Напрями християнства – Християнство: від витоків до наших днів

У ході формування християнство розпалося на три основні гілки: католицизм, православ’я, протестантизм. У кожній з цих гілок почалося формування власної, практично не збігається з іншими гілками, ідеології. Розглянемо три найбільш значних напрямки.

Католицизм. Слово “католицизм” означає – загальний, вселенський. Його витоки йдуть від невеликої римської християнської общини, першим єпископом якої, за переказами, був Апостол Петро.

Процес відокремлення католицизму в християнстві почався ще в III – V століттях, коли наростали і поглиблювалися економічні, політичні, культурні відмінності між Західною і Східною частинами Римської імперії. Початок поділу Християнської Церкви на католицьку і православну було покладено суперництвом між римськими папами і Константинопольського патріарха за верховенство в християнському світі. Близько 867 року відбувся розрив між папою Миколою I і Константинопольським Патріархом Фотієм.

Католицизм, як один з напрямків християнської релігії, визнає її основні догми та обряди, але має ряд особливостей у віровченні, у культі, в організації. Протестанство. Протестантизм – один з трьох основних напрямів християнства, що виникло в Північній Європі на початку XVI століття в ході Реформації. У 1529 р. група голів невеликих державних утворень (переважно німецьких земель) і представників вільних міст, які брали участь у роботі імперського сейму в м. Шпейері, де більшість делегатів становили католики, виступила з офіційною протестації проти сейму, спрямованої на припинення рухів за реформу Римсько – католицької церкви.

Суть протестантства полягає в наступному: божественна благодать дарується без посередництва церкви. Спасіння людини відбувається лише через його особисту віру в спокутну жертву Ісуса Христа. Миряни не відокремлюються від духівництва – священство поширюється на всіх віруючих. З таїнств визнаються хрещення і причастя. Віруючі не підпорядковуються татові Римському. Богослужіння складається з проповідей, спільних молитов спів псалмів. Протестанти не визнають культ Богородиці, чистилище, відкидають чернецтво, хресне знамення, священні облачення та ікони. Ми не будемо детально зупинятися на цих двох різновидах християнства, так як у Росії вони не мають особливого поширення. Слід докладніше вивчити православ’я, як чільну релігію в нашій країні. Православ’я. Слово “православ’я” є перекладом, калькою грецького слова “ортодоксія”. Православ’я, таким чином, в прямому сенсі слова є, на відміну від помилкового, правильне (праве) віровчення. Саме в цьому значенні це слово вживається з епохи Вселенських Соборів (IV-VIII ст.), Коли представники всіх церков, захищаючи християнське вчення від спотворюють його ідей і доктрин (релігійних і філософських), формулювали положення початкової віри. Ці формулювання висловлювали православне вчення, православними були і церкви, його містять. У XI ст. Римсько-католицька церква в односторонньому порядку включила в загальноцерковне сповідання віри (“Символ віри”) принципово нове твердження про Святу Трійцю (так зване “Філіокве”), що стало однією з причин “Великого розколу”. Східні церкви з того часу стали називатися православними, а всі західні єпархії (області), підпорядковані Риму, опинилися в Римсько-католицької або просто католицької церкви. В даний час налічується п’ятнадцять Автокефальних (тобто самостійних) церков, включаючи і Російську, що містять православну віру, загальну для всіх них.

