«Маршал Перемоги» чи «Маршал-м’ясник»: Георгій Жуков і його місце в українській історії

В українському інформаційному просторі однією з найпомітніших історичних постатей став радянський маршал Георгій Жуков. На початку червня у Харкові активісти націоналістичних організацій повалили пам’ятник цьому радянському полководцю. Але нещодавно місцева влада пам’ятник відновила. Окрім того, Харківська міська рада проспектові Петра Григоренка, перейменованому в ході декомунізації, повернула ім’я Георгія Жукова.

Про місце і роль Георгія Жукова в українській історії Радіо Свобода поговорило з військовим істориком, провідним спеціалістом відділу військово-патріотичного виховання Генерального штабу Збройних сил України Василем Павловим.

Історична Свобода | «Маршал Перемоги» чи «Маршал-м’ясник»: Георгій Жуков і його місце в українській історії

No media source currently available

– Про маршала Жукова сказано чимало заяложених уже штампів: чи то як про видатного «маршала Перемоги», чи то як про зловісного «маршала-різника», який до того ж упереджено ставився до українців. Давайте поговоримо про Георгія Костянтиновича без гніву та пристрасті.

​– Я відразу, взявши пас від вас, скажу, що у публічному просторі України окрім пам’ятника Жукову, мені щонайменше відомі ще дві монументальні споруди, які з ним пов’язані. Це меморіальна дошка Георгію Жукову в Одесі, яка розташована на будівлі військкомату, де колись було командування Одеського військового округу, начальником якого був Жуков у післявоєнний період. А також у місті Ізюм є меморіальна дошка на колишній школі прапорщиків, де колись також навчався Георгій Жуков.

До 2015 року меморіальна дошка Георгія Жукова прикрашала будівлю Міністерства оборони України.

– У зв’язку з чим?

– Тому що там до 1941 року було розташоване командування Київського особливого військового округу, яким він командував.

У меморіальному просторі Жуков присутній доволі давно, і так само він присутній у ментальному історичному просторі України. Але представлений у двох іпостасях

Тобто у меморіальному просторі Жуков присутній доволі давно, і так само він присутній у ментальному історичному просторі України. Але представлений у двох іпостасях: або як видатний воєначальник, маршал Перемоги, без якого перемога Радянського Союзу у Другій світовій війні була би неможлива; або як такий собі злий демон, який вигравав свої операції виключно заваливши супротивника трупами. Якщо підходити до нього об’єктивно, то він не був у реальності ні тим, ні іншим.

– Уперше Жуков з’являється в Україні під час Першої світової війни: у 1915 році вчиться на унтерофіцера в Ізюмі, у 1916-му дістає на фронті поранення. Воював наче справно, адже отримав бойові нагороди, але в Першу світову війну він тут нічим особливим не відзначився.

– Він, як і як більшість майбутніх радянських воєначальників, у Першій світовій війні брав участь як звичайний військовослужбовець російської імператорської армії. Після розвалу Російської імперії та становлення радянської влади, він прийняв присягу на вірність радянській Росії та почав служити у Робітничо-селянській Червоній армії.

У 1920 році Жуков знову з’являється в Україні, бере участь у бойових діях. Зараз не можемо сказати достеменно, чи брав він участь у бойових діях проти армії Української Народної Республіки, чи воював виключно на Врангелівському фронті. Але його присутність в Україні зафіксована у 1920 році, як, наприклад, і присутність Миколи Ватутіна, який на той момент був курсантом військової школи. Я згадав Ватутіна навмисно, тому що дуже багато епізодів у житті та в службовій кар’єрі Жукова та Ватутіна будуть перетинатися.

Як УПА пройшла випробовування німецько-радянським фронтом

– Пам’ятник генералу Ватутіну стоїть біля Верховної Ради, але пам’ятника маршалу Жукову у Києві немає. Після перемоги над японцями на Халхин-Голі, Жукова у червні 1940 року призначають начальником Київського особливого військового округу. Що відомо про його перебування на цій посаді?

