Порядок і умови відбування покарання у виді обмеження волі

Засуджені до обмеження волі у виправному центрі на відміну від засуджених до позбавлення волі перебувають без охорони, але під наглядом адміністрації, який включає стеження і контроль за їх поведінкою за місцем проживання і роботи, а також у неробочий час. Несення служби із здійснення нагляду за засудженими на території виправного центру та прилеглої місцевості забезпечується, як правило, шляхом патрулювання.

Засуджені до обмеження волі мають значно більше прав порівняно з особами, шо відбувають покарання у виді позбавлення волі. Крім основних прав, указаних у гл. 2 КВК України, засуджені до обмеження волі мають право носити цивільний одяг і не носити нагрудні розпізнавальні знаки, мати при собі портативні персональні комп’ютери та аксесуари для них, гроші, мобільні телефони та аксесуари для них, цінні речі, користуватися грішми без обмежень; займатися сільським господарством, відправляти листи, отримувати посилки (передачі) і бандеролі, одержувати короткострокові побачення без обмежень, тривалі побачення – до трьох діб один раз на місяць, користуватися засобами мобільного зв’язку, одержувати правову допомогу, передбачену КВК України для осіб, засуджених до позбавлення волі.

Засудженим може бути дозволено короткочасні виїзди за межі виправного центру за обставин, передбачених ч. 1 ст. 111 КВК України для осіб, засуджених до позбавлення волі (смерть або тяжка хвороба близького родича, що загрожує життю хворого; стихійне лихо, що спричинило значну матеріальну шкоду засудженому або його сім’ї), а також з інших поважних причин у таких випадках: за необхідності звернутися до медичного закладу з приводу захворювання чи лікування за наявності відповідного медичного висновку; для складання іспитів у навчальному закладі; за викликом судових і слідчих органів – на період провадження слідства чи дізнання; для попереднього вирішення питань трудового і побутового влаштування після звільнення – строком до семи діб, без урахування часу на дорогу; у разі виникнення інших життєво необхідних обставин, які потребують присутності засудженого.

Засуджені, які не допускають порушень встановленого порядку виконання покарання у виді обмеження волі і мають сім’ї, після відбуття шести місяців строку покарання можуть за постановою начальника виправного центру проживати зі своїми сім’ями в орендованих квартирах або придбавати житло в межах виправного центру. Такі особи зобов’язані від одного до чотирьох разів на тиждень з’являтися у виправний центр для реєстрації.

КВК України покладає на засуджених до обмеження волі й певні обов’язки, зокрема: виконувати законні вимоги адміністрації виправного центру, які стосуються порядку відбування призначеного покарання; сумлінно працювати у місці, визначеному адміністрацією виправного центру; постійно перебувати в межах виправного центру під наглядом, залишати його межі лише за спеціальним дозволом адміністрації цього центру, проживати за особистим посвідченням, яке видається взамін паспорту та, як правило, у спеціально призначених гуртожитках, з’являтися за викликом адміністрації виправного центру. Крім зазначених, засуджені до обмеження волі повинні виконувати також основні обов’язки засуджених, що передбачені у ст. 9 КВК України.

Засудженим до обмеження волі забороняється доставляти і зберігати на території, де вони проживають, предмети, вироби й речовини, перелік яких визначається нормативно-правовими актами Міністерства юстиції України. У разі виявлення таких предметів, виробів і речовин у засудженого вони підлягають вилученню і зберіганню, а речі, вилучені з обігу, знищуються. Про вилучення предметів, виробів і речовин посадовою особою виправного центру складається протокол. Засудженим забороняється також вживати спиртні напої і пиво, наркотичні засоби, психотропні речовини або їх аналоги чи інші одурманюючі засоби.

Засуджені, які відбувають покарання у виді обмеження волі, а також приміщення, в яких вони проживають, можуть піддаватися обшуку, а їхні речі, посилки, передачі й бандеролі, що надійшли, – огляду. Огляди і обшуки приміщень, де проживають засуджені із сім’ями, провадяться за наявності встановлених законом підстав за вмотивованим рішенням суду. При цьому жиле приміщення, де проживає засуджений із сім’єю, може відвідуватися, як правило, в денний час уповноваженими працівниками виправного центру.

