Вчений розповів про катастрофічні наслідки війни для екології

Фахівці розповіли про снаряди в мулі та загиблих дельфінів.

Через напад РФ на Україну у Чорному морі загинуло 50 тисяч дельфінів, а деякі птахи залишили заповідні землі та більше на Одещину не повернулися.

Про це під час брифінгу у медіацентрі “Україна-Одеса” розповів начальник наукового відділу національного природного парку “Тузловські лимани”, доктор біологічних наук Іван Русєв. За його словами, з 24 лютого 2022 року російські окупанти завдали природі колосальної шкоди. Найбільше постраждали дельфіни, яких загинуло тисячі – трупи знаходили на території “Тузловських лиманів”, пляжах Одеси тощо.

Русєв пояснив, що з початком повномасштабного вторгнення перші мертві дельфіни опинилися на узбережжі заповідного лиману. Співробітники нацпарку відразу почали збирати інформацію, яку брали навіть з російських джерел. Зокрема, про те, що ніколи раніше таку кількість мертвих дельфінів не викидало на узбережжя РФ та окупованого Криму. За словами Русєва, при цьому росіяни натякали, що це – не проблема через війну, а якась інфекція, яка часто вражає ссавців. Але інформацію про неймовірну кількість загиблих дельфінів підтверджували фахівці інших чорноморських держав – Болгарії, Туреччини та Румунії.

“Ми зібрали матеріал про загиблих дельфінів, задокументували кожного загиблого ссавця. До повномасштабного вторгнення ми досліджували та вивчали 44 км узбережжя Тузловських лиманів, де знаходили три мертвих дельфінів на рік. Під час війни в нас є для досліджень лише 6 км, на яких нам дозволили працювати військові. Та на цій малій території ми знайшли 37 загиблих дельфінів. За нашими спостереженнями та підрахунками, загалом з початку повномасштабного вторгнення у Чорному морі загинули близько 50 тисяч дельфінів”, – наголосив науковець.

За його словами, цей факт підтверджений різними джерелами, а дослідження вчених стали доказом екоциду російських загарбників. Водночас Русєв зазначив, що поки немає результатів лабораторних досліджень матеріалу (з трупів знайдених ссавців), яких відправили на експертизу за кордон. “Але думаю, що це – питання часу”, – підкреслив вчений.

Він додав, що цьогоріч співробітники парку також спостерігали мертвих дельфінів, які загинули, скоріш за все, через вороже бомбардування у районі Кінбурнської коси на Миколаївщині, звідки течія несе трупи до Одещини.

Також працівники парку збирають інформацію про птахів, але точну кількість загиблих через війну назвати неможливо. Бо під час вибуху великі зграї миттєво злітають та деякі птахи залишили лимани й більше не повернулися.

“Не сформувалися колонії чоботарів. Стало значно менше птахів, що полюють на рибу – чапель, пеліканів… Природа відповідає на війну, а її відновлення можливо тільки після перемоги України”, – каже Русєв.

Водночас після того, як українські захисники звільнили острів Зміїний та окупанти залишили північно-західну частину Чорного моря, в парку “Тузловські лимани” почали селитися рожеві фламінго. Зокрема, 570 дорослих звили гнізда, в результаті чого народилося 192 пташеня. Нещодавно рожеві красені полетіли до Болгарії, де наразі мешкають біля Бургаса.

Також науковець розповів, що у заповідній зоні – у лиманах та Чорному морі – залишилося багато нерозірваних снарядів, що є великою проблемою.

“Горіли наші степи, горіли ліси від прильотів. Палав піщаний пересип. З-за цього зникли види птахів, які гніздувалися у нас на лиманах. Ми все задокументували як доказ злочинів Російської Федерації”, – наголосив Русєв.

За словами директорки нацпарку Ірина Вихристюк, “Тузловські лимани” – єдиний в Україні заповідник на Азово-Чорноморському узбережжі, який працює та не був окупований російськими загарбниками. Водночас на початку повномасштабного вторгнення він дуже страждав від окупантів – через обстріли українського узбережжя з моря.

“Нам треба багато зробити по розмінуванню акваторії. Ще з початку вторгнення снаряди летіли в лимани та застрягали в мулі. Їх треба витягувати та знешкоджувати. Крім того, в акваторії Чорного моря ще є міни. ” – розповіла Вихристюк.

