Найбільш відомі пам’ятки республіки Комі

На півночі Росії знаходиться чудовий край -Республіка Комі. Давним-давно, в період Середньовіччя, землі цього регіону входили до складу Новгородської республіки. За час свого існування держава пережила фінансові підйоми і криза, що послідувала за розпадом Радянського Союзу. Наслідки труднощів позначилися і на сучасну ситуацію, через що населення Комі, хоч і повільними темпами, але скорочується. Єдине, що радує, так це пам’ятки республіки Комі, які тут є в достатку. У краї є багато як природних об’єктів, так і пам’яток, збудованих людьми. Сюди приїжджає багато туристів, які захоплюються красою місцевої природи і пишністю тутешньої архітектури.

біосферний заповідник

Основні визначні пам’ятки республіки Комі -це об’єкти природи. Деякі з них були створені людьми, наприклад Печоро-Іличський біосферний заповідник. Розташувався він на західному схилі Уральських гір. Зі східного боку заповідник обмежує хребет Поясовий камінь. А з західної, північної і південної сторони він обмежений річками Ілич і Печора. На території біосферного заповідника знаходиться гора Торрепорреіз, хребет Маньпупуньор і незаймані ліси, які входять до переліку об’єктів всесвітньої природної спадщини.

Печоро-Іличський заповідник був створений в 1930 році. Його облаштували для того, щоб зберегти природний комплекс північно-східного боку європейської частини Союзу. В основному преднамеревалось зберегти природні умови проживання соболя. Багато визначних пам’яток республіки Комі, парки, заповідники і заказники були створені саме для того, щоб зберегти ті або інші види тварин або рослин.

Місто вугільної промисловості

На північному заході республіки розташовуєтьсяневелике місто Інта. Його населення ледь перевищує 30 тисяч чоловік. І якщо пройтися по цьому населеному пункту, то нічого дивного в ньому не вдасться виявити: невелика територія, оточена непрохідними лісами і красивими озерами. Дивує в цьому селищі його історія, яка дійсно неймовірна. Природа нагородила цю місцевість шикарними покладами вугілля. Про таке скарб людям судилося дізнатися тільки в позаминулому столітті. А буріння тут почалися лише 17 грудня 1931 року.

У Інти на настільки каторжні роботи були відправленів’язні. Перші результати – 5300 тонн вугілля – були видані в 1942 році. Місто Інта розвивався досить швидко і в 1944 році отримав статус робочого селища. Протягом 1953-1954 року в місті побудували один з нечисленних тут архітектурних пам’яток – водонапірну вежу. Монументальний об’єкт був зведений з червоної цегли. Статус міста Інта знайшла в 1954 році.

Дивовижний природний пам’ятник

Стовпи вивітрювання (республіка Комі) – цедивовижний природний об’єкт, розташований на горі Мань-Пупа-Нер. Вони являють собою сім останцев висотою від 30 до 42 метрів. Ніхто до ладу не знає історії появи цих каменів. Вони оточені безліччю таємниць, легенд і загадок. В одній з легенд розповідається про те, що колись в Комі проживало всесильне плем’я мансі. Чоловіки цього племені були вмілими і сильними мисливцями. Керівником мансі був мудрий вождь. Йому завжди допомагали духи, які тісно дружили з усіма членами племені. Завдяки цьому в кожній юрті мансі панувала дружба, мир і розкіш.

Вождь мав двох дітей: сина Пигричум і дочку Аім. Аім була настільки красивою, що заволодіти нею вирішив велетень Торев. Коли дівчина зі сміхом відмовила йому, він разом зі своїми братами напав на плем’я мансі. Багато біди вони принесли народу, але Аім була розумною і зуміла перехитрити велетня. Вона попросила духів наділити її брата невідомою силою і допомогти племені. Пигричум з допомогу зброї, яке дали йому духи, вдалося перетворити Торев з братами в кам’яних ідолів, які і нині стоять на Мань-Пупа-Нер.

Печера з реліктовим льодом

Є в Комі печера Крижана, яка, на жаль,сьогодні ще мало вивчена. Вона являє собою складну систему ходів і залів. У республіці це єдина відкрита печера, в якій є поховання реліктового льоду. У більшій частині знаходяться в гроті залів і ходів підлогу, стіни і звід покриті незліченними ажурними великими кристалами, а також гілками кристалів печерного льоду. Багато кристали мають діаметр в три-чотири сантиметри. А в дальньому кутку залу підносяться 70-90-сантиметрові крижані гори.

