2.2. Генріх Гейне (1797-1856)
Генріх Гейне (1797-1856) – один із найвидатніших німецьких поетів та журналістів XIX ст. — вважається останнім поетом «романтичної епохи» й одночасно її главою. Він зробив розмовну мову придатною для поетичних творів, підніс жанр фейлетону та подорожніх нотаток до рівня мистецтва, надав німецькій мові раніше не притаманної їй елегантної легкості. У своїх творах Гейне яскраво змалював Німеччину свого часу, країну відсталу й суперечливу. Розкриваючи тему нещасливого кохання, він простежив зв’язок між долею людини та суспільними обставинами.
Генріх Гейне
2.2.1 Життєвий і творчий шлях Генріха Гейне
Генріх Гейне народився в родині єврейського торговця Самсона Гейне й Бетті ван Гельдерн у місті Дюссельдорф, на Рейні. Рейнська область була економічно розвиненішою за інші. Тут з приходом французьких військ (1805) було скасовано феодальну повинність і введено прогресивне законодавство.
Гейне належить до німецькомовних поетів, твори яких перекладено на найбільшу кількість мов світу.
З 1810 по 1812 рік Генріх навчався у Дюссельдорфському ліцеї. Наступний рік він провів у конторі багатого банкіра у Франкфурті-на-Майні. Після цього юнак продовжив заняття комерцією у Гамбурзі в торговій фірмі дядька — мільйонера Соломона Гейне.
Перший літературний виступ Гейне відбувся 1817 року: в журналі «Гамбурзький страж» були надруковані його юнацькі вірші, присвячені першому нерозділеному коханню до кузини Амалії.
На кошти дядька Генріх вступив до Боннського університету (1819), звідки потім переїхав до Геттінгенського університету (1820), але змушений був залишити його через дуель. Він вивчав юридичні науки, філософію, літературу. У Берліні він слухав лекції філософа Гегеля, одного з найосвіченіших людей свого часу.
У 1825 році Гейне захистив у Геттінгензькому університеті дисертацію на ступінь доктора права, а напередодні прийняв хрещення у протестантів, але не через релігійні переконання (він усе життя був поза релігією), а тому, що для нього «папірець про хрещення — вхідний квиток до європейської культури».
Перша поетична книга Гейне — «Книга пісень» — писалася впродовж десяти років. Її інколи називають романом у віршах, де відображено історію духовних пошуків молодої людини першої третини XIX ст. Головний мотив «Книги пісень» типовий для романтизму — нещасливе кохання самотнього героя.
Будинок у Дюссельдорфі, де народився Гейне
Перша книга Гейне у прозі — «Подорожні картини». Ще у студентські роки він здійснив пішу прогулянку горами Гарца. Враження від цієї подорожі стали основою книжки, сповненої любові до батьківщини, до її духовних багатств, природи, народу. Проте письменник сатирично висміює тут політичну відсталість, провінціалізм, міщанський дух. Гейне був блискучий гострослов, його слово — нещадне, кпини — нищівні.
Георг Вільгельм Фрідріх Гегель (1770-1831) — німецький філософ, основоположник ідеалістичної філософії, центральне поняття якої — розвиток світового духу (абсолюту).
Моріц Оппенгейм. Портрет Генріха Гейне. 1831 р.
З кожним роком Гейне все важче ставало жити в Німеччині. Гострі публіцистичні випади поета проти монархії, дворянства, духівництва не могли подобатися реакційному урядові. У нього виникли проблеми з цензурою. Гейне виїхав за кордон, багато подорожував, відвідав Англію, Італію. Враження від цих мандрівок відбились у його подорожніх нарисах.
Під час літнього відпочинку 1830 року Гейне прочитав у газетах про Липневу революцію в Парижі. Це підштовхнуло його до рішення виїхати до Франції.
Поет прибув до Парижа 14 травня 1831 року. Він вирішив не повертатися до Німеччини, де йому загрожував арешт за гострі політичні твори. У Парижі Гейне познайомився і встановив дружні зв’язки з відомими письменниками Онре де Бальзаком, Жорж Санд, Теофілем Готье, Альфредом де Мюссе, Олександром Дюма, музикантами Фредеріком Шопеном та Ференцом Ліспом, художником Еженом Делакруа та іншими видатними людьми.
3 Парижа Гейне надсилав до Німеччини кореспонденції про події у Франції, що склали потім книжку «Французькі справи». Французів Гейне знайомив із духовною культурою німців у спеціально написаних двох книгах — «До історії релігії й філософії в Німеччині» та «Романтична школа».
У своїй поезії 40-х років — поетичній книжці «Нові вірші» і поемі «Німеччина. Зимова казка» — Гейне поєднав лірику з публіцистикою, створивши гостру політичну сатиру.