– Під час операції на Халхин-Голі, яказавершилася перемогою Радянського Союзу, Жуков показав себе на фоні інших радянських воєначальників людиною з певною долею вдачі, людиною, яка не зупиняється перед будь-якими втратами і готова беззастережно виконати наказ. У подальшому для радянського політичного керівництва і командування ці якості виявляться набагато важливішими, ніж сумлінність, майстерність у розробці операцій і так далі.

Коли Георгій Жуков з’являється в Україні влітку 1940 року, то він проводить анексію Північної Буковини та Бессарабії. Він провів бойову операцію, певною калькою якої буде вже 1956 рік, коли він так само буде керувати радянськими військами під час придушення революції в Угорщині.

Посада командувача Київським особливим військовим округом була свого роду першою сходинкою для кар’єрного зростання у тогочасному Радянському Союзі. На цій посаді він відзначився тим, що відразу почав приводити війська до стану бойової готовності, провів декілька маневрів. Тоді ж починається формування команди, яка навколо нього буде протягом наступних років.

Взимку 1940-1941 років у Москві Жуков бере участь у командно-штабній грі. Тут, виступаючи за «червоних», він дуже добре розіграв план стратегічної наступальної операції, яка невдовзі буде покладена в так званий План прикриття від 15 травня 1941 року. Цей план проаналізували історики та військові, американський журнал World War Tactics у квітні цього року видав величезну статтю про цей план Жукова. Це план наступальної операції, яка планувалася Радянським Союзом в межах доктрини «малой кровью на чужой территории» проти Німеччини та її союзників у Східній Європі.

– Зазначу, що на початку 1941-го Жукова обрали народним депутатом Верховної Ради УРСР від тієї ж Північної Буковини, яку він анексував. Але він не працював депутатом, позаяк працював у Москві начальником Генштабу. Чим відзначився Жуков на цій посаді? І яка доля його особистої відповідальності за той грандіозний розгром, якого зазнала Червона армія після 22 червня 1941 року?

– Дозволю собі сказати дещо непопулярне: я не став би покладати на Жукова всю повноту відповідальності за розгром літа 1941 року. Частка його відповідальності полягає виключно в межах його посадових обов’язків.

Чому не було реакції на величезну кількість розвідувальних повідомлень про те, що Німеччина готується до нападу на СРСР? Цього Жуков ніколи не пояснював, навіть у своїх «Спогадах і роздумах». Але як начальник Генштабу він мав усю повноту інформації.

Я пропоную відійти від певних домислів та оперувати тим, що є. Відразу після того, як стало відомо, що Німеччина розпочала бойові дії, приймаються одна за іншою перші чотири директиви Генштабу. Ці директиви мали би ввести в дію План прикриття від 15 травня 1941 року.

– А чому не ввести План прикриття в дію напряму, без директив?

– Ми не знаємо достеменно чи була команда відкрити пакети, які зберігалися у кожній військовій частині. Одні воєначальники кажуть, що така команда була, інші про це нічого не згадують. Ми можемо оперувати діями наступного дня – 23 червня 1941 року вісім механізованих корпусів Південно-західного фронту розпочинають наступальну операцію в трикутнику Луцьк-Рівне-Броди. І якраз вона стала уособленням цього плану.

– При цьому Жуков особисто прилітає до Тернополя й керує цим наступом. Чому начальник Генштабу особисто керував цим наступом і чому цей наступ закінчився розгромом?

– Тому що за його планом наступальна операція мала вестися вже на чужій території. Вести бойові дії на своїй території не планувалося. Радянська техніка на той момент не була оснащена радіостанціями, не було вміння взаємодії між окремими військовими частинами, між окремими бойовими одиницями, була певна нестача пального. І коли це об’єдналося в єдиний масив, то метання радянських військ у цьому трикутнику Луцьк-Рівне-Броди 29-30 червня 1941 року фактично призвело до того, що радянський танковий кулак зупинився. Ми не можемо назвати великої кількості танкових боїв.

