§ 73. Хімічна зброя. Зони хімічного ураження

Хімічна зброя. Під час Першої світової війни, 22 квітня 1915 р., німці застосували небачену зброю, наслідки застосування якої жахнули світ. Цього дня о 3 год 30 хв біля бельгійського міста Іпр німецька армія вперше в історії застосувала хімічну зброю (іл. 73.1).

Іл. 73.1. Газова атака. 22 квітня 1915 р. Бельгія

Не готові ні технічно, ні психологічно до таких дій, солдати протилежної сторони поспішно покидали бойові позиції, гинули і корчились, уражені газом. Фронт було прорвано. У першій хімічній атаці німці витратили 180 т хлору, випускаючи його з балонів протягом п’яти хвилин на ділянці фронту протяжністю 6-8 км. У результаті хімічної атаки отруєння отримало 15 тис. солдатів французької і канадської армій, 5 тис. бійців загинуло. Що ж таке хімічна зброя?

Іл. 73.2. Хімічна зброя: а — хімічні фугаси: б, в — хімічні снаряди

Хімічну зброю застосовують для масового ураження людей, тварин і рослин, зараження місцевості, споруд, техніки, води та продуктів харчування. Основу хімічної зброї складають отруйні речовини, які відповідають визначеним технічним вимогам, мають певні фізико-хімічні та надзвичайно токсичні властивості, що забезпечують найбільшу бойову ефективність. Основними засобами доставки отруйних речовин до місця призначення є: авіаційні хімічні бомби й касети, керовані й некеровані хімічні снаряди або ракети, артилерійські хімічні снаряди та міни, хімічні фугаси, термічні й механічні генератори аерозолів, а також шашки, гранати і патрони (іл. 73.2), які зберігаються в спеціально обладнаних сховищах під особливим контролем.

Масштаби хімічного зараження характеризуються розмірами зон зараження.

Розрізняють такі зони: смертельних токсодоз; токсодоз, що виводять із ладу; граничних токсодоз (зона зараження).

Зона хімічного зараження, утворена ОР, охоплює ділянку розливу і територію, якою поширилися пари отруйних речовин у вражаючих концентраціях.

У результаті застосування отруйних речовин (ОР) утворюються осередки хімічного зараження — територія, у межах якої в результаті впливу ОР відбулися масові ураження людей, тварин і рослин, розміщена бойова техніка, транспорт, джерела водопостачання, продукти харчування й інші об’єкти. Залежно від кількості викинутої отруйної речовини в зоні хімічного зараження може бути один або декілька осередків хімічного враження.

Ураження особового складу та населення може відбуватися від дії: а) парів первинної хмари зараженого повітря, які виникають у момент використання хімічних боєприпасів; б) парів вторинної хмари зараженого повітря, що утворюються при випаровуванні летких речовин із зараженої ділянки місцевості та розповсюдження її за вітром на інші ділянки території; в) крапельно-рідинних (стійких) отруйних речовин.

Площі зараження повітря вторинною хмарою значно перевищує площу зараження в місці вибуху хімічних боєприпасів. Залежно від тривалості зараження місцевості різними типами ОР, осередки хімічного ураження поділяють на два типи: стійкі й нестійкі. Для створення стійких осередків застосовують крапельно-рідинні ОР. Розроблено кілька класифікацій отруйних речовин, в основі яких лежать імовірність їх використання в сучасній війні, тактичне призначення, характер токсичної дії, стійкість.

Широко застосовують табельні отруйні речовини (ті, що прийняті на озброєння), резервні й обмеженого призначення.

Згідно з тактичним призначенням, ОР поділяють на такі групи: • ОР смертельної дії; • ОР, що призводять до тимчасового розладу діяльності організму (цей поділ доволі умовний, тому що ОР смертельної дії в малих дозах можуть діяти як такі, що тимчасово виводять організм із ладу, а у великих дозах вони проявляють смертельну дію); • ОР, що на короткий час виводять організм із ладу (подразливі та сльозогінні).

Щодо стійкості ОР поділяють на дві групи: а) стійкі; б) нестійкі.

Найбільш поширеною є класифікація за токсичною дією на організм людини. За нею, виділяють шість груп ОР: 1. Нервово-паралітичної дії: зарин, зоман, речовини типу Bi-ікс (Vx) або Vx-гази. 2. Шкірно-наривної дії: іприт, люїзит. 3. Загальноотрутної дії: синильна кислота, хлорціан. 4. Задушливої дії: фосген, дифосген. 5. Подразливої і сльозогінної (лакриматори) дії: хлорацетофенон, Сі-ес (CS), Ci-Ар (CR), адамсит. 6. Психохімічної дії: Бі-зет (BZ).

