§ 8. Суспільний, політичний устрій та господарське життя Русі-України наприкінці X – у першій половині XI ст.

Наприкінці X – у першій половині XI ст. формою державного правління Київської держави стала монархія з одноосібною владою великого київського князя.

Він був головним носієм державної влади, представником Русі на міжнародній арені, а також зосереджував у своїх руках законодавчо-судову, виконавчу і військову владу. Ним установлювалися правові норми. Ви вже знаєте про «Устав земляний» князя Володимира і «Найдавнішу правду Ярослава» («Руську правду»).

Військову підтримку діяльності князя забезпечувала дружина, що перебувала в залежності від нього.

При князі існувала князівська рада, до складу якої входили бояри, старші дружинники, представники міської знаті й вищого духовенства.

Князівська рада своїми порадами і рекомендаціями мала можливість впливати на рішення князя. Із радою князь обговорював найважливіші питання державного життя: оголошення війни, укладання мирних угод, династичних шлюбів, установлення нових правових норм, вирішення важливих судових справ тощо.

Система влади в Русі-Україні

Князь і княгиня (сучасна реконструкція)

Монархія — форма правління, за якої найвищу державну владу зосереджено в руках однієї особи — монарха.

Князівська рада — дорадчий орган при Великому князі Київському, що походить від східнослов’янських племінних рад старійшин.

Віче — народні збори всього дорослого чоловічого вільного населення, що ухвалювало рішення з важливих громадських і державних справ.

Важливе місце в системі державного правління посідало віче, яке доносило думку народних мас до великого князя.

Кому належала вища влада на Русі? Яка роль віча в системі влади Русі-України?

2. Становлення феодальних відносин. Основні верстви населення

У країнах Центральної та Західної Європи, як ви вже знаєте, Середньовіччя стало періодом становлення феодальних відносин.

Феодалізм у східних слов’ян формувався на основі розкладу родоплемінних відносин. Спершу вільні селяни-общинники віддавали певну кількість вироблених ними продуктів як натуральну повинність своїй родоплемінній знаті. У IX ст. право збирання данини перейшло до київського князя і його дружини. Як ви вже знаєте, збирання данини називалося полюддям.

У X ст. київські князі захопили і привласнили общинні землі. За Великим князем Київським визнавалося право на верховне володіння всією землею Русі-України. Наприкінці X ст. розпочалося формування доменіальних володінь удільних князів.

Мешканець міста і боярин (сучасна реконструкція)

Цьому сприяла адміністративна реформа князя Володимира, у результаті якої він позбавив права управляти землями племінних князів і передав їх своїм синам.

У Х-ХІ ст. на Русі стали формуватися васальні відносини: за вірну службу князь надавав своїм боярам і дружинникам право «кормління» — можливість залишати собі податки, що їх сплачувало населення певної території.

Наприкінці XI ст. з’являються боярські вотчини, власники яких могли передавати їх своїм нащадкам у спадок. Джерелом їхнього виникнення могли бути землі, з яких стягувалися податки (для дружинної верхівки), або землі родової общини (для родоплемінної знаті).

Домен — особисте земельне володіння середньовічного феодала.

Уділ — у Русі-Україні так називали адміністративно-територіальну одиницю, якою управляв князь, залежний від Великого київського князя.

Розгляньте малюнок реконструкції та складіть розповідь.

Особливістю формування феодальних відносин на Русі стало те, що, на відміну від Західної та Центральної Європи, тут не сформувалася розгалужена система стосунків між сеньйорами і васалами у вигляді «феодальної драбини». Верховним сеньйором, або сюзереном, що мав право надавати землю, був великий київський князь. Усі інші удільні князі, бояри і дружинники були його васалами. Роздавати землю удільні князі та бояри права не мали.

Суспільство Русі-України поділялося на панівні (вищі) та залежні (нижчі) верстви населення. До панівної верстви належали князі, бояри і дружинники, до залежної — міщани, вільні та залежні селяни (смерди, закупи, рядовичі), раби (холопи). Руське духовенство, яке сформувалося після прийняття християнства, також входило до панівної верстви.

Найбільшу частину населення становили смерди — особисто вільні селяни-общинники, що мали власне господарство, земельні наділи і сплачували данину князю. Тимчасово залежними селянами були закупи і рядовичі.

Вотчина — феодальна земельна власність, яку можна було вільно передавати у спадок, продавати, дарувати тощо.

Помістя — феодальна земельна власність, що надавалася за службу у війську чи при дворі, яку не можна було заповідати, продавати тощо.

Соціальна верства — велика група людей, становище якої в суспільстві визначається певним спільним обсягом прав і обов’язків.

Сюзерен — за часів феодалізму великий феодал-сеньйор, що був господарем над васалами.

Закупами називали тих селян, які через різні обставини втратили своє господарство і змушені були працювати на землевласника за грошову позичку («купу»). Тих селян, які уклали із землевласником договір (ряд) про найм і відповідно до нього працювали в його господарстві, називали рядовичами. Цілковито безправними були дворова челядь і холопи. До челяді належали особи, які втратили своє господарство і працювали на феодала. Їх могли продати, подарувати або передати в спадок. Холопами ставали переважно військовополонені.

Серед стану міщан переважну більшість складали вільні ремісники і купці, які сплачували податки і виконували повинності на користь міст. В XI ст. міські ремісники і купецтво почали об’єднуватися в артілі та спілки за фаховими ознаками.