У травні 1848 року Гейне востаннє вийшов із дому, щоб відвідати Лувр. Останні десять років життя поет був прикутий невиліковною хворобою до ліжка. Проте він продовжував цікавитися життям на батьківщині. Події в Німеччині глибоко хвилювали його, тяжкі роздуми викликала поразка революційних сил Німеччини та Угорщини.
17 лютого 1856 року Генріха Гейне не стало. Його останні слова були: «писати», «папір», «олівець». Поховано поета в Парижі.
Будинок Генріха Гейне
Тим часом у Пруссії був виданий особливий наказ, який забороняв не тільки вже видані, а й усі майбутні твори Гейне, «де б і якою б мовою вони не з’являлися».
ОЦІНКИ ТА ОБГОВОРЕННЯ
- 1. Пригадайте, які особливості таланту й характеру Генріха Гейне найбільше вплинули на його життя.
- 2. Розгляньте, які риси творчості поета характеризують його як представника романтизму.
- 3. Розкажіть, коли і чому Гейне переїхав до Парижа.
- 4. Поясніть, чому в Пруссії забороняли твори Гейне.
- 5. Поміркуйте, чим вразила вашу уяву біографія поета.
- 6. Розкрийте, чому Гейне вважають останнім поетом «романтичної епохи».
2.2.2 «Книга пісень»
Ліричні вірші раннього періоду творчості Гейне склали «Книгу пісень» (1827). Ця поетична збірка принесла митцеві визнання в Німеччині, а згодом і в усьому світі. За життя автора вона видавалася 13 разів; багато віршів були покладені на музику Робертом Шуманом, Францем Шубертом, Йоганесом Брамсом, Петром Чайковським, Ріхардом Штраусом, Едвардом Грігом та іншими композиторами.
Поет розділив свою книгу на три частини: «Юнацькі страждання», коли кохана з’являється до нього в уяві; «Ліричне інтермецо», де кохання розцвітає у сновидіннях; «Знову на батьківщині», де любов оживає тільки в пам’яті поета. До збірки включено також цикл «Північне море» — своєрідний епілог, тематично не пов’язаний з історією кохання.
Перший розділ, «Юнацькі страждання» найбільш романтичний. Перед читачем — переживання й муки нерозділеного кохання. Ліричний герой, який сприймає свою трагедію як найбільшу у світі, впадає у відчай, у його свідомості борються життя та смерть. У «Юнацьких стражданнях» кохану зображено як романтичну мрію, химерне сновидіння. Як і властиво сну, «картини» тут розірвані, їхній порядок сплутаний.
Образ коханої, що являється ліричному героєві уві сні, сповнює його серце не радістю та щастям, а щемливим сумом і навіть гострою тривогою. Своєю красою вона пориває його до пекла, мучить кокетуванням і зрадами. Він бачить її то на балу в сатани, то в образі чужої нареченої під вінцем.
Амалія Гейне, двоюрідна сестра поета
Титульна сторінка першого видання «Книги пісень»
Даремно чекає поет на зустріч із коханою весь день. Нарешті він залишає місто, щоб розірвати зачароване коло. Митцю ненависне «порядне товариство», де всі зневажають його:
Ти бачиш, як щодня оті почвари —
Пси в окулярах, кицьки у рум’янах —
Моє ім’я товчуть в плітках поганих
Й вигадують мені пекельні кари.
Переклад Максима Рильського
До цього суспільства належить і та, що «роздряпала» до крові його серце.
Поет повертається до рідного дому. Зустрічає його мати з чистою і вічною любов’ю («Моїй матері»):
Але тобі наважуся сказати:
Хоч дух у мене гордий, нездоланний,
Та біля тебе непокора тане,
Бо звик тебе, святу, я шанувати.
Переклад Максима Рильського
Другий розділ, «Ліричне інтермецо», зображує страждання як одвічну, але завжди нову історію. Тугу змінює світла печаль, ліричний герой примирюється з життям.
Поезії з розділу «Ліричне інтермецо» витримані в м’яких ліричних тонах. Вони завжди привертали увагу композиторів, бо тут багато музики, гармонії в самому вірші. Як справжня пісня мінорної тональності звучить, наприклад, вірш «Чому троянди немов неживі»:
Чому троянди немов неживі,
Чому, скажи, в зеленій траві
Чому так гірко дзвенить і співа
Чому в своєму диханні трава
Переклад Леоніда Первомайського
У «Ліричному інтермецо» Гейне свої почуття виражає через образи природи — ніжної, лагідної, спокійної.
Іноді символіка природи набуває драматичного характеру. Таким є символічний вірш про сосну, що росте на засніженій вершині.
Тема розлуки, прощання — центральна в розділі «Ліричне інтермецо». Кульмінацією її розвитку є вірш «Коли розлучаються двоє. ».