Людина, яка розробляла цей план, мала врахувати можливість, що цей план піде не так та мала врахувати дії на своїй території. Але тут слід зазначити певну об’єктивну причину: до 1943 року в статутах Збройних сил СРСР не було глави «Оборона».

– Якраз у 1943 році Жуков знову з’являється в Україні. Настільки великою була його роль в остаточному визволенні Харкова, де довкола нього зараз вирують такі пристрасті?

– Після Курської дуги у серпні 1943 року ніякої ролі Жуков не відіграв. Якщо взяти публічний простір Харкова, який є зараз, то неподалік від міста знаходиться Висота маршала Конєва. Безпосередньо в районі Харкова діяли Воронезький і Степовий фронти, але загальну координацію дій здійснював командувач Степовим фронтом Іван Конєв. Всі бойові дії, які відбувалися довкола Харкова після Курської дуги, підпали під відповідальність Конєва.

​– Наскільки визначна роль Жукова в подальшому звільненні Лівобережної України?

– В Радянському Союзі у 1943 році з’явилася практика призначати відповідального за загальний напрямок. На території України на той момент діяло два таких відповідальних. За Північний чи то Київський напрямок – це була полоса дій Воронезького і Степового фронтів – відповідав Жуков, за Південний – Південно-Західний і Південний фронти – відповідав Василевський.

Німецьке командування в особі фельдмаршала Манштайна ухвалило рішення відірватися від радянських військ і, не вступаючи в бої, відійти за Дніпро

Я би тут відійшов від терміну «звільнення» і взяв би термін «вигнання». Бо те, що сталося на території України від 26 серпня по 21 вересня 1943 року, не можна назвати наступальними операціями в класичному розумінні цього слова. Бо німецьке командування в особі фельдмаршала Манштайна ухвалило рішення відірватися від радянських військ і, не вступаючи в бої, відійти за Дніпро. І 21 чи 23 з’явився наказ Манштайна, в якому він висловлює подяку своїм військам за те, що вони вдало відірвалися від Червоної армії та відступили за Дніпро. Якраз тоді починається Битва за Дніпро, в якій Жуков є координатором Північного напрямку.

– Найвідоміший стереотип про Жукова в період форсування Дніпра, що він ніби комусь сказав про українців: мовляв, нащо цих хохлів жаліти – чим більше їх потоне в Дніпрі, тим краще, бо тим менше їх потім треба буде висилати в Сибір. Кому, де і за яких обставин він сказав цю фразу? Що про неї відомо?

– За легендою, це спогади одного з учасників війни, який був ординарцем у штабі Воронезького фронту. Нібито цю фразу Жуков сказав Ватутіну під час планування чергової наступальної операції в районі Букринського плацдарму.

Тут слід зазначити, що найчастіше за все цю фразу використовують в розрізі такого явища як «чорна піхота» – нашвидкуруч сформованих і озброєних підрозділів із мешканців щойно звільнених територій. Але чорносвитники чи «піджачники» не стали новим явищем під час Битви за Дніпро. Масове використання мобілізаційного ресурсу колишніх окупованих територій розпочинається взимку 1942-1943 років під час так званої Третьої битви за Харків, де радянськими військами командував Ватутін. Якщо казати про найбільшу практику застосування чорносвитників, то це більше пов’язано з ім’ям Ватутіна.

Окрім цієї цитати, жодних згадок про Жукова як про людину, яка мала претензії до українців, мені поки не відомо

Окрім цієї цитати, жодних згадок про Жукова як про людину, яка мала претензії до українців, мені поки не відомо. Чому я можу стверджувати, що, можливо, ця цитата не відповідає дійсності – це те, що в неї є додаток: «тим більше, нам українців доведеться висилати в Сибір». Це відсилання до іншого фейку про те, наче Жуков з Берією влітку 1944 року планували масове виселення українців.

– Ніби був такий наказ за підписом Берії, Жукова та ще якогось маловідомого військового.

Доведено, що це класичний елемент інформаційно-психологічних операцій, яку проводили німці під час провальної для них оборони

– На сьогодні доведено, що це класичний елемент інформаційно-психологічних операцій, яку проводили німці під час провальної для них оборони з метою посилити протестні настрої в українському середовищі.