У ряді держав розроблені й удосконалюються нові види хімічного озброєння — так звані «бінарні» хімічні боєприпаси, що складаються з двох компонентів, із яких окремо кожний нетоксичний або малотоксичний і може вироблятись на звичайному хімічному заводі. Зберігання на складах і транспортування таких речовин доволі безпечне. Тільки після пострілу снаряду або запуску ракети відбувається змішування обох речовин і утворення високотоксичної ОР. Проводяться експерименти щодо змішування кількох типів ОР, синтезуються нові ОР, зокрема з використанням токсинів та отрут різних представників фауни та флори, а також відходів виробництва.

Можливе широке використання хімічної зброї для зараження водних ресурсів. Бойові отруйні речовини проникають в організм людини не тільки через дихальні шляхи, слизову оболонку очей та шлунок, але й через відкриті непошкоджені ділянки шкіри (нервово-паралітичної та шкірно-наривної дії). У разі невиконання заходів індивідуального захисту можливий великий процент втрат людей.

Перелік зовнішніх ознак використання противником хімічної зброї або терористичного акту із застосуванням цієї зброї:

  • розриви авіаційних хімічних бомб, снарядів, мін, ракет та інших боєприпасів;
  • поява хмари, яка швидко зникає, або темної смуги за літаком;
  • наявність крапель мастила, плям, бризок, калюж на місцевості;
  • в’ялість рослинності або зміна її кольору;
  • подразнення органів дихання, зору або поява стороннього запаху;
  • зниження гостроти зору або втрата його;
  • відхилення від норми поведінки товаришів або порушення в них рухових функцій.

У разі потрапляння й поширення в довкіллі достатньої кількості для виникнення хвороби небезпечних біологічних засобів (збудників особливо небезпечних інфекцій, бактеріальних токсинів — отруйних речовин, які виділяються бактеріями, суміші деяких видів мікробів або токсинів та їх переносників) утворюється зона біологічного зараження. Вона може виникнути внаслідок застосування біологічної зброї (іл. 73.3), розповсюдження небезпечних біологічних засобів (хвороботворних мікроорганізмів, які викликають особливо небезпечні інфекції) внаслідок порушення правил техніки безпеки під час їх транспортування або роботи з ними.

Особливо небезпечні інфекції (ОНІ) — група гострих заразних захворювань людини, які можуть раптово виникнути, швидко поширитись і масово охопити населення; характеризуються тяжким перебігом і високою смертністю. Прикладом бактеріальних токсинів може бути токсин ботулізму, який належить до найсильніших біологічних отрут.

Отже, зона біологічного зараження — це територія, заражена біологічними збудниками небезпечних для людей, тварин або рослин захворювань у кількості, що перевищує допустиму, на якій створюються умови для виникнення ОНІ.

Збудники таких інфекційних хвороб можуть передаватися людьми, комахами, особливо кровососними, тваринами, гризунами, птахами, збільшуючи зону зараження. Зона біологічного зараження характеризується видом мікроорганізмів, розмірами (площею території), розміщенням її відносно об’єктів господарювання, часом утворення, ступенем небезпеки і змінами, які відбуваються в ній. Розміри зони біологічного зараження залежать від виду хвороботворних мікробів чи шкідників рослин, їх кількості, умов потрапляння та розмноження в довкіллі, метеорологічних умов, швидкості їх виявлення, своєчасності проведення профілактичних і лікувальних заходів. Якщо ці заходи здійснити своєчасно, то можна попередити потрапляння в організм людини біологічного збудника, що значно зменшить кількість інфекційних захворювань.

Осередок біологічного ураження — це територія, на якій у результаті впливу хвороботворних мікроорганізмів (біологічних засобів) виникають поодинокі (іл. 73.4) або масові захворювання людей особливо небезпечними інфекціями, сільськогосподарських тварин, рослин. Він може утворитися не тільки в зоні зараження, а й за її межами, як результат поширення інфекційних захворювань. Осередок біологічного ураження характеризується видом мікроорганізмів, кількістю уражених (хворих) людей, тварин, рослин, тривалістю дії, вражаючими властивостями збудників хвороб.

Іл. 73.3. Знак біологічної небезпеки, яким маркують біологічну зброю

Іл. 73.4. Догляд за хворим особливо небезпечною інфекцією

Розробки біологічної зброї проводять у спеціальних лабораторіях із застосуванням такого сучасного методу, як генна інженерія, коли непатогенним мікроорганізмам надають властивостей особливо небезпечних збудників. На збудник, створений цим методом, не впливають наявні в медицині лікарські препарати, і це створює загрозу для людства в мирний час у разі випадкового потрапляння такого збудника за межі лабораторії.

