Секс і місто: 5 деталей нового сезону

До прем’єри спін-оффу залишилося ще кілька тижнів, але дещо ми вже встигли розгледіти у трейлері 10-серійного серіалу, який вийде під назвою “І просто так” (And Just Like That).

Перше враження від тизеру – не розчаровує. Цього року мережа HBO Max зробила успішний перезапуск “Друзів”, а тому ми налаштовані оптимістично й з приводу відродження “Сексу і міста”.

Протягом останнього року чимало ньюйорківців, прогулюючись Мангеттеном, мали нагоду підгледіти зйомки “І просто так”. Вони ділилися знімками в Instagram акаунті DeuxMoi, куди викладають фото випадково побачених селебретіз, і створювали напружене очікування.

Синтія Ніксон (ліворуч) знову зіграє Міранду

Ми знову побачимо Синтію Ніксон у ролі Міранди Гоббс, Крістін Девіс у ролі Шарлотти Йорк і Сару Джессіку Паркер у ролі Керрі Бредшоу, журналістки, яка веде гламурний спосіб життя на Мангеттені і раз на тиждень пише колонку про стосунки і секс. Кар’єра буває й такою.

Події нового серіалу відбуваються через 20 років після першого сезону й розповідають про новий розділ у житті героїнь. Їм тепер 50 років і вони знов досліджують життя й насолоджуються дружбою.

Прем’єра “І просто так” відбудеться цього місяця – через 17 років після фіналу серіалу “Секс і місто” й через 13 років після виходу повнометражного фільму “Секс у великому місті” 2008 року. (2010 року також вийшов його сиквел “Секс у великому місті 2”, але про нього ні слова.)

Творці спін-оффу не видають багато подробиць, але ось п’ять речей, які ми помітили у трейлері.

1. Їх тепер троє, а не четверо

Шарлотта тримає сукню Oscar de la Renta, знак, що серіал не втратив свого шику

Реклама у цю пору року вміє вибивати у глядача сльозу. Однак у перші 12 секунд трейлеру ми ридаємо не від розчулення, а від суму, коли чуємо слова адміністратора “Вечірка на трьох, Керрі?”

Так, їх тепер троє, а не четверо. “Саманта” Кім Кеттролл відмовилася від участі у серіалі через тривалу ворожнечу з Сарою Джесікою Паркер.

Справедливості заради, дух Саманти відчутно у серіалі. А як інакше? Чи могли творці шоу просто проігнорувати той факт, що легендарна четвірка втратила одну зі своїх компаньйонок.

Це як возз’єднання Spice Girls. Усі чудово провели час, але вас не полишає думка, що з Вікторією було б іще краще.

2. Керрі веде подкаст

Ну хто б сумнівався! Подкастам з зірками, схоже, давно вже потрібна політика “не більше одного у приміщенні”, адже останнім часом вони з’являються як гриби після дощу.

І отже, Керрі тепер також у гігантських навушниках міркує про своє життя у мікрофон.

“Що довше я живу, то більше упевнена, якщо поруч з вами справжні друзі, ви зможете усе”, – видає вона.

“Ми не знаємо, що буде завтра, ми всі на різних етапах життя”, – веде вона далі.

Пізніше у трейлері вона обговорює секс і стосунки з гостями свого подкасту, але розказати, про що саме вони балакають, ми не можемо – BBC читають діти.

Втім, вже зрозуміло, що серіал буде не менш відвертим, ніж його перші частини, та хіба ми дивилися б його, якби було інакше?

3. Керрі, Міранда і Шарлотта все ще заміжні (здається)

Як можна зрозуміти з тизеру, всі три жінки – все ще у шлюбі зі своїми партнерами.

Приблизно половина шлюбів у США закінчуються розлученням, і отже, якщо вірити статистиці, принаймні одна з пар серіалу мала б розійтися. Гаразд, залишимо це питання команді BBC Reality Check.

Роль Гаррі, чоловіка Шарлотти, знову зіграє Еван Гендлер, а Девід Ейгенберг повертається у ролі партнера Міранди Стіва Брейді.

4. Містер Біг на місці

Втім, особливу увагу в трейлері отримує містер Біг (Кріс Нот), якого спочатку ми бачимо на велотренажері, а потім він цілує Керрі зі словами: “Пам’ятаю, як ти тримала светри в духовці”.

Схоже, він натякає, що в молодості в її квартирі було обмаль місця. А може Керрі їх просто нагрівала перед тим як вдягнути? У будь-якому разі, будь ласка, не намагайтеся зробити це вдома.

У трейлері мигцем з’являється Віллі Гарсон, який зіграв роль найкращого друга Керрі Стенфорда. Актор помер від раку у вересні у віці 57 років.

5. І нові обличчя

Сіма (Саріта Чоудхурі) обідає з Керрі у ресторані

У спін-оффі серіалу з’являться нові акторки – Сара Рамірес, Саріта Чоудхурі, Ніколь Арі Паркер і Карен Піттман.

Деякі з нових персонажів символізують зміни, які відбулися у культурі побачень і романтичних стосунків за останні роки.

Коли 2004 року “Секс і місто” завершився, починалася доба додатків для знайомств.

Коли Керрі запитує у героїні Чоудхурі Сіми Патель, скільки програм для знайомств вона використовує, жінка відповідає: “Я просто чекаю, коли нарешті створять сайт під назвою “Ось чоловік, якого ти шукаєш”.

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram або Viber!

Ніколь Кідман: 20 найкращих фільмів на вечір

Ніколь Кідман – велика, багатопланова, красива і незламна актриса Ніколь Кідман – справжня ікона кінематографа. За свою кар’єру, що охоплює понад сорок років, вона зіграла неймовірну кількість різнопланових ролей, завжди переконливо і блискуче.

