ЧОМУ З’ЯВИЛИСЯ ГМО І НАСКІЛЬКИ ВОНИ БЕЗПЕЧНІ

ГМО – мабуть найбільш знайома широкому колу абревіатура, що має відношення до їжі. Прийняття не дуже зваженого закону кілька років тому зробило її легко впізнаваною, адже напис «без ГМО» з’явився на всіх продуктах і напоях. Але ще до цієї «революційної» законодавчої ініціативи багато містян і особливо селян чули про картоплю, яку не їсть колорадський жук.

Давайте поговоримо про те, для чого потрібна їжа із «зміненою генетикою» і чи можуть бути наслідки від її споживання?

Генетично модифікована їжа звучить наче із науково-фантастичного фільму, але багато продуктів, які ми їмо, й корми, що споживають тварини, мають змінену ДНК. Це часто робиться для захисту врожаю під час його росту. Менше з тим генетично модифіковані джерела їжі не обмежуються фруктами та овочами. Провідні організації охорони здоров’я стверджують, що вони безпечні для споживання.

Серед рослин, які найчастіше модифікуються, — кукурудза, соєві боби, картопля. З модифікованих рослин роблять кукурудзяний крохмаль, кукурудзяний сироп, соєву олію, рапсову олію, кукурудзяну олію або цукровий пісок.

Генетично модифікована бавовна може використовуватися в текстилі. Вчені активно працюють та досягають успіху у змінах організмів, які здатні продукувати речовини із властивостями ліків, на кшталт інсуліну.

Що таке ГМО
Тварина, рослина або мікроорганізм може бути ГМО (генетично модифікований організм). Для їх генетичної модифікації вчені використовують процес генної інженерії, який також називають сучасною біотехнологією, генною технологією або технологією рекомбінантної ДНК.

Перш за все науковці визначають рису, яку хочуть, щоб мав ГМО – наприклад, здатність протистояти комахам. Потім знаходять тварину, рослину чи мікроорганізм із цією ознакою, копіюють відповідний ген та вставляють його в ДНК тварини, рослини чи мікроорганізму. Вирощують новий ГМО, і якщо він успішний — розмножують.

Отже ГМО – організм із зміненою нуклеїновою кислотою (генетичним матеріалом), в якій присутній фрагмент від іншого організму.

Навіщо потрібні ГМО
Основні причини полягають у тому, щоб допомогти культурам протистояти хворобам та гербіцидам, що використовуються для боротьби з бур’янами та іншими рослинами та можуть негативно вплинути на ріст. Використання ГМО може знизити вартість продуктів шляхом збільшення кількості їжі, яку можна зібрати.

У деяких випадках генетична модифікація може покращити поживну цінність їжі. Наприклад, виробництво генетично модифікованої сої з оліями, які мають сприятливіший для здоров’я жирнокислотний склад. Коли вчені додали до рису бета-каротин, це запобігло сліпоті у дітей у країнах, що розвиваються.

У майбутньому біоінженерні технології можуть бути використані для видалення алергенів, зміни поживних речовин у їжі або підвищення ефективності процесу виробництва.

До продуктів, які можуть піддаватися генетичній модифікації, належать люцерна, яблука, канола (генетично модифікований ріпак), кукурудза, бавовна, баклажани (певні сорти), папая (сорти, стійкі до вірусу кільцевої плямистості), ананаси (сорти з рожевою м’якоттю), картопля, лосось (AquAdvantage), соєві боби, кабачки (літні сорти), цукровий буряк та низка інших.

Вчені працюють над виробництвом генетично модифікованого м’яса. На ринку вже є лосось, який генетично модифікований, щоб рости швидше. ГМ-свині GalSafe у США схвалені для виробництва продуктів харчування, і в медичних цілях. Завдяки генетичній модифікації у них відсутній альфа-гал цукор, який може викликати алергічні реакції у деяких людей. Ці тварини потенційно можуть бути використані як джерело гепарину для розрідження крові (для форми, що не містить альфа-гал цукор).