Перелік зовнішніх ознак використання противником бактеріологічної зброї або терористичного акту із застосуванням цієї зброї: • наявність на місцевості залишків бомб, снарядів з поршневими та іншими пристроями для утворення хмари аерозолів; • наявність комах, кліщів та гризунів у місцях падіння авіабомб та контейнерів; • наявність на місцевості незвичайного копичення комах та гризунів; • глухі вибухи боєприпасів з утворенням хмари диму або туману; • поява після цього на ґрунті, рослинності та на інших предметах рідин або порошкоподібних речовин, які не визначаються приладами хімічної розвідки.

  • 1. З якою метою застосовують хімічну зброю? З чого вона складається?
  • 2. Які зони виникають у разі застосування хімічної зброї? Що таке осередок хімічного зараження?
  • 3. Як класифікують бойові ОР?
  • 4. Проведіть класифікацію ОР за токсичною дією на організм людини. Наведіть приклади.
  • 5. Які шляхи проникнення бойових ОР в організм людини?
  • 6. Чим небезпечна біологічна зброя? Поясніть особливості ураження людей.
  • 7. Які зовнішні ознаки використання противником біологічної зброї або терористичного акту із застосуванням цієї зброї?

§ 42. Джерела небезпечних ситуацій у воєнний час

Упродовж тисячоліть війни була для людства одним із найбільших лих. Війни або воєнні НС — це порушення нормальних умов життя людей на окремій території чи об’єкті на ній або на водному об’єкті, спричинене застосуванням зброї, під час якого виникають вторинні чинники ураження населення. Ці джерела небезпечних ситуацій утворюються внаслідок руйнування атомних і гідроелектричних станцій, складів і сховищ радіоактивних і токсичних речовин та відходів, нафтопродуктів, вибухівки, сильнодіючих отруйних речовин, токсичних відходів, транспортних та інженерних комунікацій.

Війни знищували значні людські і матеріальні ресурси, сприяли поширенню інших лих, гальмували розвиток людства. Зброя ставала все потужнішою, а наслідки її використання все жахливішими. Певні країни світу мають ядерну зброю, яка може знищити все живе на планеті. Після низки випробувань цієї зброї, моделювання обстановки, що виникла внаслідок її використання, та ряду техногенних катастроф на ядерних об’єктах, зокрема на Чорнобильській АЕС, людство зрозуміло, що переможця ядерної війни може не бути і що ядерна війна може призвести до зникнення цивілізації взагалі. Щоб цього не сталося, треба проводити запобіжні заходи. Майже всі країни підписали угоду про заборону застосування зброї масового ураження. У світі розроблена система контролю за нерозповсюдженням ядерної, хімічної та біологічної зброї, але, незважаючи на це, нам важливо знати джерела небезпечних ситуацій у воєнний час, щоб уміти на них реагувати.

Усі види зброї є джерелом небезпечних ситуацій. Розрізняють зброю масового ураження (ядерна, хімічна, біологічна). Вона призводить до масового ураження всього живого на великих територіях, а внаслідок ядерного вибуху і до руйнувань на місцевості.

• звичайна зброя, яку застосовують як під час локальних, так і під час великомасштабних бойових дій. Розрізняють чимало видів звичайної зброї, і всю її застосовують для знищення людей та матеріальних об’єктів. У сучасних умовах, незважаючи на наявність зброї масового ураження, триває розробка і застосування в арміях різних держав звичайних засобів ураження, щільність вогню яких значно зросла, які мають значну силу ураження, підвищену дальність і велику точність ураження цілі. Наприклад, унаслідок застосування системи залпового вогню на площі близько 13 га будуть знищені всі споруди і майже 82 % живої сили супротивника.

Засоби радіоелектронної боротьби, які застосовуються в сучасній війні для дезорганізації управління військами, не знищують матеріальні засоби (споруди і техніку), але надзвичайно шкідливі для людини.

Розглянемо наслідки використання різних видів зброї для життєдіяльності людини.

Ядерна зброя — це зброя масового ураження вибухової дії. Уперше застосована американцями наприкінці Другої світової війни, коли на японські міста Хіросіму і Нагасакі були скинуті атомні бомби (потужність однієї з них становила 20 кілотонн), унаслідок чого постраждало понад 53 % міського населення (іл. 42.1). У Хіросімі з 255 тис. мешканців у перший день загинуло 45 тис. і поранено 91 тис. осіб. Ядерна зброя створює найбільшу загрозу для життя і здоров’я людини.

Фактори ураження ядерної зброї — ударна хвиля, світлове випромінювання, проникна радіація, радіоактивне зараження місцевості та електромагнітний імпульс — спричиняють різні за характером і тяжкістю ушкодження.