Ніколь Кідман народилася на Гаваях в 1967 році, живе в Австралії й присвятила своє життя акторській майстерності та благодійності, а у 2022 році була включена до списку 50 найбільших актрис усіх часів. Пропонуємо Вам найкраще кіно з великої фільмографії Ніколь Кідман, найяскравішої зірки свого покоління.

• 1 Аквамен (Aquaman 2018)
• 2 Варяг (The Northman 2022)
• 3 У ролі Рікардо (Being the Ricardos 2021) – Ніколь Кідман
• 4 Стерта особистість (Boy Erased 2018)
• 5 Час відплати (Destroyer 2018)
• 6 Скандал (Bombshell 2019) – Ніколь Кідман
• 7 Вбивство священного оленя (The Killing of a Sacred Deer 2017)
• 8 Фатальна спокуса (The Beguiled 2017)
• 9 Лев (Lion 2016) – Ніколь Кідман
• 10 Королева пустелі (Queen of the Desert 2014)
• 11 Принцеса Монако (Grace of Monaco 2014)
• 12 Перш ніж я засну (Before I Go to Sleep 2013) – Ніколь Кідман
• 13 Порочні ігри (Stoker 2012)
• 14 Відплата (Edge of Darkness 2013)
• 15 Газетник (The Paperboy 2012) – Ніколь Кідман
• 16 Хемінгуей та Геллхорн (Hemingway & Gellhorn 2012)
• 17 Прикинься моєю дружиною (Just Go with It 2011)
• 18 Що приховуєт брехня (Trespass 2011) – Ніколь Кідман
• 19 Кроляча нора (Rabbit Hole 2010)
• 20 Австралія (Australia 2008)

Аквамен (Aquaman 2018)

Аквамен – раніше мало згадуваний персонаж коміксів DC, син колишньої королеви Атлантиди Атланни та її рятівника, простого наглядача маяка Томаса Каррі. Жінка повертається додому, залишаючи батькові сина Артура, хлопчика з незвичайними здібностями та вмінням спілкуватися з морськими мешканцями.

Так починаються пригоди Аквамена у світі давніх сил, химерної цивілізації атлантів і вчених, здатних цей світ знищити. А Ніколь Кідман зіграла в обох фільмах матір головного героя, Атланну. Другий фільм виходить у грудні 2023 року.

Варяг (The Northman 2022)

Дуже потужне історичне полотно Роберта Еггерса, події якого розгортаються за часів домінування вікінгів у Північній Європі, приблизно 900 року нашої ери. І знову Ніколь Кідман грає величну королеву, матір головного героя Амлета.

Сюжет базується на стародавніх скандинавських легендах, в які вплетені фантазії режисера та ірландського сценариста Сьона. Конунга Аурванділа на очах його дружини Геруди та юного сина Амлета вбиває його підступний брат Фьольнір. Амлет рятується втечею, і тепер його доля – помста вбивці батька.

У ролі Рікардо (Being the Ricardos 2021) – Ніколь Кідман

В історико-біографічній драмі Соркіна Ніколь Кідман та Хав’єр Бардем грають ролі акторів знаменитого серіалу Америки 50-х «Я люблю Люсі». Події охоплюють тиждень, за який між двома творчими людьми розгортається серйозна криза.

Люсіль Болл, яка грала провідну роль у цьому популярному шоу, була і його творцем. Десі Арнас, виконавець головної чоловічої ролі – чоловік Люсіль. Вони переживають події, які ставлять під питання їхнє майбутнє, кар’єру і навіть шлюб.

Стерта особистість (Boy Erased 2018)

Ніколь Кідман і Рассел Кроу зображують баптистське сімейство Імонсів, у якому підростає хлопець, на ім’я Джаред, прототипом якого став реальний Герард Конлі, нині письменник та громадський активіст.

Одного разу батьки, стривожені психологічним станом і нахилами сина, відправляють їх у християнський табір конверсійної терапії, де дітей застосовують псевдонаукової практики, ламаючи психіку і буквально стираючи минулу особистість. Джаред чесно намагається бути добрим сином і виконувати все, що від нього вимагають дорослі, але його депресія лише поглиблюється.

Час відплати (Destroyer 2018)

Кримінальна драма від незалежної режисерки Карін Кусами, відомої своїми жорсткими фільмами із жіночими персонажами у центрі сюжету. Ніколь Кідман, яка зображує детектива поліції Ерін Белл, важко впізнати у гримі.

Ще на початку свого професійного шляху Еріна була впроваджена в банду, працюючи під прикриттям, але закохалася у свого партнера, що призвело до важких наслідків. І ось тепер, через 17 років, у її життя вривається лідер тієї банди, який прагне відплати, але на нього чекають дивні відкриття про минуле.

Скандал (Bombshell 2019) – Ніколь Кідман

Багато хто чув про хвилю сексуальних скандалів, що прокотилися у 2000-х роках Америкою. «Під роздачу» потрапило чимало впливових людей, яким довелося відповідати за всією суворістю закону, попри становище чи банківський рахунок.

Одним із таких людей був Роджер Айлз, директор скандально відомого своїми фейками телеканалу Fox News. Його крах і падіння були спровоковані трьома жінками, з якими він колись погано обійшовся. Саме про них та про цю гучну справу розповідає фільм «Скандал», у якому Ніколь Кідман грає одну з головних героїнь, Гретхен Карлсон, колишню «Міс Америку».

Вбивство священного оленя (The Killing of a Sacred Deer 2017)

Вражаючий психологічний фільм жахів, у якому Ніколь Кідман та Колін Фаррел грають подружню пару Анну та Стівена Мерфі, батьків двох дітей – дівчинки-підлітка Кім та малюка Боба.