Але при цьому не слід відкидати те, що Жуков здійснював щонайменше моральний тиск на командування радянських фронтів під час Битви за Дніпро, наголошуючи, що Київ необхідно визволити до 6 листопада, постійно їх підганяв – це беззаперечно.

В такий спосіб воював, починаючи від Халхин-Голу. Можна згадати таку саму його поведінку, коли Жуков у 1942-1943 роках 11 разів хвилями гнав радянські війська в наступ під Ржевом. Саме у ржевській м’ясорубці він отримав своє прізвисько «М’ясник».

– Після війни Жукова зняли з посади командувача
сухопутних військ за те, що він, як тоді казали, «скомпрометував високе звання комуніста»: надто до трофеїв був ласий і на німецький території багато майна собі нагріб. Відтак його призначили командувачем Одеського військового округу. Як він в Одесі себе проявив?

– Він привів радянські війська, які на той момент дещо розслабилися після завершення бойових дій, до тонусу. Але це базувалося на його іміджі людини, яка є жорстокою та надзвичайно швидкою на покарання. Не можна сказати, що в 1946-1947 роках Одеський військовий округ став найкращим округом Радянського Союзу.

– Підбиваючи підсумки – яке місце Георгія Жукова в українській історії?

Жуков – людина, яка абсолютно не рахувалася з втратами, яка намагалася поєднати своє службове зростання зі збільшенням власного престижу

– Таке саме, як і будь-якого командувача військами радянської армії в роки Другої світової війни. Жуков – людина, яка абсолютно не рахувалася з втратами, яка намагалася поєднати своє службове зростання зі збільшенням власного престижу. Я не став би його виділяти в українській історії як окремий елемент. Тому що тоді зникає роль інших радянських воєначальників, які, з одного боку, зробили не менше, ніж Жуков, умовно добрих речей, але й мали такий самий перелік військових злочинів, які зазвичай покладають виключно на Жукова.

Учасники акції «Совок не пройде» проти ініціативи харківського мера Геннадія Кернеса повернути в Харкові проспекту Петра Григоренка його стару назву на честь радянського маршала Жукова. Львів, 19 травня 2019 року

– Військові злочини – це, зазвичай, проти супротивника. А ви що маєте на увазі?

– Проти своїх солдатів і проти мирного населення. За злочини, які здійснила Червона армія, відповідальність має бути покладена на тих людей, які нею командували.

Казати, що Жуков є виключно маршалом перемоги, або виключно злодієм – я не став би. Творцем міфу про Жукова став сам Жуков

Казати, що Жуков є виключно маршалом перемоги, або виключно злодієм – я не став би. Творцем міфу про Жукова став сам Жуков. Він єдиний із радянських воєначальників такого калібру, який залишив розлогі спогади. Спогади того ж [маршала Івана] Конєва набагато менші.

– Але Жуков справді приймав Парад Перемоги в Москві.

– Так, але це не було його особисте рішення. Це було визнання його заслуг Сталіним. Він визнавав Жукова як людину, яка не зупиниться ні перед чим, щоб виконати його наказ. Був наказ взяти Берлін – наказ був виконаний. Якою ціною? Це питання не ставилося.

– На яку пам’ять заслуговує Георгій Жуков в Україні?

– Я не робив би йому пам’яті в публічному просторі. Але він має залишатися в історичних та публіцистичних дослідженнях, тому що це, певною мірою, символ свого часу.

Інститут національної пам’яті звернувся до поліції та ГПУ через пам’ятник Жукову в Харкові

Дмитро Шурхало

Співпрацюю з Радіо Свобода, був кореcпондентом і редактором (2008–2017), зараз веду програму «Історична Свобода». Спеціалізуюсь на політиці та історії. Народився в 1976 році у Сумах. Закінчив факультет журналістики Львівського університету імені Івана Франка. Працював у газетах «Пост-Поступ», «Київські відомості», «Вечірні вісті», журналі «Власть дєнєг». Автор книжок «Українська якбитологія», «Міфи Другої світової війни» та «Скоропадський, Маннергейм, Врангель: кавалеристи-державники».