інші пам’ятки

Пам’ятки республіки Комі, якітакож рекомендується побачити – це Троїце-Стефано-Ульяновський монастир, заснований в кінці XIV століття. У переказі говориться, що його заснував святитель Стефан Пермський.

Крім того, цікавим для туристів буде і Національний парк «Югид ва». Площа об’єкта займає 1 891 701 гектара. Це найбільший національний парк в Російській Федерації.

У республіці Комі цікавим є музей історії Північної залізниці, відкритий в 1994 році. Тут представлені документи, особисті речі та фотознімки будівельників ділянки Північної залізниці.

§ 13—14. Суспільно-політичне становище республіки

Смерть Й. Сталіна поклала край одноосібній диктатурі, що панувала в Радянському Союзі чверть століття. Тому в політичному житті країни, яке не регулювалося конституційним шляхом, розгорнулися непередбачувані події. Відрізок часу до середини 1960-х рр. історики пов’язують з іменем М. Хрущова і, наслідуючи письменників та журналістів, називають «відлигою».

У сталінську добу Україна зазнавала найбільш жорстоких репресій. Зі смертю диктатора її становище в СРСР змінювалося із вражаючою швидкістю. По-перше, відбулася загальна лібералізація суспільно-політичного життя. По-друге, УРСР почала одержувати політичні дивіденди від статусу найбільшої національної республіки. Колосальна, як порівняти з іншими національними республіками, концентрація людських і матеріальних ресурсів робила Україну важливим чинником у боротьбі за владу на політичному Олімпі. По-третє, М. Хрущов, позиції якого в Кремлі зміцнилися після ХХ з’їзду КПРС, ставився до України прихильно, розглядаючи компартійно-радянських апаратників республіки як своїх союзників.

«Відлига» – неофіційна назва періоду історії СРСР, що почався після смерті Й. Сталіна і тривав до середини 60-х рр. 20 ст. Його характерними рисами були відхід від терористичної сталінської системи управління, спроби її лібералізації, гуманізація політичного та громадського життя. Історичний термін «відлига» походить від однойменної повісті письменника Іллі Еренбурга «Відлига» і характеризує суть епохи: відлига посеред тоталітарної зими.

Лібералізація (в добу «відлиги») – курс на пом’якшення політичного режиму, зокрема припинення масових репресій, часткова реабілітація жертв сталінських репресій, послаблення ідеологічного контролю, заклики (часом декларативні) до відновлення «соціалістичної законності» тощо.

Лібералізація політичного режиму почалася одразу після смерті Сталіна. XX з’їзд КПРС схвалив новий політичний курс і зробив невідворотною відмову радянської влади від терористичних методів управління. З’їзд підтвердив курс на десталінізацію. Найважливішим її елементом була ліквідація ГУЛАГу. Сотні тисяч в’язнів концтаборів і спецпоселенців, яким пощастило вижити в нелюдських умовах, повернулися в Україну. Мільйони громадян, найчастіше вже посмертно, були реабілітовані.

1. XX з’їзд КПРС

Спираючись на партійний апарат, Хрущов у 1953-1955 рр. вийшов на провідні позиції в «колективному керівництві», а потім зруйнував його, перетворившись на одноосібного лідера. Його безсумнівним політичним успіхом стало проведення XX з’їзду КПРС, який легітимізував відмову від масового терору як важеля державного управління. Цей партійний з’їзд уважають початком доби Хрущова в історії радянського суспільства.

XX з’їзд КПРС працював від 14 до 25 лютого 1956 р. У звітній доповіді ЦК, з якою виступив М. Хрущов, було підтверджено лінію на розрядку міжнародної напруженості та обґрунтовано положення про відсутність фатальної неминучості нової світової війни. У галузі внутрішньої політики особливу увагу приділено поліпшенню становища в сільському господарстві, прискоренню темпів виробництва товарів народного споживання, розгортанню житлового будівництва.

