Обзор самолета Суперджет 100

«Сухой суперджет 100» — пассажирский самолет российского производства. Он был сконструирован и выпущен компанией «Гражданские самолеты Сухого» вместе с иностранными конструкторами. Его назначение — эксплуатация на воздушных трассах малой протяженности. Сертификационное название согласно реестру — RRJ.

Особенности самолета

Международное название воздушного судна — Sukhoi Superjet 100. Его создавали в тесном сотрудничестве с более чем 30-тью иностранными компаниями. Благодаря этому лайнер оснащен современными авиационными приборами и техникой.

Преимущества воздушного судна:

  • высокая топливная эффективность;
  • комфортабельность;
  • экологичность;
  • использование новых технологий;
  • современные комплектующие;
  • высокая степень унификации.

Разработку конструкции фюзеляжа и его основных частей вели согласно требованиям будущих покупателей авиалайнера.

Важно. Суперджет 100 — первый самолет российского производства, на котором установлены датчики соприкосновения хвостовой части с взлетной полосой.

Такой подход обеспечил безопасность взлета и посадки. Даже при ошибке пилотов удастся избежать аварийных ситуаций. Датчики сигнализируют о предельно допустимом расстоянии между хвостовой частью и землей.

Также самолет оснащен «Автопилотом». Это позволяет судну заходить на посадку в автоматическом режиме, используя сигналы встроенных навигационных датчиков.

Конструкция и оснащение

ССЖ-100 выполнен по классической схеме низкоплана. Он оборудован двумя мощными турбореактивными двигателями: SaM146. Они находятся на пилонах крыльев.

Впервые конструкторы оснастили самолет не штурвалом, а боковой ручкой управления. Решение было принято по итогам проведенных испытаний. Управлять судном с помощью такой своеобразной рукоятки легче, чем штурвалом.

Крыло оснащено однощелевыми закрылками. Для облегчения массы всей конструкции было принято решение выполнить из композитных материалов носовой обтекатель, часть механизации крыла и обтекатель корневой части крыла.

Интересно. Конструкторы прорабатывают возможность оборудования крыльев аэродинамическими законцовками. Этими элементами планируют оснастить новые и уже сданные в эксплуатацию авиалайнеры.

Современные модели ССЖ-100 имеют встроенную систему дистанционного управления. С ее помощью можно управлять судном в любом режиме полета. Также она позволяет выпускать шасси, контролировать работу тормозных систем и стабилизаторов.

Самолет оснащен современной системой УВК-связи. Она оберегает летательный аппарат от столкновения с препятствиями в воздухе. Встроенная система IIIA ICAO позволяет сажать авиасудно при минимальном участии пилотов.

Superjet 100: схема салона и лучшие места

Самолет рассчитан для транспортировки 87 пассажиров. Компоновка салона: бизнес- и экономкласс. Первым пассажирский отсек предназначен для бизнес-класса. В нем находится 3 ряда с 12-ю креслами, которые расположены по схеме 2+2 с центральным проходом.

В этом секторе практически все места комфортные для полета. Исключение составляют кресла в первом ряду. Возле них монтирована перегородка. Расстояние от нее до первого ряда пассажирских кресел небольшое. Из-за этого вытянуть ноги и расслабиться не получится.

Экономкласс начинается с 6-го ряда. В этом отсеке размещено 75 кресел по схеме 3+2 с центральным проходом. Лучшими местами экономкласса считаются кресла первого ряда под литерами A, C, D, E, F. Расстояния перед ними до перегородки достаточно, чтобы удобно расположиться в кресле.

Примечание. Особое внимание стоит уделить местам 20-го ряда.

Существует две конфигурации воздушного судна: АА и AF. В первом варианте у сидений в 20-ом возможность регулирования спинки ограничена. Также эти места считаются неудобными из-за своего месторасположения. Они находятся в непосредственной близости с санитарными помещениями.

В конфигурации самолета AF расстояние между 20-ым рядом и туалетом увеличено. Несмотря на это, многим людям доставляет дискомфорт постоянное хождение других пассажиров к санитарным комнатам.