§ 2. ФРАНКСЬКА ДЕРЖАВА КАРОЛІНГІВ

Після смерті Піпіна Герістальського між його синами розпочалися чвари, у яких переміг його позашлюбний син Карл, який у 715 р. став майордомом. Йому довелося зіткнутися із серйозною зовнішньою небезпекою. З півдня на територію Франкської держави вторглись араби (європейці називали їх сарацинами), які на той час підкорили майже весь Піренейський півострів. У 732 р. в битві біля Пуатье війська Карла розгромили арабів і перешкодили їхньому подальшому просуванню в глиб Європи. На честь цієї перемоги Карл отримав прізвисько Мартелл (Молот).

Однак загроза з півдня не минула, що змусило Карла Мартелла зміцнити військо й створити замість пішого ополчення загін добре озброєних кінних воїнів. Зробити це було досить нелегко. Адже утримувати бойового коня та мати необхідне спорядження й озброєння могла лише забезпечена людина. Нагородою ж воїнам були здебільшого земельні володіння, бо грошей для оплати їхніх ратних справ не вистачало. Земля передавалася разом із селянами, які на ній працювали. Така форма землеволодіння називалася бенефіцієм (з латин. благодійність).

Спочатку бенефіцій надавався пожиттєво як нагорода за службу. З часом він набув ознак спадкового володіння, що отримало назву феод. Його власника називали феодалом. Той, хто надавав бенефіцій, чи феод, уважався сеньйором (старшим). Той, хто його одержував, ставав васалом (слугою) сеньйора. Васал зобов’язувався вірно служити своєму сеньйору, за що той мав його підтримувати, а в разі потреби — і боронити. Усе це сприяло виникненню стосунків вірнопідданості й заступництва між васалом і сеньйором. Створення Карлом Мартеллом кінного війська стало поштовхом до формування особливого соціального стану — рицарства.

Зміцнивши своє становище в усіх областях Франкської держави, майордом був змушений рано чи пізно заявити про свої претензії на королівський трон. Саме так і вчинив син Карла Мартелла — Піпін II Короткий (741-768). Таке прізвисько він отримав через невисокий зріст. Щоб узаконити захоплення трону, Піпін відправив у Рим двох посланців, яким було доручено з’ясувати в Папи Захарія І, чи справедливо, щоб правитель, який не має влади, продовжував мати титул короля. Папа в цей час вів жорстоку боротьбу з лангобардськими королями й потребував сильного союзника. Хроніст пише, що Захарій І звелів передати: «Краще іменувати королем того, хто має владу, ніж того, хто живе, не маючи королівської влади». І щоб не порушувати порядок, наказав Піпінові бути королем.

У 751 р. Піпін зібрав у Суассоні франкську знать, яка й проголосила його королем. Останній представник династії Меровінгів — «ледачий король» Хільдерік III і його син були пострижені в монахи. Щоб подякувати Папі за підтримку, Піпін здійснив два походи до Італії, під час яких переміг короля лангобардів Айстульфа. Завойовані землі лангобардів Піпін передав у дарунок Папі. У 756 р. на подарованих землях було засновано самобутню світську Папську державу з центром у Римі. Вона проіснувала більш як тисячу років аж до об’єднання Італії в 1870 р. Нині це держава в державі, усесвітньо знаний Ватикан, розташований у кількох римських кварталах.

2. Завоювання Карла Великого

Справжнього розквіту Франкська держава досягла в епоху правління Карла Великого (768-814), сина Піпіна II Короткого. Саме за іменем Карла королівську династію, засновником якої став Піпін II Короткий, називають Каролінгською. Прізвисько Великий Карл отримав у зв’язку зі своєю діяльністю, спрямованою на користь християнської церкви, а також через те, що був досить високим на зріст. Упродовж усього середньовіччя Карл Великий залишався ідеалом правителя, напівлегендарною постаттю. Його діяння були оспівані у фольклорі, епічних творах, рицарській літературі тощо.