Як маркують ГМ-продукти

Відповідно до Закону про інформування споживачів харчових продуктів, який набув чинності 2019 року, виробники зобов’язані вказувати наявність ГМО на упаковці, якщо їхня частка перевищує встановлену законодавством норму вмісту ГМО в продуктах харчування — 0,9%.

Тобто, якщо в продуктах харчування є ГМО і його зміст перевищує встановлену норму в 0,9%, виробник зобов’язаний вказати це на упаковці позначкою «з ГМО». Причому норма ця діє для будь-якого інгредієнта харчового продукту. А ось позначка «Без ГМО», до якої так звикли споживачі, не є обов’язковим елементом маркування. Її виробник може наносити на свій розсуд.

Чи небезпечні ГМ-продукти
Критики генетично модифікованих продуктів харчування кажуть, що вони, зокрема, можуть викликати алергію, зробити бактерії стійкими до існуючих антибіотиків або бути токсичними. Та закликають до більш довгострокових досліджень, кажучи, що наявні докази не підтверджуються (у більшості випадків) за кілька місяців. З іншого боку, ГМО-напрямок є відносно новим — перший ГМО продукт, людський інсулін, був виготовлений у 1982 році.

Всесвітня організація охорони здоров’я стверджує що ГМ-продукти на ринку такі ж безпечні та здорові, як і продукти, які не були генетично змінені. Їх споживання не має жодних ризиків для здоров’я. Генетично модифіковані продукти не впливають і на тварин. Тобто вживання ГМ-їжі не змінює ДНК тварини, яка її їсть, тому сама тварина не стає генетично модифікованою.

ГМ-продукти не є кориснішими, ніж їхні немодифіковані аналоги, але експерти кажуть, що це може змінитися в майбутньому. ГМ-їжа може бути здоровішою, якщо дослідження не продемонструють іншого. Почекаємо, коли наука розставить всі крапки над «і» та спростує скепсис критиків ГМО.

Олег Швець, лікар-гастроентеролог

ГМО – КОРИСНІ ЧИ ШКІДЛИВІ: ПОВНА ЗАБОРОНА ЧИ ЗАКОНОДАВЧЕ РЕГУЛЮВАННЯ?

ГМО – КОРИСНІ ЧИ ШКІДЛИВІ: ПОВНА ЗАБОРОНА ЧИ ЗАКОНОДАВЧЕ РЕГУЛЮВАННЯ?

5 серпня 2021 року у Верховній раді України був зареєстрований проєкт Закону № 5839 « Про державне регулювання генетично-інженерної діяльності та державний контроль за обігом генетично модифікованих організмів і генетично модифікованої продукції для забезпечення продовольчої безпеки». Цей законопроєкт розроблений з метою системного та комплексного перегляду існуючого державного регулювання в сфері поводження з ГМО , а також здійснення державного контролю за обігом генетично модифікованої продукції ; виконання міжнародних зобов’язань України відповідно до статті 64 Угоди про асоціацію та створення в Україні однакового із ЄС регулювання шляхом імплементації у законодавство України відповідних актів ЄС. Внесення цього проєкту спричинило нову інформаційну хвилю в низці засобів масової інформації, в якій українці намагаються з’ясувати, що ж таке ГМО, для чого їх було створено і чи шкодять вони людському організму, чи, навпаки, приносять користь.

Генетично модифіковані організми (ГМО) — це організми, генотип яких зазнав змін за допомогою методів генної інженерії. Генетична модифікація відрізняється від природного та штучного мутагенезу саме направленою зміною генотипу. Історія ГМО розпочалася в 1970-ті роки, коли сформувалася галузь науки — генетична інженерія. Перші рекомбінантні бактерії було створено у 1973; це була вже існуюча бактерія E.coli, яка експресувала ген Сальмонелли. Вчені-генетики з самого початку усвідомлювали, що потрібно враховувати можливі ризики та етичні проблеми, пов’язані з використанням нової технології. І тому у лютому 1975 року понад 100 вчених зібралися у Каліфорнії на Асиломарській конференції, де був прийнятий мораторій на дослідження в області генної інженерії, поки не будуть оцінені можливі ризики її використання. Після накладання мораторію дослідження все одно продовжувалися, але в значно менших масштабах і з жорсткішим регулюванням. У 1975 році американський біохімік, професор Каліфорнійського університету Герберт Бойєр заснував першу компанію, яка використовувала технологію рекомбінантних ДНК — Genentech, і у 1978 компанія оголосила про створення лінії E. coli, яка виробляє людський білок інсулін .

