Біжи, Форест, біжи!

Найцікавіше у збірці оповідань “Щасливі голі люди” – не те, що вона про покоління дев’яностих: про нього ми багато читали у “двотисячників”: від епатажної Ірени Карпи до екзистенційно та емоційно виснажливого Любка Дереша. І не те, що, мовляв, “збірка про те, що відбувається перед тим, як настане щастя”, як вказано в анотації.

Найцікавішими є характери героїв збірки та їхні прості, але небанальні історії. Доля Діда, що пережив Другу Світову війну і втратив зір, а тепер навпомацки шиє стильні сукні для юної онуки, таємничо римується з долею хлопця, що осліп у дві тисячі п’ятнадцятому році в населеному пункті під назвою – звісно ж, Щастя.

Синьо-татуйований патріарх, випадковий гість зі сторінок Маркеса у карпатському селі, прагне дістатися до моря. Принаймні, так думає мале дитинча, що бачило лише високі сосни і не знає, чи схожі вони на щогли кораблів. Юна дівчина через пораду батька жорстко б’ється з трьома дорослими чоловіками, і це повністю змінює її життя. Загалом, все завершується добре – та чи варто врешті за це дякувати?

І, звісно, ключовим є уміння зняти ці спогади та світлий сум, як сукню після дискотеки, та оголити душу, щоб вона побігла босоніж дорогою – проста й відкрита до світу. Чи народиться в цьому бігові щастя? Невідомо, та точно народиться справжність.

Герої оповідань Катерини Бабкіної не надто звикли бути щасливими у дитинстві, відповідно не дуже прагнуть щастя й у дорослому віці.

Вони здебільшого реалісти і сприймають життя as is: з дитячими провинами, які боляче згадуються у старості, з відсутністю відповіді на запитання, як стати хорошою бабою, якщо так вийшло, що ти вже зла баба, з першою зустріччю зі смертю віч-на-віч – хай у об’єктиві фотокамери, та ця зустріч шокує, хай тобі вже і не двадцять, з ієрогліфічними прорізами від закрійницького ножа на підлозі як знаку любові та з останнім видихом, у якому чути щось про кросівки та носи.

Жанрово це класичні оповідання, без несподіваних новелістичніх пуантів – та вони написані майстерно і викликають щирі емоції. Наскрізними є тема любові (чи батьківська, чи дружня приязнь, чи кохання) та солодко-гірких втрат. Але смерть у цих оповіданнях легка й невагома, як хмарки на обкладинці, і вона є частиною життя, такою ж, як любов, сум чи оголеність до самої шкіри.

У передмові зазначено, що цей цикл має “спом’янути всіх” – досить амбітна мета для книжки з семи оповідань. Та авторці це вдається – хай побіжно, парою виразних рядків. Вона згадує тих, хто помер від сухот і хто емігрував до Америки, наркоманів із ВІЛ і скіфських баб, жертв війн і тих, хто вижив у дев’яності, торгував на ринках чи грабував автівки, полишав коханих та створював любов і мир у кімнаті, де не було нічого, крім матраців на підлозі і стосу книжок у ящику.

На обкладинці кольору прозорого сутінкового неба як єдина опора стоїть грубий стілець родом із пострадянського дитинства з червоною, як кров, сукнею (життя не буває без крові та болю), якою пливуть білі хмарки – комірці, що їх ілюстратор, умисне чи ні, зобразив схожими. Ніби ти лежиш улітку на траві та дивишся в небо, сповнене ласкавими й гостро-щемними спогадами. І ніколи не знаєш, який саме спогад вирине: чи зла баба, чи альбом із ретро-фотографіями чужих голих людей. Які, звісно ж, щасливі.

Тож піднімайся, скидай усі ці спогади, як непотрібний одяг, і біжи з усіх сил у серпневе сонячне проміння, бо життя ще вистачить. Його вистачить рівно настільки, наскільки тобі буде треба. Наскільки ти сам захочеш.

Люди завжди люблять когось. Життя схоже на коробку цукерок. Вітер перебирає старі фотографії, прострочені голкою швейної машинки.

Біжи, Форест, Біжи! Що очікувати від “лісників” у АПЛ?

Невеликий дисклеймер перед тим, як ви почнете читати матеріал – дана стаття була написана за тиждень до старту АПЛ 22/23, тому ми її підкоригували станом на нині. Мова же піде про Ноттінгем Форест – “сплячого гіганта” англійського футболу, що повернувся у вищий дивізіон вперше за 23 роки. Як їм це вдалось і як керівництво відреагувало на повернення “лісників” – читайте в нашій статті.