Стівен одного разу приводить до будинку 16-річного Мартіна, сина давнього пацієнта, який помер на столі Стівена. Мартін намагається змусити хірурга, якого звинувачує у смерті батька, зайняти його місце і жити з його матір’ю, а коли це не виходить, у сім’ї Стівена починаються дивні та моторошні проблеми.

Фатальна спокуса (The Beguiled 2017)

В одному з Південно-Атлантичних штатів під час бурхливої Громадянської війни в глухому лісі захований від зовнішнього світу закритий пансіон для дівчат, яким керує сувора Марта Фарнсворт (Ніколь Кідман). До 1864 під опікою Марти залишилося лише п’ять учениць і одна вчителька.

І ось одного разу Емі, одна з вихованок, знайшла в лісі пораненого солдата, якого не змогла кинути напризволяще і притягла в пансіонат, де поява симпатичного молодого чоловіка стає надзвичайно руйнівною подією.

Лев (Lion 2016) – Ніколь Кідман

Зворушливий міжнародний фільм про довге повернення додому. І знову Ніколь Кідман втілює материнський образ, граючи Сьюзен Брайєрлі, прийомну матір головного героя. Фільм заснований на автобіографічній книзі «Довга дорога додому» австралійця з індійським корінням Сару Брайєрлі.

Дія починається 1986 року в Індії. Сару, 5-річний хлопчик із глибинки, засинає в поїзді й приходить до тями один у чужому місті. Сару не пам’ятає назву свого села і навіть своє прізвище. Після поневірянь він потрапляє до прийомної родини австралійців Брайєрлі, які оточують його теплом. І лише за 20 років Сару твердо вирішує знайти свою батьківщину і, можливо, справжніх батьків.

Королева пустелі (Queen of the Desert 2014)

Епічний фільм німецького режисера та сценариста Вернера Херцога заснований на біографії знаменитої британської дослідниці та мандрівниці Гертруди Белл, образ якої втілила на екрані Ніколь Кідман.

Шалена Гертруда в юності відчайдушно сумувала серед балів і світських прийомів. У пошуках сенсу життя вона поїхала в Тегеран, де її родич служив у посольстві, перейнялася культурою Сходу і закохалася в «невідповідну партію», на думку її рідні.

Принцеса Монако (Grace of Monaco 2014)

Ще одна біографія дивовижної жінки, що залишила свій слід в історії, що ожила на екрані завдяки старанням Ніколь Кідман. Французький фільм, який відкрив Каннський фестиваль 2014 року, був буквально розтоптаний кінокритиками, але припав до душі глядачам.

Грейс Келлі була зіркою Голлівуду, але любов штовхнула її на вчинок, що змінив життя – вона вийшла заміж за правителя Монако, князя Реньє III (його зіграв актор Тім Рот), ставши принцесою країни, у якої Франція загрожує відібрати незалежність. І незабаром їй доводиться зробити вибір між інтересами держави та чоловіка, який покладається на неї, та улюбленою роботою.

Перш ніж я засну (Before I Go to Sleep 2013) – Ніколь Кідман

Відмінна ідея, прекрасний акторський склад, що включає Ніколь Кідман, Марка Стронга, Коліна Ферта та інших, не врятували цей психологічний детектив від провалу в прокаті через досить незграбну реалізацію проєкту британським режисером Роуеном Жоффе.

Крістін (Кідман) щоранку прокидається, нічого не пам’ятаючи про себе. Дбайливий і терплячий чоловік Бен (Колін Ферт) розповідає їй про те, як вони познайомилися, одружилися, як вона втратила пам’ять в автомобільній аварії.

Порочні ігри (Stoker 2012)

Наскрізь символічний психологічний трилер південнокорейського режисера Пака Чхан-ука, в якому Ніколь Кідман вкотре виступає в образі матері, Евелін Стокер, яка нещодавно втратила чоловіка Річарда і доньку-підлітка, що виховує Індію.

І мати і дочка живуть у величезному багатому будинку зі слугами. Евелін трохи неврівноважена, а Індія захоплюється танцями. І ось одного разу до них приїжджає загадковий і привабливий чоловік, який представляється братом Річарда, Чарлі, про якого той жодного разу не згадував.

Відплата (Edge of Darkness 2013)

Сильна антивоєнна драма, фільм, у якому Колін Ферт грає роль літнього британського офіцера Еріка Ломакса, який побував у японському полоні під час Другої світової війни. Рабство і поневіряння залишили в його психіці важкі травми. Завдяки своїй дружині Патріції (Ніколь Кідман) Ерік знаходить у собі сили жити далі.

Але одного разу Ерік дізнається, що японський офіцер Нагасе, який пробував його, живий, і вирушає до місця своїх мук, щоб за будь-яку ціну помститися жорстокому кату. Ця поїздка обернеться для нього найдивовижнішими відкриттями.

Газетник (The Paperboy 2012) – Ніколь Кідман

Ця екранізація однойменної книги Піта Декстера була досить негативно прийнята критиками, які похвалили в ній лише гру Ніколь Кідман. Дехто навіть стверджував, що це найкраща роль актриси.

Дія відбувається у 60-х. Засуджений за вбивство шерифа Хілларі Ван Уеттер (його зіграв Джон Кьюсак) стверджує, що він невинний. Журналіст Уорд Дженсен (Меттью Мак Конахі) повертається до рідного містечка, щоб розслідувати цю справу та знайти справжнього злочинця. Йому допомагає Шарлотта Блесс (Ніколь Кідман), яка полягає у листуванні з Хілларі, який підкорив її серце.

Хемінгуей та Геллхорн (Hemingway & Gellhorn 2012)

Ніколь Кідман знову виступає в образі відомої історії сильної жінки. На цей раз її персонаж – Марта Геллхорн, дружина знаменитого Хемінгуея, якого зіграв британець Клайв Оуен.