Модификации самолета

Базовой моделью для создания воздушных суден «Суперджет» является «Sukhoi Superjet 100B». На его основе спроектированы и созданы следующие модификации самолетов:

  • «Sukhoi Superjet 100B-VIP». Авиалайнер предназначен для ведения административно-деловой деятельности. Первый экземпляр этой серии взмыл в небо в июне 2013 г. Его производство велось в г. Ульяновск.
  • «Sukhoi Superjet 100LR». Самолет предназначен для совершения рейсов средней протяженности. Первый коммерческий рейс он выполнил в августе 2013 года. Предварительные испытания воздушного судна проводились на полосах аэродрома «Жуковский».
  • «Sukhoi Superjet 100LR-VIP». Как и первая модель из этого списка, авиасудно предназначено для административной деятельности. 5 экземпляров этой серии было выпущено для МЧС России. Их конструктивной особенностью является возможность переоборудования салона для транспортировки лежачих больных.

Отдельной разработкой является модель «Super Business Jet». Самолет предназначен для транспортировки важных особ государства. В нем салон повышенной комфортности. Его выполняют согласно пожеланиям заказчика. Пока единственным эксплуатантом этой модели является МЧС Казахстана.

Проекты на стадии разработки

К 2018 году компания «Гражданские самолеты Сухого» планирует разработать две модели на основе «Сухой Суперджет»: «Sukhoi Superjet 100 SV» и «Sportjet by Sukhoi». Самолет первой модификации будет оснащен удлиненным фюзеляжем и крыльями с аэродинамическими характеристиками.

Проектирование воздушного судна началось в 2015 году. Согласно проекту оно будет транспортировать 110-125 пассажиров. При этом его взлетная масса не должна превышать 55 т. В 2021 году планируется начало коммерческой эксплуатации авиасудна.

«Sportjet by Sukhoi» также будет сконструирован на базе основной модели «Суперджет 100». Самолет планируют эксплуатировать для перевозки спортсменов на расстояния средней протяженности.

Технические характеристики

Длина корпуса лайнера — 29,94 м, высота — 10,28 м. При таких параметрах конструкции размах крыла достигает 27,80 м. Диаметр фюзеляжа — 3,24 м. Вес пустого самолета составляет 24250 кг.

Показатели массы воздушного судна:

Самолет рассчитан для полетов на расстояние до 4578 км на высоте 12200 м. При этом его максимальная скорость достигает 860 км/ч, крейсерская — 830 км/ч.

История разработки

После распада СССР выпуск новых моделей пассажирских воздушных суден прекратился. Уже к началу 2000-х г.г. отечественный авиапарк практически выработал свой ресурс. Именно по этой причине государство решило провести конкурс проектов авиалайнеров.

В 2003 году победу в этом состязании получил проект RRG (№ 97 002). Уже в начале 2006 года приступили к сборке прототипа. Работы выполняли в КнААПО. Первый экземпляр самолета был доставлен в г. Жуковский. Там проводили испытания летных и технических свойств судна.

Уже в 2007 году обществу был представлен первый опытный экземпляр. В начале весны 2008 году самолет совершил свой первый полет. К концу этого же года заводские испытания «Sukhoi Superjet 100» были завершены. Сертификационные исследования проводили в Сибирском исследовательском институте.

На авиавыставке в г. Ле-Бурже летательный аппарат представили в 2009 г. В этом же году он совершил полет с полной комплектацией авиационных систем и салона.

В 2011 году самолет «Сухой Суперджет 100» получил летный сертификат. В этом же году одна модель была передана для эксплуатации правительству Армении. В 2013 г. воздушное судно получило сертификат Европейского агентства авиационной безопасности.

Примечание. В последующие годы готовые модификации самолетов постоянно совершенствовали. Внедряли новые авиационные системы, изменяли конструкцию фюзеляжа.

Производство самолетов «Сухой Суперджет» продолжается до сих пор.

Компании-эксплуатанты

С 2005 года основными эксплуатантами воздушных суден являются российские авиакомпании. К ним относятся следующие:

  • Ямал;
  • Аэрофлот;
  • Азимут;
  • ИрАэро;
  • СЛО «Россия»;
  • Газпромавиа;
  • Якутия;
  • Московия***;
  • Рособоронэкспорт;
  • Погранслужба КНБ РК.