Ударна хвиля виникає внаслідок того, що в центрі вибуху утворюється високий, понад десятки мільярдів атмосфер, тиск повітря. Вона майже миттєво охоплює і стискає тіло людини, відкидає його швидкісним натиском повітря, крім того, з великою швидкістю летять уламки стін будівель, дерева, каміння, скло та інші предмети. У людей виникатимуть різні травми: розриви, розчавлення, вивихи, переломи, значні кровотечі, ушкодження внутрішніх органів та інші травми від механічної дії уламків.

Унаслідок дії світлового випромінювання ядерної зброї у виживших осіб можуть виникати опіки відкритих ділянок тіла, тимчасова сліпота й опіки очей, а також опіки від полум’я пожеж. Тяжкість опіків у постраждалих залежить від температури вибуху, яка сягає мільйонів градусів.

Іл. 42.1. Вибух ядерної бомби в Нагасакі (Японія)

Дія проникної радіації зумовлюється потоком γ-променів і нейтронів із зони ядерного вибуху, що триває лише перші 10-15 с. Біологічна дія проникної радіації проявляється залежно від кількості поглинутої тканинами організму радіаційної енергії, її розподілу в часі й способу опромінення. За одноразового опромінення дозою 1-2 грей (Гр) розвивається гостра променева хвороба І ступеня (легка форма), 3-4 Гр — II ступеня (середньої тяжкості), 5-6 Гр — III ступеня (тяжка форма) і дозою понад 6 Гр — IV ступеня (вкрай тяжка форма).

Радіоактивне зараження місцевості виникає здебільшого після наземних ядерних вибухів. Люди отримують радіоактивне зараження як від зовнішнього опромінення, так і від внутрішнього, що виникає внаслідок потрапляння радіоактивних речовин в організм у разі вживання заражених продуктів харчування та води, а також під час дихання. Імовірні радіаційні ураження шкірних покривів та хронічна променева хвороба з ураженням певних органів (шлунок, легені, щитоподібна залоза).

Електромагнітний імпульс призводить до виникнення наведених електрострумів, тому з ладу буде виходити вся сучасна теле- і радіоапаратура, порушиться на певний час зв’язок, можуть спостерігатися функціональні розлади в організмі людини.

Отже, ударна хвиля руйнує будівлі і споруди, світлове випромінювання спричиняє пожежі, радіоактивне ураження, яке поширюється вітром, робить перебування на зараженій території небезпечним. Люди отримують механічні ушкодження від ударної хвилі, опіки різного ступеня і. звичайно, гостру променеву хворобу.

За невисоких доз опромінення значно послаблюється імунітет, можуть розвиватися лейкемія, онкозахворювання. Для запобігання ураженням люди переховуються в сховищах з фільтрацією повітря і запасами води та їжі, поводяться евакуація та аварійно-відновлювальні роботи. Люди використовують засоби індивідуального захисту.

Хімічна зброя. Що ж таке хімічна зброя? її застосовують для масового ураження людей, тварин і рослин, зараження місцевості, споруд, техніки, води й продуктів харчування.

Основу хімічної зброї складають отруйні речовини (ОР), які відповідають визначеним технічним вимогам, мають певні фізико-хімічні та надзвичайно токсичні властивості, що забезпечують найбільшу бойову ефективність під час використання.

Застосування ОР утворює осередки хімічного зараження — територію, де є люди, техніка, джерела водопостачання, продукти й інші об’єкти, що зазнали дії хімічної зброї.

Основними засобами доставки ОР до місця призначення є авіаційні хімічні бомби й касети, керовані й некеровані хімічні снаряди або ракети, артилерійські хімічні снаряди та міни, хімічні фугаси, термічні й механічні генератори аерозолів, а також шашки, гранати і патрони (іл. 42.3), які зберігаються в спеціально обладнаних сховищах під особливим контролем (іл. 42.4).

Іл. 42.3. Хімічна зброя: а — хімічні фугаси; б, в — хімічні снаряди

Іл. 42.4. Зберігання хімічної зброї

Площі зараження повітря вторинною хмарою значно перевищують площу зараження в місці вибуху хімічних боєприпасів. Залежно від тривалості зараження місцевості різними типами ОР, осередки хімічного ураження поділяють на два типи: стійкі й нестійкі. Для створення стійких осередків застосовують крапельно-рідинні ОР. Розроблено кілька класифікацій отруйних речовин, в основі яких лежать імовірність їх використання в сучасній війні, тактичне призначення, характер токсичної дії, стійкість.

Широко застосовують табельні отруйні речовини (ті, що прийняті на озброєння), резервні й обмеженого призначення.

За тактичним призначенням, ОР поділяють на такі групи: а) ОР смертельної дії; б) ОР, що призводять до тимчасового розладу діяльності організму (цей поділ доволі умовний, тому що ОР смертельної дії в малих дозах можуть діяти як такі, що тимчасово виводять організм із ладу, а у великих дозах вони мають смертельну дію); в) ОР, що на короткий час виводять організм із ладу (подразливі та сльозогінні).