Марта – найвідоміший військовий репортер, абсолютно безстрашна жінка. Хемінгуей – знаменитий письменник і серцеїд, який залишив у себе шлейф розбитих сердець. У 1936 році вони знайомляться в непримітному барі Флориди і незабаром стають подружжям. А через 5 років Марта подає на розлучення, приголомшивши письменника і надихнувши його створення роману «По кому дзвонить».

Прикинься моєю дружиною (Just Go with It 2011)

Яскравий та смішний фільм, на думку глядачів, один із найкращих фільмів цього жанру 2010-х років із трьома номінаціями (сміх у залі) на «Золоту малину», включаючи «ягідку» і для Ніколь Кідман.

Денні Маккобі (роль Адама Сендлера), переживши розставання з нареченою, виробив відмінну схему спокуси жінок, розповідаючи сльозливі історії про дружину-тирана і своїх нещасних дітлахів. Але одного дня він реально закохується в об’єкт свого полювання і, щоб зберегти обличчя, просить подругу та колегу Кетрін (Дженніфер Еністон) зіграти його дружину.

Що приховуєт брехня (Trespass 2011) – Ніколь Кідман

Остання повнометражна робота знаменитого Джоела Шумахера – гострий, тривожний трилер про домашнє вторгнення, фільм за участю Ніколаса Кейджа та Ніколь Кідман.

Будинок подружжя Міллерів наповнений світлом та турботою. Ювелір Кайл їде додому на вечерю, яку з любов’ю готує дружина Сара, а дочка Ейвері дметься у своїй кімнаті, бо її не відпустили на вечірку до друзів.

Кроляча нора (Rabbit Hole 2010)

Неймовірна історія прийняття та прощення заради того, щоб жити далі. Американський драматург Девід Ліндсі-Абайр, автор п’єси, що лежить в основі фільму і написав сценарій, не боїться порушити по-справжньому болючу тему втрати дитини.

Ніколь Кідман і Аарон Екхарт зображують подружжя Корбетт, Ребекку і Говарда, що втратили 4-річного сина Денні, який вибіг на дорогу, в автомобільній аварії. Намагаючись зменшити скорботу, Корбетти відвідують групову терапію, спілкуються з людьми, шукають себе. Але все марно, поки Бекка не зустрічається з винуватцем аварії, юним Джейсоном, який змінює для скорботних батьків все.

Австралія (Australia 2008)

Дія розгортається 1939 року десь в австралійській глибинці. Англійська аристократка Сара Ешлі (Кідман) після смерті чоловіка успадковує велику ферму рогатої худоби в Австралії. Вона береться керувати ранчо самостійно, але на її власність зазіхає Карні, місцевий монополіст з виробництва яловичини, заручившись підтримкою керуючого фермою Сари Ніла Флетчера.

Коротка і зрозуміла історія міста Нікополь: все, що варто знати

Історія не пробачить, Ваші діти не будуть Вас поважати: не будуть пишатись своїм життям у місті, в якому народились. Нікопольцям є чим пишатись але все під загрозою!

Той, хто не знає власної історії – не вартий майбутнього, нагадує NikopolToday. Дізнайся коротку історію свого міста – Нікополь. Тому що корупція наступає на Нікополь, врятуй історію

Коротка Історія твого міста – Нікополь

Нікополь – унікальне місто, не тільки для України але і для всієї Європи. Міста, які ведуть своє існування у Європі від заснування фортець, у нашому випадку – козацька січ, – можна перелічити на пальцях!

Туристи могли б натовпами ширяти по місту, в шоці від розмірів найбільшого рукотворного прісноводного моря у Європі та стародавньої історії міста, але корупція та політичне невігластво керманичів міста ставлять все під загрозу.

Античні часи

Під час археологічних досліджень, проведених на території сучасного Нікополя в період з 1929 по 2000 роки, були знайдені залишки поселень і поховань відносяться до епохи неоліту (IV тисячоліття до н. е.), бронзового століття (III – початок I тисячоліття до н. е.), скіфської (V – VII ст. до н. е.) та сарматської (II століття до н. е.) культур.

Перші поселення на території сьогоднішнього Нікополя виникли ще в II тисячолітті до нашої ери, коли тут мешкали стародавні племена кіммерійців. Але в VII столітті до н.е. вони були вигнані в Малу Азію скіфами, що прийшли зі сходу, – кочовими іраномовними племенами під вплив яких потрапили землі лісостепової зони Лівобережної і Правобережної України.

Тут вони утворили ранньо-класову державу і досягли значної військової та економічної потужності, підтримували активні зв’язки з античними містами Північного Причорномор’я, здійснювали військові походи на сусідні й віддалені землі.

Розвиток скіфської держави досяг свого апогею в середині IV століття до н. е. Однак після появи сарматів на заході від Дніпра, держава почала поступово занепадати. Згодом, протягом тривалого часу, аж до XIII століття нашої ери, цими територіями опановували різні кочові народи – готи, гуни, авари, булгари, хозари, угри, печеніги, половці, ногайці.

У другій половині I тисячоліття нашої ери через ці місця проходив знаменитий шлях з варяг у греки, що з’єднував країни Північної Європи і Київську Русь з Візантійською імперією. Тут був перетин грецького шляху та Соляного шляху з Криму.

Перша згадка про місто Нікополь

У XIII столітті шляхом поступового об’єднання литовські князі всіх західно-руських земель в єдину державу – Велике Князівство Литовське, територія сучасного Нікополя виявилася на самій околиці європейської цивілізації і більше під контроль кочівників не потрапляла.

Але через безпосередню близькысть до Криму постійно страждала від татарських набігів. У XV – XVII століттях в ці краї починають заселятися вихідці з внутрішніх руських областей Речі Посполитої.