В останній день роботи з’їзду зібрався новий склад Центрального комітету, який обрав президію і секретаріат. Персональний склад Президії ЦК з 11 членів не змінився (до нього увійшли, зокрема, й найбільш послідовні противники першого секретаря: Л. Каганович, Г. Маленков, В. Молотов). Проте ЦК КПРС істотно розширився і вже наполовину складався з людей, зобов’язаних своєю кар’єрою М. Хрущову. Коли з’їзд затверджував результати голосування виборів керівних органів партії, М. Хрущов повідомив, що делегати повинні зібратися на ще одне, закрите засідання. На ньому він протягом чотирьох годин читав доповідь «Про культ особи та його наслідки».

У доповіді М. Хрущов підтвердив факт існування давно опублікованого на Заході «заповіту» В. Леніна («Лист до з’їзду»), у якому, посилаючись на негативні риси Сталіна-керівника, той рекомендував «партійним товаришам» передати пост генсека комусь іншому. Було перелічено неспростовні факти, що доводили особисту відповідальність Сталіна за трагедію перших років війни з гітлерівською Німеччиною, за депортації цілих народів, масові репресії 1937-1938 рр. і післявоєнних років.

Легітимізація (від латин. legitimus – відповідний до закону, правовий) означає визнання або підтвердження законності (легітимності) будь-якого права або повноваження, у тому числі права політичної влади на прийняття політичних рішень та здійснення політичних вчинків і дій.

Культ особи – це беззастережне, надмірне звеличення особи, сліпе поклоніння, а іноді й обожнювання людини, яка обіймає найвищу посаду в політичній чи релігійній ієрархії, надмірне перебільшення заслуг, функцій і ролі лідера. Його насаджують за допомогою певнихпроцедур і церемоній, а також завдяки пропаганді.

ОСОБИСТІСТЬ

Життя Микити Хрущова (1894-1971) з юнацьких років було пов’язане з Україною. Він працював на шахтах Донбасу, навчався на робітфаці Донецького гірничого технікуму. Починаючи з 1931 р. робив кар’єру в Московській партійній організації. У 1935 р. очолив Московський міський і обласний комітети партії. У січні 1938 р. Сталін відправив його до Києва першим секретарем ЦК КП(б)У. З 1939 р. М. Хрущов став членом політбюро ЦК ВКП(б). У грудні 1949 р. за розпорядженням Сталіна він повернувся в Москву, де очолив міську й обласну партійні організації.

У вересні 1953 р. відбувся пленум ЦК КПРС, на якому було нарешті обрано першого секретаря. Ним став М. Хрущов, який фактично виконував ці функції після смерті Сталіна. Одночасно у 1958-1964 рр. працював головою Ради Міністрів СРСР. Звільнений з обох посад і відправлений на пенсію жовтневим (1964) пленумом ЦК КПРС.

«Хрущов з однаковою енергією та завзяттям утілював і свої правильні, і помилкові ідеї; таких у нього було теж більш ніж достатньо. Почавши з потрібних країні реформ, з історичної промови на ХХ з’їзді, що завдала удару по сталінізму, з визволення політв’язнів – тих, які ще залишилися живі в надрах ГУЛАГу, Хрущов не зміг знайти собі опору в країні, не був достатньо послідовний і передбачливий. Йому просто не вистачило сил і знань, щоб повністю відірватися від всіх тих догм, які були основою його діяльності раніше, коли він був “улюбленцем” Сталіна і виконавцем його злочинної волі. Але від багатьох догм Хрущов відійшов; саме це, разом з природним розумом і бажанням опинитися на висоті становища, – джерело його заслуг, які переважують, як я вважаю, на терезах історії його помилки і навіть злочини. Друга половина періоду його влади, однак, більше рясніє помилками і авантюрами. Тут позначилися брак мудрих та істинно доброзичливих радників, втрата почуття реальності за видимості необмеженої влади. Все ж те, що Хрущов вийшов з Карибської кризи, показує істинний масштаб його особистості – хоча він же і загнав світ у цей небезпечний “кут”» (Андрій Сахаров, радянський фізик, один з винахідників водневої бомби, згодом правозахисник).

«Микита Сергійович залишив мене у моєму кабінеті, де я два з половиною дні сидів і писав (ідеться про доповідь М. Хрущова на ХХ з’їзді КПРС. – Авт.). Так ось, я написав текст на аркушах паперу. Рукопис віддав Хрущову, а сам поїхав на з’їзд. Коли він потім читав доповідь, я чув у ній свої цілі абзаци. Однак текст хтось перелопатив. Хто зробив остаточний варіант? Сам Хрущов. Тоді це були б диктовки, бо Микита Сергійович сам ніколи не писав: у нього були труднощі з орфографією, і він це знав. Я бачив усього один напис на документі у такому варіанті: “Азнакомица”. » (зі спогадів секретаря ЦК КПРС Дмитра Шепілова).