Православ’я – одне з трьох основних напрямів християнства – історично склалося, сформувалося, як його східна гілка. Воно поширене головним чином в країнах Східної Європи, Близького Сходу, на Балканах. Назва “православ’я” вперше зустрічається у християнських письменників II століття. Богословські основи православ’я сформувалися у Візантії, де воно було панівною релігією в IV – XI століттях. Основою віровчення визнані священне писання (Біблія) і священний переказ (рішення семи Вселенських соборів IV-VIII століть, а також праці найбільших церковних авторитетів, таких, як Афанасій Олександрійський, Василь Великий, Григорій Богослов, Іоанн Дамаскін, Іоанн Златоуст). На частку цих отців церкви випало формування основних положень віровчення. У Символі віри, прийнятому на Нікейському та Константинопольському вселенських соборах, ці основи віровчення сформульовані в 12 частинах або членів: У першому члені говориться про Бога як творця світу – першої іпостасі Святої Трійці; У другому – про віру в Сина Божого єдинородного – Ісуса Христа; Третій – це догмат Боговтілення, згідно з яким Ісус Христос, залишаючись Богом, разом з тим став людиною, народившись від діви Марії; Четвертий член Символу віри – про страждання і смерть Ісуса Христа. Це є догмат спокути; П’ятий – про воскресіння Ісуса Христа; У шостому говориться про тілесне вознесіння Ісуса Христа на небо; У сьомому – про друге, прийдешнє пришестя Ісуса Христа на землю; Восьмий член Символу віри – про віру в Духа Святого; У дев’ятому – про ставлення до церкви; У десятому – про таїнство Хрещення; У одинадцятому – про майбутнє загальне воскресіння мертвих; У дванадцятому члені – про життя вічне. Надалі філософському і теоретичному розвитку християнства чималу роль зіграло вчення Блаженного Августина. На рубежі V століття він проповідував перевагу віри над знанням. Дійсність, за його вченням, незбагненна для людського розуму, оскільки за її подіями та явищами ховається воля всемогутнього Творця. У вченні Августина про приречення говорилося, що в сферу “обраних”, зумовлених до порятунку, може увійти будь-який повірив у Бога. Бо віра і є критерій приречення. Важливе місце у православ’ї займають обряди-таїнства, під час яких, за вченням церкви, на віруючих сходить особлива благодать.

Православна церква визнає сім таїнств:

    1. Хрещення – таїнство, в якому віруючий при триразовому зануренні тіла у воду з призиванням Бога-Отця і Сина, і Святого Духа знаходить духовне народження. 2. У таїнстві миропомазання віруючому подаються дари Святого Духа, повертають і зміцнюють в житті духовному. 3. У таїнстві причащання віруючий під виглядом хліба і вина куштує саме Тіло і Кров Христову для Вічного Життя. 4. Таїнство покаяння чи сповіді – це визнання гріхів своїх перед священиком, який відпускає їх від імені Ісуса Христа. 5. Таїнство священства здійснюється через єпископське свячення при зведенні тієї чи іншої особи в сан священнослужителя. Право здійснення цього таїнства належить тільки єпископові. 6. У таїнстві шлюбу, яке відбувається у храмі при вінчанні, благословляється подружній союз нареченого і нареченої. 7. У таїнстві Єлеопомазання (соборування) при помазанні тіла єлеєм призивається на хворого благодать Божа, що зціляє немочі душевні й тілесні.

