Скульптура як вид мистецтва. Створення скульптурного образу

Мистецтво скульптури вибирає своїм об’єктом переважно людину, іноді – тварину (тоді виникає анімалістичний жанр) і значно рідше – натюрморт чи пейзаж. Виходячи з цього виділяють два основних роди скульптурного мистецтва.

Кругла скульптура – це тривимірний об’ємний витвір, що зумовлює необхідність дотримання реальних пропорцій зображуваного і містить такі різновиди: статую, групу статуй, бюст тощо. Кругла скульптура передбачає огляд з різних кутів зору.

Рельєф – рід скульптурного мистецтва, що розташовує об’ємне зображення (групи людей, пейзаж) на лінії, перпендикулярній до площини. У свою чергу, рельєф поділяють на барельєф – плескате зображення, що ледве виступає над площиною, та горельєф – скульптурне зображення, яке на половину свого об’єму знаходиться над поверхнею. Існує ще один варіант рельєфу, що зустрічається досить рідко, – так званий заглиблений рельєф, коли зображення залишається на рівні площини, а вирубуються тільки його зовнішні контури. Рельєфні зображення використовують при художньому оформленні стін будівель і постаментів пам’ятників.

За своїм змістом та функціями скульптура поділяється на монументальну – пам’ятники, статуї, рельєфи, що безпосередньо пов’язані з архітектурою і пейзажним середовищем; станкову, яка має камерний характер і представлена жанром портрета; декоративну, що виконує функцію художнього оформлення будівель, парків, вулиць, майданів міст.

Під час створення скульптурного образу необхідно враховувати матеріал і техніку виконання, освітлення, яке підкреслювало б пластичні якості скульптури, а також ритмічну композицію твору, що може бути статичною і динамічною. Отже, скульптору слід дотримуватися всіх цих моментів для досягнення художньої виразності та емоційної насиченості свого творіння.

Сприйняття скульптурного образу відбувається завдяки коловому огляду. Зміна ракурсів, позиції огляду відкривають в об’ємному зображенні різні його грані.

Скульптура – один з найдавніших видів мистецтва, що бере свій початок з глибини століть. Розвиток скульптурного мистецтва пов’язаний з культурами Стародавніх Єгипту, Ассирії та Вавилону. Митці цих держав володіли обома скульптурними родами і як матеріал в основному використовували вапняк, після чого скульптурне зображення розмальовували різнобарвними фарбами.

Всесвітньо відомі шедеври давньоєгипетської скульптури – статуя переписувача Каї і портрет цариці Нефертіті, а також рельєфні зображення скульптурного мистецтва Вавилону та Ассирії.

Надзвичайно важливий етап у розвитку скульптури – мистецтво Стародавньої Греції, яке і сьогодні вражає своїми блискучими взірцями. Головна мета давньогрецьких майстрів скульптури полягала в створенні образу прекрасної і гармонійної людини.

Саме тому митці Стародавньої Греції активно використовували у своїй творчій практиці основні жанри скульптурного портрета: побутовий, ню (оголений) та анімалістичний.

Скульптори Стародавньої Греції, серед яких передусім слід згадати імена Мірона, Поліклета, Фідія та Олександра, об’єктами своїх творів роблять як героїв міфів – статуї Афіни та Зевса (скульптор Фідій), Афродіти (Венери) Мілоської (скульптор Олександр), Ніни Самофра-кійської (скульптор невідомий), так і звичайних людей – статуя Дискобола (скульптор Мірон), «Дорифор» та «Діадумен» (скульптор Поліклет). Слід зазначити, що у давньогрецькому мистецтві існували як одиничні скульптури, так і скульптурні угруповання, серед яких найбільш відомою була скульптурна група, створена Атенодором, Полідором та Агесандром, що зображала -Лаокоона (жерця бога Аполлона) та двох його синів, які гинуть у боротьбі зі зміями (І ст. до н. е.). Страждання ніяк не спотворює обличчя Лаокоона, не порушує загальної гармонії образу і блискуче передає відчуття внутрішньої свободи героя.

Подальший розвиток мистецтва скульптури відсилає нас до культури Стародавнього Риму. Великої популярності тут набуває скульптурний портрет, створення якого було пов’язане з релігією римлян і надзвичайно розвиненим у них культом пращурів, яких увічнювали у скульптурних зображеннях. Поступово римські митці починають створювати скульптурні портрети, серед яких передусім зображуються видатні особистості (імператори, філософи, матрони), і намагаються добитися схожості з оригіналом.

В епоху середньовіччя скульптура активно взаємодіє з архітектурою, адже у багатьох країнах Європи готичні храми були прикрашені скульптурними зображеннями, що передавали напружене духовне життя. Цей принцип у подальшому буде цікаво використаний при спорудженні Собору Паризької Богоматері.

Надзвичайне піднесення мистецтва скульптури пов’язане з італійським Відродженням. Скульптурні твори Донателло (1386– 1466) – статуї пророка та полководця Гаттамелати – і особливо роботи Мікеланджело Буонарроті – «Вакх». «Давид», «П’єта» – є шедеврами світової скульптури.

