Угорці – етногенез. Як мова створила націю.

Угорці – нація, створена мовою. Угорська мова стала для цього народу державотворчим стрижнем. Вона слугує прикладом культурного домінування незначної еліти завойовників в середовищі іншомовної людності на підкорених територіях. Ця мова, мало того, що не розчинилась в індоєвропейському морі, але й допомогла угорцям стати взірцем національної самосвідомості.

Складна етнічна історія і дані генетики зводять до абсурду панування фіно-угорської мови серед цього народу. Згідно з усіма законами логіки вони мали бути тюркомовними, слов’яномовними, або іраномовними. Але чудеса трапляються. І тепер безліч вчених копирсаються в теоріях про походження угорців, та кінця краю не видно.

Так в чому полягає загадковість етногенезу угорців?

Їх історія така ж дивовижна, як і у гунів. Всі ми знаємо, що вони входять до фіно-угорської мовної спільноти. Серед фіно мовного населення від Скандинавії до Сибіру домінує гаплогрупа N: фіни – 58%, литовці – 42%, латвійці – 38%, естонці – 34%, росіяни – 23%, на півночі Росії – 42%. В удмуртів, ханти та мансі – більш як 50 %. Гаплогрупа N1 досягає максимальної частоти приблизно 95% у ненцях (40% N1c і 57% N1b) та нгассанах (всі N1b), двох уральських племен центрально-північного Сибіру та 90% серед якутів (усі N1c). Тому цілком логічно, що ці народи розмовляють мовами уральської мовної сім’ї. В українців, поляків, словаків, сербів, хорватів і інших слов’ян (крім Росії) – від 2% до 6%. Але парадокс в тому, що у сучасних мадярів ця гаплогрупа майже відсутня (3,2%). Як же тоді утворилась фіно-угорська мовна спільнота?

Я знайшла пояснення цьому феномену, правда, моя версія не має ніяких претензій на науковість. Банальна аналітика.

А тепер по черзі. Хто такі угорці.

Більшість археологів припускають, що передбачувана батьківщина предків угорськомовного населення повинна була знаходитись у Західному Сибіру. Лінгвістично найближчими до угорців є географічно дуже віддалені західно-сибірські Мансі та Ханти, з якими вони належать до однієї групи уральської мовної родини. Спільної лексики у них виявили орієнтовно 30%. В генетиці навіть виділили окрему угорська гілку, яка зустрічається в Угорщині та навколо неї, в Середній Азії (Казахстан), а також у носіїв хантийської та мансійської мов, відповідає субкладу N1c1a1a2b (L1034). Суперечність полягає в тому, що серед сучасних угорців до цього відгалуження належить аж 1,4 %. А сьогодні в Угорщині 13 мільйонів угорськомовних спікерів. Це найбільша лінгвістична уральська група у світі, носії якої проживають в Центральній Європі, далеко від інших членів їх мовної сім’ї.

Ось тепер погляньте на генеалогічне дерево з угорського проєкту Family Tree DNA Magyar YDNA (2017 р.)[1]

  • 26,1% – R1a (15% Z280, 6,5% M458, 0,9% Z93 => S23201 ” Алтай / Тянь-Шань “, 3,7% невідомо)
  • 19,2% – R1b (6% L11-P312 / U106, 5,3% P312, 4,2% L23 / Z2103, 3,7% U106)
  • 16,9% – I2 (15,2% L621-CTS10228, 1,4% M223, 0,5% L38)
  • 8,3% – I1
  • 8,1% – J2 (5,3% M410, 2,8% M102)
  • 6,9% – E1b1b1 (6% V13, 0,3% V22, 0,3% M123, 0,3% M81)
  • 6,9% – G2a
  • 3,2% – N (1,4% Z9136 “Угорська / Протомадярська”, 0,5% M2019 / VL67 “Сибір та Байкал”, 0,5% Y7310 “Центральна Європа”, 0,9% Z16981 “Балтія”) – Примітка: відбирають вибірки лише непов’язаних чоловіків
  • 2,3% Q (1,2% YP789 “гуни / туркмени”, 0,9% M346 “Сибір”, 0,2% M242 ” Xiongnu “)
  • 0,9% – Т
  • 0,5% – J1
  • 0,2% – L
  • 0,2% – С

Вище перераховано гаплогрупи, які передаються виключно від батька до сина. Перша – східноєвропейська, (в українців 50%), друга західноєвропейська, третя – південноєвропейська і четверта – північноєвропейська, наступні три – нащадки близькосхідних мігрантів-землеробів, які прийшли в Європу з Анатолії в часи мезоліту і неоліту. Цікаво, що гаплогрупу європейського походження I2a1a2b-L621 виявили в 5 зразках стародавніх угорців, яка могла бути основною лінією Кукутен-Трипільської культури[2], сьогодні серед них становить 15%. А основна частина секвенованих мітохондріальних (материнських) геномів угорців IX – X ст. також належали до європейських гаплогруп – 75% (H, HV, I, J, K, N1a, R, T, U, V, X, W), 23% – до центрально-східно-євразійських гаплогруп (A, B, C, D, F, G, M).[3] Найвищу частоту типово європейської гаплогрупи H (50%) в області мали гуцули, а також угорська група карпатських горян Палоц (50,6%; Semino et al. 2000), які мешкають у Західних Карпатах і територіально розташовані ближче до Лемківщини та Гуцульщини.»[4] Угорські палоци – одна з найяскравіших етнічних груп, яку заведено вважати винятково мадярською. Хоча походження їхнє пов’язують з різними тюркськими племенами: хазарами, печенігами, з кабарцями (булгарські тюрки з Хазарії), з куманами (половці, кипчаки). У дослідженні проб палоців з Будапешта та північної Угорщини було виявлено 60% R1a, 13% R1b, 11% I, 9% E, 2% G, 2% J2 (Semino et al. 2000). Їхню назву ототожнюють з половцями.

І що Ви бачите. На перший погляд, угорці – чистокровні європейці. Десь там зашпортались гуни, «аж» 2,3%, і фіно-угри, «аж» 3,2%. Спробуємо вияснити, як так сталось.

Заведено вважати, що балти, уральські народи та угри розділились 4400 років тому десь в Сибіру. Де вони блукали 2000 років історія замовчує. А вже в у IV та V століттях нашої ери угорці перемістилися із заходу Уральських гір в область між південними Уральськими горами та Волгою. Сьогодні це Башкортостан (Башкирія) та Пермський край. Тут почалась перша сторінка їхнього етногенезу.

Виявилося, що існує певна генетична спорідненість між хантами та тюркомовними жителями Уралу, тобто башкирами. Таке відкриття підсилює аргументи прихильників, які виступають на користь “фіно-угорського” походження башкир.

За свідченням Ібн Фадлана, посланця багдадського халіфа, башкири – тюрки, які вже на початку X ст. почали сповідувати іслам поруч з тотемізмом і шаманізмом, живуть на південних схилах Уралу і займають велику територію до Волги. Їх сусідами на південному сході були печеніги, на заході – булгари, на півдні огузи. Арабський письменник не в найкращому світлі описував цей народ: «башкири найгірші серед тюрків, найбільш схильні до вбивства.»[5] Угорські дослідники мали у своєму розпорядженні численні свідоцтва середньовічних арабських авторів, які одностайно писали про тюркомовність башкир. Тому середньовікова традиція походження угорців від башкир була визнана помилковою. Навпаки, почали говорити про угорський компонент в етногенезі башкорстанців.

У IX ст.. разом з древніми уграми передгір’я Уралу покинули родові підрозділи декількох протобашкирських родів, таких як Юрмати, Енеї та Кесеї. Вони увійшли до складу староугорської конфедерації племен, яка розташовувалася в країні Леведія, в межиріччі Дону і Дніпра.

Клан Еней – найзахідніші башкири, сусіди казанських татар, удмуртів, марійців. В історіографії традиційно пов’язані з союзом мадярських племен. У його генофонді домінує (61%) гаплогрупа N3, поширена по всій півночі Євразії, від Скандинавії до Далекого Сходу, а в Східній Європі характерна для фіно-угорського населення. У них майже відсутні субклади гаплогрупи N, характерні для народів Приуралля або Східної Європи. Проте найчастішою (44%) виявилася «східносибірська» гілка N3a2, яка відокремилася від «уральської» гілки п’ять тисяч років назад і відсутня в інших кланах північно-західних башкирів.