» Чому, аналізуючи результати політичної діяльності М. Хрущова, А. Сахаров усе-таки наголошує на досягненнях цього радянського вождя? У чому полягає непересічність постаті М. Хрущова? Що варто вважати його найбільшим досягненням як державного діяча? Чому недостатня освіта не перешкодила М. Хрущову в партійній кар’єрі?

Проте доповідь М. Хрущова скоріше маскувала, ніж змальовувала справжню картину минулого. У ній засуджено тільки зовнішні прояви тоталітаризму («культ особи») і найбільш вражаючі випадки зловживання владою (масові репресії, депортації). Що ж до політики партії на всіх етапах «соціалістичного і комуністичного будівництва», то вона визнавалася правильною.

Десталінізація – процес ліквідації найбільш одіозних форм функціонування політичного режиму, започаткований після смерті Й. Сталіна.

Доповідь М. Хрущова «Про культ особи та його наслідки» поляризувала суспільство. Представники наукової і творчої інтелігенції, які мали повагу в суспільстві, щораз частіше виходили у своїх заявах за межі критики Сталіна, домагаючись демократизації суспільних відносин. Натомість основна частина партійно-радянського апарату не була готова розвінчувати Сталіна. У багатьох партійних організаціях України критика культу особи сприймалася як наклеп на радянську владу.

На хвилі десталінізації М. Хрущов остаточно скомпрометував колишніх противників. Після цього він міг собі дозволити високу оцінку окремих творів і дій генсека, знову почав називати його видатним марксистом-ленінцем і заявив, що партія «не віддасть ім’я Сталіна ворогам комунізму». Поглиблення десталінізації загрожувало підвалинам тоталітарного ладу.

Прочитайте фрагмент історичного джерела. » 1. Які факти свідчать про особисту відповідальність Сталіна за масові репресії? » 2. Чому в доповіді акцентовано на хворобливій недовірливості й підозріливості вождя? » 3. Як ви можете пояснити той факт, що чимало партійних осередків сприйняли текст доповіді як наклеп на радянську владу? » 4. Що в тексті документа свідчить про те, що «розвінчання культу особи» Хрущовим було тактичним кроком, потрібним для утвердження на вершині влади?

З доповіді М. Хрущова на XX з’їзді КПРС «Про кул ьт особи та його наслідки» (2 5 лютого 1956 р.): «. Свавілля Сталіна стосовно партії, її Центрального Комітету особливо виявилося після XVII з’їзду партії, який відбувся 1934 р. . Комісія ознайомилася з великою кількістю матеріалів в архівах НКВС, з іншими документами і виявила численні факти фальсифікованих справ проти комуністів, неправдивих звинувачень, кричущих порушень соціалістичної законності, внаслідок чого загинули невинні люди. Виявляється, що багато партійних, радянських, господарських працівників, яких оголосили в 1937-1938 рр. “ворогами”, насправді ніколи ворогами, шпигунами, шкідниками і т. ін. не були, що вони, по суті, завжди лишалися чесними комуністами, але були обмовлені, а іноді, не витримавши звірячих тортур, самі зводили на себе наклеп (під диктовку слідчих-фальсифікаторів) у всіляких тяжких і неймовірних звинуваченнях. Встановлено, що зі 139 членів і кандидатів у члени Центрального Комітету, обраних на XVII з’їзді партії, було заарештовано і розстріляно (переважно у 1937-1938 рр.) 98 осіб, тобто 70 відсотків.

. Це відбулося внаслідок зловживання владою з боку Сталіна, який почав застосовувати масовий терор проти кадрів партії. . Склалася порочна практика, коли в НКВС складалися списки людей, справи яких підлягали розгляду на Військовій Колегії, і їм заздалегідь визначалася міра покарання. Ці списки передавалися Єжовим особисто Сталіну для санкціонування пропонованих мір покарання. В 1937-1938 рр. Сталіну було направлено 383 таких списки на багато тисяч партійних, комсомольських, військових і господарських працівників і було отримано санкцію. Сталін був людиною дуже недовірливою, з хворобливою підозріливістю. Хвороблива підозріливість призвела його до огульної недовіри, у тому числі й стосовно видатних діячів партії, яких він знав багато років. Маючи необмежену владу, він припускався жорстокого свавілля, пригнічував людину морально і фізично. »

2. Реабілітація жертв сталінських репресій

Лібералізація суспільно-політичного життя почалася одразу після смерті Сталіна. Виступ М. Хрущова з доповіддю на закритому засіданні ХХ з’їзду КПРС перевів процес лібералізації в нову площину – десталінізацію. Обидва процеси тотожні й відрізняються один від одного тільки ступенем гласності.