Птахи у “Тузлівськіх лиманах”

Нагадаємо, що у жовтні в національний природний парк прилетіла понад 1 тисяча рожевих фламінго. Вони приєдналися до величезного “рожевого поселення”, яке вже загніздилося там.

Повідомлялося, що майже всі новоприбулі – дорослі, але було й декілька пташенят.

Вас також можуть зацікавити новини:

§ 46. Комунікація тварин

Зрозуміти мову тварин люди мріяли споконвіку й дечого в цьому досягли. Наприклад, добре навчилися визначати повадки тварин, яких утримують. Так, господарі собак можуть визначити наміри собаки за положенням її хвоста і «виразом» морди. Вишкірені зуби (мал. 243), зморщений ніс і спрямовані вперед вуха дають зрозуміти, що тварина не просто погрожує, але й досить упевнена у власній правоті.

Люди навчилися використовувати «мову» тварин з практичною метою. Наприклад, коли птахам загрожує небезпека, вони видають особливі крики – сигнали тривоги. Інші птахи, почувши такий сигнал, у паніці розлітаються. Записи тривожних криків птахів різних видів використовують для відлякування інших птахів від садів, полів, летовищ – звідусіль, де вони можуть нашкодити. Такі сигнали діють, але не довго, бо птахи досить швидко звикають, що за сигналом тривоги ніякої біди не трапляється і можна не панікувати.

Мал. 243. Вишкірена паща собаки (1) та леопарда (2)

Що таке комунікація тварин? Коли тварина здійснює якусь дію, що змінює поведінку іншої особини, можна говорити про те, що відбулася передача інформації — комунікація. Будь-який тип поведінкового «впливу» з боку однієї особини, що спричиняє або здатний спричинити зміни в поведінці іншої особини, – це стимул.

Стимули, так само як і комунікація, що на них базується, можуть мати різну природу. Так, комунікація можлива як побічний продукт основних форм життєдіяльності (наприклад, за характером руху тварини в поєднанні з її загальним виглядом інша тварина може отримати інформацію про здоров’я цього представника тваринного світу й відповідно будувати свою поведінку).

Передача інформації також можлива за допомогою специфічних систем зв’язку. Таких основних систем у тварин (як і в людини) є п’ять: зір, слух, нюх, дотик і смак. Сигнали тварин зазвичай спрямовані на всі п’ять органів чуття. Найчастіше тварини спілкуються одна з одною за допомогою звуків: гавкоту, вереску або співу. Навіть риби, які, здавалося б, абсолютно «безсловесні», не виняток. Дуже багата звукова комунікація водних ссавців – дельфінів. Вони не тільки клацають і свистять, а також обмінюються ультразвуковими сигналами, яких ми не чуємо.

Звукові сигнали особливо важливі на далеких відстанях. Інші види сигналів зазвичай використовують під час безпосереднього контакту. Часто важливу роль у спілкуванні відіграють пози й рухи тіла – зорові сигнали. Утворюючи пари, контактуючи в угрупованнях, тварини використовують характерні для кожного виду «ритуали», наприклад шлюбні танці. За допомогою таких рухів тварини повідомляють про той чи той свій намір. У багатьох випадках рухи або пози доповнюються звуковими сигналами.

Вишкірена паща (див. мал. 243), здиблена шерсть, випущені пазурі в багатьох видів хижих ссавців – це сигнали агресії. Часто тварини, щоб налякати ворога, ніби «роздуваються», намагаються здаватися більшими, ніж вони є. Так, сова вухата характерним чином розкриває крила й змикає їх над головою. Кобра перед нападом роздуває так званий капюшон (мал. 244).

Іншим важливим елементом комунікації тварин є хімічні сигнали. За їхньою допомогою багато ссавців позначають межі своєї території. Ми вже згадували про це, коли вивчали територіальну поведінку тварин. Собаки, наприклад, використовують краплі сечі: свою мітку вони залишають здебільшого там, де вже «відзначилися» інші мешканці того самого двору. Знаючи це, собака уважно обнюхує землю, кущі, стовбури дерев, щоб дізнатися, хто побував тут за його відсутності.

