Полк “Азов”: основна інформація про загін, як вступити

Окремий загін спеціального призначення “Азов” (полк “Азов”) був створений 2014 року як добровольчий батальйон (до 17 вересня 2014 року). До 11 листопада 2014 року- полк патрульної міліції особливого призначення МВС України. Наразі – формування Національної гвардії України в складі Східного оперативно-територіального об’єднання. Базувався в м. Маріуполь (Донецька область), але тимчасово перебував у м. Бердянськ (Запорізька область).

На початку діяльності полк “Азов” складався з 300 осіб, більша частина яких раніше була членами організації “Патріот України”. Командиром полку є Андрій Білецький.

В Інтернеті бійців полку “Азов” та інших українських військових формувань в Донецькій області часто називали “чорними чоловічками” на противагу “зеленим чоловічкам” (таку назву ще 2014 року отримали військовослужбовці РФ). Таке прізвисько закріпилося завдяки чорній штурмовій формі. Звідси полк “Азов” також отримав свою першу назву – “Чорний Корпус”.

Полк “Азов”: історія створення

Андрій Білецький – командир полку “Азов” / Фото: commons.wikimedia.org

5 травня 2014 року в Бердянську (Запорізька область) був створений батальйон “Азов”. На підставі рішення Міністерства внутрішніх справ України він увійшов до складу патрульної міліції особливого призначення МВС.

17 вересня 2014 року батальйон “Азов” наказом міністра внутрішніх справ України реорганізували та розширили. Після чого формування стало полком міліції особливого призначення “Азов”.

11 листопада 2014 року полк “Азов” після наказу міністра внутрішніх справ України було переведено до складу Національної гвардії України.

Наразі полк “Азов” є окремим загоном спеціального призначення військової частини 3057 Національної гвардії України.

Структура полку “Азов”

• підрозділи моторизованих стрільців;
• підрозділ військової розвідки;
• танковий підрозділ;
• артилерійський підрозділ;
• інженерна служба;
• транспортний підрозділ;
• медичний підрозділ;
• снайперський підрозділ.

Бойові дії формування

Полк “Азов” брав участь у різних бойових діях на Сході України та в інших регіонах / Фото: Focus.ua

Полк “Азов” в складі МВС України брав активну участь у військових операціях на території проведення АТО (Антитерористична операція), ООС (Операція об’єднаних сил) та в інших регіонах країни.

Відразу після створення ще тоді батальйон міліції “Азов” проводив різноманітні тренування в м. Бердянськ (Запорізька область), а також патрулював територію поблизу м. Маріуполь.

7 травня 2014 року поблизу селища Мангуш автобус батальйону був обстріляний терористами з автоматичної зброї. Поранення отримав лише водій. Члени полку вбили одного з нападників та двох бойовиків взяли в полон. Одним з них виявився Ігор Хакімзянов, який називав себе “міністром оборони” так званої “ДНР”.

9 травня 2014 року військовослужбовцями з батальйону “Азов” разом з іншими формуваннями була визволена захоплена терористами будівля міського відділу міліції в Маріуполі.

12 травня 2014 року “Азов” затримав одного з ватажків терористів так званої “ДНР” Олександра Фоменко, який перебував в Маріуполі.

13 червня 2014 року ЗСУ, Національна гвардія України та військовослужбовці батальйону “Азов” звільнили місто Маріуполь від терористів так званої “ДНР”. Тоді 38 бойовиків було затримано, 17 поранено та 3 вбито.

30 червня 2014 року батальйон “Азов” затримав сотника проросійського Бердянського козацтва Ігоря Гуськова, який був пособником ватажка терористів так званої “ДНР” Ігоря Гіркіна.

6 липня 2014 року бійці батальйону “Азов” повністю контролювали узбережжя Азовського моря в Донецькій області.

12 липня 2014 року “азовці” затримали ще одного лідера терористів – цього разу Василя Черненка, який знаходився в м. Дружківка. Затриманого передали до СБУ, де були проведені слідчі дії.

15 липня 2014 року військовослужбовці з “Азову” затримали Олексія Пабушкова (позивний “Грек”), який був поплічником ватажка так званої “ДНР” в Маріуполі Андрія Борисова (прізвисько “Чечен”). Лідера терористів було передано до СБУ.