Перша згадка про Нікополі датується 1594-м роком по записах в щоденнику австрійського дипломата, військового діяча і мандрівника, Еріха Лясоти, – посла імператора Священної Римської імперії Рудольфа II.

У той час посилення феодально-кріпосницького гніту призвело до втечі селян і городян в незаселені степові райони середнього плину Дніпра, за пороги, де була відсутня експлуатація, й лежали неосвоєними величезні площі родючих земель.

Прагнення до самозахисту від набігів татар призвело до виникнення козацьких фортець, які отримали назву січей. Одна з них, що розташовувалася тоді на території нинішнього міста, називалася Микитинською.

Так, наші політики, “слуги народу”, обранці нікопольців, що засідають в міськвиконкомі, піклуються про нашу історію – столицю козацьких січей / фото Інформатор

Микитин Ріг і Микитинська Січ

Микитинська Січ утворилася в 1638 році й розташовувалася на Микитиному Рігу. Так називався мис на правому березі Дніпра, неподалік від нині затопленого Каховським водосховищем Стукалова (Орловського) острова. Свою назву Микитинська Січ очевидно отримала від самого Микитиного Рогу.

На жаль, історія не дає достовірних фактів походження власне назви Микитин Ріг. За однією з легенд мис назвали в честь того, хто оселився тут в якосты підприємливого українця Микити, який брав походи проти бусурман, з якими Україна здавна вела війни.

Микитин Перевіз на мапі Запорізької Сечі, або Микитин Ріг і Микитинської Січі писали український літописець Самовидець, польський хроніст Дзевовіч і відомий французький інженер і військовий картограф Гійом Левассер де Боплан.

Саме він вказує на повторне відновлення польським урядом в 1638 році фортеці Кодак і саме цей рік вважає підставою Микитинської Січі. Свого часу про урочище Микитине свідчать відомі історики України Олександр Ригельман, Бантиш Каменський і Микола Маркевич.

11 грудня 1647 року на Микитин Ріг зі своїм сином Тимофієм прибув Богдан Хмельницький, а 19 квітня 1648 року на загальних козацькій раді він був обраний гетьманом Війська Запорозького. Хмельницький вимовляє перед козаками зворушливу промову, яка глибоко запала в серця запорожців і підняла їх на високий подвиг визволення України від польського ярма. Так почалася Визвольна війна українського народу проти Речі Посполитої.

Сьогодні, на місці зборів історичного ради та обрання гетьманом Богдана Хмельницького, на що пролягає тут нині вул. Микитинської, встановлено пам’ятник.

Микитинська Січ проіснувала недовго. У 1652 році на її місці утворилася нова Чортомлицька Січ, а в 1667 році згідно з офіційним польсько-російському договору слово сікти було замінено на перевіз. Так утворилось поселення Микитин Перевіз. У 1734 році Микитин Перевіз набуває статусу села, а в 1753 в офіційних документах це місце називається Микитинською Заставою.

Це був важливий прикордонний пост Війська Запорозького Низового до 1775 року. Тут розташовувалися військова частина, митниця з прикордонним комісаром від московського уряду для розгляду суперечок між запорожцями і татарами, поштовий вузол, церква Святої Покрови Богородиці і близько 40 будинків сімейних запорожців.

Крім усього, тут ще жив і перекладач, який знав крім російської та української мов, турецьку й татарську і забезпечував усіх, хто їхав до Криму і далі за кордон, квитками на турецькому і татарською мовами. У 1775 році Микитин Перевіз увійшов до складу Катеринославського повіту однойменної губернії як позаштатний містечко під назвою Слов’янськ.

Основою ж офіційного літочислення сучасного Нікополя є державний документ Російської імперії «План знову проектованого зміцнення Нікополя, що перш називався Микитин перевіз для утримання військової команди одного батальйону» від 30 березня 1780 года.

Нікополь в кінці XVIII – початку XX століть

На рубежі XVIII і XIX століть Нікополь поступово ставав важливим торговим центром на Наддніпрянщині. Вигідне географічне положення на перехресті водного і сухопутного шляхів сприяли економічному розвитку міста.

У 1793 році в Нікополі було 425 дворів, 1,388 чоловіків, 476 жінок; під садибою знаходилося 200 десятин землі, під ріллею 24,000 десятин, сених сіножатей 3,000 десятин, лісі 1,800. Незручною землі налічувалося 1,600 десятин, а всього – 36,000 десятин землі.

У 1795-97 роках в Нікополі була споруджена дерев’яна п’ятибанна Свято-Покровська соборна церква (згодом знищена в 1934 році), раніше вона була свого роду сховищем запорізької старовини. Тут знаходилася запорізька історична та церковна література, в тому числі Євангеліє вагою 1 пуд 37 фунтів, срібні чарки кошового отамана Івана Сірка, запорізькі шати, посуд.

У 1800 році за церковними книгами в місті значиться 2,567 душ: 1,326 чоловіків і 1,241 жінка. Це без людей іншого віросповідання, які жили на той час в Нікополі.

За клопотанням Одеського градоначальника, а в 1805 – 1814 рр. одночасно і генерал-губернатора Новоросійського краю герцога Армана Еммануеля дю Плессі Рішельє 4 квітня 1804 року затверджено указом значна сума на пристрій третьої сухопутної дороги до Криму – до соляних озер, крім двох вже існуючих, через Берислав і Олександрівську фортецю, від Херсона на стародобряческіе селища Знам’янка -Каменка, в якому був влаштований наплавний міст через Дніпро на Нікополь і заготовлені матеріали для суднобудування.

Початок XX століття в 1805 році вийшов відповідний указ про прокладання Чумацького транзитного шляху через Нікополь для вивозу солі з Криму та організації Солоного управління, яке брало плату за переїзд через міст грошима і сіллю.