АПЛ цьогоріч породжує багато очікувань і питань. На початках вони виглядали так: чи продовжить Манчестер Сіті домінацію на внутрішній арені? Чи зможуть цьому зарадити оновлені Ліверпуль та Тоттенхем? Як заграє Арсенал із Зінченком? Чого очікувати від Челсі з новим власником? Цікаво буде подивитись і на перший повноцінний сезон “саудівського” Ньюкасла, боротьбу за зону єврокубків, адже попри умовний “топ-6” команд, є Лестер, Вулвергемптон, Вест Гем, які зовсім нещодавно боролись на міжнародній арені.

Одним із таких питань є наступне: “хто з новоприбулих команд закріпиться в АПЛ?”, адже досі свіжими в пам’яті є подвиги Шеффілд Юнайтед, Лідс Юнайтед та Брентфорда в перші ж їхні сезони після підвищення в класі.

Непогані шанси є у Фулгема, переможця Чемпіоншипу 21/22, голеадор якого Александр Мітровіч забив 43 м’ячі та віддав 7 гольових, долучившись таким чином до майже половини голів “дачників”. Цікавим виглядає і Борнмут, що повертається після двох сезонів у другому дивізіоні. Та найбільш захоплюючою з-поміж всіх команд виглядає історія третьої команди – Ноттінгем Форест, яка гратиме в АПЛ вперше за 23 роки.

Мало команд в Англії має реґалії рівня “лісників” – чемпіон Англії, володар двох кубків Англії, чотирьох кубків ліги, одного суперкубка Англії, двох (!) Кубків європейських чемпіонів (нині – Ліги Чемпіонів УЄФА) та одного суперкубка УЄФА. Більшість з цих трофеїв, зокрема два “вухатих”, було завойовано в період тренерства Браяна Клафа. Останній трофей датується, щоправда, аж 1990-им роком – то був кубок ліги, а в 1999 році, вже в еру АПЛ, Форест вилетів у нижчий дивізіон, де знаходився більш, ніж дві декади.

Сезон 21/22 не обіцяв нічого для Ноттінгема. Після 17 місця в сезоні 20/21 тренер Кріс Х’ютон мав єдине завдання – втримати команду в Чемпіоншипі і за можливості вивести її в першу половину таблиці. Але вже 16 вересня 2021 ірландця звільнили після 1 очка в 7 матчах і останнього місця в таблиці.

Його змінив колишній тренер Суонсі, валлієць Стів Купер, при якому команда набрала божевільний хід, програвши за решту 39 матчів тільки 6 разів, піднявшись з останнього місця на четверте, що дозволило команді поборотись у стикових матчах команд від 3 по 6 місце за право грати в АПЛ, де спершу вона обіграла за сумою двох матчів Шеффілд Юнайтед в півфіналі, а згодом – мінімально Хаддерсфілд у фіналі.

Команда не була дуже забивною: найкращим бомбардиром в Чемпіоншипі став юний валлійський форвард Бреннан Джонсон з 16 голами в 46 матчах. Також можна відзначити по сезону нападника Льюїса Ґраббана, центрхава Райана Єйтса і правого латераля Джеда Спенса, що належав Міддлсбро і був у “лісників” в оренді, але якого вже в міжсезоння придбав Тоттенхем.

Проте після підвищення в класі Форест навсібіч задавав галасу на трансферному ринку. Відпустили основного голкіпера Бріса Самба, Льюїса Ґраббана і Карла Дженкінсона.

Натомість аж 27 (!) новачків поповнили ряди команди – сумарно на понад €160 млн* – серед яких вирізняються:

– центральний півзахисник Морган Ґіббс-Уайт (€29,5 млн) з Вулверхемптона – найдорожчий перехід в історії команди;
– нападник Тайво Авонійі (€20,5 млн) з Уніон Берлін;
– правий захисник Неко Вільямс (€20 млн) з Ліверпуля;
– опорник Орель Манґала (€15 млн) зі Штутгарта;
– центрбек Мусса Ніахате (€10 млн) з Майнца;
– центрхав Ремо Фройлер (€9 млн) з Аталанти;
– лівий захисник Ренан Лоді (€5 млн) з Атлетіко Мадрид;
вільними агентами:
– атакуючий півзахисник Джессі Лінгард з Манчестер Юнайтед;
– опорник Шейх Куяте з Крістал Пелас;
– правий захисник Серж Орьє з Тоттенхема;
і два воротарі:
– Уейн Хеннесі (вільний агент) з Бернлі
– Дін Хендерсон (оренда без права викупу) з Манчестер Юнайтед.

