Зміст:

Відчуття

Навколишній світ, його красу, звуки, кольори, запахи, температуру, величину і багато іншого ми пізнаємо завдяки органам чуття. За допомогою органів чуття людський організм одержує у вигляді відчуттів різноманітну інформацію про стан зовнішнього і внутрішнього середовища.

ВІДЧУТТЯ є найпростішим психічним процесом, який полягає у відображенні окремих властивостей предметів та явищ навколишнього світу, а також внутрішніх станів організму під час безпосередньої дії подразників на відповідні рецептори.

На органи чуття діють подразники. Слід розрізняти подразники, адекватні для певного органа чуття і неадекватні для нього. Відчуття є первинним процесом, з якого починається пізнання навколишнього світу.

ВІДЧУТТЯ – пізнавальний психічний процес відображення у психіці людини окремих властивостей та якостей предметів І явищ під час їх безпосередній дії на її органи чуттів.

Роль відчуттів у житті й пізнанні реальності дуже важлива, оскільки вони становлять єдине джерело наших знань про зовнішній світ і про нас самих.

Фізіологічне підґрунтя відчуттів. Відчуття виникає як реак­ція нервової системи на той чи інший подразник. Фізіологічною основою відчуття є нервовий процес, що виникає під час дії подразника на адекватний йому аналізатор.

Відчуття має рефлекторний характер; фізіологічно його забезпечує аналізаторна система. Аналізатор – нервовий апарат, який здійснює функцію аналізу й синтезу подразників, які прийшли з зовнішнього і внутрішнього середовища організму.

АНАЛІЗАТОРИ – це органи людського тіла, які аналізують навколишню дійсність і виокремлюють у ній ті ‘ чи Інші різновиди психоенергії.

Поняття аналізатора ввів І.П. Павлов. Аналізатор складається з трьох частин:

  • • периферійний відділ – рецептор, що перетворює певний вид енергії на нервовий процес;
  • • аферентні (доцентрові) шляхи, що передають збудження, яке виникло в рецепторі у розташованих вище центрах нервової системи, і еферентні (відцентрові), за яким імпульси з розташованих вище центрів передаються до нижчих рівнів;
  • • підкіркові та кіркові проективні зони, де відбувається переробка нервових імпульсів із периферійних відділів.

Аналізатор становить вихідну і найважливішу частину всього шляху нервових процесів, або рефлекторної дуги.

Рефлекторна дуга = аналізатор + ефектор,

Ефектором є моторний орган (певний м’яз), до якого надходить нервовий імпульс із центральної нервової системи (мозку). Взаємозв’язок елементів рефлекторної дуги забезпечує основу орієнтування складного організму в навколишньому середовищі, діяльність організму залежно від умов його існування.

Для виникнення відчуття необхідна робота всього аналізатора як цілого. Дія подразника на рецептор зумовлює появу подразнення.

Класифікація та різновиди відчуттів, Існують різні класифікації органів відчуттів і чутливості організму до подразників, що надходять до аналізаторів із зовнішнього світу або зсередини організму.

Залежно від ступеня контакту органів чуттів із подразниками розрізняють чутливість контактну (дотикова, смакова, больова) та дистантну (зорова, слухова, нюхова). Контактні рецептори передають роздратування при безпосередньому контакті з об’єктами, які впливають на них; такими є дотиковий, смаковий рецептори. Дистантні рецептори реагують на подразнення, * яке йде від віддаленого об’єкта; дистантрецепторами є зорові, слухові, нюхові.

Оскільки відчуття виникають у результаті дії певного подразника на відповідний рецептор, то у класифікації відчуттів враховують властивості і подразників, які їх викликають, і рецепторів, на котрі впливають ці подразники.

За розміщенням рецепторів в організмі – на поверхні, всередині організму, в м’язах І сухожиллях – виокремлюють відчуття:

  • • екстероцептивні, що відображають властивості предметів та явищ зовнішнього світу (зорові, слухові, нюхові, смакові);
  • • інтероцептивні, що містять інформацію про стан внутрішніх органів (чуття голоду, спраги, втоми);
  • • пропріоцептивні, що відображають рухи органів тіла І стан тіла (кінестетичні та статичні).

Відповідно до системи аналізаторів існують такі різновиди відчут­тів: зорові, слухові, дотикові, больові, температурні, смакові, нюхові, голо­ду і спраги, статеві, кінестетичні та статичні.

Кожен із цих різновидів відчуття має свій орган (аналізатор), свої закономірності виникнення та функції.

Підклас пропріоцепції, що є чутливістю до руху, називають також кінестезією, а відповідні рецептори – кінестезичними, або кінестетич­ними.

До самостійних відчуттів належать температурні, що є функцією особливого температурного аналізатора, який здійснює терморегуляцію і теплообмін організму з довкіллям.

Наприклад, орган зорових відчуттів – око. Вухо – орган сприй­няття слухових відчуттів. Тактильна, температурна і больова чутливість — функція органів, розташованих у шкірі.

Тактильні відчуття дають знання про міру рівності та рельєфності поверхні предметів, яку можна відчути під час їх обмацування.

Больові відчуття сигналізують про порушення цілісності тка­нини, що, звичайно, викликає в людини захисну реакцію.

Температурне відчуття – це відчуття холоду, тепла, що його спричинює контакт із предметами, які мають температуру, вищу чи нижчу, ніж температура тіла.

Проміжне положення між тактильними і слуховими відчуттями займають вібраційні відчуття, які сигналізують про вібрацію пред­мета. Органа вібраційного чуття поки що не знайдено.

Нюхові відчуття сигналізують про стан придатності продуктів до вживання, про чисте або забруднене повітря.

Орган смакових відчутті – спеціальні чутливі до хімічних подразників колбочки, розташовані на язиці та піднебінні.

Статичні, або гравітаційні відчуття відображають поло­ження нашого тіла в просторі – лежання, стояння, сидіння, рівновагу, падіння.

Кінестетичні відчуття відображають рухи та стани окремих частин тіла – рук, ніг, голови, корпусу.

Органічні відчуття сигналізують про такі стани організму, як голод, спрага, самопочуття, втома, біль.

Статеві відчуття сигналізують про потребу організму в сексуальній розрядці, забезпечують отримання задоволення внаслідок подразнення так званих ерогенних зон і сексу загалом.

З погляду даних сучасної науки прийнятий поділ відчуттів на зовнішні (екстероцептори) і внутрішні (інтероцептори) недостатній. Деякі види відчуттів можна вважати зовнішньо-внутрішніми. До них належать температурні, больові, смакові, вібраційні, м’язово-суглобові, статеві та статико-ди і іаміч н і.

Загальні властивості відчуттів. Відчуття – це форма відо­браження адекватних подразників. Проте різним видам відчуттів притаманна не лише специфічність, а й спільні для них властивості. До таких властивостей належать якість, інтенсивність, тривалість і просторова локалізація.

Якість – це основна особливість певного відчуття, що відрізняє його від інших видів відчуттів і варіює в межах цього виду. Так, слухові відчуття відрізняються за висотою, тембром, гучністю; зорові – за насиченістю, кольоровим тоном тощо.

Інтенсивність відчуттів є його кількісною характеристикою і визначаться силою подразника, що діє, і функціональним станом рецептора.

Тривалість відчуття є його часовою характеристикою. її також визначає функціональний стан органу чуття, але головним чином час дії подразника та його інтенсивність. Під час дії подразника на орган чуття відчуття виникає не відразу, а через деякий час, який має назву латентного (прихованого) періоду відчуття.

Загальні закономірності відчуттів. Загальними законо­мірностями відчуттів є пороги чутливості, адаптація, взаємодія, сенсибілізація, контрастність, синестезія.

Чутливість. Чутливість органу чуття визначається мінімальним подразником, який у конкретних умовах стає здатним викликати відчуття. Мінімальну силу подразника, що спричинює ледве помітне відчуття, називають нижнім абсолютним порогом чутливості.

Подразники меншої сили, так звані підпорогові, не викликають виникнення відчуттів, і сигнали про них не передаються в кору головного мозку.

Нижній поріг відчуттів визначає рівень абсолютної чутливості цього аналізатора.

Абсолютна чутливість аналізатора обмежується не тільки нижнім, а н верхнім порогом відчуття.

Верхнім абсолютним порогом чутливості називають максимальну силу подразника, за якої ще виникає адекватне щодо певною подразника відчуття. Подальше зростання сили подразників, що діють на наші рецептори, зумовлює в них лише больове відчуття (наприклад, надгучний звук, сліпуча яскравість).

Різниця чутливості, або чутливість до розрізнення, також перебуває у зворотній залежності до величини порогу розрізнення: що поріг розрізнення більший, то менша різниця чутливості.