Реабілітація – поновлення доброго імені, репутації несправедливо заплямованої або безпідставно звинуваченої людини. Політичною реабілітацією вважають винесення виправдовувального вироку під час перегляду справи за відсутністю складу злочину або за недоведенням участі в скоєнні злочину.

Держава, спираючись на злочинні закони, десятиріччями відправляла на смерть і в концтабори мільйони неповинних людей. Під час перегляду конкретних справ вона «реабілітувала» репресованих громадян, тобто визнала за ними відсутність вини перед собою.

У 1956 р. розпочато кампанію за реабілітацію українських письменників та інших діячів культури, які стали жертвами сталінського терору. Зокрема, було реабілітовано М. Куліша, З. Тулуб, Б. Антоненка-Давидовича, В. Підмогильного, Є. Плужника, М. Ірчана, Г. Хоткевича, А. Кримського, О. Курбаса та багатьох інших.

На початок 1956 р. з таборів і спецпоселень повернулися додому понад 60 тис. осіб, засуджених за членство в ОУН, участь в УПА або «бандпосібництво». З 1956 по 1959 рр. в Україні було реабілітовано понад 250 тис. осіб.

На початок 1959 р. у таборах та колоніях МВС СРСР ще утримувалося 11 тис. осіб за «контрреволюційні злочини» (це 1,2 % від загальної кількості в’язнів). На початку 1960-х рр. М. Хрущов уже заявляв, що в СРСР нема політичних в’язнів.

Апогеєм десталішзації хрущовської доби став ХХІІ з’їзд КПРС (жовтень 1961 р.). З’їзд ухвалив винести з мавзолею Леніна саркофаг із набальзамованим тілом Сталіна. Труну поховали біля Кремлівської стіни. По всій країні розпочався демонтаж пам’ятників Сталіну. Закривалися присвячені йому музеї. Вулиці, підприємства, навчальні заклади і міста, які мали ім’я Сталіна, терміново перейменовували. У листопаді 1961 р. місто Сталіно (колишня Юзівка) стало називатися Донецьком, Сталінську область відповідно перейменували на Донецьку.

ХХІІ з’їзд КПРС відомий ще однією подією. Він ухвалив нову програму партії, у якій стверджувалося, що через 20 років, тобто в 1981 р., «нинішнє покоління радянських людей буде жити при комунізмі».

Прочитайте фрагмент історичного джерела. У чому полягала утопічність висловлених ідей?

З програми КПРС (1961): «У найближче десятиліття (1961-1970) Радянський Союз, створюючи матеріально-технічну базу комунізму, перевищить за виробництвом продукції на душу населення найбільш потужну і багату країну капіталізму – США. Усім буде забезпечений матеріальний достаток; всі колгоспи і радгоспи перетворяться на високопродуктивні і високодохідні господарства; в основному будуть задоволені потреби радянських людей у впорядкованому житлі. У підсумку другого десятиліття буде створена матеріально-технічна база комунізму, що забезпечує надлишок матеріальних і культурних благ для всього населення; радянське суспільство впритул підійде до здійснення принципу розподілу за потребами, відбудеться поступовий перехід до єдиної загальнонародної власності. Таким чином, у СРСР буде в основному побудоване комуністичне суспільство».

Роздивіться радянські плакати. » 1. Які світоглядні ідеали доби в них утілено? » 2. Що символізують постать Хрущова на першому плакаті та постаті пересічних громадян на другому? » 3. Поміркуйте, яку роль відіграють кольори, різні шрифти, завдяки яким автор привертає увагу глядачів до ключових слів. Як пояснити ці слова? » 4. З якою метою створено плакати?