У середині XVII століття назріла гостра потреба в реформі російської церкви, в підвищенні її авторитету, в посиленні впливу на народні маси, у зміцненні союзу з державою. У період феодальної роздробленості (XVII століття) порушилося єдність церковного обряду та змісту богослужбових книг. Встановлення релігійної єдності повинно було зміцнити єдність політичне. До церковної реформи змушували і зовнішньополітичні обставини. Патріарх Нікон став вводити в російську церкву нові обряди, нові богослужбові книги й інші нововведення без схвалення собору, самовільно. Це і стало причиною церковного розколу. Всі нововведення, запроваджені патріархом Никоном, здалися консервативно настроєної частини російського духовенства повним відступом від “старої віри”, принципи якої були заповідані Стоглавий собором (1551 р.). Вона оголосила нові богослужбові книги і обряди єретичними і заперечувала проти їх прийняття. Протести виражалися місцями в дуже різкій формі. Так, наприклад, московський священик Іван Неронов дозволяв собі зупиняти службу в Успенському соборі, коли там співали потрійну Алілуя. А коли в Нілов пустелі стали служити на п’яти просфорах замість семи, парафіяни обурилися цим. Пономар вдарив священика кадилом з гарячим вугіллям по голові так, що вугілля розлетілися, після чого послідувала загальна сутичка в церкві. Протестувало проти нововведень Никона і духовенство Вятского краю. Глава єпархії єпископ Вятський і Великопермського Олександр в 1663 році послав на патріарха царю Олексію Михайловичу чолобитну, в якій засуджував виправлення богослужбових книг і символу віри. У результаті його викликали до Москви для відповіді на собор 1666 року, де він намагався відстоювати свою позицію по відношенню до реформ Никона, але, в кінцевому рахунку, покаявся, був прощений собором і в 1669 році повернувся до своєї єпархії. Помітним противником церковних реформ на Вятської землі виявився ігумен Феоктист, який свого часу приїхав до Хлинов разом з єпископом Олександром. Він був затятим прихильником протопопа Авакума, цього визнаного ватажка захисників “старої віри”. Ігумен Феоктист підтримував письмовий зв’язок з Хлинова з бояринею Ф. П. Морозової, відомої покровителькою старообрядців. За гарячу і відкриту підтримку протопопа Авакума ігумена заарештували і відправили до Москви. Сам Феоктист пропав безвісти, але його проповіді про “старої віри” мали істотний вплив на віруючих. Таких незадоволених в Росії і Вятської губернії того часу було дуже багато. До них ставилися і провінційне духовенство та представники старовинних боярських прізвищ, і частина купецтва, пов’язана з внутрішньою торгівлею, і міські низи. Але більше за інших мали підстави для невдоволення селяни, бо основна тяжкість наслідків остаточного зміцнення феодально-кріпосницьких відносин в країні падала на них. Вони і стали тією силою, яка розколола російське православ’я на так звану “стару віру” і офіційне православ’я. За вказівкою Вятского преосвященного Іоанникія в першій третині 19 століття Вятская духовна консисторія спробувала визначити загальну чисельність старообрядців в єпархії. Виявилося, за зібраними нею даними, що в губернії на 1834 рік проживав 28689 прихильників “старої віри”, в тому числі на території, що входить в сучасну Удмуртії 16519 осіб, або близько 58%. Надалі чисельність старообрядців у губернії зростала швидкими темпами. За відомостями губернського статистичного комітету, до початку 60-х років їх налічувалося вже 46020, зокрема на території повітів, з яких склалася нинішня Удмуртія, 28 231 осіб, або 61%. На подальшу долю вятського старообрядництва мали істотний вплив селянська реформа 1861 року і наступні буржуазні перетворення, які були здійснені царським урядом. Всі ці явища в Вятському старообрядництві супроводжувалися чисельним зростанням його прихильників, бо потреба в релігійному втіху в рамках “старої віри” у селян губернії зберігалася зважаючи грабіжницького характеру селянської реформи. За відомостями губернського статистичного комітету чисельність старообрядців до кінця століття зросла майже в три рази в порівнянні з початком 60-х років: на 1900 рік їх в губернії налічувалося 104523 людини, а разом з одновірцями – 113322, в тому числі на території повітів, з яких склалася нинішня Удмуртія, – відповідно 68422 чоловік і 74719. За останні роки стала спостерігатися тенденція до спаду релігійної активності старообрядництва. Цей спад знайшов своє вираження у зниженні відвідуваності віруючими молитовних зборів, зменшення кількості скоєних обрядів. Старообрядництво в цілому переживає в даний час стан глибокої кризи. В даний час вже з точністю можна сказати, що старообрядництво кількісно зменшилася. Хоча зараз старовірів в Росії за найоптимістичнішими підрахунками налічується всього від мільйона до чотирьох.

