Чому Ісус запитав Петра: «Чи любиш ти мене?» тричі?

Ісус тричі запитав Петра: «Чи любиш ти мене?» як записано в Івана 21:15–17. Це сталося, коли Ісус снідав зі своїми учнями незабаром після Свого воскресіння. Ісус скористався цією нагодою, щоб підбадьорити Петра і розповісти йому про його майбутні обов’язки і навіть пророкувати, як Петро помре. Запитавши Пітера: ти мене любиш? Ісус тричі наголошував на важливості любові і непохитної послуху Петра своєму Господу як необхідної для його майбутнього служіння.

Ісус починає запитувати Петра про Його любов до Нього, і щоразу, коли Петро відповідає ствердно, Ісус наказує Петру пасти Своїх овець. Його значення полягає в тому, що, якщо Петро справді любить свого Вчителя, він повинен пасти і піклуватися про тих, хто належить Христу. Його слова розкривають роль Петра як лідера нової Церкви, Тіла Христового в Єрусалимі, яке відповідатиме за поширення євангелії після вознесіння Ісуса на небо.

Можливо, що Своїм повторюваним запитанням Ісус тонко нагадує Петру про його три заперечення. Безсумнівно, ці заперечення і те, що він відчував, коли Ісус повернувся, щоб поглянути на нього в цей момент, глибоко впали в свідомість Петра (Луки 22:54–62). Петро не втратив того, що Ісус тричі повторив йому Своє запитання, так само, як Петро тричі відрікся від Нього.

Існує також цікавий контраст, якщо ви подивитеся на грецькі слова для любові, які вживаються в Івана 21:15–17. Коли Ісус запитав Петра: чи любиш ти мене? в Івана 21:15–16 Він використав грецьке слово агапе , що відноситься до безумовної любові. Обидва рази Петро відповів так, Господи; ти знаєш, що я люблю тебе, використовуючи грецьке слово phileo , що більше відноситься до братерського/дружнього типу любові. Здається, Ісус намагається змусити Петра зрозуміти, що він повинен любити Ісуса беззастережно, щоб бути лідером, яким його закликає Бог. Втретє Ісус запитує: Чи любиш ти мене? в Івана 21:17 Він використовує це слово phileo , і Петро знову відповідає Господом, ти все знаєш; ти знаєш, що я люблю тебе, знову користуюся phileo . У різних грецьких словах, що позначають любов, здається, що Ісус тягнув Петра, щоб відштовхнути його phileo люблю агапе любов.

Якою б не була причина трійки, ти мене любиш? Питання, Ісус вразив Петра, наскільки важливою буде його нова роль пасти стадо послідовників Христа. Коли хтось повторює нам інструкції знову і знову, ми швидко розуміємо, що для нас надзвичайно важливо їх прислухатися. Ісус хотів переконатися, що Петро зрозумів це життєво важливе завдання, яке Він доручив йому, і остаточну причину цього, щоб слідувати за Ним і прославляти Бога (Івана 21:19).

Апостол Петро: камінь і полум’я

Він воістину славетний серед апостолів і по-особливому близький нам. Усе його життя це — любов до Христа, запальність і поривчастість, зречення і потім героїчна проповідь і мученицька смерть, — зберігають безліч уроків, на які так багате Євангеліє.

Апостол, про якого так часто розповідається в Євангеліях, не вирізнявся серед інших походженням, освітою або талантами. Він мав цілком звичайне єврейське ім’я Симон, батька його звали Йона, брата — Андрій. Учнями Христа брати стали одночасно. У Симона була дружина й власний будинок у селищі Капернаум, разом із братом і батьком вони рибалили на Галилейському озері. Галилея була найвіддаленішою від Єрусалима областю Палестини, там мешкало чимало язичників, столичні жителі ставилися до галилеян зверхньо. Адже вони навіть говорили з помітним акцентом, через котрий Петра пізніше впізнають у дворі первосвященика.

А рибалка — зовсім проста й невибаглива професія. Ловили рибу на Галилейському озері переважно вночі, продати улов потрібно було якнайраніше, поки він не зіпсувався під палючим сонцем. А ще слід було промити й полагодити сіті… Рибалка постійно невиспаний, а його доходи малі й надто непередбачувані. Можливо, саме тому Симон і Андрій, ледь почувши запрошення мандрівного Проповідника: «Ідіть за мною, я вас зроблю рибалками людей» (Мт. 4,19), — одразу послухалися Його, кинувши безладно свої сіті. Так розповідають про їхнє покликання Матей і Марко.