Юрмати – нащадки асимільованих тюрками стародавніх сарматів, які змішались з уграми і булгарами, та переселились з Приазов’я на Волгу.

  • Частина протестованих юрматів належить до типової для башкирів гаплогрупи R1b (M269), яка є одночасно й найчисельнішою західноєвропейською. ЇЇ носіями є приблизно 110 мільйонів європейських чоловіків. Проте, європейські лінії R1b розійшлись з азійськими ще в кінці енеоліту та епохи ранньої бронзи з території Північного Причорномор’я. За дослідженням 2015 року виявлена у 36,2% башкир, 21,2% удмуртів, зате майже відсутня у чувашів, комі, мордви.
  • Інша до R1a (M 512 і Z 280) [6] – нащадки індоєвропейської міграції з Причорноморських степів у Бронзовому віці. Дехто цю гілку називає Карпатською.
  • 1/3 R1a Z 93 субклад S23592 – сакська, аланська, татарська – спільний предок жив приблизно 4600-3800 років тому.
  • Також у них виявили європейську гаплогрупу I1, I2 та фінську, або уральську N.

«Останнім часом на тлі даних популяційної генетики найкращою стала виглядати саме «сарматська» гіпотеза походження юрматинців. Цікаво, що субклад R1a1-YP348, який домінує в їх генофонді, а також у Секеїв (або Секлери), етнографічній групі угорців, виявлений в кісткових останках курганів Пазирикської культури (Алтай, залізний вік, європеоїди). Пазирик же зазвичай зв’язуються з саками або тохарами (юечжі)» – Салават Хамидуллин. [7]

Клан Кудей (Кесей) – древнє башкирське плем’я, в складі північно-східних башкирів, назву пов’язують з огузами, які прийшли зі сходу. Запозичення назви, а не генетики. Самі про себе пишуть, що вони в Башкирію прийшли в 835 році. Панівним маркером у цього клану є субклад R1a-М198, яка виникла ще в середньо кам’яну добу у Східній Європі. В даному випадку її пов’язують з сарматами. Частина протестованих належать до R1a-Z2123 (основна азійська гілка R1a Z93 – індо-іранці, так звані арії, саки, перси, мідійці, мітанці, татари, євреї-ашкеназі і інші). Племена Z93 та Z94 просунулися на схід зі Східної Європи у степи Центральної Азії у 2500—1800 роках до н.е. Загалом в генофонді Кудеїв домінує індоєвропейська гаплогрупа R1a – 80%.

Ну от, утворилась стародавня угорська конфедерація племен. І що? Вони всі дружно заговорили угорською мовою? Хто? Тюркомовні, чи іраномовні башкирські клани? Та ні, вони ще через три століття після цього на території Угорщини балакали по-турецьки. У XIII ст. Ібн Саїд аль-Магриб в книзі «Кітаб Баст аль-ард» ділить жителів Угорщини на два народи: башкир (башгірд) – тюркомовних мусульман, які проживають на південь від річки Дунай, і угорців (хункар), які сповідують християнство. Він пише, що у цих народів різні мови. Столицею країни башкирів було місто Керат, розташований на півдні Угорщини. Абу-ль-Фіда у творі «Таква аль-Булдан» пише, що в Угорщині башкири жили на берегах Дунаю по сусідству з німцями. Вони служили в знаменитій угорській кінноті, що наводила жах на всю середньовічну Європу [8].

Так от саме на цьому етапі, ще до переселення цієї конфедерації на річку Дон, мала сформуватись угорськомовність цієї спільноти. Якщо врахувати, що 75% секвенованих геномів угорців IX – X ст. також належали до європейських чоловічих гаплогруп, то примарним стає питання щодо їхньої мови загалом. Але не забувайте, хто був їхніми сусідами в підніжжі Уральських гір – це пермяки, удмурти, комі, марійці, мордва. До речі, простежується лексична і морфологічна близькість пермської (представлена удмуртською, комі-зирянською, комі-перм’яцькою) і угорської мови. Я думаю, що на шляху в Європу ці «енеї – парубки моторні» разом з мадярами «віджали» або «рейдерськи захопили» не одну сотню жінок у відносно мирних фіномовних уральських родів. Цікаво, що жіночий склад населення цих народів наполовину індоєвропейський (гаплогрупи H, U, T, J). Але з часів Бронзового віку, відколи вони прийшли в межиріччя Волги та Ками, багато води втекло. І всі ці жінки на момент приходу угрів вже розмовляли на фіно-угорських мовах. Тільки союз з ними міг створити ядро стійкого угорського етносу. От і виглядає, що генофонд у мадярів начебто індоєвропейський, а мова ні. Але це моя суб’єктивна думка і не більше. Взагалі, збереження рідної мови – це прерогатива жінок, адже вони найбільше спілкуються з дітьми в період їхнього формування. І так було завжди.

На початку IX ст. частина угорців переїхала в область між річками Волга, Дон та Сіверський Донець. Там вони стали підлеглими Хазарського каганату. Їхніми сусідами в цей період були тюркомовні болгари, оногури, та іраномовні алани. Останні генетичні дослідження узгоджуються з попередніми археологічними та антропологічними припущеннями, що первісні угорські племена-завойовники були пов’язані з оногурами-булгарами, знову ж таки, тюркомовними племенами.[9]

Близько 830 року в Хазарському каганаті спалахнуло повстання. В результаті три племені кабар (тюрки-хазари) приєдналися до угорців і перейшли на територію між Карпатами та Дніпром.

У 895/896 рр. під керівництвом Арпада угорці перетнули Карпати та увійшли до Паннонії. Плем’я під назвою Мадяр було провідним племенем угорського союзу, яке завоювало центр улоговини. В цей час вони вже були організовані в конфедерації семи племен: Jenő, Kér, Keszi, Kürt, Gyarmat, Megyer, Nyék і Tarján,загальна чисельність яких сягала 400 000 чол. На час угорської міграції земля була заселена населенням слов’ян, яке налічувало близько 200 000, які були асимільовані або поневолені угорцями. [10]

Перша угорська керівна династія Арпада походила з найвизначніших кланів серед угорських завойовників, належала до Y-хромосомної гаплогрупи R1a та загальноєвропейської мітохондріальної H (як у Бели, так і у його дружини). Найближчий гаплотип до короля Бели був виявлений у населення, яке проживає в Північній Сербії.

Король Бела III (1172–1196) – один із найвидатніших правителів династії. Він був другим сином царя Гези II (1141–1162) та цариці Єфросинії, дочки Мстислава I (1125–1132), великого київського князя.

В Королівській базиліці в м.Секесфехервар в Угорщині з початку XI ст.. протягом 5 століть було поховано п’ятнадцять царів, кілька цариць, князів та принцес, а також церковні та світські сановники.Єдиними королівськими могилами, які залишилися недоторканими, були короля Бели III та його першої дружини Анни Антиохійської. Дослідники успішно визначили Y-хромосомний профіль короля Бела III, який може слугувати орієнтиром для ідентифікації подальших останків та спірних живих нащадків династії Арпадів. Але, як бачимо, угорська найвища еліта не належала ані до сибірських, ані до фіно-уральських генетичних ліній, а до типового східноєвразійського (R-SUR51 [у наступній статті дивіться уточнення]. Відомо, що майбутній король народився в Хазарському каганаті. Угорські воїни вибрали вождя з мігрантів на ім’я Арпад, поклялися, попиваючи з чашки своєї змішаної крові, щоб прийняти нащадків Арпада як спадкових вождів мадяр.[11]

Незначний внутрішній азійський компонент угорців на шляху до Європи змішується з народами Причорноморських степів. Згідно з одним із досліджень, угорці-завойовники володіли своїми переважно європеоїдними характеристиками нащадків Зрубної культури [12].

Зрубна культурно-історична спільність (зрубна КІС) — це етнокультурне утворення доби пізньої бронзи (XVIII—XII ст. до н. е.), розповсюджене у степовій та лісостеповій смузі Східної Європи від Уралу на сході до річки Дніпро на заході, від річки Кама й правих приток Оки на півночі до азово-чорноморських степів на півдні, іраномовна група індоєвропейської мовної сім’ї.