Похожие статьи

  • Розвиток і поширення християнства – Християнство: від витоків до наших днів Римська імперія в цей період простягалася від Євфрату до Атлантичного океану і від Північної Африки до Рейну. Після смерті Ірода, незадоволені усобицями.
  • Введення – Християнство: від витоків до наших днів Християнство релігійний церква Про походження християнства написана величезна кількість книг, статей та інших публікацій. На цьому терені трудилися і.
  • Християнство сьогодні: соціологічне дослідження – Християнство: від витоків до наших днів Яке ж сьогодні становище православ’я, християнства і віри в цілому в Росії? Які процеси в цій галузі відбуваються? Давайте розберемося в цьому.
  • ОСНОВИ І ЕТИКА ХРИСТИЯНСТВА – Християнство – історія, зміст, особливості, етика, цінності, виховання Етика вчить, що таке добро і що таке зло. Це наука про мораль. Етика вказує шляхи подолання зла і шляхи досягнення добра. У різні історичні моменти.
  • Католицизм – Християнство – історія, зміст, особливості, етика, цінності, виховання Католицизм як один з головних напрямів у християнстві остаточно сформувався внаслідок першого великого розколу (поділу церков) у християнстві в 1054 р.
  • Ідеологія християнства: “Людина, як одна з творінь Бога” – Християнство – історія, зміст, особливості, етика, цінності, виховання Бог створив світ і є його животворною сутністю. Весь світ розвивається з нього і він же залишається Його безпосереднім управителем. Бог – не лише.
  • Виникнення християнства як світової релігії – Протиборство християнства і язичництва на Русі Християнство найбільш поширена з сучасних релігій, назва якої походить від імені Ісуса Христа, який згідно Священного Письма, заснував цю релігію в І ст.
  • Біблія – першоджерело мистецтва – Вплив християнства на мистецтво У Біблії є багато сюжетів, які стали популярними в світовій літературі, образотворчому мистецтві. Пригадаємо знамениті твори діячів Відродження: Рафаеля.
  • Історія християнства – Християнство як домінанта української ментальності На українських землях християнство утверджувалося протягом багатьох століть. Це був тривалий процес, що зазнав впливу різноманітних чинників.
  • ХРИСТИЯНСТВО: ВИТОКИ, СЕКТИ. ХРИСТИЯНСТВО В УКРАЇНІ, ВИНИКНЕННЯ ХРИСТИЯНСТВА І ЙОГО РОЗКОЛ – Основи релігієзнавства ВИНИКНЕННЯ ХРИСТИЯНСТВА І ЙОГО РОЗКОЛ Християнство виникло у 2-й половині 1 століття н. е. у східних провінціях Римської імперії в умовах розпаду.
  • Західна Європа і християнство – Релігійний фактор у міжнародних відносинах епохи Середньовіччя Після падіння Західної Римської Імперії, Європа вступила в смугу прогресуючого занепаду, політичної дезінтеграції і культурного регресу. Візантія вижила.
  • Висновки – Протиборство християнства і язичництва на Русі Не будучи в силах викорінити язичницькі міфи, церква змінювала їх, давала християнське тлумачення древньослов’нским обрядам, вкладала в народні свята.
  • Історія православ’я – Християнство як домінанта української ментальності Православ’я почалося складуватися після розподілу Римської імперії на Східну і Західну (345) як офіційна релігія Східної (Візантійської) імперії. Як.
  • Десять Божих Заповідей – Християнство – історія, зміст, особливості, етика, цінності, виховання Божі Заповіді дані для нашого життя Вони – непорушний фундамент щастя й ладу. Вони є для людства тим, чим є фундамент для дому, мотор для машини, повітря.
  • Поширення й організаційне оформлення християнства – Виникнення християнства В Ісуса не було стрункої системи догматів, не створив він і особливої релігійної організації — вони йому не були потрібні. Він постійно відчував у собі.
  • Розвиток літератури. Літописання – Вплив християнства на мистецтво Коли християнство стало державною релігією Київської Русі, виникла потреба ознайомити віруючі з Біблією, житіями святих, проповідями, а також з історією.
  • Євангельська проповідь Ісуса – Виникнення християнства Протягом усієї історії християнства не припинялися суперечки про його засновника — Ісуса Христа. Зрештою щодо особи Ісуса Христа з XVІІІ ст., коли.
  • Християнство і сучасна Україна – Християнство як домінанта української ментальності Україна – багатоконфесійна держава. На її території офіційно діє понад 22 тисячі релігійних організацій (громад) майже 80-ти конфесій, напрямків, течій.
  • Роль містичних рухів і сект в збереженні генетичного зв’язку християнства з східними релігійними традиціями в контексті формування нової духовності Минуле ХХ ст., особливо його другу половину, можна розглядати як початок нової епохи, епохи єдиної людської світової цивілізації, що почалася формуватися.
  • Християнство як головний фактор формування середньовічної культури – Релігійний фактор у міжнародних відносинах епохи Середньовіччя Християнство стало свого роду об’єднуючою оболонкою, що зумовила формування середньовічної культури як цілісності. По-перше, християнство створило єдине.
