Звуковий аналіз слова горобці

Звуковий аналіз слова горобці в українській мові:

1 * – букви.
2 * – звуки, транскрипція слова горобці.
3 * – звукова схема (звукова модель) слова горобці – дошкільнятам, 1 – 4 клас

4 * – правила фонетичного, звуко-буквеного розбору слова горобці (знаходяться нижче на сторінці).

Повний фонетичний звуковий аналіз, звуко-буквений розбір слова горобці:

1. 1. Горобці
2. 2. По складам: го-роб-ці ́ (3 склади; наголос на 3-му складі).
3. 3. [ горобц ’ і ́ ]

Для фонетического анализа (звуко-буквенного разбора) слов русского языка, пожалуйста, перейдите по ссылке:
ФОНЕТИЧЕСКИЙ звуко-буквенный разбор слов русского языка

Правила звукового фонетичного аналізу, звуко-буквеного розбору слова в українській мові:

Голосні звуки:

• На початку слова
• У середині та в кінці слова після голосного звука
• Після апострофа
• Після м’якого знака

Приголосні звуки:

• [й] – завжди м’який;
• [д’], [т’], [з’], [с’], [ц’], [л’], [н’], [дз’], [р’] «Де ти з‘їси ці лини, дз, р» – якщо після них йдуть Ь, І, Я, Ю, Є.
• Уподібнення за м’якістю:
  • тверді передньоязикові [д’], [т’], [з’], [с’], [ц’], [л’], [н’], [дз’] «Де ти з‘їси ці лини», дз пом’якшуються перед м’яким приголосним цієї ж групи.
  • cвистячі [з, ц, с, дз] перед напівм’якими губними [б’, п’, в’, м’, ф’] (“мавпа Буф”) мають подвійну вимову, тобто можуть вимовлятися і твердо, і м’яко: [зв’ір] і [з’в’ір], [см’іх] і [с’м’іх], [св’іт] і [с’в’іт], [цв’ах] і [ц’в’ах], [цв’іт] і [ц’в’іт], [св’ато] і [с’в’ато], [дзв’iн] і [дз’в’iн].
  • [д], [т], [з], [с], [ц], [л], [н], [дз], [р] «Де ти з‘їси ці лини, дз, р» – якщо після них НЕ йдуть Ь, І, Я, Ю, Є
  • Всі приголосні, окрім «Де ти з‘їси ці лини, дз, р» та [й], тобто [б], [в], [г], [ґ], [ж], [дж], [к], [м], [п], [ф], [х], [ч], [ш] – якщо після них
    НЕ йдуть І, Я, Ю, Є
  • [б], [в], [г], [ґ], [ж], [дж], [к], [м], [п], [ф], [х], [ч], [ш] – якщо після них йдуть І, Я, Ю, Є.
  • ці сполучення позначають один звук [дж], [дз] – якщо вони належать до кореня слова. ( * у програмі належність до кореня слова не перевіряеться)
  • завжди позначає два звуки [шч]
  • м’який знак не є звуком, він позначає м’якість попереднього приголосного
  • Свистячі приголосні перед шиплячими вимовляються як парні їм шиплячі.
    Cвистячий + шиплячий → шиплячий + шиплячий:
    • с + ш — [ш:]: винісши – [вин’іш:и]
    • з + ж — [ж:]: зжати –[ж:ати]
    • з + ш у середині слова — [жш]: безшумний [бежшумний]
    • з + ш на початку слова — [жш] → [ш:]: зшити [ш:ити]
    • з + ч у середині слова — [жч]: безчинство – [бежчинство]
    • з + ч на початку слова — [шч]: зчепити [шчеипити]
    • з + дж — [ждж]: з джерела [жджерела]
    • ш + с’ — [с’:]: милуєшся [милуйес:а]
    • ж + с’ — [з’с’]: поріжся [пор’із’с’а]
    • ч + с’ — [ц’с’]: мучся [муц’с’а]
    • ш + ц’ — [с’ц’]: дошці [дос’ц’і]
    • ж + ц’ — [з’ц’]: мережці [мерез’ц’і]
    • ч + ц’ — [ц’:]: качці [кац’:і]
    • т + с — [ц]: братство – [брaцтво]
    • т’ + с’— [ц’:]: учіться – [уч’іц’:a]
    • т + ц — [ц:]: коритце [кориц:е]
    • т + ч — [ч:]: вотчина – [вoч:ина]
    • т + ш у звичайному темпі — [чш]: багатшати – [багачшати],
      т + ш у швидкому темпі — [ч:]: багатшати – [багач:ати].
    • Префікс і прийменник з перед кореневим глухим приголосним оглушується: з тобою [стобой’у], з книги [скниги]. Оглушення префікса з- перед [к], [п], [т], [ф], [х] (“кафе птах”) засвідчується орфографією: сказати, стиха, спитати, сфотографувати, схитрувати.
    • Дзвінкий [г] втрачає свою дзвінкість лише в обмеженій групі слів української мови:
      легко – [лехко],
      вогко – [вохко],
      нігті – [н’іхт’і],
      кігті – [к’іхт’і],
      дігтяр – [д’іхт’ар],
      дьогтю – [д’охт’у],
      бігцем – [б’іхцем].
      Ці слова потрібно запам’ятати.
    • Дзвінкий [з] у префіксах роз-, без- та прийменнику без здебільшого оглушується, проте можлива подвійна вимова: [безпeчно] і [беспeчно] , [розпuска] і [роспuска], [без тeбе] і [бес тeбе]. Перед [с] оглушення не відбувається: розсада, безславно. У деяких джерелах вказується, що у префіксах роз-, без- кінцевий з- оглушується при швидкому темпі мовлення: розказати – [росказати], розсипати – [роc:ипати], безпечний – [беспечний], а при повільному темпі мовлення оглушення не відбувається.