У шести представників зрубної культури, що жили 3900-3200 років тому, була виявлена Y-хромосомна гаплогрупа R1a – субклади R1a1, R1a1a (М17), 4 представники R1a1a1b2 (Z93), R1a1a1b2a2a (Z2123), у 14 представників були визначені мітохондріальні гаплогрупи U5a1 (2 взірці), U5a1f2, U5a2a1, K1b2a, I1a1, T1a1, T2b4, J2b1a2a, H2b, H3g (2 зразки), H5b, H6a1a [13].

Дослідження варіації ДНК серед давніх європейців виявило, що з шести зразків, вилучених із сайтів Зрубної культури, на які можна було протестувати Y-ДНК-групу, всі належали до гаплогрупи R1a, а чотири з них – до підкласу R1a-Z93, що є загальним явищем серед сучасних індоіранців.Це так звані арійці, що вдерлися в долину Інду в 17-15 ст.до н.е. Історичні кіммерійці запропоновані як спадкоємці цієї культури. Зрубну культуру також переймають скіфи та сармати в І тис. до н.е. А тепер ще й і угорців туди приклеїли.

Ендре Непарацький і група вчених в науковій статті «Гаплогрупи Y-хромосом гунів і аварів та підкорення угорцями Карпатського басейну» зазначили, що «третина материнських родин походила з Центральної Азії, а їх найбільш вірогідними кінцевими джерелами були азійськ скіфи та гуни, тоді як більшість родоводів, швидше за все, походили з епохи бронзи культур Потапівка-Полтавка-Зрубна з Понтійсько-Каспійського степу. Популяційний генетичний аналіз показав це. Завойовники мали найтісніший зв’язок з оногуро-булгарськими предками волзьких татар.»[14]

Тишком нишком, вияснили, хто ж прийшов у складі угорських племен на територію історичної Паннонії, а сьогодні Угорщини. Але це ще не все в етногенезі угорців. Ще були ті, котрі вікували до них на просторах Середньодунайської рівнини, а також ті, котрі прийшли після. Угорці інтегрували змішане автохтонне населення, яке в основному складалося з носіїв різних слов’янських, тюрксько-аварських та германських мов. Адже до них тут жили, гепіди (з 250 р.) – племена споріднені з готами, які взяли безпосередню участь в етногенезі слов’ян і прославились перемогою над гунами після смерті Аттіли, славнозвісні гуни (з 420 року), германські племена лангобардів (з 526 р.), які згодом переселились в Італію, авари (з 567 р.), і, звісно, слов’яни (з 623 р). А у XIII ст. угорський король Бела IV надав прихисток тюркомовному кочовому народу, відомого під назвою половці (або кипчаки, кумани), які постраждали в боротьбі з монгольською навалою. Вони розселились між Тисою і Дунаєм і утворили свій автономний край Куманія (з 1279 до 1876 рр.).

Всі ці племена в рамках даної статті я описувати не буду. Закцентую вашу увагу лише на двох з них.

Археогенетичний внесок гунів і авар:

З гунами угорців поєднують три головні речі. Це територія, яку вони заселили, спосіб утворення конгломерації кочових племен і співзвучна етнічна назва – «гуни» – «hungary» (угорці). Хоча самі себе вони називають «Magyarok» або «Magyar». Тому я не раз використовую етнонім «мадяри». А от в генофонді загальновизнаної хунської (східних Xiongnu) гаплогрупи в угорців залишилось аж 2,3% (гаплогрупа Q).

Дослідження ДНК остеологічних залишків гунів показали Y-хромосомні гаплогрупи Q1a2 (M25), R1b1a1b1a1a1 (U106), R1a1a1b2a2 (Z2124 підкладу Z93).[15]

· Гаплогрупа Q1a2-M25 дуже рідкісна у Європі, проте має найвищу частоту серед угорської етнографічної групи Секлер (Секеї) в Румунії. Дехто робив припущення, що ця лінія якраз і походить від гунів, проте, вона могла мати також інше джерело походження.

· Гаплогрупа R1b1a1b-M262 – предкова гілка виникла в Понтійсько-Каспійському степу і поширилась в Західну Європу з міграціями бронзового віку. Його присутність серед гунів пояснюють союзництвом з германськими племенами готів і гепідів.

· R1a1a1b2a (Z2124), схоже, є спільним елементом у еліти гунів або аланів серед них, авар та угорців (лише 1%). Східноєвразійська гілка R1a. Сьогодні найчастіше зустрічається в Киргизстані і Афганістані, широко поширена серед карачаївців, балкарців і башкирів, в культурі Сінташта.

Авари створили імперію в регіоні сучасних держав Угорщини, Австрії, Швейцарії, Словаччини, Німеччини, Польщі, України, Білорусії, Литви (частково), Хорватії, Сербії, Румунії, Болгарії, Північної Македонії, яка проіснувала майже 250 років (з 562 до 823 рр.). З періоду аварів залишилась величезна археологічна спадщина з більш ніж 80 тис. розкопаних могил в Угорщині. Останки епохи Авара антропологічно надзвичайно неоднорідні, причому значна частка монголоїдних та європо-монголоїдних елементів сягає 20-30%. Хоча Аварський каганат перестав існувати близько 822 р. н. е., але його населення вижило і було включено до наступної угорського етносу. Навіть існує теорія, що не завойовники принесли угорську мову в регіон, а саме авари були її носіями.[16]

Вчені дослідили ДНК групи стародавніх аварів з південно-східної Великої Угорської рівнини (Альфельд) і знайшли в них лише 15,3% азійських гаплогруп (C,M6, D4c1, F1b). Серед них переважали європейські мітохондріальні ДНК (H, K, T,U).[17]

Доступні дані Y-хромосомної та мтДНК говорять про те, що прості люди на території Паннонії 10 століття швидше представляли місцеве населення. Еліта завойовника (угорців) мала значну частку гаплогрупи N, 7% з них несли N1a1a1a1a4-M2118 і 10% N1a1a1a1a2-Z1936, обидва вони присутні в фіно-угорських народах Ханти та Мансі. Крім того генетичні дані позиціюють еліту угорської конфедерації з тюркськими племенами башкир і волзьких татар[18]. Генетична спадщина завойовників безумовно зберігається у сучасних угорців, тільки, не більше 1/8 теперішнього угорського складу населення. Наявні дані свідчать про те, що завойовники не зробили істотного внеску в генофонд Карпатського басейну[19].

Найкраще про угорців вам розповість ця багатослівна діаграма.

Ось така солянка. Але результат вражає. Як-не-як, самобутній народ, ці угорці. При такій гетерогенності населення, якимось дивом, утворилась одна з наймонолітніших націй.

Автор: Галина Водяк

Доповнення з новіших публікацій (Noémi Borbély, 2023 р.):

Згідно з усіма попередніми дослідженнями, лінія N1a1 є найбільш характерною для угорських завойовників — майже 30% ліній належать до групи N1a і. Другою за поширеністю гаплогрупою серед угорських завойовників є R1a-M198 (16,9% усіх гаплогруп), яка нині досить поширена в регіоні Одорхейу-Секуєск (10,9%). Гаплогрупи R1b і I2 присутні у відносно більшій частці як у групах завойовників (10,8% і 13,8%, відповідно), так і в групах Секелі (14,1% і 21,7% відповідно). Більшість інших гаплогруп, перерахованих вище, як-от R1b-U106, G2a та Q1b-M346-L330, також можна знайти серед секелів з максимальною частотою 5%.

Джерело: Borbély, N.; Székely, O.; Szeifert, B.; Gerber, D.; Máthé, I.; Benkő, E.; Mende, B.G.; Egyed, B.; Pamjav, H.; Szécsényi-Nagy, A. High Coverage Mitogenomes and Y-Chromosomal Typing Reveal Ancient Lineages in the Modern-Day Székely Population in Romania. Genes 2023, 14, 133. https://www.mdpi.com/2073-4425/14/1/133?fbclid=IwAR3hKDPbewjMbOeDt4r5A4xMN5c3gHkofbf2fFzlnMBPvgSB0GG-OVxeR8Q

[2] Y-chromosome haplogroups from Hun, Avar and conquering Hungarian period nomadic people of the Carpathian Basin [Електронний ресурс] / [E. Neparáczki, Z. Maróti, T. Kalmár та ін.] // BioRxiv. – 2019. – Режим доступу до ресурсу: https://www.biorxiv.org/content/10.1101/597997v1.