3. Ліквідація ГУЛАГу. Українці в повстаннях у таборах ГУЛАГу

Ви, безперечно, знаєте, що ГУЛАГ (ГУТАБ) (рос. – Главное управление лагерей) – єдина табірна система СРСР. Повна назва – Головне управління виправно-трудових таборів і трудових поселень НКВС СРСР. На ГУЛАГ покладалися завдання ізоляції «ненадійних елементів», використання їх як дешевої робочої сили.

Від середини 1940-х до середини 1950-х рр. у системі ГУЛАГу відбулося майже півсотні повстань. Боротьба в’язнів спричинила кризу системи трудових таборів. Страйки й повстання стали поштовхом до поступової ліквідації цієї системи. Найвідомішими в таборах ГУЛАГу були повстання в Норильську (місто в Красноярському краї, РФ) у травні – серпні 1953 р., Воркуті (місто в Республіці Комі, РФ) у травні – серпні 1953 р., Кенгірі (Казахстан) у травні – червні 1954 р.

За підрахунками істориків, у 1949 р. табірний комплекс МВС СРСР давав 100 % союзного видобутку платини, алмазів, понад 90 % золота, більше ніж 70 % олова, 40 % міді, 33 % нікелю, 13 % лісу і т. п., а загалом – 10 % валового випуску продукції в країні.

У 1948 р. на базі 6 табірних відділень Норильтабору створено табір особливого режиму – Горлаг (Головний особливо режимний табір), де політичних в’язнів утримували окремо від засуджених за кримінально-побутові злочини. В’язні Горлагу (понад 16 тис. осіб) працювали на мідно-нікелевому руднику, вугільних шахтах, на заводах, а також зводили місто Норильськ.

Листівка Норильського повстання

Прочитайте фрагмент історичного джерела. З’ясуйте, у яких умовах перебували ув’язнені в Норильтаборі. Поділіться припущеннями, чи відрізнялися умови життя в інших таборах ГУЛАГу.

Зі спогадів політув’язненої Оксани Юрчук: «Був дуже суворий режим, украй важка праця і нестерпні умови проживання. Нас розмістили на тому місці, де згодом виріс Норильськ, жили в палатках. Вночі волосся примерзало до брезенту. Одягали в недоноски з фронту. На військовій одежі були дірки від куль та осколків, засохла кров. Загризали воші. Не вистачало води. Її добували зі снігу. Їсти давали два рази на день. З житньої муки варили рідку баланду, до якої додавали гнилу кільку. Хліба отримували мізерну кількість, і то з якимись домішками. На нас страшно було дивитися.

Робота каторжна, працювали в кар’єрах по 12 годин, жінкам доводили ту саму норму виробітку, що й чоловікам. Дозволялося писати додому тільки два листи на рік. Нашим здоров’ям ніхто не цікавився, натомість на кожному кроці – зневага, нещасні випадки. Люди божеволіли. Про те все тяжко забути, не кожна каторжанка могла знести такі умови».

У травні 1953 р. в’язні 4-ї зони Горлагу на чолі з українцем Є. Грицяком припинили роботу і відмовилися повертатися в житлову зону. Згодом до повсталих приєдналися в’язні інших табірних відділень Горлагу. Бунтівники вимагали зменшення тривалості робочого дня, поліпшення побутових умов проживання, медичного обслуговування, перегляду справ політв’язнів. Під час повстання були створені страйкові комітети табірних відділень, провідну роль у яких відігравали члени ОУН, колишні бійці УПА та балтійські націоналісти. Протистояння тривало до початку липня й було придушене.

Одним із найбільших виступів в’язнів у СРСР у післясталінський період було Кенгірське повстання в’язнів ГУЛАГу. Повстання тривало 42 дні у травні – червні 1954 р. Усі ув’язнені в Кенгірі (6500 осіб) відмовилися виходити на роботу. До них приєдналося 12 тис. в’язнів, що працювали на сусідніх рудниках. Повстанням керував Конспіративний центр націоналістів, переважно українських. Незабаром у Кенгір прибув військовий ешелон внутрішніх військ, у складі якого перебувало п’ять екіпажів танків Т-34.

Очевидець тих подій Ференц Варконі згадує: «Побачивши танки, в’язні жіночого табору, щоб рятувати своїх друзів, вийшли назустріч ворогу. Майже всі вони були святково вдягнуті у вишиті сорочки. Близько двох сотень жінок і дівчат взялися за руки і лавами рушили проти танків. Але танки не зупинилися. Вони навіть не зменшили швидкість й один за одним переїхали живу фалангу. Одночасно солдати кинулися до бараків, розстрілюючи кожного зустрічного». Повстання було придушене. Убитих і покалічених повстанців налічувалося понад 700 осіб.