Важливе місце у спадщині Мікеланджело посідає і поетична творчість. Вірші та сонети, що були написані ним, зайняли гідне місце поряд з шедеврами поезії доби Відродження. У поетичній формі митець розкрив велику таємницю мистецтва скульптури, що сприймається сьогодні як своєрідний заповіт нащадкам: «И высочайший гений не прибавит Единой мысли к тем, что мрамор сам Таит в избытке – и лишь это нам Рука, послушная рассудку, явит».

Творчість Мікеланджело – блискучий приклад синтезу архітектури, скульптури та живопису, яскравим взірцем якого була гробниця сім’ї Медічі. Кращі статуї гробниці – це скульптура Мойсея та фігури двох скутих рабів, один з яких розриває пута, а другий, не витримавши випробувань, вмирає. Проте навіть переможений герой в інтерпретації великого Мікеланджело сприймається як сильна і прекрасна особистість.

У творчості цього скульптора домінує мімесистичний підхід, який яскраво виявляється і у більш метафоричних роботах великого митця, зокрема у його скульптурних зображеннях «Ранок» і «Вечір». Ці твори Мікеланджело несуть глибинне смислове навантаження і символізують загальнофілософські поняття «смерті» та «народження».

Твори провідних митців італійського Відродження мали значний вплив на подальший розвиток мистецтва скульптури у країнах Східної Європи. Так, у XVI ст. в Україні набуває великої популярності скульптурний портрет, який був поширений у вигляді надгробних пам’ятників і тісно пов’язаний з епохою італійського Відродження. Наприклад, в Успенському соборі Києво-Печерської лаври було встановлено надгробок князя К. Острозького: князь у лицарському вбранні немовби відпочиває на ложі. Монумент спирається на трьох скульптурних левів із світлого мармуру. Подібними були надгробки Олександра-Вань-ка Лагодовського в Уневі, Катерини Рамултової у Дрогобичі та ін.

Бароко. Виникнення цього напряму пов’язано з XVI – XVII ст. Йому притаманне зовнішнє вираження людської пристрасті, що знайшло своє втілення у творчості ДЖ. БЕРНІНІ (1598–1680), зокрема в його відомих роботах – статуї «Давид» та фонтані «Чотирьох рік.». Працюючи над статуями фонтана, що символізували собою чотири ріки світу: Ганг (Азія), Ніл (Африка), Дунай (Європа) та Ріо дела Плата (Південна Америка), скульптор, безперечно, відштовхувався від скульптурних фігур Мікеланджело, що прикрашали гробницю Медічі. Проте це ніяк не зменшує значення творчості Д. Берніні, який багато зробив для розвитку мистецтва скульптури.

Класицизм у мистецтві скульптури набуває поширення у XVIII ст. Йому притаманні раціоналістичне начало, суворість і витриманість форм. Відомими представниками цього напряму були Ж. А. Гудон (1741– 1828) – автор статуї Вольтера і Е. Фальконе (1716–1791), який створив пам’ятник Петру І, так званого «Мідного вершника».

Однією з найяскравіших постатей скульптурного мистецтва XVIII ст. в Росії був М. Козловський (1753–1802) – автор відомих творів «Геркулес на коні», «Яків Долгорукий, який розриває царський наказ» і славнозвісної статуї, що прикрашає Великий каскад фонтанів у Петергофі – «Самсон, який роздирає пащу лева». Ці твори та роботи інших митців розвивали кращі традиції європейського класицизму.

Говорячи про скульптурне мистецтво XIX ст., не можна не згадати його цікаві вияви у російській та українській скульптурі того часу: пам ятники Кутузову та Барклаю-де-Толлі, виконані скульптором Б. Орловським (1796–1837); пам’ятник Рішельє в Одесі (скульптор І. Мартос і архітектор О. Мельников); пам’ятник Володимиру Святославичу (скульптори П. Клодт, О. Тон, В. Демут-Ма-линовський), пам ятник Богдану Хмельницькому у Києві (скульптор М. Мікешин); пам’ятники І. Котляревському та М. Гоголю у Полтаві (скульптор Л. Козен).

Розвиток скульптурного мистецтва останньої третини XIX ст. був пов’язаний з іменами К. Меньє (1831–1905), який створив багато цікавих робіт (найкращим вважається його твір «Антверпен») та О. Родена. Саме їм скульптура XIX ст. зобов’язана своїм розвитком і визнанням.

Роден розпочав принципово новий етап в історії скульптурного мистецтва, заперечуючи традиції академічної скульптури. Хронологічно його художні пошуки перетиналися з формуванням імпресіоністичного мистецтва, але фактично О. Родена можна вважати засновником експресіоністичної скульптури. З одного боку, це твердження пов’язане з особливостями світовідчуття і світосприйняття митця, його підвищеною зацікавленістю до аналізу «пограничних ситуацій», з іншого – зі специфікою його виражальних засобів: орієнтація на ескізність, динамічність форм, урахування освітлення («Бронзовий вік», «Іоанн Хреститель»).