[3] Maternal Genetic Ancestry and Legacy of 10th Century AD Hungarians [Електронний ресурс] / Aranka Csősz, Anna Szécsényi-Nagy, Veronika Csákyová та ін.] // Nature. – 2016. – Режим доступу до ресурсу: https://www.nature.com/articles/srep33446.

[4] Кочкін І. Зміна мітохондріальної ДНК-послідовності в популяціях Бойківського, Гуцульського і Лемківського Карпатського нагір’я [Електронний ресурс] / І. Кочкін, О. Нікітін, М. Відейко // Академія. – 2009. – Режим доступу до ресурсу: https://www.academia.edu/19423509/Mitochondrial_DNA_Sequence_Variation_in_the_Boyko_Hutsul_and_Lemko_Populations_of_the_Carpathian_Highlands.

[5] Фадлан А. КНИГА О ЕГО ПУТЕШЕСТВИИ НА ВОЛГУ В 921-922 ГГ. [Електронний ресурс] / Ахмед Ибн Фадлан // “Восточная литература” Перевод, комментарий и редакция академика И. Ю. Крачковского. М.; Л.. – 1939. – Режим доступу до ресурсу: http://www.vostlit.info/Texts/rus16/Fadlan/text.phtml?id=6123.

[7] Хамидуллин С. Башкиры рода Юрматы: венгерское происхождение, стычки с калмыками и участие в восстаниях против Москвы [Електронний ресурс] / Салават Хамидуллин // Реальное Время. – 2018. – Режим доступу до ресурсу: https://realnoevremya.ru/articles/120997-bashkiry-roda-yurmaty-kolonka-salavata-hamidullina.

[8] Бартольд В. В. География Ибн Сайда // Сочинения. Т. VIII. Работы по источниковедению. — М., 1973.

[9] Vágó-Zalán A. A magyar populáció genetikai elemzése nemi kromoszómális markerek alapján [Електронний ресурс] / Andrea Vágó-Zalán // ELTE TTK Biológia Doktori Iskola. – 2012. – Режим доступу до ресурсу: http://teo.elte.hu/minosites/ertekezes2012/vago-zalan_a.pdf.

[10] Hungary EARLY HISTORY [Електронний ресурс] // Federal Research Division, Library of Congress. Archived from the original. – 2004. – Режим доступу до ресурсу: https://web.archive.org/web/20041029114728/http://lcweb2.loc.gov/cgi-bin/query/r?frd%2Fcstdy%3A%40field%28DOCID+hu0013%29.

[12] Vágó-Zalán A. A magyar populáció genetikai elemzése nemi kromoszómális markerek alapján [Електронний ресурс] / Andrea Vágó-Zalán // ELTE TTK Biológia Doktori Iskola. – 2012. – Режим доступу до ресурсу: http://teo.elte.hu/minosites/ertekezes2012/vago-zalan_a.pdf.

[13] Eight thousand years of natural selection in Europe [Електронний ресурс] / Iain Mathieson, Iosif Lazaridis, Nadin Rohland, та ін.] // BioRxiv. – 2015. – Режим доступу до ресурсу: https://www.biorxiv.org/node/7739.abstract?%3Fcollection=.

[14] Y-chromosome haplogroups from Hun, Avar and conquering Hungarian period nomadic people of the Carpathian Basin [Електронний ресурс] / [E. Neparáczki, Z. Maróti, T. Kalmár та ін.] // BioRxiv. – 2019. – Режим доступу до ресурсу: https://www.biorxiv.org/content/10.1101/597997v1.

[16] Genetikusok szerint a honfoglalók ősei hunok voltak, és a magyar az avarok nyelve lehetett [Електронний ресурс] // Hvg.hu. – 2017. – Режим доступу до ресурсу: https://hvg.hu/tudomany/20170926_magyar_ostortenet_honfoglalas_hunok_avarok_nyelve_magyar.

[17] Maternal Genetic Ancestry and Legacy of 10th Century AD Hungarians [Електронний ресурс] / Aranka Csősz, Anna Szécsényi-Nagy, Veronika Csákyová та ін.] // Nature. – 2016. – Режим доступу до ресурсу: https://www.nature.com/articles/srep33446.

[19] Mitogenomic data indicate admixture components of Asian Hun and Srubnaya origin in the Hungarian Conquerors [Електронний ресурс] / Endre Neparáczki, Zoltán Maróti, Tibor Kalmár та ін.] // BioRxiv. – 2018. – Режим доступу до ресурсу: https://www.biorxiv.org/content/10.1101/250688v1.

Гаплогрупи українців. R1a

Україна є своєрідною колискою розширень східноєвропейської гаплогрупи R1a, яку інколи умовно називають арійською, оскільки частина її носіїв впродовж бронзової доби та залізного віку сягнула до Індії та Ірану, а також стала основним генетичним компонентом місцевої еліти Індостану. Палеогенетика показує її поширення з Причорноморсько-Каспійських степів як у напрямку до Північної та Центральної Європи, так і на схід, аж до Китаю. Аналіз семи Таримських мумій з Китаю (II тис.до н.е) виявив у всіх по Y-хромосомі субклад R1a1a1. Питання про походження R1a1a має відношення до контроверсійної дискусії про батьківщину прото-індо-європеських народів, а також джерел цивілізації долини Інду.

Орієнтовно 50 % українців чоловіків є власниками Y-хромосомної гаплогрупи R1a. Вона потребує якнайбільшої уваги з боку дослідників нашого генофонду від найдавніших часів до сьогодні. Генографія в Україні не пропагується, не фінансується та рухається кроками карлика, а хотілось би гулівера. Але навіть з тих незначних даних, що ми маємо сьогодні, вже можна починати розвивати тему «ДНК – шлях в історію».

Палеогенетика гаплогрупи R1a в Україні.

25 тисяч років тому десь в Південному Сибіру або в якійсь частині Азії гаплогрупа R1 мутувала до R1a, яка згодом стане основною для Східної Європи та R1b – для Західної. Під час палеоліту та частково мезоліту потік генів відбувався зі сходу на захід Євразії, а в епоху бронзи навпаки – із заходу на схід, у вигляді індоєвропейської міграції. Вже в 10 тисячолітті до н.е. ми знаходимо R1a в Україні, а R1b в Сербії, 8 тис.до н.е. – в Румунії та в Україні (могильник Василівка). (Mathieson, 2017). Україна стане своєрідним плавильним котлом і центром розширень генетичних ліній, з носіями яких у світі розповсюдились індоєвропейські мови.

Більшість (90 %) представників гаплогрупи R1a належать до її гілки R1a1a1 – M 417, яка зародилась на території України. Всі молодші субклади (європейські Z280+… та азійські Z93+…) ведуть свої коріння саме від неї. Старші (М420, М459, М17, М198) – менше представлені в сучасному генофонді людства. Давні зразки R1a (окрема гілка R-M735, 10-7000 років тому) з Архангельської обл. та Карелії не мають ніякого стосунку до нащадків чисельного індоєвропейського відгалуження R-M198 (M417).

Початок формування підгалузі М 417 пов’язують з неолітичною Дніпро-Донецькою культурою VII-V тис. до н.е. Варто зауважити, що знайдена в селі Василівка-на-Дніпрі Дніпропетровської (Січеславської) області R1a M 459 – найдавніша у Європі та належить до періоду мезоліту 9200-8600 роки до н.е.[1]

Генетики Ornella Semino, Giuseppe Passarino, Marijana Pericic, а також Spenser Wells, директор проєкту «National Geographic», виводять джерела гаплогрупи R1a з українського притулку крижаного віку (останній льодовиковий період закінчився 13 – 8 тис. років тому). Її нинішнє поширення у Східній Європі та частинах Скандинавії частково зображає переселення в Європу з українських та південноросійських степів після пізнього льодовикового максимуму.

Палеогенетичні дані по Україні відтворені на OpenStreetMap[2] (далі OSM), а також в таблицях Mathieson 2017

R1a M 459 –9200-8600 до н.е. –Василівка-на-Дніпрі Дніпропетровської області, мезоліт.(OSM)

R1a M 459 – 7040-6703 р. до н.е. – Деріївка Кропивницької (Кіровоградської) області, неоліт. (OSM)

R1a1a1 М 417 – 5000-3500 р. до н.е. – Олександрія, Куп’янський район Харківської обл., дніпро-донецькі неолітичні старожитності. (16561, Mathieson 2017)[3]

R1a1a1 М 417 – 4045-3974 р. до н.е. – Олександрія, Куп’янський район Харківської обл., Середньостогівська культура, мідна доба (енеоліт). (OSM)

З’явились нові дані по цьому могильнику, які передбачають що Олександрійський індивідуум був найдавнішим носієм R1a-Z93, яка потім стане типовою для культури Сінташта та індоарійських міграцій. Також в нього виявили найдавнішу генетичну адаптацію стійкості до засвоєння лактози, тобто молока[4].