За стійкістю ОР поділяють на дві групи: а) стійкі; б) нестійкі.

Найпоширенішою є класифікація ОР за токсичною дією на організм людини:

• нервово-паралітичної дії: зарин, зоман, речовини типу Ві-ікс (Vx) або Vx-гази;

• шкірно-наривної дії: іприт, люїзит;

• загальноотруйної дії: синильна кислота, хлорціан;

• задушливої дії: фосген, дифосген;

• подразливої і сльозогінної (лакриматори) дії: хлорацетофенон, Сі-ес (CS), Сі-Ар (CR), адамсит;

• психохімічної дії: Бі-зет (BZ).

У ряді держав розроблені й удосконалюються нові види хімічного озброєння — так звані «бінарні» хімічні боєприпаси, що складаються з двох компонентів, із яких окремо кожний нетоксичний або малотоксичний і може вироблятись на звичайному хімічному заводі. Зберігання на складах і транспортування таких речовин доволі безпечне. Тільки після пострілу снаряда або запуску ракети відбувається змішування обох речовин і утворення високотоксичної ОР. Проводяться експерименти щодо змішування кількох типів ОР, синтезуються нові ОР, зокрема з використанням токсинів та отрут різних представників фауни та флори, а також відходів виробництва.

Можливе широке використання хімічної зброї для зараження водних ресурсів. Бойові отруйні речовини (нервово-паралітичної та шкірно-наривної дії) проникають в організм людини не тільки через дихальні шляхи, слизову оболонку очей та шлунок, але й через відкриті непошкоджені ділянки шкіри. Якщо не застосувати заходів індивідуального захисту, можливий великий відсоток утрат людей, дей, тварин і рослин, зараження місцевості, споруд, техніки, води й продуктів харчування.

Іл. 42.2. Газова атака 22.04.1915 р., біля міста Інд (Бельгія)

Під час Першої світової війни німці застосували небачену зброю, наслідки дії якої жахнули світ.

22.04.1915 р. о 3 год 30 хв німецька армія вперше в історії застосувала хімічну зброю (іл. 42.2).

Солдати союзних військ, не готові до таких дій ані технічно, ані психологічно, спішно покидали позиції, гинули, уражені газом. Фронт було прорвано. На атаку було витрачено 180 т хлору. Випускали його з балонів протягом 5 хв на ділянці фронту протяжністю 6-8 км. Отруїлося 15 тис. солдатів французької і канадської армій, 5 тис. бійців загинуло.

Біологічна, або бактеріологічна зброя (БЗ). До цього виду зброї належать боєприпаси та інші технічні пристрої, які комплектують із біологічних чи бактеріальних засобів, призначених для ураження людей, тварин та рослин. Такими засобами можуть бути збудники інфекційних хвороб, бактеріальні отрути, суміші кількох видів мікробів чи токсинів.

Іл. 42.5. Догляд за хворим на особливо небезпечну інфекцію

Іл. 42.6. Визначення виду збудника біологічної зброї в бактеріологічній лабораторії

Біологічна зброя здатна завдати масових уражень, адже збудники хвороб і токсини проникають у негерметизовані приміщення й уражають людей будь-якої пори року (іл. 42.5). Застосовують біологічну зброю за допомогою авіабомб, ракет, снарядів, мін; виливних пристроїв та генераторів аерозолів; контейнерів із комахами й тваринами.

Ураження відбувається під час вдиханні аерозолів, а також через збудників хвороб або токсинів під час дихання, споживання їжі, через руки і через комах.

Як біологічну зброю можна використати такі збудники інфекційних захворювань, як-от: чума, натуральна віспа, сибірка, пситакоз, туляремія, бруцельоз, лихоманка Ку, жовта лихоманка тощо, а також токсин ботулізму (сильна біологічна отрута).

Розробки в цьому напрямі тривають у спеціальних лабораторіях із застосуванням такого сучасного методу, як генна інженерія, коли непатогенним мікроорганізмам надають властивостей небезпечних збудників. На збудник, створений цим методом, не впливають наявні в медицині лікарські препарати, і це створює загрозу для людства в мирний час у разі випадкового потрапляння такого збудника за межі лабораторії (іл. 42.6).

Звичайна зброя. Триває розробка й надходження на озброєння армій звичайних засобів ураження, таких як вогнестрільна зброя, що має значну вбивчу силу, підвищену дальність і велику точність ураження. Часто використовують малокаліберну кулю (5,45 мм; 5,60 мм) з початковою швидкістю понад 1000 м/с (модифікація автомата Калашнікова, американська гвинтівка М-16) (іл. 42.7). Потрапляючи в тіло людини, така куля спричиняє деструктивні зміни, розриває м’які тканини й порожнисті органи, великі судини, нерви, трощить кістки, змінює при цьому напрямок руху, тому рановий канал має зигзагоподібний хід із рваним вихідним отвором і масивними ушкодженнями.