Мал. 244. Тварини, щоб налякати ворога, часто збільшують власні обриси: 1 – пташеня сови вухатої; 2 – індійська кобра

Чи складна «мова тварин»? Набір повідомлень, якими обмінюється більшість тварин, зазвичай досить обмежений. Найчастіше це застереження або команди: «увага», «обережно», «рятуйся», «забирайся геть», «іди-но сюди», «летімо разом», «ділянку зайнято» та інше.

Одні сигнали дають змогу батькам і дитинчатам упізнавати один одного; інші – впізнавати родича; ще інші повідомляють про неприязнь та агресивність або, навпаки, про миролюбний настрій. Є сигнали, що сповіщають про намір гратися або залицятися.

Під час ретельного дослідження комунікації деяких видів тварин було встановлено, що вони використовують досить складні набори повідомлень. Так, порівняно недавно вчені з’ясували, що в «мові» східноафриканських верветок (карликових зелених мавп) є набір звуків, які позначають деякі конкретні речі: «леопард», «змія», «хижий птах», «павіан», «людина з рушницею», «людина без рушниці». Тварини користуються різними сигналами залежно від того, про яку загрозу попереджають. Є в них і спеціальний сигнал «дощ». Його записали на плівку, і коли цей запис увімкнули в хорошу погоду, мавпи кинулися ховатися хто куди.

Одним з найвидатніших досягнень у вивченні комунікації у тварин є відкриття символічної «мови танців» медоносної бджоли, яке здійснили Карл фон Фріш та його послідовники. Коли бджола знаходить нове джерело корму, вона збирає нектар, облітає кілька разів це місце і повертається у свій вулик.

Бджола віддає принесений нектар бджолам-приймальницям, а сама виконує на стільниках характерні рухи, які назвали «вербувальний танець», бо вони спонукають інших бджіл до пошуків їжі. Якщо корм знайдено на відстані не далі ніж 100 м від вулика, то бджола швидко пробігає навколо якоїсь комірки стільника, а потім повертається й робить таке саме коло в зворотному напрямку. Перебігаючи по вулику від одних бджіл до інших, вона повторює ці рухи протягом декількох секунд. Такий танець називають коловим.

Коли джерело їжі розташоване на відстані понад 100 м від вулика, бджола виконує виляючий танець. Вона спочатку робить півколо, потім пробігає по прямій лінії, виляючи черевцем з боку в бік, а далі робить друге півколо у зворотному напрямку (мал. 245, 1). При цьому відстань закодовано у вигляді тривалості прямого пробігу в танці, який супроводжується певним дзижчанням. Напрямок польоту щодо сонця, за К. фон Фрішем, повідомляється за допомогою кута між лінією прямого пробігу та напрямком сили тяжіння (мал. 245, 2).

Мал. 245. 1. Виляючий танець бджоли. 2. Схема орієнтування бджіл за напрямком променів сонця

Мал. 246. Експеримент з бджолою-роботом

Досі тривають наукові дискусії з питання, як саме бджола передає інформацію під час танцю. Що важливіше: власне танець, запах нектару, звук, який супроводжує танець? Наприкінці XX століття людині вдалося за допомогою бджоли-робота (мал. 246) «поговорити» з бджолами і спрямувати їх до годівниць.

Здебільшого «мова тварин» включає тільки набір стандартних сигналів. Розповісти про те, що було вчора на полюванні або де краще годуватися завтра, тварини не можуть, хоча це можливість передавати необмежене різноманіття інформації про сьогодення, минуле й майбутнє. Тому вислів «мова тварин» зазвичай вживають у лапках.

Чи здатні тварини засвоїти людську мову? Люди намагаються зрозуміти мову тварин. Але чи можуть тварини розуміти людину і що саме вони розуміють? На це запитання багато хто з нас може відповісти позитивно, але відповідь значною мірою залежить від того, про яку тварину йдеться. Найчастіше мають на увазі собак, кішок, папуг, мавп, інколи – дельфінів.

Відомо, що деякі птахи: папуги, канарки, круки – можуть імітувати мову людини, вивчити кілька слів і повторювати їх, доречно чи ні. Одним з найкращих балакунів є африканський сірий папуга жако. Він може запам’ятати і вимовляти понад сотню слів і фраз. Для розуміння, наскільки птахи-імітатори свідомо використовують мову людини, були проведені досліди з папугою жако на ім’я Алекс (мал. 247).