Також на Русі сформувалася особлива соціальна група — ізгої — це представники різних соціальних груп і прошарків, які втратили зв’язок зі своєю групою, тобто випали із соціальної структури.

Хто належав до панівних верств населення Русі?

Хто належав до залежних верств населення Русі?

Застібка для плаща (фібула) і меч Х-ХІ ст. Музейна експозиція

3. Розвиток господарства

Наприкінці X – у першій половині XI ст. провідною галуззю господарства Русі-України залишалося, як і раніше, сільське господарство. Селяни і надалі вирощували жито, пшеницю, просо, ячмінь, овес, горох. Для обробітку землі, залежно від ґрунтів, використовували плуг, рало або соху. Землю обробляли за допомогою тяглової сили — коней та волів. У лісових районах Русі поширеною була підсічно-вогнева система землеробства, а в лісостепових — парова система з двопільною і трипільною сівозмінами. У першій половині XI ст. з’явилися перші млини.

З овочів садили капусту, огірки, ріпу, часник, цибулю. У садах вирощували вишні, сливи, яблука та груші. Успішно розвивалося присадибне тваринництво: на Правобережжі розводили переважно велику рогату худобу, на Лівобережжі — свиней.

Серед промислів найпоширенішими були мисливство, рибальство та бджільництво (бортництво).

Селянин і ремісник (сучасна реконструкція)

Ремесло розвивалось як у сільській місцевості, так і в містах. Існувало понад 60 видів ремесел. Найбільших успіхів руські майстри досягли в металургії та обробці заліза. За даними археологічних досліджень, із заліза в той період виготовляли близько 150 видів різноманітних виробів. Далеко за межами Русі-України цінувалися виготовлені руськими ковалями мечі. Хорезмський учений Аль-Біруні писав, що вони є «дивними і винятковими».

Німецький чернець Теофіл в XI ст. називав Русь-Україну країною, майстри якої відкрили мистецтво черні та перегородчастої емалі. Мистецтвом черні русичі оволоділи в X ст. Так називали чорні й темно-сірі зображення, нанесені на метал за допомогою гравірування й подальшого заповнення штрихів особливим сплавом. У техніці черні виготовлялися срібні колти (підвіски), медальйони, персні, хрести, браслети тощо.

Галузі господарства Русі

Сільськогосподарські знаряддя праці. 1 – соха, 2 – ціп, 3 – дерев’яний плуг із залізним лемешем, 4 – молотило, 5 – серп, 6 – коса, 7 – борона

Форми для плавлення

Сережки/колти

Гончар за роботою

Розгляньте малюнки і складіть розповідь «У майстерні ремісника».

Техніку перегородчастої емалі руські майстри запозичили в Х-ХІ ст. у візантійців. Вона полягала в напаюванні тонких дротинок на поверхню золота або срібла, що творили контур майбутнього малюнка.

Ще однією технологією була зернь. Вона передбачала напаювання невеликих золотих кульок на виріб, що утворювали відповідний орнамент.

Інтенсивно розвивалося гончарство. Найбільше продукції на ринок постачали саме гончарі. Це були горщики, глечики, світильники, підсвічники, керамічні кахлі, іграшки тощо.

Високого рівня розвитку досягло також виробництво скла. Його секретами руські майстри оволоділи наприкінці X – у першій половині XI ст. У майстернях виготовляли віконне скло, посуд, браслети, намисто, персні та інші речі.

Велику роль у господарському розвитку Русі-України відігравала торгівля. Цьому сприяло те, що через її територію пролягали декілька важливих міжнародних торговельних шляхів: «грецький» шлях («із варягів у греки»); «соляний» — поєднував з країнами Центральної та Західної Європи, «залозний» — із країнами Кавказу та арабського Сходу.

Торг у Києві на Подолі. Художник М. Горелік

Розгляньте малюнок. Які товари пропонуються? Купців із яких країн представлено на малюнку?

Срібні гривні новгородського та київського типу

Основними товарами, що їх руські купці вивозили за кордон, були хутро, мед, віск, шкури, ювелірні прикраси, ремісничі вироби (мечі, кольчуги, замки тощо), льон, сільськогосподарська продукція. Із Візантії на Русь привозили золото, посуд, шовкові тканини, прикраси, вина, ікони, хрести, із країн Сходу — прянощі, зброю, тканини, прикраси, з країн Північної та Західної Європи — оселедці, напої, предмети озброєння, дорогий посуд, срібло, вовняні тканини, тонке полотно.

Першим карбувати власні монети, як ви вже знаєте, почав князь Володимир після прийняття християнства. До початку XI ст. у грошовому обігу Русі-України переважали арабські срібні монети — диргеми. Поряд із ними, як засіб обміну, використовували хутро дикого звіра — куниці, вивірки тощо. Від тривалого використання диргеми зношувалися, а інколи їхній край обрізали шахраї. Тому на початку XI ст. з них уже виготовляли срібні зливки — гривні. Київська гривня мала шестикутну форму і масу близько 160 г.

У населених пунктах Русі-України були спеціальні місця, де відбувалася торгівля. Зокрема, німецький єпископ Тітмар Мерзебурзький повідомляє, що в 1018 р. в Києві було вісім торжищ, а руські літописці називають два — Бабин торжок на Горі й Торговище на Подолі.

