, схожая с современной, при которой часть податей и налогов шли в условные местные бюджеты, часть же отправлялась к центральной власти. Персидские цари имели монопольное право на чеканку золотых монет, в то время как их сатрапы могли тоже чеканить свои монеты, но только серебряные или медные. «Местные деньги» сатрапов ходили только на определенной территории, в то время как золотые монеты персидских царей были универсальным платежным средством по всей персидской империи и даже за ее пределами. Монеты Персии. Письменность в древней Персии имела активное развитие, так существовало несколько ее видов: от пиктограмм, до алфавита, изобретенного в свое время финикийцами. Официальным же языком персидского царства был арамейский, идущий от древних ассирийцев.

Искусство

Искусство древней Персии представлено тамошней скульптурой и архитектурой. Например, до наших дней сохранились искусно вырезанные в камне барельефы персидских царей. Персидские дворцы и храмы славились своим роскошным убранством. Тут изображение персидского мастера. Другие формы древнеперсидского искусства до нас, к сожалению, не дошли.

Религия

• Вера в единого Бога, который у персов был представлен собственно Ахурой-Маздой. Антипод Бога, Дьявол, Сатана в христианской традиции в Зороастризме представлен демоном Друджом, олицетворяющим собой зло, ложь, разрушение.
• Наличие священного писания, Зенд-Авеста у персов-зоорастрийцев, как Коран у мусульман и Библия у христиан.
• Наличие пророка, Зороастар-Заратуштры, через которого передается божественная мудрость.
• Морально-этическая составляющая учения, так Зороастризм проповедует (впрочем, как и другие религии) отречение от насилия, воровства, убийств. За неправедный и греховный путь в последующем согласно Заратустре человек после смерти окажется в аду, в то время как человек, совершающий благие деяния после смерти будет пребывать в раю.

Одним словом, как видим, древнеперсидская религия Зороастризма разительно отличается от языческих религий многих других народов, и по своему характеру очень схожа с поздними общемировыми религиями христианством и исламом, и к слову она существует и поныне. После падения Сасанидского государства наступил окончательный крах персидской культуры и в особенности религии, так как завоеватели арабы несли с собой знамя Ислама. Многие персы также в это время приняли ислам и ассимилировались с арабами. Но была часть персов, которая желала остаться верной своей древней религии Зороастризму, спасаясь от религиозных гонений мусульман, они бежали в Индию, где сохранили свою религию и культуру по сей день. Сейчас они известны под именем парсов, на территории современной Индии и сегодня есть немало зороастрийских храмов, так и приверженцев этой религии, настоящих потомков древних персов.

Видео

И в завершение интересный документальный фильм о древней Персии – «Персидская империя – империя величия и богатства».

Автор: Павел Чайка, главный редактор исторического сайта Путешествия во времени

При написании статьи старался сделать ее максимально интересной, полезной и качественной. Буду благодарен за любую обратную связь и конструктивную критику в виде комментариев к статье. Также Ваше пожелание/вопрос/предложение можете написать на мою почту [email protected] или в Фейсбук, с уважением автор.