Зразки табірного одягу ув’язнених жінок. З експозиції Музею визвольної боротьби України у Львові

Жінки-політв’язні на роботі в копальнях

Унаслідок повстань влада пішла на певні поступки в’язням спецтаборів: їм дозволили вільно пересуватися поза бараками в межах зони; скасували номери на одязі ув’язнених; дозволили виходити на працю без конвою; встановили 8-годинний робочий день, за який в’язні стали отримувати плату у вигляді карток на їжу, яку могли придбати на території зони; дозволили побачення з рідними тощо.

На кінець 1950-х рр. 70 % таборів і колоній МВС СРСР було розформовано. Офіційно ГУЛАГ скасували за наказом МВС СРСР у січні 1960 р.

ГУЛАГ був ліквідований, але мережа тюрем і таборів існувала і далі.

4. Міжнародне становище. Зовнішньополітична діяльність УРСР

Наступники Сталіна почали виїздити за межі країни й запевнювати лідерів інших країн у своїй миролюбності. Однак протистояння НАТО та Організації Варшавського договору тривало. Перший в історії візит радянського керівника в США у вересні 1959 р. виявився безплідним. Не дала результатів і зустріч М. Хрущова з американським президентом Дж. Кеннеді в червні 1961 р. у Відні.

Ще 1954 р. на підставі доповідної записки головного конструктора Сергія Корольова радянський уряд ухвалив рішення створити ракету для виведення в космічний простір штучного супутника Землі. Супутник запустили у жовтні 1957 р., а 12 квітня 1961 р. Юрій Гагарін здійснив перший політ у космос. Виробництво балістичних ракет конструкції Михайла Янгеля у Дніпропетровську (нині Дніпро) було поставлено на потік.

У перші роки Радянський Союз випереджав Сполучені Штати Америки в космічній гонитві. Хрущов використовував таке випередження для здійснення наступальної зовнішньої політики. У серпні 1961 р. на прийомі в Кремлі після повернення з космосу другого космонавта Германа Титова він заявив: «У нас нема 50- або 100-мегатонних бомб (ідеться про потужність бомб у тротиловому еквіваленті: 1 мегатонна – це мільйон тонн тротилу. – Авт.), у нас є бомби потужністю понад 100 мегатонн. Ми вивели в космос Гагаріна і Титова, але ми можемо замінити їх іншим вантажем і спрямувати його в будь-яке місце на Землі».

У жовтні 1962 р. спалахнула Карибська криза, пов’язана із завезенням на Кубу радянських ракет. Кілька днів світ балансував на межі ракетно-ядерної війни. Після подолання кризи між Кремлем і Білим домом було встановлено лінію прямого зв’язку.

Безпосереднім наслідком Карибської кризи стало прискорення порозуміння у справі заборони ядерних випробувань. 5 серпня 1963 р. міністри закордонних справ СРСР, США і Великої Британії підписали в Москві Договір про заборону випробувань ядерної зброї в атмосфері, космічному просторі та під водою. Після цього Договір був відкритий для підписання усіма державами – членами ООН, які виявляли таке бажання. У жовтні його підписали представники УРСР. Наприкінці листопада 1963 р. Верховна Рада УРСР ратифікувала договір.

Якими художніми засобами карикатурист утілив партійні ідеологічні настанови щодо Карибської кризи? Прокоментуйте перетворення кубинських пальм на червоні багнети. Поділіться припущеннями, чому такий сюжет з’явився в українському сатиричному журналі.

Карикатура з журналу «Перець» за 1962 р.

Текст до карикатури: «Представники західних держав всіляко запевняють, що вони стоять за мир, за роззброєння. Але як можна поєднати ці запевнення з тим, що вони зберігають окупаційний режим у Західному Берліні, оточують соціалістичні держави воєнними базами НАТО? Все це їм потрібно не для миру, а для підготовки нової війни (з промови товариша М. С. Хрущова)».