Яка галузь господарства була провідною на Русі наприкінці X – у першій половині XI ст.? Які види ремесла були найпоширенішими на Русі? Які основні товари вивозилися руськими купцями за кордон?

4. Повсякденне життя різних верств населення

За формою державного правління наприкінці X – у першій половині XI ст. Русь-Україна була монархією з одноосібною владою Великого київського князя.

У X-XI ст. на Русі сформувалися феодальні відносини й відповідно утворилася соціальна піраміда. Проте феодалізм на Русі мав певні особливості, які відрізняли його від тих феодальних порядків, що встановилися в західноєвропейських країнах.

Господарство Київської держави досягло високого рівня розвитку. Основним заняттям населення Русі було сільське господарство.

Повсякденне життя русичів обумовлювалося їхньою належністю до певної суспільної верстви, особливостями природних умов та існуючими культурними традиціями.

ЗАКРІПИМО ЗНАННЯ

• 1. Обговоріть у групах. Чим централізована монархія відрізняється від «дружинної» держави як форми державного правління?
• 2. Які факти дозволяють зробити висновок, що Великий князь Київський наприкінці X — у першій половині XI ст. був головною фігурою системи державної влади?
• 3. Чим відрізняється помісна форма землеволодіння від вотчинної?
• 4. Які фактори позитивно впливали на розвиток господарства Київської держави, а які її стримували?
• 5. За допомогою додаткових джерел охарактеризуйте становище основних верств населення Київської держави.
• 6. Яку роль у господарському житті відігравали міста Русі? Порівняйте міста Русі й Західної Європи. Що спільного і відмінного? Відповідь оформив у вигляді таблиці.
• 7. Як ви вважаєте, чому власні монети на Русі стали карбувати лише за князя Володимира Великого?

§ 9. Суспільний, політичний устрій та господарське життя Київської Русі наприкінці X — у першій половині XI ст.

Наприкінці X — у першій половині XI ст. формою державного правління Київської Русі стала централізована монархія.

Монархія на Русі існувала в цей час майже виключно у формі одноосібної влади великого київського князя. Лише деякий час після міжусобної боротьби між синами Володимира князь Ярослав спільно правив державою зі своїм братом Мстиславом. Великий князь Київський на той час уже став повноправним правителем країни.

Він був головним носієм державної влади, представником Русі на міжнародній арені. Зовнішні відносини з іншими державами були його винятковим правом. Князь зосереджував у своїх руках законодавчо-судову, виконавчу і військову владу. Ним установлювалися правові норми, що регулювали різні питання суспільного життя. Ви вже знаєте про «Устав земляний» князя Володимира і «Найдавнішу правду Ярослава».

Він був головним воєначальником, безпосередньо вирішував питання оборони країни, брав особисту участь у військових кампаніях.

Князь забезпечував нормальну діяльність усіх органів управління і вважався символом державної стабільності. Влада князя була необмеженою, залежала від його авторитету й реальної сили, на яку він спирався. Військову підтримку діяльності князя забезпечувала дружина, що перебувала у васальній залежності від нього. Вона поділялася на старших дружинників, що одержували від князя за свою службу землі, і молодших, які отримували платню або частину здобичі.

Князь і княгиня

При князі існувала князівська рада, до складу якої входили бояри, старші дружинники, представники міської знаті й вищого духовенства.

Князівська рада своїми порадами і рекомендаціями мала можливість впливати на рішення князя. Із радою князь обговорював найважливіші питання державного життя: оголошення війни, укладання мирних угод, династичних шлюбів, установлення нових правових норм, вирішення важливих судових справ тощо.

Певне місце в системі державного правління посідало віче.

Цей орган влади продовжував слов’янську традицію племінних зборів. Волевиявлення віча мало на меті довести думку народних мас до Великого Князя київського або його намісників. Проте роль віча за доби існування на Русі централізованої монархії була досить незначною.

Централізована монархія — форма правління, за якої найвищу державну владу зосереджено в руках однієї особи — монарха, що управляє країною з одного центру.

Князівська рада — дорадчий орган при великому князі київському, що походить від східнослов’янських племінних рад старійшин.

Розгляньте малюнок і складіть розповідь про народне віче.

Кому належала вища влада на Русі? Яка роль віче в системі влади Київської Русі?

Віче — народні збори всього дорослого вільного населення, що приймало рішення з важливих громадських і державних справ.

2. Становлення феодальних відносин. Основні верстви населення

У країнах Центральної та Західної Європи Середньовіччя, як ви вже знаєте, стало періодом становлення феодальних відносин. За часів Київської Русі феодальне суспільство сформувалося також у східних слов’ян. Його становлення відбувалося тривалий час і пройшло декілька етапів.

Феодалізм у східних слов’ян формувався на основі розкладу родоплемінних відносин. Спершу вільні селяни-общинники віддавали певну кількість вироблених ними продуктів як натуральну повинність своїй родоплемінній знаті. У IX ст. право збирання данини з усього вільного населення східнослов’янських земель перейшло до київського князя і його дружини. Збирання данини називалося полюддям.

Мешканець міста і боярин

На наступному етапі, у X ст., київські князі захопили і привласнили общинні землі. За Великим князем Київським визнавалося право на верховне володіння всією землею Київської Русі. Наприкінці X ст. розпочалося формування доменіальних володінь удільних князів.

Домен — особисте земельне володіння середньовічного феодала.

