Як читання впливає на наш мозок?

Читання допомагає привести в тонус усі нервові шляхи мозку.

Коли ми читаємо книжки, нам потрібно пам’ятати багато речей – сюжет, персонажів і т. д. Всі ці деталі виокремлюються в окремий «простір» у нашому мозку. У медичній термінології це називається створенням синапсів — коли нейрон може проводити електричний чи хімічний сигнал в інші клітини. Саме тому це допомагає покращити короткострокову пам’ять, якою ми послуговуємось під час розмов, дій та роздумів.

Читання таких жанрів поезії як акровірші, фігурні вірші, зокрема, допомагає мозку залишатись «еластичним» та активним. Учасників одного з експериментів про вплив читання на мозок було поділено на дві групи. Перша група щодня читала на ніч 30 сторінок будь-якого тексту художньої літератури, друга ж не читала нічого. На ранок обидві групи проходили обстеження на МРТ, під час якого було виявлено, що в учасників першої групи зв’язки між клітинами лівої півкулі мозку значно активніші, ніж у другої групи. Це свідчить про те, що мозок схожий на м’яз і потребує регулярних «тренувань».

Читання є однією з найефективніших вправ для мозку, що допомагає зменшити прояв хвороби Альцгеймера у літніх людей.

Діти, які читають книжки, краще сприймають абстрактні поняття, можуть грамотно розпізнати «причини та наслідки» та застосувати логіку у різноманітних ситуаціях.

Перекладено з англійської. Оригінальний текст можна прочитати тут: 14 reasons why reading is good for your health

Інші новини

Правила та форма заявки: «Зустріч: Українсько-єврейська літературна премія»™ 2024 р. Література нон-фікшн

Правила та форма заявки: «Зустріч: Українсько-єврейська літературна премія»™ 2023 р. Художня література

Як читання впливає на мозок?

А що значить «впливає»? Мозок – це вкрай динамічна структура. Звичайно, кількість звивин при знайомстві зі світом не зростає. Але нова інформація створює відбитки в різних частинах мозку: пам’ять, досвід, емоції. Нейрони «виставляють» більше білків-рецепторів на мембрану та активніше передають той самий сигнал, що був і раніше. У них виростають нові відростки, які контактують з відростками сусідніх нейронів. Усе більше й більше нейронів залучається до регулярної роботи, а ті, що не виконують певної функції, переходять до іншої спеціалізації. Тобто мозок не тільки досліджує світ, а й змінюється під впливом цього дослідження.

Текст створено у співпраці з Міжнародним книжковим фестивалем Book Space Fest.

А що значить «читати»? Під час читання людина перетворює написані чорним по білому закарлючки на звуки своєї мови. Згадайте, як ви самі вчилися читати: вголос, повільно, по складах. Лише у віці 6-8 років люди вчаться читати мовчки, «про себе». Це теж здібність, яку потрібно тренувати, робити перекодування закарлючок у звуки автоматичним, що не потребує коливання барабанних перетинок. Нейронауковці за допомогою фМРТ відслідковують зони кори, які задіяні у читанні. Виявляється, що навіть при читанні «очима», без вимовляння слів, у людини активізується та ж сама слухова зона кори, як і при прослуховуванні цього тексту в виконанні іншої людини. Тобто при мовчазному читанні мозок відтворює в вигляді електричних сигналів ту інформацію, яка за інших умов приходить через коливання барабанної перетинки та волоскові клітини в нашому внутрішньому вусі!

Одночасна задіяність зорових і слухових шляхів мозку перетворює сам перелік нервових механізмів, задіяних в процесі читання, на вельми складну історію. Адже обробка отих чорних закарлючок розпочинається на задньому краї вашого ока, де «представники» мозку, гангліонарні нейрони сітківки, збирають інформацію з тисяч паличок і колбочок. Далі зоровим нервом вони надсилають її до ядер таламусу, які розподіляють картинку на важливі й неважливі частини та доносять сутнісний залишок до потиличної частки кори, де сприймається зображення. Але це тільки первинна кора, а далі «вмикається» значно більша вторинна зорова кора, де проста картинка співставляється з усім, що ми бачили в житті, а заразом і з іншими елементами нашого досвіду. Надалі сигнал про побачене електричним кодом передається з потиличної кори до скроневої зони. Там якраз розташована первинна й вторинна слухова кора, а також зони Брока й Верніке (ви, напевне, чули, що вони пов’язані з мовою). Звісно, це дуже спрощений переказ руху електричних імпульсів при читанні. Коли людина читає в томографі, в неї активуються зони зорової, слухової, соматосенсорної (відповідальної за шкірні відчуття, зокрема дотику) кори. Але й задіяні й інші зони, які ми використовуємо при раціональному мисленні, аргументації, обдумуванні та розв’язку задач, насамперед у лобних частках. Звідси не дивно, що здатність розуміти складні тексти напряму залежить від інших наших когнітивних здібностей 1 .