  • Вступ – Вплив християнства на мистецтво Культура Київської держави – яскраве і багатогранне явище, яке стало наслідком тривалого процесу внутрішнього розвитку східнослов’янського суспільства і.
  • Короткі підсумки – Виникнення християнства 1. Християнство — наймасовіша релігія світу — виникає на початку І ст. н. е. у Палестині — історичній області Близького Сходу, на території якої.
  • Історія протестантизму – Християнство як домінанта української ментальності Протестантизм сформувався у ХVІ ст., як ідеологічна доктрина реформації-широкого антифеодального і антикатолицького суспільно-політичного і ідеологічного.
  • Історія католицизму – Християнство як домінанта української ментальності Процес формування католицизму почався у зв’язку з виникненням у 395 р. Східної і Західної Римської імперії. На відміну від православ’я католицизм став.
  • Язичництво як давня система вірувань східних слов’ян – Протиборство християнства і язичництва на Русі Суспільство Київської держави за ідеологічними ознаками було тісно пов’язане з християнською релігією. Проте до самого процесу формування нової спільноти.
  • Взаємовідносини РПЦ і Ватикану за часів Іоанна Павла II – Російська Православна Церква в ХХ ст З кончиною Папи Івана Павла II (2.04.2005) закінчився найдовший понтифікат в історії минулого століття. Покійний тато був першим слов’янином на чолі.
  • Пристосування язичництва до християнства – Протиборство християнства і язичництва на Русі Пристосування прадавніх язичницьких культів східних слов’ян до нових форм економічного і політичного життя не змогло задовольнити потреби.
  • Християнство – історія, зміст, особливості, етика, цінності, виховання – Християнство – історія, зміст, особливості, етика, цінності, виховання Мусимо прийняти визнання, що духовність — це певний стан людини і суспільства, який формується, виробляється важкою працею душі самої людини і самого.
  • Навернення до християнства та вплив Амвросія Медіоланського – Еклезіологічні погляди Августина Блаженного та їхній вплив у історії Невдовзі Августин переїздить в Рим, а згодом у Мілан, де мав змогу слухати проповіді блискучого християнського проповідника Амвросія Медіоланського, він.
  • Розвиток архітектури – Вплив християнства на мистецтво Впровадження християнства на Русі зробило великий вплив на розвиток кам’яної архітектури. Першою кам’яною церквою на Русі була Десятинна церква.
  • Роль християнства у культурі Середньовіччя, Загальна характеристика соціокультурної ситуації – Релігійний фактор у міжнародних відносинах епохи Середньовіччя Величезну роль у становленні середньовічної культури відіграло християнство, що ввібрало в себе уявлення та традиції, які залишились йому у спадок від.
  • Родина – Християнство – історія, зміст, особливості, етика, цінності, виховання Кожне подружжя покликане до продовження роду. Покликання бути батьком пов’язане з усвідомленням бути головою, опікуном і годувальником родини. Вибір.
  • ОСОБЛИВОСТІ ВИХОВАННЯ І ЖИТТЯ В РОДИНІ ЗА ХРИСТИЯНСЬКИМ ЗРАЗКОМ – Християнство – історія, зміст, особливості, етика, цінності, виховання Віра – Божа (богословська) чеснота як надприродний дар. Вірити – це приймати за правду те, що хтось нам розказав, з уваги на авторитет того, хто нам.
  • Висновки – Релігійний фактор у міжнародних відносинах епохи Середньовіччя У курсовій роботі здійснено дослідження ролі християнства як однієї з домінуючих світових релігій у міжнародних відносинах епохи Середньовіччя. При цьому.
  • Релігійні витоки християнства – Виникнення християнства Християнство — найпоширеніша світова релігія, що налічує у своїх лавах понад 2 млрд. людей (мінімальні дані — 1,4–1,5 млрд.). Воно сформувалося на.
  • Українська греко-католицька церква – Християнство як домінанта української ментальності Спадкоємицею “Київського Володимирового християнства”, за словами кардинала Любомира Гузара, є і греко-католицька церква. Своїм корінням вона сягає.
  • Релігії світу та їх поширення, Християнство та його поширення у світі – Релігії світу Якщо донедавна світовими називали тільки 3 релігії (християнство, іслам, буддизм), то сьогодні у науковій літературі вже називають світовими 12 найбільш.
  • Культ святих і свят в УПЦ КП – Українська Православна Церква Київського Патріархату як реалізація принципу автокефальності в українському православ’ї Канонізація (причислення до лику святих) відбувається на підставі церковних подвигів та заслуг. Світські заслуги перед народом і державою вшановуються у.
  • Основні напрями в сучасному буддизмі – Розвиток буддизму У сучасному буддизмі існують три напрями, які значною мірою різняться і за доктринальними положеннями, і за характером культової практики. Це хінаяна.
  • Історія написання Біблії, її структура – Історія написання та склад релігії. Основні біблійні історії Створювалися Біблійні книги на трьох континентах: в Азії, Африці та Європі. І на трьох мовах: давньоєврейській, арамейській, грецькій. Де тільки не.