“До множенню вивезення солі й до поспешіванію доходів вжиті заходи до основи ще особливої ​​дороги через Нікополь, щоб усіма силами і посібниками доставити жителям суміжних губерній більш зручності вправлятися в соляному промислі”. (Повне зібрання законів Російської імперії №21702 за 1805 рік).

Чумацький Микитінський шлях йшов від Нікополя на Кременчук з розгалуженнями доріг. Рекордними показниками відзначився 1842 рік, коли через переправу в обидві сторони пройшли 101,5 тис. осіб і майже 55 тис. фур і возів з сіллю й іншими товарами.

26 січня 1834 року вийшов Указ Імператриці Урядового Сенату Миколи I “Про заснування вільних матроських товариств або цехів в містах Олешках Таврійської і Нікополі Катеринославської губернії”, що сприяло подальшому розвитку торгівлі в Нікополі.

У 1857 році в місті вже налічувалося 1,537 вільних матросів з 6,5 тис. населення містечка. Вони займалися перевезенням водним шляхом всіляких вантажів і підготовкою молодих річковиків. Матроські громади були вільними людми, ряди якого поповнювалися за рахунок сільського населення, яке охоче вступало в них.

Входили в матроський цех звільнялися від податків і рекрутчини і отримували земельні наділи. Протягом п’яти років матроси зобов’язані були служити на флоті і в разі війни призивалися в діючу армію. З 1856 року в Нікополі матроси містили на свої кошти школу – матроське парафіяльне училище, де діти два роки вивчали граммматіку, арифметику і Закон Божий.

Нікопольські вільні матроси брали активну участь в створенні Чорноморського флоту і всіх найважливіших його бойових операціях, брали участь у Кримській війні 1853 – 1856 рр. і героїчній обороні Севастополя. За хоробрість і мужність, проявлені в боях, 253 з них були нагороджені медалями. Номінально цех вільних матросів проіснував в Нікополі аж до 1941 року.

У березні 1836 року в місті була відкрита поштова контора з діліжансовим повідомленням, хоча пошта була і раніше. 20 жовтня 1847 в Нікополь прибув перший пароплав “Лубу”. Ця подія зібрала біля берегів Дніпра половину тодішнього населення міста. А вже в 1858 році було покладено початок регулярних пароплавних рейсів на лінії Олександрівськ – Нікополь – Одеса. У 1859 році в Нікополі місцевої міської поліції було дозволено видавати свідоцтво на право торгівлі особам торгового стану з дотриманням всіх встановлених правил. Нікополь ставав значним торговим центром на Дніпрі.

За часів Кримської війни 1853 – 1856 рр. Нікополь і Микитинська переправа були важливим центром, де переправлялися війська і санітарні обози.

Тут знаходився в 1855-56 рр. госпіталь №30, в якому померли 1,252 учасника війни і героїчної оборони Севастополя. У госпіталі процвітало казнокрадство. Часто померлих начальство видавало за живих, отримуючи за них пайки і гроші. У своїй газеті “Дзвін” в Лондоні на цьому наголошував навіть О. І. Герцен. З приїздом перших російських сестер милосердя, обстановка в госпіталі покращилася.

В “Новоросійському календарі на 1858 рік” виданому в Одесі Рішельєвським ліцеєм, Нікополю дано такий короткий опис: “Нікополь – містечко Катеринославської губернії повіту при Дніпрі.

Роки революції. Встановлення кривавої радянської влади

8 березня 1917 року в місті було обрано Нікопольський Рада робітничих і солдатських депутатів. У його президії увійшли представники робочих паровозного депо і ряду промислових підприємств – загалом 32 особи. Тоді ж вийшов перший номер місцевої газети “Известия Ради робітничих і солдатських депутатів” (сьогоднішня “Нікопольська правда”), що стала важливою складовою більшовицької пропаганди.

Під тиском “трудящих” Рада, в якому меншовики та есери мали більшість голосів, ввів тверді ціни на товари. Буржуазія, яка виступала за продовження імперіалістичної війни, готувалася до розгрому революційних сил і захоплення всієї політичної влади. На початку липня, що прокотилася по всій Росії хвиля мітингів і демонстрацій протесту проти політики Тимчасового уряду, вивела на вулиці Нікополя революційно налаштованих робітників і селян. На мітингах з полум’яними промовами виступали більшовики.

Після розгрому петроградським пролетаріатом Корнилівського заколоту, більшовики міста зажадали перевиборів Нікопольського Ради робітничих і солдатських депутатів, що поклали кінець присутності в ньому меншовиків та есерів. У ніч на 25 жовтня черговий по станції Нікополь телеграфував про початок соціалістичної революції.

Радянська влада в Нікополі була проголошена 10 листопада 1917 року. Тоді ж в паровозному депо відбулися загальні збори залізничників, учасники якого обрали свій революційний комітет. Робочі збори та мітинги пройшли і на інших підприємствах, а незабаром був створений міський ревком. До його складу увійшли В.Г.Антіпов (голова), Н. Н. Куксін, Я.Л.Терещенко, і інші відомі в Нікополі більшовики. Вони тут же приступили до невідкладних справах: працевлаштування безробітних, конфіскації у буржуазії і розподілом серед незаможних продовольчих запасів, припиненням контрреволюційних вилазок і викоріненням бандитизму.

14 листопада 1917 року збройними загонами, сформованими з міських робітників, селян і гірників з марганцевих шахт прилеглих сіл під керівництвом більшовиків з числа керівників міського ревкому, на залізничній станції Нікополь були затримані і роззброєні три стратегічних ешелону з білогвардійцями, знятими за вказівкою Центральної Ради з Румунського фронту і прямували на Дон, в розташування генерала Каледіна.

