Чому радянське морозиво вважалося кращим в світі

Історія цього улюбленого дорослими і дітьми ласощі налічує більше п’яти тисяч років. Кажуть, уже в Стародавньому Римі імператор Нерон дозволяв собі такий холодний і солодкий десерт.

Сьогодні існує національний стандарт – ГОСТ на морозиво молочно-вершковий пломбір. “ГОСТІВСЬКА морозиво, значить, робиться на молочній основі”.

У чому феномен радянського морозива, яким багато захоплюються з дитинства? Можна посперечатися, є він чи ні. Насправді, звичайно, нам всім пам’ятається морозиво одне. Раніше адже іншого морозива, крім вершкового, молочного, пломбіру у нас не було. Яскраво виражений молочний смак – ось те, що відрізняло радянську морозиво.

Спонсор поста: romania-today.ru

Вершкове, пломбір, фруктово-ягідне, вафельні стаканчики з кремовими трояндочками, ескімо, ріжок з шоколадною глазур’ю . Ось вона – ера радянського морозива! Про його якості ходили легенди. І все ж, у чому секрет неповторного смаку?

Цим ми зобов’язані ГОСТу 117-41, за яким і виробляли улюблені ласощі радянських діточок. Він вважався одним з найжорсткіших у світі і був введений ще 12 березня 1941 року. У вітчизняному “холодку” не було жодного консерванту, тільки натуральне молоко! А всі види морозива випускалися за єдиною технологією. Тому смак десерту в будь-якому місті Союзу був однаковим!

Спочатку радянська влада морозиво своєю увагою не пестила і називала продуктом з буржуазним присмаком. Що не могло не дискредитувати його в очах пролетарської громадськості. Згодом ставлення уряду до молочного ласощів “розтануло”, а після війни його стали всіляко популяризувати.

Радянські ціни: морозиво з “лебедем” – 13 копійок, молочне – 9 копійок, фруктове – 7 копійок, шоколадне “ескімо” мале – 11 копійок, велике – 22 копійки, “ленінградське” шоколадне – 28 копійок, у вафельному стаканчику вершкове з кремовою трояндочкою – 28 копійок і торт-морозиво з кремом.

Вперше на промислові рейки морозиво поставили в 30-і роки. Вийшов указ наркома продовольства СРСР Анастаса Мікояна, який наполягав на тому, що морозиво повинне стати масовим продуктом харчування і випускатися за доступними цінами. На думку наркома, радянський громадянин повинен з’їдати за рік не менше п’яти кілограмів морозива! Підлив масла у вогонь і той факт, що США давно тримали пальму першості в цьому питанні. В Америці виробляли 600 тисяч тонн морозива, в той час як в СРСР – всього вісім. Було вирішено міняти ситуацію в корені, і Мікоян відправився в США – за закупівлею необхідного обладнання. Вже 4 листопада 1937 року в СРСР було випущено перший радянський ласощі. Потім відкрилися холодокомбінати в Москві, Ленінграді, Харкові. У 1940 році потужна фабрика морозива запрацювала і в Києві.

Треба віддати належне якості продукції. Кожну партію снігового ласощі оцінювали за 100-бальною системою. Будь-яке відхилення від смаку, кольору або запаху вважалося шлюбом. Крім того, час реалізації морозива обмежувалося одним тижнем. (Зараз морозиво можна зберігати близько півроку!) Так за обсягами виробництва і споживання морозива СРСР вийшов на друге місце в світі після США. На експорт щорічно відправлялося дві тисячі тонн. За кордоном радянських морозиво відносили до престижного класу. Його подавали виключно в дорогих ресторанах по далеко не “совкової” ціною.

На батьківщині найсмачніше морозиво в світі не встигало залежуватися – розбирали моментально. Продавали на вагу або фасоване по 50 або 100 г на вуличних лотках, в кіосках або в кафе. У 50-і роки на вулицях висіли затягають плакати, на яких красувалися пінгвіни з ескімо – символом морозива СРСР.

Стаканчик “вершкового” коштував 22 копійки, ще на три можна було взяти наповнювач – варення або тертий шоколад. Було ще ескімо по 24 копійки, але воно продавалося тільки в одній точці і дуже рідко. Коли морозиво тільки привозили, його набирали по п’ять-шість пачок відразу, щоб на всю сім’ю вистачило. Тітонька в колоритному чепчику відкривала металевий контейнер, і ти вибирав те, що хочеш. Якщо морозиво закінчувалося, продавщиця радісно говорила: “Буде через 2 години” – або сумно: “Черга не користуйтеся”, і тоді все починали обурено гудіти.