*цінові дані взято із сайту Transfermarkt

В історії АПЛ були приклади на кшталт Фулгема 18/19, які після підвищення в класі та шалених витрат під рівень ліги все одно повертались на щабель нижче, в Чемпіоншип, але у випадку з Форест, враховуючи хорошу форму Джонсона та якісні підсилення в кожну лінію поля, здається, що команда підтримає тенденцію Брентфорда і втримається в АПЛ.

Щоправда, враховуючи останні матчі та шалену закупівлю, такого оптимізму вже не віднайти. Тим не менш, побажаємо їм удачі та успіхів у цьому насиченому сезоні.

Автор: Юрій Ліщук

Друзі! “Артефакт” – це незалежний журнал про культуру, суспільство та політику. Нас ніхто не фінансує. Тому підтримайте авторів.

Тут посилання на платіж через монобанк. Дякуємо!

А це карта приватбанку:

А ще у нас є свій магазин крутих футболок на історичну та культурну тематику. Ви можете придбати футболку, светр чи горнятко й цим підтримати наш журнал!

Що означає фраза “” Перейти Рубікон “

Приймаючи остаточне і безповоротне рішення, багато людей на підсвідомому рівні проговорюють фразу Гая Юлія Цезаря – “Рубікон перейдено”. Тобто, назад дороги немає.

Інструкція

1. Вислів “перейти Рубікон” тісно пов ‘язаний з ще одним фразеологічним обігом – “жереб кинутий”. Історія їх походження сходить до політичної ситуації в Римській республіці. На той момент Рим вів загарбницькі війни в Галлії. Гай Юлій Цезар як талановитий полководець проводив армією при захопленні земель нинішньої Франції. Як переможець, він витребував собі проконсульські повноваження в провінціях Цізальпінська Галлія, Іллірія і Нарбонська Галлія.

2. Військова слава Цезаря посилювалася його подвигами на території нинішньої Німеччини. Військова доблесть і політична кмітливість зробили його рівноправним членом тріумвірату, в який крім нього входили Красс і Помпей. Але політичні колізії, смерть Красса, який був його союзником, впливові вороги в Сенаті стали причиною зниження авторитету Цезаря в органах управління республікою. В результаті політичних інтриг Цезар виявився позбавленим права обиратися і займати державні посади. Тріумвірат “тріщав по швах”, країна перебувала на межі громадянської війни.

3. Гай Юлій Цезар став представляти реальну загрозу існуючій владі, і вона продовжувала робити спроби прибрати з політичної арени відомого полководця. Не бажаючи здавати позиції, Цезар запропонував Сенату компромісний варіант, за яким частина його протекторату відходить під владу сенату, а він зберігає собі два легіони. Компроміс не був прийнятий, і після довгих дебатів сенат заочно оголосив Цезаря вигнанцем. Честь, громадянські права, а можливо і життя Цезаря опинилися під питанням.

4. Маючи досить незначні сили, дислоковані в Галлії, Цезар опинився перед вибором – розв ‘язати військові дії і стати злочинцем з позицій існуючого законодавства або змиритися з існуючим становищем і доживати дні на завойованих землях політичним трупом. Крім особистих амбіцій була присутня ще й реальна загроза розв ‘язування громадянської братовбивчої війни, і, отже, значних людських жертв. З іншого боку, в разі перемоги його чекала необмежена влада над Римською імперією.

5. Цезар зібрав свої війська на рубежі Італії та Галлії – річці Рубікон і 12 січня 49 до н. е після довгих роздумів прийняв рішення форсувати річку. “Жереб кинутий” процитував він давньогрецького драматурга Менандра, і почалася війна, підсумком якої стала поява Римської імперії. Перехід Рубікона, як історична подія відзначений римським істориком Светонієм і давньогрецьким філософом Плутархом. Ними ж увічнено стійкий вираз – “перейти Рубікон”, що означає – прийняти безповоротне доленосне рішення.

6. Що стосується річки Рубікон, то вона в числі інших немноговодних річок стала частиною системи меліорації сучасної Італії. Наприкінці 90-х років минулого століття шляхом топографічних розрахунків Рубікон був ідентифікований як річка Фьюмічіно, що перетинає сучасне італійське місто Савіньяно-суль-Рубіконе.