    Правила поділу слова на склади в українській мові*

    Поділ слів на склади в українській мові не довільний, а підпорядковується певним правилам:
    1. Будь-який приголосний між двома голосними належить до наступного складу: го-ди-на, жа-рі-ти, су-є-та, ту-го-ву-хий.
    2. Сонорні приголосні [м], [н], [н’], [в], [л], [л’], [р], [р’], [й] після голосного перед наступним приголосним (сонорним, дзвінким, глухим) відносяться до попереднього складу: бар-ви, бам-бук, бал-ті-єць.
    3. Сонорні приголосні [м], [н], [н’], [в], [л], [л’], [р], [р’], [й] після приголосного (дзвінкого і глухого) перед голосним разом із дзвінким і глухим приголосним належать до наступного складу, тобто два приголосні – дзвінкий і сонорний, глухий і сонорний – обидва належать до наступного складу: ва-бли-вий, ва-тра.
    4. Два дзвінкі або два глухі приголосні належать до наступного складу: до-ста-ви-ти, до-сти-га-ти, на-дба-ти, дру-жба.
    5. Два приголосні, перший з яких дзвінкий, а другий—глухий, належать до різних складів: вез-ти, буд-ка, важ-кий.
    6. Подвоєні і подовжені приголосні завжди відносяться до наступного складу: зна-ння, нав-ча-ння, сті-нний, не-ска-за-нний, ві-дда-ти.
    7. Три і чотири приголосні можуть розпадатися і не розпадатися, якщо кінцевим у них є шумний: кі-стка, ві-стка і кіст-ка, віст-ка; і не розпадаються, якщо кінцевим є сонорний: за-здрі-сний, на-стрій, го-стрий.
    8. Три приголосні розпадаються, якщо перший і останній у них — сонорний: акорд-ний.

    Як розібрати слово за складом

    Даючи завдання розібрати слово за складом, багато вчителів стикаються з тим, що не всі діти справляються з цим правильно і швидко. Насправді алгоритм цієї процедури досить простий. Важливо спочатку сформувати у школярів дане вміння, щоб в подальшому у них не виникало проблем.

    Розібрати слово за складом означає виділити в ньому значущі частини. Уміння виконувати цю дію стане в нагоді при освоєнні багатьох правил правопису. Основними прийомами є підбір форм, а також знаходження одноструктурних і однокорінних слів. Рекомендується, виділяючи ту чи іншу морфему, визначати її граматичне значення.

    Перед тим як розібрати слово за складом, потрібно визначити, до якої частини мови воно відноситься. Зробити це необхідно для того, щоб зрозуміти, змінювано воно чи ні (в останньому випадку у нього не буде закінчення). Далі виділяється основа слова. У таких частинах мови, як междометие, наречие або привід закінчення немає, і воно ніяк не відзначається. Якщо ж воно ймовірно може бути, але в слові його немає (наприклад, міст), то його позначають, як “” нульове “”. Частина, що залишилася, має назву “” основа “”. Для виділення закінчення слово змінюють (існуючі – за падежами, прикметники – за пологами тощо).

    В основі слова полягає його лексичне значення. З неї, своєю чергою, виділяють решту. Основне лексичне навантаження знаходиться в корені. Це незмінна частина, яка вважається головною. Групи слів, що мають однаковий корінь, носять назву “” однокорінні “”. Наприклад: раст-і, раст-еніє, під-раст-ать тощо.

    Якщо розібрати за складом слово “підготовка” “, то можна побачити, що закінченням тут є морфема – а, коренем – готов-. Далі потрібно звернути увагу на суфікс і приставку. Варто зазначити, що вони різняться в основному залежно від частини мови. Для того щоб їх виявити, необхідно підібрати групу одноструктурних слів.

    Так, для нашого існуючого можна взяти такі приклади, як “” підставка “”, підказка “” та ін.

    Приставка вважається значущою частиною. Її використовують з метою утворення слів, які мають інше значення.

    Суфікси знаходяться після кореня. У існуючому “підготовка” “це -к-. Ця частина служить для утворення нового слова або його форми.

    Потрібно зазначити, що в деяких випадках може бути кілька коренів, наприклад, пар-о-хід, верт-о-років тощо.

    В інших ситуаціях слово може бути утворено за допомогою декількох приставок або суфіксів.

    Їх необхідно виділяти всі. Якщо розібрати слово за складом складно, слід ще раз звернутися до того, яка це частина мови.

    Адже для більшості груп характерні свої морфеми. Варто згадати і постфікс, частину слова, яка зустрічається в кінці дієслів (-ся, -ка, -ті) і деяких займенників (-либо, -то).

    Його не відносять до флексій (закінчення). У шкільних підручниках постфікс називають суфіксом і позначають таким же знаком. Наприклад, у слові “” сміялася “” буде закінчення – (“сміялися”, “” сміялося “).

    Постфікс в даному випадку -сь. При розборі даного слова потрібно не забути включити його в основу.