У кіосках морозиво бувало нечасто, в кращому випадку три рази в тиждень. Тому черги шикувалися неабиякі. А як лаяли людей, які приїжджали за морозивом із сіл! Вони набивали їм трилітрові банки, надовго затримуючи чергу. У кафе продавався пломбір, його накладали різнокольоровими кульками в морожениці з ложечкою. Було також шоколадне, крем-брюле, фруктове, з шампанським і навіть з газованою водою з сиропом або фруктової підливою .

Для дітей в селах морозиво було справжнім дивом – в місцеві магазини його не завозять. Тому дефіцитне ласощі навчилися робити самі: в гуртку змушували сніг, перемішували зі сметаною і цукром. Виходило майже як справжнє, нехай і виглядало неказисто.

Деякі види радянського морозива були унікальні. Наприклад, вафельний стаканчик з кремовою трояндочкою нагорі або знаменита “Лакомка”. Її появі ми зобов’язані знахідку слюсарів, які в 70-х винайшли особливу насадку. З її допомогою глазур стали наносити в потоці, а не “методом занурення”.

Було ще томатне морозиво, яке багато хто не пам’ятає. Але ті, хто пробував, не зможуть забути його смак ніколи. Одні вважали його рідкісною гидотою, інші хотіли б повернути час назад, щоб спробувати ще разочок.

– “Томатное” продавалося в паперовому стаканчику, з паличкою в додачу.
– Смак своєрідний. Шкода, що зараз його не випускають. Воно було дешевим, всього 10 копійок. Ну а якщо копійки не вистачало, буває, перероешь квартиру догори дном, вивернеш все кишені, і можна бігти за морозивом!

Справжньою здобиччю вважалося морозиво “Каштан” по 28 копійок – ціна, яка дорівнює дев’яти поїздкам на трамваї!

– Фруктове за морозиво зовсім не вважалося.
– Вищою мірою насолоди був рідкісний “Каштан”. Який там був шоколад – за вуха не відтягнеш! Не те що зараз: відкушуєш – і весь шоколад обсипається, як голки з сухою ялинки.

Захід радянського морозива настав з перебудовою. А з 1990 року країну накрила потік імпортного морозива з явно хімічним наповнювачем. Смак справжнього радянського залишився в спогадах старших поколінь.

І на завершення про ще одному використанні морозива без слів розповість ця фотографія. 1962 рік, Канни. Подруга Федеріко Фелліні, Анук Еме, пригощає морозивом папараці.

Коли з’явилося київське морозиво: історія популярності й незвичайного виробництва

Віртуальний меморіал загиблих борців за українську незалежність: вшануйте Героїв хвилиною вашої уваги!

Київське морозиво свого часу прославилося не лише на всю Україну, а й в Європі і на території колишнього СРСР.

У XIX столітті воно стало дуже популярним продуктом і вже активно виготовлялося на продаж і реалізовувалося безпосередньо на вулицях мобільними продавцями, які накладали ласощі в стаканчики й давали дерев’яні ложки, повідомляє 44.ua. Для виготовлення і зберігання морозива в ті часи використовували лід з Дніпра, зібраний на річці взимку. Оскільки холодильників тоді не було, він був дуже затребуваний. Перша фабрика і досвід США Уже в XX столітті морозиво істотно змінилося, адже виготовляти десерт у Києві почали за американською технологією. Її в СРСР привіз Анастас Мікоян у 1936 році, закупивши в США устаткування. Перша фабрика морозива з’явилася в Києві в 1940 році. Тоді ж продукт почав популяризуватися серед дорослих.

Активне виробництво було відновлено після закінчення Другої світової. У 1950-х морозиво почали виготовляти Київський холодокомбінат і Київський молочний комбінат. Стала розвиватися і реклама, яка зробила продукт дуже масовим. Морозиво почали подавати в кафе і в спеціальних фірмових магазинах. Пік популярності У другій половині XX століття, а саме з 1960-х років, морозиво в Києві почали продавати буквально всюди. Його можна було купити в крамничках, літніх кафе і закусочних, продуктових магазинах. У наступні роки продаж морозива в Києві тільки зростав і з’явилися знамениті київські сорти.

  • Хрещатик колись був модним дозвіллям для багатіїв, там продавали і чаї, й авто.
  • Також було опубліковано фото, яко була міська дума в Києві 100 років тому.