Меню на Масляну: 19 видів млинців з усього світу

Редакція FoodOboz розповідає історію цієї страви, а також ділиться інформацією про млинці з різних країн світу.

Історія млинців починається з доісторичних часів. Можливо, це була одна з перших страв у світовій кулінарії: люди споконвіку змішували борошно з водою і ліпили з цієї суміші коржі або ж розкачували тісто в тонкі пласти.

Різновид млинців у тому чи іншому вигляді можна знайти у будь-якого народу, який використовує борошно.

В українській кухні вони називаються млинцями (від слова “млин”, тобто молоти). Готуються з тонкого тіста, яке роблять із пшеничного борошна. Млинці з солодкою або солоною начинкою в українській кухні називають налисниками.

Найближчі брати наших млинців – французькі крепи, популярні в бретонській кухні. Готуються з пшеничного борошна, молока, цукру і яєць і подаються зазвичай на десерт із солодкою начинкою: фруктами, ягодами, варенням, сиропом або солодким соусом. Солоний варіант тонких млинців називається калетез чи галета і печуть їх із гречаного борошна.

Італійський аналог крепів і млинців називається креспелле. В Італії їх готують здебільшого в солоному варіанті і подають як основну страву на кшталт налисників (загортаючи в них начинку) або ж запікають у духовці за принципом лазаньї.

Голландський варіант млинців називається паннекокени. За виглядом вони нагадують млинці й крепи, от тільки тісто в них пухкіше. Начинка в паннекокенах може бути найрізноманітніша: і м’ясо, і риба, і сир, і фрукти, і горіхи. У Голландії ці млинці можна спробувати як на точках вуличної їжі, так і в солідних закладах і навіть сімейних ресторанах, які спеціалізуються виключно на паннекокенах.

Поффертьєс – ще одна голландська страва. За виглядом нагадують наші оладки з різницею в тому, що печуть їх зазвичай мікроскопічного розміру, не більш ніж 4 сантиметри у діаметрі. Подаються із цукровою пудрою і сиропом.

Панкейкі – американський варіантів млинців. За виглядом вони є чимось середнім між нашими оладками і млинцями. До речі, оладки та панкейкі – це дві принципово різні страви. Класичне тісто на оладки містить кефір, яйце, трохи олії, сіль і цукор, а також борошно – його потрібно стільки, аби тісто вийшло тягучим і нагадувало густу сметану. Потім тісту треба дати “відпочити” за кімнатної температури: це необхідно, щоб сода вступила в реакцію з кислотою кефіру і з’явилися бульбашки. Так оладки вийдуть більш повітряними.

А ось панкейки – це вже зовсім інша історія. По-перше, за розміром вони більші за оладки (приблизно як чайне блюдце) і з вигляду нагадують товстенькі млинці. По-друге, панкейки майже завжди готують на молоці, через що смак у них більше нагадує бісквіт. По-третє, панкейки смажать на абсолютно сухій сковороді, на відміну від оладок, що смажаться у великій кількості олії. До того ж панкейки завжди подають як торт: красиво складають рівною “башточкою” і поливають медом, сиропом, варенням і прикрашають фруктами і ягодами.

Пачат – аналог панкейків, які готують мордовські народи. Ці млинці готуються на дріжджах, тому вони завжди виходять товсті й пишні. А ось борошно можуть брати будь-яке – пшеничне, пшоняне, гречане або горохове – і вкрай рідко готують з одного сорту, зазвичай змішують два види.

У Фінляндії млинці називають паннукакку. Готують їх із звичайного млинцевого тіста на молоці, однак не смажать, а запікають: тісто виливають у форму або на деко, ставлять у нагріту до 200 градусів духовку і печуть до золотавого кольору.

Кайзершмаррн – австрійська версія млинців, які подають і як десерт, і як основну страву. Особливість цієї страви полягає в тому, що тісто для млинців виливається на пательню, підсмажують з одного боку, а потім лопаткою чи двома виделкою розділяють на маленькі шматочки і смажать до хрусткої скоринки.