Всі перші випадки використання ГМО широко обговорювалися у пресі. У 1986 році полеміка розгорнулася навколо застосування створених за допомогою генної інженерії («ice-minus» бактерій). Вихідна бактерія живе на багатьох рослинах, роблячи їх чутливими до заморозків, оскільки білок, який вона виділяє, сприяє утворенню кристалів льоду на рослинах. За допомогою генної інженерії були отримані так звані «Ice-minus» бактерії, у яких видалений ген, що кодує цей білок. Мета полягала у тому, щоб розбризкуючи суспензію цих бактерій на рослини, зробити їх стійкішими до заморозків. Розгорнулася широка полеміка щодо того, наскільки небезпечним є вивільнення ГМО в навколишнє середовище, проте зрештою дозвіл було отримано. Після цього випадку правила стали більш чіткими і зменшилися обмеження на використання ГМО. Лінії ГМО, призначені для комерційного використання, в США у 80-ті роки почали перевірятися такими державними структурами як NIH (Національний інститут здоров’я) та FDA (Управління по контролю за якістю харчових продуктів, медикаментів та косметичних препаратів). Після того, як була доведена безпечність їх застосування, ці лінії організмів отримали допуск на ринок.

Широко застосовуватися комерційне культивування ГМО почало в середині 1990-х. З того часу їх використання зростає з кожним роком. Зараз ГМО використовують в біологічних та медичних дослідженнях, виробництві ліків, генній терапії та у сільському господарстві. За допомогою ГМО вивчаються закономірності розвитку деяких захворювань, процеси старіння та регенерації. Генну інженерію використовують для створення нових сортів рослин, стійких до несприятливих умов середовища, гербіцидів та шкідників або рослин, що мають покращені ростові та смакові якості.

На сьогодні до сільськогосподарських культур, які на 2019 рік за даними офіційних порталів були генетично модифіковані, відносяться 29 культур: люцерна, яблуня, аргентинська та польська канола (ріпак), гвоздика, цикорій, бавовник, мітлиця повзуча, баклажан, евкаліпт, льон, кукурудза, диня, папайя, петунія, слива, тополя, картопля, рис, троянда, соя, гарбуз, цукровий буряк, цукрова тростина, солодкий перець, тютюн, томат, пшениця.

Трансгенні ( transgenic ) – агротехнології, в яких використовуються трансгенні, генетично модифіковані організми, в першу чергу – рослини, за короткий період набули швидкого поширення: 1,7 млн га в 1996 році до
191,7 млн га в 2018 році. Зрозуміло, що будь-яка прогресивна держава не повинна ігнорувати використання досягнень науково-технічного прогресу, що стосується і трансгенних технологій.

Головною умовою розроблення такої технології є створення насіннєвого та посадкового матеріалу трансгенних рослин для сортів та гібридів різних, і, в першу чергу, найбільш поширених сільськогосподарських культур.

Першим і головним визначальним елементом при створенні таких технологій є наявність високо продуктивних та високо адаптованих форм сільськогосподарських культур, отримання яких забезпечує вітчизняна селекційна наука.

Другим визначальним елементом в таких технологіях є створення штучних генетичних конструкцій, які мають у своєму складі спадкові фактори (гени), які в свою чергу, несуть корисні та господарсько-цінні характеристики: стійкість до гербіцидів, вірусних, грибкових та бактеріальних хвороб, витривалість до пошкодження комахами та шкідниками, толерантність до дії несприятливих абіотичних факторів, а також деякі харчові та технологічні переваги при переробці продовольчої сировини.