25 липня 2014 року бійці батальйону затримали терориста на прізвисько “Прапор”, який був зброярем у місцевому осередку терористичного угрупування так званої “ДНР”.

4 серпня 2014 року Збройні сили України разом з військовослужбовцями батальйону міліції “Азов” звільнили від російських найманців та терористів місто Мар’їнка.

10 серпня 2014 року батальйон “Азов” та ЗСУ розпочали операцію зі звільнення міста Іловайськ та ліквідації району, який був укріплений терористами.

18 серпня 2014 року частина батальйону “Донбас”, батальйон “Азов” та окрема рота батальйону “Дніпро” вели важкі бої біля Іловайська.

5 вересня 2014 року батальйон “Азов” та Збройні сили України стримали оборону Маріуполя, відбивши кілька атак НЗФ.

12 жовтня 2014 року бійці батальйону “Азов” та солдати ЗСУ знешкодили танк терористів, який обстрілював українські війська, а також бронемашину “Тигр”, яка входила до складу російських окупаційних військ.

Листопад 2014 року СБУ, Державна прикордонна служба України та керівництво вже тоді полку “Азов” затримали росіянина, який повинен був увійти до складу підрозділів та надати інформацію щодо діяльності та операцій “Азову”, це було завдання російських спецслужб.

12 грудня 2014 року полк “Азов” проводив бойові дії з терористами так званої “ДНР” та військами РФ в населених пунктах Гранітне, Павлопіль, Комінтернове.

10 лютого 2015 року окремий загін спеціального призначення “Азов” провів наступальну операцію та визволив з російської окупації п’ять населених пунктів на схід від Маріуполя (Бердянське, Широкине, Комінтернове, Лебединське, Павлопіль).

У квітні-травні 2016 року полк “Азов” брав участь у посиленні охорони громадського порядку в Одесі.

Серпень 2016 року частину полку “Азов” за ініціативи командувача Національної гвардії України відвели для охорони блокпостів у Запоріжжі.

Від осені 2016 до 24 лютого 2022 року (коли розпочалася повномасштабна війна Росії з Україною) полк “Азов” виконував різноманітні бойові завдання з протидесантної оборони на узбережжі Азовського моря.

Від початку вторгнення Росії до України полк “Азов” разом з ЗСУ виконує різноманітні завдання по охороні України від окупантів.

Полк “Азов”: емблеми та їхнє значення

Перша неофіційна емблема полку “Азов” – жовтий прапор, на якому зображено символ “Ідея Нації”

Спочатку у військового формування існувало лише кілька різних неофіційних символів, проте офіційної нарукавної нашивки не було. Коли бійці батальйону “Азов” відправлялися на Схід України, то використовували два прапори:

• жовтий прапор, на якому зображено символ “Ідея Нації” (саме його часто помилково сприймали як давньонімецький вольфсангель) та який раніше був символом організації “Патріот України” – накладені одна на одну літери з латинської мови “I” (“Ідея”) та “N” (“Нація”);
• перевернутий прапор України (смужка синього кольору внизу, а смужка жовтого кольору зверху).

Ще одна неофіційна емблема полку “Азов” – перевернутий прапор України (такий використовували в УНР)

У багатьох виникало запитання, чому бійці спочатку батальйону, а потім полку “Азов” використовували саме перевернутий прапор України. Командування військового формування пояснило, що саме такий варіант прапору використовувався в УНР. Звичний для нас вигляд український прапор прийняв за гетьмана Івана Скоропадського, який пояснив свої дії тим, що перевернув всю Україну.

Також варто зазначити, що “Азов” діє переважно в Приазов’ї, а тому бійці інтерпретують перевернутий прапор як “жовте сонце та синє море”.

Полк “Азов” має ще одну емблему, яка отримала широке розповсюдження в українській пресі. На ній також зображений символ “Ідея Нації”, розміщений на тлі “Чорного сонця” – езотеричного знаку, який часто використовують в європейському праворадикальному русі. Ця версія нашивки стала найбільш популярною і використовується найчастіше. Ця емблема була неофіційною нашивкою бійців неформального формування “Чорний Корпус” батальйону “Азов”.