Уділ — у Київській Русі так називали адміністративно-територіальну одиницю, якою управляв князь, залежний від великого київського князя.

Розгляньте малюнок і складіть розповідь

Цьому сприяла адміністративна реформа князя Володимира, у результаті якої він позбавив права управляти землями племінних князів і передав їх своїм синам. Спершу ці володіння були умовними, і великий київський князь у будь-який час міг їх відібрати.

Подальшим кроком у становленні феодальних відносин стала поява в XI ст. земельної власності, верхівки служилої знаті (бояр) та православної церкви. У X—XI ст. на Русі стали формуватися васальні відносини: за вірну службу князь надавав своїм боярам і дружинникам право «кормління» — права залишати собі податки, що їх сплачувало населення певної території.

Дещо пізніше, імовірно, наприкінці XI ст. з’являються боярські вотчини, власники яких могли передавати їх своїм нащадкам у спадок. Джерелом їхнього виникнення могли бути землі, з яких стягувалися податки (для дружинної верхівки), або землі родової спільноти (для родоплемінної знаті).

Вотчина — феодальна земельна власність, яку можна було вільно передавати у спадок, продавати, дарувати тощо.

Помістя — феодальна земельна власність, що надавалася за службу у війську чи при дворі, яку не можна було заповідати, продавати тощо.

Соціальна верства — велика група людей, становище якої в суспільстві визначається певним спільним обсягом прав і обов’язків.

Сюзерен — за часів феодалізму великий феодал-сеньйор, що був господарем над васалами.

Помісна форма землеволодіння, коли князь надавав землі боярам або дружинникам не в повну власність, а за умови несення служби, на думку деяких дослідників, виникла на Русі у XII ст. Вона не передбачала для господаря помістя можливості передання землі у спадок, продаж, дарування тощо без згоди князя.

Становлення феодальних відносин вплинуло на соціальну структуру Київської Русі. Сформувалася своєрідна соціальна піраміда, що визначала становище представників різних верств населення.

Особливістю формування феодальних відносин на Русі стало те, що, на відміну від Західної та Центральної Європи, тут не сформувалося розгалуженої системи стосунків між сеньйорами і васалами у вигляді «феодальної драбини». Верховним сеньйором, або сюзереном, що мав право надавати землю, був великий київський князь. Усі інші удільні князі, бояри і дружинники були його васалами. Роздавати землю удільні князі та бояри права не мали.

Застібка для плаща (фібула) і меч Х-ХІ ст. (музейна експозиція)

Селянин і ремісник

Суспільство Київської Русі поділялося на панівні та залежні верстви населення. До панівної верстви належали князі, бояри і дружинники, до залежної — міщани, вільні та залежні селяни, дворова челядь (холопи). Руське духовенство, яке сформувалося після прийняття християнства, також входило до панівної верстви. Воно поділялося на вище духовенство (митрополит, єпископи та ін.) і рядових священнослужителів.

Найбільшу частину населення становили смерди — особисто вільні селяни-общинники, що мали власне господарство, земельні наділи і сплачували данину князю. Тимчасово залежними селянами були закупи і рядовичі. Закупами називали тих селян, які через різні обставини втратили своє господарство і змушені були працювати на землевласника за грошову позичку («купу»). Тих селян, які уклали із землевласником договір (ряд) про найм і відповідно до нього працювали в його господарстві, називали рядовичами. Цілковито безправними були дворова челядь і холопи. До челяді належали особи, які втратили своє господарство і працювали на феодала. Їх могли продати, подарувати або передати в спадок. Холопами ставали переважно військовополонені. Їхнє становище нагадувало становище рабів, яких господар міг навіть безкарно вбити.

Серед стану міщан переважну більшість складали вільні ремісники і купці, які сплачували податки і виконували повинності на користь міст. В XI ст. міські ремісники і купецтво почали об’єднуватися в артілі та спілки за фаховими ознаками.

Хто належав до панівних верств населення Русі?

Хто належав до залежних верств населення Русі?

3. Розвиток господарства

Наприкінці X — у першій половині XI ст. провідною галуззю господарства Київської Русі залишалося, як і раніше, сільське господарство. Особливо великого розвитку досягло землеробство. Селяни вирощували жито, пшеницю, просо, ячмінь, овес, горох. Для обробітку землі, залежно від ґрунтів, використовували плуг, рало або соху. Землю обробляли за допомоги тяглової сили — коней та волів. У лісових районах Русі поширеною була підсічна система землеробства, а в лісостепових — парова система з двопільною і трипільною сівозмінами. У першій половині XI ст. з’явилися перші млини.

Сільськогосподарські знаряддя праці. 1 – соха, 2 – ціп, 3 – дерев’яний плуг із залізним лемешем, 4 – молотило, 5 – серп, 6 – коса, 7 – борона

З овочів садили капусту, огірки, ріпу, часник, цибулю. У садах вирощували вишні, сливи, яблука та груші. Успішно розвивалося присадибне тваринництво: на Правобережжі розводили переважно велику рогату худобу, на Лівобережжі — свиней.

Серед промислів найпоширенішими були мисливство, рибальство та бджільництво (бортництво). Продукти мисливства, особливо хутро, вивозилися до інших країн. Русичі здавна вживали в їжу мед і виготовляли з нього напої. Із воску робили свічки. Продукти бджільництва також вивозилися для торгівлі за кордон.