Адаптація. Чутливість аналізаторів, яку визначає величина лбсолютних порогів, не є постійною і змінюється під впливом низки фізіологічних і психологічних умов, серед яких особливе місце посідає явище адаптації.

Адаптація, або пристосування – це зміна чутливості органів чуття під впливом дії подразника.

Розрізняють три різновиди цього явища:

  • • Адаптація як суцільне зникнення відчуття в процесі тривалої дії подразника.
  • • Адаптація як притуплення відчуття під впливом дії сильного подразника. Описані два види адаптації можна об’єднати терміном негативна адаптація, оскільки в її результаті знижується чутливість аналізаторів.
  • • Адаптація як підвищення чутливості під впливом дії слабкого подразника. Цей вид адаптації, притаманний деяким видам відчуттів, можна визначити як позитивну адаптацію.

Явище збільшення чутливості аналізатора до подразника під дією уважності, спрямованості, установки має назву сенсибілізації. Це явище органів чуття можливе не лише внаслідок застосування побічних подразників, а й шляхом вправи.

Взаємодія відчуттів – це зміна чутливості однієї аналізаторної системи під впливом іншої. Інтенсивність відчуттів залежить не тільки під сили подразника і рівня адаптації рецептора, а й від подразнень, які впливають у цей момент на інші органи чуття. Зміна чутливості аналізатора під впливом подразнення інших органів чуття маг. назву взаємодії відчуттів.

При цьому взаємодія відчуттів, як і адаптацій, виявляться у двох протилежних процесах: підвищенні й пониженні чутливості. Запільна закономірність тут полягає в тому, що слабкі подразники підвищують, а сильні знижують чутливість аналізаторів піл час їх взаємодії.

Зміну чутливості аналізаторів може спричинити дія лругосиг-нальних подразників.

Якщо старанно, пильно вдивлятися, вслухатися, смакувати, то чутливість до властивостей предметів та явищ стає чіткішою, яскравішою – предмети та їхні властивості набагато краще розрізняються.

Контраст відчуттів – це зміна інтенсивності та якості відчут­тів під впливом попереднього або супутнього подразника.

За одночасної дії двох подразників виникає одночасний контраст. Такий контраст можна добре простежити в зорових відчуттях. Одна іі ти сама фігура на чорному тлі здасться світлішою, на білому – темнішою. Зелений предмет на червоному тлі сприймається більш насиченим. Тому військові об’єкти часто маскують, щоб не виникав контраст. Сюди потрібно зарахувати явище послідовного контрасту. Після холодного слабкий теплий подразник здасться гарячим. Відчуття кислого підвищує чутливість до солодкого.

Синестезія відчуттів – це виникнення піл виливом подраз­ника одного аналізатори нідчутгів. які характерні для іншого аналізатора. Зокрема, під час дії звукових подразників, таких, як літаки, ракети тощо, у людини виникають їх зорові образи. Або той, хто бачить поранену людину, також певним чином відчуває біль.

Діяльність аналізаторів виявляться у взаємодії. Така взаємодія не є ізольованою. Доведено, що світло підвищує слухову чутливість, а слабкі звуки підвищують зорову чутливість, холодне обмивання голови підвищує чутливість до червоного кольору тощо.

Фактори, які визначають безпеку ураження електричним струмом

Фактори, які впливають на характер та наслідки уражень електричним струмом, надзвичайно різноманітні. їх можна поділити на три групи: фактори електричного характеру (напруга і струм, який проходить крізь людину, вид і частота струму, опір людини електричному струму); фактори неелектричного характеру (особливі властивості людини, фактор уваги, тривалість дії струму, шлях струму крізь людину); фактори навколишнього середовища.

Фактори електричного характеру. Струм, який проходить крізь людину, є головним ушкоджуючим фактором при електротравмі. Різний за рівнем струм впливає по-різному на людину. Людина починає відчувати дію малого струму, який проходить крізь неї: 0,6-1,5 мА при змінному струмі, частота якого 50 Гц; 5-7 мА при постійному струмі. При збільшенні струму понад відчутний, у людини з’являються спазматичні скорочення м’язів та сильний біль у пальцях та кистях рук. Руки важко, але ще можна відірвати від електродів (в експерименті). Цей струм — до 6-10 мА частотою 50 Гц – отримав назву відпускаючого (для постійного струму 30-40 мА).

Значення порогового невідпускаючого струму, що викликає при проходженні крізь людину незупинне спазматичне скорочення м’язів руки, яка стискає провідник, становить 11-15 мА при частоті 50 Гц та 50-80 мА при постійному струмі. Струм понад 50 мА частотою 50 Гц при тривалій дії викликає зупинку дихання та фібриляцію серця. Ці струми отримали назву фібриляційних.

Фібриляція серця – це хаотичне різночасове скорочення волокон серцевої м’язи (фібри), коли серце не може переміщувати кров по судинах.

Струм 100 мА частотою 50 Гц вже протягом 2-3 секунд викликає фібриляцію серця та параліч дихання, тобто клінічну смерть.

Верхньою межею фібриляційного струму промислової частоти є струм 5 А. При постійному струмі пороговим (найменшим) фібриляційним буде струм 300 м А.

Струм понад 5 А, як при постійній напрузі, так і при частоті 50 Гц фібриляцію серця не викликає. Внаслідок його дії виникає зупинка серця, минаючи стан фібриляції. Сила струму /п, що проходить крізь будь-яку ділянку тіла людини, залежить від прикладеної напруги С/ та електричного опору ЛА, який чинить струмові ця ділянка тіла. При цьому зі збільшенням прикладеної напруги струм зростає швидше. Це пояснюється, головним чином, нелінійністю людини чинити електричний опір. Провідність живої тканини, на відміну від звичайних провідників, зумовлена не тільки їх фізичними властивостями, а й складними біохімічними та біофізичними процесами, притаманними тільки живій матерії.

Отже, опір шкіри людини є змінною величиною, яка нелінійно залежить від багатьох факторів: її складу, щільності та площі контактів, значення прикладеної напруги, сили протікаючого струму і часу його дії. Найбільший опір чинить чиста суха непошкоджена шкіра. Збільшення площі і частоти контактів зі струмопровідними частинами знижує опір шкіри. З підвищенням прикладеної напруги опір шкіри також зменшується внаслідок пробою її верхнього шару.

Зростання сили струму або часу його протікання викликає більше нагрівання верхнього шару шкіри та інтенсивніше потовиділення у місцях контакту, що теж зменшує електричний опір шкіри.

Найбільший електричний опір має верхній роговий шар шкіри, який не містить кровоносних судин.

Опір внутрішних органів залежить, у цілому, від прикладеної напруги.

Оскільки опір тіла людини електричному струму є нелінійним та нестабільним і вести розрахунки з такими опорами складно, дійшли висновку, що опір тіла людини становить 1000 Ом.

Найбільш небезпечним для людини є струм із частотою 20-200 Гц. Зі зниженням і підвищенням частоти небезпека ураження зменшується та цілком зникає при частоті 450-500 кГц, хоча ці високочастотні струми зберігають небезпеку опіків.

Постійний струм, який проходить крізь тіло людини, порівняно зі змінним струмом з такими ж параметрами, викликає менш неприємні відчуття. Однак це справедливо лише для напруг до 300 В.

З подальшим підвищенням напруги небезпека постійного струму зростає і в інтервалі напруг 400-600 В практично дорівнює небезпеці змінного струму з частотою 50 Гц, а при напрузі понад 600 В постійний струм є значно небезпечнішим, ніж змінний. Різкі больові відчуття при підключенні під постійну напругу виникають у момент вмикання і розмикання кола. Вони зумовлюються струмами перехідного процесу, які викликають судомне скорочення м’язів.

Фактори неелектричного характеру. Зростання тривалості протікання струму крізь людину збільшує тяжкість ураження за таких обставин: із зростанням часу протікання струму опір тіла зменшується (за рахунок зволоження шкіри від поту), струм підвищується, з часом вичерпуються захисні сили організму, які протистоять дії електричного струму. Встановлено залежність між допустимими для людини значеннями синусоїдального струму частотою 50 Гц і тривалістю дії цього струму (табл. 4.1).

Напрямок струму крізь людину суттєво впливає на наслідок ураження. Небезпечність ураження особливо велика, якщо струм, який проходить крізь життєво важливі органи – серце, легені, головний мозок – впливає безпосередньо на всі органи. Якщо струм не проходить крізь ці органи, то його дія на них є тільки рефлекторною й імовірність ураження зменшується.

Шляхи струму по тілу людини називають “петлями” струму. Найчастіше трапляється петля “права рука — ноги”. До випадків з тяжкими та смертельними наслідками призводять наступні петлі струму: “рука – рука” (40% випадків), “права рука – ноги” (20% випадків); “ліва рука – ноги” (17% випадків); “нога – нога” (80% випадків).

Найбільш небезпечні петлі струму – це “голова – руки”, “голова – ноги”, “рука — рука”, а найнебезпечніший шлях – “нога — нога”.

Таблиця 4.1. Допустимі для людини значення струму при різному часі його дії

Час протікання струму через людину, сДопустима сила струму, мАОпір тіла людини, ОмНапруга на людину, В
0,2250700175
0,51001000100
0,775106580
165115075
306300018
понад 30160006

Індивідуальні особливості людини значно впливають на тяжкість ураження при електротравмах, наприклад, струм, що є невідпускаючим для одних людей, може бути пороговим для інших. Характер дії струму одних і тих самих параметрів залежить від маси людини і її фізичного розвитку. Для жінок порогове значення струму приблизно у 1,5 рази нижче, ніж для чоловіків. Ступінь впливу струму залежить від стану нервової системи, депресії, хвороби (особливо захворювань шкіри, серцево-судинної і нервової систем тощо). Крім того, помічено, що сп’яніла людина значно чутливіша до протікаючого струму. Важливу роль відіграє і фактор уваги. Якщо людина підготовлена до електричного удару, то ступінь небезпеки різко зменшується, у той час як несподіваний удар призводить до набагато тяжчих наслідків.

Фактори навколишнього середовища. Несприятливий вплив факторів навколишнього середовища на небезпечність ураження електричним струмом знайшов своє відображення в нормативних матеріалах. Виробничі приміщення за ступенем небезпеки ураження людей електричним струмом відповідно до ПУЕ і ГОСТу 12.1.013-78 поділяють на три категорії.

  • 1) Приміщення без підвищеної небезпеки характеризуються нормальною вологістю та відсутністю пилу, наявністю неструмопровідної (ізольованої) підлоги. В них відсутні ознаки двох інших класів. У більшості випадків до приміщень без підвищеної небезпеки належать кабінети, зали, лабораторії, приладні ділянки машинобудівних заводів.
  • 2) Приміщення з підвищеною небезпекою має одну з наступних ознак:
    • • підвищена температура (температура повітря тривалий час перевищує 35С або короткочасно перевищує 40°С незалежно від пори року і різноманітних теплових випромінювань);
    • • підвищена (понад 75%) відносна вологість повітря;
    • • наявність струмопровідного пилу (металевий, вугільний тощо) на обладнанні та провіднику;
    • • струмопровідна підлога (металева, земляна, залізобетонна, цегляна тощо);
    • • можливість одночасного доторкання людини до металоконструкції будівлі, яка не має сполучення з землею, та технологічного апарата або механізмів, з одного боку, і до металевих корпусів електрообладнання – з іншого.

    До цієї групи приміщень належать складські неопалювані приміщення, механічні цехи та ділянки з нормальною температурою, вологістю, без виділення пилу, але зі струмопровідною підлогою.

    • 3) Приміщення особливо небезпечні, які характеризуються наявністю однієї з таких ознак:
      • • особлива сирість (відносна вологість повітря близько 100%, коли стеля, стіни, підлога та предмети в приміщенні вологі);
      • • хімічно активне середовище (приміщення, в яких постійно або тривало наявні пари або утворюються відкладення, що діють руйнівно на ізоляцію та струмопровідні частини електрообладнання);
      • • одночасна наявність двох або більше умов підвищеної небезпеки.

      Внутрішні або зовнішні електроустановки, які експлуатуються на відкритому повітрі або під навісом, прирівнюються до електроустановок в особливо небезпечних приміщеннях.

      Види робіт за ступенем електробезпечності поділяються за тими самими ознаками на роботу без підвищеної небезпеки, підвищеної небезпеки та особливо небезпечну.

      Клас приміщень за небезпечністю ураження струмом враховують при виборі допустимої напруги переносних світильників, яка в приміщенні без підвищеної небезпеки становить 42 В, з підвищеною небезпекою – 24 В, в особливо небезпечних – 12 В.

      Відчуття. Основні види, властивості та характеристики відчуттів

      Відчуття, сприйняття, почуття … – У науковій психології дуже багато схожих один на одного понять, різницю між якими людині, далекій від цієї науки, побачити дуже складно. Проте кожне з цих понять має свій унікальний зміст, знання якого дозволяє краще зрозуміти себе і пізнати свою природу.

      У цій статті ми детально розглянемо поняття відчуттів, їх основні види, фізіологічні механізми, властивості, функції та закономірності. А на закінчення розповімо, як розвивати свої відчуття, щоб досягти успіхів у професійній діяльності або просто навчитися сприймати навколишній світ більш тонко, насолоджуючись простими речами.

      Якщо ви хочете дізнатися не тільки про відчуття, але й про інші галузі психологічного знання, обов’язково записуйтесь на нашу онлайн-програму «Самопознання», за допомогою якої ви навчитеся краще розуміти самого себе і обов’язково знайдете життєвий шлях, який зробить вас справді щасливим.

      Зміст

      • Фізіологічний механізм відчуттів
      • Види відчуттів по Шеррінгтону
      • Властивості відчуттів
      • Пороги чутливості
      • Порушення відчуттів
      • Адаптація, синестезія, сенсибілізація

      Органи почуттів — це органи, які сприймають і частково обробляють інформацію, яка може надходити як зовні, і зсередини. Виділяють 5 основних органів чуття: очі, ніс, шкіра, вуха, язик.

      Зорові відчуття

      За допомогою очей людина отримує 80-90% інформації про навколишній світ. Зорові відчуття виникають при впливі світлових променів на нервові клітини сітківки ока. Палички (130 млн) знаходяться на периферії сітківки, вони відповідають за розрізнення чорного, білого, сірого у будь-який час. Колбочки (7 млн) знаходяться у центрі, відповідають за розрізнення кольору. Механізм створення зорових відчуттів: подразник впливає на нервові клітини сітківки ока, виникає збудження, яке передається провідними шляхами у відповідний відділ головного мозку.

      Нюхові відчуття

      Нюх одне з найдавніших і найважливіших почуттів з погляду еволюції. Багато тварин за допомогою даних відчуттів орієнтуються в просторі, захищаються від нападів, спілкуються, вибирають собі партнерів та ін.

      Відчутні відчуття

      Нервові волокна, розташовані на кожній ділянці шкіри, посилають сигнали в головний мозок про коливання температури, дотики, а також больові відчуття. Шкіра приймає вібраційні, температурні, електричні, хімічні, механічні подразнення.

      Слухові відчуття

      Слухові відчуття викликаються слуховими хвилями, тобто. коливання повітря від джерела звуку. Слуховий діапазон людини становить 16-20000 коливань на секунду (16 Гц-20 кГц), вищі частоти – ультразвук, нижчі – інфразвук. 1000 коливань на секунду – норма.

      Смакові відчуття

      При смакових відчуттях частинки предметів впливають на слизову язика. Існує 4 основні смаки: кисле, гірке, солодке, солоне. Мова умовно поділена на кілька зон, кожна з яких сприймає свій вигляд смаку.

      Іноді до цього списку додають вестибулярний апарат у внутрішньому вусі (почуття рівноваги та відчуття у просторі), а також м’язи, сухожилля, зв’язки (зміна положення окремих частин та всього тіла у просторі, визначення маси та обсягу предметів, аналіз рухів та їх координація).

      Розвиток відчуттів: навіщо та як це робити?

      Чутливість є вродженою та безумовно-рефлекторною, проте вона також є потенційною властивістю особистості. Якщо ви не розвиватимете свою сенсорну організацію, ви, безумовно, не втратите здатність бачити, відчувати, чути і т.д. Однак ці можливості будуть обмежені і не розкриють весь потенціал, закладений у вас природою.

      Але якщо ви навчитеся тренувати свої відчуття, ви зможете відкрити для себе абсолютно новий світ, повний фарб і різноманіття, і насолоджуватися воістину прекрасними речами, які є досить простими, але разом з тим недоступними тому, хто має недостатньо розвинену чутливість: наприклад, отримувати задоволення від класичної музики чи найтонших ноток вина.

      З іншого боку, чутливість до зовнішнім подразникам грає величезну роль деяких професійних сферах. Наприклад, вона просто необхідна музикантам, художникам, парфумерам, кухарям тощо. Тільки ті люди, які мають розвинену чутливість, здатні досягти нетривіальних успіхів у цих областях. Тому, якщо ви хочете мати ідеальний музичний слух або неперевершений художній смак, вам потрібно буде розвивати свою чутливість.

      Існують два основних способу удосконалення своїх відчуттів – це розвиток чутливості аналізаторів та поліпшення своєї здатності розрізнення, тобто. вміння чітко диференціювати різноманітні властивості предметів навколишнього світу.

      В основі розвитку відчуттів лежить обмеження початкової генералізації збуджень у кіркових відділах аналізаторів шляхом вироблення спеціальних диференціювань. Тому щоб удосконалити свої відчуття, при виконанні якоїсь діяльності вам необхідно виділяти в ній окремі елементи та зосереджувати свою увагу саме на них, а не на всьому процесі загалом.

      Наприклад, якщо говорити про музичний слух, то для його розвитку ви можете або підвищити поріг своєї слухової чутливості, або навчиться розрізняти в складних звукових подразниках їх складові – музичні тони. Оптимальним шляхом буде вдосконалення цих двох складових частин одночасно – саме так ви зможете розвинути свої відчуття максимально.

      За допомогою регулярних вправ ви зможете значно покращити свою чутливість та навчитися сприймати світ на вищому рівні. У психологічному методі, відомому як «Інегративний лінгво-психологічний тренінг (ІЛПТ)», такі вправи називаються психотехніками. Ось деякі з них:

      • Вигадуйте розповіді, прослухавши шуми (це можуть бути шепіт, свист, шипіння змій, шелест листя і т.д.)
      • Вгадуйте різні багатокомпонентні аромати із зав’язаними очима, пов’язуйте їх зі своїми спогадами або фантазіями, а потім робіть замальовки асоціацій, що вийшли.
      • “Оживляйте” картини. Описуйте їх (найкраще – іноземною мовою) та висловлюйте емоції, які від них відчуваєте. Намагайтеся відчути всі відчуття, які у вас виникають: можливо, ви відчуваєте холод чи сухість, чуєте співи птахів, відчуваєте запах моря…
      • Прослуховуйте музичні твори та представляйте їх у кольорі (наприклад, фрагмент «Іспанського танцю» Е. Грандоса, «Лебедя» К. Сен-Санса або музики Р. Вагнера до опери «Загибель богів»).

      Незважаючи на те, що всі запропоновані вправи мають певну спрямованість на розвиток одного каналу сприйняття, вони є поліфункціональними та дозволяють удосконалити всі види почуттів одночасно.

      Крім того, ви можете використовувати такі методи підвищення чутливості аналізаторів:

      • Гостроті зору сприяє прийом вітамінів А, Е та С (ви можете приймати їх у формі біологічних добавок або додати до свого раціону продукти, багаті ними), а також гімнастика для очей.
      • Для вдосконалення слуху приймайте магній, слухайте музику різних жанрів, навчитеся співати чи грати на музичних інструментах. Намагайтеся більше часу проводити у тиші та уникайте галасливих місць.
      • Нюх найпростіше покращити шляхом застосування практики ароматерапії: вдихайте кілька приємних запахів щодня, а коли ви навчитеся їх розрізняти, збільште їх кількість.
      • Щоб навчитися краще розрізняти смаки, скоротите споживання солі та цукру, уникайте напівфабрикатів, підсилювачів смаку тощо, т.к. ці компоненти негативно впливають смакову чутливість. А ось морепродукти та натуральні спеції сприяють її розвитку.
      • Підвищити чутливість шкіри можна за допомогою практики взаємодії з різними фактурами. Постарайтеся якнайбільше торкатися різних поверхонь і рельєфів і навчитеся розрізняти їх із заплющеними очима.

      Виконання цих нескладних вправ та використання вищезазначених методів підвищення чутливості обов’язково допоможе вам зробити свої відчуття ясними та виразними. Однак перед застосуванням вітамінів і мінералів обов’язково проконсультуйте з лікарем, адже іноді навіть найкорисніші речовини можуть не підходити саме вашому організму.

      Бажаємо вам успіхів у самопізнанні та саморозвитку та сподіваємося, що наша стаття виявиться для вас корисною!

      Радимо також прочитати:

      • Сторітелінг
      • Психічне відображення
      • Когнітивна сфера особистості
      • Махізм: внесок Ернста Маха у розвиток філософії позитивізму
      • Відчуття та сприйняття
      • Метод вивчення психології Вундта
      • Два важливі закони пам’яті
      • Пізнавальні процеси
      • Сфери особистості
      • Психічні процеси: види та коротка характеристика
      • Почуття, емоції та відчуття: перший крок до профайлінгу

      Ключові слова: 1 Психорегуляція, 1 Самопізнання

      Фізіологічний механізм відчуттів

      Процес появи відчуттів можна так. Подразник (музика), що володіє певними характеристиками, впливає на певний орган почуттів (вуха), який сприймає інформацію і по провідних шляхах передає її в головний мозок, де ця інформація обробляється, і ми починаємо чути музику. Так відбувається відображення навколишнього світу.

      Чарлз Шеррінгтон, англійський фізіолог, лауреат Нобелівської премії з фізіології та медицини, запропонував класифікацію відчуттів за характером відображення та місцем розташування рецепторів.

      Блок 1. Відчуття. Вступ.

      Людина опиняється у світі, а світ виявляється у людині. Кожну секунду суб’єкту необхідно адаптуватися в умовно об’єктивній реальності, оскільки, не вміння цього робити якісно, ​​швидко призведе до смерті. Наприклад, спробуйте перейти багатосмугове шосе в годину пік не пішохідним переходом.

      Людина постійно відчуває та сприймає інформацію як із навколишньої дійсності, так і з власного організму. В умовно об’єктивному світі предмети частково представлені у вигляді цілісних об’єктів, які відчуваються і сприймаються. Без сприйняття світ, представлений у відчуттях втрачає об’єктність, просторовість, тимчасовість і є композиції плям, світла, звуків, запахів тощо.

      Види відчуттів по Шеррінгтону

      1. Інтероцептивні відчуття. Найбільш давня та елементарна група відчуттів. Інтероцептивні відчуття поєднують сигнали, що доходять до нас із внутрішнього середовища організму. Вони сигналізують про стан внутрішніх процесів організму, виникають завдяки рецепторам, що знаходяться на стінках шлунка, серця та кровоносної системи та інших внутрішніх органів. Даний тип відчуттів належить до найменш усвідомлюваних. Вони пов’язані з емоційним станом.

      2. Екстероцептивні відчуття. Найбільша група відчуттів. Вони забезпечують отримання сигналів із зовнішнього світу та створюють основу для нашої свідомої поведінки. Екстероцептивні відчуття умовно можна розділити на 2 групи: а) контактні відчуття (викликаються безпосереднім впливом об’єкта на органи почуттів, наприклад смак, дотик); б) дистантні відчуття (відбивають якості об’єкта, що знаходиться на певній відстані від органів чуття, наприклад, слух, зір).

      3. Пропреоцитні відчуття. Передають інформацію про положення тіла у просторі та положення опорно-рухового апарату, забезпечують регуляцію рухів. Включає відчуття рівноваги (статичне відчуття) та рухове (кінестетичне) відчуття. Рецептори розташовані у м’язах, суглобах, зв’язках.

      Функції та роль

      “Наш мозок еволюціонував не для того, щоб реагувати на навколишній світ, а для того, щоб передбачати, що з нами буде далі”.

      Ліза Фельдман Барретт

      Вчені та дослідники в галузі психології останнього століття ставляться з належною увагою до ролі та функцій відчуттів, тому що через них ми пізнаємо світ усередині та навколо нас:

      • Виявлення: елемент виявлення в кожному сенсі відомий як рецептор, який є клітиною або групою клітин, які, зокрема, чутливі до певного типу енергії або більш ніж до однієї форми енергії.
      • Перетворення та передача: рецептори перетворюють або перетворюють енергію з однієї форми на іншу. Чуттєві рецептори перетворять енергію, що надходить, в електрохімічні сигнали, які нервова система використовує для спілкування.
      • Якщо ця енергія досить сильна, вона запускає нервові імпульси, які передають закодовану інформацію про різні характеристики стимулу. Імпульси проходять по певних нервових волокнах у певні області мозку.
      • Стимулювання та регулювання обробки інформації: як мозок, так і рецептори обробляють сенсорну інформацію: в організмів відносної простоти, таких як жаби, рецептори роблять більшу частину роботи. У складніших тварин, таких як люди, мозок має набагато більше навантаження.

      Властивості відчуттів

      1. Модальність – це якісна характеристика відчуттів. Це основна особливість кожного відчуття, яка може відрізнити його від іншого відчуття. Наприклад, для слухових відчуттів – це висота тону, тембр, гучність.

      2. Інтенсивність – це кількісна характеристика відчуттів. Визначається тим, з якою силою подразник діє об’єкт.

      3. Локалізація – це просторова характеристика відчуттів. Властивість, яка вказує на локалізацію подразника у просторі.

      4. Тривалість – це тимчасова характеристика відчуттів. Вказує на час, протягом якого діяв подразник.

      Поняття та етапи формування

      Почуття часто плутають із емоціями. Ці феномени людської психіки взаємопов’язані, але є взаємозамінними. Почуття – особлива форма ставлення особистості до навколишнього світу, яка виникає як реакція у відповідь на відповідність або невідповідність актуальним потребам. Вони вирізняються стійкістю, силою прояву. З їхньою допомогою індивід висловлює ставлення до людей, явищ, предметів, позначає переконання, особливості характеру.

      Чуттєва реакція виникає у відповідь подія, що відбувається у житті індивіда. Правильне формування реакцій необхідне розвитку гармонійної здорової особистості. Це індивідуальний процес, який починається у ранньому дитинстві. На формування впливає сімейне становище, локальна культура. В Іспанії прийнято бурхливо висловлювати почуття, а в Японії це ознака поганого виховання.

      Почуття заведено ділити на нижчі, вищі. До нижчих належать фізіологічні прояви: голод, втома. До вищих відносяться прояви, пов’язані з духовним світом: захоплення, співпереживання, емоційна прихильність. Наявність найвищих почуттів відрізняє людину від тварин.

      Чуттєві переживання мають об’єктну прив’язку. Індивід не може відчувати їх до ситуації чи явища, лише до конкретної дійової особи, предмета. У почуттів може бути зовнішніх проявів: проживаючи всередині, зовні індивід залишається спокійним. Часто вони невербальні – невисловлені.

      Швидколітні прояви виникають, коли взаємодія з предметом була короткою. Щоб сформувався стійкий зв’язок, потрібний тривалий контакт. Саме так розвиваються закоханість: якщо людина позбавлена ​​можливості бачити предмет обожнювання, закоханість швидко минає. Якщо він щодня може дивитися хоча б на портрет, то закоханість тільки підживлюватиметься і зміцнюватиметься.

      Пороги чутливості

      Отже, щоб людина відчула дію якогось подразника, інтенсивність цього подразника повинна мати певну величину (якщо стоїш на відстані кілометра від співрозмовника, шепіт явно тобі не помічник). Можна взяти цю ситуацію як приклад.

      Ви питаєте свого друга, який знаходиться на відстані від вас, як у нього справи. Але він вас не почув, тому що ваш голос як подразник має необхідну інтенсивність. Ви питаєте трохи голосніше, сподіваючись, що він вас почує. Але співрозмовник чує щось віддалено нагадує ваше запитання. Органи почуттів (вуха) вашого друга сприйняли цю інформацію, але якщо ви повторите це питання трохи тихіше, то воно вже не почує. Це називається нижній абсолютний поріг чутливості, тобто. мінімальна сила подразника, що викликає ледь помітне відчуття. Одного разу, вам набридає підбирати потрібний рівень звуку, адже ваш друг вас все одно погано чує. Замість того, щоб просто підійти до нього, ви наважуєтеся закричати на повну силу, щоб він вас точно почув. І ви почали кричати, не помітивши вашого іншого друга, котрий підійшов до вас з іншого боку. Для нього цей рівень гучності був занадто великий, він викликав болючі відчуття. Це називається верхній абсолютний поріг чутливості, тобто. максимальна величина подразника, при якій відчуття зникають, або змінюються (наприклад, перетворюються на больові).

      Пороги відчуттів — це здатність аналізаторів відбивати окремі властивості подразників чи тонкі різницю між ними. Вивченням та виміром порогів відчуттів займається психофізика, засновником якої вважають Густава Теодора Фехнера.

      Абсолютний поріг відчуттів це мінімальна величина подразника, при якій вперше виникає відчуття. Подразники, які його досягають лежать під порогом відчуттів, тобто. ми не відчуваємо їх (наприклад, порошинки, які постійно опускаються на шкіру). Чим слабші подразники, що викликають відчуття (тобто чим менше величина абсолютного порога), тим вище здатність органів чуття реагувати на ці впливи.

      Різнисний (диференціальний) поріг – це мінімальна зміна інтенсивності подразника, що викликає ледь помітну зміну відчуттів.

      Різнисна чутливість – це відносна величина. Ернст Вебер дійшов висновку, що ми сприймаємо не різницю між об’єктами, а відношення розбіжності до величині порівнюваних об’єктів.

      Ваш психолог. Робота психолога у школі.

      Що таке почуття.

      Відчуття – початкове джерело всіх наших знань про світ. За допомогою відчуттів ми пізнаємо величину, форму, колір, щільність, температуру, запах, смак навколишніх предметів і явищ, вловлюємо різні звуки, осягаємо рух і простір тощо. Саме відчуття дають матеріал для складних психічних процесів — сприйняття, мислення, уяви .

      Якби людина була позбавлена ​​всіх відчуттів, вона ніяким чином не могла б пізнавати навколишній світ і розуміти, що відбувається навколо. Так, людям, сліпим від народження, не дано уявити, що таке червоний, зелений або будь-який інший колір, глухим від народження — що таке звук людського голосу, спів птахів, музичні мелодії, звуки машин, що проїжджають, і літаків, що пролітають тощо.

      Обов’язковою умовою виникнення відчуття є безпосередній вплив предмета чи явища наші органи почуттів. Предмети та явища дійсності, що впливають на органи почуттів, називаються подразниками. Процес впливу їх на органи чуття називається роздратуванням.

      Вже давні греки розрізняли п’ять органів почуттів та відповідні їм відчуття: зорові, слухові, дотичні, нюхові та смакові. Сучасна наука значно розширила уявлення про види відчуттів людини.

      Орган чуття – анатомо-фізіологічний апарат, розташований на периферії тіла або у внутрішніх органах; спеціалізований для прийому впливу певних подразників із зовнішнього та внутрішнього середовища. Кожен такий апарат пов’язує мозок із зовнішнім світом, забезпечує надходження до мозку різноманітної інформації. І.П. Павлов запропонував назвати їх аналізаторами.

      Будь-який аналізатор складається з трьох відділів: орган почуттів – рецептор (від латинського слова «receptor» -приймає), який сприймає подразник, що діє на нього; провідникова частина та нервові центри кори головного мозку, де відбувається переробка нервових імпульсів. Усі відділи аналізатора працюють як єдине ціле. Відчуття не виникне, якщо пошкоджено будь-яку частину аналізатора. Так, зорові відчуття припиняються і при пошкодженні очей, і при ураженні зорових нервів, і при руйнуванні ділянок кори головного мозку.

      Навколишня дійсність, впливаючи на наші органи почуттів (око, вухо, закінчення чутливих нервів у шкірі тощо) викликає відчуття. Відчуття з’являються тоді, коли викликане будь-яким подразником порушення в органі почуттів поширюється центрогідними шляхами на відповідні ділянки кори головного мозку і піддається там найтоншому аналізу.

      Мозок отримує інформацію від зовнішнього світу і від самого організму. Тому аналізатори бувають зовнішніми та внутрішніми. У зовнішніх аналізаторів рецептори винесені на поверхню тіла – око, вухо та ін. Внутрішні аналізатори мають рецептори, розташовані у внутрішніх органах та тканинах. Своєрідне становище займає руховий аналізатор.

      Аналізатор – складний нервовий механізм, який робить тонкий аналіз навколишнього світу, тобто виділяє окремі його елементи та властивості. Кожен аналізатор пристосований виділення певних властивостей предметів і явищ: око реагує на світлові подразнення, вухо — слухові тощо.

      Головна частина кожного органу чуття — рецептори, закінчення нерва, що відчуває. Це органи почуттів, що реагують на певні подразники: око, вухо, язик, ніс, шкіра, та спеціальні рецепторні нервові закінчення, закладені у м’язах, тканинах та внутрішніх органах тіла. Такі органи чуття, як око, вухо поєднують десятки тисяч рецепторних закінчень. Вплив подразника на рецептор призводить до виникнення нервового імпульсу, який по нерву, що відчуває, передається в певні ділянки кори великих півкуль головного мозку.

      Відчуття — відбиток окремих властивостей предметів і явищ за її безпосереднього впливу органи почуттів.

      В даний час налічують близько двох десятків різних аналізаторних систем, що відображають впливи зовнішнього та внутрішнього середовища на організм. Різні види відчуттів виникають внаслідок впливу різних подразників на різні аналізатори. Відчуття ми отримуємо за допомогою органів чуття. Кожен із них дає нам свої особливі відчуття — зорові, слухові, нюхові, смакові та ін.

      Усі відчуття можна розділити на дві групи: 1) Відчуття, що відбивають властивості речей чи явищ, що є поза нами. Органи цих відчуттів розташовані на поверхні тіла або близько до неї. 2) Відчуття, що відбивають рухи окремих частин нашого тіла та стан наших внутрішніх органів. Органи цих відчуттів розташовані у глибині тканин (наприклад, м’язів) чи поверхні внутрішніх органів (наприклад, у стінках шлунка, дихальних шляхів).

      До першої групи відносяться відчуття зорові, слухові, нюхові, смакові та шкірні.

      1.Зорові відчуття – це відчуття світла та кольору. Все, що ми бачимо, має якийсь колір. Безбарвним може бути тільки прозорий предмет, який ми не бачимо. Кольори бувають ахроматичні (білий і чорний та проміжні між ними відтінки сірого) та хроматичні (різні відтінки червоного, жовтого, зеленого, синього).

      Зорові відчуття виникають внаслідок впливу світлових променів (електромагнітних хвиль) на чутливу частину нашого ока. Світлочутливим органом ока є сітківка, в якій знаходяться клітини двох типів — палички та колбочки, названі так за їхню зовнішню форму. Таких клітин у сітківці дуже багато – близько 130 паличок та 7 млн. колб.

      При денному освітленні активні тільки колбочки (для паличок таке світло занадто яскраве). У результаті бачимо кольори, тобто. виникає відчуття хроматичних кольорів – всіх кольорів спектра. При слабкому освітленні (в сутінках) колбочки припиняють роботу (світла їм недостатньо), і зір здійснюється лише апаратом паличок -людина бачить переважно сірі кольори (всі переходи від білого до чорного, тобто. ахроматичні кольору).

      Є захворювання, при якому порушується робота паличок і людина бачить дуже погано або нічого не бачить у сутінках та вночі, а вдень його зір залишається відносно нормальним. Це захворювання називається «куряча сліпота», тому що кури, голуби не мають паличок і в сутінках майже нічого не бачать. Сови, кажани, навпаки, мають у сітківці лише палички — вдень ці тварини майже сліпі.

      Колір по-різному впливає самопочуття і працездатність людини, успішність навчальної діяльності. Психологи відзначають, що найбільш прийнятний колір для фарбування стін навчальних приміщень оранжево-жовтий, що створює бадьорий, піднятий настрій, і зелений, що створює рівний, спокійний настрій. Червоний колір збуджує, темно-синій пригнічує, і той та інший стомлюють очі. У деяких випадках у людей спостерігаються порушення нормального відчуття кольору. Причинами цього можуть бути спадковість, захворювання та травма очей. Найчастіше зустрічається червоно-зелена сліпота, яка називається дальтонізмом (на ім’я англійського вченого Д. Дальтона, який вперше описав це явище). Дальтоніки не розрізняють червоного і зеленого кольору, не розуміють, чому люди позначають колір двома словами. Таку особливість зору, як дальтонізм, слід враховувати під час виборів професії. Дальтоніки не можуть бути шоферами, льотчиками, не можуть бути художниками-живописцями та модельєрами та ін. Повна відсутність чутливості до хроматичних кольорів зустрічається дуже рідко.

      Що менше світла, то гірше бачить людина. Тому не можна читати при поганому освітленні, у сутінках, щоб не викликати зайву напругу в роботі очей, що може бути шкідливим для зору, сприяти розвитку короткозорості, особливо у дітей та школярів.

      Слухові відчуття з’являються за допомогою органу слуху. Розрізняють три види слухових відчуттів: мовні, музичні та шуми. У цих видах відчуттів звуковий аналізатор виділяє чотири якості: силу звуку (гучний-слабкий), висоту (високий-низький), тембр (своєрідність голосу або музичного інструменту), тривалість звуку (час звучання), а також темпо-ритмічні особливості звуків, що послідовно сприймаються. .

      2. Слухові відчуття. Вони виникають за допомогою органу слуху. Розрізняють три види слухових відчуттів: мовні, музичні та шуми. У цих видах відчуттів звуковий аналізатор виділяє чотири якості: силу звуку (гучний-слабкий), висоту (високий-низький), тембр (своєрідність голосу або музичного інструменту), тривалість звуку (час звучання), а також темпо-ритмічні особливості звуків, що послідовно сприймаються. .

      Слух до звуків мови називається фонематичним. Він формується в залежності від мовного середовища, в якому виховується дитина. Опанування іноземної мови передбачає вироблення нової системи фонематичного слуху. Розвинений фонематичний слух дитини помітно впливає на безпомилковість писемного мовлення, особливо у початковій школі. Музичний слух дитини виховується і формується, як і мовний слух. Тут велике значення має раннє залучення дитини до музичної культури людства.

      Шуми можуть викликати у людини певний емоційний настрій (шум дощу, шелест листя, виття вітру), іноді служать сигналом наближення небезпеки (шипіння змії, грізний гавкіт собаки, гуркіт поїзда, що йде) або радості (тупіт ніжок дитини, кроки наближається коханої людини, ). У шкільній практиці частіше доводиться стикатися з негативним впливом шуму: він стомлює нервову систему людини. Вібраційні відчуття відбивають коливання пружного середовища. Такі відчуття людина отримує, наприклад, при дотику рукою до кришки роялю, що звучить. Вібраційні відчуття зазвичай не відіграють важливу роль для людини і розвинені дуже слабо. Однак вони досягають дуже високого рівня розвитку у багатьох глухих, яким вони частково замінюють відсутній слух.

      3. Нюхові відчуття. Здатність відчувати запахи називається нюхом. Органами нюху є спеціальні чутливі клітини, що у глибині носової порожнини. Окремі частинки різноманітних речовин проникають у ніс разом із повітрям, яке ми вдихаємо. Так ми отримуємо нюхові відчуття. У сучасної людини нюхові відчуття відіграють порівняно незначну роль. Але люди сліпо-глухі користуються нюхом, як зрячі — зором зі слухом: визначають за запахами знайомі місця, впізнають знайомих людей, отримують сигнали про небезпеку та ін.

      Нюхальна чутливість людини тісно пов’язана зі смаковою, допомагає розпізнати якість їжі. Нюхові відчуття попереджають людину про небезпечне для організму повітряне середовище (запах газу, гару). Пахощі предметів дуже впливає на емоційний стан людини. Існування парфумерної промисловості цілком має естетичної потреби людей приємних запахах.

      Нюхові відчуття дуже значущі для людини в тих випадках, коли вони пов’язані зі знаннями. Тільки знаючи особливості запахів тих чи інших речовин, людина може орієнтуватися у них.

      4. Смакові відчуття. Виникають за допомогою органів смаку – смакових бруньок, розташованих на поверхні язика, глотки та піднебіння. Існує чотири види основних смакових відчуттів: солодке, гірке, кисле, солоне. Різноманітність смаку залежить від характеру поєднань цих відчуттів: гірко-солона, кисло-солодка і т.д. Невелика кількість якостей смакових відчуттів не означає проте обмеженості смакових відчуттів. У межах солоного, кислого, солодкого, гіркого виникає цілий ряд відтінків, кожен із яких надає смаковим відчуттям нової своєрідності.

      Смакові відчуття людини знаходяться у великій залежності від почуття голоду, несмачна їжа здається смачнішою у стані голоду. Смакові відчуття дуже залежить від нюхових. При сильному нежиті будь-яка, навіть найулюбленіша, страва здається несмачною.

      Кінчик язика найкраще відчуває солодке. Краї язика чутливі до кислого, яке основа — до гіркого.

      5. Шкірні-відчуття – тактильні (відчуття дотику) та температурні (відчуття тепла чи холоду). На поверхні шкіри є різні види нервових закінчень, кожен з яких дає відчуття чи дотику, чи хододу, чи тепла. Чутливість різних ділянок шкіри до кожного виду подразнень різна. Дотик найбільше відчувається на кінчику язика і кінчиках пальців, спина менш чутлива до дотику. До впливу тепла та холоду найбільш чутлива шкіра тих частин тіла, які зазвичай прикриті одягом, попереку, живота, грудей. Температурні відчуття мають дуже виражений емоційний тон. Так, середні температури супроводжуються позитивним почуттям, характер емоційного забарвлення для тепла і холоду різний: холод переживається як відчуття, що бадьорить, теплота – як розслаблююче. Температура ж високих показників, як у бік холоду, і тепла, викликає негативні емоційні переживання.

      До другої групи відносяться рухові відчуття, відчуття рівноваги та органічні відчуття.

      1. Двигуни. Рецептори їх перебувають у м’язах, сухожиллях та суглобових поверхнях. Рухові відчуття доставляють сигнали про ступінь скорочення м’язів і положення наших членів, про те, наприклад, наскільки зігнута рука в плечовому, ліктьовому або промене-зап’ястковому суглобі. Поєднання шкірних і рухових відчуттів, що виходять при обмацуванні предметів, тобто при дотику до них руки, що рухається, називається дотиком. Органом дотику є рука з усіма її шкірними, м’язовими та суглобовими рецепторами. Рука як орган дотику вперше у мавп, але повного розвитку сягає лише в людини, ставши в нього знаряддям праці. Шкірні відчуття власними силами сигналізують лише факт дотику предмета до тілу і місце цього дотику. Коли муха сідає нам на чоло, ми легко помічаємо це, але так само легко можемо бути введені в оману і прийняти за муху дотик соломинкою, пензликом, травинкою чи папірцем. Щоб точніше визначити властивості предмета, що торкається шкіри, його твердість, м’якість, шорсткість, гладкість, форму, обриси і т. д., потрібно його обмацати. Наприклад, відчуття твердості та м’якості залежать головним чином від того, який опір чинить тіло при тиску на нього; тому не можна визначити ступінь твердості чи м’якості предметів без участі рухових відчуттів.

      2. Відчуття рівноваги. Відображають становище, яке займає наше тіло у просторі. Коли ми вперше сідаємо на двоколісний велосипед, стаємо на ковзани, ролики, водні лижі, то найважче втримати рівновагу і не впасти. Відчуття рівноваги дає нам орган, розташований у внутрішньому вусі. Він схожий на раковину равлика і називається лабіринтом.

      При зміні положення тіла відбувається коливання особливої ​​рідини (лімфи) у лабіринті внутрішнього вуха, що називається вестибулярним апаратом. При сильному перезбудженні органів рівноваги спостерігаються нудота, блювання (так звана морська або повітряна хвороба). При регулярному тренуванні стійкість органів рівноваги значно зростає.

      Вестибулярний апарат дає сигнали про рух і положення голови. При пошкодженні лабіринту людина не може ні стояти, ні сидіти, ні ходити, вона весь час падатиме.

      3. Органічні відчуття. Рецептори їх перебувають у стінках більшості внутрішніх органів: стравоходу, шлунка, кишечника, кровоносних судин, легенів тощо. буд. ми цілком здорові, ситі, взагалі коли робота внутрішніх органів відбувається нормально, ми не помічаємо майже жодних органічних відчуттів; вони переважно дають сигнали про порушення у роботі внутрішніх органів. Імпульси, спрямовані в кору від внутрішніх органів, не усвідомлюючись виразно, лежать в основі загального самопочуття людини. Внутрішні аналізатори контролюють, перевіряють хімічний склад та тиск крові, стан органів та їх роботу; при цьому вони можуть вступати до тимчасового зв’язку з аналізаторами, які приносять відомості про зовнішні предмети.

      До основних властивостей відчуттів відносять: якість, інтенсивність, тривалість, просторову локалізацію, поріг відчуттів.

      Якість – це властивість, що характеризує основну інформацію, що відображається даним відчуттям, що відрізняє його від інших видів відчуттів і варіює в межах цього виду відчуттів. Наприклад, смакові відчуття надають інформацію про деякі хімічні характеристики предмета: солодкий чи кислий, гіркий чи солоний. Нюх теж надає нам інформацію про хімічні характеристики об’єкта, але іншого роду: квітковий запах, запах мигдалю, запах сірководню та ін.

      Слід мати на увазі, що дуже часто, коли говорять про якість відчуттів, мають на увазі модальність відчуттів, оскільки саме модальність відбиває основну якість відповідного відчуття. Інтенсивність відчуття є його кількісною характеристикою і залежить від сили подразника, що діє, і функціонального стану рецептора, що визначає ступінь готовності рецептора виконувати свої функції. Наприклад, якщо у вас нежить, то інтенсивність запахів, що сприймаються, може бути спотворена.

      Тривалість відчуття – це тимчасова характеристика відчуття, що виникло. Вона також визначається функціональним станом органу чуття, але головним чином – часом дії подразника та його інтенсивністю. Слід зазначити, що у відчуттів існує так званий патентний (прихований) період. При дії подразника на орган чуття відчуття виникає не відразу, а через деякий час. Латентний період різних видів відчуттів неоднаковий. Наприклад, для тактильних відчуттів він становить 130 мс, для больових – 370 мс, а для смакових – лише 50 мс.

      Просторова локалізація подразника – просторовий аналіз здійснюється дистантними рецепторами, він дає інформацію про локалізації подразника у просторі.

      Поріг відчуттів. Мінімальна величина подразника викликає ледь помітні відчуття – нижній поріг. Максимальна величина подразника ще викликає відчуття – верхній поріг. (Для слуху min поріг – цокання годинника з відстані 6 метрів. Для дотику – відчуття руху крила мухи при падінні з висоти 1 см).

      Чутливість, тобто. здатність мати відчуття в елементарному прояві вроджена і є безумовно рефлекторною. Дитина, яка щойно з’явилася на світ, вже реагує на зорові, звукові та деякі інші подразники. Людський слух формується під впливом музики та звукової мови. Все багатство людських відчуттів є результатом розвитку та виховання.

      Нерідко розвитку відчуттів приділяють недостатню увагу, особливо в порівнянні з складнішими пізнавальними процесами – пам’яттю, мисленням, уявою. Але саме відчуття лежать в основі всіх пізнавальних здібностей, складають потужний потенціал розвитку дитини, який найчастіше повною мірою не реалізується.

      Пристрій наших органів чуття дозволяє нам відчувати набагато більше того, що ми насправді відчуваємо. Начебто складний прилад працює не на повну силу. Чи можна якось змінити чи посилити наші відчуття? Звичайно можна.

      Розвиток відчуттів відбувається у зв’язку з практичною, перш за все трудовою діяльністю людини і залежить від вимог, які пред’являються життям, працею до роботи органів чуття. Високого ступеня досконалості досягають, наприклад, нюхові та смакові відчуття у дегустаторів, що визначають якість чаю, вина, парфумів та ін.

      Живопис пред’являє особливі вимоги до відчуття пропорцій та відтінків кольору при зображенні предметів. Це відчуття у художників розвинене вище, ніж у людей, які не займаються живописом. Те саме — у музикантів. На точність визначення звуків по висоті впливає, наприклад, інструмент, у якому людина грає. Виконання музичних творів на скрипці висуває спеціальні вимоги до слуху скрипаля. Тому розрізнення висоти звуків у скрипалів зазвичай розвиненіше, ніж, наприклад, у піаністів (дані Кауфмана).

      Відомо, що одні люди добре розрізняють мелодії та легко їх повторюють, іншим здається, що всі мелодії мають один і той самий мотив. Існує думка, що музичний слух дано людині від природи і якщо в когось її немає, то ніколи не буде. Таке уявлення помилкове. Під час занять музикою у будь-якої людини розвивається музичний слух. Особливо гострим слухом вирізняються сліпі люди. Вони добре впізнають людей не лише за голосом, а й за звуком кроків. Деякі сліпі можуть з шуму листя розрізняти дерева, наприклад, відрізнити березу від клена. А якби вони бачили, то вони не мали б особливої ​​необхідності звертати увагу на такі невеликі відмінності в звуках.

      Методи виміру відчуттів.

      Методи вимірювання відчуттів: 1) прямий 2) непрямий

      У психології кінця 19 – початку 20 ст. склалося уявлення, згідно з яким органи почуттів (рецептори) пасивно відповідають на подразники, що впливають, і відповідно відчуття, з цієї точки зору є пасивним процесом.

      Рефлекторна теорія вважає, що це активний процес – основне становище цієї теорії полягає в наступному – до складу кожного відчуття входить рух. Складні відчуття не можливі без активного руху, прикладом складного відчуття може бути обмацування предмета із заплющеними очима.

      Список використаної литературы.

      1.Б. М. Теплов. «Психологія» Учпедгіз, Київ, 1953

      2. «Психологія» Дубровіна І.

      3. Аткінсон Р. Л., Агкінсон Р. С., Сміт Е. Є. та ін. «Вступ до психології: Підручник для університетів» /Пер. з англ. під. ред. В. П. Зінченко. – Київ: Тривола, 1999.

      4.Дмитрієва «Загальна психологія.» (Конспект лекцій)

      Контрольна робота Галіуліною Є.А.

      Ментальна карта – відчуття

      Порушення відчуттів

      1. Сенсорна гіпопатія – це порушення чутливості таким чином, що і слабкі, і сильні подразники відчуваються слабко.

      2. Сенсорна гіперпатія – це різке посилення інтенсивності відчуттів при дії слабких подразників.

      3. Парестезія – це відчуття без подразника (оніміння, поколювання).