Радянська Україна не могла мати безпосередні відносини з будь-якою закордонною країною. Проте українським дипломатам була дозволена діяльність у міжнародних організаціях. Вони активно працювали в ЮНЕСКО, Міжнародному агентстві з атомної енергії (МАГАТЕ), Міжнародному бюро освіти, Міжнародній організації праці. За поданням української делегації ЮНЕСКО прийняла постанову про відзначення в усьому світі у 1964 р. 150-ї річниці від дня народження Т. Шевченка. Під егідою ЮНЕСКО відбувся завершальний акт святкування – Міжнародний форум діячів культури в Києві.

У 1957 р. в Нью-Йорку відкрилося Постійне представництво УРСР при ООН. Його робота сприяла більш широкій участі України в міжнародному житті. У середині 1960-х рр. українські дипломати працювали в трьох десятках різних міжнародних організацій та їхніх органів.

Зовнішньоекономічні зв’язки України розвивалися здебільшого з країнами радянського блоку, їх координували за лінією Ради економічної взаємодопомоги (РЕВ), адже саме в країни Центрально-Східної Європи було спрямовано до 80 % українського експорту: сировинні ресурси, паливо, метал та сільськогосподарську продукцію. Натомість в Україну завозили машини, устаткування і товари широкого споживання. Поступово в українському експорті зросла частка машинобудівної продукції. У 1964 р. розпочався експорт літаків Ту-124 і Ан-24.

ПЕРЕВІРТЕ, ЧОГО НАВЧИЛИСЯ

1. Установіть хронологічну послідовність подій: » ХХІІ з’їзд КПРС, ухвалення нової програми КПРС » Передача Кримської області зі складу РРФСР до складу УРСр » Обрання М. Хрущова першим секретарем ЦК КПРС » ХХ з’їзд КПРС, засудження культу особи Сталіна.

2. Складіть речення про події та явища доби, використавши поняття і терміни: лібералізація, Десталінізація, ГУЛАГ, «відлига», реабілітація, культ особи.

3. Підтвердіть фактами або спростуйте слушність тверджень.

» ГУЛАГ був ліквідований, але мережа тюрем і таборів залишалася. » Доповідь М. Хрущова «Про культ особи та його наслідки» скоріше маскувала, ніж змальовувала справжню картину минулого. » Апогеєм десталінізації хрущовської доби став ХХІІ з’їзд КПРС.

4. Які явища суспільно-політичного життя засвідчує фрагмент?

Зі спогадів колишнього голови Держплану СРСР В. Новікова про обговорення проекту програми КПРС у верхах: «Рада Міністрів зібралася у повному складі. В обговоренні повинні були брати участь не тільки члени Президії, але й міністри, голови союзних комітетів, частина керівних працівників відділів ЦК і керівники республік. Всього зібралося близько 200 осіб. Чекаємо. Прийшов Микита Сергійович. Не сідаючи за стіл, поклав руку на текст програми і сказав: “Я уважно все вивчив. Пропозиції добрі, їх треба приймати. Думаю, проводити дискусію нема потреби. Нема заперечень?” Усі мовчать. Хрущов підсумував: “Будемо вважати прийнятим”».

5. Поміркуйте, що дає підстави для пропонованого висновку. Наведіть кілька аргументів на підтвердження або спростування викладеної думки.

«Перегляд усталених цінностей, критичний аналіз минулого, реабілітація жертв політичного терору в процесі десталінізації зовсім не означали, що група вищих функціонерів і вождів комуністичної партії змінила своє ставлення до інакомислення як суспільно-політичного явища в житті радянського суспільства. Правляча верхівка на чолі з М. Хрущовим, так само як і Сталін, розглядала різні прояви опозиції як смертельну загрозу пануючому режимові» (український історик О. Бажан).

6. Які особливості суспільно-політичного життя доби «відлиги» висміяно в тогочасних анекдотах?

1. «На XX з’їзді М. Хрущов виступає з доповіддю, описуючи злочини Сталіна. Раптом хтось вигукує із залу:

Зупинившись, Хрущов звертається до залу:

У відповідь мовчання. Хрущов знову:

Знову мовчання. Тоді Хрущов, показуючи рукою в зал:

– Мовчите?! Ось так і ми мовчали!»

2. «Їде Хрущов автострадою. За ним женуться гангстери. Він написав записку й викинув її у вікно. Гангстери повтікали.

– Що ви таке написали? – запитує водій.

– Написав, що ця дорога веде до комунізму, – відповів Хрущов».