У третьому розділі, «Знову на батьківщині», любовні страждання юності вже сприймаються на часовій відстані, як переосмислення всього, що сталося. Гейне використовує мотив мандрів, розчарований ліричний герой полишає рідні місця, а повернувшись, дивиться на все пережите просвітленим поглядом. Юнацькі страждання дорогі для нього тепер лише як спогади.
Хелен Страттон. Лорелей. 1915 р.
У цей цикл входить знаменитий вірш, присвячений рейнській красуні Лорелей.
У художньому розумінні третій розділ — найцінніша частина збірки. Поет шукає забуття в мандрах. Причиною тому — нерозділене кохання. Він повертається до рідного міста, несподівано зустрічається з родиною колишньої коханої. Оживають згаслі спогади.
Головна тема розділу — змалювання недооцінки суспільством високих душевних якостей героя. Гейне страждав від невизнання себе як особистості. Поет пише, що тільки прості та щирі люди можуть оцінити всю глибину і красу його душі («Вродливице рибачко. »):
Переклад Дмитра Паламарчука
В останньому розділі — «Північне море» — переважає аналітичне начало. Ліричний герой, який пережив розчарування, втрати, прагне тепер жити одним життям із природою, відчути себе малою, але необхідною часткою всесвіту. Він позбувся романтичних мрій та ілюзій, колишні пусті хвилювання здаються йому марними. Символічним є вірш «Корабельна аварія».
Іван Айвазовський. Корабельна аварія. XIX ст.
Переважну більшість віршів збірки написано в дусі пісенного фольклору. Цим і пояснюється її назва — «Книга пісень». Гейне віднайшов у народній пісні потрібні йому художні образи і поетичні засоби.
ВИСОКА ПОЛИЧКА
Віршовий розмір, яким найчастіше користується поет у «Книзі пісень», наближений до народного і має назву дільник. Він відрізняється від класичних літературних розмірів нерівномірними пропусками складів. Дольник у Гейне заснований на трискладовому силабо-тонічному розмірі (дактилі, анапесті чи амфібрахії).
Теорія літератури
Силабо-тонічне віршування (грец. syllabe — склад і tonos — наголос) — система віршування, в основу якої покладено чергування наголошених та ненаголошених складів, їхню кількість та місце розташування ритмічних акцентів у віршовому рядку.
Двоскладова стопа: хорей — чергування наголошеного й ненаголошеного складів, ямб — ненаголошеного й наголошеного.
Трискладова стопа: дактиль — наголошений перший склад, амфібрахій другий, анапест третій.
Так, у вірші «Хотів би я в слово єдине. » метричною основою, на якій формується дольник, є тристопний амфібрахій:
Віддать його вільному вітру —
Переклад Леоніда Первомайського
Своєрідність поетичного таланту Гейне
Епоха романтизму утвердила лірику як традиційний жанр німецької літератури. Гейне починав писати в той час, коли в Німеччині лірична поезія переживала розквіт. Його поезія стала вищим досягненням німецького романтизму. Гейне відкидав застарілі поетичні умовності, розповідаючи про свої переживання без зайвої риторики й патетики, а іноді дозволяв собі навіть іронізувати над пристрастю власних почуттів. Простота, природність, імпровізаційність його поезії підкорили читачів.
Гейне переніс лірику з неозорої далечіні у бюргерську вітальню, але від цього вона не перестала бути щирою і значною. Без любові немає щастя, без щастя неможливе життя — це кредо ліричного героя творів Гейне. Герой «Книги пісень» завжди пам’ятає, що щастя — лише мить, а не вічне блаженство. Іронія дає йому сили посміхатися навіть тоді, коли на його почуття не відповідають, снагу жити далі й знову кохати.
Значний вплив на поетичну творчість Гейне справила німецька народна пісня, на зразках якої він учився майстерності безпосереднього, щирого зображення почуттів.
Паралелізм (грец. parallelos — той, що рухається поряд) — аналогія, уподібнення (паралельне зображення двох явищ із різних сфер життя). Характерний для народної пісні, де явища природи й почуття героя часто утворюють паралель.
Романс (від ісп. Romance) — сольна музична пісня про кохання, яка виконується в музичному супроводі, популярний жанр вокального мистецтва.
Мелодекламація — читання віршів або прози, супроводжуване для більшої виразності акомпанементом чи наспівом певної мелодії.
Гейне визначив жанр і традицію своєї лірики самою назвою «Книги пісень». Поет наслідує тут традиції німецького фольклору, деякі теми й мотиви він запозичив з усної народної творчості, а форма багатьох віршів близька до пісні. Вірші Гейне часто схожі на ліричний монолог, він використовує паралелізм, характерний для народної пісні.
Жанрова своєрідність пісні зумовлює вільну поетичну форму. Разом з тим у «Книгу пісень» увійшло багато віршів, написаних у строгих канонічних жанрах сонета, балади, романсу.