В історії мистецтва XX ст. – період складний, суперечливий і водночас цікавий, пов’язаний з виникненням різних напрямів, які вийшли із стилю модерн. Усі ці моменти, безперечно, знаходять своє відображення у мистецтві скульптури, що постійно шукає нові форми, засоби та прийоми. Більш різноманітними стають матеріали: митці використовують не лише бронзу та мармур, а й майоліку, дерево, глину тощо.

Початок XX ст. пов’язаний зі становленням творчості українського митця Івана Кавалерідзе (1887–1978), талант якого розкрився як у мистецтві скульптури – пам’ятники княгині Ользі, Г. Сковороді, Т. Шевченку, Артему; погруддя Б. Хмельницького, О. Пушкіна, М. Гоголя, М. Мусоргського; кілька портретів Ф. Шаляпіна, так і у мистецтві кіно. На кінематографічні шедеври І. Кавалерідзе «Злива» та «Коліївщина» величезний вплив мала його скульптурна творчість.

Особливе місце у розвитку скульптури XX ст. займає доробок О. Архипенка. Феномен цього митця традиційно пов’язують з розвоєм українського авангарду 20-х років, проте слід чітко пам’ятати, що творчість О. Архипенка («Мати й дитина», «Карусель П’єро», «Статуеткам тощо) вийшла за межі суто національного, набувши рис загальнолюдського, що дає підстави стверджувати, що художня спадщина українського митця – це настільки явище національної культури, наскільки і світової.

У спадщині О. Архипенка можна простежити тяжіння до тематичної спрямованості, що зумовило виникнення циклу робіт, який можна назвати «архипівськими мадоннами» – «Мадонна», «Океанська мадонна» тощо.

У повоєнні роки в Україні відбувається процес розвитку монументальної скульптури, у зв’язку з чим слід згадати пам’ятники О. Пушкіну та М. Лисенку (скульптор О. Ковальов), Аесі Українці (скульптор Г. Кальченко), Ярославу Мудрому (скульптор І. Кавалерідзе) та Михайлу Грушевському (скульптор В. Чепелик) у Києві, а також монумент Слави у Львові, пам’ятники І. Франку у Львові, С. Корольову в Житомирі, С. А. Ковпаку на Сумщині, пам’ятники на честь підкорювачів космосу в Рівному, першим корабелам у Херсоні та багато інших.

Важливою подією у житті Києва було спорудження багатофігурної композиції з бронзи – «Радянським громадянам і військовополоненим солдатам та офіцерам, розстріляним німецькими фашистами у Бабиному Яру» (скульптори М. Лисенко, О. Вітрик, В. Сухенко).

Останнім часом в українському скульптурному мистецтві з’являються нові художники, які пов’язують свою творчість із станковою скульптурою (Є. Прокопов, А. Кущ та ін.).

У XX ст. провідні скульптори світу (Е. Бурдель, А. Майоль, Ш. Деспьо, Г. Голубкіна, С. Коненков, Е. Неізвєстний та ін.) дають узагальнене, символічне трактування скульптурних образів. Скульптура поглиблює психологічний зміст зображення, розширює можливості вираження у пластиці духовного життя епохи.

Література

1. Аристотель. Сочинения: В 4 т. – М., 1976.

2. Буало Никола. Искусство поэтическое. – М., 1967.

3. Волков И. Ф. Творческие методы и художественные системы. – М., 1989.

4. Еремеев А. Ф. Границы искусства. – М., 1987.

5. Идеология, мораль, искусство. – К., 1990.

6. Кучерюк . Ю. Социальные функции искусства // Эстетика. – К., 1991.

7. Історія світової культури. – К., 1994.

8. Мазепа В. И. Художественная реальность в составе культуры // Искусство: художественная реальность и утопия. – К., 1992.

9. Мінералов Ю. К. «Поезія є перетворення думки» (До поетики О. О. Потебні) // Філософська і соціологічна думка. – 1993. – № 3.

10. Панченко В. Г. Мистецтво в контексті культури. – К.,1998.

Скульптурки – символи міста Біла Церква

12 міні-скульптурок розміщені в центральній частині Білої Церкви і розповідають цікаві історії міста. Проєкт здобув перемогу у Громадському бюджеті Білої Церкви 2020 року і втілений у 2021 році. Автор проєкту – Юрій Колотницький, скульптор – Максим Василенко.

Який зв’язок Кінг-Конга та Білої Церкви? Чи була Біла Церква столицею? Український скаутинг зародився у Білій Церкві? Навіщо герой українських казок Микита Кожум’яка відвідував Білу Церкву разом зі Змієм? Та чому більш ніде в Україні немає таких скульптур?

12 міні-скульптурок розміщені в центральній частині Білої Церкви і розповідають цікаві історії міста. Проєкт здобув перемогу у Громадському бюджеті Білої Церкви 2020 року і втілений у 2021 році. Автор проєкту – Юрій Колотницький, скульптор – Максим Василенко.

Дізнайтеся більше про історію Білої Церкви, відвідавши кожну із цих неймовірних маленьких скульптур: