Містобудування

Містобудува́ння, урбані́стика — комплексна діяльність суспільства щодо організації та розвитку населених місць і їх систем.

Діяльність у сфері містобудування спрямована на створення матеріально- просторового середовища життєдіяльності людини в населених пунктах та районах розселення. Відповідно до законодавства України об’єктом містобудування є планувальна організація території, система розселення, система взаємопов’язаного комплексного розміщення основних об’єктів промисловості, транспорту, інженерної та соціальної інфраструктури, функціональне зонування території України, її частин (груп областей), території Автономної Республіки Крим, областей, адміністративних районів, територій територіальних громад, населених пунктів, їх частин. Суб’єктами містобудування є органи виконавчої влади, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи. Містобудівна діяльність охоплює дослідження, проєктування та управління процесами реалізації заходів, що визначають формування і розвиток функціональної та архітектурно-планувальної структури населених рунктів і районів згідно з демографічними, соціальними, економічними вимогами та природно-екологічними умовами; розвиток інженерної та транспортної інфраструктури; збереження традиційного характеру середовища. Засобами вирішення містобудівних завдань є раціональна планувальна організація території та узгоджене взаєморозташування житлових районів, виробничих комплексів, рекреаційних зон, громадських центрів тощо. Містобудівна діяльність заснована на принципах історичної спадкоємності, що віддзеркалює об’єктивні умови безперервного процесу розвитку населених пунктів. Містобудівна діяльність відбувається у межах містобудівної системи. Це відносно відокремлена функціонально пов’язана частина організованого людиною просторового середовища, у якій реалізується комплекс основних видів соціальної активності населення, обумовлених досягнутим рівнем розвитку суспільства. В основі формування структури та меж містобудівної системи лежить сукупність територіальних зв’язків — трудових (місць розселення з місцями прикладання праці) і культурно-побутових (місць розселення з місцями обслуговування). Регіональним містобудівним системам, сформованим на базі найбільших міст, притаманна цілісність як передумова комплексного розвитку. Чисельність населення таких містобудівних систем — 5—9 млн. осіб, площа території — 10–12 тисяч кв. км. (Київська міська агломерація). Тут переважають внутрішні організаційно-господарські та соціально-економічні зв’язки; локалізовано забезпечення усіх потреб населення; досягнуто відносної замкненості міграційних процесів. Тому регіональні містобудівні системи є основними об’єктами містобудівного дослідження, проєктування й управління процесами подальшого розвитку населених пунктів та районів розселення. Це реалізується в містобудівній політиці — основних напрямах діяльності суспільства щодо формування середовища проживання людини. Сюди входять вибір форм і систем розселення та типів населених пунктів, які відповідають загальним цілям і соціальним пріоритетам суспільства, його економічним, технічним і містобудівним можливостям. Втілюючи ставлення суспільства до природного середовища, історико-культурної спадщини, містобудівна політика встановлює стандарти середовища проживання людини і пріоритети містобудівної діяльності. Регулятором містобудівної діяльності є містобудівне законодавство як сукупність законів, державних актів, юридичних норм, що встановлюють порядок правових взаємовідносин між усіма учасниками цієї діяльності (органи влади та місцевого самоврядування, юридичні та фізичні особи, у тому числі замовники та розробники містобудівної документації). Містобудівне законодавство визначає їхні права і обов’язки, порядок регулювання містобудівної діяльності, землекористування, ведення містобудівного кадастру, контролю за плануванням і забудовою населених пунктів, порядок вирішення спірних питань тощо. Основним законодавчим актом є Закон України «Про регулювання містобудівної діяльності» (2011, зі змінами й доповненнями), який встановлює правові та організаційні основи містобудівної діяльності і спрямований на забезпечення сталого розвитку територій з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів. Містобудівна діяльність реалізується на основі містобудівної документації — затверджених текстових та графічних матеріалів з питань регулювання планування, забудови та іншого використання територій.