На початку Алекс вивчив кілька десятків слів, що позначають не тільки назви предметів, а й деякі загальні поняття – «колір», «форма», «однаковий» тощо. Він запам’ятав назви понад 30 предметів, причому міг зазначати їхній колір і матеріал, з якого вони були зроблені. Його одразу навчили й декількох фраз для звернення до експериментатора («Я хочу . » та інші).

Виявилося, що Алекс не просто називає предмети, не механічно повторює вивчені слова і фрази, а й розуміє, що говорить. Коли йому показували пару нових предметів, назви яких він не знав, він майже безпомилково вказував, чим ці предмети схожі (наприклад, за формою), а чим відрізняються (наприклад, за кольором). Якщо предмети були абсолютно однакові, то на запитання «Чим відрізняється?» папуга відповідав: «Нічим».

Мал. 247. Жако (африканський сірий папуга) Алекс

Мал. 248. Перша тварина, яка почала «розмовляти» з людиною мовою жестів, – шимпанзе Уошо

Коли Алекса навчили назв цифр, виявилося, що він може вказувати число предметів у невеликій (до п’яти предметів) групі, навіть якщо він бачив їх уперше.

Тривалий час робилися спроби навчити людської мови людиноподібних мавп. Але дослідники зіткнулися з неподоланною проблемою – голосовий апарат цих мавп не пристосований до людської мови. У другій половині XX століття вчені досить оригінально розв’язали цю проблему, почавши вчити мавп мови глухонімих – мови жестів.

Першою і найбільш відомою мавпою, яку навчили «людської» мови жестів, була шимпанзе Уошо (мал. 248). Коли американські вчені Алан і Беатрис Гарднери почали з нею займатися, їй було 10 місяців. У віці чотирьох років вона знала вже понад 130 слів. Уошо використовувала «слова» не тільки для позначення предметів і дій, які відбуваються на її очах, але й для розповіді про власні спогади й думки.

Були й інші мавпи, які «розмовляли» не гірше за Уошо. Запас слів у них був різний, але чемпіоном є самка горили Коко – вона вивчила 400 слів-жестів. Характерним для всіх мавп було те, що тільки-но вони засвоювали 10-15 знаків, то одразу починали їх комбінувати – будувати з них речення. Звичайно, це були зовсім прості ланцюжки з 2-4 слів: «Дай пити!», «Відкрий – ключ – солодкий» (дістати фрукти з холодильника) або «Будь ласка – Уошо – фрукт – солодкий». Іноді одне слово повторювалося кілька разів («Тріксі – лоскотати – Уошо – швидше – швидше»).

На жаль, усі ці дослідження свідчать винятково про потенційні можливості тварин у засвоєнні мови людини і майже не дають інформації про комунікацію тварин у природних умовах.

Біологічний словничок: комунікація тварин, стимул.

Перевірте здобуті знання

1. Що таке комунікація між тваринами? У яких формах вона можлива? 2. Що таке стимул? Яка його роль у комунікації між тваринами одного виду? 3. Про що свідчать «танці» бджіл? 4. Чи можуть тварини розуміти мову людини? Які дослідження були проведені, щоб це з’ясувати?

Обговоріть у групах

Користуючись власним досвідом та інформацією, одержаною з різних джерел, поділіться прикладами різних видів комунікації тварин.

Творче завдання

Користуючись різними джерелами інформації, підготуйте мініпроєкт на тему «Як спілкуються тварини».

Цікаво знати

• Більшість сигналів однакові у всіх особин одного виду. Вони більш-менш постійні за формою і зрозумілі «співрозмовникам» без підготовки. Знання багатьох сигналів тварини отримують у спадок. Щоб з’ясувати, які сигнали тварина вивчає від оточуючих, а які становлять частину її спадкового багажу, використовують метод виховування тварин в ізоляції від інших тварин.
• У різних рас медоносної бджоли «мертва зона», приліт з якої у вулик супроводжується винятково круговим танцем, розташована в колі діаметром від 20 до 170 м. Крім того, у бджіл з різних місцевостей неоднаковий виляючий танець. Так, один і той самий елемент цього танцю, який позначає відстань до їжі, приблизно 75 м у німецької бджоли, в італійської – близько 25 м і лише 5 м у бджоли з Єгипту.
• Шимпанзе Уошо вирощували в умовах, схожих на умови, у яких виховують дітей людини. Гарднери під час спілкування з Уошо намагалися використовувати лише мову жестів, щоб створити найбільш комфортні умови для вивчення мови. Через кілька років експерименту вчені помітили, що Уошо вивчала нові жести не тільки під час спеціалізованого навчання, а й спостерігаючи за людьми. Більше того, вони звернули увагу на те, що негайна винагорода перешкоджає навчанню і відволікає шимпанзе. Щоб жест вважався засвоєним, Уошо мала використати його самостійно доречним чином протягом 14 послідовних днів. Коли в Уошо народилося дитинча, то воно почало вчитися жестів, спостерігаючи не за людьми, а за іншими мавпами, при цьому Уошо допомагала йому правильно показувати руками жести-символи.