Утім нам не обов’язково розуміти мову, щоб відбувався процес читання. В одному з досліджень люди читали псевдослова на кшталт «рамб, круц, лібс» – і мозок працював так само, як і тоді, коли вони читали усвідомлені речення. Ба більше, здається, передні зони кори в людей, що вміють добре читати, активувалися сильніше, ніж при читанні речень. Імовірно, мозок навіть підробку сприймає як текст й пробує шукати сенс, хоча його там нема 2 .

Ми насправді знаємо мало про прямий вплив читання на мозок, але вже дослідили зв’язки між цими двома явищами. Так, ми можемо непогано передбачити за активністю певних зон, чи дитина буде добре читати, а чи матиме проблеми з навчанням читанню. Такі дослідження дозволяють приділяти більше уваги дітям зі схильністю до проблем з навчанням, щоб вони не відставали від однолітків. Виявляється, що в скроневій корі кількість сірої речовини – тобто кількість нервових клітин – зменшується у період між 5 і 15 роками. Так ось, у тих дітей, у яких це зменшення йде з середньою швидкістю, саме читання й аналіз прочитаного відбуваються швидше. А ось у тих, у кого об’єм сірої речовини зменшується повільніше, і з читанням є проблеми 3 . Правду кажуть: не в кількості (зокрема сірої речовини) щастя!

Дехто, можливо, скаже: ой, ті вчені, чим вони там займаються, чому нічого не відомо досі?! Але читанням займається тільки людина, на тваринах його вивчати не виходить. А з людиною ми обмежені так званими неінвазивними методами, без проникнення всередину. І справді, хто дасть розрізати власний череп лише для того, щоб дізнатися, як на нього вплинула класична література? Тому ми можемо записувати електричні сигнали електроенцефалографом або просвічувати мозок сканером фМРТ чи ПЕТ . Так ми бачимо, які зони мозку (з сотнями мільйонів нейронів кожна) задіяні при конкретних діях чи вправах. Але це свідчить лише про приплив свіжої крові з киснем і поживними речовинами до певної зони. Саму роботу нейронів людини ми не можемо побачити. Так ми бачимо, які зони мозку (з сотнями мільйонів нейронів кожна) задіяні при конкретних діях чи вправах. Але це свідчить лише про приплив свіжої крові з киснем і поживними речовинами до певної зони. Саму роботу нейронів людини ми не можемо побачити.

Іноді дослідженням допомагає нещастя людини. Деякі травми та спадкові захворювання виявляють «слабкі ланки», залучені до формування можливості читати. Учені звертають увагу на конкретні групи нейронів, а також на гени та зчитані з них білки, що є критичними для читання. Виявилося, що мутації в генах DNAAF 4 , DCDC2, KIAA0319 та ROBO1 пов’язані з нездатністю розпізнавати слова візуально – дислексією. Що роблять білки, продукти цих генів? На перший погляд, нічого особливого. Перші два допомагають іншим білкам рухатися по цитоскелету – мікротрубочках клітини. Інші два розташовані на клітинній мембрані й допомагають клітинам спілкуватися між собою. І всі вони працюють в нейронах. Логічно припустити, що порушення роботи скелету відростків нервових клітин і контактів між цими клітинами призводять до нездатності читати. Як саме це відбувається, ми поки не знаємо.

Утім більшість досліджень активності мозку під час читання фокусуються на коротких текстах, які люди читають, зручно вмостившись у томографі. Але як перевірити, чи змінює наш мозок читання тоді, коли ми вже відклали книжку? Чи лишає слід у нашому мозку прочитаний художній роман? На це питання не було ясної відповіді до 2013 року, допоки група американських науковців під керівництвом Ґреґорі Бернса не взялася його перевірити4.