КВК України покладає виконання певних обов’язків і на адміністрацію виправного центру. Зокрема, адміністрація веде облік засуджених, роз’яснює їм порядок і умови відбування покарання, організовує трудове і побутове влаштування; забезпечує додержання умов праці засуджених, порядку та умов відбування покарання; здійснює нагляд і заходи попередження порушень порядку відбування покарання; проводить із засудженими соціально-виховну роботу; застосовує встановлені законом заходи заохочення й стягнення; здійснює роботу щодо підготовки засуджених до звільнення тощо.

Згідно зі ст. 60 КВК України засуджені до обмеження волі залучаються до праці, як правило, на виробництві виправних центрів. Однак можливе також їх працевлаштування на договірній основі на підприємствах, в установах чи організаціях усіх форм власності, але за умови забезпечення належного нагляду за їхньою поведінкою і щоденного повернення до виправного центру. Це дає можливість забезпечити засуджених відповідною роботою у разі її відсутності на виробництві виправного центру, сприяє бажанню засуджених працювати за раніше обраною професією чи спеціальністю. У свою чергу, якщо власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган залучає до роботи засуджених до обмеження волі, то він зобов’язаний забезпечити їх залучення до суспільно корисної праці за місцем роботи з урахуванням стану здоров’я та, за можливості, спеціальності, організовувати, у разі необхідності, первинну професійну підготовку і створити відповідні побутові умови.

Праця засуджених до обмеження волі регулюється законодавством про працю, за винятком правил прийняття на роботу, звільнення з роботи, переведення на іншу роботу. Тобто на засуджених поширюється, у першу чергу, більша частина норм КЗпП України та іншого законодавства, які регулюють робочий час і час відпочинку, нормування та оплату праці, гарантії й компенсації, трудову дисципліну, охорону праці тощо. Відповідно до цих норм засуджені до обмеження волі мають право на щорічну оплачувану відпустку, допомогу у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю, пільги, які надаються при праці жінкам і молоді, державне соціальне страхування та ін.

Переведення засуджених на іншу роботу, в тому числі до іншої місцевості, може здійснюватися власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом тільки за погодженням з адміністрацією виправного центру. Власнику підприємства, установи, організації або уповноваженому ним органу, де працюють засуджені, забороняється звільняти їх з роботи, крім таких випадків: 1) звільнення від відбування покарання на підставах, передбачених КК України; 2) переведення засудженого на роботу на інше підприємство, в установу чи організацію або для дальшого відбування покарання до іншого виправного центру; 3) набрання законної сили вироком суду, за яким особа, що відбуває покарання у виді обмеження волі, засуджена до позбавлення волі; 4) неможливість виконання даної роботи за станом здоров’я.

Засудженим незалежно від усіх відрахувань належить виплачувати не менш як 7S % від загальної суми заробітку.

Засудженим, які відбувають покарання у виді обмеження волі, гарантується право на охорону здоров’я, у тому числі на отримання медичної допомоги. Лікувально-профілактична і протиепідемічна робота у виправних центрах організовується і проводиться на загальних підставах відповідно до законодавства про охорону здоров’я цивільними органами і закладами охорони здоров’я. Направлення засуджених до лікувальних закладів визначається згідно з порядком обслуговування населення органами охорони здоров’я. Засудженим, які перебувають у лікувальних закладах, гарантуються правова допомога та користування мобільним зв’язком відповідно до положень нормативно-правових актів та КВК України.

У виправних центрах створюються необхідні матеріально-побутові умови для відбування покарання. Засуджені забезпечуються індивідуальним спальним місцем, інвентарем і постільними речами, а продукти харчування і речове майно (одяг, взуття та ін.) придбавають за власні кошти. Норма жилої площі на одного засудженого не може бути меншою за чотири квадратних метри. Комунально-побутові та інші послуги (пошта, телеграф, телефон та ін.) оплачуються засудженими на загальних підставах. Засудженим, які не працюють у зв’язку із захворюванням, а також з причин, що від них не залежать, і не одержують за цей час заробітної плати або інших доходів, харчування та комунально-побутові послуги надаються за встановленими нормами за рахунок виправного центру. Засуджені, які направлені на лікування до закладів охорони здоров’я, забезпечуються цими лікувальними закладами всіма видами довольства на загальних підставах. У необхідних випадках адміністрація виправного центру або підприємства, установи чи організації, де працевлаштований засуджений, може видавати йому аванс із наступним відшкодуванням.