Під час проведення збройного конфлікту на Сході України та великої кількості терористичних актів у світі спостерігається значне збільшення постраждалих із мінно-вибуховою травмою, яка виникає в результаті імпульсного впливу комплексу вражаючих факторів вибуху мінного боєприпасу: ударна хвиля, частини вибухового пристрою, висока температура і полум’я, токсичні продукти (іл. 42.8).

Під час використання звичайних видів зброї відбуваються значні руйнування довкілля та загибель великої кількості людей. Під час бомбардування та ведення бойових дій сучасною зброєю виникають пожежі, які завдають значної шкоди здоров’ю людей, особливо в разі застосування спеціальних запальних боєприпасів з напалмом (іл. 42.9) та іншими палаючими речовинами. Також унаслідок бойових дій і бомбардувань утворюються завали і під ними можуть бути заблоковані люди, які не використовували сховища. Тому, у мирний час, особлива увага має бути приділена підготовці й обладнанню захисних споруд для місцевого населення.

Іл. 42.7. Автоматичні гвинтівки: М16А1, М16А2, М4, М16А4 (згори донизу)

Іл. 42.8. Вибух мінного боєприпасу

Іл. 42.9. Загорання споруд від запалювальної суміші (напалму)

Антисанітарні умови, які виникають на місцевості ведення бойових дій, особливо в населених пунктах, спричинені, по-перше, порушенням роботи комунальних служб, а отже — до погіршення якості питної води, перебоїв каналізаційної системи тощо; по-друге, наявністю загиблих, яких не завжди можна вчасно поховати.

Погіршання умов життєдіяльності населення, недостатнє забезпеченням усім необхідним, зростання популяцій гризунів і комах, які є переносниками хвороботворних мікроорганізмі в, призводять до появи осередків інфекційних захворювань.

Цьому сприяє недостатнє медичне обслуговування, нестача ліків, забезпечення якими ускладнено. Порушується робота лікувальних закладів, що призводить до зростання загальної захворюваності населення. Треба враховувати, що сучасна війна не обходиться без значних руйнувань, під час яких виникають загрози життю людини.

Важливою є техногенна й екологічна небезпека. Хімічні підприємства, нафтопереробні заводи в разі їх часткового або повного руйнування призводять до техногенної катастрофи і є джерелом небезпеки для здоров’я і життя людей, подібної до тієї, що виникає в разі застосування хімічної зброї.

Особливу увагу слід приділяти катастрофам, які можуть виникнути під час руйнування внаслідок бойових дій екологічно небезпечних об’єктів, таких як гідро- та атомні електростанції (ГЕС, АЕС). Наслідки катастрофічні — затоплені території, перервані комунікації, зруйновані підприємства, відсутня електрична енергія і, звісно, значні людські жертви. Аварія на АЕС, за небезпеками, які виникають, може бути подібною до застосування супротивником ядерної зброї малої потужності. Важливо пам’ятати, що першочерговим завданням військ є недопущення таких руйнувань, але війна є війна і такі небезпеки можуть виникати.

Війна призводить до погіршення стану економіки країни, загрожує довкіллю, погіршує соціальні умови, збільшує кількість небезпек для життя і здоров’я. Вивчення джерел НС воєнного часу — необхідна умова підготовки людей до можливих бойових дій. Тому потрібно розробляти комплексні заходи підготовки населення, діяльності місцевої влади та дій військ для зменшення наслідків таких ситуацій. 1 2 3 4 5 6

1. Які види зброї використовуються під час воєнних дій?

2. Які фактори ураження ядерної зброї?

3. Чим небезпечна хімічна зброя? За якими ознаками і на які групи поділяють бойові ОР? Наведіть приклади.

4. Чим небезпечна біологічна зброя? Як відбувається ураження нею?

5. Які особливості застосування й ураження людини звичайною зброєю?

6. Які небезпеки загрожують у воєнний час унаслідок антисанітарних умов?

Від чуми до сибірської виразки: що таке біологічна зброя та де її застосовували

Після спалаху невідомого коронавірусу у китайській провінції Хубей з’явилась низка конспірологічних теорій про начебто застосування в Китаї біологічної зброї. Державний департамент США навіть виступив із офіційною заявою, що Росія свідомо поширює інформацію, що китайський коронавірус – це операція ЦРУ.