ВИВЧАЄМО ДЖЕРЕЛА

IX ст. З праці монаха Ейнгарда «Життя Карла Великого»

Карл був широкоплечий, кремезний, зросту в міру високого; відомо, що зріст його в сім разів перевищував довжину власних ступень.

У нього була округла голова, очі дуже великі й жваві, ніс трохи більший за середній, гарне волосся, веселе привабливе обличчя.

Усе це надавало поважності й статечності його вигляду.

Здоров’я його було міцним, за винятком того, що протягом останніх чотирьох років він страждав від пропасниці, а під кінець життя ще й кульгав на одну ногу. Він постійно їздив верхи й полював. Йому подобалося паритися в природних гарячих джерелах і плавати. У плаванні він був настільки вправний, що його ніхто не міг обігнати.

Він був невибагливий до їжі й питва, особливо до напоїв, тому що над усе ненавидів пияцтво.

Він був красномовним і міг дуже добре висловити все, що хотів.

• Які особисті якості й чесноти Карла Великого, на вашу думку, сприяли зміцненню королівської влади?

Карл Великий. Статуетка. IX ст.

Карл Великий був невтомним державним діячем. Він проводив активну завойовницьку політику й зумів розширити кордони Франкської держави. За його правління франки здійснили 53 походи, 27 з яких очолював монарх. Першою успішною збройною акцією Карла Великого стало підкорення лангобардів. Упродовж 773-774 рр. він воював проти лангобардського короля Дезидерія, здобув над ним перемогу та змусив постригтися в монахи. Лангобардське королівство припинило своє існування. Його невелику частину було передано Папі Римському, а решту приєднано до Франкської держави.

У 778 р. Карл розпочав тривалі воєнні дії проти арабів в Іспанії. Проте перший похід виявився невдалим. Лише через деякий час франки зуміли захопити Барселону й на прилеглій території утворили прикордонну область, що стала складовою держави Карла Великого.

ІСТОРИЧНА ЦІКАВИНКА

Битва в Ронсевальській ущелині. Роланд трубить в Оліфант. Мініатюра. XIII ст.

Людська пам’ять зберегла один незначний епізод із невдалого походу Карла в Іспанію 778 р. На зворотній дорозі через Піренеї в Ронсевальській ущелині на тилову охорону франкського війська напав загін місцевих жителів — басків.

Франки зазнали поразки, а в бою загинув Хруотланд, граф Бретані. Через три століття цей майже не відомий, наближений до Карла вельможа уславився як знаменитий Роланд з французької епічної поеми «Пісня про Роланда». Дрібну сутичку було оспівано як велику битву між християнами й мусульманами, а невдалий похід подано як завоювання всієї Іспанії.

Найважче далося Карлові підкорення саксів. Війни з ними тривали впродовж 772-804 рр. На той час Саксонія була заселена язичницькими племенами. Метою Карла була християнізація саксів. Уже після перших походів франки зайняли майже всю Саксонію. Налякані сакси обіцяли прийняти хрещення, але замість цього вони несподівано підняли повстання. Воно відзначалося небувалою жорстокістю. Сакси нещадно вбивали всіх франків, а також християнських священиків. Карл відповідав тим самим.

Легенда розповідає, що Карл, захопивши укріплене поселення саксів, устромив посеред площі свій меч і наказав підводити до нього по черзі всіх чоловіків. Тих, хто був вищим за цей меч, страчували на місці. Очевидно, ідеться про 782 р., коли Карл знищив майже 4,5 тис. саксонських заручників. Тоді вожді саксів здалися й прийняли хрещення, однак повстання тривало ще 20 років.

Монограма Карла Великого. 790 р.

Тим часом спробував позбутися франкського панування й баварський герцог Тассілон. Для боротьби проти Карла він уклав союз з аварами (обрами). Однак баварці були розбиті франкськими військами. У 788 р. Карл остаточно приєднав до своїх володінь Баварію, ліквідувавши там герцогську владу. Після цього розпочалися війни франків з Аварським каганатом. Перемога над жорстокими кочівниками аварами далася Карлу нелегко. Тільки завдяки підтримці слов’янських племен він зумів розгромити й остаточно знищити Аварський каганат. Слід аварів назавжди розчинився в історії.

