✅Чим відрізняється дедукція від індукції?

Життя постійно змушує нас приймати будь-які рішення. І мало хто замислюється про те, що роздуми про те, що відбувається будуються по цілком конкретним схемам. Розкриємо детальніше цю тему, а точніше, з’ясуємо, чим відрізняється дедукція від індукції.

Що таке дедукція та індукція

Дедукція – таке міркування, при якому наявні посилки (затвердження) стають основою для виведення укладення. Приклад: будь-яке число, кратне чотирьом, ділиться і на два (посилка); вісім кратно чотирьом (посилка); отже, вісім ділиться на два (висновок).

Індукція – це розумовий метод, при якому на основі одиничних фактів складається якась загальна картина. Приклад: малина – солодка, полуниця – солодка, виноград – солодкий; малина, полуниця, виноград – ягоди; значить, все ягоди солодкі.

Різниця між дедукцією і індукцією

Йдеться про два протилежно спрямованих способах роздуми. Типова модель дедукції передбачає рух в деякому міркуванні від загального до конкретного. В індукції ж, навпаки, знання про окремі одиниці призводить до висновку про те, що всі предмети цього ряду мають такими ж характеристиками.

Відмінність дедукції від індукції полягає в тому, що в міркуваннях, здійснюваних першим способом, діє чиста логіка.

Це дозволяє робити безпомилкові висновки. Але є одна умова: початкові положення повинні бути істинними. Наведемо приклад: будь-який напій є рідиною (достовірна посилка); компот – це напій (достовірна посилка); з цього випливає, що компот – це рідина (правдивий висновок).

Своєю чергою, індуктивний умовивід виводиться не строго відповідно до логіки, а через здогадку і будь-які уявлення. В результаті отриманий наслідок є лише імовірнісним і вимагає перевірки. Навіть при істинних посилках тут може вийти невірний висновок. Приклад: Михайло – дитсадовець, Костя – дитсадовець, Світлана ходить в дитячий сад (правда); Михайло, Костя, Світлана – діти (правда); всі діти відвідують дитсадок (брехня – є ті, хто до школи знаходиться вдома).

Слід зауважити, що найбільш достовірне знання дає повна індукція – та, при якій досліджується кожен з конкретного класу предметів, і тільки після цього формується загальне судження про безліч. Але на практиці таке не завжди виявляється можливим. Нерідко розглядається лише частковий, а потім визначення переноситься на всю групу.

Щоб подібні висновки не залишали сумнівів у їх правдивості, потрібно вдаватися до багаторазових експериментів і застосовувати теоретичне мислення.

Завершуючи розмову на тему, в чому різниця між дедукцією і індукцією, варто згадати, що в науковому дослідженні два описаних методів органічно пов’язані. За допомогою індукції висуваються багато важливих гіпотез, а дедукція дозволяє отримувати з них слідства, які підлягають обґрунтуванню або спростуванню.

Таблиця з поясненнями на тему “Чим відрізняється дедукція від індукції?”

Висновок

Дедукція та індукція є двома різними методами логічного міркування, що відрізняються підходом, надійністю та валідністю. Дедукція відштовхується від загальних принципів для досягнення конкретних висновків, тоді як індукція використовує конкретні дані для формулювання загальних узагальнень. Обидва методи важливі в науці та філософії, але кожен з них має свої особливості та обмеження.

Індукція та дедукція

Індукція (від лат. inductio — наведення, спонукання) — метод пізнання, що ґрунтується на формально-логічному умовиводі, який дає можливість одержати загальний висновок на основі окремих фактів. Інакше кажучи, це є рух нашого мислення від часткового, окремого до загального.

Індукція широко застосовується в науковому пізнанні. Виявляючи подібні ознаки, властивості багатьох об’єктів певного класу, дослідник робить висновок про наявність цих ознак, властивостей у всіх об’єктів даного класу. Наприклад, у процесі експериментального вивчення електричних явищ використовувалися провідники струму, виготовлені з різних металів. На підставі численних одиничних дослідів було сформульовано загальний висновок про електропровідність усіх металів. Поряд з іншими методами пізнання індуктивний метод відіграв важливу роль у відкритті деяких законів природи (всесвітнього тяжіння, атмосферного тиску, теплового розширення тіл та ін.).

Індукція, що використовується в науковому пізнанні (наукова індукція), реалізується у вигляді таких методів:

• 1) метод єдиної подібності (у всіх випадках при спостереженні якогось явища виявляється лише один спільний фактор, всі інші — різні; отже, цей єдиний подібний фактор і є причиною даного явища);
• 2) метод єдиної відмінності (якщо обставини виникнення якогось явища та обставини, за яких воно не виникає, майже в усьому подібні й розрізняються лише одним фактором, що присутній тільки в першому випадку, то можна зробити висновок, що цей фактор і є причиною даного явища);
• 3) з’єднаний метод подібності й відмінності (являє собою комбінацію двох вищевказаних методів);
• 4) метод супровідних змін (якщо певні зміни одного явища кожного разу спричинюють певні зміни іншого явища, то звідси випливає висновок про причинний зв’язок між цими явищами);
• 5) метод залишків (якщо складне явище зумовлене багатофакторною причиною” причому деякі з цих факторів відомі як причина якоїсь частини даного явища, то звідси випливає висновок: причина іншої частини явища — інші фактори, що складають разом загальну причину цього явища).