Щирість та мелодійність привертали до лірики Гейне увагу багатьох композиторів. Чимало романсів на вірші поета створили Петро Чайковський, Сергій Рахманінов, Микола Римський-Корсаков, Едвард Гріг, Ференц Ліст.
ОЦІНКИ ТА ОБГОВОРЕННЯ
- 1. Пригадайте, з назвою поетичної збірки якого поета перегукується «Книга пісень» Генріха Гейне. Поміркуйте, чи це випадково.
- 2. Розкажіть про зміст та будову збірки Гейне «Книга пісень».
- 3. Розкрийте, яким постає у збірці образ коханої ліричного героя.
- 4. Схарактеризуйте образ ліричного героя збірки.
- 5. Поміркуйте, у чому полягала новизна оспівування кохання у творах Генріха Гейне. У чому поет випередив своїх сучасників?
ЗАВДАННЯ ДЛЯ СПІВПРАЦІ
Об’єднайтеся в групи. Оберіть мелодію для романсу на вірші Генріха Гейне одного з композиторів та підготуйтеся до мелодекламації.
2.2.3 «Стоїть сосна одиноко. »
ГОТУЄМОСЯ ДО ДІАЛОГУ
На холодній засніженій скелі сумує самотнє дерево — сосна, мріє про струнку пальму, що теж сумує самотня, залита палючим сонцем. І ніколи їм не зустрітися, ніколи не бути разом. Вони далекі, як північ і південь, спека і холод, сніг і пекуче сонце.
Російською мовою поезію Гейне блискуче переклав Михайло Лєрмонтов, у його вірші, як і в Гейне, йдеться про сосну та пальму, а оскільки іменник «сосна» в російський мові жіночого роду, поезія Лєрмонтова звучить більш філософськи, вона не тільки і не стільки про кохання.
У вірші «Стоїть сосна одиноко. » Генріха Гейне центральний образ — сосна. У німецькій мові іменник «сосна» — чоловічого роду, а «пальма» — жіночого роду, отже, тематика вірша має любовну спрямованість. Тому українські перекладачі замінюють іменник «сосна» на іменник чоловічого роду «кедр», щоб якнайповніше передати зміст оригіналу.
ДІАЛОГ ІЗ ТЕКСТОМ
Якщо маєте змогу, прочитайте текст поезії в оригіналі. Прочитайте і порівняйте різні переклади вірша Гейне.
Ein Fichtenbaum steht einsam
Ihm Schläfert; mit weiße Decke,
Umhüllen ihn Eis und Schnee.
Er Träumt von einer Palme,
Einsam und schweigend trauert
Auf brennender Felsenwand.
Самотній кедр на стромині
Самотній кедр на стромині
В північній стоїть стороні,
І кригою, й снігом укритий,
І бачить він сон про пальму,
Що десь у південній землі
Переклад Леоніда Первомайського
На півночі дикій
На півночі дикій зріс кедр одинокий,
Могутній стрункий богатир,
Під снігом блискучим, під небом високим
Він спить над проваллями гір.
І сниться йому спекотлива пустеля
І дивно смутна, одинока на скелі
ОЦІНКИ ТА ОБГОВОРЕННЯ
- 1. Поясніть, чому в українських перекладах ідеться про кедр, а в німецькому оригіналі — про сосну.
- 2. З’ясуйте, художній переклад кого з перекладачів найбільше відповідає смислу оригіналу.
- 3. Знайдіть у підручнику переклад вірша Гейне Михайлом Лєрмонтовим. Поміркуйте, якого звучання додав російський автор поезії німецького романтика.
ЗАВДАННЯ ДЛЯ СПІВПРАЦІ
- 1. Об’єднайтеся в пари й порівняйте різні переклади вірша Гейне «Стоїть сосна одиноко. » українською мовою. Який вам більше подобається? Поясніть свій вибір.
- 2. Хто вивчає німецьку мову, зробіть підрядковий переклад оригіналу поезії Гейне і порівняйте його з українськими перекладами.
ІНТЕРНЕТ-РЕСУРСИ
- 1. Доберіть до поезії Гейне «Стоїть сосна одиноко. » аудіосупровід із творів класичної музики.
- 2. Підготуйтеся до виразного читання поезії в українському перекладі. Здійсніть відеозапис прочитаного вами вірша Гейне. Поширте його в соціальних мережах.
2.2.4 «Коли розлучаються двоє. »
ГОТУЄМОСЯ ДО ДІАЛОГУ
Кульмінацією розвитку теми розлуки, прощання, у розділі «Ліричне інтермецо» є вірш «Коли розлучаються двоє. ». Недаремно цей твір привертає увагу композиторів. Ліричний герой звертається до коханої, з якою ніколи не зітхали й не плакали разом, розлучаючись. Та сум від розлуки й тяжкі зітхання все одно не оминули їх. Як багато говорить кожному серцю ця невелика поезія, які зрозумілі й знайомі закоханим почуття в неї вкладено.