Заключены контракты на поставку авиалайнеров с Мексикой, Италией, Индонезией, Ирландией, Замбией и Камбоджи. Некоторые из соглашений были заключены на поставку летательных аппаратов. А некоторые — на покупку в короткие сроки.

Новости

В 2017 году Министерство транспорта Российской Федерации провело предварительные итоги эксплуатации моделей самолетов серии «Суперджет». Проведенные исследования показали, что их ежегодный налет непосредственно в России уменьшился. Этот факт обоснован возникшими проблемами с поставками запчастей.

У иностранных авиакомпаний ежегодный налет самолетов приносит значительную прибыль.

В связи с этими обстоятельствами было проведено совещание на тему «Положение в авиационной промышленности». Д. Медведев поручил Минпромторгу, Росавиации, Минтрансу и другим компаниям разработать комплекс мер, направленных на увеличение налета до мировых показателей. Работы в этой области ведут сейчас постоянно.

Перспективы

Создание модели «Сухой Суперджет» позволило постепенно вытеснить из отечественного авиапарка самолеты иностранного производства. Это дает возможность стабильно развиваться Российскому авиапрому.

На данном этапе в производстве находятся 15 летных машин. Несколько из них проходят испытания. Российские компании заказали 6 самолетов. Для передачи иностранным авиакомпаниям готовят 9 воздушных суден.

«Суперджет 100» — современный авиалайнер, который соответствует международным летным стандартам. Он обладает высокой конкурентной способностью. На данном этапе производства с уверенностью можно сказать, что самолет занимает первое место на авиационном рынке. Он востребован не только в России, но и других государствах.

Скидки и полезные ссылки для путешественников

✈ Travelata и Level.Travel – ищите горящие туры со скидками 🔥

Хто / Де / Коли придумав / винайшов футбольний м’яч?

Назвати одноособового винахідника футбольного м’яча не представляється можливим через того, що процес еволюції цього ігрового снаряда відбувався протягом багатьох століть і пройшов через кілька етапів. Разом з тим, ми має право вказати кілька імен винахідників, що зіграли ключову роль у процесі вдосконалення футбольного м’яча. Перша революційна подія в історії розвитку снаряда для гри у футбол відбулося в 1836-м року. Саме тоді американський винахідник Чарльз Гудьир створив перший м’яч із каучуку, що відрізнявся високою міцністю й стрибучістю. До речі, побачити перший прообраз сучасного футбольного м’яча можна в Залі Слави футболу, що перебуває в США.

Приблизно в той же час англійський винахідник на прізвище Лайндон запропонував конструкцію гумової камери, у яку можна було накачувати повітря. Це нововведення дозволило додати снаряду більш правильну форму й підвищити його стійкість до потужних ударів футболістів. Ще однієї значимою віхою в еволюційному шляху футбольного м’яча став винахід Річардом Бакмінстер 32-панельної конструкції на початку 60-х років минулого століття. Зараз дана конструкція із чорних і білих п’яти- і шестикутників, що одержала неофіційну назву «бакіболи», стала класикою й відома навіть тим, хто футболом не захоплюється. До речі, сам її винахідник не був футбольним уболівальником. Він займався розробками в області будівництва й архітектури, і створена їм конструкція прийшла в мир футболу зовсім випадково.

  • Китай
  • Прадавній Єгипет
  • Прадавній Рим
  • Прадавня Греція
  • Великобританія
  • Імперія інків

При цьому в різних регіонах конструкція, розміри й форма м’ячів мали істотні відмінності. Наприклад, у Прадавньому Китаї задовго до нашої ери навчилися виготовляти м’ячі зі шкіри тварин. У якості набивання використовували пташине пір’я й кінський волос. До речі, дослідники затверджують, що китайська версія гри, у яку відіграли таким снарядом, по своєму змісту була ближче всього до сучасного футболу.

У Прадавньому Римі також уміли конструювати м’ячі зі шкіри, а наповнювачем у римлян служили зерна інжиру, сіно й солома. Відіграли такими м’ячами в популярну серед воїнів-легіонерів гру «гарпастум». Уважається, що на початку Середньовіччя цю гру освоїли й перейняли британці.