ВИВЧАЄМО ДЖЕРЕЛА

Давньоруський літопис «Повість минулих літ» про аварів (обрів)

Були обри тілом великі, а умом горді, і забрав їх Бог, і померли вони всі, і не зостався ані один обрин. І єсть приказка в Русі й до сьогодні: «Загинули вони, як обри», — бо немає їхнього ні племені, ні потомства.

Завоювання великих територій суттєво розширило кордони Франкської держави. Тепер вона охоплювала значну частину колишньої Західної Римської імперії. Восени 800 р. Карл вирушив до Рима, щоб захистити Папу Лева III в його протистоянні з місцевою знаттю. Під час урочистої різдвяної меси 25 грудня 800 р. Лев III увінчав Карла імператорською короною. Карл Великий став першим імператором середньовічної Європи. Відродження імперії на Заході викликало обурення Візантії. Лише у 812 р. Візантія визнала імператорський титул Карла Великого. За таку поступливість він подарував візантійському імператорові Венецію та Далмацію.

Карл розумів, що такою великою імперією досить важко управляти одноосібно, тому розділив її на графства. Уздовж кордонів своєї велетенської держави Карл створював укріплені прикордонні області — марки. Постійної резиденції в нього не було. Зате в різних місцях держави Карл мав маєтки, у яких ненадовго затримувався, а потім із своїм оточенням рухався далі. Його найулюбленішим місцем перебування був Аахен (територія сучасної Німеччини). Двічі на рік імператор збирав представників вищої знаті, з якими радився про справи й узгоджував свої укази й спеціальні постанови — капітулярії.

Коронація Карла Великого. Мініатюра. XIII ст.

У своїй державі Карл також активно підтримував розвиток культури. Він потребував освічених людей, тому вимагав, аби в кожному монастирі та єпископстві були засновані школи для навчання світських осіб. Підручники для них створив англосакс Алкуїн, відомий також як автор богословських творів і віршів. При дворі Карл зібрав учений гурток, який називався академією. До нього входили найосвіченіші люди, запрошені Карлом Великим із різних куточків Європи. Академію очолював Алкуїн. Один з учасників гуртка, молодий абат Ейнгард, написав твір «Життя Карла Великого».

Імператор та його академіки вели наукові диспути, розгадували інтелектуальні загадки, складали вірші латиною тощо.

Зусиллями Карла здійснювалося будівництво палаців і храмів. Вони зводились у візантійському стилі. Яскравим зразком каролінгської архітектури є капела (каплиця) в Аахені. Це єдиний витвір тогочасся, що зберігся донині.

Монета Карла Великого

ІСТОРИЧНА ЦІКАВИНКА

Будівництво Карловоі каплиці в Аахені було завершено 805 р. Це велична восьмикутна кам’яна двоповерхова споруда, висота якої сягає 32 м. Її перший поверх символізував земне життя й призначався для придворних імператора. Другий поверх, дещо менший за розмірами, був утіленням життя небесного. Саме тут знаходився імператорський трон, витесаний із білого мармуру, а також зберігалися зібрані Карлом Великим дорогоцінні християнські реліквії. У капелі було поховано й самого Карла. У XII ст. Карла Великого було віднесено до лику святих.

Капела (каплиця) — невелика, окремо розташована будівля або приміщення в церкві для молитов однієї сім’ї.

Скульптурна композиція, установлена в 1215 р. на надгробку Карла Великого (у центрі) в Аахені

Піднесення культури в період правління Карла Великого ввійшло в історію як Каролінгське відродження. Невдовзі після смерті Карла Великого двір монарха перестав бути культурним центром держави.