Із засудженими до обмеження волі в обов’язковому порядку проводиться соціально-виховна робота. Виховний вплив на засуджених здійснюється на основі психолого-педагогічних методів диференційного та індивідуального вивчення особистості засуджених з урахуванням строку покарання, персональних якостей і поведінки засуджених, обставин учиненого злочину, закріплення досягнутих результатів. Основною метою соціально-виховної роботи є формування й розвиток у засуджених якостей і навичок, що стимулюють зацікавленість у виправленні, прагнення до заняття суспільно корисною діяльністю, дотримання прийнятих у суспільстві встановлених правил поведінки. Для досягнення цієї мети адміністрацією виправних центрів організовується основне загальне і початкове професійне навчання, забезпечується професійна підготовка засуджених; створюються умови для підвищення засудженими свого загального і професійного рівня, їх заочного навчання у різних навчальних закладах, які знаходяться в межах адміністративно-територіальної одиниці, де розташований виправний центр; формуються методико-виховні ради виправних центрів, завданням яких є збереження зв’язків засуджених з родичами, а також підтримка ініціативи громадських організацій і релігійних об’єднань, спрямованих на підготовку засуджених до життя в суспільстві після звільнення, та ін. Активна участь засуджених у виховних заходах заохочується і враховується при визначенні ступеня їх виправлення. Обов’язок проведення соціально-виховної роботи із засудженими до обмеження волі покладений не тільки на адміністрацію виправного центру, а й на власників підприємств, установ, організацій або уповноважених ними органів, де працюють засуджені. У соціально-виховній роботі із засудженими можуть брати участь об’єднання громадян, засоби масової інформації, релігійні та благодійні організації і навіть окремі громадяни, але виняток становлять політичні партії і профспілки, діяльність яких у виправних центрах заборонена (ч. 2 ст. 65 КВК України).

7. Порядок і умови виконання покарання у виді обмеження волі

Згідно зі ст. 61 Кримінального кодексу України, покарання у виді обмеження волі полягає у триманні особи в кримінально-виконавчих установах відкритого типу (далі — виправних центрах) без ізоляції від суспільства в умовах здійснення за нею нагляду з обов’язковим залученням засудженого до праці.

Засуджені в даному випадку не ізолюються від суспільства, як при відбуванні позбавлення волі, вони лише обмежені у свободі пересування і виборі місця проживання. Це виражається у тому, що вони не вправі залишати територію виправного центру і визначену місцевість без дозволу адміністрації, а також зобов’язані проживати, як правило, у спеціально призначених для них гуртожитках. За своїми основними характеристиками виправні центри схожі зі спецко-мендатурами, які існували в органах внутрішніх справ до 1992 р.

Обмеження волі як міра кримінального покарання призначається на строк від одного до п’яти років.

Карою при обмеженні волі є:

а) тримання засудженого у кримінально-виконавчій установі;

б) обов’язкове залучення засудженого до праці.

Обмеження волі застосовується тільки як основне покарання. Як додаткові до нього можуть бути призначені штраф, позбавлення права обіймати певну посаду чи займатися певною діяльністю, позбавлення спеціального, військового звання, чину або рангу, конфіскація майна. У разі призначення додаткових покарань засудженим до обмеження волі каральний і виховний вплив на них посилюється.Обмеження волі не застосовується до:

в) жінок, що мають дітей віком до 14 років;

г) осіб пенсійного віку;
ґ) військовослужбовців строкової служби;

д) до інвалідів І і II груп.
Обмеження волі може бути застосовано і в порядку заміни невідбутої частини покарання іншим його видом. Так, особі, що від буває позбавлення волі, суд з урахуванням її поведінки в період від бування покарання може замінити невідбуту частину покарання
більш м’яким його видом — обмеженням волі в порядку ст. 82 КК України.

Заміна невідбутої частини покарання у вигляді позбавлення волі на більш м’яке (обмеження волі) можлива після фактичного відбуття засудженим:

1) не менше третини строку покарання, призначеного судом за злочин невеликої або середньої тяжкості, а також за необережний

2) не менше половини строку покарання, призначеного судом за умисний тяжкий злочин чи необережний особливо тяжкий злочин, а також у разі, коли особа раніше відбувала покарання у виді позбавлення волі за умисний злочин і до погашення або зняття судимості знову вчинила умисний злочин, за який вона була засуджена

3) не менше двох третин строку покарання, призначеного судом за умисний особливо тяжкий злочин, а також покарання, призначеного особі, яка раніше звільнялася умовно-достроково і вчинила новий умисний злочин протягом невідбутої частини покарання.