Неформальна емблема “Чорного корпусу” полку “Азов” / Фото: commons.wikimedia.org

Добровольці, які відправилися до східних регіонів України 23 червня 2014 року, отримали нову нарукавну нашивку. На ній були зображені людські фігури зі зброєю в руках на фоні державного тризуба. Також на нашивці був напис “Чорний корпус”. Проте ця емблема також була неформальною. Її створили лише як данину пам’яті батальйону “Чорний Корпус”. Хоча деякі бійці ще й досі використовують її як додатковий шеврон.

В середині серпня 2014 року з’явилася ще одна нашивка, хоча вона і була помічена лише в одного бійця батальйону “Азов”. Фоном емблеми був перевернутий прапор України. На жовтій смузі зверху стояв напис “Азов”, а на синій смузі поміщався малий герб України. Під прапором знаходився напис “Україна”, а ще нижче – спецпідрозділ МВС.

Найбільш поширеною у полку “Азов” була емблема жовтого кольору, на якій зображувалася руна “Ідея Нації” на тлі “Чорного сонця”. Знизу була синя хвиля. Цю нашивку не вишивали на тканині, а впресовували в м’яку гуму.

Остаточна емблема полку “Азов” з руною “Ідея Нації” на фоні національних кольорів / Фото: commons.wikimedia.org

Остаточного вигляду емблема полку “Азов” набула 11 серпня 2015 року. На ній залишили лише руну “Ідея Нації”, яка розташовується під кутом. Вона є символом різкого і стрімкого руху вперед. Над руною знаходиться напис “Азов”. Емблема виконується в національних кольорах.

Як вступити до полку “Азов”?

Інформацію про те, як вступити до полку “Азов”, можна знайти за цим посиланням.

До полку “Азов” приймають як новобранців, так і військовослужбовців, які мають досвід ведення бойових дій.

Для вступу до полку “Азов” у мирний час потрібно було пройти наступні кроки:

1. Співбесіда.
2. Проходження психологічних тестів НГУ та ВЛК.
3. Відправлення до підрозділу для підписання контракту та проходження Базового Курсу Бойової Підготовки.
4. Проходження Базового Курсу Бойової Підготовки.

Читайте також:

Військове мистецтво українського козацтва: ракети, вогненні колеса і летючий вогонь

У світову скарбницю військової майстерності внесли свою вагому частку Остафій Дашкевич, котрий вперше дав у руки воїнам вогнепальну зброю; Самійло Кішка, що придумав і побудував “чайки”; Дмитро Вишневецький, який почав робити надзвичайно легкі й міцні “чайки” з волових шкур і першим здійснив “морський десант”; Іван Богун — він винайшов “кобзанку” і “вогненні колеса”; Богдан Хмельницький — батько мобільної артилерії, що поставив гармати на колеса.

11062801.jpg

Ми й зараз захоплюємося і дивуємося винахідливості козаків, їхньому умінню малими силами перемагати кількісно сильнішого ворога.

При зимовій обороні Умані під керівництвом Івана Богуна за його командою городяни збудували “кобзанку“. Вони до тих пір обливали земляний вал навкруг фортеці водою, поки він не вкрився товстим шаром льоду, і фортеця стала неприступною.

Сильний жах охопив армію Чернецького, як побачила “вогненні колеса“, воїни кричали: “Це божа кара!” і тікали світ за очі. Це “страхіття” теж винайшов Іван Богун. Звичайне колесо обмотували ганчір’ям, обливали смолою, підпалювали і пускали котитись із кріпосної стіни. З великого переляку армія Чернецького бігла
з-під Умані, не розбираючи дороги. Вони вважали, що то дійсно кара Божа падає на них за їхні гріхи.

За часів середньовіччя воювали, як правило, тільки вдень, козаки ж для успіху застосовували і нічну атаку.

Уміло використовували вони також звичаї турок і татар. Козаки знали, що під час намазу, тобто молитви, правовірний мусульманин, що б там не було, не мав права відволікатися, бо він спілкувався з Аллахом і знаходився під його охороною. Скориставшись цим, козаки у битві під Хотином перебили п’ять тисяч турків.