Вільям Пауелл Фріт. Двоє. XIX ст.
ДІАЛОГ ІЗ ТЕКСТОМ
Коли розлучаються двоє
І плачуть, і тяжко зітхають,
З тобою ми вдвох не зітхали,
Той сум, оті тяжкі зітхання
Прийшли до нас згодом самі.
Переклад Максима Стависького
Статуя Лорелей на Рейні. Німеччина
ОЦІНКИ ТА ОБГОВОРЕННЯ
- 1. Поясніть, які почуття викликало у вас читання поезії «Коли розлучаються двоє. ».
- 2. Пригадайте, який твір, прочитаний у 8-му класі, нагадує перша строфа цього вірша.
- 3. Прослухайте романс «Коли розлучаються двоє. ». Чи передає музика настрій поезії?
2.2.5 «Не знаю, що стало зо мною. »
ГОТУЄМОСЯ ДО ДІАЛОГУ
Легенда про Лорелей оповідає про загиблу нещасну красуню, котра випливає на узбережжя і заворожує всіх, хто пливе Рейном поблизу високої скелі, і це призводить до трагедії. Сюжет цей був дуже популярним у німецькій літературі, але саме вірш Гейне став народною піснею. Лорелей втілює згубну силу любові, якою вона наділена мимоволі, адже кохання — це складне, загадкове почуття, яке важко збагнути.
ВИСОКА ПОЛИЧКА
Образ Лорелей, створений німецьким романтиком, надалі користувався популярністю як серед літераторів, так і в усній традиції. Багато німецьких поетів зверталося до обробки цього сюжету, але саме вірш Гейне набув такої популярності, що став народною піснею. На Рейні досі є скеля, що славиться своєю дивовижною луною і називається Скелею Лорелей.
Легенда про рейнську русалку-сирену своїм походженням завдячує баладі іншого німецького поета-романтика — Клеменса Брентано, яку той опублікував у своєму романі «Годві» (1801-1802) як пісню, що її у фіналі виконує героїня. Ця пісня не має прямого джерела в народній поезії і є повністю витвором фантазії Брентано, однак вона органічно вписувалася в національну німецьку культуру і народила самостійну романтичну легенду про німфу, що мешкає на Рейні та своїми піснями заманює кораблі на скелі.
Основна відмінність поезії Гейне від творів інших романтиків про Лорелей полягає в тому, що в його баладі розповідь про золотоволосу красуню на тлі вечірнього неба над велично живописним Рейном переплітається з почуттями самого поета, з історією його власного кохання. Саме це поєднання й визначило деякі риси композиції балади. Перша строфа вводить у сюжет ліричне «я» автора, охопленого глибоким сумом, якому так відповідає драматизм згаданої ним рейнської легенди. Чотири наступні строфи розповідають власне історію про Лорелей. Остання, шоста, завершує сюжет балади у формі припущення, яке висловлюється від імені автора. Таким чином, композицію можна вважати своєрідним обрамленням.
Скеля Лорелей на Рейні. Німеччина
ДІАЛОГ ІЗ ТЕКСТОМ
Не знаю, що стало зо мною
Рибалку в човні о ту пору
Він дивиться тільки вгору,
Не бачить ні скель, ні хвиль.
Зникають в потоці бурхливім
Переклад Леоніда Первомайського
ОЦІНКИ ТА ОБГОВОРЕННЯ
- 1. Розкажіть історію створення поезії «Не знаю, що стало зо мною. ».
- 2. Простежте за тим, як поет змальовує образ красуні Лорелей.
- 3. Розгляньте особливості композиції балади.
- 4. Проаналізуйте, що саме надає баладі Гейне драматичного звучання.
- 5. Пофантазуйте, якою ви уявляєте Лорелей. Намалюйте або доберіть з Інтернету ілюстрації до балади. Яка найбільше відповідає образу Лорелей?
- 6. Підготуйте виразне читання напам’ять балади Гейне «Не знаю, що стало зо мною. ».
Відео (дивлюся, бачу) — під цим терміном розуміють широкий спектр технологій запису, обробки, передачі, зберігання й відтворення візуального і аудіовізуального матеріалу на моніторах. У побутовому значенні відео означає записаний відеоматеріал.
Як створити відеоряд:
- використовуючи мережу Інтернет, доберіть 5-10 ілюстрацій до образу Лорелей;
- створіть відеоролик, використовуючи Windows Movie Maker або будь-який інший графічний відеоредактор;
- установіть фонову музику та анімацію зміни зображень;
- намагайтеся, щоб тривалість відео не перевищувала 2 хв., а його розмір 20 МБ.
ЗАВДАННЯ ДЛЯ ГЕЙМЕРА
Підготуйтеся до мелодекламації балади із відеорядом.
Портрет Гейне на письмовому столі Лесі Українки
Діалог літератур
Генріх Гейне та Леся Українка — це два глибоко національні поети. Характерним є рядок із поезії Гейне: «Ich bin der deutsche Dichter» — Я — німецький поет. Літературний псевдонім Лариси Петрівни Косач — Українка. Леся Українка багато перекладала натхненної лірики Гейне, чи не наймоднішого на той час європейського поета. Генріх Гейне — її улюблений поет.
Переклади 92 поезій із «Книги пісень», які належать перу поетеси, малюють образ раннього Гейне. Леся Українка вловила не тільки романтичні настрої, які привертали увагу її попередників, вона тонко відтворює гумор німецького романтика, що виливається часом у примхливі образи:
Як обдарований музикант, Леся Українка тонко відчувала мелодику вірша Гейне. Майже в усіх її перекладах відтворено ритм оригіналу, вона використовувала однаковий із першотвором віршовий розмір, кількість складів у рядку, тип рими, уживала фонетично близькі до оригіналу слова, завдяки чому вірш легко впізнати в її перекладі. Леся Українка відтворює національний колорит поезії Гейне, зберігаючи характерні образи (наприклад, образ липи, типовий для німецької поезії), географічні назви та реалії німецької культури (Рейн, Кельн, Кельнський собор та ін.). Водночас Леся Українка наближує вірші Гейне до українського читача, надаючи їм природного українського звучання, що вдається поетесі за рахунок використання фольклорних образів та засобів. Наприклад, у строфі з поезії «Я прагну усю мою тугу. »:
Леся Українка. Фото 1888 р.
Підрядковий переклад
Вони понесуть до тебе, кохана,
Ти будеш чути його кожну хвилину,
Ти будеш чути його на кожному місці.
Завдяки «спорідненості душ», спільним рисам у світогляді Леся Українка відтворила в перекладах образний світ улюбленого поета, пісенність його творів, стилістичну довершеність.
Україна і світ
Творчий спадок Гейне в Україні був відомий ще за життя поета. Перші переклади Генріха Гейне українською з’явилися в 1853 році. З перекладами поезій Гейне виступали Пантелеймон Куліш, Юрій Федькович, Михайло Старицький. У 1892 році Іван Франко і Леся Українка одночасно опублікували збірки перекладів творів німецького поета-романтика. Перекладали Гейне також Борис Грінченко, Микола Вороний, Олександр Олесь, Богдан Лепкий, Агатангел Кримський, Павло Тичина, Максим Рильський, Микола Бажан, Володимир Сосюра, Леонід Первомайський, Андрій Малишко, Дмитро Павличко та інші. Твори Гейне в Україні видавалися понад 20 разів, багато його віршів покладено на музику. Балада про красуню Лорелей налічує понад десять варіантів перекладів. А найбільш відомим виявився вірш Гейне «Стоїть сосна одиноко. ».
ІНТЕРНЕТ-РЕСУРСИ
- 1. Прослухайте аудіозапис ліричних поезій Гейне.
- 2. Знайдіть і прочитайте виразно ці вірші українською, німецькою, російською мовами. Порівняйте їхнє звучання різними мовами. Обміняйтеся враженнями в соціальних мережах.
- 3. Знайдіть і прослухайте виконання віршів Гейне в музичному супроводі.
ЗАВДАННЯ ДЛЯ СПІВПРАЦІ
Об’єднайтеся в групи за інтересами й підготуйте повідомлення з презентацією на одну з тем:
- «Книга пісень» Генріха Гейне і музика.
- Образ Лорелей у німецькій культурі.
- Українські переклади поезії «Стоїть сосна одиноко. ».
Генріх Гейне
Німецький поет, прозаїк, есеїст Генріх Гейне народився в родині єврейського торговця Самсона Гейне й Бетті ван Гельдерн у місті Дюссельдорфі, на Рейні. Рейнська область була економічно більш розвиненою, ніж інші. Тут уже 1805року з приходом французьких військ були скасовані феодальні повинності й введене більш прогресивне законодавство. Отож, з раннього віку Гейне мав змогу бачити не лише феодальну відсталість країни, але й паростки нової Німеччини. З 1810 по 1812 рік Генріх навчався у Дюссельдорфському ліцеї. Наступний рік провів у конторі багатого банкіра у Франкфурті-на-Майні. У 1816 році Генріх продовжив заняття комерцією у Гамбурзі у торговій фірмі дядька — мільйонера Соломона Гейне.
Перший літературний виступ Гейне належить до 1817 року, коли в журналі “Гамбурзький страж” були надруковані його перші вірші. Юнацька лірика Гейне була відгуком на перше нерозділене кохання до кузини Амалії.