Порядок і умови виконання покарання у вигляді обмеження волі регламентуються статтями 106—10713 Виправно-трудового кодексу України та Інструкцією “Про організацію виконання покарання у виді обмеження волі в установах кримінально-виконавчої системи”, яка затверджена наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань від 4 вересня 2001 р. № 165.

Відповідно до ст. 106 ВТК України органами, які виконують покарання у виді обмеження волі, є кримінально-виконавчі установи відкритого типу (виправні центри), а для осіб, яким обмеження волі призначено відповідно до ст. 82 КК України — дільниці соціальної реабілітації при виправно-трудових колоніях.

З метою створення сприятливих передумов для виправлення засуджених, позитивного впливу на їх поведінку членів їхньої сім’ї,трудових колективів, де вони раніше працювали, особи, засуджені до обмеження волі, відбувають покарання у виправних центрах, як правило, у межах адміністративно-територіальної одиниці відповідно до їх постійного місця проживання до засудження. Однак особи, яким даний вид покарання застосовано в порядку заміни іншого покарання, а також засуджені, по місцю постійного проживання яких відсутні виправні центри, можуть бути направлені для відбування покарання у виправний центр іншої адміністративно-територіальної одиниці

Місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування зобов’язані сприяти адміністрації виправних центрів у трудовому і побутовому влаштуванні засуджених.

Управління (відділи) Державного департаменту України з питань виконання покарань в Автономній Республіці Крим, областях, місті Києві та Київській області за погодженням з органами місцевого самоврядування визначають межі виправних центрів.

Підставою направлення засуджених до обмеження волі до місця відбування покарання є вирок суду, що вступив в законну силу, а для осіб, яким невідбутна частина іншого покарання замінена покаранням у виді обмеження волі, — постанова чи ухвала визначення суду (ст. 107 ВТК).

Після одержання чи вироку визначення суду орган внутрішніх справ за місцем проживання засудженого чи орган, що виконує покарання (виправна установа), вручають засудженому розпорядження про виїзд до місця відбування покарання.

Особи, засуджені до обмеження волі, прямують за рахунок держави до місця відбування покарання самостійно. Кримінально-виконавча інспекція згідно з вироком суду вручає засудженому припис про виїзд до місця відбування покарання. У розпорядженні про виїзд вказується місце, куди повинний прибути засуджений, маршрут і час прибуття до місця призначення з урахуванням необхідного для проїзду часу, а також попередження про наслідки ухилення засудженого від виїзду у встановлений термін у виправний центр. Засуджений зобов’язаний прибути туди в термін, обумовлений з урахуванням необхідного для проїзду часу і вказаному у розпорядженні. Не пізніше трьох діб з дня одержання припису засуджений зобов’язаний виїхати до місця відбування покарання і прибути туди відповідно до вказаного в приписі строку.

Якщо особи, засуджені до обмеження волі, перебувають під вартою, то вони звільняються із слідчого ізолятора після набрання вироком законної сили. Адміністрація слідчого ізолятора вручає засудженим припис про виїзд до місця відбування покарання.

З урахуванням особи засудженого до обмеження волі, який знаходиться до набрання вироком законної сили під вартою, та інших обставин справи суд може направити його до місця відбування покарання у порядку, встановленому для осіб, засуджених до позбавлення волі. У цьому разі засуджений звільняється з-під варти при прибутті до місця відбування покарання.

Засуджені, яким обмеження волі призначено відповідно до статей 82 і 389 Кримінального кодексу України, направляються виправно-трудовою колонією чи кримінально-виконавчою інспекцією до місця відбування покарання у порядку, передбаченому частинами першою і другою цієї статті.

Засуджений, який ухиляється від одержання припису про виїзд або не виїхав у встановлений строк до місця відбування покарання, затримується кримінально-виконавчою інспекцією для встановлення причин порушення порядку слідування до місця відбування покарання.

У разі невиїзду без поважних причин кримінально-виконавча інспекція направляє затриманого до місця відбування покарання в порядку, встановленому для засуджених до позбавлення волі.