Козаки вперше у світі поставили артилерію на колеса. Сталося так, що під Корсунем, на Черкащині, їхні вози з артилерією застрягли у балці. Зненацька згори посунули жовніри. Тоді один з пушкарів запалив гніт і вистрелив прямо з воза, ядро упало в середину нападників — від несподіванки вони зупинились, а потім почали тікати. Гармати доправили, куди було треба, а Хмельницькому доповіли про цю пригоду. Він одразу збагнув, які переваги матиме пересувна артилерія. У своєму війську Богдан Хмельницький ввів кінну артилерію на 100 років раніше Західної Європи.

У другій половині XVI ст. гетьман Війська Запорозького Богдан Ружинський змушений був дати бій турецько-татарським загарбникам. Чужоземці оточили табір січовиків. Козаки відбивались. Турки атакували раз по раз — марно. Але козацтво усвідомлювало, що сили надто нерівні, і це змусило їх піти на військову хитрість. Один з вояків запропонував використати “летючий вогонь”.

Звісна річ, це були не сучасні ракети, а паперово-берестяні, дерев’яно-олив’яні пристрої. Гільза складалася з п’яти–шести мішечків пороху. Нею вистрілювали зі спеціальної установки, що нагадувала великий нерухомий лук із подовженим хоботом, і “ракета” долала досить велику відстань — 150-200, а то й більше метрів.

Багато козаків зголосилося власноруч “запускати вогняних зміїв” у тилу ворога і близько від наметів турецького командування. Робилося це просто: гільза настромлялася на вістря списа, порох підпалювався і спис кидався якомога далі в бік противника. Уже перших кілька залпів “ракет” нагнали такого жаху на ворогів, що тим годі було й думати про опір. До того ж “ракети” вибухали стільки разів, скільки було в них мішечків пороху. “Пекельна зброя” зробила свою справу: завойовники втекли світ за очі.

Так менша за кількістю ватага січовиків перемогла могутнього ворога.
До речі, у 1628 році молодий Богдан Хмельницький оволодів фортецею Варна теж завдяки козацьким “ракетам”. Отже первісний вид ракетної зброї козаки використали майже на два століття раніш за європейців.

Торпеди теж винайшли козаки. Колоду видовблювали з двох боків (одна заглибина для заряду, інша для пороху) і підпалювали порох. По воді колода пливла із шипінням і димом прямо на турецьку галеру, а стикнувшись із нею, вибухала, пробивала дірку у борту і всередині спалахувала пожежа. Турецькі моряки волали “шайтан” і кидалися у воду. Звичайно, це не сучасна торпеда, але початок зроблено козаками!

Що стосується флоту, то козаки ніколи не будували галер, вони їх топили і палили. В часи Запоріжжя Великий Луг був укритий пралісом. Із тої деревини козаки будували великі однощоглові веслові човни. На подив професійних мореплавців вони перетинали Чорне море, з’являлись в Малій Азії, козаки руйнували ворожі міста, визволяли бранців і повертались додому, на Січ.

Ці вузькі, довгі, легкі в русі човни називалися “чайки”, мабуть тому, що були обшиті просмоленими снопиками очерету і зовні нагадували птахів, котрі, склавши крила, погойдувалися на хвилях. Порожнистий очерет додавав човнам плавучості. Свіжий вітер підганяв кількасот козацьких “чайок”, і вони швидко пливли Чорним морем, попереду човен отамана з невеликим хрестом на щоглі.

При потребі можна було щоглу покласти, а вітрило згорнути уздовж човна. Тоді за роботу бралися веслувальники. Так описав “чайки” Іван Гребінка.

До речі, винайшов і першим побудував “чайки” наш земляк — гетьман із Канева Самійло Кішка, ще до свого полону. Він мріяв про справжній козацький флот, який би вільно плавав Чорним морем. Про це знали навіть турки, тому й кепкували, приковуючи його до галери: “Ти ж хотів ходити морем, тепер насолоджуйся!” Та у нього вистачило розуму й хоробрості, щоб звільнитись і повернутися до рідного Канева.

Військові човни запорожців були великими — 20 м завдовжки і 4 завширшки. Вони вміщували 50–70 озброєних козаків, кожен мав дві рушниці, запас куль і пороху, шаблю. На борт брали 5 гармат, гаківниці, запас питної води і харчів.