Напрями християнства – Християнство: від витоків до наших днів

13.3. Історичні типи релігійних вірувань та сучасні релігійні системи

За увесь час розвитку релігійного світогляду сформувалась надзвичайно велика кількість релігійних систем та вірувань. Для спрощення вивчення їх сучасною соціологічною наукою, вони потребують певного упорядкування. Сучасна соціологія розробила кілька підходів до класифікації релігійних систем.

Перший з них сформував М. Вебер, який поділив релігії за принципом релігійної поведінки, необхідної для спасіння душі. Уданому контексті він виділяє два типи релігійних систем — ті що сповідують пасивний спосіб спасіння душі (містицизм) і ті, що сповідують активний спосіб спасіння душі (аскетизм).

Другий підхід пропонує систематизувати релігії за назвами (католики, православні, протестанти, мусульмани, буддисти, іудаїсти тощо).

Проте, найбільш використованою є система класифікації релігії, розроблена американським вченим Р. Белла. Вчений виділяє п’ять типів історичних релігійних систем — примітивні, архаїчні, історичні, ранні сучасні та сучасні релігії.

Примітивні релігії існували в первіснообщинному ладі. Цим релігіям притаманна міфологічна нерозчленована свідомість, єдність природного і сакрального, відсутність релігійних установ та організацій, деперсоніфікованість богів (віра у надприродні сили, а не у особу).

До таких релігій відносяться фетишизм, тотемізм, анімізм і магія.

Фетишизм — віра у надзвичайні сили певних предметів — фетишів, що є об’єктами поклоніння. Ознаки фетишизму зустрічаються і у сучасних світових релігіях, наприклад у християнстві надприродні властивості приписують освяченій воді, іконам, святим мощам.

Тотемізм — віра у кровну спорідненість роду з певним матеріальним предметом чи живою істотою, яка вважається батьком роду, його “тотемом”. Рід чи плем’я носять ім’я тотему, бо вважають що він їх оберігає.

Анімізм – віра у душу людини й інших живих істот. Ця релігійна система сприяла формуванню таких уявлень як віра у безсмертя душі, реінкарнацію (переселення душ) тощо.

Магія — це чаклунські ритуали, через які люди прагнули вплинути на поведінку тварин, інших людей, стихійні сили природи, змінити їх у потрібному напрямку. Магічні обряди були в усіх народів, відрізняючись за формою, змістом і тривалістю. Окремі магічні ритуали ввійшли в сучасні релігійні системи.

Архаїчні релігії відзначаються значною систематизацією і диференціацією релігійної свідомості та культів. Характерною рисою усіх релігійних систем цього часу є персоніфікація Богів, тобто надання їм людських образів, а також поява служителів культу — шаманів, жерців тощо, які вважаються посередниками між світом людей та світом богів. Більшість релігій цього часу є політеїстичними (язичницькими). Серед них можна виділити релігійні системи Стародавньої Греції, Риму, Індії, слов’янський пантеон. Характерною ознакою цих релігійних систем є також поява перших культових споруд, які були не лише центром релігійного, а й політичного, культурного життя.

Історичні релігії уже чітко протиставляють сфери мирського і священного, з’являється церква з чітко визначеною внутрішньою структурою та ієрархією. Характерними для релігій цього типу рисами є те, що вони здебільшого стають монотеїстичними, тобто пов’язані з віруванням у одного Бога, а також те, що дані релігійні вірування залишають межі однієї держави чи одного етносу і стають світовими. Серед релігій цього типу Белла виділив християнство, іслам, іудаїзм.

Ранні сучасні релігії, що отримали найбільш яскраве вираження у протестантизмі, являють собою певне зрушення у бік потойбічного світу у якості головної сфери релігійної діяльності. Взаємовідношення матеріального світу і душі, проблема пошуку шляхів спасіння душі стають основними предметами вчення даних релігійних систем. Спасіння тепер слід шукати не у тій чи іншій сфері відходу від реального життя, а навпаки у гущі світської діяльності. Ранні сучасні релігії відзначаються розгалуженим поділом на конфесії, у них розпочинається процес відділення релігії від суспільства.

Сучасний етап еволюції релігійних систем на думку Белла, характеризується релігійним плюралізмом. Релігійність дедалі більше індивідуалізується, вибір тих чи інших релігійних символів і уявлень стає актом вільного рішення кожного члена суспільства. Цей процес індивідуалізації релігії трактується Белла як процес секуляризації, що означає остаточне відділення релігії від суспільства. Серед сучасних релігій можна згадати такі як вчення Свідків Єгови, мормонів, сайєнтологію, східні культи — Агні-Йога, Харе Крішна та інші.