У разі неприбуття засудженого до місця відбування покарання оголошується його розшук. Після затримання засуджений направляється до місця відбування покарання в порядку, встановленому для засуджених до позбавлення волі.

Строк покарання обчислюється з дня прибуття і постановки засудженого на облік у виправному центрі.

Підставою постановки на облік засудженого до обмеження волі є: копія вироку (визначення, постанови) суду; довідка про набуття його законної сили і розпорядження суду про виконання вироку; прибуття засудженого до місця відбування покарання самостійно чи в порядку, встановленому для осіб, позбавлених волі; наявність розпорядження про виїзд до місця відбування покарання.

Облік засуджених здійснюється з метою забезпечення дотримання ними встановлених законом порядку й умов виконання покарання у виді обмеження волі, використання облікових даних у повсякденній діяльності установ.

Саме з моменту постановки засудженого на облік у виправному Центрі обчислюється термін покарання у виді обмеження волі.

У строк покарання за правилами, передбаченими у ст. 72 КК України, зараховується час попереднього ув’язнення під вартою, а також час слідування під вартою з виправно-трудової колонії до виправного центру у разі заміни невідбутої частини покарання у виді позбавлення волі обмеженням волі.

У строк покарання за мотивованою постановою начальника виправного центру не зараховується час самовільної відсутності на роботі або за місцем проживання понад одну добу.

Самовільна відсутність засудженого на роботі чи за місцем проживання до однієї доби є порушенням порядку й умов відбування покарання. Факти самовільної відсутності засудженого на роботі чи за місцем проживання понад одну добу повинні підтверджуватися у встановленому порядку адміністрацією організації за місцем роботи засудженого, рапортами співробітників виправного центру, матеріалами органів внутрішніх справ по місцю затримки засудженого й інших документів, що мають значення для справи. Зібрані матеріали зберігаються протягом визначеного періоду, потім передаються в суд по місцю дислокації виправного центру для вирішення питання про невключення всього часу відсутності засудженого на роботі чи по місцю проживання в строк відбування покарання.

Засуджений знімається з обліку при наявності таких підстав:

— відбуття строку обмеження волі;

— застосування умовно-дострокового звільнення;

— заміни обмеження волі позбавленням волі; , — засудження за здійснення нового злочину до позбавлення волі;

— застосування амністії чи помилування;

— захворювання в процесі відбування покарання тяжкою хворобою, що перешкоджає відбуванню покарання, а також утрати працездатності засудженим чи вагітності засудженої;

— скасування чи зміни вироку;

Після прибуття засуджених до місця відбування покарання і їх постановки на облік їм оголошуються під розписку правила внутрішнього розпорядку, що діють у виправному центрі. При цьому засудженим роз’ясняються їхні права й обов’язки. Одночасно вони попереджаються про відповідальність за ухилення від відбування покарання, порушення порядку відбування покарання, самовільний виїзд за межі території виправного центра.

Правила внутрішнього розпорядку, правила поведінки встановлюються для засуджених до обмеження волі виходячи з кола їхніх прав і обов’язків, визначених у законодавстві. Засуджені несуть обов’язки і користуються правами, встановленими для громадян України, але з певними обмеженнями, зазначеними у Виправно-трудовому кодексі України. Інакше кажучи, засуджені є громадянами України з обмеженим статусом, що залежить від характеру обмежень, властивих даному виду покарання і перерахованих у ст. 1072 ВТК.

Відповідно до цієї статті засуджені до обмеження волі мають право:

— носити цивільний одяг, мати при собі гроші та цінні речі, користуватися грішми без обмежень;

— відправляти листи, отримувати посилки (передачі) і бандеролі, одержувати короткострокові побачення без обмежень, а тривалі побачення — до трьох діб один раз на місяць.

Засудженим може бути дозволено короткочасні виїзди за межі виправного центру за обставин, передбачених законодавством для осіб, засуджених до позбавлення волі, а також з інших поважних причин у таких випадках:

Обмеження волі як вид кримінального покарання

Обмеження волі є новим видом кримінального покарання для вітчизняної правозастосувальної практики. Як відомо, цей вид покарання було введено діючим Кримінальним кодексом, який набрав чинності з 1 вересня 2001 року, що стало реальним відображенням євроінтеграційного курсу України у сфері гуманізації кримінального законодавства, переорієнтації його на застосування покарань, альтернативних позбавленню волі. Законодавче закріплення порядку виконання цього виду остаточно було здійснено Кримінально-виконавчим кодексом України.