Ремесло розвивалось як у сільській місцевості, так і в містах. У Київській Русі існувало понад 60 видів ремесел. Найбільших успіхів руські майстри досягли в металургії та обробці заліза. За даними археологічних досліджень, із заліза в той період виготовляли близько 150 видів різноманітних виробів. Далеко за межами Київської Русі цінувалися виготовлені руськими ковалями мечі. Хорезмський учений Аль-Біруні писав, що вони є «дивними і винятковими».

Розгляньте малюнки і складіть розповідь «У майстерні ремісника».

Німецький чернець Теофіл в XI ст. називав Київську Русь країною, майстри якої відкрили мистецтво черні та перегородчастої емалі. Мистецтвом черні русичі оволоділи в X ст. Так називали чорні й темно-сірі зображення, нанесені на метал за допомоги гравірування й подальшого заповнення штрихів особливим сплавом. У техніці черні виготовлялися срібні колти (підвіски), медальйони, перстні, хрести, браслети тощо.

Техніку перегородчастої емалі руські майстри запозичили в X—XI ст. у візантійців. Вона полягала в напаюванні тонких дротинок на поверхню золота або срібла, що складали контур майбутнього малюнка. Вони утворювали перегородки, простір між якими заповнювався емаллю — різнокольоровою склоподібною масою. Потім виріб клали на жаровню, де емаль плавилася, а потім застигала. Емалями прикрашали князівські діадеми, медальйони, хрести, оклади церковних книг. Залишки майстерень, де виробляли емалі, виявлено археологами під час розкопів центральної частини стародавнього Києва та на території Києво-Печерського монастиря.

Інтенсивно розвивалося гончарство. Найбільше продукції на ринок постачали саме гончарі. Це були горщики, глечики, світильники, підсвічники, керамічні кахлі, іграшки тощо. На зламі X—XI ст. руські майстри оволоділи технікою виготовлення полив’яних керамічних виробів: столового посуду й декоративних плиток, призначених для оздоблення храмів і палаців.

Розгляньте малюнок. Які товари пропонуються? Купців із яких країн представлено на малюнку?

Високого рівня розвитку досягло також виробництво скла. Його секретами руські майстри оволоділи наприкінці X — у першій половині XI ст. У майстернях виготовляли віконне скло, посуд, браслети, намисто, персні та інші речі. На Русі були також розвинені ремесла з обробки шкіри, дерева, кістки, каменю, виготовлення взуття, кравецтва, виробництво цегли і вапна.

Велику роль у господарському розвитку Київської Русі відігравала торгівля. Цьому сприяло те, що через її територію пролягала декілька важливих міжнародних торговельних шляхів. «Грецький» шлях («із варягів у греки») поєднував Русь із балтійськими та чорноморськими ринками. «Соляним» шляхом підтримувалися зв’язки з країнами Центральної та Західної Європи, «залозним» — із країнами Кавказу та Арабського Сходу.

Основними товарами, що їх руські купці вивозили за кордон, були хутро, мед, віск, шкури, ювелірні прикраси, ремісничі вироби (мечі, кольчуги, замки тощо), льон, сільськогосподарська продукція. Із Візантії на Русь привозили золото, посуд, шовкові тканини, прикраси, вина, ікони, хрести. Із країн Сходу — прянощі, зброю, тканини, прикраси. Із країн Північної та Західної Європи — оселедці, напої, предмети озброєння, дорогий посуд, срібло, вовняні тканини, тонке полотно.

Розвиток торгівлі зумовив пожвавлення грошового обігу. Використовували арабські, візантійські та західноєвропейські монети.

Монети часів князя Володимира

Срібні гривні

Першим карбувати власні монети, як ви вже знаєте, почав князь Володимир після прийняття християнства. Проте до початку XI ст. у грошовому обігу Київської Русі переважали арабські срібні монети — диргеми. Поряд із ними, на думку багатьох дослідників, як засіб обміну використовували хутро дикого звіра — куниці, вивірки тощо. Від тривалого використання диргеми зношувалися, а інколи їхній край обрізали шахраї. Тому на початку XI ст. з них уже виготовляли срібні зливки — гривні. Київська гривня мала шестикутну форму і масу близько 160 г. Назва «гривня» використовується в усіх давньоруських джерелах.

У населених пунктах Київської Русі були спеціальні місця, де відбувалася торгівля. Зокрема, німецький вояк Тітмар Маґдзебурзький повідомляє, що в 1018 р. в Києві було вісім торжищ, а руські літописці називають два — Бабин торжок на Горі й Торговище на Подолі.

Яка галузь господарства була провідною на Русі наприкінці X — у першій половині XI ст.? Які види ремесла були найпоширенішими на Русі? Які основні товари вивозилися руськими купцями за кордон?

4. Повсякденне життя різних верств населення

Найчастіше русичі оселялися поблизу річок, поряд із лісом. У лісі вони полювали, збирали гриби та ягоди, ховалися від нападників у разі небезпеки. Велика кількість поселень того часу складалася з однієї хатини у глибині лісу. Поряд зі своєю оселею люди будували господарські споруди, улаштовували поле, пасовисько, сіножать, ліс. Були також поселення з двох-трьох хатинок. Із часом деякі з них перетворювалися на хутори з десятком та більше хатин.