На кошти дядька юнак вступив до Боннського університету (1819), звідки потім переїхав до Геттінгензького університету (1820), але змушений був полишити його у зв’язку з дуеллю. Він вивчав юридичні науки, філософію, літературу. У 1821 році вступив в Берлінський університет, де слухав лекції філософа Гегеля, одного з найосвіченіших людей свого часу. Пізніше Гейне виступив з глибоким аналізом німецьких філософських систем. У грудні 1824 році Генріх повертається до Геттінгензького університету. У цьому ж році його приймають у будинку Гете у Веймарі. У 1825 році Гейне захистив у Геттінгензькому університеті дисертацію на ступінь доктора права, а напередодні прийняв лютеранство. Потім він багато подорожує, відвідуючи Англію, Італію. Враження від цих поїздок відбились у його дорожніх нарисах. Під час літнього відпочинку Гейне прочитав у газетах про Липневу революцію. Це підштовхнуло його до рішення поїхати до Франції.
Гейне прибув до Парижа 14 травня 1831 року. Все подальше життя пройшло в столиці Франції. До Німеччини він боявся повертатися, адже йому загрожував арешт за гострі політичні твори. Упродовж життя Гейне побував у Німеччині два рази, щоб навідати матір і улаштувати діла з видавцем (1844). У подальшому поїздки до Німеччини були неможливими за станом здоров’я: у поета був параліч спинного мозку. У травні 1848 року він востаннє вийшов з дому, щоб відвідати Лувр. Решту років він був прикутий до ліжка. Проживаючи в Парижі, Генріх Гейне зустрічався з багатьма видатними людьми: Оноре де Бальзаком, Жорж Санд, Гансом Крістіаном Андерсеном, Ріхардом Вагнером, Фердинанадом Лассалем і Карлом Марксом.
Ліричні вірші раннього періоду творчості Гейне склали цілу книгу “Книга пісень” (1827). Ця поетична збірка принесла йому визнання у Німеччині, а згодом і в усьому світі. За життя автора вона видавалась 13 разів; багато віршів були покладені на музику Р. Шуманом, Ф. Шубертом, Й. Брамсом, П. Чайковським, Р. Штраусом, Е. Грігом та ін. Історія переживань ліричного героя образно передає світосприйняття молодого поета, котрий перебуває у глибокому розладі з навколишнім середовищем. Зміст перших циклів “Книги пісень” не вичерпується нещасною любов’ю поета до багатої гамбурзької родички. Тема нерозділеної любові у “Книзі пісень” слугує лише поетичним вираженням трагічної самотності героя у світі. Ці настрої посилює романтичний образ самотньої сосни, відомий російському читачеві за знаменитим перекладом М. Лермонтова. Якщо перші цикли “Книги пісень” написані за традицією німецької романтичної лірики, то згодом своєрідність поетичного таланту Гейне постала з усією яскравістю. Він уміє химерно поєднувати романтичні сни з точністю і ясністю реалістичної деталі. Він майстерно користується іронією як засобом викриття незбутніх ілюзій, вигадок, але знову й знову сам повертається до романтичних образів. Значний вплив на поетичну творчість Гейне справила німецька народна пісня, на зразках якої він учився майстерності безпосереднього, щирого зображення почуттів.
Гейне починав писати в той час, коли в Німеччині лірична поезія переживала розквіт. Епоха романтизму зробила лірику традиційним жанром німецької літератури. Його поезія стала вищим досягненням німецького романтизму. Гейне відкидав застарілі поетичні умовності, говорячи про свої почуття без риторики й поетики, а іноді дозволяв собі навіть іронізувати над пристрастю своїх почуттів. Простота, природність, імпровізаційність його поезії підкорили тодішнього читача. Гейне сприяв “спрощенню” лірики, з космічних висот і неозорої далечіні він переніс поезію у бюргерську вітальню, але від цього вона не перестала бути щирою і значною. Без любові немає щастя, без щастя неможливе життя — це кредо ліричного героя “Книги пісень” Гейне. Ліричні вірші насичені ознаками повсякденності, котрі змушують повірити у щирість почуттів. Крізь ліричну схвильованість постійно проривається іронічна інтонація. Герой “Книги пісень”, яким би не був щасливим, завжди пам’ятає, що це лише мить, а не одвічне блаженство. Він знаходить у собі сили посміхнутися навіть коли його почуття не поділяють, жити далі й знову кохати. Завдяки іронії Гейне піднімається над своїм ліричним героєм, автор завжди мудріший, аніж той, про кого він пише. Назвою “Книги пісень” Гейне визначив жанр і традицію своєї лірики: поет у першій своїй книзі наслідував традиції німецького фольклору. Він узяв деякі теми й мотиви з усної народної творчості, форма багатьох його віршів близька до пісні. Подібно до німецької пісні вірші Гейне часто схожі на ліричний монолог, а явища природи й почуття героя утворюють паралель. Жанрова своєрідність пісні зумовила вільну і поетичну форму, чим автор і керується. Разом з тим в “Книгу пісень” увійшло багато віршів, котрі були написані у строгих канонічних жанрах сонета, балади, романсу. Молодий Гейне намагався використати свій поетичний хист у різних жанрах, котрі варіювали зміни настрою ліричного героя.