R1aM417/Z645 – 1281 – 1058 р. до н.е. Миколаїв – Миколаївської обл. пре-кімеріці, розширення зі Шнурової кераміки. (OSM)

R1a M417/Z645 – 788-413 р. до н.е. – Медвин Київської обл., скіфи, розширення зі Шнурової кераміки (OSM)

R1a2cB111 –Бідило Харківської обл. – 764 – 430 до н.е., кіммерійці. (OSM)

R1aM417 – 396-208 р. до н.е. – Старий Мерчик Харківської обл., скіфи, розширення з Середньостогівської культури. (OSM)

R1a2-M417/Z93 – 380-203 р. до н.е., – Коломак Харківської області, частково скіфи, саки, індоіранська гілка, розширення з кола культур шнурової кераміки (CWC), андронівської культурно-історичної спільності та зрубної культури. (OSM)

З 2900 р. до н.е. з території сучасної України розпочались міграції як в європейському напрямку, так і азійському. Палеогенетика дає можливість це простежити. Гаплогрупу R1a виявили серед стародавніх остеологічних залишків таких культур та могильників:

  • Шнурової кераміки, «бойових сокир» (R1a М198, М417, Z645) – 2900 – 1800 р. до н.е., Північна, Центральна та Східна Європа в т.ч. Україна.

Данія (R1a1a1 М417, 2900-2500 р. до н.е.), Швеція (R1a1 М 459, 2600-2500 р. до н.е.), Німеччина (більшість зразків – різні субклади R1a, 2800-2000 р. до н.е. (Mathieson, 2015)[5]

  • Зрубна культура (R1a М459, М198, Z93, Z2123) – 1800-1200 до н. е. (Mathieson, 2015)
  • Самара (R1a1 М459) – 5200 – 4000 р. до н.е., Середнє Поволжя. (Mathieson, 2015)
  • Потапівка (R1a Z94) – 2925-2536 р.. до н.е., Волго-Уральський регіон. (Mathieson, 2015).
  • Андронівська (R1a Z645) – 2000-900 р. до н. е., євразійські степи, Західний Сибір. (Mathieson, 2015)
  • Сінташта (R1a Z645) – частина Андронівської культури, 2100-1750 р. до н.е., степ Південного Зауралля та Південного Уралу. (Mathieson, 2015)
  • Полів поховальних урн. («Urnfield culture», Європа, 1300 – 750 р. до н.е.
  • Пазирикська (R1a M198, 600—300 р.. до н. э., Казахстан, Монголія)
  • Тагарська ( 800—300 р.. до н. э., республіка Хакасія, Кемеровська обл..)
  • Таштикська (200 р. до н. э. – 400 р. н.е. Південний Сибір, Красноярськ, східна част. Кемеровської обл..)
  • Стародавній Танаїс (античне місто у дельті Дону III ст..до н.е)[6].
  • Таримські мумії (R1a M198, Китай, європеоїди, XVIII ст. до н.е. – II ст. н.е.)[7].
  • Один з трьох елітних гунів з Угорщини (R1a-Z2124)[8].
Розподіл субкладів гаплогрупи R1a серед сучасних українців:

Сьогодні кілька іноземних компаній виконують генетичні аналізи по Y-хромосомі та мітохондріальній ДНК, які дають змогу дослідити не лише свій родовід по батьківській і материнській лінії, а й відстежити міграційні шляхи предків та зв’язок зі стародавніми групами населення. Найбільш репрезентативну вибірку по гаплогрупах українців пропонує американська компанія Family Tree DNA. Саме дані з цього проєкту будуть використані у цій статті. Джерело.[9]

Отже, перейдемо до поетапного аналізу всіх гілок гаплогрупи R1a серед сучасних українців від найдавніших до наймолодших кластерів. Послідовність відгалужень, виглядає наступним чином: R1a M420 > R1a M459 > R1a M17 > R1a M198 > R1a M512 > R1a M417 > Z 645 (Z283 + Z93 + Z94 + Z2124+Z2125) > Z283 (Z280 +Z282 +Z284 + М 458 + Z92).

R1a M 420 Належить до найдавніших рідкісних ліній. Виникла 25 000 років тому і ймовірно поширилась з території сучасного Ірану на захід.[10] Носіїв цієї парагрупи сьогодні надто мало. Поодинокі зразки знайдено на Близькому Сході, в Ірані, у Туреччині, в Україні та в Ірландії.

  • R1a M 420 серед сучасників в Європі – один представник з України і один з Ірландії. Підгрупа: [UA] R1a ** [M207 + M173 + M420 ~]

Маркер розташування: Тулуків, Івано-Франківська область, Україна (Family Tree DNA).

R1a1 M459 ця гілка пов’язана з початковим етапом розширення в регіоні з території України 11 000 років тому. Палеогенетичний зразок з Василівки-на-Дніпрі Дніпропетровської області, який датують 9 тисячоліттям до н.е., найдавніший в Європі, якраз і належав до даного субкладу. Інформації про гаплогрупу мало. Вона була перехідною для наступних мутацій М17/ М198 та М417, маркери яких досить часто зустрічаються в Y-хромосомах українців.

Маркер розташування: Суха, Іршавський р-н, Закарпатська обл., Україна (Family Tree DNA).

R1a1a M198 Мутація сталась 15000 років тому. Спільний предок більшості спадкоємців жив 8500 років тому. Більш як 10% чоловіків у регіоні, що простягається від Південної Азії до Скандинавії, мають спільного предка в hg R1a-M420, і переважна більшість відноситься до субкладу R1a1-M17 / M198.

До сьогодні ведуться суперечки про те, де батьківщина її засновника Індо-Ганська рівнина, Західна Азія чи Північне Причорномор’я. Східноєвропейська теорія викликає найменше суперечностей. Ця гаплогрупа асоціюється з поширенням курганної культури (ямної – в контексті ареалу культури шнурової кераміки, зрубної, катакомбної в Понто-Каспійському регіоні в IV-III тис.до н.е., експансією індоєвропейців на захід і схід, формуванням індійських каст. Перші міграції R1a пов’язують з культурою бойових сокир. Інші її назви – культура шнурової кераміки, або Corded Ware. На Україні була поширена у 3200 – 1800 рр. до н.е. в Прикарпатті, Поділлі, Волині та її гілка середньодніпровська (3000 – 1500 рр. до н.е.) археологічна культура бронзи в межиріччі Дніпра і Десни. Якщо палеогеномні дослідження з ямної культури показують різний спектр гаплогруп (I, R1a, найчастіше R1b), то культура шнурової кераміки представлена в основному чоловічою гаплогрупою R1a. Щонайменше, всі зразки з Німеччини, Польщі та Балтійських країн, куди шнуровики прийшли після 2900 року до н.е., показали саме такий результат. Досі не вирішене питання, чи можна вважати ямну культуру, як єдине етнокультурне утворення поширене в степах від Середнього Дунаю до Уралу, а також не визначено ступінь взаємозв’язку її зі шнуровою керамікою. Ці питання слід розглянути в окремій публікації.