Родоначальником класичного індуктивного методу пізнання був Ф. Бекон. Але вія трактував індукцію надзвичайно широко, вважаючи її найважливішим методом відкриття нових істин у науці, головним засобом наукового пізнання природи” •■

Насправді ж вищевказані методи наукової індукції використовуються головним чином для встановлення емпіричних залежностей між властивостями об’єктів і явищ, які виявляються в процесі експерименту. У цих методах систематизовано найпростіші формально-логічні прийоми, які вчені-натуралісти стихійно використовували в ході будь-якого емпіричного дослідження. З розвитком природознавства стало зрозуміло, що в науковому пізнанні методи класичної індукції насправді не є такими всеосяжними, як це здавалося Ф. Бекону та його послідовникам аж до кінця 19 століття.

Таке невиправдано перебільшене розуміння ролі індукції в науковому пізнанні дістало назву всеіндуктивізму. Його наукова неспроможність пояснюється тим, що індукція розглядається ізольовано від інших методів пізнання й перетворюється на єдиний, універсальний засіб пізнавального процесу.

Дедукція (від лат. deductio — виведення) — метод, який полягає в одержанні часткових висновків на основі знання якихось загальних положень. Інакше кажучи, це є рух нашого мислення від загального до часткового, окремого. Наприклад, із загального положення, що всі метали мають електропровідність, можна зробити дедуктивний умовивід про електропровідність конкретного мідного дроту (знаючи, що мідь — метал). Якщо вихідні загальні положення є встановленою науковою істиною, то завдяки методу дедукції завжди можна дістати вірний висновок. Загальні принципи й закони не дають ученим у процесі дедуктивного дослідження збитися зі шляху: вони допомагають правильно зрозуміти конкретні явища дійсності.

Усі природничі науки одержують нові знання за допомогою дедукції, але особливо велике значення дедуктивного методу в математиці. Оперуючи математичними абстракціями й будуючи свої міркування на дуже загальних положеннях, математики вимушені найчастіше вдаватися до дедукції. І математика є, мабуть,* єдиною власне дедуктивною наукою.

У науці Нового часу пропагандистом дедуктивного методу пізнання був відомий математик і філософ Р. Декарт. Натхненний своїми математичними успіхами, переконаний у безпомилковості розуму, завдяки якому мислення уникає помилок,

Декарт односторонньо перебільшував значення інтелектуальної сторони за рахунок емпіричної у процесі пізнання істини. Дедуктивна методологія Декарта була прямою протилежністю емпіричному індуктивізму Бекона.

Але незважаючи на спроби, що мали місце в історії науки й філософії, відірвати індукцію від дедукції, протиставити їх у реальному процесі наукового пізнання, ці два методи не застосовуються ізольовано, відособлено один від одного. Кожен із них використовується на відповідному етапі пізнавального процесу.

Більше того, у процесі використання індуктивного методу найчастіше “в прихованому вигляді” присутня й дедукція.

Чим відрізняється дедукція від індукції, в чому різниця

Життя постійно змушує нас приймати будь-які рішення. І мало хто замислюється про те, що роздуми про те, що відбувається будуються по цілком конкретним схемам. Розкриємо детальніше цю тему, а точніше, з’ясуємо, чим відрізняється дедукція від індукції.

визначення

Дедукція – таке міркування, при якому наявні посилки (затвердження) стають основою для виведення укладення. Приклад: будь-яке число, кратне чотирьом, ділиться і на два (посилка); вісім кратно чотирьом (посилка); отже, вісім ділиться на два (висновок).

Індукція – це розумовий метод, при якому на основі одиничних фактів складається якась загальна картина. Приклад: малина – солодка, полуниця – солодка, виноград – солодкий; малина, полуниця, виноград – ягоди; значить, все ягоди солодкі.

Різниця між дедукцією і індукцією

Йдеться про двох протилежно спрямованих способах роздуми. Типова модель дедукції передбачає рух в деякому міркуванні від загального до конкретного. В індукції ж, навпаки, знання про окремі одиницях призводить до висновку про те, що всі предмети цього ряду мають такі ж характеристиками.

Відмінність дедукції від індукції полягає в тому, що в міркуваннях, здійснюваних першим способом, діє чиста логіка. Це дозволяє робити безпомилкові висновки. Але є одна умова: початкові положення повинні бути істинними. Наведемо приклад: будь-який напій є рідиною (достовірна посилка); компот – це напій (достовірна посилка); з цього випливає, що компот – це рідина (правдивий висновок).

У свою чергу, індуктивне умовивід виводиться не строго відповідно до логіки, а через здогадку і будь-які уявлення. В результаті отримане наслідок є лише імовірнісним і вимагає перевірки. Навіть при істинних посилках тут може вийти невірний висновок. Приклад: Миша – детсадовец, Костя – детсадовец, Світлана ходить в дитячий сад (правда); Миша, Костя, Світу – діти (правда); всі діти відвідують дитсадок (брехня – є ті, хто до школи знаходиться вдома).

Слід зауважити, що найбільш достовірне знання дає повна індукція – та, при якій досліджується кожен з конкретного класу предметів, і тільки після цього формується загальне судження про безліч. Але на практиці таке не завжди виявляється можливим. Нерідко розглядається лише частковий, а потім визначення переноситься на всю групу. Щоб подібні висновки не залишали сумнівів у їх правдивості, потрібно вдаватися до багаторазових експериментів і застосовувати теоретичне мислення.

Завершуючи розмову на тему, в чому різниця між дедукцією і індукцією, варто згадати, що в науковому дослідженні два описаних методу органічно пов’язані. За допомогою індукції висуваються багато важливих гіпотези, а дедукція дозволяє отримувати з них слідства, які підлягають обґрунтуванню або спростуванню.

Схожі статті