Основні релігійні системи сучасності можна поділити на два типи — світові релігії та національні релігії [12, с. 160 — 161]. До світових релігій відносять ті, котрі вийшли за межі однієї країни чи народу і охопили значні території та число віруючих. До таких відносяться буддизм, християнство та іслам. Національними ж вважаються ті релігійні системи, які поширені здебільшого в одній державі або серед одного етносу. Провідними національними релігійними системами є індуїзм, іудаїзм, конфуціанство, синтоїзм та ін.

Буддизм виник у північній частині Південної Азії в VI-V ст. до н.е., потім розпався на два основних напрямки. Один з них — хінаяна – жадає від віруючого обов’язкового проходження чернецтва. Інший — махаяна — допускає, що врятуватися можуть і миряни (при цьому обожнюється засновник буддизму — Сіддхартха Гаутама). Особлива течія махаяни – ламаїзм — велике значення надає магічним діям. Поширення буддизму обмежено в основному східною частиною Азії (Шрі-Ланка, Бірма, Таїланд, Лаос, Камбоджа, Монголія). Буддизм є однією із двох головних релігій Японії (поряд із синтоїзмом); багато буддистів у Китаї, Кореї, В’єтнамі; є вони в Індії, Непалі, Сінгапурі й деяких інших країнах. У більшості країн буддизм представлений хінаяністським напрямком. Усього буддистів у світі налічується приблизно 275 млн. чол.

На початку І тис. н.е. з’явилася ще одна світова релігія – християнство. Усередині XI ст. воно розкололося на два напрямки — православ’я й католицизм. У результаті Реформації в XVI в. від католицизму відділився протестантизм, що розпався, у свою чергу, на кілька самостійних течій, найважливіші з яких — англіканство, лютеранство й кальвінізм. Крім трьох основних напрямків християнства — православ’я, католицизму й протестантизму, існують два менш впливових напрямки, що сформувались вже в V ст. н.е.: монофізітство (до нього, зокрема, відносяться вірмени-григоріани) і несторіанство. За обрядовістю несторіанство, і особливо монофізітство, дуже близькі до православ’я. Відповідно до оцінки релігійної структури населення світу на початок 80-х років XX ст., християн налічується більше 1400 млн. чол. Із них найбільш численні католики —56 % загальної кількості християн, протестантів налічується 29 %, православних (разом з монофізітами й несторіанами) – 9% .

Більшість християн зосереджена в Америці і Європі. Менші за чисельністю групи християн живуть в Африці, Азії, Австралії й Океанії. У Європі, Америці й Австралії з Океанією християнство сповідує більшість віруючих. В Азії частка християн невелика. Католицизм найпоширеніший в Америці, хоча його вплив великий і в Європі. Католицизм сповідує переважна частина населення Франції, Бельгії, Італії, Іспанії, Португалії. Католиками є також більшість віруючих Польщі, Чехії, Словаччини й Угорщини, приблизно половина жителів ФРН, Нідерландів і Швейцарії, близько третини населення колишньої Югославії. Основний район поширення православ’я — Східна й Південно-Східна Європа. Православ’я дотримуються більша частина віруючої Росії, України, Білорусії, Румунії, Болгарії, дві п’ятих населення колишньої Югославії й більшість жителів Греції. Оплотом протестантизму є Північна й Центральна Європа. Він домінує в скандинавських країнах і Фінляндії (у формі лютеранства), а також у Великобританії (англіканство). Протестантизм сповідують близько половини жителів ФРН (переважно лютерани й кальвіністи), Нідерландів і Швейцарії. В Америці найбільше протестантів у США (64 % населення).

Наймолодша світова релігія — іслам — виникла в VII ст. серед арабів. Незабаром після цього іслам розпався на два основних напрямки: сунізм і шиїзм (є ще й третій — хариджеїзм). Основне розходження між сунізмом і шиїзмом полягає в тому, що суніти крім Корана визнають ще в повному обсязі “священний переказ” – суну, шиїти ж приймають цей переказ тільки частково, визнаючи лише розділи, що ґрунтуються на авторитеті родичів пророка. Загалом у світі налічується більше 720 млн. мусульман. Більшість послідовників ісламу живе в Азії. Іслам займає положення панівної релігії в багатьох країнах Південно-Західної Азії. Мусульмани переважають в Індонезії, вони є в Індії й Китаї, а також у державах Середньої Азії (узбеки, казахи, киргизи, таджики, туркмени та ін.). Багато мусульман в Африці й серед народів Кавказу. У більшості країн іслам існує у формі сунізму; шиїзм широко розповсюджений лише в Ірані.