Селянська родина складалася з 12—15 осіб і вела самостійне господарство. Праця була надзвичайно тяжкою і виснажливою. Унаслідок тяжкої праці одна сім’я мала близько 3,2 тонни озимого зерна і могла частину його продати.

Міста в Київській Русі виникали з різних причин. Одні об’єднувалися навколо княжих дворів (Київ, Чернігів), інші засновувалися князями, як, наприклад, Юр’їв. Чимало невеликих міст у Пороссі виникло зі сторожових фортець. Деякі, як, наприклад, деревлянський Іскоростень, — із центрів племінних княжінь.

Центром міста на Русі був добре укріплений замок (дитинець). Навколо розташовувався торговельно-ремісничий посад. У разі небезпеки його мешканці шукали захисту в дитинці. У княжому місті всі вулиці вели до дитинця, в інших містах — на дороги, що вели до сусідніх міст і на пристань. Доріг було тоді дуже мало, користувалися переважно річковими шляхами. У більшості міст Русі великі площі були зайняті городами і садами, залишалися також незабудовані простори — болота, луки, пустирі. Відсутність браку місця, як у західноєвропейських містах, зумовлювала невелику висоту будинків. Рідко які князівські споруди сягали трьох поверхів.

Оселями незаможних містян найчастіше були напівземлянки. У IX—X ст. у Києві й навколо нього, а в XI ст. — далі на південь із північних районів Русі почали поширюватися наземні зрубні будинки із соснової або ялинової деревини. Переважну кількість будівель у містах зводили з дерева, а кам’яні споруди були великою рідкістю. Багаті будівлі мали сіни — відкриту терасу на другому поверсі й терем — немовби вежу, де розташовувалися кімнати. Існувала також кліть — окрема кімната, де зберігалися речі. Із меблів були поширені лави, стіл і скрині. Заможні містяни мали стільці й ліжка, а прості спали на скринях або просто на підлозі, на рогожі й накривалися звичайним простирадлом. У заможних будинках ліжко було вишуканішим: його вкривали шовкові покривала й подушки, соболині ковдри, перини з пуху і пір’я. Лави вкривали килимами, а столи — скатертинами. У кожному будинку були ікони. Прості люди освітлювали оселю скіпою (дерев’яними трісками), а заможні — восковими свічками. У торговельно-ремісничих посадах майже в кожному будинку була реміснича майстерня або торгова лавка.

Заможного та бідного русича завжди було можна розрізнити за вбранням. Селяни носили плетені личаки (лапті), бідні містяни — черевики (взуття, зшите з черев’я — м’якої шкіри з черева тварин). Досить часто бідні та заможні містяни носили чоботи (тоді їх називали по-тюркськи «сапоги», слово «чоботи» з’явилося набагато пізніше). Чоботи-сапоги бували прості з оздобленої шитвом і перлинами кольорової сап’янової шкіри.

Одяг прості містяни самі кроїли і шили з лляної та вовняної домотканої тканини, а заможні замовляли собі вбрання з дорогих іноземних тканин у кравців. Переважна більшість незаможних русичів носила полотняні сорочки, підперезані поясами, і вузькі штани. Зверху вдягали свитку. У прохолодну погоду і містяни, і селяни носили поверх свити плащ із грубого полотна, а взимку одягали кожух.

Знать убиралася в каптани, що сягали нижче колін, розшивалися багатим шитвом та обшивалися хутром на рукавах і подолі. Він одягався також на сорочку з тонкого полотна і вузькі штани. Кафтан підперізували поясом, а зверху накидали довгий плащ без рукавів, прикріплений пряжкою на правому плечі. Характерною рисою вбрання всіх містян були різнокольорові тканини, тому існувало чимало майстерень красильників. Жінки і дівчата поверх довгої сорочки вдягали запаску з грубої тканини, а на них — довгі каптани з широкими рукавами і підперізували їх поясом. Волосся зав’язували тонкою хусткою, зверху надягали шапку або прикрасу — діадему.

Жіночий одяг

Більшість русичів були невибагливими в їжі. Вони вживали багато дичини та риби, яку смажили, пекли, варили. Дещо пізніше стали їсти м’ясо домашньої худоби. Проте прості люди не мали можливості вживати його часто. Варили різноманітні каші. У багатих сім’ях випікали пшеничний і житній хліб, у бідних — ячмінний. Пили коров’яче й овече молоко та робили з нього сир. Пісні страви змащували рослинною олією, про вершкове масло згадок немає. Споживали чимало овочів: ріпу, горох, огірки, часник, цибулю тощо. Із напоїв найпоширенішими були різноманітні киселі, меди й пиво. Для заможних людей із Візантії привозили вино.

Яким було повсякденне життя різних верств населення Київської Русі?

Розгляньте малюнок і складіть розповідь про трапезу знатних русичів.

За формою державного правління наприкінці X — у першій половині XI ст. Київська Русь була централізованою монархією з одноосібною владою великого київського князя.

У X—XI ст. на Русі сформувалися феодальні відносини й відповідно утворилася соціальна піраміда. Проте феодалізм на Русі мав певні особливості, які відрізняли його від тих феодальних порядків, що встановилися в західноєвропейських країнах.

Господарство Київської Русі досягло високого рівня розвитку. Основним заняттям населення Русі було сільське господарство.

Повсякденне життя русичів обумовлювалося їхньою належністю до певної суспільної верстви, особливостями природних умов та існуючими культурними традиціями.