16 лютого 1919 року на II з’їзді Рад Нікопольського повіту був обраний виконавчий комітет, відділи якого згодом охопили всі сфери життєдіяльності міста. Особлива увага приділялася боротьбі зі спекуляцією, забезпечення населення продовольством і переселенню сімей трудящих з сирих холодних підвалів в квартири.

13 березня 1919 року в Нікополі був організований Комуністичний Союз молоді, який налічував до початку літа вже 120 юнаків і дівчат.

У квітні того ж року в місті почала функціонувати центральна бібліотека, а через місяць відкрилися двері музею образотворчих мистецтв. У ньому експонувалися твори живопису, скульптури, порцелянові вироби, меблі та інші цінності, конфісковані у поміщиків і капіталістів. Набирало темпи культурне будівництво, щоб нести радянську і проросійську пропаганду в маси.

Радянський кривавий період

Передвоєнні роки

Відновлення народного господарства Нікополя, яке прийшов до повного занепаду за семирічний період воєн через окупацію СРСР – світової та громадянської, – зажадало від нікопольчан неменшою самовідданості, ніж боротьба з арміями білогвардійців і інтервентів. Позбавлені палива і сировини, зупинилися практично всі підприємства міста. Кістлява рука голоду тягнулася до горла тисяч нікопольчан.

У 1924 році, після смерті В. І. Леніна, його ім’я було присвоєно заводу сільськогосподарських машин та інвентарю. Робітники заводу протягом року налагодили виробництво сільськогосподарських бункерів, сівалок, молотарок і товарного чавунного лиття. З цього заводу і почалося відродження міської промисловості.

До кінця відновного періоду в Нікополі, крім заводу імені В. І. Леніна, діяли 33 дрібних підприємства, головним чином по переробці сільськогосподарської продукції і виготовлення різного сільськогосподарського інвентарю.

Крім того працювали два шкіряних заводи, сім теплових млинів і чотири брічечние майстерні, почалося будівництво міської електростанції. У 1925 році з 10 тис. Чоловік проживали в місті, майже третина була зайнята в промисловості, більше половини в сільському господарстві. У 1922 році відкрилася Червоногригорівська техніко-агрономічна школа імені Т. Г. Шевченка (нинішній коледж Дніпропетровського Національного аграрного університету).

8 серпня 1931 року Президія Верховної Ради народного господарства СРСР прийняв рішення про спорудження в Нікополі потужного трубного заводу. А вже 1 травня 1932 роки після святкового мітингу, присвяченого початку будівництва заводу, були закладені перші камені фундаменту майбутнього ремонтно-будівельного цеху. У ці ж дні почалося будівництво першого в місті чотириповерхового будинку на Соцгороді. У 1933 році будівництво заводу було внесено до числа ударних будівництв.

Тут працювали понад 9 тис. осіб. 18 квітня 1935 був пущений трубопрокатний стан цеху малих агрегатів. Ця дата є офіційним днем ​​заснування Нікопольського Південнотрубного заводу, незабаром став найбільшим промисловим підприємством в Європі. Примітно що в 1939 році завод дав продукції на 135% більше, ніж вся трубна промисловість царської Росії в 1913 році. Спорудження трубного гіганта справила величезний вплив на весь соціальний і культурний розвиток Нікополя.

Подальший розвиток в Нікополі отримали підприємства харчової та будівельної сфери. У 1934 році діяли один механізований цегельний завод і два заводи з ручною формуванням. Вступив в дію новий хлібозавод. У передвоєнні роки були реконструйовані пивоварний завод і м’ясокомбінат. У 1940 році трудящі Нікополя виготовили валової продукції майже на 230 млн. Рублів. Великою подією в житті міста стала електрифікація залізничної магістралі Кривий Ріг – Запоріжжя. У 1934 році тут пішли перші на Україні електропоїзди. А в 1937 році машиністам Нікопольського паровозного депо вперше на залізницях України вдалося довести межпромивочний пробіг одного з паровозів до 10,000 км.

Напередодні Великої Вітчизняної війни Нікополь швидко набував рис типового соціалістичного міста. У 1937 році він став містом обласного підпорядкування. У західній частині міста виростав новий житловий район – Соцмістечко.

У місті налічувалося понад 30 магазинів, відкрився готель і будинок колгоспника. Працювали 4 лікарні з поліклінічними відділеннями, в яких працювали 54 лікаря. У 23 середніх школах працювали 420 вчителів. Культурні запити нікопольчан задовольняли 4 комуністичні бібліотеки з книжковим фондом 200 тис. цензурованих примірників.

Нікополь в роки Другої світової війни

У перші дні війни з Нікополя відправилися на фронт понад 1,600 осіб. Коли фронт наблизився до берегів Дніпра, почалася евакуація промислових підприємств та установ в східні райони країни. Металурги Південнотрубного заводу протягом тижня демонтували прокатне обладнання і вивезли його в місто Первоуральськ. Туди ж виїхали з родинами багато робітників, інженери і техніки. У серпні 1941 року в селище Біла Холуница Кіровської області був евакуйований завод будівельних машин ім. В. І. Леніна. У 45 кілометрах від блізжайшей залізничної гілки, в умовах бездоріжжя і нестачі транспортних засобів, його колектив з допомогою місцевого населення зумів налагодити роботу і став випускати продукцію для фронту.

17 серпня 1941 року фашистські війська захопили Нікополь. Тоді ж в місті були сформовані два партизанських загони під командуванням П. Н. Куцевола і Ф. Т. Рижікова, згодом надавали серйозний опір німецьким окупантам. Спочатку загальна чисельність загонів становила 83 людини, а до осені 1941 року в них налічувалося вже понад 700 осіб, що робило на той час Нікопольський район основним місцем зосередження партизанських сил південних областей УРСР. Особливо партизанські загони Нікополя відзначилися 9 жовтня 1941 року в районі села Грушевий Кут при спробі батальйону СС форсувати річку Скарбною. Після важкого восьмигодинного бою, з втратою понад 120 німецьких солдатів і офіцерів, ворог відступив.