Палачинке – тонкі млинці з Сербії, апам балік – млинці, які готують у Малайзії, доса – хрусткі млинці з сочевичної і рисової муки, популярні у народів Південної Індії (подаються замість хліба або як гарнір до інших страв на сніданок чи обід).

Хопперс – рисові млинці, які на Шрі-Ланці готують із додаванням дріжджів і смажать у чашоподібних сковорідках, що надає млинцям форму чашки. Самі хопперси не мають яскраво вираженого смаку, тому в них завжди кладуть додаткові інгредієнти.

Інджера – пухкий млинець діаметром до одного метра, які готують з Ефіопії. Інджеру їдять, відщипуючи від млинця по шматочку і вмочуючи ці шматочки в який-небудь соус або начинку, або ж використовують як тарілку для салатів і соусів, а відщипаними шматочками захоплюють іншу їжу.

Японські млинці називаються окономіяки. Готують їх із суміші води, яйця, борошна, тонко нашаткованої капусти і порошку тунця, а смажать на теппані – гарячій металевій плиті. В японських ресторанах гарячу плиту нерідко ставлять прямо на стіл відвідувачів, які можуть власноруч смажити підготовлені млинці.

У Швеції готують страву рагмунк, яка, по суті, є чимось середнім між млинцями і дерунами: в мисці змішують молоко, борошно і яйця (типові інгредієнти для млинців), проте потім додають сиру картоплю, терту на велику тертку.

Радивилівські голубці з млинцями внесли до нематеріальної культурної спадщини України

«Радивилівські голубці з млинцями стали частиною нематеріальної культурної спадщини України. Міністерство культури та інформаційної політики України прийняло рішення про розширення переліку елементів нематеріальної культурної спадщини «Приготування української традиційної страви «Голубці» стравами з різних регіонів держави», – йдеться у повідомленні.

Як зазначається, страва називається «Голубці з млинцями» або «Рулетики по-радивилівськи». Голубці готують як на щодень, так і для святкового столу: на весілля, хрестини, для поминального обіду, під час родинних і релігійних свят.

Рецепт належить жінці, яка у молоді роки була у наймах у заможних людей, що проживали в селі Перенятин (раніше – торгове містечко Перенятин), і принесла його у свою родину. У той час голубці з млинцями готувалися тільки на великі свята: Пасху, Різдво, Храмове свято, дні народження.

Як розповіли в ОДА, для фаршу беруть свинину або м’ясо курки чи індика. Млинці готують як на молоці і яйцях, так і на воді. Також їх печуть із гречаного борошна, не солодкі, а присолені. Зараз в тісто додають сік буряка і мелену зелень, що надає їм особливого забарвлення. Качан капусти вибирають із зеленим тонким листям без товстих прожилок. Листя пропарюють і ділять навпіл. У фарш додають цибулю і моркву, сіль, перець і лавровий лист. Далі на листок кладуть млинець, на нього – фарш і щільно закручують рулетиком. На дно глиняного посуду чи чавунця шарами викладають картопляні кружальця, листя капусти, змащуючи їх свинячим жиром. Заливають підсоленою водою. Колись готували голубці в печі, тепер запікають у духовці, тушкують на сковороді чи в каструлі. Подавали їх до столу із сметаною і зеленню або смаженими шкварками. Зараз кожна господиня робить голубці по-своєму, додаючи томатний, вершковий, грибний, пряний чи сирний соус. Однак томатно-сметанний соус є найпопулярнішим. Такі голубці смачні та соковиті.

Як підкреслюється, рецепт радивилівських господинь передається із покоління у покоління та є однією з туристичних принад на гастрономічній мапі Рівненщини.

Як повідомляв Укрінформ, у Рівному відбувся Всеукраїнський форум «Нематеріальна культурна спадщина: міжрегіональна співпраця», на якому презентували весільний обряд «Читання Корони».