ЗАКРІПИМО ЗНАННЯ

• 1. Чим централізована монархія відрізняється від «дружинної» держави як форми державного правління?
• 2. Які факти дозволяють зробити висновок, що Великий князь Київський наприкінці X — у першій половині XI ст. був головною фігурою системи державної влади?
• 3. Чим відрізняється помісна форма землеволодіння від вотчинної?
• 4. Які фактори позитивно впливали на розвиток господарства Київської Русі?
• 5. Охарактеризуйте становище основних верств населення Київської Русі.

Розділ 3. РЕМЕСЛА ТА УЖИТКОВЕ МИСТЕЦТВО В ЧАСИ КИЇВСЬКОЇ РУСІ

Внаслідок відокремлення ремесла від землеробства почали з’являтися і міста. Вже в XI ст., за даними літописів, існувало 119 міст. Іноді невеличке ремісниче селище розросталося в помітний економічний осередок, будувало укріплення й перетворювалося в город-місто. Часом город будував князь, покликавши туди ремісників і торговців. Приміром, заснувавши у XIII ст. Холм, галицький князь Данило прикликав туди ремісничо-торговельний люд, заохочуючи його різними пільгами. В інших випадках у город-місто перетворювалася укріплена боярська садиба. Поселення міського типу в ті часи складалися з двох головних частин: замку (дитинець) і міста. Розвиваючись, місто обростало передмістями, які часто оточували новими стінами.

Серед давньоруських городів-міст Придніпров’я і західних земель особливо виділялись Київ, Чернігів” Переяслав, Володимир на Волині, Галич на Дністрі, Холм. Найбільшим містом у ХП— XIII ст. був Київ, де жило, імовірно, кілька десятків тисяч мешканців. Київ справляв величезне враження на іноземців. За словами сучасника, в Києві налічувалося 400 церков (це число, мабуть, дуже перебільшене) і 8 ринків. До початку XII ст. Київ був головним центром транзитної торгівлі між Сходом і Заходом. У передмісті і в окремих кварталах Києва постійно жило багато іноземних купців.

Склад населення Києва був дуже різноманітний. В основній частині міста, що лежала на високому правому березі Дніпра, жили аристократи — князі, бояри, а також купці. Купці об’єднувалися в сотні (організації, подібні до пізніших гільдій) і разом із старостами ремісничих об’єднань і багатими майстрами відігравали чималу роль в громадському житті. Головну масу міського населення становили дрібні ремісники, значну частину яких нещадно експлуатували купці, феодальна знать.

Разом з тим міста виконували оборонні функції. В цьому плані серед них перше місце за своїм значенням і рівнем розвитку також займав Київ. Він бурхливо розбудовується, укріплюється першокласними оборонними спорудами й перетворюється на один з найбільших у Європі центрів ремісничого виробництва. В ньому жило до 50 тис. осіб, а в Новгороді — до ЗО тис. осіб, тоді як у Лондоні — 20 тис. Другим за розміром і значенням містом був древній Чернігів. Важливу роль відігравали також Любеч, заснований не пізніше 882 р., Вишгород — не пізніше 946 р., Білгород, Родень, Воїнь — не пізніше 980 р., Переяслав — не пізніше X ст. та ін. Але за своїми розмірами і кількістю населення ці міста значно поступалися Києву, маючи по 3—4 тис. жителів кожне.

Ставши значними ремісничими центрами, міста перетворювались і на торговельні осередки. Згодом багато з них ставали й адміністративними центрами окремих давньоруських земель. Найбільш укріплена центральна частина міста була його кремлем, який називався дитинцем. У ньому жили князі, бояри та інша знать. В окремих містах укріплювались і посади, населені ремісниками і торговцями.

Усі стародавні руські міста були розташовані на високих місцях берегів річок, зручних для оборони. їх завжди оточували штучними укріпленнями — високими земляними валами, глибокими ровами та дерев’яними стінами. Квартали ремісників і дрібних торговців часто розташовувались на низьких берегах річок, там були і значні торги. Такі нижні частини міст називалися подолами. Вони перебували під захистом укріплених верхніх частин. Туди прибували кораблі купців, що пливли по річках з різних регіонів Русі й зарубіжних країн. Ремісничі квартали існували й у верхніх частинах міст. Житла ремісників та їх майстерні були невеликими наземними та напівземлянковими будівлями на півдні і рубленими з дерева на півночі. В укріпленій центральній частині міста розміщувалися кам’яні палаци та великі дерев’яні будинки князів, бояр і великих купців, а також кам’яні собори та церкви.

Висока самобутня культура Київської Русі, спільна для всієї її території, яскраво представлена пам’ятками стародавніх міст.

Розвиток ремесел.

Особливо високого рівня розвитку в Київській Русі досягло ремісниче виробництво. Воно було багатопрофільним, а ремісничі майстерні — спеціалізованими. Існувало понад 60 різних спеціальностей. Центрами ремесел були міста.

Міське ремесло відрізнялося від сільського складнішим характером виробництва і вищою якістю виробів. Домницю, наприклад, у місті робили на спеціальному глиняному підвищенні і більшою порівняно зі сільською. Ковальство на кінець XI — початок XII ст. розділилося на низку спеціальностей. Від нього відокремились зброярі, щитники, гвіздочники. Ковальські роботи виконували і майстри, які вже не були безпосередньо пов’язані з металургією. Отже, можна говорити про початок відокремлення ковальства від металургії в містах.