Третім елементом є процедура перенесення створених генетичних конструкцій до рослинних організмів перспективних генотипів сільськогосподарських культур та офіційна реєстрація даного результату (т.з. подія-event) з подальшим створенням остаточного комерційного матеріалу.

Трансгенні рослини вирощуються у 26 країнах світу. Найбільші площі вирощування генетично модифікованих культур у на 2020 р. займали шість країн – це США (75,0 млн га), Бразилія (50,0 млн га), Аргентина (23,0 млн га), Канада (13,0 млн га), Індія (10,8 млн га) та Китай (2,8 млн га). Решта 27,9 млн га площ посівів трансгенних рослин припадають на 20 інших країн світу. З 1996 по 2018 рр. світові площі, на яких вирощуються ГМ рослини, зросли у 113 разів.

Станом на 2021 р. за оцінками учасників ринку, опублікованими на офіційному сайті Міністерства сільського господарства США, приблизно 50-65 % сої, вирощеної українськими виробниками, є генетично модифікованою, посіви ріпаку – до 12 %, кукурудзи – приблизно 1 %. Найбільшими виробниками ГМО є фірми «Монсанто» (США), «Сингента» (Швейцарія), КВС, Байєр (Німеччина). Значні розробки з отримання ГМО є в Японії, Китаї, особливо з овочевими рослинами.

В Україні, відповідно до діючого Закону України “Про державну систему біобезпеки при створенні, випробуванні, транспортуванні та використанні генетично модифікованих організмів” офіційно не зареєстровано жодної трансформаційної ГМ-події і відповідно не зареєстровано жодного сорту рослин чи породи тварин. Тому в сільськогосподарському виробництві України офіційно ГМ-рослини та тварини не використовуються.

У системі Національної академії аграрних наук України працюють 12 наукових установ, які мають лабораторії біотехнології, відповідне обладнання та спеціалістів і можуть організувати і супроводжувати створення, оцінки і використання ГМО. Це: Селекційно-генетичний інститут – Національний центр насіннєзнавства та сортовивчення, Інститут біоенергетичних культур і цукрових буряків НААН, Інститут рослинництва ім. В.Я. Юр’єва НААН, Національний науковий центр «Інститут виноградарства і виноробства ім. В.Є. Таїрова» та інші. Проте, згідно існуючого законодавства і певних фінансових проблем науково-дослідні роботи з ГМО в наукових установах НААН не проводяться.

Особисто я вважаю, що потужні знання та досвід українських науковців-аграріїв є необхідними для залучення їх до таких науково-дослідних робіт. Основними пропозиціями для розвитку в Україні досліджень з ГМО можуть бути:

· створення законодавчої бази для отримання і використання ГМО в Україні, із визначенням оцінок, допусків, маркування, обмежень застосування та розповсюдження.

· придбання на рівні угоди між державою (виконавчим органом) та компанією генетичних конструкцій та ліцензії на їх використання в Україні, що передбачає створення власних трансгенних рослин на основі досягнень вітчизняної селекції та їх контрольоване державою використання.

· спільне використання на основі угоди між державою (виконавчим органом) та компанією кінцевого продукту (трансгенних рослин) з розподілом загального роялті між компанією, як власника генетичних конструкцій, і представниками державних структур (державних селекційних установ), як власника селекційного матеріалу.

Слід зазначити, що на сьогодні немає точних експериментальних даних, які б чітко вказували шкідливість ГМО. Також не існує даних, які б однозначно підтверджували їх безпечність для людини та екології, особливо при тривалому споживанні та культивації. Це пов’язано з тим, що передбачити та оцінити всі можливі ризики, пов’язані з ГМО, сьогодні практично неможливо, оскільки при вбудовуванні певного гену модифікований організм у різних умовах одразу або через певний період часу може набути цілу низку властивостей, появу та особливості яких заздалегідь передбачити неможливо через недостатню вивченість механізмів функціонування геному. Тому, сьогоднішня полеміка щодо безпечності або шкідливого впливу ГМО будується переважно на більш або менш обґрунтованих гіпотезах, які потребують додаткових досліджень та експериментальних підтверджень. Також офіційних даних про негативну дію ГМО на людину та навколишнє середовище немає. Проте, є ряд думок, що ГМО може мати негативний вплив на людину, тварину, ґрунт, екосистему. Встановити 100% безпеку харчових продуктів науково неможливо. Харчові алергії та токсичність можуть бути пов’язані не лише з ГМО. Це питання насправді складне і достеменно не вивчене, тому потребує більше часу на проведення ґрунтовних науково-дослідних робіт.