“Книга пісень” складається з чотирьох розділів. Перший розділ, “Юнацькі страждання”, є найбільш романтичним. Перед нами — переживання і муки нерозділеної любові. Ліричний герой впадає у відчай. Він сприймає свою трагедію як найбільшу в світі. Життя і смерть борються в його свідомості. Другий розділ, “Ліричне інтермецо”, зображує страждання як одвічну, але завжди нову історію. Тому це примиряє страждальця з життям, тугу змінює світла печаль. До цього циклу належать вірші про сосну, пальму, відомі нам у перекладі М. Ю. Лермонтова, хоча у віршах Гейне “сосна” — чоловічого роду, а “пальма” — жіночого ролу, і тематика має глибшу любовну спрямованість. У третьому розділі, “Повернення на батьківщину”, любовні страждання юності вже сприймаються на часовій відстані, наводячи на думку переосмислення всього, що сталося. Гейне використовує мотив мандрів, де розчарований ліричний герой полишає рідні місця і тепер, повернувшись, дивиться на все просвітленим поглядом. Юнацькі страждання тепер дорогі для нього лише як спогади. У цей цикл входить знаменитий вірш, присвячений рейнській красуні Лореляй. Це давня народна легенда про загиблу нещасну красуню, котра випливає на узбережжя і заворожує всіх, хто плине Рейном поблизу високої скелі, і це призводить до трагедії. Саме Гейне зробив цей сюжет дуже популярним, і його вірш стан народною піснею. Лореляй втілює згубну силу любові, котрою вона наділена не зі своєї волі, адже любов — це складне, загадкове почуття, котре дуже важко збагнути. В останньому розділі — “Північному морі” — домінуючим стає аналітичне начало. Ліричний герой, котрий пережив розчарування, втрати, прагне тепер жити одним життям з природою, відчути себе малою, але необхідною часткою всесвіту. Йому здаються тепер марнотою пусті хвилювання, він позбувся романтичних мрій та ілюзій. Символічним, у цьому плані є вірш “Корабельна аварія”, котрий переклав Ф. І. Тютчев.
У 1826-1831 роках Гейне пише “Подорожні картини” — серію художніх нарисів, у котрих на перший план виходить особистість автора, це пристрасний, допитливий спостерігач, який піддає критиці сучасну йому дійсність. Мандрівка Гарцом слугує для автора приводом, щоб висловити свої думки про різні сторони громадського, політичного й культурного життя Німеччини.
У 30-ті роки почалась бурхлива публіцистична діяльність Гейне. Він друкує серію статей, у котрих знайомить німецького читача з Францією часів Липневої монархії. Коли восени Гейне здійснив поїздку до Німеччини, він відчув, як змінився за ці роки: набув великого суспільного досвіду, оволодів передовими ідеями свого часу. Після повернення поета з Німеччини у грудні 1843 року він зустрівся з молодим політичним мислителем Карлом Марксом. Між ними встановились тісні дружні стосунки. Важливу роль відіграло знайомство з ученням утопічних соціалістів, особливо Сен-Сімона. Ідеї Сен-Сімона знайшли відображення у першому розділі його нової поеми “Німеччина. Зимова казка” (1844). Сюжетом її послужила мандрівка письменника Німеччиною. У ній прихований гострий політичний конфлікт. Образ батьківщини Гейне змалював у чіткому часовому й просторовому вимірі. Простір поеми — це територія Німеччини, кожен новий розділ — це нове місце, водночас реальне й умовне. У центрі авторської уваги — сучасність, хоча він іноді звертається до наполеонівської епохи або до давнини, котра стала вже міфами та легендами.
Повстання ткачів влітку 1844 року сколихнуло всю Німеччину. Ця подія знайшла відображення у творчості багатьох поетів і художників, котрі прагнули викликати співчуття до тяжкої долі ткачів. Гейне відгукнувся на цю подію віршем “Сілезькі ткачі” (1844).
В останнє десятиріччя життя поет був прикутий до ліжка, ці вісім років він називав “матрацною могилою”. Події в Німеччині глибоко хвилювали поета. Він звинувачує боягузливу німецьку буржуазію, її зрадницьку поведінку під час революції. Тяжкі роздуми викликає поразка революційних сил Німеччини та Угорщини (“У жовтні”, 1849). Збірка “Романцеро” (1851) відбиває настрої гіркоти, його погляд на хід історії стає песимістичним.
“Книга пісень”, “Подорожні картини”, “Німеччина. Зимова казка” “Сілезькі ткачі”, збірка “Романцеро”.
ЛІТЕРАТУРА: І. Гиждеу С. П. Лирика Генриха Гейне.— М.,1983; 2. Стадни-ков Г. В. Генрих Гейне.— М.,1984.