Різноманітнішим, порівняно з селом, був і асортимент виробів у місті. Там виготовляли різні речі побутового призначення: ножиці, залізні скриньки для коштовних речей, замки досить складної конструкції, а також інструменти для ремісників різних спеціальностей, зброю і спорядження. Особливо якісними були давньоруські панцирі.

Високого рівня досягло виготовлення заліза у сиродутних горнів з болотних руд. Починають утворюватися залізообробні центри. Зокрема, на місці сучасного с. Городиська на Житомирщині діяли десятки горен, які обслуговувало чимало майстрів із числа місцевого населення. У багатьох селах і городищах стояли кузні, де вироблявся широкий асортимент товарів. Вони характеризувалися спільністю форм, розмірів і схожою технологією виготовлення. Серед них не менше 20 найменувань сільськогосподарських і промислових знарядь праці (наральники, лемеші, чересла, серпи, остроги, гарпуни), понад 40 найменувань предметів побутового й господарського призначення тощо. Руські майстри славилися виготовленням мечів, шоломів, кольчуг.

Поширеним було деревообробне ремесло. З’явився токарний верстат, на якому обробляли дерево, збільшився асортимент дерев’яних виробів, ускладнилися їхні форми. Майстри навчилися робити дерев’яні колеса зі спицями. Продовжувалося виробництво предметів з кісток і рогів тварин. Кістковорізальні майстерні існували на Замковій, Старокиївській горах і на Подолі в Києві, Білгороді та в інших містах. З каменю виготовляли жорна, точильні бруски, пряслиці тощо. Одним із центрів виробництва жорен стало побережжя р. Сибок, притоки Південного Бугу, а пряслиць, натільних хрестів і підвісок — кар’єри Овруцького кряжа. Розвивалися ткацтво й кравецтво. Не пізніше XI ст. розпочалося виготовлення виробів зі скла. З Києва склоробне виробництво поширилося на північно-східні слов’янські землі. У IX—на початку X ст. майже повністю зникає ліпна кераміка, а на зміну їй приходить посуд, виготовлений на ручному гончарному крузі. Дещо пізніше на гончарних виробах почали ставити клейма, зокрема й тризуби. З X ст. розквітає ювелірне ремесло Київської землі, з’являються школи художньої залізообробки ремісничих виробів, а XI ст. створюються майстерні з виробництва емалей. У цей період виникли професії каменярів, штукатурів, спеціалістів з виготовлення плінфи, вапна тощо.

Великої слави зажили давньоруські ювеліри, їм були відомі всі технічні прийоми, які знали майстри передових країн тодішнього світу. Вони оволоділи складною технікою черні, фігурного литва, і, нарешті, перегородчатої емалі, створили справжні шедеври художнього ремесла. Різні оздоби з міді, золота, срібла були широко відомі не тільки на Русі, а й далеко за її межами.

Свою продукцію майстри обмінювали на інші товари або продавали на торгах. Збільшилася кількість купців, які спеціалізувалися на купівлі-продажу різних товарів. Посилився їхній вплив на вирішення справ. Торгівлею у широких масштабах займалися також князі й бояри. Збираючи данину з підвладних народів, вони зосереджували її в Києві, а потім вивозили на чужоземні ринки. Посередниками в такій торгівлі виступали або купці, або залежні від феодала торгові люди. Визначилися напрямки і шляхи зовнішньої торгівлі. Залозним шляхом рухалися купецькі каравани до Приазов’я, Кавказу, Середньої Азії, Грецьким — до Візантії, Соляним — у Галицьку землю й далі в Західну Європу, системою річок і доріг — на північ. З Київської землі та інших українських територій найбільше вивозилося хутра, воску, меду, шкір, ремісничих виробів. Натомість завозилися коштовні тканини й посуд, зброя, прикраси, інші високохудожні вироби. Поряд з іноземною монетою з’явилася й місцева. Володимир Святославич почав карбувати власні злотники й срібляники. Але з XI ст. основною грошовою одиницею стає гривня, злиток срібла різної ваги. Київська гривня важила близько 160 г, в інших місцевостях — 95—195 г.

Досконалістю відзначались також вироби міських гончарів. їх вони випалювали в спеціальних горнах. Поширилось і виробництво цегли або “плінфи”. Для декоративних цілей — оздоблення підлоги, стін — поряд з великими цеглинами використовували й плитки з поливою і складним візерунком.

Окремими видами ремесла в місті були: теслярство, ткацтво і кравецтво, обробка шкіри, льону і вовни, виробництво скла, обробка кості й каменю. У великих містах у цей час існувало понад 40 ремісничих фахів. Ремесло в Київській Русі досягло дуже високого рівня розвитку.

Помітних успіхів було досягнуто в будівельній справі та в архітектурі. В період Київської Русі побудовано такі прекрасні споруди, як Десятинна церква, Успенський і Софійський собори, а також Золоті Ворота в Києві, Спаський і Борисоглібський собори в Чернігові, численні князівські й боярські палаци. За Володимира Мономаха (XII ст.) на Дніпрі збудовано дерев’яний міст.

Сторінки

В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія України» автора М.С.Пасічник на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ 3. РЕМЕСЛА ТА УЖИТКОВЕ МИСТЕЦТВО В ЧАСИ КИЇВСЬКОЇ РУСІ“ на сторінці 1. Приємного читання.