Ці човни були призначені винятково для бойових дій, їх виготовляли у так званій військовій скарбниці досвідчені майстри конвеєром — кожен виробляв свою деталь і передавав на зборку. Матеріал — дубова дошка й розпилений уздовж стовбур. Це були не річкові, а саме морські човни, пристосовані, щоб долати шторми й негоду.

Попри великий розмір “чайки” відзначалися надзвичайною маневреністю, ходили і на веслах (15–20 пар), і під вітрилами. Відсутність надбудови робила їх настільки легкими, що в разі потреби команда на руках переносила човен куди завгодно.

“Чайка” мала ще одну перевагу над морським кораблем — коли виникала потреба хутко змінити напрям руху, вона не розверталась. Гребці просто пересідали на лавах і вже за секунду гребли у зворотному напрямку. Корма і ніс у “чайки” були однаково гострі.

Підводний човен теж винайшли козаки. Зовні його корпус обшивали шкірою, накривали герметичною палубою і завдяки додатковій вазі занурювали під воду. На палубі вертикально ставили шахту, в середині якої перебував козак. Він оглядав горизонт і вів човен. Шахта водночас служила і для проникнення повітря всередину човна. Під водою човни рухалися за допомогою весел, герметичність бортів у місцях отворів для весел забезпечували шкіряні манжети. Такі дані наводить письменник Віктор Савченко у статті “Чи мали козаки Чорноморський флот?”

Інший автор пише, що підводним козаки робили човен так: перекидали його і з боків мотузками прив’язували каміння, щоб занурився під воду. Тоді пірнали під човен і пливли за течією. У потрібному місці вони перерізали мотузки, каміння падало, човни виринали на поверхню, козаки вискакували з-під них і зненацька вривалися у фортецю. Несподіваність забезпечувала перемогу. Так було взято Азов.

На початку російсько-турецької війни 1787–1791 рр. Олександр Суворов залучає до бойових дій козацькі “чайки”. Чорноморська веслова флотилія нараховувала від 120 до 500 “чайок”. Спершу її очолював отаман Вірного козацтва полковник Сидір Білий, а після його загибелі — полковник Антон Головатий, який допоміг Суворову здобути Очаків, Ізмаїл, Аккерман та інші міста, за що той особисто відзначив “полковника і кавалера Головатого”. Суворов зробив усе, щоб перетворити Хаджибей на портове місто Одесу, а 12 козацьких “чайок” стали основою одеської флотилії.

Турецький історик Нейлі писав, що “ці сіромахи завдяки своїй хоробрості та вправності в морських боях не мають собі рівних в усьому світі”.

Ми й досі дивуємося, захоплюємося і шануємо вправність, винахідливість, мужність козаків, їх уміння знаходити вихід із, здавалося б, безвихідних ситуацій, битися як леви і перемагати ворога, що значно переважав їх чисельністю.

Збираючись у похід, козаки закликали: “Хто хоче за хрестиянську віру бути посаженим на кіл, хто хоче бути колесованим, хто хоче перетерпіти всякі муки, хто не боїться смерті, — приставай до нас! Не треба смерті боятися: від неї не вбережешся. Така козацька доля!”

Захищаючи прабатьківську землю, козаки виробили, винайшли незвичну військову організацію, систему керування нею. Козацькі засоби ведення битв на морі і на суші, наступальний характер дій збагатили скарбницю світового військового мистецтва.

Козацька епоха надзвичайно багата подіями і героями. Нас тішить думка, що у світову скарбницю військової майстерності внесли свою вагому частку Остафій Дашкевич, котрий вперше дав у руки воїнам вогнепальну зброю; Самійло Кішка, що придумав і побудував “чайки”; Дмитро Вишневецький, який почав робити надзвичайно легкі й міцні “чайки” з волових шкур і першим здійснив “морський десант”; Іван Богун — він винайшов “кобзанку” і “вогненні колеса”; Богдан Хмельницький — батько мобільної артилерії, що поставив гармати на колеса.

На превеликий жаль, історія не зберегла імен багатьох інших розумників — умільців, їх поглинув час. Але слава про ті винаходи і відкриття пережила століття, вони живуть в нашій пам’яті, ми навіть використовуємо деякі з них.

Козаки були дійсно яскравими особистостями. Віра в Бога, любов до свободи і рідної землі, вірність законам козацького побратимства, високі поняття честі і гідності — ось що визначало їхнє життя.