У Прадавній Греції було придумано відразу кілька ігор, у які відіграли кулястими снарядами зі шкіри корів і овець, набитими піском, пір’ям і лахміттям.

У Середні Століття на Мрячному Альбіоні спочатку в якості м’ячів використовували городин сферичної форми, обв’язані кінським волосом. Потім у побут увійшли снаряди, основою конструкції яких служили сечові міхури тварин. Відомо моторошнуватий переказ, згідно з яким у певні історичні періоди на островах у якості м’ячів для ігор використовували відрубані голови ворогів.

Для корінних мешканців Південної й Центральної Америки м’яч був не стільки предметом для розважальних грищ, скільки тотемом, що символізують божества Сонця й Місяця. До речі, саме звідти колонізатори привезли в Європу дивовижні на той час м’ячі, зроблені з натурального каучуку.

Якщо міркувати про датування появи першого аналога сучасного футбольного м’яча, те це питання як і раніше залишається відкритим. Предметом найгучніших суперечок є те, що ж можна вважати прообразом футбольного м’яча.

В ігри з використанням шкіряного кулястого снаряда активно відіграли в Китаї ще в 2-м столітті до нашої ери. Дослідники також посилаються на письмове згадування про нібито перший міжнародний матч по грі «гарпастум», у якому британці в запеклій боротьбі здолали римлян. Як ви вже знаєте, у цій грі теж використовувався шкіряний снаряд, за формою сучасний м’яч, що нагадує, .

Багато воліють уважати «днем народження» футбольного м’яча 1836-й рік, коли Чарльз Гудьир виявив миру снаряд з гумовою основою. Однак, ключовою поворотною крапкою в хронології еволюції м’яча, мабуть, коштувати вважати 1872-й рік. Саме тоді Футбольна Асоціація Англії прийняла єдиний стандарт для футбольних м’ячів, згідно з яким ігровий снаряд повинен мати окружність не більш 70 сантиметрів, а по вазі він не повинен бути важче 15 унцій. Варто відзначити, що цей стандарт є актуальним от уже більш півтора століття.

Якщо говорити про те, коли була винайдена традиційна 32-панельна конструкція футбольного м’яча, те історичні факти відсилають нас до початку другої половини 20-го століття, коли архітектурні розробки інженера Бакминстера, знайшли втілення в одному із самих геніальних винаходів спортивної індустрії.

У даній статті були розглянуті наступні питання, пов’язані з походженням снаряда для гри у футбол:

  1. Хто є винахідником футбольного м’яча
  2. У якій країні виник футбольний м’яч
  3. Коли з’явився футбольний м’яч

Броня перемоги. Хто виготовляє бронежилети для військових і як їх перевіряють

Із початком наступу росії ажіотаж з купівлею бронежилетів в Україні зріс у декілька разів. Волонтери, які допомагають фронту з 2014-го, кажуть, ніби знову повторився жахливий сон. Tvoemisto.tv дізналося, де виготовляють бронежилети в Україні, які є типи, скільки вони коштують та чи дешевше купувати за кордоном.

Хто в Україні виготовляє амуніцію

Коли в лютому почалася повномасштабна війна, в Україні майже не було захисних жилетів для військових. Міністерство оборони як найбільший замовник фактично припинило закупівлю цього виду спорядження ще у 2019 році. Ймовірно, після того, як через придбання великої партії неякісних бронежилетів відкрили кримінальне провадження. Голова правління «Львівського оборонного кластера» (далі ЛОК – Ред.) Максим Плєхов каже, що термін придатності бронежилетів становить близько п’яти років, отже, держава мала хіба що їх залишки, які вже були непридатні до використання.

Раніше масовим виробництвом засобів захисту для війська в Україні займалися переважно ТОВ «Темп 3000» (його називали монополістом) , ТОВ «НВП «Матеріалознавство» та Харківський завод засобів індивідуального захисту. Після 24 лютого останній частково релокувався до Львова, де разом із майже 10 підприємствами створив організацію «Львівський оборонний кластер» і став одним із основних виробників бронежилетів для Міністерства оборони. Тут щодня виготовляють понад півтори тисячі бронежилетів для українських захисників – це близько 10% від загального об’єму, який забезпечує держава.