R1a M198 – 30 чол. з України, 3 – з Польщі, 1 – з Білорусі, з південно-західної Росії: 1 – з Краснодара, 1 – з Білгородської обл.. 1 – Воронежської обл.. 1 – з Волгоградської обл.. 1 – з Тирасполя (Молдова). Family Tree DNA.
Підгрупа: [UA] R1a1a [M207 + M173 + M420 + M459 + M198 ~]
Маркер розташування – координати (ширина, довгота):

  1. Червоноармійськ, Житомирська область, Україна
  2. Рахни-Лісови, Вінницька область, Україна
  3. Одеса
  4. Мелітополь, Запорізька обл, Україна
  5. Перемога, Київська область, Україна
  6. Боярка, Київська область, Україна
  7. Гаврилівка, Київська область, Україна
  8. Погарщина, Полтавська область, Україна
  9. Мала Круча, , Україна
  10. Федунка, Миргородськийр-н, , Полтавська область, Україна
  11. Степанівка, Полтавська область, Україна
  12. Батьки, Полтавська область, Україна
  13. Пішненкі, Полтавська область, Україна
  14. Кам’яна Яруга, Харківська область, Україна
  15. Хижки, Конотопський район, Сумська обл., Україна
  16. Косів, Івано-Франківська обл., Україна
  17. Львів , Львівська область, Україна
  18. Львів, Львівська область, Україна
  19. Дрогобич, Львівська обл., Україна
  20. Нагоряни, Заліщики, Тернопіль, Україна
  21. Браїлівка, Хмельницька оюл., Україна
  22. Рачки , Житомирська область, Україна
  23. Добровеличковка, Кіровоградська обл., Україна
  24. Kам ‘янка, Дніпропетровська область, Україна
  25. Ярмаки, Полтавська область, Україна
  26. Хотимир , Івано-Франківська область, Україна
  27. Курінь, Чернігівська область, Україна
  28. Здолбунів, Рівненська обл., Україна
  29. Козин, Київська область, Україна
  30. Данине, Чернігівська область, Україна

М198 + M512

Підгрупа: [UA] R1a1a [M207 + M173 + M420 + M459 + M198 + M417 + Z645 + Z283 + Z282 + M458 + PF7521 + Y2604 + L260 + YP256 + YP254 ~]

Галич, Івано-Франківська область, Україна

  1. Тлумач, Івано-Франківська обл., Україна
  2. Лошнєв, Тернопільська обл., Україна
  3. Теребовля, Тернопільська область, Україна
  4. Славутський р-н, Хмельницька обл., Україна
  5. Добровеличковка, Кіровоградська обл., Україна
  6. Коробчино, Кіровоградська область, Україна
  7. Львів, Україна
  8. Святець, Хмельницька область, Україна
  9. Ломачинці, Чернівецька область, Україна
  10. Північ Київської обл.. Україна
  11. Суми, Україна
  12. Делієве, Галицький району Івано-Франківської області, Україна
  13. Себине, Миколаївська область, Україна
  14. Старокостянтинів, Хмельницька область, Україна – Z92
  15. Белашки, Вінницька область, Україна – Z92
  16. Черемошне, Винницкая область, Україна – Z92
  17. Радомишль, Житомирська область, Україна – Z92
  18. Семиполки, Остерської організації, Чернігівського полку, Український гетьманат – Z92
R1a1a1 M417 Найцікавіший для нас субклад. Адже майже всі сучасні гілки R1a ведуть саме до того предка, в якого сталась ця мутація. Гаплогрупа R1a M417 виникла 5800 років тому.[11]

Перший підтверджений зразок R1a-M417 походить з могильника Олександрія Куп’янського р-ну Харківської обл. (Україна) і сягає часів неоліту, 5000-3500 р. до н.е. (див.табл. Mathieson 2017). Розширення цієї гаплогрупи асоціюють з Середньостогівською археологічною культурою України, яка панувала 4500 – 3500 р. до н.е. в Подніпров’ї (Херсонська, Дніпропетровська, північ Запорізької, Кропивницька (Кіровоградська), Полтавська, схід Черкаської та схід Київської областей), в басейні Сіверського Дінця, Північному Приазов’ї, Нижньому Подонні (Ростовська обл.). Вона виникла на основі неолітичної Дніпро-Донецької культури, та була попередницею Ямній. Населення Середньостогівської культури жило по сусідству з трипільцями. З 4000 року до н.е. вже простежується генетична дифузія між умовно названими анатолійськими фермерами (з уточненням, що мова йде про трипільців та представників культури кулястих амфор) і людьми степу в співвідношенні 20/80. Генетичні дані представників Середньостогівської культури з Олексанріївського могильника (4045 – 3974 рр.до н.е.), а також з Деріївки (3634 – 3377 рр. до н.е.) якраз і демонструють розрив спарювального бар’єру між трипільцями та степовиками[12].

R1a1a1bZ645

В одного з представників культури шнурового посуду 3300 років до н.е., сталась мутація, яка започаткувала субклад R1a М417 – Z 645. В основному цей субклад знаходили в зразках шнуровиків. Приблизно через 300-400 років відбудеться розщеплення R1a-M417 на підгрупи Z 280 та Z 93. Схоже, що обидві зародились на території України, хоча щодо останньої (Z93) ще немає остаточної відповіді щодо дати виникнення.

Перша гілка R1a1a1b1a3 Z280 – Східно-Карпатська, з усіма її близькими лініями Z282, Z283, Z284, M448, M458 залишаться переважно в Європі, а R1a1a1b2 Z93 (разом з Z94, Z2124, Z2125) з часом вирушить на схід і південь Азії та стане властивою для індоіранських та тюркських народів. Про походження R1a-Z93 з нашої території я зустріла на сайті Indo-european.eu. [13] [14], а також в науковій статті Девіда Ентоні «Археологія, генетика та мова в степах» (2019 р.)[15]. Автори зазначають, що цей субклад виявили у представника середньостогівської археологічної культури в могильнику Олександрія Куп’янського р-ну Харківської обл.. (4045 – 3974 р. до н.е.). До цього вік цієї гілки вважали на 1000 років молодшим. Згодом ці маркери стануть супутниками представників зрубної та алакульської культури, індоарійців, а також кіммерійців, скіфів, саків та аланів. Проте, щодо зразка з Харківської області впевнено можемо говорити про предкову для R-Z280 та R-Z93 гілку з мутацією R1a M417 (Mathieson 2017).

M198 + M417 / Z280 – балто-слов’янська гілка (Центральна і Східна Європа, крім Балкан)

  1. Зелені, Куриловецького, Хмельницька обл., Україна
  2. Шарпанці Львівская область, Україна
  3. Глибока, Чернівецька область, Україна
  4. Велика Слобідка , Хмельницька область, Україна
  5. Кам’янка, Черкаська область, Україна
  6. Полтава, Україна
  7. Зюбриха , Черкаська область, Україна
  8. Добровеличковка, Кировоградская область, Україна
  9. Носівський район, Чернігівська область, Україна
  10. Вахрушево, Луганська область, Україна
  11. Кропивницький, Кіровоградська область, Україна
  12. Пилиповка, Житомирська область, Україна
  13. Миколаїв, Миколаївська область, Україна
  14. Ставчинці, Хмельницька обл, Україна
  15. Синява, Київська область, Україна
  16. Черемошне, Вінницька область, Україна
  17. Шепетівка, Хмельницька область, Україна
  18. Славуцький район, Хмельницька область, Україна
  19. Черемошне, Винницкая область, Україна
  20. Залізці, Тернопільська область, Україна
  21. Вовчок, Вінницька область, Немирівський район, Україна
  22. Гусятин, Тернопільська область, Україна
  23. Слобода-Ялтушківська, Вінницька область, Україна
  24. Петрівка-2, Донецька область, Україна
  25. Велика Кошелівка, Чернігівська область, Україна
  26. Збараж, Тернопільська область, Україна
  27. Білий Потік, Тернопільська область, Україна
  28. Підволочиськ, Тернопільська область, Україна
  29. Хрінів, Рівненська область ‘область, Україна
  30. Бучацький р-н, Тернопільська область, Україна
  31. Борщів, Тернопільська область, Україна
  32. Подільська Височина, Вінницька область, Україна
  33. Жупани , Львівська область, Україна
  34. Вільховець’, Тернопільська область, Україна
  35. Добровеличковка, Кировоградская область, Україна
  36. Великий Острожок , Винницкая область, Україна
  37. Миколаїв, Миколаївська область , Україна
  38. Красносілка, Хмельницька область, Україна

M198 + M417 + Z280 +Z92

Підгрупа: [UA] R1a1a [M207 + M173 + M420 + M459 + M198 + M417 + Z645 + Z283 + Z282 + Z280 + Z92 | CTS456 ~]

  1. Bilyavtsi, Львівська область, Україна
  2. Гребінки, Київська обл., Україна
  3. Красносілка, Хмельницька область, Україна
  4. Торчиця, Київська область, Україна
  5. Корсунь Шевченковський, Черкаська область, Україна
  6. Городня, Ічня, Чернігівська обл., Україна
  7. Жовтневе, Київська область, Україна
  8. Добровеличковка, Кировоградская область, Україна
  9. Мартинівка, Черкаська область, Україна,
    Кустолово-Суходілка, Полтавська обл., Україна
  10. Червоний Оскол, Харьковская область, Україна
  11. Нова Водолага, Харків, Україна
  12. Черемошне, Вінницкая область, Україна

M198 + M417 Z282 (RY17491) Трапляється на півночі України, Білорусі та Росії з частотою ~ 20%

Підгрупа: [UA] R1a1a [M207 + M173 + M420 + M459 + M198 + M417 + Z645 + Z283 + Z282 + CTS3462 ~]

R1a1a1b1a2a М458 Виникла не раніше 5000 років до н.е. в Європі. Найбільше поширена в Польщі – 30%, серед українців – 12%.