Також читайте

Біологічна зброя Китаю та розробка США. На тлі спалаху коронавірусу масово ширяться теорії змови

Свого часу, особливо у ХХ столітті та під час “холодної війни”, у світі активно проводилися дослідження біологічної зброї та можливого її застосування. Однак 1925 року Женевська конвенція заборонила використання зброї масового ураження, а 1975 року офіційно набула чинності Конвенція про заборону біологічної зброї. Розробники, особливо США та СРСР, з’ясували, що експерименти із біозброєю та її застосування може мати непередбачувані наслідки та стати непідконтрольним і уразити своїх же громадян. Однак активне дослідження біоелементів та різних отрут так повністю і не припинилося.

ТСН.ua розповідає історію біологічної зброї у світі, хто та як її розробляв та де вона використовувалась.

Що таке біологічна зброя

Біологічною зброєю називають вид зброї, який спрямований на масове ураження живих організмів або техніки для отримання переваги над противником. Вона вважається однією з найбільш небезпечних та неконтрольованих видів зброї. Світом вона визнана зброєю масового ураження та заборонена кількома конвенціями.

“Біологічна або бактеріологічна зброя – це спеціальні боєприпаси, бойові прилади, заповнені біологічними або бактеріологічними засобами – і призначені для масового ураження людей”, – пояснює завідувач кафедри біобезпеки та біоздоров’я людини НТУУ “КПІ” Ігор Худецький.

Окрім боєприпасів, біологічну зброю можна також запускати у спеціальних контейнерах або перекидати на територію ворога за допомогою диверсійних груп. Іноді для цього також використовується банальне зараження предметів постійного вжитку, наприклад, одягу або продуктів, а згодом зброя починає передаватися від одного зараженого до іншого.

Інколи розрізняють також окремо ентомологічну зброю, яка передбачає використання комах для поширення або доставлення біологічних елементів, або генетичну зброю, яка має на меті уразити населення за конкретними генетичним ознаками (раса, етнос, стать та інші).

“Використовувалось зараження тварин, комах, яких розміщали в окремі контейнери і за допомогою спочатку літальних апаратів, навіть не літаків, а які летять за вітром, наприклад повітряних куль, пізніше навіть якихось стратостатів, які не фіксуються якимось засобами контролю, переміщалися. Відповідно передбачалося їхнє переміщення на територію якоїсь країни, від’єднання і безпосереднє розміщення на тій території, яка передбачалася”, – зазначає колишній голова Служби зовнішньої розвідки України та ексспівробітник радянського КДБ Микола Маломуж.

Також читайте

Не тільки коронавірус. Які хвороби в різні часи атакували планету та чи загрожують вони Україні

Всесвітня організація охорони здоров’я визначає, що до переліку біологічної зброї можуть бути зараховані небезпечні для людей віруси, бактерії, токсини, гриби або навіть генетичні модифіковані організми.

Біологічна зброя вважається найбільш небезпечною через те, що виявлення зараження може відбутися не одразу, а після завершення інкубаційного періоду, який може тривати від кількох днів до кількох місяців. Деякі біоелементи мають змогу передаватися від зараженої рослини, тварини або людини до здорової, відповідно викликаючи епідемії тих чи інших хвороб. Виявлення застосування такої зброї та подальша ліквідація наслідків і виготовлення антидотів потребують тривалих лабораторних досліджень, що значно ускладнює протидію застосуванню такої зброї.

“Зараз, коли ви проходите прикордонний або митний контроль, можуть детектувати ядерну або хімічну загрозу. Біологічну практично неможливо. Досить взяти невеличку пробірку пластикову з особливо небезпечними мікроорганізмами, покласти в кишеню, і тебе ніхто не побачить”, – підкреслює доктор біологічних наук, директор Інституту біохімії ім. О.В. Паладіна НАН України Сергій Комісаренко.

Хто і як її досліджував та виробляв

Найбільш активне дослідження та навіть застосування біологічної зброї припало на ХХ століття. В офіційних джерелах про власні програми розробок біологічної зброї найбільше згадуються Радянський Союз, США, Велика Британія, а до Другої світової війни ще й Японія.

Також читайте

Вірус чуми і досліди на людях: що потрібно знати про біологічну зброю КНДР

“Треба сказати, що всі глобальні країни розглядали три види зброї: ядерна, хімічна та біологічна. Відповідно всі лабораторії, включно з СРСР, були націлені на дослідження і виробництво”, – розповідає Маломуж.

Офіційно про американську програму із розроблення біологічної зброї в США стало відомо у 1942 році, коли тодішній президент Франклін Рузвельт дозволив її розпочати. На дослідження та створення такої зброї Штати під час Другої Світової війни витратили близько 400 мільйонів доларів, а після війни бюджет лише продовжував зростати. Оскільки на той момент США не ратифікували Женевську конвенцію 1925 року про заборону зброї масового ураження, американці продовжували активні розробки.