ХАРАКТЕРИСТИКИ ДЕЛЬФІНІВ – Середовище проживання, годування, інтелект тощо

Дельфіни – водні ссавці, які характеризуються вигнутим ротом, який надає їм постійну посмішку. З цієї причини та з інших рис, таких як їх допитливий і доброзичливий характер, вони є одними з тварин, які люди люблять найбільше. В даний час існує 43 різних види дельфінів, з яких 38 є морськими і 5 річковими.

Якщо ви хочете дізнатися більше про характеристики дельфінів, заглиблюйтеся в цю статтю, яку ми представляємо вам від Green Ecologist, тому що тут ми говоримо як про її фізичні особливості, так і про середовище проживання, їжу, розмноження, інтелект та інші деталі, пов’язані з ними.

Фізичні характеристики дельфінів

Це такі Основні характеристики дельфінів:

• Дельфіни є хижі китоподібні і, крім того, вони одонтоцети, тобто мають зуби.
• Вони характеризуються двома бічними плавцями і трикутним плавцем у верхній частині, а також a горизонтальний хвіст Вони використовують для руху себе і дзьобоподібну морду.
• Ці водні тварини мають а гладка і гумова шкіра, як правило, синьо-сірого кольору, хоча він також може бути чорним, білим, світло-сірим, блакитним або навіть рожевим, і, як правило, на спині виділяється більш темний колір порівняно з рештою тіла. Тут ви можете дізнатися більше про рожевих дельфінів Амазонки.
• Під шкірою у них є ізолюючий шар жиру.
• Дельфінам необхідно підніматися на поверхню океанів або морів, щоб дихати в різні проміжки часу, через їх дихало.

Місце проживання дельфінів

Дельфіни мають глобальне поширення, тобто вони знаходяться по всім, від Еквадору до субполярних регіонів, уникаючи надзвичайно холодних вод, хоча більшість видів зосереджені в помірних зонах і тропічних областях.

Як правило, вони мешкають мілководні моря в районах континентальних шельфів і, хоча більшість видів дельфінів є морський, також є такі, що живуть в солодкі води. Поширення та середовище проживання дельфінів різне для кожного виду, хоча всі зможуть змінити своє середовище проживання, коли це необхідно для виживання.

Чим харчуються дельфіни

Хоча важко точно визначити кількість їжі, яку споживає дельфін, середня добова споживання становить від 2 до 10% від маси його тіла. Їхня дієта набагато складніша і різноманітніша, ніж ми думаємо, а також може змінюватися географічно та сезонно.

Хоча сардина (Сардина сардина) є одним з найважливіших видів риб у межах дієта дельфінів, ці китоподібні є умовно налаштованими, коли справа доходить до їжі, що означає, що вони харчуються будь-які види риби або інші організми, що зустрічаються в цьому районі, в результаті чого дієта складається з широкого асортименту риби та різноманітної здобичі.

Якщо ми зосередимося на цьому географічно, ми зможемо це зробити Приклади годування дельфінів:

• Було помічено, що найважливішою здобиччю дельфінів у Європі загалом є: сардина, анчоус (Engraulis encrasicolus), ставрида (Trachurus trachurus) або скумбрія (Скомбер spp.).
• У британських водах оселедець (Clupea harengus л.), шпрот (Шпрот шпрот) і кальмари, наприклад Todaropsis eblanae.
• На французькому узбережжі, з іншого боку, здобиччю дельфінів є переважно гадідо, переважно путасу (Micromesistius poutassou) або трисптери spp. За межами риба і кальмари, дельфіни також їдять деяких ракоподібних, наприклад краби, деяких молюсків, особливо головоногих молюсків, таких як восьминіг, і планктон.