Засуджені в даному випадку не ізолюються від суспільства, як при відбуванні позбавлення волі, вони лише обмежені у свободі пересування і виборі місця проживання. Це виражається у тому, що вони не вправі залишати територію виправного центру і визначену місцевість без дозволу адміністрації, а також зобов’язані проживати, як правило, у спеціально призначених для них гуртожитках. За своїми основними характеристиками виправні центри схожі зі спецкомендатурами, які існували в органах внутрішніх справ до 1992 р.

Обмеження волі як міра кримінального покарання призначається на строк від одного до п’яти років.

Карою при обмеженні волі є:

а) тримання засудженого у кримінально-виконавчій установі;

б) обов’язкове залучення засудженого до праці. Обмеження волі застосовується тільки як основне покарання.

Як додаткові до нього можуть бути призначені штраф, позбавлення права обіймати певну посаду чи займатися певною діяльністю, позбавлення спеціального, військового звання, чину або рангу, конфіскація майна. У разі призначення додаткових покарань засудженим до обмеження волі каральний і виховний вплив на них посилюється.

Обмеження волі не застосовується до:

в) жінок, що мають дітей віком до 14 років;

ґ) військовослужбовців строкової служби;

д) до інвалідів І і II груп.

Обмеження волі може бути застосовано і в порядку заміни невідбутої частини покарання іншим його видом. Так, особі, що відбуває позбавлення волі, суд з урахуванням її поведінки в період відбування покарання може замінити невідбуту частину покарання більш м’яким його видом — обмеженням волі в порядку ст. 82 КК України.

1) не менше третини строку покарання, призначеного судом за злочин невеликої або середньої тяжкості, а також за необережний тяжкий злочин;

2. Порядок і умови відбування покарання у виді обмеження волі

Порядок і умови виконання покарання у вигляді обмеження волі регламентуються статтями 56 – 70 Кримінально – виконавчого кодексу України та Інструкцією “Про організацію виконання покарання у виді обмеження волі в установах кримінально-виконавчої системи”, яка затверджена наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань від 4 вересня 2001 р. № 165.

Відповідно до ст. 56 Кримінально – виконавчого кодексу України, особи, засуджені до обмеження волі, відбувають покарання у виправних центрах.

З метою створення сприятливих передумов для виправлення за-суджених, позитивного впливу на їх поведінку членів їхньої сім’ї, трудових колективів, де вони раніше працювали, особи, засуджені до обмеження волі, відбувають покарання у виправних центрах, як правило, у межах адміністративно-територіальної одиниці відповідно до їх постійного місця проживання до засудження. Однак особи, яким даний вид покарання застосовано в порядку заміни іншого покарання, а також засуджені, по місцю постійного проживання яких відсутні виправні центри, можуть бути направлені для відбування покарання у виправний центр іншої адміністративно-територіальної одиниці.

Підставою направлення засуджених до обмеження волі до місця відбування покарання є вирок суду, що вступив в законну силу, а для осіб, яким невідбута частина іншого покарання замінена покаранням у виді обмеження волі, — постанова чи ухвала визначення суду.

Не пізніше трьох діб з дня одержання припису засуджений зобов’язаний виїхати до місця відбування покарання і прибути туди відповідно до вказаного в приписі строку.

Строк покарання обчислюється з дня прибуття і постановки засудженого на облік у виправному центрі.

Саме з моменту постановки засудженого на облік у виправному центрі обчислюється термін покарання у виді обмеження волі:

У строк покарання за правилами, передбаченими у ст. 72 Кримінального кодексу України, зараховується час попереднього ув’язнення під вартою, а також час слідування під вартою до виправного центру у разі заміни невідбутої частини покарання у виді позбавлення волі обмеженням волі.

Засуджений знімається з обліку при наявності таких підстав:

— відбуття строку обмеження волі;

— застосування умовно-дострокового звільнення;

— заміни обмеження волі позбавленням волі;

— засудження за здійснення нового злочину до позбавлення волі;

— застосування амністії чи помилування;

— скасування чи зміни вироку;

Як відбувають покарання у вигляді обмеження волі

Порядок і умови відбування покарання у виді обмеження волі

7. Порядок і умови виконання покарання у виді обмеження волі

Обмеження волі як вид кримінального покарання

Недавні записи

Категорії