Вони взяли роман британського автора Роберта Гарріса «Помпеї» та дали його прочитати 21 добровольцю. Студенти читали розділи роману ввечері, а вранці приходили пів годинки полежати в томографі. Виявилося, що на наступний день після читання драматичних сцен у них була підвищена активність у зонах скроневої кори, які якраз зазвичай активуються під час читання. Але ж учасники та учасниці експерименту не читали під час вимірів! Значить, думають дослідники, читання впливає на роботу мозку на багато годин уперед. Цікаво також, що рівень електричного збудження в мозкових нервових ланцюгах достатньо точно відповідав класичній схемі драматичного твору: вступ – зав’язка – кульмінація – розв’язка. Активність наростала по мірі розвитку сюжету. Найбільша активність у читачів спостерігалася через ніч після читання романтичних і кульмінаційних сцен: оргії, виверження Везувію, руйнування Помпеїв.

Отже, читання є складною функцією мозку, яка захоплює різноманітні ділянки кори великих півкуль та залишає слідову активність задовго після завершення статті, розділу чи роману. Це означає, що читанням ми тренуємо значну частину нашого мозку, а це завжди добре. Крім того, книжки доносять нам додаткову інформацію про аспекти світу, куди не можуть дотягнутися наші органи чуття. І хоч ми досі не повністю розуміємо вплив читання на мозок, загалом він позитивний, адже тренування – це те, що робить нас живими й активними.

Цей матеріал підготовлений у партнерстві із Міжнародним книжковим фестивалем Book Space, який відбудеться 3-5 вересня у Дніпрі, на Фестивальному причалі. Це найбільша книжкова подія сходу України, а також перший книжковий фестиваль із постійним фокусом на інноваціях у книговиданні. Цього року у межах фестивалю буде сконструйований спеціальний павільйон інновацій “Бібліотека ХХІ”, де можна буде ознайомитися з винаходами, пов’язаними з книжками та читанням.

Посилання:

Як читання впливає на наш мозок?

Взагалі-то від природи наш мозок не годиться для читання: ця здатність розвивається тільки у тих, кого спеціально вчать розрізняти літери. Незважаючи на це, «протиприродне» вміння змінило нас назавжди: ми можемо представляти місця, в яких ніколи не бували, розгадувати складні когнітивні загадки і (можливо) ставати розумнішими з кожною прочитаною книгою. Розбираємося, як нам вдається відчути себе в шкурі персонажа улюбленої книги і чому варто навчитися читати якомога раніше.

Розбудова мозку

Французький нейробіолог Станіслас Деан жартує, що діти, які беруть участь у його дослідженнях, відчувають себе астронавтами, коли лягають в апарат МРТ, що нагадує капсулу космічного корабля. Під час тестів Деан просить їх читати і вважати, щоб простежити за роботою мозку. На скануванні видно, як навіть одне прочитане слово пожвавлює мозок.

Мозок діє логічно, каже Деан: спочатку літери для нього – це просто візуальна інформація, об’єкти. Але потім він співвідносить цей візуальний код з уже наявним знанням про літери. Тобто людина впізнає літери і тільки потім розуміє їх значення і те, як вони вимовляються. Все тому, що природа не припускала, що людина винайде саме цей механізм для передачі інформації.

Читання – це революційна техніка, штучний інтерфейс, що в прямому сенсі перебудував наш мозок, в якому спочатку не було спеціального відділу для розпізнавання лінгвістичних символів. Мозку довелося пристосувати для цього первинну зорову кору, через яку сигнал проходить по веретеноподібній звивині, відповідальній за розпізнавання осіб. У цій же звивині знаходиться сховище знань про мови – його ще називають «поштовою скринькою».

Разом з колегами з Бразилії та Португалії Деан опублікував дослідження, висновок якого свідчить, що «поштова скринька» активна тільки у тих, хто вміє читати, і стимулюється лише відомими людині літерами: він не буде реагувати на ієрогліфи, якщо ви не знаєте китайської. Читання впливає і на роботу зорової кори: вона починає розпізнавати об’єкти точніше, намагаючись відрізнити одну букву від іншої. Трансформується сприйняття звуків: завдяки читанню в цей процес вбудовується алфавіт – слиша звук, людина представляє букву.

Опинитися в шкурі героя

У скроневій корі та мигдалині мозку знаходяться дзеркальні нейрони. Саме завдяки їм люди можуть повторювати рухи один за одним в танці, пародіювати когось або відчувати радість, дивлячись на усміхнену людину. “З точки зору біологічної доцільності це правильно. Ефективніше, коли у зграї, у спільноти єдина емоція: всі разом тікаємо від небезпеки, боремося з хижаком, відзначаємо свята “, – пояснює важливість механізму доктор біологічних наук В’ячеслав Дубинін.