Хочемо ми цього чи ні, але сучасний стан справ показує, що ГМО з кожним роком все активніше завойовують продовольчі ринки світу і Україна тут не виняток. З 2012 року в Інституті продовольчих ресурсів НААН проводились моніторингові дослідження щодо вмісту генетично модифікованих організмів у харчових продуктах. Було проаналізовано більше 30 зразків молочної продукції, переважно сирів твердих, плавлених сирів та сирних продуктів, масла та спредів. Наявність сої виявлено у продуктах сирних плавлених, що збігалось з маркуванням продукту. Вміст ГМО виявлено в 1 зразку. При дослідженні зразків ковбаси «Лікарської» та м’ясних напівфабрикатів, наявність сої та ГМО виявлено у заморожених вагових котлетах – 2 зразки. За статистичними даними результатів всеукраїнського дослідження громадської думки «Проблеми ГМО в Україні» найбільший вміст ГМО міститься у ковбасних виробах – до 60 %, у напівфабрикатах – до 33 %, у курячому м’ясі – до 32 %, шоколаді – до 12 %, рослинній олії – до 7 %.

Тож, що нам робити з ГМО? Намагатися забороняти, обмежувати, не допускати на продовольчі ринки чи приймати відповідні законодавчі акти по безпечності поводження та використанню ГМО?

Однозначно, це питання відноситься до категорії, де зважене одноосібне рішення не може прийняти ні фермер, ні бізнесмен, ні політик. Це саме та тема, яку в тісній співпраці мають вивчати вчені, аграрії і уряд, керуючись при цьому лише інтересами населення і держави в цілому. Лише тоді буде прийняте аргументоване, єдино правильне рішення.

Законодавство про реєстрацію та обіг генно-модифікованими рослинами необхідно змінити на краще, спираючись на думку і спільне рішення Президій НАН України і НААН. Враховуючи думку провідних учених НАНУ і НААН треба прийняти заходи врегулювання нормативних документів про маркування в Україні продуктів з умістом генно-модифікованих конструкцій. Витрачаються чималі державні кошти на масове проведення науково не обґрунтованих і нікому не потрібних аналізів. Обладнання і кошти треба спрямувати на розвиток генно-інженерних біотехнологій, яких на сьогодні практично дуже мало.

Враховуючи те, що в Україні основним розробником теорії і практики створення і поліпшення сортів і гібридів сільськогосподарських рослин є саме Національна академія аграрних наук України, необхідно розробити міжвідомчу програму зі створення, використання і контролю розповсюдження генно-модифікованих сільськогосподарських рослин.

Вважати доцільним розробку спільних з іноземними установами програм з надання ГМ конструкцій для використання при створенні вітчизняних сортів важливіших сільськогосподарських культур.

І найголовніше, що потрібно враховувати під час проведення всіх цих заходів, що в будь-якому випадку споживач харчових продуктів повинен мати право вибору. Тому найважливішим моментом на даний час є правильне і відповідальне маркування готової продукції в разі перевищення наявності в ній частки ГМО обсягом 0,1%.

Я впевнений, що при правильному підході керівництва держави та із залученням наукової спільноти, Україна має всі можливості стати основним постачальником екологічної продукції для країн Європи та Азії, спираючись на строгість обмежень при реєстрації ГМО та продукції з них.

Ярослав ГАДЗАЛО, президент Національної академії аграрних наук України, доктор сільськогосподарських наук, академік НААН.