4. Загибель імперії Карла Великого, утворення держав середньовічної Європи

Карл Великий помер у 814 р., і трон перейшов до його сина — Людовіка Благочестивого. Однак невдовзі троє синів Людовіка Благочестивого — Карл Лисий, Людовік Німецький і Лотар — почали домагатися від батька поділу імперії. Щоб утихомирити сімейні чвари, Людовік Благочестивий у 817 р. поділив імперію між синами. Однак миру він цим не досягнув. Розпочалася війна, у якій сини здобули перемогу над батьком.

Після смерті Людовіка Благочестивого усобиці розгорілися з новою силою. Два молодших брати — Людовік Німецький і Карл Лисий — не хотіли визнати імператорського титулу за Лотарем і пішли на нього війною. У 842 р. Людовік Німецький і Карл Лисий зустрілися в Страсбурзі (сучасна Франція) й поклялися діяти спільно в боротьбі проти Лотаря. Страсбурзьку клятву виголосили на двох мовах — романській (давньофранцузькій) і тевтонській (німецькій). Це свідчило про формування в Каролінгській імперії нових народностей, зокрема французької й німецької.

Лотар був змушений піти на поступки. У серпні 843 р. брати уклали у Вердені договір, згідно з яким створена Карлом Великим імперія розподілялася на три частини. За умовами Верденського договору, молодшому з братів, Карлу Лисому, дісталися землі на захід від Рейну, що здебільшого становили територію майбутньої Франції. До середнього брата, Людовіка Німецького, відійшли землі на схід від Рейну, що переважно становили територію майбутньої Німеччини. Старший із братів — Лотар — зберіг за собою титул імператора, а також отримав Італію й довгу смугу земель від гирла Рейну до гирла Рони. Згодом ця територія отримала назву Лотарингія. Унаслідок цього поділу утворилися такі європейські держави, як Італія, Німеччина та Франція.

Карл Мартелл, битва під Пуатье (732 р.), бенефіцій, сеньйор, васал, Карл Великий, Каролінгське відродження, Верденський договір (843 р.).

1. Покажіть на карті (с. 24) територію розселення германських племен. Які території ввійшли до імперії Карла Великого? Як була поділена імперія Карла Великого між його синами? Чому це стало можливим?

2. Поясніть значення понять і термінів: «бенефіцій», «феод», «васал», «сеньйор», «Каролінгське відродження».

3. Установіть відповідність між подією та датою.

1 перемога Хлодвіга над Сиагрієм

2 розгром арабів у битві біля Пуатьє

3 коронація Карла Великого

4. Про яку історичну особу йдеться в поданих описах?

• «Майордом Франкської держави розгромив арабів і перешкодив їхньому подальшому просуванню в глиб Європи, створив кінне військо».

• «Чоловік, великий на зріст, син короля, маленького на зріст, дуже полюбляв місто Аахен, був увінчаний імператорською короною, після його смерті сини знищили те, що ним було створено».

5. «Війна трьох братів» завершилася підписанням Верденського договору. Чи могли події розвиватися якось інакше? Запропонуйте свій варіант. Якою б тоді, на вашу думку, була карта Європи сьогодні?

Хто з названих історичних діячів отримав прізвисько тушинський злодій 1. ЛЖЕДМИТРІЙ 1
2. ВАСИЛІЙ ШУЙСЬКИЙ
3. БОРИС ГОДУНОВ
3. ОЛЕКСІЙ МИХАЙЛОВИЧ

Какое верно а какое нет а) Наступлению раздробленности способствовало господство в древней руси Б)Раздробленность древней руси окончательно наступила … вскоре после смерти владимира монохама В) во второй половине 12 в. На территории руси сушествовало око 50 независимых государств княжеств Г)в новгороде великом и на протяжении 12 в сохранялась сильная власть киевских князей

Складіть схему, яка б дозволила охарактеризувати найважливіші події Північної війни на українських теренах.​

Уяви себе гідом підготувати повідомлення про Дублінський замок. За таким планом:Рік збудування.Історія.В якому стилі?На честь кого?Яке місце займав іс … торії держави?Де знаходиться ?

Який регіон сильніше за все постраждав під час періода “Руїни”Лівобережжя Правобережжя Запорожжя Слобожанщина дам 15 бал​