Джерело

Література

  1. Дьомін М. Містобудівна політика; Містобудівна система; Містобудівне законодавство; Містобудування // Архітектура: короткий словник-довідник. Київ : Будівельник, 1995. С. 76–77.
  2. Вечерський В. Спадщина містобудування України: Теорія і практика історико-містобудівних пам’яткоохоронних досліджень населених місць. Київ : Науково-дослідний інститут теорії та історії архітектури і містобудування, 2003. С. 8–21.
  3. Degros A., Bagarić A., Bauer S. et al. Basics of Urbanism. Zürich : Park Books, 2021. 244 p.
  4. The New Urban Condition Criticism and Theory from Architecture and Urbanism / Ed. by L. Medrano, L. Recamán, T. Avermaete. New York : Routledge, 2021. 314 p.

Автор ВУЕ

Покликання на цю статтю: Вечерський В. В. Містобудування // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/ Містобудування (дата звернення: 21.02.2024).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 21.12.2022

Важливо!

Ворог не зупиняється у гібридній війні і постійно атакує наш інформаційний простір фейками.

Ми закликаємо послуговуватися інформацією лише з офіційних сторінок органів влади.

Збережіть собі офіційні сторінки Національної поліції України та обласних управлінь поліції, аби оперативно отримувати правдиву інформацію.

Отримуйте інформацію тільки з офіційних сайтів

Що таке містобудівна діяльність

Відбувається форматування тексту!
Почекайте кілька секунд, поки завантажиться повністю.
Або перечитайте сторінку заново, якщо довго не відповідає.

Повідомити про помилку

Соціальні сервіси та закладки:

Запам’ятати

  • Всі документи
  • Нові надходження
  • Популярні документи
  • Первинні законодавчі акти
  • Групи документів
  • Розподіл за комітетами ВРУ
  • Термінологія законодавства
  • Tезаурус “EUROVOC”
  • Юридична класифікація
  • Календар офіційних свят в Україні
  • Правила користування
  • Контактна інформація

Програмно-технічна підтримка — Управління комп’ютеризованих систем

Інформаційне наповнення — Відділ баз даних нормативно-правової інформації

Деякі функції знаходяться у режимі тестової експлуатації. Якщо Ви побачили помилку в тексті, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl-Enter. Будемо вдячні!

Весь контент доступний за ліцензією Creative Commons Attribution 4.0 International license, якщо не зазначено інше

Діяльність

Активність і діяльність. Поняття про діяльність, її функції

Загальною характеристикою живих істот є їх активність. Саме активність забезпечує підтримку життєво важливих зв’язків усіх істот з навколишнім світом. Джерелом активності живих організмів є потреби, завдяки яким усе живе діє певним чином та в певному напрямі. Активність людини зумовлена потребами, які формуються в суспільстві в процесі виховання.

Активність людини є джерелом її розвитку, визначає діяльність і є її рушійною силою. Принципова відмінність між цими поняттями полягає в тому, що діяльність виходить із потреби в предметі, а активність – із потреби в діяльності. До того ж, активність начебто передує діяльності в часі: до початку діяльності ми активно вибираємо, що саме бажано, вільно плануємо, думаємо, за допомогою яких засобів чогось досягти. Але активність не тільки передує діяльності, а й “супроводжує” її протягом усього процесу. Не можна уявити оптимальну діяльність, позбавлену активності.

Розраховуючи свої сили, час, можливості для досягнення тієї чи іншої мети, за допомогою активності ми мобілізуємо свої здібності, переборюємо інерцію. Діяльність є “особистісно забарвленою”, оскільки здійснюється у певному напрямі, з певною орієнтацію (на себе, на інших тощо).

Діяльність – це активність людини, що має усвідомлюваний характер і спрямована на досягнення поставленої мети, що визначається потребою

В житті людини діяльність відіграє вагому роль, виконуючи ряд вагомих позитивних функцій.

Рис. 3.3.1. Функції діяльності

Зміст структури діяльності

Рис. 3.3.2. Структура діяльності

Охарактеризуємо кожний структурний компонент діяльності. Детермінантою будь-якої діяльності є потреба.