      Дотик та тиск

      Почуття та відчуття людини виявляються також у дотиках. p align=”justify”> Класична теорія шкірної чутливості говорить про те, що є визнання особливих чутливих точок, які характерні для кожного виду відчуттів. У такому випадку немає припущення про особливі рецепторні точки, які необхідні для тиску та дотику. Тиск відчувається людиною як сильний дотик. Подані види відчуттів характеризуються за допомогою особливостей дотиків та тиску. Тому можна точно визначити їхнє місце локалізації, яке виробляється в результаті досвіду під час участі зору та м’язових суглобів. Слід зазначити, що багато рецепторів характеризується швидкої адаптацією. Саме тому людина відчуває не лише силовий тиск, а й зміну інтенсивності.

      Адаптація, синестезія, сенсибілізація

      Адаптація означає, що під впливом пристосування аналізаторів до подразників, що діють, змінюється їх чутливість. Може відбуватися у двох напрямках: підвищенні та зниженні чутливості.

      Адаптація проявляється у всіх видах відчуттів. Особливо помітна вона у сфері зору, нюху, шкірних відчуттів та смаку; менш виражена у сфері слуху. Наприклад, нам потрібен час, щоб після темної кімнати звикнути до яскравого сонячного світла. Або зауважували, що якщо провести якийсь час у кімнаті з неприємним запахом, він надалі відчуватиметься вже не буде.

      Сенсибілізація – це підвищення чутливості аналізаторів під впливом внутрішніх (психічних) факторів. Викликається взаємодією різних аналізаторів. За певних умов воно спричиняє підвищення чутливості одного з органів чуття під впливом одночасного функціонування іншого. Наприклад, відчуття холоду підвищує слухову та зорову чутливість, а висока температура та задушлива атмосфера призводять до їх зниження.

      Часто трапляється таке явище як компенсація (відшкодування). Люди, які страждають певною недугою (наприклад, осліплі), можуть компенсувати це збільшенням здібностей іншого органу чуття (слух стає чутливішим).

      Синестезія – це виникнення під впливом подразнення одного аналізатора відчуття, характерного для інших аналізаторів. Це явище зустрінеш не часто. Прикладом можуть служити багато композиторів, які мали «кольоровий» слух (високі звуки найчастіше розпізнаються як «світлі», а низькі – як «темні».)

      Які бувають відчуття у людини: особливості зорового сприйняття

      Говорячи про те, які бувають відчуття у людини, варто докладно зупинитися на зорових, особливо на здатності людей розрізняти кольори. Людські очі мають колірну чутливість. На підставі колірних тестів, малюнків можна визначити, в якому емоційному стані перебуває людина.

      • Синій колір є символом ночі, що несе людині спокій та розслаблення, відображає вміння людини співпереживати, її схильність до споглядальності.
      • Жовтий – символ сонця і дня, що зароджується. Він несе надію на успіх та щастя, символізує пробудження активності.
      • Червоний – колір крові та багатьох зрілих плодів – символ мисливських інстинктів та еротичних потягів; пов’язаний із прагненням до успіху та володіння життєвими благами.
      • Зелений – символ паростка, що пробивається через товщу землі до сонця. Пов’язаний із завзятістю та самоствердженням.
      • Сірий – символ відгородження від зовнішніх впливів та зобов’язань, символ спустошеності та втоми.
      • Фіолетовий – символ магії та чаклунства.
      • Коричневий – символ втоми, стресу та перевтоми.
      • Чорний — символ землі, відмовитися від усіляких прагнень життя взагалі.

      Особливості зорових відчуттів людини у тому, що використовуючи колірні стимули, можна проводити роботу органів прокуратури та систем.

      Так, активні кольори – жовтий, червоний, помаранчевий – підвищують апетит, тонус, працездатність та настрій. А пасивні кольори – блакитний, зелений, синій – викликають заспокоєння, і тому їх рекомендується сприймати при втомі, щоб дати можливість відпочити, набратися сили. Щоб досягти бажаного стану, можна оточити себе предметами відповідних кольорів, ходити у відповідному кольорі одягу.

      Взагалі ж з погляду гармонізації стану найбільш корисним є перебування на ранковому сонці, у спектрі якого є всі кольори веселки. Велика роль зорових відчуттів у житті і при терапії багатьох захворювань психіки. Наприклад, лікування сонячним промінням (фототерапія) використовується для позбавлення від депресії.

      Пригнічені емоції: ознаки

      Можливо, ви подумали: «Але якщо придушення емоцій відбувається майже несвідомо, як зрозуміти, чи я їх не придушую?»

      Крім болючих фізичних симптомів, індикаторами пригнічених емоцій є певні психологічні проблеми. Ось деякі характеристики людей, які довгий час, часом з раннього дитинства, звикли пригнічувати свої почуття:

      Пристрасть до контролю

      Бажання всебічно контролювати як своє життя, так і життя оточуючих. Ілюзія влади над собою, людьми та життям дає надію, що жодне непрохане, небажане почуття не порушить внутрішній світ «контролера».

      Невпевненість у собі та самозасудження

      Як правило, люди, які звикли пригнічувати свої почуття, виросли в неблагополучному середовищі, недоотримали необхідного кохання і пізнали відкидання. Нерідко у дитинстві вони були позбавлені атмосфери безпеки та сімейного тепла.

      У результаті вони вийшли у доросле життя з низькою самооцінкою та запереченням власної цінності. Ці переконання зберігаються надовго, навіть якщо пізніше людина багато чого досягне.

      Почуття власної незначності і неповноцінності, що глибоко вкоренилося, часто проявляється в невпевненості в собі. Такі люди схильні уникати рішучих дій та знецінювати свої рішення. Вони бояться ставити перед собою цілі та робити вибір, особливо якщо в минулому допускали реальні чи уявні промахи.

      Їх характерна також схильність до зайвої самокритики: жорстоке висміювання своїх недоліків, неприйняття похвали, звичне засудження себе за найменші помилки і недоліки.

      Таким людям важко приймати нове. Вони відразу, навіть не вникнувши в ідею і не оцінивши нові можливості, кажуть: «Я не знаю».

      Зустрічаючись з новими людьми або опинившись у незнайомій обстановці, вони гасять і намагаються триматися в тіні.

      Цинізм та зла іронія

      Іноді люди, які пригнічують свої почуття, займають цинічну позицію щодо навколишнього світу — критикують все і вся, іронізують, знецінюють важливі поняття, досягаючи у цьому великої майстерності.

      Цинізм допомагає їм уникнути відчуття знедоленості, образи та інших тяжких переживань, оскільки таким чином вони відволікають власну увагу від самих себе та своїх внутрішніх проблем

      Безладні сексуальні стосунки

      На перший погляд, зв’язок між пригніченими почуттями та сексуальною розбещеністю не видно. Однак багато людей із заниженою самооцінкою щосили намагаються догодити іншим і тим самим заслужити любов. Вони шукають любові не там, де її можна отримати, і не у тих, хто здатний її дати.

      Безладне статеве життя часто характерне для людей, у дитинстві недолюблених: ставши дорослими, вони відчайдушно намагаються створити собі атмосферу захищеності та тепла.

      Причиною безладних статевих зв’язків може стати неусвідомлене бажання «взяти реванш» після розпаду шлюбу.

      Несподівані спалахи почуттів (підвищена емоційність)

      Чи не надмірна моя реакція на повсякденні дрібниці життя? Чи буває, що почувши якусь пісню, я плачу? Чи не турбує і не бентежить мене запах якихось духів?

      Чи не мучать мене спогади чи нічні кошмари, пов’язані з важкими подіями минулого, наприклад, насильством чи розлученням?

      Чи буває, що я, побачивши якусь людину чи фотографію, раптом спалахую, ціпенію або відчуваю глибокий смуток?

      Майте на увазі: якщо у відповідь на помірні подразники ви відчуваєте сильні почуття, значить, вони хочуть вам про щось повідомити. Одна моя пацієнтка розповіла мені, що її лютував запах м’яти. Найважче їй припадало на Різдво — запах м’ятних льодяників (традиційних американських солодощів) переслідував її всюди.

      У чому ж справа? Розповідаючи про своє життя, ця жінка раптом згадала, що в дитинстві регулярно наражалася на сексуальні домагання з боку дядька. Щоразу він чіплявся до неї у вітальні. Дівчинка відводила погляд, щоб нічого не бачити, і дивилася лише на горщик з м’ятою, що стояв на столику поруч із диваном.

      Не дивно, що запах м’яти пробуджував у ній глибоко заховані почуття: гнів, гіркоту та обурення.

      Колберт Дон «Смертельні емоції»

      Залишилися запитання — поставте їх тут

      PS І пам’ятайте, лише змінюючи свою свідомість — ми разом змінюємо світ! econet