Центром програми став Форт-Детрік в американському штаті Меріленд. Переважна більшість розробок там стосувалась саме ентомологічної зброї. Після припинення програми у Форт-Детріку продовжили лабораторні дослідження в галузі охорони здоров’я та дослідження медичних матеріалів. Наразі там розташовані Агентство медичних досліджень армії США, Дослідницький інститут інфекційних хвороб армії США та лабораторія Національного інституту раку.

Одне із найвідоміших досліджень цього центру називається операція Whitecoat, яка тривала від 1954 до 1973 року. У рамках цієї програми на території Форт-Детріку проводились біологічні досліди на групі добровольців, яких залучали із американської армії. Їх навмисно заражали збудниками серйозних хвороб, а потім тестували вакцини та інші антидоти. За даними влади США, завдяки цій операції було успішно використано вакцини проти гепатитів та жовтої гарячки, а також ліків проти лихоманки Ку, венесуельського енцефаломієліту, гарячки Рифт Валлі та туляремії. Збудники усіх цих хвороб вважаються можливою біологічною зброєю, а тому американське дослідження було спрямоване на захист від можливого ураження. Також там підкреслюють, що завдяки операції було розроблено багато основних правил лікування уражених, створено низку обладнання для біологічної безпеки, а саме: захисний одяг із капюшонами, засоби дезактивації, інкубатори та багато інших.

Не відставав від США і Радянський Союз, який свої розробки починав ще на початку ХХ століття. За часів Йосипа Сталіна розробками біологічної зброї займалася лабораторія НКВС під керівництвом лікаря Григорія Майрановського. Його досліди тривали аж до смерті Сталіна, а різні види отрут та біологічної зброї випробовувались на радянських ув’язнених, яких засуджували до вищих мір покарання. Як писав у своїх мемуарах один із високопоставлених співробітників радянських спецслужб, генерал-лейтенант Павло Судоплатов, розробки лабораторії Майрановського причетні до ліквідації багатьох політв’язнів СРСР. За словами Судоплатова, йому особисто було відомо про чотири факти застосування такої зброї – для вбивств українського політика Олександра Шумського, архієпископа української греко-католицької церкви в Ужгороді Теодора Ромжа, американського агента Ісайя Оггінса та польського єврея Самета, який спочатку займався секретними розробками СРСР, однак згодом ухвалив рішення емігрувати із Радянського Союзу.

Незадовго до смерті Сталіна Майрановський був арештований, а його лабораторія перенесена. Однак СРСР продовжив роботу над біологічною зброєю, розташувавши свої центри як на території Радянського Союзу, так і за кордоном.

“Багато місць, де в Радянському союзі вироблялася, досліджувалася чи зберігалася біологічна зброя, різні патогени. Більше за все – це була сибірка. В одному із інститутів, наприклад, працювали з чумою, зі збудником чуми, щоб не можна було її детектувати, щоб діагностика не працювала. З поверхні чумної палички зняті ті антигени, ті маркери, чи посилити її патогенність… Останній орден Леніна в Радянському союзі був отриманий академіком Львовим за те, що він з Африки вивіз Еболу і вепанізував її, тобто перетворив її в біологічну зброю”, – розповідає Сергій Комісаренко.

“Наші вчені розробили дуже хороші бойові штами, наші вчені наздогнали Америку і навіть випереджали її. І ці штами були чутливі до найсучасніших антибіотиків. Незалежно від того, лікували або не лікували, і ці штами були вироблені не для того, щоб вбивати людей похилого віку і малолітніх, а репродуктивний вік – від 17 і до 50 років”, – додає старший науковий співробітник Української військово- медичної академії Валентин Нарожнов.

Водночас, усі експерти запевняють, що на території України біологічна зброя не розроблялась та не зберігалась. За словами Миколи Маломужа, в Україні була ядерна та хімічна зброя, але біозброї ніколи не було.

Також читайте

Нацисти хотіли перетворити комарів на біологічну зброю – вчений

“В Україні були лабораторії, які виконували окремі тематики, як тоді називалися господарчо-договірні тематики по лінії Міністерства оборони. Це були лабораторії на базі нашої Академії наук України, деяких вишів”, – підкреслює він.

Японська програма із дослідження біологічної зброї тривала до розгрому у Другій світовій війні. До того часу розробками активно займалися загони 100 та 731 армії Японії. Свої експерименти вони проводили на території окупованого Китаю, займаючись як поширенням хвороб серед місцевого населення, так і дослідженням поведінки людей під час тривалих тортур. Значна кількість дослідників із цих загонів після Другої світової уникнула відповідальності та переїхала до США, де вони ділилися даними своїх дослідів, за що Штати відмовилися від їхнього переслідування.