M198 + Z282 + М 458

Підгрупа: [UA] R1a1a [M207 + M173 + M420 + M459 + M198 + M417 + Z645 + Z283 + Z282 + M458 + PF7521 + Y2604 + CTS11962 + L1029 ~]

  • Мала Воля, Миколаївський район, Львівська обл., Україна
  • Скибин, Черкаської обл., Україна
  • Домашлін, Чернігівська область, Україна
  • Малий Раковець, Іршавський район, Закарпатська обл., Україна
  • Карпівка, Вінницька область, Україна
  • Зелень , Ровенська область, Україна
  • Новий Мерчик, Харківська область, Україна
  • Долинське, Кіровоградська область, Україна
  • Коломия, Івано-Франківська обл., Україна
  • Бердичів, Житомирська обл., Україна
  • Чугуїв, Харківська область, Україна
  • Добровеличковка, Кировоградская область, Україна
  • Погреби, Полтавська область, Україна

M198 + M417 + Z280 +Z 645 +Z93 + Z94 + Z2124

Z93 Індо-Іранський субклад, який за однією з версій зародився на території України, за іншою – у Волго-Уральському регіоні.

Сьогодні серед нас Z93 є мало. Для українців та тюркських народів ця гілка є спадком від скіфів, саків та аланів (один з характерних маркерів), для євреїв (Z93 M582) – від хазар або з депортованих у VIII ст. до н.е. в Мідію предків частини левитів , для індусів – від арійських міграцій (2000-1500 р. до н.е). Більшість носіїв Z93 в Україні відносяться до гаплогрупи Z94, яку заведено називати аланською, а також Z2124, Z2125. Сьогодні Z 93 найбільш поширена (> 30%) у південносибірському регіоні Алтаю Росії, зустрічається у Киргизстані (6%) та в усьому іранському населенні (1–8 %).(Underhill, 2014).

Підгрупа: [UA] R1a1a [M207 + M173 + M420 + M459 + M198 + M417 + Z645 + Z93 + Z94 + Z2124 + Z2125 + S23592 + S23201 ~]

  • Преображенка, Запорізька область, Україна
  • Майнич, Самбірський р-н, Україна
  • Львівська область, Україна – M512

M198 + M417 + Z280 +Z645+Z93 + Z94 + Z2124 +Z2125 [16]

R-Z2125 Зустрічається з найвищими частотами в Киргизії та в афганських пуштунах (> 40%). З частотою > 10% він спостерігається також в інших афганських етнічних груп та у деяких груп населення на Кавказі та Ірані. (Underhill, 2014)

Z2124

  • YP5153 – Львівська обл..
  • YP4488 – Івано-Франківська обл..
  • YP4954. – Черкаська обл. – спільний предок жив 1050-300 р. до н.е. (Yfull.com.free)

Z 2125

Y136368 – Луганська обл.. – спільний предок жив 3800-1200 р. до н.е. (Yfull.com.free)

Розподіл субкладів гаплогрупи R1a у світі

(Джерело) Пітер Андерхіл, Девід Повозник, Річард Віллемс “Філогенетична та географічна структура гаплогрупи Y-хромосоми R1a” (2014)

R1a-Z282 R1a1a1b1a

R1aZ282 R1a1a1b1a – 5800 років тому виділилась з М417. Ця велика підгрупа, яка охоплює більшість R1a1a, знайденого в Європі. Максимально поширена у Східній Європі. Трапляється на півночі України, Білорусі та Росії з частотою ~ 20%. (Underhill, 2014)

Підгрупа R1aZ284 пов’язана з Північно-Західною Європою і досягає піку ∼ 20% у Норвегії, де більшість хромосом R1a (24/26) належать до цього субкладу. Ми виявили, що R1a-Z284 є надзвичайно рідкісним за межами Скандинавії.

R1aM458 та R1aM558 мають подібні розподіли, найвищі частоти спостерігаються в Центральній та Східній Європі. R1a-M458 перевищує 20% у Чехії, Словаччині, Польщі та Західній Білорусі. Рівень в середньому становить 11–15% по всій Росії та Україні, а в інших місцях – 7% або менше.

R1a-M458 – слов’янська гілка. Вона присутня у сучасному населенні Європи приблизно між водоймами від Рейну до Уралу

На відміну від hg R1a-M458, клад R1a-M558 також поширений у поволзько-уральських популяціях. R1a-M558 зустрічається на 10–33% у частинах Росії, перевищує 26% у Польщі та Західній Білорусі та коливається в межах 10–23% в Україні, тоді як у Західній Європі він знижується в 10 разів. Загалом, і R1a-M458, і R1a-M558 трапляються з низькою, але інформативною частотою у населення Балкан з відомим слов’янським надбанням. Рідкість R1a-M458 та R1a-M558 серед середньоазіатських та південно-сибірських зразків R1a говорить про низький рівень історичного слов’янського потоку генів.

Наступні чотири підгрупи Z93: – M582, -M560, -Z2125 та -M780, L657.

У комплементарній гаплогрупі R1aZ93 парагрупа R1a-Z93 найбільш поширена (> 30%) у південно-сибірському регіоні Алтаю Росії, але зустрічається також у Киргизстані (6%) та в усьому іранському населенні (1–8%). R1a-Z2125 зустрічається з найвищими частотами в Киргизії та в афганських пуштунах (> 40%). Ми також спостерігали його з більш ніж 10% частотою в інших афганських етнічних групах та в деяких групах населення на Кавказі та Ірані. Зокрема, R1a-M780 трапляється з високою частотою в Південній Азії: Індії, Пакистані, Афганістані та Гімалаях. Група також зустрічається на рівні> 3% у деяких іранських групах населення і становить> 30% у ромів з Хорватії та Угорщини, що відповідає попереднім дослідженням, що повідомляють про наявність R1a-Z93 у ромів. І, нарешті, рідкісні R1a-M560 спостерігалися тільки в чотирьох зразків: два Burushaski виступаючих з північного Пакистану, один хазарейскіх з Афганістану, і один іранська азербайджанських.[17]

R1a Z93* R1a Z2125 R1a Z 780

За даними ДНК сімейного дерева, M780 формувався 4700 років тому. Це датування збігається з рухом на схід від 2800 до 2600 рр. до н.е. з Ямної культури в область культури Полтавка, попередниці культури Сінташта з якої походять індоіранці. До цього перехідні моделі M780 зосереджений у долині Ганг, місцем класичного ведичного суспільства.

Сінташта прославилась знахідками бойових колісниць (2000 років до н.е.). Перехідний тип між возом і військовою колісницею виявили в катакомбній культурі («Тягунова могила») в селі Мар’ївка Запорізької області на межі III – II тис. до н.е., тобто на одну тисячу років раніше від артефактів Сінташта. Варто зауважити, що історики та археологи, які досліджували інвентар з поховання в Мар’ївці, кваліфікували знахідку, як бойову колісницю.[18] Не менш цікавим є той факт, що сліди найдавнішої доместикації (одомашнення) коня (4000 р. до н.е.), також пов’язують з територією України. Про це засвідчили розкопки Деріївського могильника в Кіровоградській області, який репрезентує Середньостогівську археологічну культуру доби енеоліту (4500 – 3500 рр.до н.е.).

Походження індоєвропейських мов

Скупчення возів та колісниць у похованнях бронзової доби в археології асоціюється з існуванням соціального або етносоціального суспільства. Розповсюдження індоарійських мов було пов’язане з поширенням колісниці в першій половині другого тисячоліття до н.е. Елементи, нібито впроваджені до Індії під час міграції, включають культ Сома (санскр.Sauma – ритуальний напій), а також коня та колісницю. Щоб не бути голослівною, як завжди, наводжу цитати з іноземних наукових видань. Оглядовий нарис Ерік Д.Мейєра праці Аско Парпола «Коріння індуїзму».