Дослідження Університету Еморі доводить, що людина може випробовувати емпатію не тільки по відношенню до сусіда або перехожого, але і персонажа книги. Читаючим учасникам експерименту зробили серію МРТ, яка показала підвищену активність у центральній борозді мозку. Нейрони в цьому відділі можуть перетворювати роздуми на реальні відчуття – наприклад, думки про майбутні змагання на відчуття фізичного навантаження. А під час читання вони буквально поміщають нас у шкуру улюбленого героя.

“Ми не знаємо, як довго можуть зберігатися такі нейронні зміни. Але той факт, що ефект навіть від випадково прочитаного оповідання виявлявся в мозку через 5 днів, дозволяє припустити, що найулюбленіші книги можуть впливати на вас набагато довше “, – говорить провідний дослідник проекту Грегорі Бернс.

Для роботи і задоволення

Однак не всім книгам судилося викликати у вашого мозку емпатію та інтерес. У своїй книзі “Why We Read Fiction: Theory of Mind and the Novel “професор Ліза Заншайн пише, що зазвичай улюбленим жанром стає саме той, який підходить мозку читача, наприклад складні детективи – любителям завдань на логіку. Але щоб дістатися до самих почуттів, нерідко доводиться прориватися через складні когнітивні вправи, які включали в свої тексти, наприклад, Вірджинія Вульф і Джейн Остін, вважає Заншайн, – начебто фраз «вона розуміла, що він думав, що вона сміялася над собою, і це її турбувало». Такі конструкції змушують послідовно переживати кілька емоцій.

Про Джейн Остін згадує і письменник Марія Коннікова. У статті «What Jane Austen can teach us about how the brain pays attention» вона розповідає про експеримент нейробіолога Наталі Філліпс, присвячений різному сприйняттю тексту. У дослідженні брали участь англійські студенти, незнайомі з романом Остін «Менсфілд-парк». Спочатку вони читали текст в розслабленому режимі – просто щоб отримати задоволення. Потім експериментатор попросила їх проаналізувати текст, звернути увагу на структуру, основні теми і попередила, що їм належить написати есе про прочитане. Весь цей час студенти перебували в апараті МРТ, який стежив за роботою їх мозку. При більш розслабленому читанні в мозку активізувалися центри, відповідальні за задоволення. При зануренні в текст активність зміщувалася в область, відповідальну за увагу та аналіз. Фактично, задавшись різними цілями, студенти побачили два різних тексти.

Читання робить розумніше?

Вважається, що читання корисне для інтелекту. Але чи так це насправді? Експеримент Товариства досліджень у галузі розвитку дитини серед 1890 однояйцевих близнюків 7, 9, 10, 12 і 16 років показав, що ранні навички читання впливають на загальний рівень інтелекту в майбутньому. Діти, яких активно вчили читати в ранньому віці, виявлялися розумнішими за своїх однояйцевих близнюків, які не отримували такої допомоги від дорослих.

А дослідники Університету Нью-Йорка з’ясували, що читання коротких художніх оповідань негайно покращує здатності до розпізнавання людських емоцій. Учасники цього дослідження розділилися на групи і визначали емоції акторів за фотографіями їхніх очей після читання популярної літератури, нон-фікшна або художніх новел – результат останньої групи виявився набагато більш вражаючим.

Багато хто ставиться до результатів цих експериментів скептично. Так, співробітники Університету Пейса провели схожий експеримент на вгадування емоцій і з’ясували, що люди, які більше читали протягом усього життя, дійсно краще декодують вирази обличчя, але вчені закликають не плутати причинність з кореляцією. Вони не впевнені, що результати експерименту пов’язані саме з читанням: можливо, ці люди більше читають саме тому, що вони емпатичні, а не навпаки. А когнітивний нейробіолог MIT Реббека Сакс зазначає, що сам метод дослідження дуже слабкий, але вченим доводиться ним користуватися через відсутність більш досконалих технологій.

Іншим гучним дослідженням, вразливим для критики, виявився експеримент вчених Університету Ліверпуля. Вони вимірювали когнітивну активність студентів літературних факультетів і з’ясували, що у більш начитаних і здатних до аналізу текстів учнів спостерігається підвищена мозкова активність. У цьому висновку також кореляція підміняється причинністю: можливо, найбільш начитані учасники показали такі результати через вроджені когнітивні здібності (і з цієї ж причини свого часу полюбили читання).

Але незважаючи на всі нестикування, дослідники не зупиняться і продовжать шукати користь від читання, впевнений професор літератури Браунівського Університету Арнольд Вайнштейн: адже це один з ефективних способів «врятувати» літературу в епоху, коли її цінність і користь все частіше ставляться під питання.