8 лютого 1944 року спільними зусиллями 3-го і 4-го Українських фронтів Нікополь був повністю звільнений від німецько-фашистських загарбників. В цей день Москва салютувала визволителям міста 12 залпами з 124 гармат. Близько півтори тисячі радянських солдатів, які віддали життя за звільнення Нікополя, поховані в братських могилах міста. А в день 30-річчя перемоги 9 травня 1975 року народження, в місті було відкрито меморіальний комплекс, навіки відобразив подвиг визволителів, 19-метровий обеліск біля підніжжя якого горить Вічний вогонь.

У лавах Червоної Армії на всіх фронтах війни боролися понад 8 тис. нікопольців, половина з яких загинули. Понад 5 тис. Були нагороджені бойовими орденами і медалями. За героїзм проявлений в боях з німецько-фашистськими загарбниками, 24 нікопольця були удостоєні звання Герой Радянського Союзу, а льотчик П. А. Таран удостоєний цього звання двічі.

Післявоєнний період і друга половина XX століття

Загальна сума матеріального збитку, заподіяного Нікополю за роки війни, склала майже 1 млрд. рублів. У руїнах лежали понад 900 будинків і 26 заводських цехів. Поступовому відновленню міста сприяла неоціненна допомога численних приїжджих з різних куточків всього колишнього СРСР. На відновленні Південнотрубного заводу працювали посланці зі Грузії, Азербайджану, Російської федерації.

А вже у вересні 1944 року тут прокатали першу трубу. До кінця року вступили в дію завод будівельних машин ім. В. І. Леніна, цегельний, пивоварний, хлібозавод і меблева фабрика.

У вересні 1947 року було введено в дію другий трубопрокатний цех Південнотрубного заводу. На той час уже більшість підприємств міста досягли довоєнного рівня виробництва. До 1957 року Південнотрубний завод виробляв 2,5 тис. Видів труб з 110 марок сталі, збільшивши рівень свого довоєнного виробництва в 5 разів. А в 1967 році за успіхи в соціалістичному змаганні колектив Південнотрубного заводу був нагороджений пам’ятним Червоним прапором ЦК КПРС, Президії Верховної Ради СРСР, Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС.

Важливу роль в подальшому позитивному розвитку Нікополя зіграло штучно створене тут в 1956 році Каховське водосховище. Згодом Нікополь перетворився на великий річковий порт, що з’єднував міста, що лежать вгору проти течії Дніпра з Чорним морем.

У 1962 році в Нікополі розгорнулося будівництво нового промислового гіганта – заводу феросплавів, що залишається і по сьогоднішній день найбільшим феросплавним підприємством Європи і колишнього СРСР і одним з найбільших промислових підприємств в Україні. Першу продукцію завод дав 6 березня 1966 року. Будівництво і введення в експлуатацію Нікопольського заводу феросплавів сприяли різкого збільшення населення міста. Якщо в кінці 50-х років населення Нікополя ледь перевищувало 80 тис. жителів, то до 1970 року в місті проживали вже 125 тис. чоловік. Таким чином всього за десятиліття населення Нікополя зросло більш ніж на 60%.

У 1980 році Президія Верховної ради СРСР нагородив місто Нікополь орденом Трудового Червоного Прапора за високі досягнення в розвитку народного господарства і в зв’язку з 200-річчям заснування міста. У наступні роки промислові підприємства Нікополя домагалися значних успіхів, що позитивно позначалося розвиток міста в цілому і якості життя його населення.

У 1991 році, напередодні розпаду СРСР, був зафіксований рекордний для міста показник чисельності населення. У Нікополі проживали 161 тис. чоловік.

Сучасний період – Руїна та корупція

В останнє десятиліття XX століття, труднощі економічного розвитку незалежної України позначили дуже негативний вплив на стан соціальної сфери міста. Падіння рівня життя і соціальної захищеності городян, зниження купівельної спроможності й зростання рівня безробіття призвели до процесу різкої депопуляції населення міста.

Тільки за 6 років, в період з 1992 по 1998 рік, населення Нікополя скоротилося на 15 тис. осіб, що склало майже 10% від загального числа жителів, що проживали в місті на момент розпаду СРСР, а до кінця 90-х років Нікополь увійшов в десятку “лідерів” серед міст України за рівнем депопуляції.

Але все ж поступовий вихід економіки країни зі стану стагнації на початку XXI століття, зумовив певні тенденції до оздоровчих процесів всіх сфер життєдіяльності міста.

Одним з таких став в 1999 – 2000 років. тривалий і широкомасштабний процес реструктуризації, який перебував на той момент у вкрай складному становищі, Нікопольського Південнотрубного заводу, з поділом його на кілька закритих акціонерних товариств, що незабаром привело до часткового відновлення виробничих потужностей, створення нових робочих місць і, по суті, “вдихнуло в підприємство друге життя”.

Сьогодні Нікополь, який відсвяткував в 2005 році своє 225-річчя, є одним з найбільших промислових центрів Дніпропетровської області та України, на території якого діють безліч різногалузевих промислових підприємств, активно розвиваються малий і середній бізнес.

Згідно з генеральним планом забудови центральної частини міста, в Нікополі на території загальною площею понад 1 км?, прилеглої зі сходу до Центральної площі, в найближчі роки планується звести ряд об’єктів культурно-соціальної сфери, побудувати багатоповерхові житлові будинки елітного профілю та торгово-розважальні центри.

Також оіцяний вже давно басейн та новий Центральний парк.