«Коли ми починали діяльність ЛОКу, думали, які бронежилети виготовляти. Доступу до балістичних матеріалів фактично не було, адже в світі небагато компаній їх виготовляють, і замовляти потрібно завчасно. Щоби було швидко та у великій кількості, ми могли запустити виробництво стандартного бронежилета 4-го класу захисту, враховуючи те, що деяких звичних для роботи матеріалів уже не мали. За основу взяли модель, яку розробляли для Сил спеціальних операцій Болгарії, дещо її спростивши. Наші «броники» називаємо поміж себе «бронежилети перемоги», – розповідає Максим Плєхов.

Які бувають типи бронежилетів

Бронежилети бувають двох типів: перший – загальний військовий, що складається зі значної кількості протиуламкової тканини і бронеплити; другий – plate carrier, або плитоноска, зручніший і легший, але не захищає від недрібних уламків.

Зі слів голови правління ЛОКу, за українськими стандартами бронежилети поділяються на шість класів захисту, і для нинішньої війни цілком придатним є 4-ий клас, тобто стандартний загальний військовий. Загалом 1-ий та 2-ий класи захищають від куль пістолета, 3-ій – від мисливських набоїв, 5-ий і 6-ий – спеціалізовані класи захисту від бронебійно-запалювальних патронів.

Новий бронежилет ЗСУ за стандартами НАТО, представлений у 2021 році

Крім того що кожна країна має свої стандарти виробництва, якщо вона передає бронежилети за кордон, то повинна дотримуватися загальноприйнятої міжнародної класифікації NIJ. До речі, вона має чотири класи та кілька підкласів. Але від далекобійної зброї захищають бронежилети типу NIJ-3 і NIJ-4.

«Ми стикнулися з цікавим питанням – бронеплита NIJ-3 з американським стандартом справді витримує кулю 5,56 НАТО. Але стандартний боєприпас, який сьогодні використовує і російська, і українська армія (5,45*39 мм з маркуванням 10 за індексом ГРАУ), таку плиту пробиває. Цей патрон має пробивну здатність на 10-15% більшу. Тобто якщо сьогодні волонтери купують та завозять броню NIJ-3 і кажуть, що вона захищає від гвинтівки М16 і захищатиме від автомата Калашникова, то це неправда. Згідно з нашими тестами така плита пробивається зі 150 метрів», – пояснює Максим Плєхов і радить закуповувати в іноземних постачальників бронежилети класу NIJ-4, що є аналогом українського 6-го.

Він зауважує, що будь-яка бронеплита, яку постачають з-за кордону, має додаткові особливості. Плита з маркуванням ICW забезпечує захист разом з іншим балістичним захистом. Плити Stand Alone «працюють» самостійно, не потребуючи додаткового захисту.

Як купувати бронежилети

Окрім державних виробників, які відправляють «броники» безпосередньо на фронт, деякі підприємства в Україні виробляють їх на продаж. Волонтери, які співпрацюють з ними, кажуть, що хоч небагато, та все ж є ті, що шиють чохли, виготовляють бронепластини.

Керівник благодійного фонду «Українські благодійні ініціативи» Тарас Рудницький, який допомагає війську з 2014 року, зауважує, що будь-які бронежилети мають бути з якісного матеріалу.

«В Україні виробництво бронежилетів, бронеплит, можливо, не настільки відоме. Наприклад, у Києві виробляють, в Одесі. Ми з ними співпрацюємо. Будь-які плити мають бути виготовлені з хорошого сертифікованого матеріалу. Знаю, що в одеських та київських плитах використовують шведський метал. Відповідно мають бути характеристики цього металу і обовязково тестові випробування плит прострілами куль різних калібрів. Простіше кажучи, що більше плита витримає різних калібрів, то краще», – каже волонтер.

Офіційно виробник повинен пройти відповідну сертифікацію в Україні. Самі бронепластини виготовляють із кількох видів матеріалу. Бронежилети з металевими пластинами міцні, але важкі. Як альтернативу використовують кевлар або кераміку. Такі «броники» легші, їхня міцність приблизно така ж, як у металу, але вони – дефіцитні, важчі в обробці і трохи дорожчі.

Зі слів Тараса Рудницького, дрібні виробники в Україні можуть не мати сертифікатів, і тестування може бути сумнівним, хоча їхні бронежилети можуть бути кращими від інших. Просто варто завжди перевіряти, в кого, де і що купуєш. А купівлю за кордоном узагалі називає «окремим мистецтвом волонтера». У процес можуть включатися й посередники, і не завжди є гарантія якості товару. Крім того, волонтерам складно «пробитися» з невеликим замовленням до крупних постачальників/виробників, часто вони змушені самостійно формувати більші партії, що не зовсім просто.

«Люди надіються, що якщо брати за кордоном, то не даватимуть будь-що. Але я не був би такий впевнений у цьому. І в Україні, і за кордоном потрібно розуміти, з ким співпрацюєшфізична чи юридична особа, можливо, друзі або знайомі вже купували у них або використовували їхній товар. Тут волонтер має бути психологом. Найкраще вийти на самого виробника, який, як правило, дає інформацію про «прострілку» бронежилетів. Ліпше взяти один і перевірити ходовими калібрами, як-от 5,45 підвищеної проникності та 7,62. Крім того, бажано, аби патрони були вироблені після 1990 року, з іншою пробивною міцністю», – розповідає волонтер Тарас Рудницький.

Тобто важливими при закупівлі є три чинники: виробник/посередник, технічні характеристики якості товару і сертифікація.

Попри волонтерів в Україні, нашому війську також активно допомагають громадяни, які проживають за кордоном. Назар Розквас, працюючи в Нідерландах, каже, що після повномасштабного вторгнення почав шукати постачальників бронежилетів у Туреччині, Нідерландах, Ізраїлі, Фінляндії. Самому такий товар транспортувати важко, тож передавав контакти виробників чи посередників офіційному імпортеру Міноборони «Укрспецекспорт», через який відбувалася подальша закупівля захисного спорядження.

«Є різні види бронежилетів. Наприклад, плитоноски виготовляють із тканини з певною підклейкою, аби не йоржила. Такі шиє багато хто в Україні. Це варіант швидкий, але це не такий бронежилет, який має бути. Він не захищає, це просто «броненоска», куди вставляється плита приблизно 30*20 см. Інші типи жилетів – справді «броники», в них сконденсована поліетиленова основа, і туди уже є можливість вставляти металеві або керамічні пластини», – каже Назар.

Він радить не працювати з посередниками, бо з досвіду знає, що в багатьох випадках серед них трапляються спекулянти. Пригадує, як під час чергової розмови панамські перекупники пропонували йому знижку 40%. Каже, це надто багато, особливо якщо продукція китайського виробництва. Краще намагатися виходити на самого виробника. Також є люди, які співпрацюють з виробниками, домовившись про ексклюзивні права продавати їхню продукцію. Це так звані посередники, які діють поодинці та «наварюють» майже 10 доларів або євро на одиниці товару.

Зі слів Назара, інколи доводиться працювати і з посередниками. Бувають «пробивні», за допомоги яких можна домовитися про закупівлю досить легко і швидко. Стосовно українських виробників, як і Тарас Рудницький, Назар Розквас вважає, що їм бракує можливості розвивати ринок.

«В Україні намагаються виготовляти бронежилети, але проблема в тому, що не вистачає можливості для їх просування. Дуже багато людей кинулися виготовляти бронепластини. Бронежилет легше робити, аніж шолом. Бо шолом повинен бути легкий, а на «броник» «наліпив» сталіі готово, лише треба протестувати і підтвердити. Це трохи примітивний варіант. Ще один варіант – з антирикошетним покриттям. На такий тип в Україні, як на мене, не дуже звертають увагу. Бачив, як люди самі вирізають «броники» і віддають просто так. Не думаю, що це правильно», – вважає Назар Розквас.