Однією з найдавніших національних релігій є іудаїзм, який до того ж виявляється найдавнішою монотеїстичною релігією. Виник він у II тис. до н.е. у євреїв, і залишився фактично у незмінній формі по сьогоднішній день. Усього іудаїстів у світі налічується близько 20 тис. чол. Послідовники іудаїзму (майже винятково євреї) розселені по всіх континентах: більшість із них живуть в Америці (в основному в США), чимало їх також у Європі й Азії (головним чином в Ізраїлі).

Основою іншої давньої релігії — зороастризму, що виник на початку І тис. до н. е. у іранців і зберігся в трансформованому вигляді до сьогодні, став дуалізм, тобто уявлення про протиборство доброго і злого начал. Зороастризм розповсюджений переважно в Індії (парси), а також в Ірані (гебри) і Пакистані.

У стародавні часи на півдні й сході Азії виникли окремі політеїстичні релігії (наприклад, брахманізм в індійців), що трансформувалися потім в індуїзм. Індуїзм на сьогодні — найбільша за чисельністю послідовників “несвітова” релігія, розповсюджена здебільшого у Південній Азії (насамперед в Індії). Загалом у світі налічується близько 600 млн. індуїстів.

У Китаї в VI-V ст. до н.е. з’явились два філолофсько-етичних вчення, що поступово трансформувалися в релігії — конфуціанство й даосизм. На сьогоднішній день конфуціанців і даосистів налічується приблизно 200 млн. чол., які мешкають здебільшого у Китаї.

На відміну від китайських релігій, що розвивалися з філософських вчень, ще одна східно-азіатська релігія — синтоїзм — виникла в Японії на основі пануючих у давнину культів предків і природи. На сьогодні синтоїзм — суто японська релігія, яку сповідують не менше 50 млн. чол.

Хоча названі релігійні системи й розповсюдились досить широко, вони не перетворилися в релігії світового значення.

Питання для самоперевірки та контролю

  • 1. Що є предметом дослідження соціології релігії? У чому виявляється відмінність соціології релігії від решти наук, що вивчають релігію?
  • 2. Яким чином відбувався процес становлення соціології релігії?
  • 3. Що таке релігія? Які соціальні функції вона виконує?
  • 4. У чому виявляється особливість релігії як соціального феномена?
  • 5. Що таке релігійна свідомість? Як вона формується?
  • 6. Поясніть відмінності між організаційними формами релігії.
  • 7. Які релігійні системи є домінуючими в Україні і світі?
  • 8. Охарактеризуйте основні світові релігії.

Список використаної та рекомендованої літератури

  • 1. Вебер М. Соціологія. Загальноісторичні аналізи. Політика.-К.: “Основи”, 1998.
  • 2. Гараджа В. И. Социология религии. — М.: “Наука”, 1996.
  • 3. Добреньков В., Кравченко А. Социология. — М.: ИНФРА-М, Т. 2.-2000.
  • 4. Захарченко М. В. Погорілий О. І. Історія соціології. — К.: Либідь, 1993.-336 с.
  • 5. Лукашевич М. П., Туленков М. В. Соціологія: загальний курс. – К.: “Каравела”, 2004.
  • 6. Народы мира: историко-этнографический справочник / Под ред. Бромлея Ю. В. – М, 1988.
  • 7. Піча В. М. Соціологія: загальний курс. — К.: “Каравела”, 2000.
  • 8. Погорілий О. І. Соціологічна думка XX ст. — К.: “Либідь”, 1996.
  • 9. Современная западная социология: словарь. — М: Политиздат, 1990.
  • 10. Соціологія: Підручник для студентів вищих навчальних закладів / За ред. В, Городяненка. – К.: “Академія”, 2006.
  • 11. Соціологія: короткий енциклопедичний словник. / Під заг. ред. В. Воловича. — К.:Укр. Центр духовн. культури, 1998.
  • 12. Щекин Г. В. Социальная теория и кадровая политика. К., 2000.