Щоб дізнатися більше про цю інформацію, ви можете ознайомитися з цією іншою статтею Green Ecologist про те, що їдять дельфіни і де вони живуть.

Техніка полювання на дельфінів

Це такі прийоми полювання, які найчастіше використовують дельфіни:

• Одним з найбільш використовуваних методів пошуку здобичі є поведінка приманка-бейлінг («Кулька наживки»), де група дельфінів плаває по колу навколо зграї риб, змушуючи зграю риб сховатися серед них і, у свою чергу, не даючи рибі втекти, що в кінцевому підсумку створює м’яч між ними, що робить їх легкою здобиччю . Таким чином, дельфіни отримують велику здобич у невеликому регіоні.
• Інша техніка для захоплення їжі називається загони (“Наслідок”) і зазвичай використовується на мілководді або поблизу неї. Ця техніка полягає в переслідуванні риби на мілководді або у вузьких і маленьких місцях, де вони потрапили в пастку і не мають можливості втекти. У цих умовах дельфіни отримують вигоду від обмеженої рухливості риби для кращого нападу.
• Крім цих прийомів, дельфіни також можуть пошук їжі за допомогою ехолокації, тобто генеруючи звукові хвилі, які відбиваються від тварин або інших об’єктів навколо них, а дельфіни отримують інформацію через відлуння, яке випромінюється від відскоку хвиль. Завдяки створенню цих звукових хвиль дельфіни отримують інформацію про розмір, напрямок, відстань і товщину тварин або об’єктів, від яких вони відбиваються, таким чином надаючи їм важливу інформацію, щоб дельфіни могли визначити, який тип шуму. про. Ехолокація особливо важлива в темних місцях або там, де світла мало.

Розмноження дельфінів

Дельфіни народжують і виховують дитинчат, як це робимо ми, люди, тобто вони живородні тварини. Вони вигодовують своїх дитинчат до вісімнадцяти місяців і залишаються з матір’ю до трьох років. Протягом цього часу за ними няньчиться інший дельфін (самець або самка) і буде єдиним дельфіном, якому мати дозволить підійти до теляти. Дельфіни мають більше однієї пари протягом усього життя і зазвичай народжують лише по одному теляті.

Інтелект дельфінів та їх поведінка

Дельфіни вони живуть у мандах, переважно групами до 12 дельфінів, хоча у відкритому океані при зустрічі кількох груп дельфіни об’єднуються в окремі групи, утворюючи великі стада. Це нагородило їх високорозвинена соціальна поведінка. У цих групах дельфіни полюють разом, працюючи разом, щоб захопити свою здобич, навіть по черзі полюють або охороняють; Незважаючи на це, є деякі види, які вважають за краще шукати їжу окремо.

З іншого боку, ці ссавці наділені с великий інтелект вони спілкуються через пищить і свистить, хоча можливість того, що дельфіни володіють мовою, досі невідома. Насправді відомо, що в деяких родах кожен дельфін має свій характерний свисток і, виходячи з цього власного свистка, дельфіни можуть легко впізнати інших конкретних осіб вони давно не бачилися.

Дізнавшись все про цих неймовірних водних ссавців, рекомендуємо прочитати цю іншу статтю про 10 найрозумніших тварин у світі, серед яких є дельфіни.

Якщо ви хочете прочитати більше статей, подібних до Характеристики дельфінів, ми рекомендуємо вам увійти в нашу категорію Дикі тварини.

• Марсало А., Ніколау Л., Гіменес Ж., Феррейра М., Сантос Ж., Араужо Х. та ін. і Пірс, Дж. Дж. (2022). Екологія годівлі дельфіна звичайного (Delphinus delphis) у водах Західної Іберії: чи вплинуло зниження кількості сардин (Sardina pilchardus) на раціон харчування дельфінів?. Морська біологія, 165(3), 44.
• Au, W. W., & Simmons, J. A. (2007). Ехолокація у дельфінів і кажанів. Фізика сьогодні, 60(9), 40.
• Сільва, М. А. (1999). Раціон звичайних дельфінів Delphinus delphis біля португальського континентального узбережжя. Журнал Морської біологічної асоціації Сполученого Королівства, 79(3), 531-540.
• National Geographic. (2015-2020 рр.). Дельфіни. National Geographic Partners, Каліфорнія.