Скільки коштують бронежилети в Україні та за кордоном

Голова правління «Львівського оборонного кластера» каже: щодо вартості бронежилетів треба проводити аналогію з ціною, яка була до лютого 2022 року. Раніше стандартний бронежилет типу plate carrier без будь-яких додаткових балістичних елементів коштував 6-7 тисяч гривень. А щодо «броників» з-за кордону, той же plate carrier із керамічними плитами обходився у приблизно 400 доларів. Ціна загального військового бронежилета, в якому вже є балістична броня та жорсткі бронеплити, стартувала від 500 доларів.

«Сьогодні вартість зросла не менш ніж на 30-40%, а іноді й на 50%. Якщо мовиться про plate carrier, то він складається з двох основних елементів – плити з броньованої сталі та самого чохла з матеріалів. Щодо бронеплит, то до війни кілограм металу коштував 4-5 євро, а тепер може сягати 12. На виробництво одного жилета з урахуванням залишків потрібно майже 8 кілограмів металу, тому ціна може суттєво збільшитися, як правило, через балістичні матеріали. Вартість тканин теж спершу суттєво зросла, та згодом трохи зменшилася, бо постачають їх з-за кордону. Наразі збільшилася на 10-15%, тоді як в окремих випадках сталь подорожчала на 300%», – каже Максим Плєхов.

І волонтери, і українські виробники запевняють, що таки дешевше купувати бронежилети в Україні, але на жодному складі виробники не мають у наявності десятків тисяч «броників». Якщо ж закуповувати в інших країнах, то постачальники віддають перевагу замовникам великих партій. Тому дрібні замовлення практично неможливо виконати. Починати масове виробництво, не маючи постійного замовлення, теж безглуздо. Максим Плєхов радить звертатися до українських підприємств, однак потрібно обов’язково проводити технічну експертизу.

Назар Розквас, який допомагає постачати військове спорядження з-за кордону, зауважує, що інколи ціна на нього досить висока або ж вартість доставки може становити половину від загальної вартості товару.

«Найдорожчий «броник», який я бачив, коштував близько 1000 євро. Також дистриб’ютори виробників пропонували 800 євро за комплект. Він, здається, був із поліетиленовою частиною, з антирикошетним покриттям, турецького або фінського виробництва. Середня вартість стандартного бронежилета була 500-600 євро. Тепер за такі гроші продають плитоноски, які коштували 300-400 євро», – каже чоловік.

Як перевіряють на міцність від куль

Виробництво бронежилетів – ліцензований вид діяльності. Кожен бронежилет, який виробляють комерційно, повинен мати відповідне маркування, передбачене ДСТУ 87822018, зауважує голова правління ЛОКу Максим Плєхов. Для ідентифікації вказують назву виробника, клас захисту, дату виробництва і номер партії. До війни у відкритому доступі був реєстр підприємств, які мають ліцензію на виробництво бронежилетів. Тепер, щоби дізнатися, чи справді цей товар постачали в конкретну точку, можна зателефонувати компанії-виробнику.

Крім того, кожен бронежилет повинен бути укомплектований з протоколом прострілу в сертифікованій лабораторії або сертифікатом, що підтверджує клас його захисту. Якщо ви купуєте бронежилети без відповідного пакета документів, то робите це на власний страх і ризик. Зі слів Максима Плєхова, перевірити бронежилет у польових умовах проблемно. Проблема й у тому, що бронежилет часто тестують не тими типами куль, які потрібні згідно з вимогами держстандарту.

«Коли хтось каже, що простріляв бронежилет автоматом Калашникова і він захист тримає, варто звернути увагу, яким саме автоматом стріляли – АК-74 чи АК-47, яким був тип кулі. Тому що куля 7Н6 передбачена 3-ім класом, а куля 7Н10 – уже 4-им. Потрібно тестувати тільки кулями 7Н10. Має значення і швидкість кулі: що вона більша, то вища у неї пробивна здатність. Стандартним заліковим вважається простріл 910+-15. Якщо швидкість була більша або менша, вистріл не зараховується», – пояснює Максим Плєхов.

При постачанні партії відбирають два-три бронежилети для відстрілювання. Лише після тестування приймають партію або не приймають. Волонтери кажуть, що бували партії, в яких кожен другий бронежилет не витримував захисту. Отож без професійного досвіду перевірити цей вид спорядження практично неможливо – потрібно консультуватися з фахівцями.

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.