Іван наводить інший переказ: брати Андрій і Петро були учнями Івана Хрестителя, вони почули, як він називав Ісуса Агнцем Божим. Після цього Андрій і привів Петра до Ісуса. «Ісус же, глянувши на нього, сказав: «Ти -Симон, син Йони, ти зватимешся Кифа», – що у перекладі означає: Петро (Скеля)» (Ів. 1,42). Саме так отримав він своє друге ім’я зі значенням «камінь, скеля»: арамейською мовою воно звучало Кифа, грецькою — Петрос. Саме під цим іменем ми знаємо апостола сьогодні.

Як би там не було, пророче дане ім’я «камінь», здається, зовсім не пасувало Петрові. Він за характером — більше полум’я, аніж камінь. Ось Христос наказує йому, ще рибалці, а не апостолу, ще раз закинути сіті після невдалого нічного лову — і він кориться, а коли сіті приносять незвичайний улов, говорить Учителю: «Іди від мене, Господи, бо я грішна людина» (Лк. 5,8), — настільки гостро відчував він свою негідність і свою нечистоту… Проте пізніше, побачивши Спасителя, Який ішов по воді, він, навпаки, негайно просить: «Господи, коли це ти, повели мені підійти водою до тебе» (Мт. 14,28). Однак, потім він засумнівався у власних можливостях і почав тонути, але решта ж апостолів навіть не наважилися спробувати! Коли поруч із Симоном відбувається диво, він негайно повинен зреагувати на нього, усе для нього здійснюється тут і зараз.

І невипадково саме він без вагань вимовляє своє віровизнання ще задовго до Воскресіння Христового: «Ти – Христос, Бога живого Син» (Мт. 16,16). Петро не сумнівається, тому у відповідь на ці слова Христос називає його каменем, на якому Він збудує Свою Церкву. Саме тут і розкрилося значення нового імені, Петро — Кифа, яке колись було дане як пророцтво — а тепер пояснене. Справа не в особистих якостях Симона, а в його полум’яній вірі, у його готовності прийняти Вчителя і йти за Ним. Лише на цьому й може стояти Церква, як на непорушній скелі.

Але відразу ж відбувається між Петром і Вчителем ще одна розмова. Христос пророкує Свої страждання і смерть… «Пожалій себе, Господи! Це хай не станеться з тобою!». Він обернувся і сказав Петрові: «Геть, сатано, від мене! Ти мені спокуса, бо думаєш не про Боже, а про людське». Тоді Ісус сказав до своїх учнів: «Коли хтось хоче йти за мною, нехай зречеться себе самого, візьме хрест свій і йде за мною» (Мт. 16,22-24). Тобто навіть дуже глибока особиста віра не гарантує непомильності, і апостол, переживаючи за улюбленого Вчителя, хоче відмовити Його від найголовнішого, що мало з Ним статися. І тоді Той звертає до нього найгостріший докір, навіть називає «сатаною», тобто противником. Одна й та сама людина може опинитися у двох таких різних ролях із зовсім невеликим інтервалом між ними.

Та знову Петрові випало зазнати значно переходу – від віри до невір’я, а потім від зречення до покаяння. Напередодні розп’яття від обіцяв Христу, що й під страхом смерті не залишить Його, але Христос відповів: «Істинно кажу тобі: Цієї ще ночі, перше, ніж заспіває півень, ти тричі мене відречешся» (Мт. 26,34). Можливо, якби до нього зразу ж підступили кати, він мужньо пішов би на страту, але попереду була довга ніч, повна страхів і невідомості… Коли заарештували Вчителя, Петро навіть спробував чинити збройний опір, ударив мечем одного із супротивників, але Христос велів йому: «Вклади твій меч назад до піхви: всі бо, що за меч беруться, від меча загинуть. Чи гадаєш, що я не міг би попросити Отця мого, і він зараз же не дав би мені більш як дванадцять легіонів ангелів?» (Мт. 26, 52-53). Справа була зовсім не в тому, у кого скільки воїнів, яке озброєння. Значення мало зовсім інше…

Та ось арешт відбувся, а за ним і допит, і суд у первосвященика. Петро йшов за любим Учителем і холодної весняної ночі грівся біля багаття у дворі будинку первосвященика, разом із його слугами та іншими людьми. Петра раніше бачив багато хто… «І ти був з Ісусом Галилеєм» (Мт. 26,63) — почали питати його. І Петро якось непомітно, буденно, зрікся Христа, сам того не помітивши. Він тричі встиг зробити це, як раптом пролунав півнячий крик. «І Петро згадав те слово, що Ісус сказав був: “Раніше, ніж півень заспіває, ти тричі зречешся мене.” І вийшовши звідтіль, заплакав гірко» (Мт. 26,75).