Потреба – це такий стан живої істоти, який виявляє залежність від конкретних умов її існування і породжує активність по відношенню до цих умов

Людські потреби формуються в процесі соціалізації й поділяються на види залежно від: предмета (матеріальні, духовні) та походження (природні (нижчі) і культурні (вищі).

Потреба завжди є поштовхом до прояву активності, однак людина в діяльності керується також певними мотивами.

Мотив – це спонукання до діяльності, що пов’язане із задоволенням потреб, в яких визначається спрямованість суб’єкта

Потреби становлять сутність, основну рушійну силу різних видів людської активності, а мотиви є конкретними різноманітними проявами цієї сутності. Мотиви та мотивація розглядаються в психології як причини, що визначають вибір спрямованості поведінки і діяльності суб’єкта. Мотиви бувають усвідомлюваними (ті, які людина може виразити словесно) та неусвідомлюваними (як результат витіснення, через вік, підсвідоме походження тощо).

Мотиви не завжди ідентично співвідносяться з метою – при різних мотивах може бути однакова мета, і навпаки.

Мета-це уявний кінцевий результат діяльності (те, чого людина прагне досягнути)

Мета може мати матеріальне та психічне уособлення, які досить часто пов’язані. Оскільки досягнення цілі часто має перспективний характер, то вона втілюється в окремі завдання, вирішення яких наближає до самої мети.

Зазвичай діяльність людини є полімотивованою – одночасно спрацьовують декілька мотивів

Будь-яка діяльність складається з дій як складових частин.

Дія – це реалізаційний компонент діяльності, спрямований на виконання певного завдання

Діяльність – це зовнішньо-фізична та внутрішньо-психічна активність, тому і дії можуть бути як зовнішніми, так і внутрішніми.

Внутрішньо-психічну діяльність забезпечують дії, які поділяються на:

  • – перцептивні (дії сприймання);
  • – мнемічні (дії пам’яті),
  • – мислительні,
  • – імажитивні (дії уяви) та ін.

Функції внутрішньої діяльності полягають в тому, що внутрішні дії готують зовнішні. Вони допомагають економити людські зусилля, даючи можливість досить швидко обрати потрібну дію. Крім того, вони дозволяють людині уникнути помилок.

Внутрішня діяльність характеризується двома основними рисами:

  • 1) вона має таку саму будову, що й зовнішня, однак іншу форму перебігу: дії здійснюються не з реальними предметами, а з їх образами, замість реального продукту отримується результат подумки;
  • 2) внутрішня діяльність за своїм походженням походить від зовнішньої, практичної шляхом інтеріоризації, тобто шляхом перенесення відповідних дій у внутрішній план. Для успішного відтворення певної дії необхідно спочатку її засвоїти на практиці й отримати реальний результат.

Зовнішньо-фізична діяльність здійснюється за допомогою зовнішніх предметних дій. До них відносяться: – моторні (рухові)дії: пози, дії переміщення;

  • – виразні рухи: міміка і пантоміміка;
  • – жести;
  • – мовні рухи (рухи голосових зв’язок тощо).

Екстеріоризація – процес породження зовнішніх дій, висловлювань та ін. на основі перетворення ряду внутрішніх структур, складених на основі інтеріоризації

Дії відносяться до того, що людина робить, однак не менш важливим є те, яким чином вони здійснюються. Мова йде про операції діяльності.

Операція – це спосіб виконання дії, що залежить від умов, в яких вона відбувається і, як правило, є малоусвідомленим або неусвідомленим

Операції характеризують технічний бік дії, що виконується. Одну і ту саму дію можна виконати за допомогою різних операцій або різними способами.

Результатом діяльності є досягнення (недосягнення) визначеної мети (матеріальний, духовний продукт), який супроводжується контролем і оцінкою.

Контроль – співставлення отриманих результатів з метою. Заключний контроль здійснюється по завершенні діяльності.

Оцінка – виявлення ступеня збігу результатів і мети. В основі оцінки покладений заключний контроль. Якщо досягнення збігаються чи перевищують очікування людина оцінює діяльність позитивно. У випадку отримання результатів, нижчих за заплановані, оцінка є негативною.

контроль може бути і поточним (під час розгортання діяльності)