«Більшість мовознавців вважають, що індоєвропейці виникли десь біля берегів Чорного моря. Генетичні дослідження індійського населення показують, що населення Індії є генетичною сумішшю корінних індійців та західних євразійців (індоєвропейців), які змішалися близько 2000 р. до н.е. і продовжували змішуватися до 500 р. н.е. У лінгвістів є кілька правил, якими вони користуються, щоб оцінити місце походження мовної сім’ї. Одне полягає в тому, що область найбільшого розмаїття мовної родини зазвичай досить близька до області її походження. За цим критерієм Індія здається надзвичайно малоймовірним кандидатом на походження індоєвропейських мову неї є лише одна індоєвропейська підсім’я, індоарійська, не рахуючи останніх введень європейських мов,а Східна Європа виглядає набагато перспективнішою ; навпаки, найбільше розмаїття дравідів виявляється серед його північних гілок»[19].

Представники гаплогрупи R1a є найкращими кандидатами на роль індоєвропейських спікерів, а Україна, як зона тісного контакту в ямній культурі – шнурової кераміки (R1a) з майбутніми західноєвропейцями (R1b), південноєвропейцями (І2) та індоіранцями (R1a Z93). Палеогенетичні зразки з наших степів (Деріївка, Вільнянка та ін..) демонструють гетерогенність (різнорідність). Це легко відстежити на генетичних мапах та таблицях Матієсона, на які я неодноразово робила посилання, а також у праці генетика Девіда Ентоні «Археологія та генетика степу» про розрив генетичного спарювального бар’єру між пізніми трипільцями, представниками культури кулястих амфор та степовиками.

Альтернативна гіпотеза, про розростання індоєвропейського родинного дерева від анатолійських фермерів-землеробів не витримує критики серед лінгвістів через давність цієї ймовірної дифузії (8000 років тому). Якби це було так, то протягом стількох. років диференціації, індоєвропейські мовні гілки не були б такими подібними.

Ймовірне поширення індоєвропейських мов 3500, 2500 та 1500 років до н.е.

Поширення індоєвропейських мов 3500 р. до н.е.
Цей файл ліцензований за ліцензією
Creative Commons Attribution-Share Alike 3.0 Unported .

Поширення індоєвропейських мов 2500 р. до н.е.
Цей файл ліцензований за ліцензією
Creative Commons Attribution-Share Alike 3.0 Unported .

Поширення індоєвропейських мов 1500 р. до н.е.
Цей файл ліцензований за ліцензією
Creative Commons Attribution-Share Alike 3.0 Unported .

[1] Mathieson I. Mathieson_et_al_2017_samples_V2 [Електронний ресурс] / Iain Mathieson // Таблиця стародавніх гаплогруп Європи. – 2017. – Режим доступу до ресурсу: https://docs.google.com/spreadsheets/d/1oeA1S2Dc-YFuwo9p1D1h4sstx_upPFkqRRdcLORnj-c/edit#gid=1261376483.

[2] OpenStreetMap // Ancient Human DNA by Rosenblatt //ДНК стародавньої людини. – 2017. – Режим доступу до ресурсу: http://umap.openstreetmap.fr/en/map/ancient-human-dna_41837#6/50.233/36.189

[3] Mathieson I. Mathieson_et_al_2017_samples_V2 [Електронний ресурс] / Iain Mathieson // Таблиця стародавніх гаплогруп Європи. – 2017. – Режим доступу до ресурсу: https://docs.google.com/spreadsheets/d/1oeA1S2Dc-YFuwo9p1D1h4sstx_upPFkqRRdcLORnj-c/edit#gid=1261376483.

[4] Anthony D. Archaeology, Genetics, and Language in the Steppes: A Comment on Bomhard [Електронний ресурс] / David W. Anthony // Academia.edu / Journal of Indo-European Studies. – 2019. – Режим доступу до ресурсу: https://www.academia.edu/39985565/Archaeology_Genetics_and_Language_in_the_Steppes_A_Comment_on_Bomhard.

[6] Корниенко И. В., Водолажский Д. И., «Использование нерекомбинантных маркеров Y-хромосомы в исследованиях древних популяций (на примере поселения Танаис)» // Материалы Донских антропологических чтений, изд. Ростовский научно-исследовательский онкологический институт, г. Ростов-на-Дону, 2013 г.

[7] Chunxiang Li. Evidence that a West-East admixed population lived in the Tarim Basin as early as the early Bronze Age [Електронний ресурс] / Chunxiang Li, Hongjie Li, Yinqiu Cui // BMC Biology. – 2010. – Режим доступу до ресурсу: https://bmcbiol.biomedcentral.com/articles/10.1186/1741-7007-8-15.

[8] Y-chromosome haplogroups from Hun, Avar and conquering Hungarian period nomadic people of the Carpathian Basin [Електронний ресурс] / [E. Neparáczki, Z. Maróti, T. Kalmár та ін.] // BioRxiv. – 2019. – Режим доступу до ресурсу: https://www.biorxiv.org/content/10.1101/597997v1.

[10] Rootsi S. The phylogenetic and geographic structure of Y-chromosome haplogroup R1a [Електронний ресурс] / S. Rootsi, G. Poznik, M. Järve // European Journal of Human Genetics. – 2014. – Режим доступу до ресурсу: https://www.researchgate.net/publication/261103437_The_phylogenetic_and_geographic_structure_of_Y-chromosome_haplogroup_R1a.

[11] Underhill, D. The phylogenetic and geographic structure of Y-chromosome haplogroup R1a [Електронний ресурс] / [P. Underhill, D. Poznik, R. Villems та ін.] // Nature, European Journal of Human Geneticsvolume 23. – 2014. – Режим доступу до ресурсу: https://www.nature.com/articles/ejhg201450#MOESM11.

[12] Anthony D. Archaeology, Genetics, and Language in the Steppes: A Comment on Bomhard [Електронний ресурс] / David W. Anthony // Academia.edu / Journal of Indo-European Studies. – 2019. – Режим доступу до ресурсу: https://www.academia.edu/39985565/Archaeology_Genetics_and_Language_in_the_Steppes_A_Comment_on_Bomhard.

[13] On the origin and spread of haplogroup R1a-Z645 from eastern Europe [Електронний ресурс] // Indo-european.eu. – 2018. – Режим доступу до ресурсу: https://indo-european.eu/2018/08/on-the-origin-and-spread-of-haplogroup-r1a-z645-from-eastern-europe/.

[14] On the Ukraine Eneolithic outlier I6561 from Alexandria [Електронний ресурс] // Indo-european.eu. – 2019. – Режим доступу до ресурсу: https://indo-european.eu/tag/r1a-m417/.

[15] Anthony D. Archaeology, Genetics, and Language in theSteppes: A Comment on Bomhard [Електронний ресурс] / David W. Anthony // Academia.edu / Journal of Indo-European Studies. – 2019. – Режим доступу до ресурсу: https://www.academia.edu/39985565/Archaeology_Genetics_and_Language_in_the_Steppes_A_Comment_on_Bomhard.

[17] The phylogenetic and geographic structure of Y-chromosome haplogroup R1a [Електронний ресурс] / [P. Underhill, D. Poznik, R. Villems та ін.] // Nature, European Journal of Human Geneticsvolume 23. – 2014. – Режим доступу до ресурсу: https://www.nature.com/articles/ejhg201450#MOESM11

[18] Чередниченко Н. Н. Боевые колесницы и колесничие в обществе катакомбной культуры [Електронний ресурс] / Чередниченко Н. Н., Пустовалов С. Ж. – 1991 // annales.info. – 2018. – Режим доступу до ресурсу: http://annales.info/bronza/war/chariot.htm..

[19] Еric D. Meyer. The Aryan Controversy Decided?Ancient India Between the Early Aryans and the Indus Civilization [Електронний ресурс] / Еric D. Meyer // New York: Oxford University Press.. – 2015. – Режим доступу до ресурсу: https://www.academia.edu/37034017/The_Aryan_Controversy_Decided_Ancient_Indian_between_the_Early_Aryans_and_the_Indus_Civilization?email_work_card=thumbnail.