Після воскресіння апостоли повернулися в Галилею, до звичного заняття — більшість із них, як і Петро, були рибалками. Та й що, справді, залишалося тепер робити? І знову, як колись, ще до всіх тих великих сподівань і жалів, були закинуті сіті, знову вони виявилися порожніми, і знову якийсь чоловік із берега велів кинути їх ще раз, в інше місце… І переповнені сіті вже неможливо було підняти на човен! Першим упізнав Господа Іван — але саме Петро схопив свій одяг і кинувся у воду, щоб доплисти до Нього раніше, ніж пристане човен з рештою рибалок. Не міг Петро сидіти на місці, коли побачив перед собою Христа.

Саме під час цієї зустрічі прозвучали звернені до нього слова Спасителя: «Паси мої ягнята» (Ів. 21,15). Але спершу Він поставив йому дуже просте запитання: «Симоне Йонин! Чи любиш мене?» (Ів. 21,16). Поставлене запитання було тричі, так що Петро навіть засмутився, але після ночі з півнем це не було зайвим: той, хто тричі зрікся, тричі визнав свою любов.

Тільки за цю любов доведеться платити спокоєм і комфортом. Одразу ж після визнання Петром його любові Ісус пророкує його смерть: «Коли ти молодший був, то підперізувався сам і ходив, куди сам бажав. А як постарієшся, то руки свої простягнеш, і підпереже тебе інший та й поведе, куди ти не схочеш» (Ів. 21,18). Це було пророцтво мученицької смерті, яка очікувала не лише одного Петра, але й інших апостолів. Петро був розіп’ятий у Римі в шістдесяті роки, раніше, ніж була закінчена остання книга Нового Завіту.

Проте до цього ще було далеко — спочатку мала прозвучати апостольська проповідь. У день П’ятдесятниці в Єрусалимі, коли на апостолів зійшов Святий Дух і проповідь ця почалася, саме Петро звернувся до всіх присутніх з полум’яною промовою про Христа: «Мужі ізраїльські! Послухайте оці слова: Ісуса Назарянина, якого Бог засвідчив серед вас силою, чудами і знаками, що їх Бог зробив між вами через нього, як ви самі знаєте, – отого (Ісуса), згідно з визначеною постановою і передбаченням Божим, ви видали і вбили руками беззаконних, прибивши до хреста; його Бог воскресив, порвавши пута смерті» (Діян. 2,22-24).

Від самого початку його проповідь була звернена перш за все «до загиблих овець дому Ізраїлевого», і Петру необхідне було чудесне видіння, аби переконатися: язичників Бог так само закликає до віри, як і юдеїв. У цьому видінні Бог запропонував Петрові їжу, яка вважалася нечистою для юдеїв, і коли той відмовився, то почув голос: «Що Бог очистив, ти не погань» (Діян. 10,15). Зразу після цього Петро, отримав запрошення від римського центуріона на ім’я Корнилій, вирушив до нього, проповідував і хрестив його разом з усіма, хто зібрався в його оселі.

Книга Діянь розповідає і про перше тюремне ув’язнення Петра через його проповідь — тоді його з-під варти чудесним чином звільнив ангел. Але це було далеко не останнє ув’язнення апостола…

До Нового Завіту ввійшли два послання, написані Петром: «Усіх поважайте, любіть усіх братів, Бога страхайтеся, царя шануйте. Слуги, з глибокою пошаною коріться панам вашим, і то не тільки добрим та лагідним, але й прикрим. Бо то благодать, коли хтось свідомо, заради Бога, терпить злидні, страждаючи несправедливо. Яка бо похвала страждати, коли вас б’ють за те, що ви завинили? Але коли ви, робивши добро, за те страждаєте і переносите страждання терпеливо – це благодать у Бога. Власне, на це ви покликані, бо й Христос страждав за вас також, лишивши вам приклад, щоб ви йшли його слідами» (І Петр. 2,17-21).

Можливо, Петро, котрий звідав на власному досвіді, як може Христос спасти з бурхливих хвиль Галилейського моря або з безодні відчаю після відречення, краще за якогось іншого з апостолів міг розповісти про це.